Основні ознаки та функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1.Теорії походження держави

2. Основні ознаки та функції держави

3. Форми державного правління та державного устрою

4. Основні форми державного правління сучасності: парламентська монархія, парламентська та президентська республіки, парламентсько-президентська республіка, їх сутність

5. Парламент в механізмі влади

6. Атрибути держави

Висновки

Література



Вступ

держава походження символи атрибут

Держава є основним інститутом політичної системи суспільства, що здійснює управління суспільством, охорону його політичної та соціальної структури на основі права за допомогою спеціального механізму (апарату).

Чому саме держава є основним інститутом політичної системи суспільства, а не церква, політичні партії чи громадські організації? Це пояснюється рядом причин. Суспільство делегує державі (в особі її органів) основні владні функції і повноваження. У руках держави зосереджені головні важелі впливу на суспільство (економічні, політичні, військові та ін.) Воно володіє всією повнотою влади на певній території. Державі належить виключне право видання законів та інших нормативних актів, обов'язкових для виконання всіма громадянами та іншими суб'єктами на його території, чого не може собі дозволити жоден інший політичний інститут суспільства. Тільки державі дається право на легальне застосування сили, у тому числі право фізичного примусу.



1. Теорії походження держави

Держамва -- це особлива форма організації суспільства з визначеною територією, економікою, політичною владою. Виникає вона на певному етапі суспільного розвитку і являє собою центральний інститут влади в політичній системі конкретного суспільства.

Питання про походження держави протягом багатьох сторічь було предметом довгих дискусій і є обговорюваним понині, так як етнографічна та історична науки дають усе нові знання про причини її походження. Різні теорії висловлюють різні причини походження держави:

- Теологічна теорія(ідеологи релігій Стародавнього Сходу, християнської церкви, ісламу) походження держави пояснює Божою волею.

- Патріархальна теорія(Аристотель) доводить, що держава походить від сім'ї. Абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім'ї .

- Договірна теорія(Гоббс, Руссо) обґрунтовує положення, що держава виникла внаслідок угоди (договору) між людьми. Ця теорія виводить державу не з економічних відносин, а безпосередньо з волі людей.

- Психологічна теорія(Петражицький, Фрейзер, Тард) пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою у підпорядкуванні. На думку прихильників цієї теорії, держава - це організація, яка створюється для керівництва суспільством з боку визначених осіб.

- Теорія насильства(Гумплович, Дюрінг) обстоює виникнення держави актом насильства, завоюванням землеробів кочівниками.

- Марксистська теорія пояснює виникнення держави поділом суспільства на класи, соціальні групи. Організація, яка виникла із родоплемінних форм, стає державою, коли її зміст і функція зводяться до захисту економічних, політичних та ідеологічних інтересів групи, що володіє основними засобами виробництва. У результаті держава, як надбудова над економічним базисом суспільства, визначається характером виробничих відносин, передусім відносинами власності на засоби виробництва.

- Органічна теорія- біологічні фактори, і т.д.

Проте, як показали багаточисельні дослідження, держави виникали і розвивалися під впливом цілого ряду чинників і причин. Виникнувши на певному етапі зрілості людського суспільства унаслідок економічних, соціальних, етичних, психологічних і інших чинників, держава стає його основною системою, що управляє.

Формування держави - довготривалий процес, у різних народах світу він йшов різними шляхами. На сході ( Єгипет, Вавилон, Китай, Індія і т.п.) стійкими виявилися соціально- економічні структури родового ладу - земельна громада, колективна власність та ін. Перші держави, які виникли на Стародавньому Сході, були докласовими, вони одночасно і експлуатували сільські громади, і управляли ними, тобто виступали організаторами виробництва.

В Афінах та Римі рабовласницьке держава виникла в результаті появи приватної власності і розколу суспільства на класи.

У Римі утворення держави було прискорено боротьбою безправних плебеїв проти римської родової аристократії (патриціїв). Формування давньогерманської держави в значній мірі пов'язано з завоюванням великих чужих територій, для панування над якими родова організація не була пристосована. Існує думка, що Німеччина, Росія та деякі інші держави виникли не як феодальні (закріплення селянства і велика приватна власність на землю), а як прафеодальні ( знать ще не мала великої приватної власності на землю, а селяни зберігали як свободу, так і власність на землю).

2. Основні ознаки та функції держави

Держави різних історичних епох і народів мало схожі між собою. І все ж вони мають деякі риси, які більшою чи меншою мірою властиві кожному з них, хоча в сучасних держав, схильних інтеграційним процесам, вони часом досить розмиті. Спільними для держави є наступні ознаки:

1. Наявність системи суверенної політичної влади (законодавчої, виконавчої, судової). Суверенітет держави означає, що держава володіє найвищою і необмеженою владою над внутрішніми суб'єктами в межах своїх кордонів, а інші держави повинні визначати це.

2. Територія. Держава нерозривно пов'язана з певною територією на яку поширюється її влада, а закони мають обов'язкову силу. Територія включає землю, надра, повітряний та водний простори. Як свідчить історія, саме територіальні претензії одних держав до інших спричинили численні конфлікти, які переросли у військові зіткнення.

3. Монополія на легальне застосування сили. Для цього держава створює спеціалізовані органи примусу, які використовує у ситуаціях, передбачених законом. Діапазон державного примусу простягається від обмеження закону свободи до фізичної ліквідації людини.

4. Наявність державної мови, якою визначається мова нації, котра складає більшість населення держави.

5. Апарат держави, тобто наявність системи органів, які здійснюють функції державної влади і управління, регулювання, контроль. Апарат, як правило, складається з представницьких органів (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування), виконавчо-розподільчих органів (президент, уряд та його регіональні органи), судові органи, прокуратура, органи державного контролю.

6. Наявність національної правової системи. Кожна держава функціонує в межах визначеної правової системи.Правова система держави закріплює санкціоновані державою нормативні регулятори суспільного життя, яким повинні підпорядкуватися усі суб'єкти і об'єкти політики.

7. Населення. Держава охоплює своїм впливом усіх людей, які перебувають у межах держави. Жодна особа не може існувати за межами держави і не підкорятися їй, бо приналежність до держави є суспільною необхідністю і регулюється правом. Тут проблема полягає в тому, що держави можуть складатися з однієї національності (це трапляється рідко) або бути багатонаціональними.

Головне призначення держави полягає в тому, що вона надає організованості суспільству, управляє його справами, забезпечує цілісність, узгоджує багатоманітні соціальні інтереси.

Суть держави виявляється у її функціях. Функції держави - основні напрямки внутрішньої та зовнішньої діяльності держави, в яких проявляється її сутність та соціальне призначення. Існує декілька класифікацій функцій держави:

- залежно від поділу влади - законодавчі, виконавчо-розпорядчі, судові, контрольно-наглядові;

- залежно від строків виконання - постійні, тимчасові;

- залежно від сфери суспільного життя - економічні, політичні, соціальні, гуманітарні, екологічні, ідеологічні;

- залежно від сфери впливу і здійснення - внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій держави відносять:

- економічно-господарську, яка полягає в координації господарської діяльності та економічних процесів (вона реалізується через визначення державою стратегії економічного розвитку, його планування чи програмування;

- культурно-виховну - регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту (реалізується через державне фінансування культурно-освітніх закладів, законодавче встановлення вимог до освітньої підготовки, підтримку мистецтва тощо);

- правотворчу - творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство);

- правоохоронну - контроль і нагляд за виконанням правових норм (забезпечується спеціальною системою державних правоохоронних органів, до якої входять суд, прокуратура, органи внутрішніх справ, податкова поліція, митного контролю, юстиції, безпеки тощо);

- соціальну - регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення;

- екологічну - захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.

Зовнішні функції держави виокремлюють такі як:

-оборонна - захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави, розвиток військового потенціалу;

- дипломатична - спрямована на створення сприятливих зовнішніх умов для розвитку держави;

- співробітництва - реалізується через здійснення зовнішньої торгівлі, координацію економічної діяльності з іншими державами, участь у міжнародних економічних об'єднаннях тощо;

- інтеграція у світове товариство - поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основах.

Зміст і співвіднесеність функцій держави залежать від історичної епохи і цілого ряду інших чинників (динаміка політичного, економічного життя, співвідношення різних інтересів, міжнародне становище тощо). Під впливом цих факторів змінюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взаємодії, питома вага у забезпеченні внутрішнього і зовнішнього розвитку суспільства.



3. Форми державного правління та державного устрою

Форма правління -- це спосіб організації державної влади, порядок утворення та діяльності державних органів, компетенція і взаємозв'язок між собою, а також взаємовідносини з населенням країни (ступінь участі населення в їхньому формуванні).

Відомі дві форми правління: монархія і республіка.

Залежно від того, ким здійснюється державна влада (однією особою чи колегіальним виборним органом), визначається форма державного правління. Відповідно -- держави поділяються на монархії і республіки.

Монархія (гр. monarchia -- єдиновладдя) -- це форма державного правління, за якої державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи -- монарха, передається у спадок по кровній лінії.

Для монархії характерні такі ознаки:

-- монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

-- монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

-- монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

-- влада монарха оголошується священною і має у більшості випадків релігійний характер;

-- владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

-- наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

-- влада монарха є спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

-- монарх не несе юридичної відповідальності перед підданими за прийняті рішення.

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на абсолютні і обмежені.

Абсолютна монархія-- це форма державного правління, при якій влада монарха є необмеженою, монарх очолює всі гілки державної влади, має виключні повноваження щодо її здійснення. Наприклад, абсолютними монархіями є Бруней, Катар, Оман, Саудівська Аравія, Ватикан. (Дві останні є теократичними: в руках духівництва одночасно зосереджена духовна і світська влада).

Абсолютні монархії поділяють на деспотичні і теократичні.

Обмежена монархія -- це форма державного правління, при якій влада монарха є обмеженою парламентом або конституцією. Сформувалась в результаті еволюції абсолютної монархії, коли влада монарха була обмежена і визначалась конституцією, де, крім того, закріплювався порядок престолонаслідування. Наприклад, обмеженими монархіями є: Бельгія, Великобританія, Іспанія.

Обмежені монархії поділяються на дуалістичні(представницькі) іпарламентарні, конституційні.

Республіка (лат. respublica-- суспільна справа) -- це форма державного правління, за якої державна влада здійснюється представницькими органами (парламентом, президентом), що обираються населенням на певний термін.

Для республіки характерні наступні ознаки:

-- народ -- єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органами державної влади -- вищими виборними органами влади: парламентом і президентом, котрі обираються населенням на певний термін;

-- здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

-- наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх повноважень;

-- одноособове або колегіальне прийняття рішень;

-- наявність у всіх вищих державних органів державно-владних повноважень;

-- юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення), шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, імпічменту президента;

-- можливість дострокового припинення повноважень представників державної влади.

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою державного правління.

Залежно від обсягу державно-владних повноважень президента і парламенту республіки поділяються на президентські, парламентські та змішані.

Парламентська республіка -- форма державного правління, при якій державна влада здійснюється за умови верховенства парламенту.

Прикладом парламентської республіки є Італія, Австрія, Словаччина тощо.

Президентська республіка-- форма державного правління, за якої державна влада здійснюється шляхом надання президенту великого кола повноважень.

Прикладом президентської республіки є США, Росія, Бразилія, Мексика.

Змішана республіка(напівпарламентська, напівпрезидентська) - форма державного правління, яка поєднує ознаки президентської і парламентської республік, а саме:

· як і у президентській республіці главу держави обирає народ шляхом прямих виборів або колегія виборців, повноваження президента ширші і вагоміші, ніж у парламентській республіці (можливість втручання у законотворчий процес, як суб'єкта законодавчої ініціативи, право вето на акти парламенту; право видавати нормативно-правові акти);

· свої повноваження президент здійснює безпосередньо (у напівпрезидентських республіках) або через уряд (у напівпарламентських республіках); президент призначає прем'єр-міністра (главу уряду) лише за згодою парламенту; президент, як правило, є головнокомандуючим збройних сил, визначає військову доктрину держави, є окремим органом державної влади; уряд несе подвійну відповідальність -- перед президентом і парламентом, які можуть виявити йому недовіру і відправити у відставку. У більшості змішаних республік використовується інститут контрасигнатури, коли частина актів президента має бути контрасигнована главою уряду, який несе за них відповідальність перед парламентом.

У сучасний період змішана форма республіки є найпоширенішою. Прикладом такої форми республіки є Франція, Австрія, Польща, Румунія тощо.

Згідно зі статтями 5, 6 Конституції України, прийнятої у 1996 p., Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, який здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада здійснюється на засадах її розподілу на законодавчу, виконавчу і судову. Повноваження відповідних органів державної влади визначаються Конституцією та іншими законодавчими актами України, зміст яких дозволяє визначити Україну як змішану, президентсько-парламентську республіку.

Історія знає чимало форм державного устрою. Уже в стародавній Греції відрізняли монархію від республіки, автократію від демократії, хоча й основувались вони на рабстві.

Під державним устроєм розуміють спосіб поділу території держави на певні складові і розподіл влади між державою та її складовими. Є такі типи державного устрою:

а) унітарна держава - це політичне утворення, політично однорідна держава, адміністративно-територіальні одиниці якої не мають власної державної влади. У ній діє єдина конституція і єдине громадянство. Всі органи та гілки влади утворюють одну систему і керуються єдиними правовими нормами (Білорусія, Данія, Швеція та ін.). Деякі унітарні держави (Іспанія, Україна та ін.) включають ще й автономні утворення;

Основні ознаки унітарної держави :

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади -- глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини, унітарної держави мають різні назви: в Україні -області, у Польщі -- воєводства, в Англії -- графства, в Італії -провінції.

б) федеративна держава - це політичне утворення, у якому відносно самостійні структури, що здійснюють самоврядування в межах розподілених між ними і союзними (федеральними) органами влади повноважень. Члени федерації мають власні законодавчі й судові органи влади, конституцію, в межах якої можуть приймати свої закони (Мексика, США та ін.).

Основні ознаки федерації

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;

2), наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб,'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

в) конфедерація - політичне утворення, у якому незалежні, суверенні держави обґєднуються для вирішення певних проблем (економічних, соціально-політичних та ін.).

г) імперія - примусово утворена, зазвичай через завоювання одного народу іншим, складна держава, частини якої повністю залежать від верховної влади.

Важливе значення має і політичний режим як спосіб здійснення державної влади певними методами. Його основними видами є:

-демократичний, при якому держава базується на принципах підпорядкування меншості більшості. Державна влада здійснюється з додержанням основних прав людини; забезпечуються легальні можливості вільного волевиявлення і врахування інтересів усіх груп населення через демократичні інститути (вибори, референдуми); вільно діють різні громадські обґєднання, які представляють ці інтереси й впливають на вироблення та здійснення політики держави. Демократичний режим має такі різновиди, як демократично-ліберальний, демократично-консервативний, демократично-радикальний;

- тоталітарний, при якому державна влада зосереджується в руках правлячої верхівки або однієї особи - по суті, диктатура. При цьому вважається, що верхівка монопольно виражає інтереси всього народу. Будь-яка опозиція, плюралізм політичних позицій виключаються. Всім навґязуються єдині загальнообовґязкові погляди - як політичні, так і ідеологічні, світоглядні. Основні права й свободи обмежуються, прояви соціальної активності вводять в жорсткі рамки (авторитарні).

Класова диктатура в рамках одного й того ж типу держави здійснювалась по-різному. Уже в рабовласницькому ладі функціонували як монархія (одноособова влада), так і республіка як виборна влада, чи демократія як влада більшості. В феодальному суспільстві найбільш розповсюдженою була монархія, хоча були й республіки (самоврядні міста - Новгород та ін.), які звільнились із під влади феодалів й управлялись виборними органами (Магдебурзьке право тощо). Проте різні типи експлуататорської держави мали подібні форми правління.



4. Основні форми державного правління сучасності: парламентська монархія, парламентська та президентська республіки, парламентсько-президентська республіка, їх сутність

У наші часи найбільш розповсюдженими є саме ці форми державного правління. Так, парламентарна монархія існує звичайно у високорозвинутих державах, де перехід від аграрного ладу до індустріального супроводився переважно не докорінним знищенням колишніх інститутів влади, а поступовим їх перетворенням і пристосуванням до нових умов. Це Великобританія, Японія, Нідерланди,Швеція, Данія, Бельгія, Іспанія, Канада, Австралія та ін Тут ми спостерігаємо розвинуте розділення влади при дотриманні принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, демократичний або, принаймні, ліберальний політичний режим. Монарх при даній формі правління «царює, але не править». Правом вето відносно законів, прийнятих парламентом навіть коли воно йому належить, він або на практиці не користується, або здійснює це право по вказівці уряду. Головна ознака парламентарної монархії - політична відповідальність уряду перед парламентом за свою діяльність. Якщо парламент висловить уряду недовіру чи відмовить в довірі, уряд повинен піти у відставку або повинен бути звільнений у відставку монархом. За умови, що в парламенті жодна політична партія не має абсолютної більшості і не може сформувати однопартійний уряд, діє державний режим, іменований парламентарних, або парламентаризм. Така ситуаціятрадиційно має місце, наприклад, в Данії, Нідерландах, а в 1993 р. склалася і в Японії. Чим ширша партійна коаліція, яка сформувала уряд, тим цей уряд менш стійко, тим важче досягати згоди між партнерами по коаліції відносно різних політичних питань. Часом стоїть якої-небудь партії відкликати своїх представників з уряду, як він втрачає необхідну більшість в парламенті і часто вимушений піти у відставку. Навпаки, в країнах, де існує двопартійна система (Великобританія, Канада, Австралія та ін) або багатопартійна система з однією домінуючою партією (Японія в 1955-1993 рр..) Та уряду в принципі однопартійні, парламентарна модель відносин між парламентом і урядом практично перетворюється у свою протилежність. Юридично парламент здійснюєконтроль над урядом, однак на ділі уряд, який складається з лідерів партії, яка має у парламенті (відповідно в його нижній палаті) більшістю, через цю партійну фракцію повністю контролює роботу парламенту. Такий державний режим отримав назву системи кабінету, або міністеріалізму. Отже, при одній і тій же формі правління - парламентській монархії можливі два державні режими: парламентаризм і міністеріалізму. Це залежить від існуючої в країні партійної системи. З країн, що розвиваються до числа парламентарних монархій можна віднести Малайзію, Таїланд, Непал, однак, з огляду на реальний вплив монарха, тут доводиться констатувати наявність елементів дуалістичного державного режиму.

Сучасні парламентські монархії, віддаючи данину політичної традиції і підтримуючи тим самим повагу громадян до держави, фактично мало відрізняються від республік - другої основної формою правління. У республіках джерелом влади є народна більшість, вищі органи влади обираються громадянами.

Парламентська республіка - різновид сучасної форми державного правління, при якій верховна роль в організації державного життя належить парламенту.

У такій республіці уряд формується парламентським шляхом з числа депутатів, які належать до тих партіям, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд несе колективну відповідальність перед парламентом про свою діяльність. Воно залишається доти у влади, поки в парламенті вони володіють більшістю. У разі втрати довіри більшість членів парламенту уряд або іде у відставку, або через главу держави домагається розпуску парламенту і призначення дострокових парламентських виборів. Як правило, глава держави в подібних республіках обирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією. Призначення парламентом глави держави є головним видом парламентського контролю над виконавчою владою. Процедура обрання глави держави в сучасних парламентарних республіках неоднакова. В Італії, наприклад, президент республіки обирається членами обох палат на їх спільному засіданні, але при цьому у виборах беруть участь по три депутати з кожної області, обраних обласною радою. У федеративних державах участь парламенту в обранні глави держави, також розділяється з представниками членів федерації. Так у Німеччині президент обирається федеральними зборами, що складаються з членів бундестагу, і такого ж числа осіб, вибраних ландтагами земель на засадах пропорційного представництва. Вибори глави держави в парламентарній республіці можуть здійснюватися і на основі загального виборчого права, що характерно для Австрії, де президент обирається терміном на шість років. Глава держави в парламентарній республіці має повноваження: обнародує закони, видає декрети, призначає главу уряду, є верховним головнокомандуючим збройними силами і т.д. Великі повноваження, якими часом конституція, наділяє президента парламентарної республіки, здійснюються, як правило, урядом. Показово, що Конституції Республіки Індія 1949 р. прямо встановила обов'язок Президента слідувати порадам уряду Глава уряду (прем'єр-міністр, голова ради міністрів, канцлер) призначається, як правило, президентом. Він формує очолюваний ним уряд, що здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Найбільш істотною рисою парламентарної республіки є те, що будь-який уряд лише тоді правомочний здійснювати управління державою, коли воно користується довірою парламенту. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність і контроль за виконавчою владою. Парламент володіє важливими фінансовими повноваженнями, оскільки він розробляє і приймає державний бюджет, визначає перспективи розвитку соціально-економічного розвитку країни, вирішує основні питання зовнішньої, у тому числі оборонної політики. Парламентарна форма республіканського правління являє собою таку структуру вищих органів державної влади, яка реально забезпечує демократизм громадського життя, свободу особистості, створює справедливі умови людського гуртожитку, засноване на засадах правової законності. Перевагою парламентської республіки є єдність органів верховної державної влади, оскільки виконавча влада (уряд) призначається і контролюється законодавчою владою і залежить від її підтримки. У разі такої підтримки уряд має можливість проводити глибокі реформи. Також є й недоліки. Так, парламентські республіки з великою кількістю партій украй не стійкі: оскільки жодна партія не володіє більшістю в парламенті, сформувати ефективний уряд практично неможливо. Наприклад, в Італії часто повторювані урядові кризи (приблизно двічі на рік змінюються уряди) відбуваються через те, що дев'ять партій у парламенті не можуть домовитися про єдину програму дій. До парламентарних республік можна віднести Німеччину, Італію, Швейцарію, Індію, Ізраїль, Ліван, Туреччину, Угорщину, Чехію, Словаччину, Естонію і деякі інші.

Президентська республіка - один з різновидів сучасної форми державного правління, яка поряд з парламентаризмом з'єднує в руках президента повноваження глави держави і глави уряду.

Найбільш характерні риси президентської республіки:

- Президент одночасно виступає і главою держави, і главою уряду.

- Позапарламентський метод обрання президента і формування уряду.

- Найбільш послідовно проведений принцип поділу влади.

- Відповідальність уряду перед президентом, а не перед парламентом.

- Ширші, ніж у парламентській республіці повноваження глави держави.

Законодавча, і виконавча влада в президентській республіці отримують свій мандат безпосередньо від народу. Главою виконавчої влади є обраний народом президент, який поєднує ці функції з функціями глави держави. Судді, як вищі посадові особи виконавчої влади, призначаються президентом за згодою верхньої палати парламенту, яка при цьому виходить не з політичного обличчя кандидатів, а з їх компетентності та моральних якостей. Міністрів та інших призначених ним посадових осіб виконавчої влади президент може зміщувати самостійно: не можна змушувати його працювати з тими, з ким він працювати не може і не бажає. Головна ознака даної форми правління - відсутність відповідальності виконавчої влади перед парламентом за проведену політику.Парламент не може зміщувати її посадових осіб, якщо вони не порушили закону. Для своєї діяльності вони не потребують політичній довірі парламенту. Тому у президентських республіках ми нерідко спостерігаємо ситуацію, що характеризується тим, що президент належить до жодної партії, а більшість у парламенті має інша. Тим не менш, вони змушені співпрацювати, бо жодна з гілок влади не може конституційним шляхом усунути іншу (зміщення парламентом посадових осіб виконавчої та судової влади шляхом імпічменту може мати місце лише, якщо з боку цих осіб допущені серйозні правопорушення). Заборони і противаги проявляються, зокрема, в тому, що президент може гальмувати законодавчу діяльність парламенту, накладаючи на прийняті ним закони відкладальне вето, для подолання якого потрібно кваліфіковане більшість голосів в обох палатах парламенту. У свою чергу, як ми бачили, верхня палата парламенту може перешкодити призначенням президентом посадових осіб, а, крім того, ратифікує (і може відмовити в цьому) укладені президентом міжнародні договори. Судова влада контролює конституційність і парламенту, і президента, забезпечуючи тим самим дотримання правопорядку як законодавчої, так і виконавчою владою.

Класичною президентською республікою є Сполучені Штати Америки. Відповідно до конституції США, в основі якої лежить принцип поділу влади, чітко визначено, що законодавча влада належить парламенту, виконавча - президенту, судова - Верховному суду. Президент США обирається населенням країни шляхом непрямого голосування (виборів) - через колегію вибірників. Кількість вибірників повинна відповідати числу представників кожного штату в парламенті (конгресі). Уряд формується перемогли на виборах президентом, з осіб, що належать до його партії.

Президентські республіки поширені в Латинській Америці. Ця форма правління зустрічається також в деяких країнах Азії і Африки. Правда, часом в цих країнах влада глави держави на ділі виходить за конституційні рамки, і, зокрема, латиноамериканські президентські республіки характеризувалися дослідниками як суперпрезидентские. У них майже вся реальна влада зосереджується у президента, який виходить з-під контролю парламенту та судових органів і фактично володіє полудіктаторскімі повноваженнями, а, наприклад, в Заїрі, Малавії навіть оголошується довічним главою держави. В останні 10-15 років, однак, ситуація в багатьох з цих країн стала змінюватися і наближатися до конституційного еталону.

Змішана республіка або ще її називають президентсько - парламентська відрізняється подвійною відповідальністю уряду - перед президентом і парламентом. Схожі риси правління можна знайти і в сучасній Росії, хоча роль парламенту істотно обмежена в порівнянні з французьким парламентом. Змішана республіка поєднує в собі найбільш сильні сторони парламентської і президентської систем правління. Вона поєднує в собі сильну президентську владу (гідність президентської республіки) і ефективний контроль за урядом з боку парламенту (сильна сторона парламентської республіки). З одного боку, президент наділений широким колом повноважень: він є главою держави, верховним головнокомандуючим, має відкладальною вето на рішення парламенту, призначає главу уряду (прем'єр-міністра), має право розпустити парламент і призначити нові вибори, одноосібно ввести надзвичайний стан і т. д. З іншого боку, парламент має можливість контролювати діяльність прем'єра і уряду за допомогою затвердження бюджету країни, винесення вотуму недовіри ім. Наприклад, за Конституцією Французької Республіки 1958 р. Президент обирається громадянами і керує урядом, що характерно для президентської республіки. У той же час, призначений ним уряд має користуватися довірою нижньої палати Парламенту - Національних зборів, що характерно для парламентської республіки. Разом з тим Президент може розпускати Національні збори на свій розсуд, що не характерно ні для тієї, ні для іншого різновиду республіканської форми правління. Спостерігається саме різне з'єднання елементів парламентарної і президентської республік, а іноді поява таких рис, яких не було в жодної з цих форм. В останньому випадку відбувається не просто змішання різних сторін окремих різновидів республіканської форми правління, а народжується нова якість, виникає своєрідний гібрид. У результаті залишається все менше "чистих" президентських або парламентарних республік, виникають напівпрезидентські, полупарламентарная республіки. Для цієї мети використовуються як концепція "раціоналізованого парламентаризму", що має на меті обмежити владу парламенту і посилити виконавчу владу, так і вимога відповідального уряду, нерозривно пов'язане з ідеєю парламентарної республіки. Один з найбільш типових прикладів змішаної форми - республіка Перу за конституцією 1933 року (до перевороту 1968 р). Відмінна риса форми правління в Перу полягала в неоднозначному становищі уряду по відношенню до президента і конгресу з питання про політичну відповідальність. Рада міністрів була відповідальна як перед президентом, так і перед законодавчим органом. До того ж реалізацію президентом деяких своїх важливих функцій конституція ставила в переважну залежність від волевиявлення конгресу. Особливий різновид змішаної форми правління існувала в Панамі з 1972 по 1979 роки. Її істотнахарактерна риса полягає в особливому положенні голови уряду в системі державних органів республіки - за конституцією 1972 року він, а не президент був ключовою ланкою державного механізму. Президент юридично, а ще більше фактично був зведений до положення другорядної постаті в структурі центральних органів держави. Рада кабінету наділявся конституцією головним чином дорадчими повноваженнями і діяв як консультативний орган при носії вищої виконавчої влади - главі уряду. Ще одна особливість форми правління Панами до кінця 1978 року - формальну відсутність в країні партійної системи, тому парламентські вибори проводилися за територіальною ознакою.

Ідеальної форми державного правління немає. Стабільність політичної системи, демократизм і ефективність державної влади залежать не стільки від форми правління, скільки від досконалості та узгодженості всіх елементів механізму здійснення державної влади аж до найдрібніших деталей парламентського регламенту й виборчої системи.

5. Парламент в механізмі влади

Парламмент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) -- найвищий виборний (повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни. За більшістю конституцій парламент покликаний здійснювати загальне керівництво зовнішньою політикою держави. Однак, сфери його компетенції значною мірою залежать від державного ладу, розвитку демократії, тощо…

Традиційними питаннями, що розв'язує Парламент є:

-- внутрішньодержавні питання

-- питання війни та миру

-- територіальні зміни

-- ратифікація міжнародних договорів та угод

-- визначення видатків на зовнішньо- та внутрішньополітичні та іншого характеру заходи

В Україні єдиним органом законодавчої влади є Парламент -- Верховна Рада України. В Англії такий законодавчий орган називається парламентом, в США -- конгресом, в Швеції -- риксдагом, в Норвегії -- стортингом тощо.

Органи народного представництва існували ще в давніх державах, таких як Стародавній Рим. Це могло бути народні збори, рада старійшин, Сенат (Стародавній Рим), Коміції, віче, курултай і т. п. В Середні століття отримала поширення станово-представницька система: роль, схожу з роллю парламенту, грали органи, що складалися з представників різних станів (Генеральні штати у Франції, Кортеси в Іспанії, Земський собор у Росії тощо).

Батьківщиною сучасного парламентаризму вважається Англія. Прообраз парламенту був утворений в Англії в XIII столітті, коли король Іоанн Безземельний мусив підписати Велику хартію вольностей». Згідно з цим документом, король не мав права вводити нові податки без згоди королівської ради. Великобританія -- перша країна, де парламент прийняв на себе всю повноту влади.

Історично парламент виконував роль амортизатора між владою (монархом) і суспільством, був формою представлення суспільства до влади. Часто парламент відіграє вирішальну роль під час соціальних катаклізмів: Англійська революція XVII століття, Розпуск парламенту та ін. Поступово з другорядного органу, покликаного згладжувати конфлікти між владою і народом, парламент перетворився в більшості країн вищий державний орган.

Найдавнішими парламентами в світі вважаються парламенти Острова Мен (Тинвальд) і Ісландії (Альтинг), створені в X столітті. Тинвальд, створений в 979 році, протягом своєї історії діяв безперервно, альтинг ж, що виник близько 930 року, офіційно не працював у 1801-1845 роках (хоча неофіційні збори).

Парламент є загальнонаціональним вищим представницьким і законодавчим (установчим) колегіальним органом влади, який відображає суверенну волю народу і здійснює свої повноваження на постійній основі.

Сучасному парламенту притаманні такі ознаки:

1. загальнодержавний орган, наділений верховною законодавчою владою, яка уповноважує його монопольним правом на видання актів вищої юридичної сили - законів;

2. парламент діє в системі колективного прийняття рішень - це обов'язково колегіальний орган, що складається з парламентаріїв (депутатів), чисельність яких має бути достатньою для адекватного забезпечення його представницького характеру;

3. як представницька установа народу парламент провадить свою діяльність згідно з належними йому правами, визначеними виключною сферою його компетенції;

4. формується парламент (у повному складі або частково, наприклад, лише нижня палата) на виборних засадах - шляхом загальних прямих виборів населення, що забезпечує його легітимний характер;

5. парламент - це орган загальної компетенції, до його відання належить широке коло питань державної діяльності, які потребують законодавчого врегулювання; він бере участь у реалізації практично всіх основних функцій держави.

Конституційно-правовий статус парламенту значною мірою обумовлюється тим, яка модель організації влади і, відповідно, форма правління існують у тій чи іншій державі. Відповідно до цього можна виділити такі типи парламентів:

1. Парламенти типу арени - існують в країнах, де в основу організації державної влади покладено модель "гнучкого" поділу влади. Подібні парламенти формуються у країнах з парламентською формою правління (Велика Британія, Італія, Греція тощо).

2. Парламенти типу конгресу (трансформаційні, або перетворювальні парламенти) - існують в країнах, де організація державної влади будується відповідно до моделі "жорсткого" поділу влади. Виконавча влада за таких умов може ініціювати певний політичний курс, але всякий раз "він має апробуватися на міцність і розсудливість" у парламенті (США, Росія).

3. Парламенти змішаного типу - існують в країнах із змішаною формою правління, де в основу організації державної влади покладено елементи як моделі "гнучкого", так і моделі "жорсткого" поділу влади (Україна).

4. Представницькі установи соціалістичного типу - існують у соціалістичних країнах і відіграють роль "маріонеткової" установи при органах виконавчої влади, забезпечуючи видимість демократичного характеру процесів організації і здійснення державної влади (КНР).

5. Консультативні ради - існують у монархічних державах абсолютистського типу і є дорадчими органами при главі держави, які можуть бути ним розпущені в будь-який час (Саудівська Аравія).

Чисельний склад парламенту визначається з урахуванням різ- новекторних чинників. Так, з одного боку, чисельність парламенту (його нижньої палати) має бути достатньою для забезпечення його представницького характеру, а щоби парламент виступав реальним представником народу і виразником його інтересів (представницьким мандатарієм нації), до його складу мають входити відносно численні об'єднання парламентарів (депутатські групи та фракції), які відображали б інтереси значних прошарків суспільства. Крім того, чисельність парламенту має забезпечити можливість формування його робочих органів (профільних комітетів та спеціальних комісій), які здійснюють законопроектну і контрольну діяльність. З іншого боку, надмірна чисельність парламенту суттєво ускладнює організацію його роботи. Оптимальною, з огляду на ці обставини, вважається чисельність парламенту в 350-500 депутатів.

Сьогодні парламент являє собою загальнодержавний представницький орган державної влади, основним завданням якого є вираження волі народу шляхом прийняття законів, які регулюють найважливіші суспільні відносини, а також здійснення в межах своєї компетенції контролю за діяльністю виконавчої влади.

6. Атрибути держави

Атрибути держави є її ідентифікаційними національними символами, пов'язаними з розвитком титульної нації та її роллю у становленні державності на певній території.

Національні символи - це не випадкові знаки і барви, оскільки несуть в собі певний комплекс народних уявлень і позасвідомих уподобань, невід'ємних від розвитку тієї цивілізації, до якої належить та чи інша етнічна спільність. Вони постають внаслідок історичного та культурного розвитку народу і тісно пов`язані з його духовністю, прагненням до єднання, готовністю до здійснення своїх національних завдань та забезпечення національних інтересів.

Із виникненням держави національні символи стають державними символами. У сучасному конституційному праві під державними символами розуміють закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або кілька ідей політичного характеру і символізують суверенітет держави.

Невід'ємними державними символами є Прапор, Герб i Гімн.

Вочевидь атрибути та символи держави мають допоміжне значення для формування та функціонування держави.



Висновки

З'ясування причин та закономірностей походження держави дозволяє глибше визначити її сутність як провідного політичного інституту. На різних етапах розвитку людства існували певні типи його організації. Спочатку це були кровно-родинні об'єднання. Влада в них була суспільною і належала всім членам спільноти. Відносини у суспільстві регулювались за допомогою численних соціальних норм. Удосконалення системи виробництва мало результатом суспільне розшарування і майнову нерівність. Ці процеси об'єктивно зумовили потребу створення спеціального інституту публічної влади для узгодження інтересів різних соціальних груп, здійснення функцій суспільного управління.

Держава є феноменальним явищем, котре посідає провідне місце у політичній системі суспільства. Вонає найбільш важливим інститутом політичної системи суспільства. Її важливість визначається максимальною концентрацією в її руках ресурсів, що дозволяють державі впливати на соціальні зміни. За нинішніх умов державі не знайдено адекватного замінника, і, напевне не буде знайдено у найближчому майбутньому.



Література

1.Вавринчук М.П. Етнополітична безпека в системі національної безпеки України на етапі сучасного державотворення:Монографія. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 288с.

2.Горлач М.І. Політологія: наука про політику. 2-е вид., К.:Центр учбової літератури, 2012. - 836 с.

3.Кирилюк Ф. М. Новітня політологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч.закл.]/ Ф. М. Кирилюк - 2-е вид., К.: Центр учбової літератури, 2011. - 564 с.

4.Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

5.Політологія: Підручник / Л.М. Димитрова, С.О. Кисельов, М.Ф. Шевченко та ін. ; За ред. Л.М. Димитрової, С.О.Кисельова. -- К. : Знання, 2009. -- 206с.

6.Філософія політики: Хрестоматія в 4-х т., т. 1-3. - К., 2003.

7.Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. Теорія держави і права: Навчальний посібник; К.: Знання, 2008. - 333 с. (ВА 703855).

8.Політологія: Загальний курс: навчальний посібник / В.О. Храмов, Е.М. Кучменко, Б.А. Кучменко; ІПК ДСЗ України: Київ: ІПК ДСЗУ, 2007 р. - 482с.

9.Політологія: Навч. посіб. / За ред. В.П. Горбатенко. - К., 1998.

10.Політологія: історія та методологія: Підручник / За ред. Ф.М. Кирилюка. - К., 2000.

11. мережа Інтернет

Размещено на Allbest.ru

...