В Україні, можна сказати лише про початок процесу формування політичної свідомості. Ця проблема, перш за все, полягає у формуванні демократичних цінностей, певних соціальних установок, моделей дій, тобто тих навичок, що необхідні для повноцінного аналізу політичної ситуації та прийняття зважених політичних рішень, коли це необхідно. Поки що ж, можна сказати, що політична свідомість українських громадян достатньо виключно для того, аби орієнтуватися в різних політичних силах та розрізняти їх, але недостатня для того, щоб ідейно їх диференціювати. На разі, ситуація потребує підвищення рівня активістської політичної культури та її ролі в суспільстві, аби зменшити рівень маніпулювання українським електоратом, який наразі керується виключно міфами та стереотипами.

Лише при наявності необхідного рівня політичної свідомості український електорат перестане керуватися в процесі ідентифікування політичних суб'єктів такими архетипами, як, наприклад, поділ їх на "наших" та "не наших"; почне глибоко та системно аналізувати конкретні програми, що пропонуються.

У першу чергу, для цього необхідний високий рівень політичної волі окремих політичних суб'єктів задля того, аби внести ряд смислових змін до освітньої політики, що мала б виховувати цілісно зорієнтованих громадян, знань і досвіду яким вистачало б для глибинного аналізу політичної ситуації, виховувало б глибинну громадянську позицію.

Окрім того, в рамках цього процесу важливу роль відіграє, також, дотримання професійних етичних норм засобами масової інформації, що мають спрямовувати свою діяльність на збільшення рівня зацікавленості громадян в посередній чи безпосередній участі в політичних процесах країни, а не виховувати нігілізм до них; проводити направлені інформаційні кампанії задля виховання громадянського суспільства.

Що ж стосується методів підвищення рівня політичної свідомості населення, то це є предметом інших досліджень, але навряд чи в рамках цієї статті можна заперечити потребу в розвитку активістської політичної культури, більш освіченої політичної соціалізації та потребу в розвитку політичної свідомості в країні. На основі дослідження можна зробити висновок, що Україна потребує нагальних дій з підвищення рівня розуміння важливості та освоєння громадянином й суспільством політичних ідей, програм, поглядів, концепцій, форм політичної етики, поведінки та вчинків.

На сучасному трансформаційному етапі Україна потребує системної ідеологічної моделі політичної свідомості, яка б включала в свою структуру багато ліберальних, соціал-демократичних та консервативних орієнтирів.

По-перше, цей процес зумовлений їх об'єктивним наближенням в питаннях розуміння принципів, норм та цінностей демократії. По-друге, потреба в загальнонаціональній солідарності зумовлюється станом політичних орієнтацій і переваг еліт і мас. Їх дії набувають характеру помірності, виваженості, здорового глузду, що зберігає суспільство від різних політичних крайнощів.

Процес плюралізації політичної свідомості сучасного українського суспільства виражає й разом з тим вкорінює ситуацію неупорядкованого, парадоксального перетину гетерогенних орієнтацій, уявлень, установок, субкультур, який набуває ознак гострого конфлікту, що відображають процес руйнування та переосмислення радянських та пострадянських архетипів. Ця ситуація провокує розкол суб'єктивного стрижню процесу реформування суспільства. Результатом таких процесів є відсутність консенсусу в питаннях базових суспільно-політичних цінностей та принципів.

Висока проблематичність формування гомогенної політичної свідомості в країні, все ж таки, не означає повної відсутності такого процесу. Процес гомогенізації політичних поглядів, уявлень і орієнтацій українських громадян, у першу чергу, відображається в поступовому, хоча, поки й умовному, оформленні громадянського типу свідомості та, все ж таки, не можна сказати, що найближчим часом повне формування масової громадянської політичної свідомості в Україні буде здійснено.

Це пояснюється, по-перше, тим, що її носії досі залишаються нечисленними. По-друге, досі велика кількість чинників перешкоджають становленню громадянської свідомості українського суспільства. Сила цих факторів, що заважають формуванню громадянської свідомості в українському суспільстві не може означати марності спроб з його генерування. Навпаки, систематична направлена у всіх сферах діяльність різних суспільних структур, таких як: школи, Вузи, установи культури, бізнес структури, ЗМІ, профспілки, громадські об'єднання мають призвести до закономірного виникнення в суспільстві цінностей партнерства, співпраці та толерантності, що забезпечить подальше поширення громадянської культури й формування демократичної розвиненої політичної свідомості нації.

Особливості політичної культури сучасної України

Становлення того чи іншого типів політичної культури зумовлене сукупністю соціально-політичних і економічних відносин, особливостями історичного розвитку політичної системи, специфікою державотворчих процесів, національними, релігійними та іншими чинниками.

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

інтраверсія (тяжіння до малих груп - родина, громада);

ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);

екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);

екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);

політична свідомість український електорат

сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;

розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;

денаціоналізація провідних верств;

панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Для більшості громадян України сучасна політична культура має елемент невідповідності між очікуваннями і реальністю, або є своєрідним розщепленням дійсності. При цьому такий високий рівень очікувань насамперед був зумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої політичної системи.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.

Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).

Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.

Проте досвід незалежної Української держави сприяє усвідомленню необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури сприятимуть єднанню певних регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.

Інтегрованим показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дає змогу обирати народу України із запропонованого спектра політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім переконанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:

національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;

забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;

руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який є основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних стосунків із рештою світу.

Размещено на Allbest.ru