Особливості процесу прийняття рішення щодо політичної активності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості процесу прийняття рішення щодо політичної активності

1. Прийняття рішення - невід'ємна складова політичної участі

Особливості організації політичного життя і перебіг політичних подій в Україні актуалізують інтерес до проблеми політичної участі та особливостей прийняття громадянами рішень стосовно реальної політичної участі. Політична участь базується на певному когнітивному конструкті, який опосередковує сприймання суспільних і політичних подій, впливає на особистісне та інституційне формування їхніх оцінок та забезпечує реагування на зазначені події. Політична участь виявляється у різноманітних актах поведінки індивіда, значна частина яких супроводжується прийняттям рішень. Вміння приймати рішення та набуття цього вміння впливають на здійснення політичної участі, її спрямованість та якість. Вивчення особливостей прийняття рішення уможливлює формування системи впливів на прояви політичної участі, на її реалізацію у повсякденному житті. Процес прийняття рішення та його результат розкривають принципи, на основі яких сформувалася політична участь певної особи, групи осіб або інституції на визначений момент часу. Вони ж вказують і на можливості ситуативного впливу на політичну участь та її подальші зміни. Прийняття рішення як акт і його властивості встановлюють певні межі для дій індивіда і визначають його політичну поведінку. Особа, яка, наприклад, вирішує взяти участь у військовому заколоті, своїм рішенням позначає до певної міри і репертуар своїх наступних дій. Тісний зв'язок між рішенням і відповідною спрямованістю його реалізації на рівні поведінки відображає прогностичну цінність досліджень процесу прийняття рішення.

Важливим аргументом необхідності вивчення акту прийняття рішення є саме функціонування політичної системи. Будь-яка політична система постійно потребує від своїх діячів прийняття рішень. При цьому зміст і значущість рішень, що приймаються, визначаються ступенем їхнього залучення до ієрархії політичної системи. Це можуть бути як стратегічні політичні рішення, що приймаються на вищих щаблях влади (наприклад, проведення дострокових парламентських виборів, зміна військової доктрини, вступ у ЄС, у НАТО), рішення середнього рівня значущості (кого включити до складу офіційної делегації, на чому зробити наголос у переговорах тощо), так і рішення стосовно буденних ситуацій (про підпис громадянина під зверненням до влади, участь у мітингу і т. ін.). При цьому аргументованість прийнятих рішень істотно впливає на їх виконання та висвітлення у мас-медіа, на їх сприйняття населенням.

Якщо зважити на те, що суб'єктом політичної участі за певних умов може бути ще не до кінця сформована особистість, нездатна до самостійного критичного мислення, то стає зрозумілою важливість вміння приймати рішення щодо політичної участі молоді. Навчання оптимального прийняття рішень мало б стати невід'ємною складовою формування політичної культури в системі освіти. Факти використання підлітків ? учнів профтехучилищ та студентів ВНЗ у політичних акціях виявляють особливу роль викладачів середніх шкіл. Саме вони могли б підготувати своїх вихованців до свідомого прийняття рішення у життєвих ситуаціях, на уроках історії та суспільствознавства, розглянути й у формі гри змоделювати, як приймаються рішення особою щодо участі у політичних подіях. Процес прийняття рішення як такого, а особливо, щодо політичної участі, мав би бути окремою темою у програмі гуманітарного циклу ВНЗ.

Прийняття рішення - це особливий акт людської діяльності, який поєднує якісно різні рівні політичної участі - від простого громадянина-виборця до президента країни. Тому його дослідження може відкрити нові підходи до висвітлення та формування подій політичного життя, до розробки відповідної системи впливів. Останнє, однак, є окремим завданням, що виходить за межі цієї монографії. У цьому розділі зосереджено увагу на особливостях прийняття рішення молоддю щодо політичної участі. Як предмет дослідження взято якості рішень молоді в ситуаціях релевантних для маніфестації рівня політичної участі.

Будь-яке рішення починається із сприйняття проблемної ситуації і пошуку пропозицій щодо її розв'язання. Реалії як повсякденного, так і політичного життя містять значну кількість ситуацій, в яких особа має надати перевагу одній із щонайменше двох пропозицій. При цьому під прийняттям рішення розуміють набуття однією з пропозицій певної переваги щодо інших (Jungermann, Pfister, Fischer, 2005). Пропозиціями можуть бути як об'єкти (версії розроблюваного закону, політичні партії, місця для проведення політичних заходів тощо), так і певні дії (зокрема, спосіб голосування, участь у політичному пікеті, підтримка/відхилення нової партійної програми). При цьому кожна з пропозицій подається у контексті певних ситуацій, які можуть істотно різнитись і впливати на прийняття рішення. Можна виокремити ситуації, коли рішення приймаються в умовах стресу або обмеження певного ресурсу. Вирізняються ситуації з надлишком/нестатком часу, з обмеженим людським, організаційним або фінансовим ресурсом. Не менш важливим є також інформаційний ресурс, причому як надлишок, так і нестача інформації можуть істотно впливати на обрану стратегію прийняття рішення та на його перебіг.

У всіх означених випадках суттєвим є те, що особа надає перевагу певній пропозиції хj порівняно з усіма іншими можливими пропозиціями із множини Х={хі}, і=(1, n), n?2. Надання переваги одній пропозиції з їхньої множини і є прийняттям рішення. Прийняття рішення як процес маніфестує себе в реальному житті тоді, коли ми чуємо слова: «Мені треба це обдумати», «Я зараз зважую всі «за» і «проти» щодо даної пропозиції», «Я не можу прийняти рішення». Маніфестація процесу прийняття рішення є маркером для можливості втрутитися в поведінку суб'єкта і надати їй певної спрямованості. Однак у деяких випадках рішення приймаються блискавично без тривалого роздумування, наприклад, коли проблема тривіальна і її рішення практично заздалегідь відоме або коли є загроза життю і особа має обмежений ресурс часу чи інший обмежений ресурс. У таких випадках набагато складніше втрутитися у процес прийняття рішення без попередньої підготовки обставин або заздалегідь сформованих факторів впливу.

У політичному житті також прийняття рішення відбувається як за наявності достатнього бюджету часу, так і за його відсутності - блискавично, особливо, коли є необхідність оперативного реагування на розвиток політичної ситуації або на хід політичної дискусії. Пригадаймо рішення про захоплення будови Генеральної прокуратури України силами спецпідрозділу Міністерства внутрішніх справ України за наказом очільника цього міністерства в 2006 р., блискавичну реакцію Російської Федерації на пропозицію щодо надання кредиту Ісландії під час фінансової кризи 2008 р., терміновий візит до м. Тбілісі президентів чотирьох країн під час грузинсько-російського конфлікту 2008 р. Прийняття таких швидких рішень у відповідальні моменти демонструє як переваги, так і недоліки систем, у яких ці рішення генерувалися. Тим часом вірні швидкі рішення дають шанс політичному актору хоча б на короткий термін стати лідером у розгортанні політичної ситуації, а отже, підсилюють його вплив на формування напряму подальшого розвитку ситуації.

Надалі розглядатимемо процес прийняття рішень переважно у ситуаціях, коли особа має достатньо часу на свідоме його обґрунтування. Звичайно, це не означає, що при цьому особа усвідомлює всі процеси і компоненти, які опосередковують прийняття рішення. Останнє відкриває певні можливості для стороннього маніпулювання прийняттям рішення, наприклад, за допомогою фреймінгу або праймінгу (Kahneman D. & Tversky A., Bazeman M. H., Fagley N. S., & Miller P. M.).

На сьогодні у вивченні процесу прийняття рішення є достатня кількість відкритих питань. Ось лише деякі з них. Особа, приймаючи рішення, не завжди має змогу розрахувати вірогідність настання тих чи інших наслідків. Виникає суб'єктивна невпевненість. Тож відкритим залишається питання про те, як формуються оцінка вірогідності майбутніх подій та оцінка суб'єктом власної невпевненості, а саме тієї, що пов'язується з можливими наслідками прийняття рішення. Прогнозуючи наслідки прийнятого рішення, суб'єкт не в змозі охопити весь перелік імовірних наслідків свого рішення. Виникає питання, які наслідки прийняття рішення будуть передбачені, а які ні. Не менш цікаве питання, від чого залежить антиципація, або ігнорування конкретного наслідку.

У процесі прийняття рішення із множини пропозицій перевага надається одній. Але чи особа справді розглядає всі пропозиції, приймаючи рішення, чи вона лише шукає і обирає «першу найкращу» пропозицію або першу пропозицію без негативних наслідків? Тож відкритим залишається на сьогодні питання про глибину «занурення» суб'єкта у множину пропозицій. Інше, не менш важливе, питання про те, як і коли особа усвідомлює наявність ситуації, що дає їй можливість чи ставить її перед необхідністю прийняття рішення (H. Jungermann, H.-R. Pfister, K. Fischer). Тобто йдеться про те, за яких умов особа сприймає ситуацію як таку, що потребує прийняття рішення. Відповідь на це питання прокладає межу між політичною пасивністю і активністю. Набуття вміння вчасно розпізнавати актуальні виклики і можливості життєвих ситуацій є ключовою ознакою становлення не тільки політично активної особистості, а й особистості, яка усвідомлює власну свободу у виборі життєвого шляху і відповідальність за свій вибір. Дослідження даної проблеми мало б зробити внесок у формування політично активної молоді з високим рівнем громадянської відповідальності.

Потребують вивчення питання: коли і за яких умов прий-няття рішення блокується самим суб'єктом, як здійснюється в подальшому оцінка власного прийнятого рішення. Не менш цікавим є вивчення зміни бачення проблемної ситуації після прийняття рішення. Означені проблемні питання підкреслюють саме процесуальність прийняття рішення. Отже, прийняття рішення слід розглядати як складний когнітивний процес з багатьма змінними. Донесення до свідомості молоді факту процесуальності прийняття рішення та надання цьому процесу більшої рефлективності мало б підвищити відповідальність за прийняття рішення та вплинути на якісні аспекти політичної участі. Пригадаймо студентську політичну активність у різних куточках України наприкінці правління Л. Д. Кучми. Вона означена послідовністю яскравих рішень. Ось лише один із таких ланцюжків «рішення-акція»: рішення влади про об'єднання двох сумських ВНЗ в один університет, рішення студентів про спротив рішенню влади, спроби тиску на студентів адміністрацією ВНЗ, рішення сумських студентів «іти на Київ», прийняття рішення суду про заборону на пересування протестуючих студентів у напрямку Києва, яке набуло підтримки у владному рішенні відловлювати студентів силами МВС України на дорогах Сумщини; вже у відповідь на це рішення спонтанне, але логічне рішення студентів із західних регіонів підтримати студентів м. Сум. Послідовність прийнятих рішень та відповідних актів поведінки чітко відображає динаміку політичних подій того часу та позначає втрачені і використані можливості впливу на розвиток ситуації.

Центральним для психологічних досліджень процесу прийняття рішення є уявлення про людину як певну систему з обробки інформації. Це уявлення пов'язане з когнітивною революцією у психології в 70-ті роки XX ст. (U. Neisser, 1967). Зміни в парадигмі відкрили нові перспективи для досліджень процесу прий-няття рішення. Нового значення набула когнітивна складова і її вплив на формування поведінки. Дослідники когнітивної психології (А. Tversky, D. Kahneman, M. H. Bazeman, G. Gigerenzer, R. Thaler, H. Jungermann) виходять з того, що інформація про наявні пропозиції вибору, події у світі і наслідки власних дій сприймається, активізується завдяки зверненню до пам'яті, потім обробляється відповідно до структури і функцій когнітивної системи. Результатом такої обробки можуть бути, наприклад, як розширення спектра усвідомлених пропозицій вибору, так і оцінка наслідків власного вибору. Таким чином, відкрилась можливість більш детально досліджувати процеси на кожному з таких етапів. В межах цього підходу прийняття рішення - це когнітивний процес з багатьма змінними, що характеризується цілеспрямованістю і перебігом за певними правилами, в результаті якого надається перевага одній пропозиції із їх сукупної множини. Таким чином робиться відокремлення прийняття рішення від інших когнітивних функцій, наприклад, від сприйняття, мови або пам'яті. Сприйняття в цьому процесі слугує орієнтації у сукупності наявних стимулів, мова є функцією вираження і комунікації між наявними змістами за допомогою слів, пригадування уможливлює отеперішнення (переніс у теперішнє) раніше збереженої інформації. Уявлення забезпечує аналіз можливого розгортання подій у майбутньому. Специфічна ознака процесу прийняття рішення полягає в тому, що відбуваються більш або менш свідоме порівняння і оцінка бажаності наявних пропозицій. Тобто прийняття рішення - це процес порівняльного оцінювання і вибору.

2. Основні складові процесу прийняття рішення (пропозиції, події, підґрунтя, цілі та наслідки прийняття рішень)

Попри різні підходи до вивчення процесу прийняття рішення, дослідники послуговуються певною мірою спільним понятійним апаратом. Наприклад, В. Зачарі пропонує розрізняти три складові прийняття рішення: ситуація, суб'єкт і процес прийняття рішення (W. Zachary, R. Wherry, F. Glenn, J. Hopson). Стосовно рішень щодо політичної участі, на нашу думку, слід розрізняти ситуації різних рівнів, а саме: загальнополітичну, регіональну соціально-політичну ситуацію та конкретно-ситуативні обставини у вузькому сенсі, в яких безпосередньо здійснюється діяльність суб'єкта. Враховуючи багатоступінчастість запропонованої концепції політичної участі, зрозуміло, що суб'єкт може належати до різних рівнів політичної участі. Відповідно до цього формується його бачення актуальної ситуації, що й визначає особливості перебігу прийняття ним рішення. Належність до того чи іншого рівня політичної участі впливає на поінформованість суб'єкта та визначає горизонт бачення проблемної ситуації, пропозицій і множини можливих наслідків. Звичайно, в різних теоріях прийняття рішення мають місце розбіжності у тлумаченні тих чи інших понять, у способах розрахунку ймовірності подій. Однак завдяки спільним базовим категоріям порівняння теорій і підходів спрощується. Слід зазначити, що динаміка політичного життя і його багатозначність не завжди дають можливість створювати адекватні моделі політичних ситуацій, щоб з їхньою допомогою прогнозувати поведінку молоді або представників інших груп населення. Рішення молоді щодо прояву того чи того аспекту політичної участі зазнає впливу організаційного ресурсу (наявності політичного молодіжного руху в країні та локальної представленості молодіжних осередків), рівня соціальної напруженості в суспільстві та інших наявних ресурсів.

Для розуміння процесу прийняття рішення молоддю слід спиратися на такі основні поняття: пропозиції, події, наслідки, цілі та підґрунтя прийняття рішення (H. Jungermann, H.-R. Pfister, K. Fischer). Вони розкривають багатомірність процесу прийняття рішення та відбивають взаємозв'язок його етапів. Формалізовано прийняття рішення може бути подано як функція:

Рішення = f(Пропозиції, Події, Наслідки, Цілі, Підґрунтя).

Але ця розлога форма навряд чи може застосовуватись в умовах життєвих реалій на рівні окремого індивіда, бо спричинятиме значні часові витрати на прийняття рішення. Нею радше варто користуватися при підготовці окремих важливих рішень, коли виникає потреба передбачити можливі наслідки різних рішень та їхній вплив на подальше розгортання подій; за необхідності заздалегідь підготувати версії підґрунть прийнятого рішення для засобів мас-медіа.

політичний рішення молодь

2.1 Пропозиції як початок процесу прийняття рішення

Будь-яке рішення може бути прийняте тільки стосовно наявних пропозицій. Тож після усвідомлення невідповідності між бажаною і наявною ситуаціями починається наступний крок з прийняття рішення, а саме розгляд або формулювання пропозицій. Під пропозиціями слід розуміти певну множину дій, об'єктів або правил поведінки, з-поміж яких має відбутись вибір. Перелік пропозицій може мати як явний, наперед заданий зміст (наприклад, затверджений ЦВК перелік партій-учасниць парламентських перегонів), так і неявні пропозиції. Він може формуватись суб'єктом прийняття рішення або іншим стороннім суб'єктом, зокрема політичною партією, яка визначилася стосовно закритого списку кандидатів у депутати. Зазначені вище рівні політичної участі можуть істотно впливати на перелік пропозицій, щодо яких особа може приймати рішення. Попри їхню очевидність, вони відображають розшарування населення за наявними можливостями. Наприклад, жоден голова районної партійної організації не матиме можливості приймати рішення з пропозицій щодо переліку питань, які обговорюватимуться на засіданні уряду. Однак голова парламентської партії, який є членом уряду, часто може стикатися з необхідністю прийняття рішення щодо таких пропозицій. В одній ситуації рішення може прийматись щодо вибору об'єктів, будинку для оренди під партійний офіс чи місця проведення політичної акції, в іншій - щодо певних дій, наприклад, часу початку політичної кампанії, моменту подання депутатського запиту або прийняття рішення про входження до коаліції. Тож у множині пропозицій слід виокремлювати різні за змістом складові: пропозиції дій, пропозиції об'єктів, пропозиції відносин, концепцій тощо. Зазначені субмножини пропозицій є нерівними за своєю цінністю, яка до того ж має власну динаміку в часі відповідно до розвитку подій та перебігу суб'єктивного бачення ситуації.

Окремо слід звернути увагу на прийняття рішення щодо вибору політичного лідера. В цьому випадку до прийняття рішення потенційний лідер має статус пропозиції або об'єкта вибору. Після ж прийняття позитивного рішення він стає суб'єктом прийняття і виконання нових рішень. Цей перехід від ролі пропозиції до ролі суб'єкта прийняття рішення підкреслює особливу важливість кадрових рішень у розбудові молодіжних політичних організацій. Його наслідки мають значення не тільки для формування кар'єри окремого індивіда, а й для подальшого перебігу політичного життя і розвитку молодіжної партійної організації. Тим часом виникає питання щодо того, які пропозиції може мати молода особа в нашій країні, коли відбувається формування і реалізація її політичної участі. Наявні пропозиції формуються відповідно до політичної культури населення і традицій політичного життя країни. Кращі пропозиції мають ті молоді люди, чиї батьки або інші члени родини старшої генерації вже закріпили за собою місце в українському політикумі. Це своєрідні політичні трудові династії, про наявність яких свідчить прошарок «дітей-депутатів» на депутатських посадах у радах різних рівнів. Іншим гарантом сприйнятливих пропозицій є наявність істотного фінансового ресурсу. Бачення множини пропозицій залежить також від рівня намагань особи та від меж пропозицій, які встановлюються існуючою політичною системою.

Пропозиції для розкриття політичної участі молоді задаються державними програмами з підтримки молодіжних організацій, змістом новин в інформаційному просторі, ініціативами самих політичних молодіжних рухів та формуються через оцінки молоддю актуальних подій політичного життя країни. Перелік пропозицій для реалізації політичної участі можна окреслити так: особисті оцінки політичних подій, участь в обговоренні політичних подій, участь у політичних акціях, вступ у політичні партії, організація нових політичних рухів, участь у роботі державних виконавчих та представницьких органів і, звичайно, відмова від участі у політичному житті. Слід зазначити, що змістове наповнення та структурування новин у медіа-просторі справляє істотний вплив на прийняття рішення молоддю щодо політичної участі. Медіа-простір стає формуючим і модеруючим фактором подання наявних пропозицій, тривалості процесу прийняття рішення про політичну участь, ситуативного прояву молоддю її політичної участі.

Як продемонстрував Г. Гігеренцер (1996, 1999, 2007), суб'єкт для прийняття рішення може користуватись так званими швидкими евристиками, які економлять ресурси збору інформації і часу прийняття рішення. У виборчих перегонах в Україні пересічні молоді люди перебувають в умовах певного інформаційного обмеження щодо об'єктів вибору. Виборці часто не мають можливості отримати достовірну інформацію, наприклад, про біографії кандидатів у депутати, їхні реальні доходи і видатки. Тому рішення приймаються за евристиками «голосую «ЗА», бо він/вона з нашого регіону», «...тому, що є фахівцем», «... тому, що є яскравою особистістю». Все це окремі позиції з множини пропозицій, які водночас відображають евристики прийняття рішення. Останніми роками український виборець нерідко потрапляв у ситуацію, коли серед двох не найкращих пропозицій слід було обрати одну, найменш гіршу. Це засвідчує наявність недоліків у формулюванні політичними лідерами країни множини пропозицій або ж свідоме цільове їх формування із застосуванням певних політичних технологій. Значно рідше в політичному житті країни траплялися ситуації, коли була можливість обирати за принципом «тільки найкраще». В цьому сенсі евристики, на які спирається особа у прийнятті рішення, відображають як якість і рівень політичної участі населення, так і якість управління політичними процесами в країні. Разом з цим нав'язування виборцю евристики «обирати мінімально погане» зарекомендувало себе в політтехнологіях як достатньо ефективне, тому не слід сподіватися на швидку відмову від нього.

Множина пропозицій може характеризуватись як псевдонаявність, або ілюзорна наявність. Одним із прикладів псевдонаявної, але релевантної для потреб молоді пропозиції є декларована у переважній більшості передвиборних партійних програм пропозиція формування системи підтримки будівництва житла для молодих родин. Наявність такої пропозиції у програмах більшості парламентських партій статистично, на перший погляд, вказує на високу вірогідність гарантованої реалізації програми з підтримки будівництва житла для молодих громадян, причому незалежно від конфігурації парламентських більшості і меншості. Але саме початкова ілюзорність зазначеної пропозиції гарантує неможливість її виконання.

В повсякденному житті можливі пропозиції не завжди подаються у явному вигляді. Нерідко особа повинна сама знайти ці пропозиції, розгледіти їх у навколишніх умовах або навіть створити їх. Отже, за певних умов має проявитись активність суб'єкта в пошуку пропозицій. У цьому сенсі навіть невдалі політичні проекти слід розглядати як позитив політичного життя. Активний пошук і формулювання пропозицій може бути показником високого рівня політичної участі, готовності до активного і відповідального політичного життя. В інших випадках пропозиції одразу подаються у явному вигляді ще до прийняття рішення громадянами, наприклад, множина питань для референдуму, список кандидатів у партійний керівний орган або інше. Тож слід замислюватись про походження заздалегідь сформованої множини пропозицій, про те, ким і за яких умов або з якою метою дана множина пропозицій могла формуватись, чому вона має саме цю, а не іншу конфігурацію. Власне на етапі формування множини пропозицій можна заздалегідь унеможливити певні рішення, наприклад, свідомо не включивши деякі пропозиції у множину, щодо якої буде прийматись рішення, або ж розширивши множину пропозицій настільки, що небажане рішення практично не матиме шансів на прийняття. Зазначені аспекти розкривають важливість формування множини пропозицій як інструменту впливу на прийняття рішення.

2.2 Події як складова процесу прийняття рішення

Перебіг політичних і суспільних процесів включає події, які перебувають поза межами впливу окремого громадянина. Разом з тим ці події можуть мати визначальний вплив на прийняття рішення щодо політичної участі. Одним із прикладів впливу подій на прийняття рішення є вплив росту цін на енергоносії у 2005-2007 рр., що спричинило зміну тональності у політичному діалозі Німеччини і Росії. Особливо відчутним з боку Німеччини стало пом'якшення вимог до дотримання громадянських прав, зокрема утисків опозиції та громадських організацій в РФ. Стрімке зростання цін на газ у 2004-2008 рр. впливає і на українсько-російські відносини, на їх презентацію у мас-медіа та, відповідно, на ставлення до цих процесів молоді. Така подія, як своєчасна оплата країною спожитого газу та її висвітлення у мас-медіа також істотно моделює політичну активність населення. Уявлення про платонеспроможність власної держави в комбінації з навіюванням почуття сорому може стати істотним інгібітором політичної активності широких верств населення та джерелом депресивних настроїв у суспільстві. Іншим прикладом події в означеному сенсі є наявність ще до початку виборчих перегонів попередніх, неанонсованих, домовленостей між політичними лідерами, які можуть вже після виборів впливати на кінцевий результат рішень, прийнятих мільйонами виборців. Подія визначається своєю непередбачуваністю, раптовим впливом на імплементацію вже прийнятого рішення. Вона лежить поза впливом суб'єкта, який приймає рішення, але від неї залежить кінцева форма реалізації прийнятого рішення. До множини подій належить також стан здоров'я особи, яка є об'єктом вибору. Йдеться про стан здоров'я в сенсі непередбачуваного захворювання особи або її смерті. Прикладів впливу таких подій на розгортання політичної участі як молоді, так і інших груп населення більш ніж достатньо. Можна вести мову про вплив екстернально та інтернально центрованих подій на кінцевий результат прийнятого рішення. Як інтернальні слід розглядати події, що відбуваються або можуть трапитися із самим суб'єктом прийняття рішення, але разом з цим суб'єкт практично не має можливості впливати на перебіг таких подій (раптове захворювання, нещасний випадок, зміна власних пріоритетів). Як інтернальні події слід розглядати також виникнення непередбачених почуттів, емоційних станів, що можуть впливати на перебіг прийняття рішення, наприклад, під час переговорів.

Екстернальними виступають події, до яких не залучається сам суб'єкт, але при цьому вони також впливають або можуть вплинути на кінцевий результат прийнятого рішення. Розподілення на екстернальні та інтернальні події може відбуватись як з перспективи першої особи (суб'єкта, що сам приймає рішення), так і з перспективи третьої особи, яка спостерігає за перебігом прийняття рішення. Розбіжність у розподілі на інтернальні та екстернальні події залежно від перспективи бачення потоку подій спостерігачем і суб'єктом прийняття рішення є потенційним джерелом помилкового прогнозу щодо прийняття рішення. При цьому характер і перелік інтернальних подій можуть також змінюватись залежно від певних рис суб'єкта та рівня його політичної участі. Можна припустити, що рішення суб'єктів з високим рівнем політичної участі охоплюватиме дещо ширший перелік можливих екстернальних подій. Ця здатність є менш властивою для молоді.

Тим часом події являють собою певний інструментарій впливу на поведінку реального або потенційного політичного контрагента, зокрема молоді. Одним з прикладів заздалегідь розрахованих і створених подій може бути «резервування» певної площі або частини міста під проведення політичних акцій. При цьому сутність такої події полягає в упередженні рішення щодо проведення акцій на цьому самому місці політичними опонентами1та підвищення політичної активності власних прихильників. Системна організація потоку подій релевантних для суб'єкта прийняття рішення може бути дієвим інструментом впливу на прийняття рішення.

2.3 Наслідки рішення

Приймаючи рішення особа замислюється і над його наслідками. При цьому слід розрізняти наслідки і цілі прийняття рішення. Якщо цілі формулюються суб'єктом прийняття рішення і є власне тим, заради чого рішення приймається, то наслідки можуть виникати як результат прийнятого рішення незалежно від того, наскільки вони бажані для суб'єкта. Звичайно, що здатність зазирнути в майбутнє і передбачити можливі наслідки пов'язана з особистим часовим горизонтом. Відомо, що часовий горизонт індивіда впливає на прийняття ним рішення про довготривалі фінансові інвестиції (A. Klos, E. U. Weber, M. Weber, 2005), тож так само він впливає і на прийняття рішень щодо політичної участі. Часовий горизонт молоді вирізняється недостатньою поширеністю в майбутнє і детальністю пророблення його змісту. Особливо чутлива змістова складова часового бачення майбутнього, вона зазнає впливу від праймінгу та емоцій, які часто супроводжують події політичного життя. У кінцевому підсумку звужується множина передбачуваних молоддю наслідків своїх рішень.

Категорію «наслідки» залежно від концепції прийняття рішення можуть називати також результатами, або ж консеквенціями. Під ними розуміють імовірні результати прийняття рішення. Звичайно, що здебільшого рішення про вибір певної пропозиції приймається не заради самої пропозиції, а з огляду на очікувані наслідки, які матиме реалізація зазначеної пропозиції. Отже, формування очікувань певного бажаного наслідку від прийнятого рішення може стимулювати і саме прийняття рішення. Така стимуляція буде тим більш вдалою, чим сильніше вдасться пов'язати в уявленні суб'єкта бажаний наслідок і певну пропозицію. В цьому сенсі когнітивно-інформаційна складова політичної участі набуває особливого значення для коректного прогнозування наслідків. Здатність розпізнавати й аналізувати релевантну інформацію гарантуватиме суб'єкту формування найбільш адекватної реаліям множини наслідків, тож і прийняття найоптимальнішого рішення.

Репрезентація наслідків може бути багатоаспектною, вони не є простою однозначною множиною. Наприклад, наслідками певного указу можуть бути воднораз і безпосередня реалізація указу, і формування певної думки про автора указу, особливо, якщо указ виявляється необґрунтованим, неконституційним, непридатним до реалізації або призводить до небажаних наслідків, які автор указу (суб'єкт прийняття рішення) мав би доволі легко передбачити. Особливу чутливість молодь демонструє саме до штучної короткозорості політиків, до порушення ними логічності або законності їхніх рішень. Такі рішення спотворюють і без того крихкі уявлення молоді про наявність норм та меж у політичній діяльності, спричиняють формування готовності молоді до дій у політичному житті поза межами норм моралі і права, до неконвенційних форм реалізації політичної участі.

2.4 Цілі у прийнятті рішень молоддю

Суб'єкт, який не має цілей, не може мати проблему вибору чи необхідність прийняття рішення. Прийняття рішення завжди пов'язується з певною метою, навіть тоді, коли мета має імпліцитний характер. В іншому разі суб'єкту не буде сенсу приймати рішення. При цьому мета може виражатися множиною цілей Ц=(Ц1, Ц2, Ц3, Ці). Множина цілей вносить обмеження в множини пропозицій {П} і наслідків {Р}. Завдяки критерію відповідності обраній цілі відбувається розподіл переліків пропозицій і наслідків на більш і менш бажані, обмежується множина пропозицій, оцінюється вірогідність наслідків. Цілі мотивують до певного бачення проблемної ситуації, стимулюють до збирання релевантної інформації та нового сприйняття або формування множини пропозицій. Завдяки цілям та з урахуванням використовуваної стратегії формулюються критерії прийняття рішення або первинного відбору певної частини пропозицій. При цьому цілі досягнення і цілі уникнення по-різному впливають на пошук нових пропозицій та обрання стратегії прийняття рішення. Політично активна молодь у своїй більшості надає перевагу цілям досягнення. Поліпшення життя, зростання добробуту, впровадження демократичних норм життя, розширення свобод - все це цілі досягнення, які декларуються представниками різних політичних молодіжних рухів і більш близькі та зрозумілі молоді.

Цілі, задля досягнення яких приймаються рішення, розрізняються за ступенем конкретності. Мета «бути успішним» або «мати високі доходи» доволі абстрактна. Такі абстрактні цілі називають ще принципами або цінностями. Одна з проблем політичної участі молоді - надмірне послуговування саме такими абстрактними цілями, які не трансформуються однозначно у чітке бачення політичної ситуації та у конкретні цілі. Формування у молоді вміння переходити від абстрактних до конкретних цілей у процесі реалізації політичної участі, особливо на рівні місцевих органів представницької і виконавчої влади, мало б бути одним із завдань освітньої системи.

Чи мають українські виборці визначені цілі, коли обирають певну політичну силу на виборах, чи вони висловлюють лише свої ставлення, симпатії без центрованої постановки мети та без чіткого дискурсу очікуваних наслідків свого рішення? Якщо запитати київських студентів, з якою метою вони йдуть на вибори, то перелік відповідей може бути таким:

віддати свій голос;

бути як всі;

підтримати певну політичну силу;

засвідчити свою патріотичність участю у важливій політичній події;

поспілкуватись;

підтримати демократичний процес.

У представників молоді, які не обіймають певних посад в політичних організаціях, відповіді на поставлене запитання не мають виражених ознак особистісно центрованих цілей. Такі відповіді свідчать про певний автоматизм участі у виборах, попри молодий вік, про її самозрозумілість. Проте вже участь у політичній демонстрації чи пікеті практично одразу втрачає ознаку самозрозумілості. Поведінка, яка виходить за межі конвенційної, спонукає до прийняття більш свідомих рішень, якщо відсутній тиск часу або групи. Більш чітке, свідоме бачення цілей робить прийняття рішення більш відповідальним. Однак навіть учасники протестних політичних акцій не завжди здатні чітко сформулювати власні цілі. Їхні акції радше спрямовані на вираження власного незадоволення та створення певних негативних наслідків для представників влади, ніж на досягнення зрозумілих, позитивно сформульованих власних цілей.

Разом з цим слід вирізняти псевдоцілі, тобто декларацію певної цілі, яка за своєю сутністю такою не є. Псевдоцілі можуть виконувати завдання з відволікання уваги контрагентів або схиляння до певних рішень інших людей, у тому числі однодумців. При цьому однодумці з нижчим соціальним або партійним статусом будуть з більшою вірогідністю піддаватись впливу декларування псевдоцілей, ніж ті, що мають дещо вищий статус. Так само політично активні реципієнти з нижчим рівнем політичної участі виявляються чутливішими до інформації з псевдоцілями, особливо від джерел з високим політичним чи соціальним статусом. Молодь, яка тільки починає життєвий шлях, особливо вразлива до таких маніпуляцій і може під їхнім впливом масово приймати помилкові рішення. Тож фактично псевдоцілі можуть використовуватися задля маніпуляції поведінкою інших учасників процесу прийняття рішення. На позачергових парламентських виборах 2007 р. псевдоціль з відміни пільг народним депутатам України знайшла широку підтримку не тільки молоді, а й людей з життєвим досвідом. Завдяки цьому псевдоціль ефективно спрацювала на мобілізацію виборців, особливо тих, які не змогли наперед оцінити наслідки відміни пільг, а вже через призму наслідків оцінити вірогідність відміни самих пільг. Псевдоціль вдало виконала роль як фактора активізації прибічників певної політичної сили, так і фактора, що визначив рішення значної частини виборців.

Попри слабку вираженість цілей української молоді щодо реалізації власної політичної участі, слід зауважити, що цінність політичних цілей підлягає впливу часу. У міру наближення до цільового економічного наслідку (результату) його значущість експоненційно змінюється залежно від часових координат (Loewenstein, Loewenstein & Thaler Elster & Loewenstein). Не виключається, що антиципація корисності від досягнення поставленої політичної мети також змінюється з наближенням до неї у часі. В цьому сенсі слід враховувати, що молодь зазнає ще більшого впливу означеного часового фактора, ніж люди середньої і старшої генерацій.

2.5 Підґрунтя прийняття рішення

Аналізуючи процес прийняття рішення, виокремлюють таку категорію, як підґрунтя рішення. Для суб'єкта прийняття рішення підґрунтя виконують дві ролі. По-перше, вони можуть спрямовувати прийняття рішення у певному напрямку. При цьому останній не випливає безпосередньо з аналізу цілей і наслідків. Одним із прикладів може бути прийняття морального рішення: казати чи не казати відверту неправду. Дилема полягає в тому, що вибір «казати неправду» може мати бажані наслідки, але водночас означатиме порушення певних індивідуальних чи соціальних норм. Тому у схожих ситуаціях для інтерпретації рішення варто виходити не тільки з цілей і можливих очікуваних наслідків, а й з підґрунть прийняття рішення. Молодь у процесі прийняття рішення щодо певної політичної поведінки також часто звертається не до цілей, бо вони не завжди можуть бути чітко сформульовані, а до норм поведінки як обґрунтування свого рішення діяти у певний спосіб. Стереотипи стосовно необхідності проявляти політичну активність, громадянську відповідальність, уявлення про соціальну справедливість, рівність перед законом створюють підґрунтя для рішень молоді щодо власної політичної участі.

По-друге, рішення можуть прийматися з урахуванням того, наскільки легко їх можна обґрунтувати іншим особам. В цьому сенсі політична відповідальність з її моральною, адміністративною та правовою суттю належить до підґрунть. Фактор сприйнятливості задекларованих підґрунть рішення не завжди належним чином враховується молодими політичними лідерами. Як наслідок, їхній імідж набуває небажаних рис цинічності або надагресивності. Необхідність враховувати наявність переконливої аргументації рішення для третіх осіб має значення також з погляду висвітлення підґрунтя прийняття рішення у засобах масової інформації. Формулювання підґрунтя набуває особливої важливості для керівників великих колективів, фірм, державних установ, політичних партій. Якими б не були справжні цілі, наприклад останньої війни США проти Іраку, як її підґрунтя було використано твердження, що це боротьба зі світовим тероризмом, а ціль була означена як упереджувальний удар по начебто існуючій іракській зброї масового знищення. Зазначене підґрунтя, попри його повну ілюзорність, все ж пом'якшило сприйняття війни населенням США. Отже, у міру просування лідера по східцях політичної ієрархії та розгортання його політичної участі дедалі більшого значення набуває коректне формулювання підґрунтя прийнятого ним рішення, причому як для нього особисто, так і для політичної сили, яку від представляє. Молодь, на відміну від досвідчених політичних діячів, не завжди приділяє достатню увагу сприятливому формулюванню підґрунть політичних рішень, що створює певний потенціал іміджевої небезпеки.

На фоні слабкої диференційованості цілей реалізації політичної участі у середовищі молоді інколи може відбуватись заміщення позитивного формулювання цілі очікуванням малодиференційованого негативного наслідку для об'єкта незадоволення - органу влади, конкретного посадовця, певної політичної сили. За певних умов такі очікування можуть належати до множини підґрунть прийняття рішення. Базована на фрустрації політична активність характеризується не тільки нечіткістю цілей, а й меншою плідністю щодо розвитку регіону чи країни та більшою деструктивністю, яка за певних умов стає джерелом як економічної, так і політичної нестабільності. Такий стан речей перешкоджає конструктивному діалогу між представниками влади і політично активними верствами населення, ускладнює своєчасну і продуктивну елімінацію соціально-політичного напруження в суспільстві.

В цілому означені складові процесу прийняття рішення можуть бути представлені у вигляді схеми (див. рис. 1), що відображає перебіг різних фаз прийняття рішення - від дисбалансу наявної і бажаної ситуацій до виникнення нової ситуації через прий-няття рішення. У цьому сенсі схема містить ознаку рекурентності і може застосовуватись для аналізу й прогнозування розгорнутих ланцюжків поведінки.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Повертаючись до функції, що описує прийняте рішення як залежність від пропозицій, подій, цілей, наслідків і підґрунть ? Рішення = f(Пропозиції, Події, Цілі, Наслідки, Підґрунтя), зауважимо, що в реальному житті жоден суб'єкт не буде витрачати часу на аналіз і врахування у рішенні всіх можливих означених аргументів. Більше того, кожний з аргументів функції сам подається множиною, що містить кількість членів n?2, і тільки для цілей вона дорівнює n?1. Тож функція має кількість аргументів n?9, яка підходить до верхньої межі ресурсу робочої пам'яті і буде складною для опрацювання когнітивною системою без застосування допоміжних засобів. У цьому сенсі розгорнуте застосування описаної функції у повсякденному житті на рівні окремого індивіда виявиться занадто витратним і неадаптивним. Як продемонстрував Г. Гігеренцер, люди охоче використовують так звані швидкі евристики для прийняття рішень, які мають високу екологічну валідність. Відповідно можна припустити, що індивід вдається до своєрідного згортання наведеної функції. Тож спробуємо знайти спрощену форму цієї функції, яка б відповідала реаліям повсякденного життя. Припустимо, що індивід, приймаючи рішення, розподіляє всі наявні аргументи на інтернальні та екстернальні, а також враховує ступінь їхньої раціональності та суб'єктивної впевненості в рішенні, що приймається. У згорнутому вигляді функція може бути подана як залежна від трьох аргументів: Рішення=f(раціональність, екстернальність, стабільність). При цьому припустимо, що оцінка аргументів функції (раціональності, екстернальності та стабільності) може виконуватись за допомогою швидких внутрішніх евристик, що уможливлює її застосування в умовах повсякдення та істотно скорочує час прийняття рішення.

Для молоді та інших категорій громадян з низьким рівнем політичної участі пропозиції щодо політичних подій і дії є переважно зовнішніми складовими процесу прийняття рішення. Для суб'єктів з низьким рівнем політичної участі вони фактично задаються як готові і мають відверто екстернальний характер. Пропозиції можуть розглядатись як стимули, що по-різному сприймаються й інтерпретуються, та за певних умов здатні активізувати вже наявні ланцюжки «стимул>реакція». Цілі ж і підґрунтя інтегруються в інтернальну складову прийняття рішення. Через їхню інтернальність цілі і підґрунтя, які визначають поведінку суб'єкта в ситуації прийняття рішення, недоступні для безпосереднього вивчення. Про них можна судити лише опосередковано, з опитувань, з аналізу поведінки суб'єкта. За наявності достовірної інформації про цілі і підґрунтя прийняття рішення суб'єктом виникає можливість прогнозування рішення суб'єкта. Очікувані наслідки радше відповідають інтернальній компоненті. Реальні ж наслідки прийняття рішення можуть містити як інтернальну, так і екстернальну компоненту, але в часовому вимірі вони настають пізніше, вже після прийняття рішення, тож мають менший вплив на його прийняття. В цьому сенсі можна виокремити інтернальний і екстернальний виміри прийняття рішення як важливі якісні параметри. Доцільно припустити, що баланс екстернальної та інтернальної складових впливає на перебіг і результат прийняття рішення й залежно від рівнів становлення політичної участі по-різному проявляється. Не менш важливими для прийняття рішення є такі виміри, як раціональність аргументації і суб'єктивна стабільність рішення. При цьому йдеться про обмежену раціональність у розумінні Г. Гігеренцера та Г. Саймона (G. Gigerenzer, P. M. Todd, H. A.Simon). Очікується, що просте реагування на політичні події буде характерним для нижчого рівня політичної участі, тоді як суб'єктів з високим рівнем політичної участі вирізнятимуть більший внесок у прийняття рішення інтернальної складової, підвищені раціональність і стабільність прийнятих рішень.

3. Емпіричні дослідження процесу прийняття рішень студентською молоддю

На основі дескриптивного підходу до вивчення процесу прийняття рішення нами досліджено особливості прийняття рішення молоддю у переліку ситуацій, пов'язаних з виявом політичної участі. У першому дослідженні вивчалися якості прийнятих рішень студентською молоддю, у другому ? якості рішень, прийнятих лідерами молодіжних політичних організацій, їхні рішення порівнювалися з рішеннями молоді без вираженої політичної активності.

3.1 Диференційна шкала оцінки якостей рішення

Відповідно до поставленої мети виникла необхідність в інструментарії для вимірювання якостей рішення. Для дослідження якостей рішення було розроблено авторську тримірну диференціальну шкалу якостей рішення, яка дає змогу вимірювати екстернальність/інтернальність, раціональність/ірраціональність та стабільність рішень.

В. Джеймс [9] розрізняв у потоці свідомості субстантивні та транзитивні елементи (substantive and transitive parts), які слідують один за одним. Описуючи потік свідомості, Г. Гуссерль також наводить два якісно відмінних елементи, а саме субстантивний і транзитивний. Перший пов'язаний з актом мислення і несе в собі певний зміст, доступний для вербалізації. Другий - транзитивний елемент потоку свідомості - характеризується недоступністю для раціонального аналізу, неможливістю охопити його зміст. Пізніше Ліншотен (J . Linschoten, 1961) наводить перелік попарно протилежних характеристик, що описують ці елементи потоку свідомості. Спираючись на припущення про наявність інтернальної та екстернальної складових у процесі прийняття рішення та на наведені Г. Гуссерлем та Дж. Ліншотеном характеристики транзитивного і субстантивного елементів потоку свідомості, було запроваджено диференціальні субшкали: екстернальності/інтернальності та раціональності/інтуїтивності для оцінки відповідних якостей рішення.

Запровадження субшкали екстернальності/інтернальності спирається на припущення про можливість інтернального й екстернального зумовлення прийнятих рішень. Під інтернальним обґрунтуванням рішення слід розуміти сукупність факторів, що належать до внутрішнього світу суб'єкта і, на думку суб'єкта, вплинули на прийняття рішення. Як екстернальні розглядатимемо фактори, що, на погляд суб'єкта, лежать поза його власним внутрішнім світом, але вплинули на прийняття рішення. Субшкала раціональності/інтуїтивності має на меті вимірювання відповідної якості рішення у континуумі раціональність/інтуїтивність. Як раціональне розглядається рішення, що спирається на достатньо свідомий аналіз передумов, на свідому аргументацію рішення та характеризується розгорнутим перебігом прийняття рішення в часі. Якості субстантивного елемента свідомості було покладено в основу створення полюса шкали, що описує раціональні та екстернальні рішення. Навпаки, якості транзитивного елемента було використано для описання полюсів субшкали, що відповідають інтуїтивним та інтернальним рішенням. Як інтуїтивне розглядається рішення, що приймається без детального розгляду ситуації, розгорнутої аргументації та оцінюється самим суб'єктом як інтуїтивне. Аргументація такого рішення складно піддається вербалізації, і воно, як правило, потребує мало часу для прийняття.

На відміну від Дж. Роттера, який розглядав екстернальність/інтернальність як локус контролю поведінки, ми використовуємо ці поняття для оцінки суб'єктивного сприймання рішення як продукту власної діяльності. Запропоноване нами розуміння екстернальності/інтернальності ближче до запропонованого В. В. Століним, який трактує феномен екстернальності/інтернальності в межах уявлення про самосвідомість. Оскільки самосвідомість існує в формі внутрішнього діалогу, локус контролю набуває діалогічності. Тож орієнтація щодо екстернальності/інтернальності маніфестує себе у внутрішній мові суб'єкта. За нашим припущенням, внутрішній діалог стосовно екстернальності/інтернальності покладається також в основу оцінювання суб'єктом якостей прийнятого рішення.

Крім зазначених двох субшкал, додатково було розроблено субшкалу стабільності рішення. Вона описує ступінь суб'єктивної впевненості у завершеності рішення. Визначається, чи справді суб'єкт упевнений в рішенні та чи не передбачає він необхідність його змінювати. Стабільність рішення - це багатоаспектний фактор, який мав би враховувати стабільність умов, за яких приймається рішення, а саме: стабільність множини пропозицій, мотивів суб'єкта та його цілей, а також наслідків (останні припускаються як такі, що випливають з даного рішення). Але в запропонованій шкалі йдеться про суб'єктивно сприйняту стабільність рішення на момент опитування, тому ця субшкала не враховує окремо кожний із зазначених факторів. Вони подаються в інтегрованому вигляді, поєднуючись у суб'єктивності оцінки стабільності рішення.

В цілому шкала представлена 12-ма біполярними твердженнями по 4 на кожну із субшкал, за якими оцінюються якості прийнятого рішення. Перевага даної шкали полягає в тому, що вона не пов'язана з певним переліком рішень і може застосовуватись для вивчення якостей рішень у будь-яких сферах життєдіяльності. Для цього необхідно підготувати описання відповідних проблемних ситуацій, стосовно яких має бути прийнято рішення, та поєднати їх із шкалою оцінки якостей рішення. Звичайно, додатковий перелік ситуацій, щодо яких прийматиметься рішення, це додаткові витрати на розробку інструментарію, але разом з тим це також певна гарантія, що особливості прийняття рішення будуть вивчені саме стосовно тих ситуацій, які є предметом дослідницького інтересу. В цьому сенсі розроблені ситуації повинні бути релевантними саме до того конструкту, який має вивчатись.

При вивченні політичної участі молоді тестові ситуації розроблялися так, щоб відображати різні рівні і складові політичної участі, властиві поведінці зазначеної групи досліджуваних. В цілому методика оцінювання якостей прийняття рішення щодо політичної участі застосовується таким чином. Досліджувана особа ознайомлюється окремо з кожною із проблемних ситуацій і приймає рішення стосовно своїх дій у кожній з них. Кожне рішення кодується в системі «так» - «ні» і таким чином описує готовність особи до певної поведінки. Відразу після прийняття рішення щодо конкретної проблемної ситуації особа має оцінити властивості свого рішення за зазначеною тримірною шкалою.

На основі отриманих таким чином даних можна побудувати функції:

ПС=F(Екстернальність/Інтернальність),

ПС=F(Раціональність/Інтуїтивність) та

ПС = F(Стабільність),

де ПС - це прийняте суб'єктом рішення щодо поведінки у сконструйованих ситуаціях. Або будується інтегральна функція ПС=F(Екст./Інтерн.; Рац./Інт.; Стаб.), яка відображає взаємодію характеристик за трьома шкалами та їхній зв'язок з прийнятим рішенням. Якщо ситуації відображають заданий психологічний конструкт, наприклад політичну участь, то у наведених вище рівняннях поведінка в проблемній ситуації (ПС) може бути замінена на змінну, що відображає цей конструкт. Відповідно може бути побудована функція: Рівень політичної участі = F(Екст./Інтерн.; Рац./Інт.; Стаб.).