Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему: «Актуальні проблеми політичного життя сучасної України»

Зміст

• Вступ
• 1. Сучасне політичне життя України
• 2. Політична культура
• 2.1 Особливості політичної культури
• 2.2 Проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі
• 3. Стратегія розвитку політичної системи України
• Висновок
• Список літератури


Вступ

Політичне життя суспільства характеризується суперечливою єдністю стабільності та динамізму. Стабілізуючим фактором тут є політичні відносини, а політична діяльність спрямована на їх перетворення.

Розглядаючи особливості політичного життя у сучасній Україні можна виділити декілька її особливостей:

· Україна знаходиться у перехідному стані від тоталітарної до демократичної системи. Вона - посттоталітарне суспільство;

· в Україні немає єдності нації; Суспільство розколоте з таких питань як незалежність, демократія, ринок, приватна власність, форми державного управління, мова та інше;

· переважна більшість українських політиків; Які представляють більше 30 партій, формально проголошують свою належність до демократії; Але, нажаль, вони не володіють відповідними засадами культури компромісів, умінням зв'язувати інтереси усіх політичних сил та соціальних груп, що стоять за ними;

· немає єдиної стратегії оновлення суспільства; Недостатній рівень політичних знань;

· є спроби штучного прискорення прогресу українського суспільства;

· важка соціально-економічна ситуація відбивається у світогляді людей; але, у свою чергу, призводить до краху ідеалів, цілей, віри тощо.

1. Сучасне політичне життя України

Із здобуттям незалежності України був відкритий шлях для здійснення демократичних реформ. Вони спрямовані на те, щоб забезпечити чіткий поділ законодавчої, виконавчої і судової влади, посилити правову основу для перетворень, стимулювати розвиток справжніх демократичних структур цивільного суспільства, системи засобів масової інформації при значному підвищенні відповідальності кожного із соціальних інститутів, а також громадян Української держави.

Як вирішуються ці проблеми? У країні працює вищий представницький і законодавчий орган - парламент (Верховна Рада). Він проводить велику законотворчу роботу щодо затвердження і розвитку різноманітних форм власності, розширення підприємницької й іншої господарської діяльності, зміцнення представницької демократії, судової влади, місцевого самоврядування.

Виконавчу владу здійснює Уряд України, що складається з голови, заступників голови і міністрів. Уряд розробляє і представляє. Верховній Раді державний бюджет і забезпечує його виконання; сприяє проведенню в Україні єдиної фінансової, кредитної і грошової політики; реалізує програми соціально-економічного розвитку; проводить заходи з забезпечення оборони країни і державної безпеки, а також законності, прав і свобод громадян, охорони суспільного порядку, боротьби зі злочинністю тощо.

Керівником держави і вищою посадовою особою є Президент України, наділений великими повноваженнями. Він забезпечує погоджене функціонування і взаємодію органів державної влади, активно бере участь у правотворчому процесі, підписує прийняті Верховною Радою закони, видає укази тощо; очолює Раду безпеки, затверджує військову доктрину, мас право оголошення надзвичайного стану.

Правосуддя на території всієї України здійснюється тільки судом. Судочинство діє на основі змагальності і рівноправності сторін (тобто за участю прокурора - обвинувача і захисника - адвоката). Надзвичайно важливе значення в контролі за відповідністю законів і інших нормативних актів діючої Конституції набуває Конституційний Суд. Активізувалася також діяльність судів загальної компетенції й арбітражних судів. Останні розглядають значну групу специфічних суперечок, найчастіше адміністративно-правового й економічного характеру, наприклад, суперечок між комерційними організаціями і податковими органами.

Разом з тим, вимагає подальшого вирішення проблема встановлення меж прав і відповідальності парламенту, Президента, уряду, особливо в нормотворчій діяльності. Сьогодні усе ще спостерігається втручання цих владних структур у справи одна одної, нерідко відбувається «війна законів, указів, постанов тощо», що вносить неузгодженість у систему українського права, порушує принцип верховенства закону в суспільстві. Необхідні також практичне розмежування функцій державного управління і місцевого самоврядування. Не вироблений ще механізм негайного і беззастережного виконання постанов Конституційного Суду. На порядку денному стоїть питання про проведення широкомасштабної судової реформи, кадрове і матеріальне забезпечення судової влади. З метою найбільш повного і точного представництва інтересів українців в органах державної влади проведена виборча реформа. Активне виборче право громадяни одержують з 18 років, пасивне право бути обраним у Верховну Раду - з 21 року, а на посаду Президента - з 35 років. При цьому участь у виборах є справою добровільною і здійснюється на основі загального рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні. Вибори Президента проводяться на альтернативній основі за єдиним виборчим округом, що включає всю територію країни.

Ряд партій під впливом політичної практики удосконалюють свої програми й організаційну побудову, активно беруть участь у виборчих кампаніях. Разом з тим, учені відзначають, що в даний час більшість українських партій ще не сформувалися як власне партії і характеризуються відсутністю міцної соціальної бази, нечисленністю, недостатньою організаційною згуртованістю, не до кінця осмисленою і чітко сформульованою політичною програмою діяльності.

Не дивно, що багато українців розрізняють партії лише за прізвищами лідерів, орієнтуються у своїх поглядах не стільки на самі партії, скільки на особистості. При цьому усе ще зберігається віра в «доброго» лідера, здатного вивести країну з кризи. Політологи і політики вважають, що в міру розвитку українського суспільства і його соціальної структури, нагромадження досвіду участі у виборах, партії залучать «свої» групи виборців, стануть партіями парламентського типу, орієнтованими на демократичні конституційні цінності.

У зв'язку з цим відзначається необхідність подальшого удосконалення виборчого процесу. Практика показала також доцільність навчання виборців елементарним правилам участі у виборах.

Сказане дозволяє зробити висновок про те, що, незважаючи на складність і суперечливість процесів політичного життя, у них виявляється головна тенденція - становлення демократичних інститутів в українському суспільстві.

2. Політична культура

· заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

· низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

· правовий нігілізм;

· нерозвиненість громадських позицій;

· недостатньо розвинений індивідуалізм;

· підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською. Але за умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави, а держава для людини і нації).

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого.

Розвиток політичної культури, як і всякої культури, це природно-історичний процес, який, з одного боку, розвивається відповідно до певних цілей і завдань, що їх ставлять перед собою люди. Водночас дія стихійних соціальних і політичних сил приводить до того, що сукупність уявлень, переконань, орієнтацій, яка виникає на кожному конкретному історичному відтинку часу, відхиляється від ідеалу, яким свідомо керуються люди.

політичний культура уряд

2.2 Проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі

Хто бере участь у формуванні політичної культури в Україні, які інститути (або як їх називають - агенти) визначають її форму і зміст? До них належать: держава, партії, церква, засоби масової комунікації, бізнес, система освіти, армія, громадські та політичні організації.

Держава, приймаючи законодавчі акти, визначає найважливіші виміри політичної культури, формує і зміцнює національні політичні символи, зразки політичної поведінки.

Партії формують у громадян певний тип політичної культури, що відповідає їх політичній ідеології, певний тип ставлення до партії і партійної системи, уявлення про відносини між партією та державою тощо.

Церква освячує основні моделі політичного мислення і поведінки громадян, проповідуючи загальнолюдські цінності, впливає на розвиток усіх елементів політичної системи.

Система освіти розробляє політичні рекомендації щодо закріплення у свідомості й діяльності одних установок, орієнтацій, зразків поведінки і розпаду інших; вона дає основи знань про політику, формує начала політичної мови. Адже саме в рамках учбового процесу проходить значна частина політичного виховання особистості. Учбові заклади вносять до навчальної програми вивчення політики, політичної системи, політичного життя суспільства, тим самим сприяючи формуванню добропорядного, лояльного до влади громадянина.

Засоби масової комунікації є одним з найбільш ефективних шляхів формування політичної культури. Вони впливають на формування усіх елементів політичної культури: політичних знань, цінностей і переконань, норм та орієнтацій, політичних інститутів, моделей політичної поведінки, способів політичної дії індивідуумів і суспільних груп. Використання ЗМІ для формування політичної культури найбільш ефективне, тому що вони здатні впливати на максимальне число людей за найкоротші проміжки часу. Особливо важливу роль у формуванні політичної культури ЗМІ відіграють в перехідні періоди життя суспільства, що типово для сучасної України.

Бізнес може відігравати визначну роль у визначенні політичного курсу, диктувати в політичній діяльності такі моделі поведінки, орієнтації і т. д., які властиві йому самому.

Армія виступає не тільки агентом передання політичних знань, настанов, але й специфікою своїх функцій сприяє утвердженню ідеї державності, національної політичної культури.

Громадське і політичне життя є також важливим засобом формування політичної культури. Воно породжує ідеї, установки, зразки поведінки, які потім міцно входять у національну політичну культуру, одержуючи теоретичне обґрунтування - наприклад, ідея національного консенсусу, народного руху за відродження України тощо.

Успіхи у становленні демократичної політичної культури в незалежній Україні залежать від особливостей державотворчих процесів і політичної соціалізації особи на сучасному етапі, типу соціально-політичних і економічних відносин, а також від історичного досвіду нації та специфіки пройденого нею історичного шляху.

Процес формування української політичної культури проходить через подолання тоталітаризму й відновлення та розвиток демократичних традицій політичного життя і політичної культури України.

Розглядаючи проблеми формування політичної культури в Україні на сучасному етапі, треба мати на увазі, що тоталітарна культура сама по собі не розпадеться. Вона має своїх носіїв серед політичних діячів, свою базу в існуючих старих економічних структурах, свою опору в догматичних політичних стереотипах. Тому потрібна творча робота, спрямована на створення і утвердження демократичної політичної культури, яка б передбачала:

· утвердження української національної ідеї, обґрунтування національних інтересів України, чітке визначення змісту і шляхів та способів державотворення;

· утвердження у суспільстві, у політичній діяльності орієнтацій на повагу до людини як найвищої цінності, підвищення дієвості інститутів, що забезпечують реалізацію цієї цінності;

· орієнтацію не тільки на державу, а й на громадянське суспільство; створення передумов для верховенства права й закону;

· утвердження у політичних відносинах толерантності, політичного плюралізму;

· широке використання зарубіжного досвіду у формуванні політичної культури, зокрема у справі досягнення громадянської злагоди, політичного консенсусу, компромісів, діяльності політичної опозиції, способів розв'язання різних конфліктів, організації електорального процесу, функціонування урядових і неурядових організацій.

Сучасні процеси формування демократичної політичної культури є складовою частиною національного відродження України. Існує двосторонній взаємозв'язок між зростанням національної та історичної свідомості і політичної культури народу. Національна свідомість, так само, як і національний характер, значною мірою формуються під впливом політичних відносин минулого. Довге перебування під колоніальним гнітом спричинили формування у частини народу зневіри в можливості розвитку самостійної України.

Тривале панування тоталітаризму настільки деформувало уявлення про демократію, що часто виникає загроза виникнення нового тоталітаризму, поставленого вже на службу національній ідеї. Необхідний довготривалий досвід успішної діяльності демократичних інститутів, щоб у національному характері утвердились такі риси демократії, як терпимість, готовність до співробітництва з людьми, що мають інші політичні та ідейні погляди, повага прав особи і меншин.

Відтворення політичної культури і передання її від покоління до покоління відбувається через політичну соціалізацію. Політична соціалізація є, з одного боку, процесом уведення індивіда у політичну культуру, а з іншого - уведенням політичної культури у свідомість індивіда. Унаслідок такого двостороннього процесу відбувається одночасно становлення індивіда як свідомого громадянина, суб'єкта політичного процесу і відтворення політичної культури та її еволюція.

Перехід до демократичної політичної культури в Україні потребує створення нового типу соціалізації, який би був позбавлений пропаганди культу насильства й нетерпимості. Він вимагає також всебічного розвитку соціалізуючих функцій громадянського суспільства. Все це забезпечить становлення і розвиток нової політичної культури України.

Політична культура - багатогранне, можна навіть сказати - полісистемне явище. Вона охоплює всі сфери функціонування політичних відносин, об'єднує у собі як духовні, так і політичні цінності, а також процеси їх творення, «виробництва» в усіх сферах політичної діяльності.

Становлення незалежної правової демократичної держави в Україні пов'язане з формуванням української політичної культури, яка за своїм змістом є культурою маргінального суспільства, що намагається позбутися тоталітаризму й розбудувати правову, демократичну державу. Це позначається на всіх структурних компонентах державного устрою і політичної системи.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще не сформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. Інерційна радянська політична культура залишається домінуючою у нашому суспільстві, хоча дедалі потужнішими стають українські політичні цінності та орієнтації.

Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів. Відкритість української політичної культури сприятиме формуванню повнокровного громадянського суспільства в незалежній Україні.

3. Стратегія розвитку політичної системи України

З огляду на реалії й особливості суспільного життя в Україні, становлення та розвиток політичної системи характеризуватимуть такі параметри:

- подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шляхом відкриття максимального простору для самоуправління суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації;

- побудова справді демократичної, соціальної, правової держави з ефективно діючим парламентом, професійним висококваліфікованим урядом, незалежними судовими органами;

- формування інститутів громадянського суспільства як співтовариства вільних людей і їх самодіяльних організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій;

- розвиток політичної свідомості та політичної культури суспільства й особистості як на загальнодержавному, так і на побутовому рівні;

- забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації загалом і кожного етносу зокрема, формування та підвищення національної свідомості й самосвідомості, національної культури;

- удосконалення діяльності ЗМІ, підвищення їх ролі в регулюванні політичних відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості та політичної культури суспільства і кожного громадянина;

- своєчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього та міжнародного становища України (постійна само адаптація).

Гармонізація політичної системи українського суспільства разом з ефективними економічними перетвореннями покликані забезпечити політичну та економічну безпеку держави, високий життєвий рівень її громадян.

Висновок

Актуальність політичної системи полягає в тому, що останнім часом в Україні все гостріше ставиться питання про реформу політичної системи.

Дійсно, проведення такої реформи стає конче необхідним, оскільки у своєму нинішньому вигляді існуюча політична система все більше демонструє свою неефективність і по суті стала гальмом на шляху демократичної трансформації суспільства. Справа в тому, що дестабілізаційні процеси, які виявляються через конфлікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи України.

Дається взнаки недосконалість правової системи, про що свідчить відсутність у державі єдиного правового простору, загального правопорядку і єдиної законності, девальвація ролі законів, нехтування загальних правових принципів і норм, правові колізії і протиріччя між різноманітними нормативними актами, роздробленість, мозаїчність і леність, мозаїчність і хаотичність правової регуляції, корпоративний характер різних правомочностей і правових статусів. Замість декларованих у Конституції загальних прав людини і громадянина і на противагу принципу загальної правової рівності в реальному житті домінує дух корпоративізму, діє безліч нормативне встановлених владою прав-привілеїв, спеціальних правових режимів, різного роду правових винятків і пільг на користь окремих груп, професій, соціальних верств, територій тощо.

Все це є наслідком того, що «законодавча влада не спромоглася створити цілісну і якісну правову базу економічних та соціальних перетворень, а виконавча - не забезпечила достатньо ефективної реалізації навіть прийнятих законів. Не було створено належних умов для постійного і конструктивного діалогу влади і держави з суспільством, у якому «законсервувався» ідейний та політичний розкол».

Список літератури

2. Політологія. Книга перша: Політика і суспільство. Книга друга: Держава і суспільство/ А. Колодій, В. Харченко, Л. Климанська, Я. Космина. - Київ: Ельга-Н, Ніка-Центр, 2000. - 584 с.

3. Політологія: Типові питання та відповіді з лекційного курсу. Навчальний посібник для студентів/ В. Піча, К. Левківський, Н. Хома. - К.: «Каравела», Львів: «Новий Світ-2000», 2002. - 176 с.

4. Політологія. Конспективний курс/ А. Крюкова. - Харків: Торнадо, 1999. - 144 с.

5. Політологія: Підручник/ І. Дзюбко, К. Левківський, В. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. Дзюбка, К. Левківського. - 2-ге вид., випр. і допов. - К.: Вища школа, 2001. - 415 с.

6. Теорія держави і права (опорні конспекти). Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. Кравчук М.В. Київ 2003.

7. Куч м а Л.Д. Нові політичні реалії України на рубежі тисячоліть: Заключне слово на науково-практичній конференції 16 червня 2001 року //Урядовий кур'єр. - 2001.

8. Журавський В. Політична система України: особливості, фактори, чинники права // Віче. - 2000.

Размещено на Allbest.ru