Парламентська і президентська республіки, їх характеристика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Реферат

з дисципліни: «Політологія»

Парламентська і президентська республіки, їх характеристика

Виконала:

студентка групи Т-31

денної форми навчання

Малюта К.Г.

Вінниця 2015

Зміст

Вступ

1. Поняття форми правління

2. Парламентська республіка

3. Президентська республіка

4. Порівняльний аналіз президентської та парламентської республік

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Щоб отримати вичерпну характеристику конкретної держави як особливої політичної організації, необхідно проаналізувати всю сукупність його ознак і виділити серед них найважливіші. До числа останніх можна віднести ознаки, що характеризують порядок формування та організацію вищих органів державної влади або, інакше кажучи, форму правління.

Цю сторону форми держави визначають структура і повноваження вищих органів державної влади країни, порядок їх утворення та взаємовідносин між собою і ступінь участі населення у формуванні цих органів та впливу на прийняття ними рішення. Форма правління історично складається в процесі боротьби і взаємодії соціальних і політичних сил відповідного суспільства.

Форма правління має основоположне значення для вивчення конституційно-правового регулювання організації та функціонування держави. Це не просто теоретична, абстрактна категорія науки, як, скажімо, суверенітет чи народовладдя, а той ключ, за допомогою якого ми тільки і можемо розібратися в сенсі тієї або іншої системи органів державної влади, встановленої конституцією відповідної держави.

1. Поняття форми правління

політичний парламентський президентський республіка

Форма правління - зовнішнє вираження змісту держави, обумовлене структурою і правовим положенням органів державної влади.

Форми правління розрізняються в залежності від того, чи належить верховна влада в державі одній особі, яка одночасно є символомдержави, або ж вона здійснюється за допомогою різних демократичних інститутів (представницькі органи влади, референдуми, і.т.д.). У зв'язку з цим всі держави за формою правління поділяються на монархії і республіки.

Форма державного правління дає можливість усвідомити:

* як створюються вищі органи держави, і яка їх будова;

* як будуються взаємини між вищими та іншими державними органами;

* як будуються взаємини між верховною державною владою і населенням країни;

* якою мірою організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права і свободи громадянина.

За вказаними ознаками форми державного правління поділяються на:

* монархічні (абсолютні, конституційні)

* республіканські (президентські, парламентські)

Республіка - форма правління, відповідно до якої вища влада в державі належить виборним органам - парламенту, президенту, вони здійснюють контроль над урядом, існує незалежне правосуддя, муніципальне самоврядування.

Загальними ознаками республіканської форми правління є:

* існування одноособового і колегіального глави держави;

* виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;

* здійснення державної влади не по своєму велінню, а за дорученням народу;

* юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

* обов'язковість рішень верховної державної влади.

Республіканська форма правління в остаточному вигляді сформувалася в Афінській державі. У міру розвитку суспільного життя вона видозмінювалася, здобувала нові риси, усе більше наповнювалася демократичним змістом.

Республіка - найбільш демократична форма правління, оскільки передбачає, що повноваження будь-якої гілки влади, будь-якого вищого її органу, включаючи главу держави, в кінцевому рахунку, грунтуються на мандат народу.

Нараховується кілька основних різновидів республіканського правління. У свою чергу вони поділяються за формою державного устрою на:

* парламентські;

* президентські;

* змішані (парламентсько-президентські, президентсько-парламентські) [1].

2. Парламентська республіка

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна роль в організації державного життя належить парламенту (Рис. 2.1.)

Рис. 2.1 Схематичне зображення парламентської республік

Характерні ознаки парламентської республіки є наступні:

1. Уряд формується на парламентських засадах, тобто він складається з представників однієї або кількох партій, які мають більшість у парламенті. В більшості країн членство в уряді сумісне зі збереженням депутатського мандата. Це дозволяє через присутність в уряді лідерів правлячих партій, найбільш впливових депутатів здійснювати контроль над діяльністю парламенту. Склад уряду повною мірою відбиває партійну структуру парламенту.

2. Уряд у парламентській республіці є відповідальним перед парламентом і може бути відправлений ним у відставку. Це урядова криза. Але в парламентській республіці може статися і парламентська криза, яка приводить до розпуску парламенту і призначення дострокових виборів.

3. Головою парламентської республіки є президент, який обирається або парламентом, або спеціально створеними зборами. Функції президента є суто представницькими: він може репрезентувати країну у міжнародних відносинах, звертатися з посланням до народу, закріплювати своїм підписом закони, користуватися правом відкладного вето тощо.

4. Ключовою фігурою в парламентській республіці є прем'єр-міністр (канцлер), котрий, як правило, є лідером партії, що здобула перемогу на виборах. І хоча канцлер офіційно не є главою держави, реально він перша особа в політичній ієрархії [3].

Положення глави держави в парламентській республіці віддалено нагадує положення монарха в парламентарних монархіях, його функції глави держави носять чисто номінальний, формальний характер (замість слабкого короля ми спостерігаємо при цій формі слабкої главу держави), більшою реальною владою в країні має глава уряду - прем'єр-міністр (у ФРН - канцлер).

Глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їх спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутати з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так, у Німеччині глава держави обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа осіб, вибраних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній (парламентської) республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років.

Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами і т.д.

Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, главою держави. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що будь-який уряд лише тоді правомочний здійснювати управління державою, коли воно користується довірою парламенту [2].

Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, яка реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського гуртожитку, засноване на засадах правової законності.

При парламентській республіці також можливі два державні режими - парламентарний або міністеріальний.

У тих країнах, де багатопартійність обумовлює дію парламентарного державного режиму, наслідком його є часті урядові кризи. В Італії, наприклад, уряд утримується при владі в середньому менше року, хоча партійний склад уряду зазвичай майже не змінюється, та й персональні перестановки незначні. Тим не менш, виступи на користь зміни форми правління в країні останнім часом різко посилилися, і схоже, що на цей раз не залишаться безрезультатними [6].

Чисто парламентарних республік у світі порівняно небагато (Індія, Угорщина, Німеччина, Чехія, Словаччина, Естонія, Італія і деякі інші). Великі повноваження, якими, часом, конституція наділяє главу держави парламентарної республіки, здійснюються, як правило, урядом.

3. Президентська республіка

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, яка поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду (Рис.3.1.)

Рис. 3.1 Схематичне зображення президентської республіки

Найбільш характерні риси президентської республіки:

1. Президент (від лат. "praesidens", буквально -- той, що сидить попереду) одночасно є главою держави і главою уряду. Посада прем'єр-міністра в таких державах відсутня. Сучасний інститут президентства бере свій початок в США, де в 1789 р. Дж. Вашингтон був обраний першим президентом США.

2. Президент, як голова держави, одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує склад уряду і керує його діяльністю (так званий позапарламентський шлях формування уряду). Члени уряду зобов'язані здійснювати політику, яка проводиться президентом, і несуть відповідальність безпосередньо перед ним.

3. Президентська республіка базується на системі жорсткого розподілу влади, коли кожна з гілок влади має чітке коло своїх повноважень і значну самостійність.

Взаємовідносини різних гілок влади здійснюються на основі системи стримувань і противаг (наприклад, вето, імпічмент і т.д.). Парламент не має права оголосити вотум недовіри урядові, а президент не має права розпустити парламент. Такий статус і роль президента в президентській республіці обумовлені тим, що обирається він на прямих і загальних виборах (або колегією виборників) і таким чином має загальнонаціональну підтримку.

У президентській (лат. presidents-букв. Сидить попереду) республіці населенням обирається не тільки вищий законодавчий орган державної влади, але і глава держави - президент, який одночасно є і главою виконавчої влади. Президент в таких республіках володіє більшою самостійністю у своїх діях і незалежністю від парламенту, ніж в парламентарних республіках.

Однак у державах з таким пристроєм об'єктивно існує велика ймовірність встановлення авторитарного режиму у вигляді диктатури, що означає розпуск або обмеження повноважень колегіальних представницьких органів державної влади, призупинення діяльності політичної партій, обмеження політичних і особистих прав і свобод громадян. Щоб уникнути цього існує складна система взаємини між гілками влади, яка будуються на базі принципу так званих стримувань і противаг. Розглянемо, в чому це проявляється.

Уряду як колегіального органу зазвичай немає, міністри кожен окремо підпорядковані президенту. Судді, як вищі посадові особи виконавчої влади, призначаються президентом за згодою верхньої палати парламенту, яка при цьому виходить не з політичного обличчя кандидатів, а з їх компетентності та моральних якостей. Міністрів та інших призначених ним посадових осіб виконавчої влади президент може зміщувати самостійно: не можна змушувати його працювати з тими, з ким він працювати не може і не бажає.

Головна ознака даної форми правління - відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику.Парламент не може зміщувати її посадових осіб, якщо вони не порушили закону. Для своєї діяльності вони не потребують політичній довірі парламенту. Тому у президентських республіках ми нерідко спостерігаємо ситуацію, що характеризується тим, що президент належить до жодної партії, а більшість у парламенті має інша. Тим не менш вони змушені співпрацювати, бо не одна з гілок влади не можеконституційним шляхом усунути іншу (зміщення парламентом посадових осіб виконавчої та судової влади шляхом т.зв. імпічменту можемати місце лише, якщо з боку цих осіб допущені серйозні правопорушення).

Заборони і противаги проявляються, зокрема, у вето, накладаються президентом на закони, прийняті парламентом, тим самим "гальмуючи" законодавчу діяльність парламенту, яке може бути подолане кваліфікованою більшістю голосів депутатів обох палат парламенту. Тобто депутати можуть оголосити імпічмент (англ. impeachment-дострокове звільнення від посади) президента, судовий контроль над його діяльністю та ін

Верхня палата парламенту може перешкодити призначенням президентом посадових осіб, а, крім того, ратифікує (і може відмовити в цьому) укладені президентом міжнародні договори. Судова влада контролює конституційність і парламенту, і президента, забезпечуючи тим самим дотримання правопорядку як законодавчої, так і виконавчою владою.

Президентські республіки поширені в Латинській Америці. Ця форма правління зустрічається також в деяких країнах Азії і Африки. Правда, часом в цих країнах влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки (незважаючи на заборони і противаги), і, зокрема, латиноамериканські президентські республіки характеризувалися дослідниками як суперпрезидентські.

В останні 10-15 років ситуація в багатьох з цих країн стала змінюватися і наближатися до конституційного еталону [4].

4. Порівняльний аналіз президентської та парламентської республік

Таким чином, на основі розглянутого матеріалу, можна виділити наступні відмітні особливості даних форм правління ( Табл.1) [5].

Таблиця 1. Основні відмінності президентської та парламентської республік

Висновок

Отже, виходячи із викладеного матеріалу, слідують наступні висновки:

- по-перше, республіканська форма правління - найпоширеніша в сучасному світі. Абсолютна більшість держав, представлених сьогодні в такої універсальної міжнародної організації, як ООН, є республіками.

Республіка - форма правління, при якій вищі органи державної влади обираються народом безпосередньо або в інший спосіб на певний термін повноважень.

- по-друге, відмітними ознаками республіки є:

- існування одноособового і колегіального глави держави;

- виборність на певний строк глави держави й інших верховних органів державної влади;

- здійснення державної влади не по своєму велінню, а за дорученням народу;

- юридична відповідальність глави держави у випадках, передбачених законом;

обов'язковість рішень верховної державної влади.

Характерним для всіх президентських республік, незважаючи на їх різноманітність, є те, що президент або поєднує повноваження глави держави і глави уряду і бере участь у формуванні кабінету чи ради міністрів (Франція, Індія). Президент наділяється й іншими важливими повноваженнями: як правило, він має право розпуску парламенту, є верховним головнокомандувачем, оголошує надзвичайний стан, затверджує закони шляхом їх підписання, нерідко головує в уряді, призначає членів Верховного суду.

У цивілізованих країнах президентську республіку відрізняє сильна виконавча влада, нарівні з якою за принципом поділу влади нормально функціонують законодавча і судова влади. Ефективно діючий механізм витрат і противаг, які існують в сучасних президентських республіках, сприяє можливості гармонійного функціонування влади, дозволяє уникнути сваволі з боку виконавчої влади.

Для парламентарних республік характерно:

- президент отримує свої повноваження від парламенту або колегії за участю членів парламенту;

- президент може бути наділений великими повноваженнями, але відповідальність за їх здійснення несе уряд;

- уряд несе колегіальну відповідальність перед парламентом;

- парламент може бути розпущений президентом за ініціативою уряду в визначених конституцією випадках.

Таким чином, республіка є найдемократичнішою формою правління.

Список використаної літератури

1. Василюк С.Ф. Розвиток доктрини поділу влади на сучасному етапі / С.Ф. Василюк // Часопис Київського університету права. - 2005. - № 3. - С. 27?31.

Вахтомин Н.К. О роли категории сущность и явление в познании / Н.К. Вахтомин. - М.: Изд-во. АН СРСР, 1963. - 222 с.

2. Минасян А.М. Категории содержания и формы / А.М. Минасян. - Ростов н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1962. - 312 с.

3. Гегель. Сочинения: Наука логики: Перевод с нем. Столпнер Б.Г. - Т. 5 / Гегель/ Под ред.: Митина М.Б. ? М.: Соцэкгиз, 1937. ? 715 c.

4. Георгіца А.З. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник для студ. юрид. спец. вищ. навч. закладів / А.З. Георгіца: Чернівець. нац. ун-т- Тернопіль: Астон, 2003. - 432 с.

5. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посіб. / П.М. Рабінович. - 5-е вид., зі змін. - К.: Атіка,2001. - 174 с.

6. Шаповал В.М. Форма державного правління / В.М. Шаповал // Юридична енциклопедія: В 6-ти т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. - К.: Укр. енцикл., 2004. - Т. 6: Т-Я. - С. 295?296.

Размещено на Allbest.ru