Завдання політології як науки та навчальної дисципліни в політичному розвитку сучасної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Завдання політології як науки та навчальної дисципліни в політичному розвитку сучасної України

Вступ

політологія навчальний суспільство

Багатовікову історію мають традиції політичних знань. Вивчення будь-якої науки починається із з'ясування: виникнення і розвитку науки, що і як вона досліджує, які найхарактерніші риси, місце і роль її в пізнанні і перетворенні суспільства, дійсності. Оволодіння змістом, основними положеннями, теоріями, концепціями, висновками політичної науки, її законів і категорій передбачає постійну опору на знання філософії, політичної історії, політичної соціології, права, економічної теорії та ін.

Політологія, тобто наука про політику, існує як самостійна наукова і академічна дисципліна понад сто років (назва «політологія» з'явилась в 60-70-ті pоки нашого століття в Німеччині, Фpанції, потім - в СРСР; в більшості кpаїн Заходу, особливо у США, ця назва пpактично не вживається, натомість фігуpують поняття «соціологія та психологія політики», «політична соціологія», «істоpія політичних інститутів» тощо). За цей час були ствоpені національні школи та міжнаpодні асоціації політологів, pозpоблені та вдосконалені власні методики дослідження, pозвинуті окpемі напpямки науки, які набули відносно самостійного хаpактеpу. Буpхливий pозвиток нової науки пов'язаний із каpдинальними змінами в самому її пpедметі, із пеpетвоpенням політики в об'єкт масового інтеpесу та участі.

У Радянському Союзі політології явно не поталанило. Практично до кінця 80-х рр. на неї було накладено ідеологічне табу. Її називали «лженаукою», «буржуазною наукою» і т. ін. Окремі політичні дослідження якщо й здійснювалися, то лише в межах таких ідеологізованих дисциплін, як історичний матеріалізм, науковий комунізм, історія КПРС та ін. Внаслідок перебудови політологія як наука і навчальна дисципліна почала швидкими темпами утверджуватись на теренах постсоціалістичних країн. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищий школі України.

1. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни

Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та іде існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми. Проте якщо вони у тій чи іншій формі зґявилися з виникненням держави, то наука про політику формувалася в міру виокремлення політики як самостійної сфери суспільного життя.

Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою. З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. Зґявляються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Аристотеля. Політичну науку вони розуміли як науку про загальне благо, втіленням якого має бути держава. Так, Сократ започаткував перехід політичної свідомості з дотеоретичного на теоретичний рівень. Поглядам на державу і право, на закони та їх співвідношення з мораллю він надав форми понять. Платон став творцем політичної філософії, в центр якої поставив державу та форми організації державної влади. Арістотель призначення політики і науки про неї вбачав у тому, щоб наділяти людей позитивними рисами, забезпечувати їх справедливе спільне проживання в суспільстві. Для реалізації цього призначення політики необхідно шукати найкращі форми державного правління. Арістотель багато в чому заклав основи політології як окремої самостійної науки, тому іноді його називають батьком цієї науки.

Однак у нього ще немає чіткого розмежування між політичною наукою, етикою і філософією. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних обґєктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу, та це ще не була політологія в сучасному її розумінні. Крім Н. Макіавеллі, великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтескґє, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII - першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.

Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX - початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному. В Німеччині, наприклад, він був повґязаний із формуванням і розвитком так званої правової школи. У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології. У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті.

Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін. У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки. Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація політичної науки, що обґєднала у своїх лавах більшість відповідних національних асоціацій. Якщо наприкінці XIX - на початку XX ст. в центрі уваги західної політології перебувала держава, її інститути і форми, то в 30-50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними.

У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології. Паралельно з формуванням і виокремленням політології як науки відбувалось і становлення її як навчальної дисципліни. Як така вона вперше зґявилася в університетах США в середині XIX ст. напередодні громадянської війни між Північчю і Півднем. Вводячи курс політичної науки, керівництво американських університетів мало на меті сприяння формуванню політичної культури громадян, їх прихильності до демократичних цінностей. У європейській вищій школі політологію почали викладати лише з середини XX ст. СРСР, як й інші соціалістичні країни, стояв осторонь загального процесу становлення і розвитку політології як науки і навчальної дисципліни. Теоретичні положення політології не вписувалися в основні постулати панівної в цих країнах марксистсько-ленінської ідеології. Залучення науковців і громадян до розроблення й вивчення проблем політології, до осягнення демократичного світового надбання суперечило інтересам панівної комуністичної верхівки. Тому аж до другої половини 80-х років в СРСР політологія не визнавалась за науку, а окремі дослідження політики здійснювались у межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, політичної економії, теорії держави і права та деяких інших ідеологізованих дисциплін. Ставлення до політології почало змінюватися лише в період перебудови. 1989 р. Державний комітет СРСР з науки і техніки офіційно затвердив номенклатуру спеціальностей наукових працівників під загальною назвою «Політичні науки». В ній уперше передбачалася спеціалізація з політичних наук, що створило можливості для захисту кандидатських і докторських дисертацій, присвоєння вчених ступенів кандидата політичних наук і доктора політичних наук. У цей же час політологію стали викладати у вищих навчальних закладах. Відповідні процеси відбувались і в Україні. З 1990 р. політологія почала впроваджуватись як навчальна дисципліна у вищих навчальних закладах. Однак негативна реакція керівників багатьох вузів, особливо технічних, на надмірну ідеологізацію навчального процесу за часів комуністичного панування призвела до вилучення з навчальних планів ряду соціально-гуманітарних дисциплін, у тому числі політології. Останнім часом обсяг вивчення політології у вищих навчальних закладах збільшено до 108 годин. Крім того, ця дисципліна введена до переліку спеціальностей підготовки фахівців. Уперше підготовку фахівців-політологів було розпочато в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Згодом їх почали готувати в Одеському, Донецькому, Львівському, Східноукраїнському (Луганськ), Чернівецькому, Прикарпатському, Ужгородському університетах, Національному педагогічному університеті ім. М.П. Драгоманова (Київ), Національному університеті «Києво-Могилянська академія». У недержавної форми власності Таврійському екологічному інституті (Сімферополь) відкрито перший в Україні політологічний факультет. Політологічні знання, на перший погляд, здаються простими й доступними. Напевне, цим пояснюється та легкість, з якою іноді розпочинають підготовку політологів, пишуть словники, підручники й навчальні посібники з цієї дисципліни, захищають кандидатські і навіть докторські дисертації. Та видима простота політологічних знань є оманливою, і ми поки що перебуваємо лише на самому початку тривалого процесу опанування цієї науки на рівні її світових досягнень.

2. Основні завдання української політології

Основні завдання української політології зводяться до наступного:

1) розробка теоретико-методологічних засад української політології;

2) фундаментальне теоретичне обґрунтування сутності й шляхів побудови суверенної, демократичної, правової держави;

3) теоретичне обґрунтування національної демократичної доктрини;

4) вивчення динаміки трансформаційних процесів і модернізації суспільства;

5) створення об'єктивних політичних портретів українських князів, гетьманів, політичних діячів нової та новітньої доби;

6) формування на вітчизняному ґрунті субдисциплін політичної науки (етнополітологи, порівняльної політології, політичної конфліктології, політичної історії, партології та ін.);

7) виокремлення, наповнення змістом і практична апробація основних сегментів прикладної політології.

«Ключовим завданням політології, - відзначив професор Фелікс Рудич, - є навчально-просвітницька діяльність, формування високої політичної свідомості та політичної культури громадян, зокрема - молодого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна має надзвичайно велике значення. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентаріїв, працівників державного апарату. Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, усіх соціальних груп, партій, рухів і організацій… Ґрунтовно вивчивши основи політології, випускник, зрештою, має відчути себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, має вміти професійно оцінювати реалістичність (чи утопічність) здійснюваної політичної модернізації і тим самим стати на шлях творення політичної філософії життя, формування правової свідомості, активної громадянської позиції…»

3. Роль політології у сучасному житті

Стан політології в Україні пов'язаний з логікою трансформації нашого суспільства та особливостями розвитку наукового знання. Своєрідний політологічний ренесанс, який нині спостерігаємо, приховує в собі небезпеку компрометації цієї науки, масового напливу дилетантів і непрофесіоналів, прагнення приручити політологію, зробити її зовнішньо респектабельною служницею чинної влади. Останнє обумовлюється тим, що ми не маємо традицій незалежності гуманітарної науки. Певні групи вчених зберегли й посилили свою залежність від влади, інші розійшлися по партіях і рухах і переймаються теоретичним обслуговуванням їх інтересів.

Водночас є фактори, що сприяють розвиткові політології. Це наявність певної інституціональної бази, чималий корпус висококваліфікованих політологів. Молода генерація науковців, яка здобуває освіту в нових умовах, знайома з досягненнями світової науки, швидко оволодіває сучасними методами дослідження, іноземними мовами. Отже, є підстави сподіватися на краще майбутнє політології.

Ключовим завданням політології є навчально-просвітницька діяльність, формування високої політичної свідомості та політичної культури громадян, зокрема - молодого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна відіграє незамінну роль. Політичні знання мають утвердитися в усіх сферах свідомості. Йдеться передусім про поширення політологічних знань по вертикалі, тобто про підготовку професійних політиків, парламентарів, працівників державного апарату. Проблеми впорядкованості суспільних процесів і утвердження державності України, впливу владних структур на поліпшення життя громадян - усе це вимагає від носіїв політичної влади високої політичної культури.

Не менш актуальною і такою ж складною проблемою є поширення політичних знань по горизонталі: серед найширших верств населення, учнівської і студентської молоді, усіх соціальних груп, партій, рухів і організацій. Звичайно, це не означає, що всі люди мусять сісти за посібники з політології. Знання про політику засвоюються через ЗМІ, публічні зустрічі з політиками та управлінцями. Проте цілеспрямоване вивчення політології у вищих навчальних закладах є базовим у засвоєнні систематизованих знань про демократію. Грунтовно вивчивши основи політології, випускник, зрештою, має відчути себе повноцінним громадянином, реальним творцем справжньої демократії, вміти професійно оцінювати реалістичність (чи утопічність) здійснюваної політичної модернізації і тим самим стати на шлях творення політичної філософії життя, формування правової свідомості, активної громадянської позиції.

Підвищення рівня викладання політології і, відповідно, поглиблене опанування учнями й студентами політологічними знаннями зумовлюють необхідність існування державної програми розвитку політичної науки й освіти. Мають з'явитися навчальні цикли з політології на радіо і телебаченні. Необхідно удосконалювати систему підготовки та перепідготовки кадрів політологів, збільшити вакансії в аспірантуру і докторантуру, забезпечити державну підтримку видань політологічної літератури тощо. Важливо, щоб влада була зацікавлена в об'єктивних дослідженнях та розглядала політологію як суттєвий інтелектуальний ресурс суспільства.

Висновок

Отже, політологія в контексті громадської освіти здійснює важливу роль. Вона надає глибокі знання механізмів функціонування суспільства, зокрема, його політичної сфери. Адже саме у політиці найбільш чітко відображаються основні суспільні інтереси, і вона здійснює вплив на життя всього соціуму.

Політологія як наука займає найважливіше місце в закордонному і вітчизняному суспільствознавстві. Вона вивчає специфічну групу закономірностей відносин соціальних суб'єктів із приводу політичної влади.

Найважливішою задачею політології є збагнення істини, дослідження проблем і протиріч реальної політичної практики, узагальнення, систематизація й аналіз емпіричного матеріалу, пояснення процесів, прогнозування політичних явищ і вироблення практичних рекомендацій.

Політологія сприяє здійсненню головного завдання громадянської освіти - формування справжнього громадянина. І визначає не лише його загальну ідеологію, а й пропонує конкретні механізми його реалізації.

У результаті вивчення курсу політології людина набуває політичні знання, стає більш компетентною політично, опановує навичками аналізу політичних процесів. Це буде сприяти формуванню у фахівців політичної культури, уміння застосовувати принципи сучасного політичного мислення при аналізі й оцінці соціально-політичних проблем, виробленню у людини активної цивільної позиції, здатності ефективно впливати на політичні процеси, брати участь у здійсненні народовладдя.

Використана література

1. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. - 2005. - №10.

2. http://pidruchniki.com/18640613/politologiya/zmist_osoblivosti_zavdannya_ukrayinskoyi_politologiyi

3. http://www.info-library.com.ua/books-text-6259.html

4. Політична система суспільства: особливості становлення, тенденції розвитку / За ред. Ф.М. Рудича: Навч. посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Освіта. - 456 с.

Размещено на Allbest.ru