Політичний простір: проблема концептуалізації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Вступ

Актуальність дослідження. Якісною характеристикою сучасного світу, суспільства і науки є динамічна зміна усталених категорій, які потребують концептуалізації і переосмислення. Виникає потреба внести зміни та уточнення у категоріальний апарат політичної науки, ввести в обіг нові категорії і терміни, які б дозволили проводити системний аналіз політичних процесів. До таких понять можна віднести «політичний простір» у розумінні сфери між індивідуальних та міжгрупових взаємодій. Зростання ролі новітніх засобів комунікації зумовлює потребу дослідити вплив ЗМІ на політичні процеси в межах конкретного політичного простору.

Стан теоретичної розробки проблеми. Поняття простору з'явилося в центрі уваги науковців з давніх часів у рамках філософської науки. Пізніше, в кінці ХІХ на початку ХХ століття ця категорія була розроблена в працях П.Бурдьє, П. Соркіна, пізніше цю проблематику досліджували А. Мельвиль, Г. Почепцов. В Україні цій проблематиці присвячені дослідження С.Ковриги, М.Яковенко, Г. Куц. Враховуючи зміни, які відбуваються політичному житті, політичний простір вимагає подальших досліджень і розробки.

Об'єктом курсової роботи є визначення та аналіз головних підходів до соціального простору та політичного простору, як його різновиду, а також опис його головних сутнісних характеристик та властивостей.

Предметом дослідження є сукупність концептуальних підходів до осмислення «політичного простору» з точки зору політичної науки, вплив його системоутворюючих факторів на функціонування політичного процесу, роль комунікативних зв'язків на перебіг процесів всередині політичного простору.

Мета роботи полягає у дослідженні підходів та сутності поняття політичного простору в політології. Слід відзначити винятковий взаємовплив політичного простору та комунікативної сфери суспільства.

Виходячи з мети, завданням курсової роботи є:

З'ясувати головні підходи до визначення поняття «політичний простір».

Дати основні характеристики політичного простору як явища.

Дослідити взаємовплив і взаємозв'язок політичного простору та суспільних комунікацій.

При написанні і дослідженні даної теми курсової роботи були використані наступні методи: порівняльно-історичний,структурно-функціональний,аналізу і синтезу та інші методи наукового дослідження.

Теоретичне і практичне значення курсової роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використаними при подальшому написанні курсових, дипломних, магістерських робіт, а також при підготовці до семінарських і лекційних занять та при написанні наукових статтей.

Концептуалізація поняття політичного простору як об'єкта та предмета наукового пізнання

політичний простір комунікативний політологія

Специфікою сучасного політичного життя є швидка зміна процесів і явищ у ньому, наука не встигає осмислити їх в сталих категоріях, які динамічно змінюються та часто набувають нового змісту. В політологічних дослідженнях науковці все частіше звертають увагу на неінституціональні фактори (демографічні, етно-, соціокультурні), які відіграють не меншу роль, аніж інституціональні. Такий стан речей викликав потребу внести зміни в понятійний апарат політичної науки, переглянути і уточнити багато основоположних понять, категорій і термінів, а також ввести в науковий обіг та концептуалізувати нові поняття, які б дали змогу проводити системний аналіз політичних процесів і виявляти політико-інституціональні основи соціальних змін.

До таких понять відноситься категорія простору, яка широко використовується не тільки географами, але й економістами, соціологами, філософами, політологами. [20, с. 68] Варто звернути увагу на те, що саме поняття простору не є новим терміном і широко застосовується та розробляється в філософії ще з періоду античності, проте зміна соціальної і політичної реальності розширює межі цієї категорії, наповнює її новим змістом. Немає єдиного підходу до визначення цього поняття, кожна наука трактує його з різних позицій. Так, економісти використовують поняття «простір» для пояснення різноманітних варіантів соціально-економічного розвитку в різних географічних середовищах і конкретних історичних умовах. [20, с. 68] На думку Г.Рейнбаха, визначальними координативними характеристиками простору є одиниця довжини та конгруентність, яка фактично виражає узгодженість елементів простору між собою. В філософії поняття простору чітко розмежовується з протяжністю.

Трактування простору в найрозгорнутішій формі дав Гегель. У загальному вигляді для нього простір - це найабстрактніша характеристика інобуття ідеї, позбавлена будь-яких якісних визначень, яка визначає істинне у зовнішній, байдужій рядопокладеності моментів. Тим самим Гегель розвиває в об'єктивному напрямку думку Канта про те, що простір є якась «нечуттєва чуттєвість і чуттєва не чуттєвість». Наприклад, він стверджує, що «... простір і час безперервні в самих собі, і тіло, що рухається, одночасно перебуває і не перебуває в одному і тому ж місці, тобто одночасно перебуває в іншому місці, і точно так само одна і та ж тимчасова точка існує і разом з тим не існує, тобто є разом з тим інша точка». Простір, за Гегелем, - це гола форма, якась абстракція безпосередньої зовнішності, і вона «цілком безперервна». Отож, якщо те, що наповнює простір, не має нічого спільного з самим простором, якщо всі знаходяться одне поруч з іншим, не заважаючи один одному, то простір є сукупністю точок, яка,

будучи неіснуючою, одночасно є цілковитою безперервністю. [26, с. 8]

Поняття «простір» запозичене суспільними науками у природничих та має велику кількість підходів. Проблематику так званого «соціального простору» ґрунтовно досліджував П. Сорокін, розглядаючи його як багатовимірну і багаторівневу систему, що має вертикальні і горизонтальні параметри. Соціальний простір Сорокін уявляє як систему соціальних відносин індивідів, груп, популяцій та населення всієї Землі, проте він відрізняється від простору геометричного. [14, с.533] Продовжуючи уявлення Сорокіна П.Бергер і Т.Лукман зазначають, що індивід сприймає повсякденне життя у залежності від ступеня просторової та часової наближеності чи віддаленості. Ближньою є та зона, яка доступна для фізичних маніпуляцій, тобто її можна змінювати та впливати на неї. Повсякденне життя має свою просторово-часову структуру, причому просторова складова має соціальний вимір, оскільки вносити зміни в нього може не тільки сам індивід, але й інші люди. Важливою характеристикою соціального простору, на думку М.Кательса, є те, що його не можна розглядати як відображення чи копію суспільства, оскільки він є самим суспільством. [23, с.352]

Що стосується витоків поняття «політичний простір», то вони лежать в соціології. Французький соціолог П.Бурдьє запропонував у якості базового абстрактного поняття категорію соціального простору, яка давала б можливість аналізувати і описувати відносини соціальних суб'єктів. Він звернув увагу на те, що біологічні індивіди є водночас соціальними агентами, що займають визначене, фіксоване місце у просторі, оскільки не мають фізичної всюдисущості. Різниця між фізичним і соціальним простором в тому, що фізичний простір визначається по взаєминах зовнішніх сторін, що утворюють його з окремих частин, а соціальний - по взаємовиключенню окремих позицій, які його утворюють як структуру упорядкованості соціальних позицій. З огляду на це синтезованим, найбільш загальним визначенням цього поняття можна вважати наступне:

соціальний простір - це фундаментальна форма існування людей, що включає всі умови і ресурси їх соціальної діяльності. Соціальний простір визначається не тільки для всього суспільства в цілому, але й для окремих його систем. Відповідно людське суспільство і кожна соціальна система перебувають у своєму соціальному просторі. [17, с. 288]

Соціальні агенти, будучи всередині такого простору, а також предмети, які знаходяться в їх власності поміщені в певну сферу соціального простору, говорить Бурдьє, можна охарактеризувати через відносне положення в порівнянні з іншими сферами, а також через дистанцію, що відділяє їх один від одного. [3, с. 49] Бурдьє визначив відмінності віртуального (уявного) соціального простору від фізичного на основі множини підпросторів або полів, що складаються в результаті людської діяльності (поле економіки, поле культури, поле науки, інтелектуальне поле). В рамках широкого соціального поля Бурдьє виділив особливе політичне поле («поле політики»), яке складається в процесі взаємодії політичних акторів. [3, с. 50]

Політичне поле, під яким слід розуміти поле сил і боротьби, спрямоване на зміну співвідношення сил, що визначає структуру поля в кожен момент, але це не є держава в державі. Політичне поле - це місце, де в конкурентній боротьбі між агентами, які є втягнутими в неї, народжується політична продукція, проблеми, програми, аналізи, коментарі, концепції, події з яких громадяни, поставлені в положення споживача, повинні вибирати. Розподіл думок серед населення залежить від стану наявних інструментів сприймання і вираження та від доступу, який мають до таких інструментів різні групи. Це означає, що поле політики виконує роль своєрідної цензури, обмежуючи універсальність політичного впливу. Політичне поле є місцем конкурентної боротьби за владу, яка здійснюється посередництвом конкуренції за монополію на право говорити і діяти від імені якої-небуть частини чи всієї сукупності груп, тобто суспільства. Варто зазначити, що політична боротьба між агентами має двоїстий характер - це боротьба за ідеї та ідеали і, водночас, за привілеї. [16, с. 120]

В «полі політики» як специфічній сфері комунікації індивідів та учасників політично процесу, виникає політичний простір, який не є тотожним політичному полю. Політичний простір характеризується відносною стійкістю у часі, заснованій на міцних взаємодіях різних політичних акторів. Це специфічна ознака політичного простору, що якісно відрізняє його від соціального, який за своєю природою є більш мінливим і нестабільним. [2, с. 116]

Поняття політичного простору як різновиду соціального з'явилося в центрі уваги науковців відносно недавно. Вперше його ввів К.Левін, основоположник психологічної теорії поля, де він визначає політичний простір в психологічному контексті. Головну роль він відводить життєвому простору, який слід розглядати як множину реальних і нереальних, актуальних, минулих і майбутніх подій, що перебувають у психологічному просторі індивіда на цей момент. Виходячи з цього, поведінка - це функція особистості та її життєвого простору на даний момент часу. Левін визнавав наявність впливу непсихічних подій на поведінку людини. Тому навіть неусвідомлювані людиною впливи, пов'язані із соціально-економічними та фізіологічними чинниками, також включаються до аналізу її життєвого простору.

Трактування терміну «політичний простір» є широким, що затрудняє його інтерпритацію. В свою чергу плюралізм визначень політичного простору пояснюється різноманітністю об'єктів дослідження. В політичній науці, зокрема, природа політичного простору осмислюється крізь призму матеріальних уявлень і місцезнаходження та асоціюється з територією - простором фізичним. На сьогодні в питанні концептуалізації політичного простору спостерігається менш жорстка прив'язка до території, воно трактується майже виключно як «віртуальний простір». Слід звернути увагу на те, що в політичний простір перетворюється територія придатна для життя і діяльності людини. Таким чином індивід водночас живе і на території, і в просторі. Отже, політичний простір - це реальна протяжність території, на яку поширюється історично зумовлене політичне життя або здійснюється політичний вплив. Політичний простір має три виміри: виступає як передумова політичного життя, як мета політичних процесів життєдіяльності, як середовище здійснення найрізноманітніших форм політичного життя. [17, с.288]

Просторові (організаційні) структури соціуму забезпечують виконання необхідних життєвих функцій на конкретній території, що здійснюється через діяльність. В основі діяльності соціуму лежить необхідність відтворення його існування. Оскільки діяльність невідворотньо прив'зана до визначеного простору і часу, то організація соціуму пов'язана з цією територією та її особливостями. Тільки в просторі можливе формування, довгочасне підтримання, інституціональне закріплення соціальних відносин. [13, с. 54] Конкретна територія здатна водночас містити в собі багато просторів.

Значна кількість характеристик та особливостей політичного простору є причиною існування різних підходів до трактування цієї категорії. Так, прихильники соціального конструктивізму використовують поняття простору з точки зору особистості та її ідентичності. На думку Кітінга, простір утворюється за моделями обміну в соціальному житті, устроєм громадянського суспільства і моделями соціальної солідарності. Почуття ідентичності - той фактор, який будується на цих процесах і зміцнює їх територіальну прив'язку. [10, с.40] Звідси випливає одна з головних функцій політичного простору - створення і підтримання цілісності суб'єкта політики, а ідентичність виступає параметром політичного простору, є одним з головних факторів його формування. Аполітичний простір в свою чергу є фактором, що видозмінює існуючі і спряє формуванню нових ідентичностей. [21, с.169]

Згідно з комунікативним підходом, політичний простір фіксує дистанції і відмінності в сфері формування, функціонування і розвитку політичних відносин, тобто охоплює всю різноманітність соціальних відмінностей, а не тільки ті, які пов'язані з політикою як особливою системою взаємозв'язків і взаємодій у суспільстві. На думку Пушкарьової, політичний простір є не тільки суб'єктивним і об'єктивним, але й інтерсуб'єктивним, оскільки існує в свідомості людей, які засвоїли в процесі соціалізації норми і правила соціальної поведінки, політичної участі, способи ментальної реконструкції владних відносин, розумінння ієрархічності суспільства і вміння адекватно визначати і інтерпритувати очікування інших людей, в тому числі, вимогу дотримуватися дистанції в спілкуванні. Обмін інформацією дозволяє людям узгоджувати свої уявлення про норми і правила взаємодії, розуміти соціальні відмінності і особливості власного становища в системі політичних відносин і взаємодій. [20, с.71]

Політичний простір виник не тільки як інтерсуб'єктивний, але й симоволічний, він наповнений знаками, що вказують людям на їх місце в політичній ієрархії. Символічна форма відрізняє політичний простір від фізичного. Символічне вираження політичний простір отримує через політичну чи іншу символіку: прапор, гімн, конституцію, державні свята, грошові знаки та ін., які застосовуються з ціллю мобілізації уваги, інтеграції громадян, стимулювання тих чи інших дій. [6, с.77] Для розпізнавання об'єктів політичної реальності і дистанцій, які виникають між ними, індивіду необхідне особливе знання, виражене у словах, символах, значеннях, які індивід повинен засвоїти, щоб адекватно орієнтуватися в політичному просторі. [21, с.169]

Сучасний політичний простір багатовимірний. Людина, що знаходиться в ньому може співвідноситись з іншими людьми за цілим рядом параметрів. Одні з них визначають вертикальний зріз політичного простору (політична стратифікація, яка поділяє людей за статусом «той, хто керує - той, хто підкоряється»); інші вказують на горизонтальні відмінності (диференціація політичних позицій - розрізнення політичних акторів, які знаходяться на одному рівні політичної ієрархії). Така багатовимірність політичного простору створює туднощі при використанні просторової методології для пояснення політичних феноменів.

Прихильники неінституціонального підходу під простором розуміють просторову кофігурацію соціального життя, в першу чергу символічну і інституціональну у їх взаємозв'язку з часом. Територіальні параметри простору в деяких випадках не відкидаються. При цьому природні і політичні кордони не локалізують дій політичних акторів, не виступають детермінантам політичного простору. Категорія політчного простору допомагає виявити важливі зв'язки між людьми і політичними інститутами, встановити сферу діяльності політичного суб'єкта. [21, с.170]

Політичний простір як соціально-політична реальність є також міжіндивідуальною реальністю, що складається із мережі зв'язків та залежностей, обмінів та взаємодій. Ці міжособові контакти можуть послаблюватися або посилюватися, зумовлюючи таким чином динаміку політичного простору.

Соціальний простір і, відповідно, політичний простір як одна з його підсистем, організовується міфами, які сприяють оформленню його цілісності. Під міфом, як зазаначають Е. Лакло та Ш. Муфф, слід розуміти простір уявлення, міф - це принцип прочитання даної ситуації, вони певною мірою спотворюють дійсність, але, водночас, встановлюють необхідний горизонт для діяльності. [14, с.533] На думку Гаджиєва, міф базується швидше на вірі, переконаннях, аніж на розумі, швидше на ідеалах, аніж на реаліях, він піддається змінам. [6, с.76]

На думку О. Сорби, базовою дефініцією в тлумаченні політичного простору є поняття «політичної межевості». Політичний простір - це розрізнення неполітичних сутностей, зведених у політичній міжособистісній взаємодії - інтеракції.

Поняття політичного простору з точки зору конструктивізму визначається як результат свідомого конструювання політики чи формування ідей, їх циркуляції. Одні ідеї здатні звужувати політичний простір, інші - розріджувати його. [14, с.534]

Політичне життя, визначені стійкі відносини між людьми і політичними інститутами, між індивідуальними і колективними політичними акторами в процесі організації здійснення влади і управління отримують вираження через політичний простір. Так, М.Фуко визначає його як засіб функціонування влади, яка опирається на спеціальні механізми впливу. Наприклад, покарання злочинця передбачає його тимчасове виключення із суспільства, соціального і політичного процесу. Це обмежує його міжособистісні взаємодії і позбавляє можливості діяти. [27, с.178]

Окрім інституціональних основ політичний простір опирається на символічні - це може бути простір політичних символів, ідеологій, політичних і ціннісних вподобань. Типологія політичного простору не обов'язково повинна мати географічну основу. В кожному випадку він може бути одновимірним чи багатовимірним з великою кількістю рівнів, оскільки використовується для опису взаємозв'язків різної природи при дослідженні явищ політичного життя і процесу. [20, с.71]

Це поняття дозволяє вибудувати модель соціальних змін з урахуванням як інституціональних, так і суб'єктивних факторів, в тому числі знаково-символічного наповнення політики, формальних і неформальних практик поведінки і взаємодії. Багатовимірна і багаторівнева категорія політичного простору дає змогу осмислити динамічне, рухоме явище політико-інституціональних змін.

Концепт політичного простору є синтетичним, оскільки поєднує в собі уявлення про індивідуальну та колективну ідентичність, які виступають його системоутворюючими параметрами. З іншої сторони - це синтез територіального рівня політичного простору та інших рівнів, які жодним чином не прив'язані до території. [4, с.57]

Визначити місцезнаходження певного об'єкта в просторовому відношенні можна, задавши певні параметри і критерії, проте значна кількість вимірів політичного простору змушує використовувати обмежену кількість таких характеристик, які включатимуть тільки деякі відмінності в політичному житті. Так, для визначення основних орієнтацій у суспільстві важливо виявити розподіл ідеологічних поглядів, а простір буде змодельований як співвідношення сукупності моделей орієнтованих на визначені системи цінностей. [22, с.198]

Як вже зазначалося, політичний простір - явище багатовимірне та багаторівневе, що є одними з головних його характеристик. Всі виміри, які властиві йому, охоплюють сукупність усіх видів міжособистісних взаємодій політичних акторів. На основі мережі зв'язків та залежностей, обмінів та контактів, що виникають між ними, політичний простір набуває відносної сталості та єдності. Наприклад, положення у політичній ієрархії поєднує між собою індивідів чи навпаки роз'єднує їх. [21, с.171] Існує чотри виміри поля міжособистісної взаємодії, які пов'язують індивідів: ідеальний, нормативний, інтеракційний та можливий. Вимір ідей є ніщо інше, як «соціальна свідомість» - вірування, докази, дефініції. Вимір норм включає в себе норми, цінності, приписи. Ці два виміри розглядають в якості культури. Інтеракційний вимір міжособистісного поля співвідноситься з мережею дій, складає його соціальну організацію. Інтереси формують соціальну ієрархію міжособистісного поля (можливості, доступ до ресурсів). Проте роль інтеракцій в політичному просторі не варото переоцінювати, оскільки взаємодії політичних суб'єктів залежать від політичних ідеологій, ідей, принципів, що здійснюються за допомогою суспільно-політичних інституцій. [25, с.38]

Сприйняття політичного простору є переважно історичним і соціальним. І.Валерстайн говорить про соціальність (неприродність) змісту світового політичного простору: різні групи людей визначають і сприймають цей зміст по-різному. Зараз щодо природи простору побутує уявлення лінійної переспективи, що визначає процеси розвитку і модернізації цього простору.

Ескалатором поступальних процесів є політичний розвиток, який долає різнорідність політичного простору зводячи його до єдиної площини. Слід зазначити, що в світі одночасно існують різні політичні простори, оскільки кожне суспільство і держава мають свої рамки політичного росту. Тому, згідно з лінійною перспективою, всі суспільства рано чи пізно повинні досягнути єдиної межі розвитку. В міжнародних відносинах попри розмивання прив'язки політичного простору до території, ключовими акторами залишаються національні держави, що мають просторово-територіальний вимір. [16, с.117] До цього варто додати, що непостійність об'єктивних і суб'єктивних параметрів політичного простору, їх постійна динаміка та глобалізаційні процеси «стискають» простір і, відповідно, прискорюють час. сприйняття політичного простору різними групами визначається по-різному, це соціокультурний феномен в розвитку якого спостерігаються тенденції до специфічного його розширення, розвиваються позатериторіальні форми політики - транснаціональні та субнаціональні. Можливість просторових проекцій означає, що світ одночасно і однополярний, і двополярний, і багатополярний; централізований і хаотичний. [16, с.118]

Отже, існування політичного прстору є явищем закономірним, що зумовлено в першу чергу діяльністю соціуму та взаємодіями, які відбуваються в ньому. Не зважаючи на велику кількість підходів до трактування цього явища та постійні зміни, що по-новому наповнюють його зміст, можна виділити головні особливості, які характеризують політичний простір. Отож, як особлива сфера існування суспільства політичний простір є його фактичним відображенням, системою знаків і символів, що інтегрують окремих індивідів, але водночас визначають місце кожного з них у системі соціальних відносин.

На сьогодні, політичний простір втрачає жорстку прив'язку до географічнї території і все частіше трактується як віртуальний, що, на нашу думку, є закономірним. Це зумовлюється пришвидшеними темпами розвитку засобів комунікацій, які посилюють міжособистісні взаємодії, розширюють інтерактивні можливості окремого суб'єкта, сприяють швидкому поширенню інформації, яка здатна спонукати до тих чи інших дій. Політичний простір як явище існує виключно в межах людського суспільства і головним чином відображає владні відносини в ньому.

Політичний простір в контексті комунікативних зв'язків

Розглядаючи політичний простір як місце міжособистісних взаємодій та міжгрупової інтеракції, важливо звернути увагу на його комунікативну складову. В сучасному світі будь-яка наука розглядається як засіб накопичення, збирання, переробки інформації, спостерігається тенденція до інформатизації суспільства, зростає роль кібернетики, інформатики, виробляються норми переробки, аналізу і відбору інформації.

Аналізуючи політичний простір як єдине ціле і, відповідно, як частину соціального простору варто зазаначити, що це система комунікативних зв'язків, які зумовлені певним видом діяльності. В цьому контексті важливе місце відіграють мотиви, через які відбувається дана комунікація в політичному просторі; канали передачі повідомлень; середовище комунікації, яке включає соціальні умови; просторові та часові чинники, а також продукт комунікацій - повідомлення та відповідь на нього. [12, с.321]

Сьогодні глобалізація та інформатизація всіх сторін людського життя, низка інших чинників суттєво впливають на політичну систему суспільства, змінюючи її структуру, а також місце та значення політичної комунікації. Політична комунікація впливає найпомітніше, і, в той же час, дуже суперечливо на політичну сферу суспільного життя. Взагалі політична комунікація - це явище, з яким кожна людина стикається щодня. Боротьба за владу, дії політиків і тих, хто впливає на них, є основною темою та рушійним мотивом цієї сфери взаємодії. [7, с.11]

Результатом спільної діяльності багатьох поколінь є система відмінностей, різноманітність і специфічні особливості у світогляді. Вони впливають на кожного члена суспільства, змушуючи вибудувати лінію поведінки відповідно до традицій відтворення політичного життя. Звертаючись до проблеми комунікативних зв'язків П.Бурдьє зазначав, що політичний простір є полем сил, точніше сукупністю об'єктивністю відношення сил, які нав'язуються всім, хто входить в це поле. [2, с.180] Тому політичний простір можна характеризувати як інтерсуб'єктивний, тобто такий, що являє собою особливу спільність, сукупність ідей, установок та переконань і саме комунікація є способом його існування. Обмін інформацією дозволяє людям узгоджувати свої уявлення про норми і правила взаємодій, розуміти соціальні відмінності і особливості свого становища в системі політичних відносин. Комплекс символів, знаків, які наявні в будь-якому суспільстві вказують кожному, хто входить в політичний простір про статусні відмінності, розмір дистанцій і глибину розлому між політичними групами. Проте політичний простір існує не тільки як інтерсуб'єктивний, але і як символічний. Саме символічна форма є тою специфічною характеристикою, яка відрізняє політичний простір від географічного. Оскільки орієнтація в політичному просторі вимагає інших принципів сприймання через особливе знання, вираженне в словах, символах, знаках, значеннях, то індивід повинен засвоїти правила його структурування, що виражені в символічних конструкціях. [19, с.321]

Механізм політичної комунікації у політичному просторі існує і функціонує на основі мови, яка є культурним середовищем існування людини. В політиці важливо не тільки те, що говориться, але і те, як про це говориться. Тому мова одночасно виступає засобом спілкування і контролю, дає можливість не тільки інформувати аудиторію, але й маніпулювати нею, перетворюючи інформацію, що подається відповідно до вигоди зацікавленої сторони. Інформаційно-ідеологічна діяльність здійснюється через аудіовізуальні засоби масової інформації - друкована продукція, радіо, телебачення, кінематограф, відео, Інтернет. В такому випадку взаємодія і вплив стає сильнішим і всестороннім, він спрямований на почуття, соціальні установки, ціннісні орієнтації, на шляхи їх поширення серед різних соціальних груп, на прояви їх в діяльності і поведінці останніх. Такий вплив можна кваліфікувати як соціокультурний, духовний, соціально-психологічний. Звідси випливає, що вищевказані інструменти комунікації є одночасно інструментами влади, яка функціонує в межах того чи іншого політичного простору. [6, с.78] Перші роздуми відносно наповнення простору інформацією та становлення «розумного» простору - ноосфери - належать В.Вернадському, який виділяв такі соціокультурні фактори, що формують ноосферу: поширення людини по всій поверхні планети; розвиток засобів зв'язку і обміну, що інтегрують людей в єдине ціле; відкриття нових джерел енергії (атомна, сонячна тощо); масова демократизація державного устрою; вибух наукової творчості в ХХ сторіччі.

Наявність комунікативних зв'язків, можливість значною мірою впливати на потоки інформації створила умови для їх використання з метою зміни просторових конфігурацій в інтересах визначених політичних акторів. Володіючи ресурсами інформаційного впливу, актор може впливати на символізацію політичних відносин, міняти акценти в політичних відмінностях, демонструвати ідейну близькість з тими, хто знаходиться на нижніх сходинках політичної ієрархії. [21, с.172]

Місце людини в політичному просторі є суб'єктивним відображенням інституціональної конфігурації політичної реальності. Варто зазаначити, що зв'язки між суб'єктами можуть ісувати і без безпосередньої взаємодії. Прихильники тієї чи іншої політичної сили, послідовники певного релігйного вчення можуть бути розділеними в фізичному просторі і навряд можуть зібратися разом, однак у політичному просторі представники всіх цих груп знаходяться на одній ніші, яка вміщає всіх, хто володіє відповідним набором ознак. Люди, погляди яких співпадають, схильні до порозуміння, усвідомлення спільності інтересів, що може за певних умов перерости у активні дії з непередбачуваними для політичної системи наслідками. Самовизначення в політичному просторі відбувається через усідомлення існуючих відмінностей, супроводжується формуванням у індивіда відповідної ідентичності, яка мотивує його до дій на підтиримку групи, відстоювання її інтересів. Ідентичності формуються внаслідок комунікацій, обміну інформацією. Специфіка комунікативних зв'язків і процесів у соціумі полягає в тому, що з їх допомогою не тільки передається інформація, але й здійснюється її емоційне і ціннісне підкріплення, що підвищує цінність інформації. [5, с.50]

Функціонування інформаційних потоків відбувається всередині визначеного політичного простору і, оскільки він не є закритою системою, з навколишнього середовища та інших просторів. Необхідною умовою є те, щоб інформація перебуала в постійному русі, пронизувала всі види суспільних відносин, циркулювала від влади до громадян і навпаки. В цьому контексті потрібно звернути увагу на специфіку засобів комунікації, які розвиваються паралельно до політичних систем в яких функціонують. На думку Лукаша, комунікація є особливою функцією соціальної системи, за допомогою якої відбувається її саморегуляція і самовідтворення. [15, с.118] Більшість сучасних теорій інтерпритують інформаційний простір як складову частину простору культури, і, одночасно, як особливу галузь фізичного простору, яка може виокремлюватися за заданими характеристиками (наприклад, за носіями інформації), так відбувається інтеграція знань, що дозволяє використовувати в практичній діяльності весь досвід людства, а не протиставляти одне одному фрагменти знань, що накопичені в різних культурах. [28, с.24]

Варто наголосити на тому, що функціонування соціальної системи в рамках політичного простору відбувається на основі ряду факторів, які визначають типи і форми останнього. Ці детермінанти політичного простору можна поділити на економічні, соціальні, духовні, правові та інформаційні. Кожна з них регулює відповідну сферу людської діяльності, інституалізує міжособистісні взаємодії.

Про роль інформації та засобів, які її передають свідчать тенднції, що розвинулися в кінці ХХ століття, коли комунікації перейшли на новий щабель - оскільки ними значною мірою почали цікавитися на рівні держав. Звідси бере початок явище інформаційних війн, до яких підштовхують глобалізація сучасних ЗМІ, що поволі стають повноправними учасниками прийняття рішень. [18, с.28] На сьогодні все більше зростає роль інформаційних технологій, їх спектр стає все ширшим. Дістати будь-яку офіційну інформацію про організацію чи особу не складає жодного зусилля, політичні проблеми висвітлюються в засобах масової інформації, постійно оновлюються відомості про адміністративні чи індустріальні зміни, що дає певну картину життя суспільства. Але в цьому контексті необхідно звернути увагу на те, що в ситуації інформаційного перенасичення, широкого досупу до будь-яких даних особистість опиняється в позиції, коли інформація є фактично розсіяною по частинах або часто неповною і неточною. Як наслідок формуються епізодичні знання і уявлення про суспільство, які вирвані із загальної картини знань. [24, с.64; 11, с.323]

Як уже зазаначалося, комунікації у суспільстві є системоутворюючим та інтегруючим фактором, який підтримує сталі зв'язки між акторами, забезпечує існування політичного простору як такого. Розвиток сучасного суспільства супроводжується технічним прогресом, який значною мірою впливає на політичну систему та спілкування у ній. Новітні інтерактивні засоби комунікації розглядаються як інструменти поширення демократії та захисту прав людини, розвитку діалогу між соціальними групами. Електронні ЗМІ дозволяють виступати водночас в ролі як постановщика, так і споживача інформації. Використання складних інформаційних технологій призвело до того, що індивід живе в суспільстві, де існує надто багато різних світоголядів, які знаходяться на різних етапах розвитку і часто розходяться з особистими поглядами окремої людини. На цій основі формуються нові ідентичності, а індивіди часто відчувають культурний, соціальний чи національний тиск, загрозу своїй безпеці. В зв'язку з цим М.Маклюен зазаначав, що під впливом електронних медіа ніякі соціальні групи не можуть залишатися самодостатніми в політичному розумінні спілкування. Тепер засоби комунікації невід'ємно втягнуті в їх існування. [1, с.37]

Наявність і розвиток нових комунікативних технологій зумовлюють більше можливостей для взаємодій між індивідами, а отже зростає кількість зв'язків між ними і, відповідно, утворюються нові групи, в рамках яких люди комунікують у віртуальному світі та впливають на реальний світ. Такий стан речей безумовно впливає на політичний простір, розширює його межі, структурує зв'язки в ньому, проте окрім символічного вияву такі взаємодії можуть отримувати практичний прояв. Тисячі індивідів завдяки електронним медіа, знаходячись окремо один від одного у визначений момент можуть потрапляти під одночасний вплив сильних емоцій чи якої-небуть події у режимі реального часу, набуваючи рис натовпу. З появою Інтернету і початком ери комунікацій в масовому суспільстві вирішальним політичним фактором став віртуальний натовп. Інформаційні засоби, такі як SMS, електронна пошта, соціальні мережі стали інструментом як індивідуальних так і колективних дій. За статистичними даними станом 2011 рік кількість інтернет-користувачів на планеті сягала 2,1 млрд чоловік, майже половина з яких молодше 25 років. Надзвичайну активність проявляють користувачі соціальних мереж, найбільша з яких - Facebook - налічує понад 800 млн акаунтів, 200 з яких були створені у 2011 році. Такі дані свдчать про стрімке зростання ролі віртуальних комунікацій, участь у них беруть все більше людей, ввік яких стає все молодшим. Таким чином збільшується їх вага у впливі на перебіг політичних процесів. [29]

Нові соціальні медіа виконують роль інструменту пропаганди: інформація отримує широке і моментальне розповсюдження, завдяки чому в межах певного політичного простору, а також за його межами, насаджується певна ідеологія, цінності чи орієнтації. Завдяки їм утворилась структура мереживних взаємодій на локальному, національному і глобальному рівнях, що дає змогу об'єднатися навколо певної спільної точки зору, незважаючи на територіальні кордони. Проте варто зазаначити, що замість інтерактивності такі засоби нав'язують певні погляди, а спілкування набуває виключно емоційного характеру. Сучасні соціальні медіа відкрили нові шляхи розвитку громадянського суспільства і створили альтернативний публічний інформаційний простір, який здійснює вплив на всі сфери життя та на функціонування політичного простору. [9, с.85]

Істотний вплив на процеси, що відбуваються в політичному просторі та забезпечують його існування і інші ЗМІ: телебачення, радіо, друковані видання, Інтернет. Вони отримали можливість впливати на духовне життя суспільства, на свідомість широких мас, можуть сприяти пробудженню суспільної думки на підтримку певних рішень, політичного курсу, а також сприяти засвоєнню домінантних цінностей, ідеалів, установок. Специфіка ЗМІ полягає в тому, що вони, володіючи універсальністю, сприяють стандартизації, гомогенізації культури, уніфікації думок, орієнтацій, установок, поведінкових орієнтирів. [6, с.79]

Існування комунікативних технологій зумовлює наявність інформаційного простору, який накладається на політичний простір, доповнює його, розширює його функціональні можливості. [8, с.224] Тому необхідно звернути увагу на інформаційно-комунікативний підхід, що розглядає політичний простір як систему різноманітних інформаційних потоків, які організовуються та транслюються через відповідні інформаційні канали різними суб'єктами. Тому політичний простір отримує ряд характеристик серед яких можна виділити швидкість, щільність і відкритість інформаційних обмінів, зворотній зв'язок, сегментація інформації, інформаційна ієрархія та ін. Однією з головних специфічних рис інформаційного простору є його «трансісторичність», тобто здатність сполучати покоління людей незалежно від того, чи є вони сучасниками в прямому значенні цього слова. Цього аспекту проблеми торкався Х.-Г. Гадамер, який, ставлячи питання про «сучасництво», зупиняється на проблемі трансісторичності інформаційного простору. Іншою важливою характеристикою інформаційного простору є, на наш погляд, його культурний динамізм, прояви якого, на думку О. Сєрьогіна, можна спостерігати майже у всіх сферах життєдіяльності «по-перше, інтелектуальна складова стає не тільки домінантою трудової діяльності, але і якісно перетворює простір вільного часу, розширюючи діапазон інтересів і можливостей самореалізації людини і соціуму як у реальному світі, так і в його віртуальному вимірюванні. Віртуальний світ - це своєрідне відображення і вияв законів об'єктивної дійсності, а «віртуальна культура» далеко не завжди є антагоністом національній культурі, стаючи іноді її «заломленням». По-друге, якісно змінюється характер самої інтелектуальної діяльності, яка стає загально-доступною, «планетарно-масовою» і достатньо відкритою зсередини (іноді - відкритою для одночасної участі в дискурсі практично необмеженої кількості суб'єктів інформаційної діяльності). У результаті цих перетворень сама інтелектуальна діяльність значною мірою втрачає характерний для неї ореол «надчасової елітарності» і «цехової замкнутості», що, може розглядатися не тільки як свідчення зростання загальної культури інтелектуальної діяльності, але і як чинник, що знижує цю культуру. [28, с.25]

Отже, розглядаючи політичний простір крізь призму комунікативних зв'язків можна виділити низку його характерних рис. Враховуючи всебічне зростання інформатизації суспільства, глобалізаційні тенденції, розвиток електронних засобів комуніації можемо говорити про перетворнення політичного простору на складну систему віртуальних взаємодій між суб'єктами, яка фактично втрачає територіальні характеристики. Інформація, що функціонує в рамках певного політичного простору виконує роль його структурації та підтримання зв'язків між окремими ланками. Окрім цього інформаційні потоки стабілізують політичну систему, сприяють встановленню різносторонніх зв'язків між учасниками політичного процесу. Оскільки суспільставо є ієрархізованою системою, комунікації допомагають визначити місце групи чи окремого суб'єкта в системі соціальних відносин, а також забезпечують єдність представників тієї чи іншої ніші. Варто додати, що існування інформаційного поля забезпечує існування політичного простору у символічній формі, що є однією з головних характеристик останнього.

Висновки

Звертаючись до проблеми наукового розвитку і прогресу необхідно приділити увагу на необхідності концептуалізації багатьох понять науково-категоріального апарату. Перебуваючи під впливом змін і розвитку наука стикається з тим, що з'являються нові поняття, які потребують визначення, а старі набувають іншого змісту, що зумовлює потребу в наукових дослідженнях з метою концептуалізації таких категорій. В цьому контексті варто звернути увагу на категорію «політичний простір», яка в науковому обігу з'явилася завдяки дослідженням П.Бурдьє, П.Сорокіна, К.Левіна та ін.

Поняття простору широко досліджувалося у багатьох науках, в першу чергу, у філософії, соціології, політології. Зокрема, П. Бурдьє розвинув категорію соціального простору, яка описувала відносини соціальних суб'єктів і включала всі умови і ресурси їх соціальної діяльності. В процесі людської діяльності у рамках соціального простору складаються підпростори - поля. Особливим полем є «поле політики», яке складається під час взаємодії політичних акторів.Пізніше поняття «політичний простір» запропонував К.Левін.

Не існує єдиного підходу, який би давав чітке визначення, що ж таке політичний простір. В політичній науці, зокрема, природа політичного простору осмислюється крізь призму матеріальних уявлень і місцезнаходження та асоціюється з територією - простором фізичним. Проте, на сьогодні в питанні концептуалізації політичного простору спостерігається менш жорстка прив'язка до території, воно трактується майже виключно як «віртуальний простір».

Отож, внаслідок наукових розвідок сформувалося декілька підходів до концептуалізації політичного простору: соціального конструктивізму, комунікативний підхід, неінституціональний підхід та ін. Така різноманітність зумовлена, в першу чергу, об'єктом дослідження. Однак більшість дослідників сходяться на твердженні про багатовимірність та багаторівневість політичного простору, а також про фундаментальну роль міжгрупових та міжіндивідуальних взаємодій у його функціонуванні.

Існування політичного простору забезпечується на інституціональній та символічній основі, що якісно відрізняє політичний простір від географічного. Окірім того політичний простір варто розглядати як систему комунікативних зв'язків, які супроводжують людську діяльність і має помітний вплив на політичну сферу суспільного життя. Обмін інформацією дозволяє людям узгоджувати свої уявлення про норми і правила взаємодій, розуміти соціальні відмінності і особливості свого становища в системі політичних відносин. Механізм політичної комунікації у політичному просторі існує і функціонує на основі мови, яка є культурним середовищем існування людини.

Інформаційно-комунікативна діяльність у суспільстві здійснюється через аудіовізуальні засоби масової інформації - друковану продукцію, радіо, телебачення, кінематограф, відео, Інтернет. Вищевказані інструменти комунікації є одночасно інструментами влади, яка функціонує в межах того чи іншого політичного простору. Наявність комунікативних зв'язків, можливість значною мірою впливати на потоки інформації створила умови для їх використання з метою зміни просторових конфігурацій в інтересах визначених політичних акторів. Володіючи ресурсами інформаційного впливу, актор може впливати на символізацію політичних відносин, міняти акценти в політичних відмінностях, демонструвати ідейну близькість з тими, хто знаходиться на нижніх сходинках політичної ієрархії.

Список використаних джерел

Бергер П. Приглашение в социологию / - М.: Аспект Пресс, 1996. - 91с.

Бурдье П. Социология политики / Пер. с французкого. / Сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко. / - М.: Socio-Logos, 1993. - 336c.

Бурдье П. Социология соціального пространства / Пер. С франц. ; отв. Ред. перевода Н. А. Шматко. - М. : Инститиут эксперементальной социологии ; СПб. : Алтейя, 2007. - 288с.

Венгеров А. Политическое пространство и политическое время // Общественные науки. - 1992. - № 6. - С. 49-63.

Внучко С. Політичний простір в глобальному вимірі / С. М. Внучко // Вісник Київського нац.університету ім.Т.Шевченка: Сер.: Філософія.Політологія. - 03/2012 . - Вип.107 . - С. 47-51. 

Гаджиев К. Политическая культура: концептуальный аспект// Политические исследования. -1991. - № 6 - С. 69-81.

Денисюк С. Технологічні виміри політичної комунікації : монографія / С. Г. Денисюк. - Вінниця : ВНТУ, 2010. - 276с.

Дубас О. Інформаційно-комунікаційний простір: поняття, сутність структура / О.П. Дубас // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. -- К., 2010. -- Вип. 19. -- С. 223-232.

Кёхлер Т. Новые социальные медиа: шанс или препятствие для диалога? // Полис. - 2013. - №4. С. 75--87.

Китинг М. Нновый регионализм в Европе // Логос. - 2012. - №2. - С. 39-47.

Коврига С. Детермінанти політичного простору / С. Коврига // Соціогуманітарні проблеми людини. -- 2010. -- № 4. -- С. 164-171

Коврига С. Структурно-інформаційний підхід у дослідженні політичного простору як системи комунікативних зв'язків / С. Коврига // Вісник Львівського університету: Сер.: філософсько-політологічні студії. - 2011. - Вип. 1. - С.321-328.

Косолапов Н. От теории к пространствам: политико-исторический экскурс // Весь мир. - 2011.- №8- С.51-64.

Куц Г. Концептуалізація політичного простору: проблеми визначеності / Г. М. Куц // Гілея. Історичні науки. Філософські науки. Політичні науки : Наук. вісник : зб. наук. праць / Нац. пед. ун-т ім. М.П.Драгоманова, Українська АН. - К. : Вид-во НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2011. - Вип. 43 (1). - С. 530-537.

Луман Н. Что такое коммуникация? / Н. Луман // Социологический журнал. - 1996.- №3. - С.114- 127.

Мельвиль А. Прстранство и время в мировой политике // Космополис. - 2007. - № 2. - С.117-122.

Політологічний енциклопедичний словник // НАН України, Ін-т держави і права ім. М. Корецького ; Укр. асоц. політологів. - Вид. 2-е, допов. і переробл. - К. : Генеза, 2004. - 736 с.

Почепцов Г. Теория коммуникации - М.: "Рефл-бук", К.: "Ваклер" - 2001. - 656 с.

Пространство власти: исторический опыт России и вызовы современности / Под научной ред. Б.В. Ананьича, С. И. Барзилова. - Моск. Обществ. Науч. Фонд, 2001. - 513с.

Прохоренко И. Л. О методологических проблемах анализа современних политических пространств // Полис. - 2012. - №: 6. - С. 68-81.

Пушкарева Г.В. Политическое пространство: проблемы теоретической концептуализации // Полис. - 2012. - № 2. - С.166-176.

Семигин Г. Ю. Политическое пространство. - Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН; Нац. Обществ.-науч фонд; Предс. Научно-ред сонета В. С. Степин. - М.: Мысль, 2010. - 694с.

Сорокин П.Человек. Цивилизация. Общество / Общ. Ред., сост. и предисл. А. Ю. Согомонов: Пер. с англ. -- М.: Политиздат, 1992. -- 543с.

Стрежнева М. Структурирование политического пространства в Европейском Союзе (Демократизация) / М. Стрежнева. - // Мировая экономика и международные отношения. - 2010. - № : 1. - С.61-72.

Штомпка С. Социология социальных изменений / Петр Штомпка; [пер. с англ. Под. ред.. В. А. Ярова] - М.: Аспект Пресс, 1996. - 415с.

Филиппов А. Пространство политических событий // Полис. - 2005. - № 2. С. 6-25.

Фуко М. Надзирать и наказывать / Пер. с фр. В. Наумова, под ред. И. Борисовой - М.: Ad Marginem, 1999. - 235с.

Яковенко М. Інформаційний простір: філософські аспекти формування поняття / М. Яковенко // Філософські науки : [збірник наукових праць] / відповідальний редактор В. Л. Петрушенко. - Львів : Видавництво Національного університету "Львівська політехніка", 2011. - 128 с. - (Вісник / Національний університет "Львівська політехніка" ; № 692). - С. 22-27.

Internet 2011 in numbers // [Режим доступу] - http://royal.pingdom.com/2012/01/17/internet-2011-in-numbers

Размещено на Allbest.ru