Політична еліта в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Реферат

на тему: «Політична еліта в Україні»

Підготувала: Колос Марина

Перевірила: Науменко Ольга Михайлівна

Київ 2016

План

Вступ

Розділ 1. Генеза та особливості формування української політичної еліти

1.1 Періоди формування і діяльності української еліти

1.2 Особливості формування політичної еліти в період незалежності України

Розділ 2. Визначення особливостей політичної еліти в сучасній Україні

2.1 Класифікація та структура

2.2 Основні функції та середовища формування політичної еліти

Розділ 3. Проблеми формування та перспективи функціонування політичної еліти в Україні

3.1 Причини невідповідності політики української еліти інтересам суспільства

3.2 Шляхи удосконалення функціонування української політичної еліти та подальші перспективи її розвитку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Центральними питаннями державотворчого процесу в Україні, як відомо, є становлення нових політичних структур та нової системи економічних і соціальних відносин. Кінцева мета цих процесів -- створити максимально сприятливі умови для самореалізації особистості кожного громадянина, забезпечити йому відповідний цивілізований рівень свободи, реалізацію особистого потенціалу, прискорити формування демократичного, громадянського суспільства.

Окрім бажання більшості українського загалу жити у справді демократичній, правовій державі життєво необхідною є потреба мати лідерів, політиків, здатних прискорити процес розбудови такого суспільства. Отже, домінуючою вихідною постає проблема формування сучасної української еліти, її спроможності не просто самореалізуватися, а й служити власному народові, державі.

Політичну еліту утворюють політичні лідери -- люди, які більше за інших підготовлені до такої діяльності, мають реальну владу, завдяки якій здійснюють легітимний вплив на певну частину або й на все суспільство. При цьому мільйони громадян добровільно, з надією і сподіваннями делегують політичним лідерам певну, а то й досить велику частину своїх політико-владних повноважень і прав. Такими політичними лідерами є державні діячі, керівники політичних партій, об'єднань, громадських організацій, блоків тощо.

Роль правлячої політичної еліти надзвичайно важлива в будь-якій дер- жаві й особливо актуалізується на етапах становлення або трансформації тієї чи іншої системи. Саме тому дослідження правлячої політичної еліти особливо цінне в Україні, відносно молодій державі, яка переживає перші етапи розвитку власних політичних інститутів.

Отже, у своєму рефераті я б хотіла детальніше дослідити питання політичної еліти в Україні, її становлення, вплив на людей, виявити причини похибок політичної еліти у прийнятті важливих державних рішень, а також дослідити перспективи розвитку української політичної еліти.

1. Генеза та особливості формування української політичної еліти

В Україні, як ніде, були і є тисячі геніальних, видатних людей, які уславили нашу націю, народ, державу у найрізноманітніших сферах діяльності. Нібито не бракує таких людей і нині. Тоді чому ж десять років розбудови самостійної, демократичної, соборної держави, про яку мріяли покоління наших співвітчизників, стали для нас такими болісними, вкрай складними, а з багатьох питань викликали навіть загрозливе тупцювання на місці? Думок і тверджень з цього приводу існує чимало. Але головна проблема, на мою думку, все ж полягає в особливостях формування української еліти взагалі, у її історичній генезі.

1.1 Періоди формування і діяльності української еліти

Українське суспільство практично пережило чотири неоднозначних періоди формування і діяльності власної еліти загалом і політичної зокрема. Відповідно до різних періодів в історії України визначається і роль еліти на кожному з них.

Перший період був найтривалішим -- майже триста років (XIII-XVI ст.). Саме в цей час формувалася етнічна і конфесійна ідентичність українства, його еліта. М.Куксенко дуже високо оцінює роль родової еліти на цьому етапі, а саме князів Острожських, Корецких, Збаразьких, Вішневецких, Заславських, Чарторійських і ін., яким «історія відвела роль фундаменту, на якому народ знищеної монголо-татарами Русі поступово ставав українським народом». На думку дослідника, безперервність княжої влади забезпечила поступове втілювання старої Русі в Україну-Русь.

Другий період також був досить великим -- півтора століття з 1648 р. до кінця XVIII ст. Особливість цього періоду зумовлена тим, що еліта вийшла фактично з козацтва, з молодої української демократії часів Хмельниччини. В кінці XVIII ст. після руйнування в 1775г. Запорізькій січі, як плата національної еліти, настає один з найтрагічніших моментів для українського народу: відбувається денаціоналізація еліти - втрата національної самосвідомості пануючих шарів в результаті їх масового ополячення і русифікації(«нація виявляється без голови» - Ст Ліпінський).

На цьому етапі польська еліта на певний час полишила Україну і вакуум, що виник, заповнила молода українська демократія.

Третя генерація української еліти(народницька) формується в XIX ст в умовах Відродження української національної культури(яка відбувається на тлі революційних процесів в Європі, що отримали назву «Весни народів»). Її спроби створити в 1917-1922гг. незалежнУ українськУ державУ закінчилися крахом УНР, Гетьманата, Директорії очолюваних М.Грушевським, В.Винниченком,П.Скоропадським, С.Петлюрою і ін. Аналізуючи причини поразки національних сил в боротьбі за створення незалежної держави, учені підкреслюють перш за все слабкість національної еліти, її нездатність розв'язувати складні державні завдання, що у свою чергу пояснюється відсутністю впродовж століть національної держави, в умовах якої лише і може сформуватися сильна національна еліта.

Четвертий період починається з 1917 р. від народження так званої радянської еліти і закінчується в Україні фактично в 1991 р. Даний період виявився одним з найтрагічніших для української інтелігенції. Тоталітарний режим не лише фізично знищив різні національні шари, але і соціальний грунт для формування національної еліти, роль якої в радянському суспільстві виконувала денаціоналізована номенклатура. Після отримання Україною незалежності починається сучасний етап в історії української еліти, яка на всьому пострадянському просторі сформувалася на старій номенклатурній базі, але в цілому її подоба дуже строката: у неї входять не лише представники колишньої партноменклатури, але і господарники, державні чиновники, підприємці, гуманітарна інтелігенція, лідери багаточисельних партій і ін.

Окремі вчені, зокрема А. Пахарєв, поділяють четвертий період на три підетапи:

1917-1941 рр. ; закінчується винищенням української (як власне і всієї в СРСР) еліти в результаті сталінських репресій 30-х років та початку Другої світової війни;

1943-1953 рр. (тривав до початку так званої відлиги);

1955-1991 рр. (тривав до проголошення незалежності України).

1.2 Особливості формування політичної еліти в період незалежності України

політичний еліта український суспільство

Деякі вітчизняні політологи вважають, що сучасна політична еліта, яка виникла після розпаду Радянського Союзу, сформувалася як "номенклатура", а також має певну "клановість". Д.Видрін та Д.Табачник так оцінюють українську політичну еліту: "Молода Україна - держава без політичної еліти. Здобувши державну незалежність і суверенітет 1991 р., Україна виявилася, напевне, найбільшою у світі країною, яка не мала політичної еліти. Владний конгломерат із колишніх партійних функціонерів, колишніх політичних дисидентів можна було б назвати переделітою. Рівень політичної кваліфікації, загальної і правової культури, характер професійного і життєвого досвіду і т. ін. не дозволяють віднести ранній український істеблішмент до класу повноцінної еліти". Отже, на початку розвитку незалежної України наша держава ще не мала повноцінної політичної еліти, здатної приймати важливі державні рішення та нести за них відповідальність.

Під час розпаду Радянського Союзу значна частина сучасної правлячої політи коуправлінської еліти залишилась при своїх посадах у центральних та місцевих органах державної влади. Це призвело до прояву так званої "номенклатури", оскільки зміна політичного режиму не призвела до зміни політико- управлінської еліти.

Можна визначити кілька етапів формування політико-управлінської еліти за період української незалежності:

1. частина радянської "номенклатури" отримує статус нової політико- управлінської еліти, обіймає посади в органах законодавчої, виконавчої, судової влади. Трансформація відбувається природним шляхом;

2. частина представників радянської еліти змінюють статус політико- управлінської в економічний простір, набуваючи приватну власність, скуповуючи потужності виробничих підприємств тощо;

3. господарська еліта, що отримала статус підприємців, адаптувалася до нових ринкових умов, і поступово почала трансформуватись у політичну.

Таким чином, можна зробити висновок, що здобуття незалежності не супроводжувалося явним розривом із попереднім періодом, трансформацією політико-управлінської еліти, переходом до нового, якісного стану. На рівні еліти спостерігається спадковість, клановість, протекціонізм, перенесення суттєвих старих ознак та норм у політичну культуру та політичну практику сучасної еліти незалежної Української держави. Протягом пе ших років незалежності чинився опір колишньої політико-управлінської і правої еліти, справлявся суперечливий, деструктивний вплив на перебіг суспільно-політичних процесів в Україні. У цілому процесу формування української політико-адміністративної еліти ще далеко до завершення, і для неї характерні не тільки глибокі ідеологічні розбіжності між різними прошарками, а й не менш значущі регіо нальні відмінності. Тільки зміцнення незалежної держави може стати фундаментом сильної національної політичної еліти, здатної мислити і діяти відповідно до сучасних реалій.

2. Визначення особливостей політичної еліти в сучасній Україні

Винятковий інтерес у теоретико-практичному плані становить класифікація, визначення особливостей та функцій політичної еліти в сучасній Україні. Загалом до політичної еліти в Україні можна зарахувати сьогодні не більше трьох -- п'яти тисяч лідерів, активістів, державних і громадських діячів. Умовно їх поділяють на певні групи та класи, що сформувалися в Україні за період її незалежності. Також важливим аспектом при дослідженні політичної еліти в Україні є врахування її структури, тобто вивчення її вікових характеристик, розподіл вікових груп за політичними силами, рівень освіти тощо. Ці та інші характеристики політичної еліти України я детальніше викладу в наступних питаннях.

2.1 Класифікація та структура української політичної еліти

Політичну еліту в Україні умовно можна поділити на "стару" і "нову". Домінуючою при цьому за кількістю, обсягом влади, повноважень є саме "стара" еліта -- колишні партійні лідери, державні службовці, комсомольські працівники й активісти. Ця частина еліти і дотепер має вагомі переваги перед "молодою" елітою, тією, що лише формується, насамперед завдяки своїй теоретико-практичній підготовці, а понад усе -- досвіду організаційно-господарської роботи.

"Стара" еліта (номенклатура КПРС, КПУ) з самого початку економічних реформ фактично розкололася на дві нерівноцінні частини. Перша швидко зреклася ідей та ідеалів, які сама ж пропагувала, а потім так само швидко прихопила і нову владу, і власність. Друга, що раніше займала пости нижчого рівня -- на міському, районному рівнях, виявилася обійденою і сьогодні фактично не просто опонує першій, а й звинувачує її в усіх негараздах.

Важливо мати на увазі й те, що "стара" еліта України, сформована в умовах тоталітаризму, була спроможна вирішувати здебільшого проблеми регіональні, а не загальнодержавні, загальнонаціональні. Ця влада притаманна багатьом представникам української політичної еліти.

Принципове значення для соціального статусу, авторитету і дієвості "нової" української еліти мас те, що вона, особливо з часу проголошення незалежності України, формувалася як носій головним чином національно-культурних ідей і цінностей.

Другою помітною особливістю "нової" політичної еліти є те, що на етапі боротьби за незалежність України, її самостійність ця еліта була висунута нагору саме масами, громадянством, а не певними владними структурами, партійно-бюрократичною верхівкою, як то бувало раніше. Вона й нині має великі переваги (це особливо помітно демонстрували рухівські, національно-демократичні лідери ще три -- п'ять років тому), головна з яких -- уміння швидко і результативно вирішувати існуючі політичні проблеми. Водночас "нова" політична еліта потерпає від браку організаторсько-господарського досвіду, який нині конче необхідний у процесі здійснення ринкових реформ.

Для сучасної української еліти будь-якого рівня властивий так званий києвоцентризм, з поділом на київську, донецьку, дніпропетровську і трохи харківську еліту, суттєву різницю між якими все ж помітити майже неможливо.

Загалом за виникненням сучасної політичної еліти України можна виділити чотири типи її представників:

1. Людей старої формації, але з новим баченням проблем

2. Людей нової формації

3. Люди старої формації

4. Представники громадянського суспільства

Яскравим прикладом першого типу є Ющенко и Тимошенко. Кожен з них працював при старій владі, але не сприйняли намагання тієї влади перейти до так званої „російської” імперіалістичної побудови суспільства з єдиним центром і висунули власні ідеї. Обидва також є вихованцями радянської системи, що змогли трансформувати своє світобачення під демократичні принципи свобод людини.

Представником другого типу можна назвати нинішнього наймолодшого міністра спорту та молоді України Павленка і дипломатів нового покоління. Це вже особистості сформовані не тільки радянською системою цінностей, але й періодом 13-ти річної незалежності нашої держави і відкритим спілкуванням з Європою. Не випадково, при фальсифікації другого туру виборів саме дипломати одними із перших підтримали Ющенка в політичній боротьбі. Це і є та частина еліти яка в подальшому повинна підтримувати європейські цінності і суверенну незалежність України.

Третій тип характеризують собою такі люди як Кравчук, Медведчук, Янукович, Симоненко. Типові представники старої влади, які мають, внаслідок особистих якостей, економічної чи політичної підтримки, ідей, що висувають, певний авторитет у деякої кількості громадян.

Четвертий тип з'явився недавно на тлі подій на Майдані. Представниками можна вважати громадянську організацію „Пора”, трансформовану зараз у партію та подібних їм організацій. Це поки що найменш численна і організована частина еліти. На противагу від усіх вище зазначених типів ніколи відношення до влади не мала. Хоча зародком такої еліти був ще український Рух а представником В'ячеслав Чорновіл.

Отже, можна зробити висновок, що сучасна політична еліта України є сумішшю нової і старої влади з деяким числом представників громадянського суспільства.

Залежно від характеру лідерів політична еліта в Україні може мати суттєві особливості. Отже, суттєвою характеристикою політичної еліти є наявність різних груп лідерів, серед яких можна виділити 2 основних типи:

1. "поступливий" лідер, тобто той, хто під відповідним тиском намагається зберегти раніше існуючу систему в країні, або лідер консервативного типу;

2. "інверсійний" лідер, якого визнають і якому сприяють не так завдяки наявності у нього відповідних особистих заслуг, як внаслідок переслідування його владою чи через критику ним інших лідерів або політичних сил.

Скориставшись деякими статистичними даними, хочу детальніше розглянути та проаналізувати структурний розподіл сучасної української політичної еліти.

Почнемо із вікових характеристик української еліти. За віковими групами розподіл виглядає таким чином: 20-30 років - 2%, 31-40 - 17%, 41-50 років - 32,4%, 51-55 - 17,2%, 56-60 років - 15,2%, 60 і більше - 16,2%.

Таким чином, найбільше представників еліти мають вік від 41 до 50 років. Однак, досить великий відсоток осіб, які вже досягли пенсійного віку.

Наступною важливою характеристикою чинної еліти є освіта. Домінуючою спеціальністю серед українських політиків є інженерна освіта - 34,9%. На другому місті економісти - 17,7%, далі юристи - 11,4%.

Високий відсоток представників інженерної освіти пояснюється великою кількістю представників старших груп, які формувались як особистості в Радянському Союзі, де пріоритетними були інженерні науки.

Водночас, варто зазначити, що серед політиків велика частка має декілька вищих освіт, які здобувалися вже під час перебування серед політичної еліти. Тому в дослідженні до уваги бралась та освіта, яка сприяла формування особистості та її розвитку в умовах перебування поза політикою.

Приголомшливими виявились дані щодо наявності наукових ступенів. В цілому, 29,8% представників політичної еліти мають наукові ступені. З них 21,3% мають ступінь кандидата наук, і 8,5% - доктора наук.

Однак, "якість" наукових ступенів політичної еліти викликає значні сумніви. Так, 25,5% і 16,7% осіб, які володіють ступенем кандидата та доктора наук, є вихідцями з бізнесу, 35,8% та 35,7% є вихідцями з держслужби, та 11,3% та 7,1% є вихідцями з державних підприємств. Водночас, на представників середовища освіти та науки припадає тільки 8,5% кандидатів наук та 31% докторів наук.

В рамках дослідження вимірювався показник зміни політичних сил представниками політичної еліти. З'ясувалось, що 29,4% політиків хоча б раз змінювали політичну приналежність, при чому 15,9% робили це щонайменше двічі, а ще 7,6% робили це тричі. Фактично, це означає, що кожен третій політик може зраджувати свою політичну силу.

2.2 Основні функції та середовища формування політичної еліти

Політичні партії є невіддільною складовою політичної системи будь-якого суспільства, оскільки виконують фактично такі чотири групи найважливіших функцій:

1. владні функції -- боротьба за владу, її розподіл, здійснення, участь у формуванні політичної системи суспільства, всіх ланок державного апарату, вплив на діяльність політичної еліти;

2. представницькі та легітимаційні функції -- представництво інтересів і захист прав виборців, легітимація цих інтересів, активізація та об'єднання різних верств населення;

3. ідеологічні функції -- формування політичних доктрин та суспільної ідеології, утворення так званої політичної людини.

4.внутрішні функції -- всі види внутріпартійної діяльності. Політичні партії суттєво стимулюють активну участь громадян у

політиці, впливають на політичну діяльність парламенту та уряду, сприяють здійсненню політичних прав громадян, забезпечують постійний політичний зв'язок між суспільством і державою.

Ключову роль в формуванні особистості політика відіграє середовище, в якому він реалізує свій потенціал, отримує певні навики, знання та досвід. Аналіз біографій українських політиків цілком очікувано виявив ключову роль двох середовищ формування еліти: бізнес та держслужба.

Так, вихідці з бізнесу складають 36,2%, а вихідці з держслужби - 22,7%. Ще 9,1% - це колишні керівники державних підприємств. Професійні політики, до яких відносимо людей з великим досвідом політичної боротьби та перебування на партійних посадах, складають 6%, представники сфери освіти та науки - 5,2%, по 4% представляють силові відомства та медіа. І тільки 2,8% представляють громадські організації та 1,4% експертне середовище.

Фактично, бізнес та державна служба і є джерелами української еліти.

Окрім середовища зайнятості, свою долю в світогляд політика вносить і регіон його походження. Власне, мається на увазі не місце народження, а регіон, в якому особа здійснювала свою діяльність, завдяки якій і змогла пристати до політичної еліти.

Абсолютними лідерами постачання політичної еліти є два регіони: Київський - 23,3%та Донецький - 17,1%, на третьому місці Львівщина - 6,4%. Безумовно, такий значний розрив та абсолютне нехтування представництвом інших регіонів (чия частка коливається від 0,6% Сумщина до 4,2% Луганщина) стало можливим завдяки системі закритих партійних списків.

3. Проблеми формування та перспективи функціонування політичної еліти в Україні

Важливою ціллю будь-якого сучасного демократичного політичного режиму є прагнення сформувати систему таких базисних цінностей, які б відповідали демократичним нормам, і зорієнтувати на них більшу частину суспільства. На жаль, нині в Україні такого прагнення серед представників політичної еліти не простежується за багатьма причинами. Таким чином, невідповідність сучасних суспільних цінностей українського соціуму міжнародним демократичним стандартам та несформованість демократичної політичної культури в Україні становить загрозу розбудові демократичного політичного режиму, проголошеної Конституцією державним курсом. Однак, щоб подолати відстань від авторитарного політичного режиму до справжнього народовладдя, необхідно мати правильні орієнтири - контури та обриси майбутнього демократичного суспільства, адже кожен політичний режим - від тоталітарного до демократичного стабільно функціонує лише тоді, коли відповідні засадничі цінності визнаються переважною більшістю громадян та тривалий час залишаються в суспільній свідомості непорушними.

3.1 Причини невідповідності політики української еліти інтересам суспільства

Сучасна політична еліта України має ознаки закритої підсистеми, яка є характерною для класичних, авторитарних і тоталітарних суспільств. Під час розпаду Радянського Союзу значна частина сучасної правлячої політико-управлінської еліти залишилась при своїх посадах уцентральних та місцевих органах державної влади. Це призвело до прояву так званої "номенклатури", оскільки зміна політичного режиму не призвела до зміни політико- управлінської еліти.

Постійно дається взнаки і те, що як регіональній, так і загальнонаціональній еліті України притаманна надто швидка трансформація за політичними уподобаннями і орієнтаціями. Саме тому політична еліта надто динамічна, часто абсолютно не прогнозовано переходить з одного політичного табору до іншого. Демократичні сили в Україні за всі роки незалежності так, на жаль, і не спромоглися поставити загальнонаціональні інтереси вище від партійних, поступитися політичними амбіціями на догоду національному інтересу. Перехід від мажоритарної до пропорційної системи виборів ще більше загострив цю проблему і, на мою думку, консолідації національної еліти аж ніяк не посприяв і не посприяє.

Україна нині не має системної відповіді на кадровий виклик часу і це є однією з причин зростання соціально-політичного напруження в суспільстві. У країні відсутня система національного відбору талановитих кадрів для державного управління на різних рівнях. Натомість створено кланово-корпоративну ротацію.

Тобто, з впевненістю можна зазначити, що сучасній політичній еліті в Україні притамання такі риси:

1. переважання особистих і групових інтересів в поведінці представників політичної еліти над інтересами суспільними;

2. відносно низький рівень професійної підготовки її значної частини, 3. 3. відсутність необхідного справжній еліті стратегічного мислення;

4. низька ефективність політико-управлінської діяльності;

5. невміння домовлятися, узгоджувати інтереси;

6. відчуження політичної еліти від суспільства, поглиблення соціального розриву між її представниками і пересічними громадянами.

Саме перелічені вище риси української політичної еліти, на мою думку, і є головними перешкодами встановлення відповідності між інтересами суспільства та прийняттям політичних рішень, а відповідно - перешкодами вільному та безперешкодному розвитку України у всіх сферах її життя.

3.2 Шляхи удосконалення функціонування української політичної еліти та подальші перспективи її розвитку

Нинішня система управління в Україні потребує яскравої, енергійної, рішучої особистості управлінця, малопов'язаної зі старою ідеологією. В активі таких елітарних управлінців повинні бути сучасні вітчизняні потреби державотворення, справді спрямовані на користь українському суспільству. Сучасний управлінець повинен мати репутацію професіонала - розумного й порядного, здатного до боротьби за правду, готового до виправданого ризику, інновацій, людини, яка здатна швидко перекваліфіковуватись, вивчати іноземні мови і світовий досвід управління. Там, де на історичну сцену виходить справжня еліта, починають діяти інші, відмінні від законів кількості, якісні характеристики. У новій політиці управління все визначатиме якість, професіоналізм, громадянська позиція щодо держави й народу.

Зважаючи на це, дедалі гостріше постає питання формування якісно нової генерації управлінських кадрів, свідома орієнтація та фаховий рівень яких відповідали б потребам часу, прагненням, сподіванням і вимогам українського народу до системи адміністративного забезпечення державного управління.

Одним з першочергових завдань державної кадрової політики сьогодні є: інституціоналізація та розвиток вищого корпусу державної служби, що є передумовою для успішного впровадження реформ у системі державного управління.

Інституціоналізація вищого корпусу державної служби вимагає визначення переліку його посад, урегулювання їх правового статусу; запровадження спеціальних підходів управління персоналом та порядку проходження державної служби, у тому числі програм просування по службі державних службовців нижчих категорій посад з урахуванням їх кваліфікації, ділових та моральних якостей, професійних досягнень, а також володіння практичними навичками, необхідними для роботи на вищих керівних посадах.

Отже, сьогодні виникла потреба в людях, що мають глибокі знання в галузі права, економіки, менеджменту, державному управлінні, політології; державне бачення проблем і професійні навички управління в нових умовах. Розвиток демократичних інститутів вимагає докорінного перетворення політичної культури управлінських кадрів. Сформувалася необхідність в адаптації державних управлінських кадрів до потреб нової соціально-економічної і політико-правової системи України.

Висновки

Отже, здобуття незалежності України аж ніяк не супроводжувалося явним розривом із попереднім періодом, трансформацією політико-управлінської еліти, переходом до нового, якісного стану. На рівні еліти спостерігалася спадковість, клановість, протекціонізм, пе ренесення суттєвих старих ознак та норм у політичну культуру та політичну практику сучасної еліти незалежної Української держави. Протягом пер- ших років незалежності чинився опір колишньої політико-управлінської і правої еліти, справлявся суперечливий, деструктивний вплив на перебіг суспільно-політичних процесів в Україні. У цілому процесу формування української політико-адміністративної еліти ще далеко до завершення, і для неї характерні не тільки глибокі ідеологічні розбіжності між різними прошарками, а й не менш значущі регіо нальні відмінності. Тільки зміцнення незалежної держави може стати фундаментом сильної національної політичної еліти, здатної мислити і діяти відповідно до сучасних реалій. Важливою умовою демократичного розвитку України є не тільки формування власної, нової, національно орієнтованої еліти, але й узгодження дій еліти й контреліти. Вчасна ротація еліт і контреліт, залучення нових управлінців-професіоналів, остаточна заміна "радянської номенклатури", модернізація та оновлення політичних еліт є одними із базисів утворення професійної політико-управлінської еліти.

Список використаної літератури

1. Крюков О. І. Політико-управлінська еліта України як чинник дер- жавотворення : монографія / О. І. Крюков ; за наук. ред. Е. А. Афоніна. - К. : Вид-во НАДУ, 2010. - 252 с.

2. Політичні партії як суб'єкт формування політико-управлінської елі- ти в процесі політичної модернізації : монографія / за заг. ред. проф. Е. А. Афоніна, проф. В. В. Лісничого, доц. О. В. Радченка. - Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2012. - 160 с.

3. Трансформація політичних еліт в Україні: особливості та перспек- тиви [Електронний ресурс] : зб. наук. пр. / Н. І. Попадюк // Наук. вісн. Акад. муніцип. упр. Серія "Управління". - 2011. . - № 1. - Режим доступу : http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/ Nvamu _upravl/2011_1/40.pdf

4. Політична еліта сучасної України: регіональний і національний контекст [Електронний ресурс] / М. Ф. Головатий // Політ. менеджмент. - 2006. - Спецвип. (верес. 2010). - Режим доступу : http://www.politik. org.ua/ vid/magcontent.php3?m=1&n=61&c=1332

5. Бабкіна О. В. Політологія : навч. посіб. / О. В. Бабкіна, В. П. Горба- тенко. - К. : ВЦ, 2006. - 568 с.

6. Білоус А.О. Верховна Рада України: розташування сил і перспективи партій // Нова політика. -- 2011.

7. Михальченко М. Пошук лідерів: чесних, талановитих, справедли- вих / М. Михальченко // Політ. менеджмент. - 2008. - Спец. вип. - С. 15-22

8. Еліти в суспільстві: Навчальний зміст теоретичної проблеми / М.

Шульга, О. Потєхін, Н. Бойко та ін. // Розбудова держави.- 1998, - №7 -8.

9. Рудич Ф. Правляча еліта: її місце і роль в утвердженні української держави // Політ. менеджмент. - 2008. - №2(29). - С.3

Размещено на Allbest.ru