Публічна політика

Размещено на http://allbest.ru

Публічна політика

У політичній науці немає єдиного визначення того, що являє собою публічна політика. Наведемо конкретні приклади визначень публічної політики.

Британський професор Річард Роуз: "Програма урядового дії є специфічною комбінацією законів, розподілу кредитів, адміністрації і керованого персоналу в інтересах реалізації сукупності цілей, більш-менш ясно певних".

Французький дослідник Ж.К. Тоніг: "Концепт публічної політики позначає втручання авторитету, обличенного публічним могутністю і урядової легітимністю, в певну область товариства або його території. Ці втручання можуть набувати три основні форми: публічні політики передають зміст, отримують вираження в посібниках і призводять до результатів. Вони здійснюють мобілізацію діяльності та процесів праці. Вони реалізуються через відносини з іншими соціальними колективними та індивідуальними акторами "

На думку політолога Є. Пейдж, публічна політика є комбінацією чотирьох елементів:

1) принципів - загальне уявлення про способи управління публічними справами;

2) мети - специфічними пріоритетами, визначеними по відношенню до певної ставкою;

3) конкретних заходів - рішення, інструменти;

4) практичних дій, поведінки чиновників, покликаних здійснювати прийняті рішення.

Французький політолог П. Мюлле: "Публічні політики в більшості випадків є формою інституціоналізації поділу праці правління ... публічна політика відповідає, насамперед, операції поділу реальності, через що буде розділена і сформатована субстанція проблеми, яку належить трактувати, або природу населення, якого ця політика стосується ".

Всі інші визначення публічної політики акцентують увагу на тому чи іншому специфічному вимірі: різнорідність наслідків дії і його раціоналізація, простір переговорів по поводe соціальних інтересів, продукт діяльності по здійсненню політики, взаємодія між акторами і інститутами, відносини між секторами ринку, промови з переконання.

Деякі зарубіжні дослідники (Ю. Хабермас) розглядають публічну політику як у вузькому, так і в широкому сенсі. У вузькому сенсі Ю. Хабермас розуміє під публічною політикою якийсь простір або область в соціальному житті, в якій формується громадська думка, виникає своєрідна діалогова майданчик публічного дискурсу з приводу значущих проблем суспільства і держави.

У широкому сенсі категорія публічної політики сприймається німецьким соціологом через це означає, що під публічністю розуміються взаємини суспільства і держави, які виходять за рамки споглядання і рефлексії і трансформуються в спільні дії, спрямовані на досягнення соціально-значущого результату.

"Публічна політика - сфера політичних відносин, в якій інститути держави і громадянського суспільства взаємодіють в умовах відносної гласності (публічності) і відкритості".

На практиці здійснення публічної політики характеризується наступними елементами:

- Точним оглядом програм і діючої бюрократії;

- Секторіальними підходом;

- Витонченим аналізом акторів і систем дії;

- Підходом, заснованому на принципі послідовності, враховуючи, що кожне специфічне простір дії має своїх акторів, характеризується своєю динамікою, своїми парадоксами;

- Відомим різночитанням між емпіричними роботами, що описують динаміку взаємодій, і концептуалізацією моделей, які характеризують зв'язаність дії.

Скажімо і про те, що при всьому різноманітті підходів, виявляються два типи аналізів. Аналізи одного типу концентруються на визначенні проблем, які потрібно інтерпретувати, і на способах їх концептуалізації; аналізи іншого типу пов'язані з історичною перспективою гри акторів і інститутів. публічний влада політика управління

П'ятикутник публічної політики

На основі щойно наведених коротких характеристик підходів до дослідження публічної політики аналіз цієї політики може здійснюватися на основі взаємодії п'яти елементів між собою. Такими елементами є: уявлення, актори, процеси, інститути та результати.

Актори можуть бути індивідуальними і колективними, вони володіють певними ресурсами, деякою автономією, діють на основі певних стратегій. Вони здатні здійснювати вибір на основі врахування своїх матеріальних та / або символічних інтересів.

Уявлення є когнітивної та нормативної рамками, які надають сенс діям, які їх обумовлюють і відображають.

Інститути - це норми, правила, рутини, процедури, які визначають взаємодії.

Процеси є формами взаємодії та їх перетворення в часі, вони враховують різну діяльність по мобілізації індивідуальних і колективних акторів.

Результати - це ефект публічної політики і публічних дій.

Що є спільного та відмінного між поняттями «державна політика» та «публічна політика»?

По-перше, механізм формування - у публічній політиці - це завжди механізми, які забезпечують можливості представлення та узгодження позицій заінтересованих сторін у прийнятті політичного, політико-управлінського рішення. Наприклад, для американців державна політика («public policy») є «публічною», так як ці механізми вже закладені у так званій плюралістичній моделі формування державної політики. Чи є «державна політика» та «публічна політика» одним і тим самим поняттям? Відповідь на це запитання дає аналіз самого механізму прийняття рішень та програм (вироблення політики), зокрема таких параметрів як:

- спосіб, у який актуалізується проблема і набуває статусу суспільнозначимої;

- наскільки заінтересовані сторони мають можливість користуватися каналами доступу до прийняття рішень;

- чи є ці канали;

- чи існують зворотні зв'язки між суб'єктом і об'єктом прийняття рішень тощо.

Тобто «державна політика» і «публічна політика» можуть як ототожнюватися, так і становити різні поняття в залежності від механізму їх вироблення.

По-друге, публічна політика спрямована на забезпечення суспільного інтересу (на відміну від таких варіантів як «державний інтерес», «корпоративний інтерес», «приватний інтерес»). За певних політичних режимів держава може блокувати та «відмовлятися» від санкціонування певних суспільних інтересів і вони ніколи не набувають статусу публічного інтересу. Завдання публічної політики створити механізми виявлення і забезпечення суспільного інтересу.

По-третє, «державна політика», «державне управління» нині піддаються суттєвим трансформаціям під впливом нових структур суспільних взаємодій (мереж), глобалізації (глобальне управління), інформаційних технологій (електронне врядування). Публічна сфера набуває значимості як платформа взаємодій та вироблення суспільних інтересів, формулювання суспільних цілей та задач. Державна політика перестає бути державною, як такою, і набуває ознак публічності у тому розмінні, що держава визнається актором, що діє та вибудовує свою політику та здійснює управління в публічній сфері.

Варто також відмітити, що особливістю сучасних політичних процесів є значне зростання вимог, які суспільство пред'являє політичній системі. В ситуації, коли органи державної влади не здатні реагувати на існуючі запити, держава все частіше починає перекладати деякі функції на інших недержавних акторів (взяти, для прикладу, сферу надання публічних послуг). Тенденція, яка відображає, що недержавні актори все активніше включаються у процеси вироблення політики, спрямованої на забезпечення суспільних інтересів і задач, стає дедалі відчутною. Це також є зрізом публічної політики.

Публічна політика - це форма політичного процесу, який реалізується в публічному просторі, підтримується інформаційно-комунікаційними ресурсами та представлений комплексом прозорих вертикальних та горизонтальних взаємодій його учасників. Публічна політика є специфічною формою комунікації суб'єктів політичного процесу, яка дає змогу активізувати участь громадян у її виробленні та реалізації політичних рішень. Варто зазначити, що публічна політика - це особливий вид комунікації, який не є сферою боротьби за завоювання влади, тому варто відрізняти її від політики репрезентативної публічності - боротьби за право репрезентувати волю народ.

Публічна політика - це політика, яка розробляється і реалізується не тільки виключно органами державної влади (так званий "вертикальний вимір" ), а й у "горизонтальному вимірі" політичного процесу. Вертикальна складова процесу здійснення публічної політики відображає її когерентність, ієрархічність та інструментальність. Горизонтальна складова доповнює вертикальну, акцентуючи увагу на зв'язках між акторами політики, які визначають набір можливих її варіантів. Саме горизонтальна площина має радикально вплинути на визначення предмета політики та на впровадження політичних рішень. Присутність горизонтальної складової - різних державних, недержавних та громадських інституцій з різних галузей економіки та суспільного життя, груп незалежних експертів, громадських та міжнародних організацій, представників бізнесових кіл, що конкурують за доступ до ресурсів, цільових груп політики, дає змогу визначити цілі, засоби оцінювання та впровадження публічної політики, що будуть відповідати суспільним потребам та державним інтересам.

Перетворення системи, здійснення публічної політики в Україні повинні привести до формування нової системи управління суспільним життям, яка буде залучати до її процесу тих ключових гравців, які утворюють горизонтальну складову. Це означатиме відмову від прямого адміністрування характерного для нашої системи державного управління появи елементів публічної політики. Розвиненість горизонтальної складової перетворює державну політику на публічну, яка виробляється колективними зусиллями і реалізується через урахування усіх легітимних інтересів суспільства шляхом організації діалогу між владою та громадянами. Така політика потребує якісно нового підходу для її реалізації та впровадження, що зумовлює пошук та використання сучасних технологій управління.

Размещено на Allbest.ru