Зміна аграрної політики держави (1953-1955), її наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Зміна аграрної політики держави (1953-1955), її наслідки

господарство меркантилізм політичний

Поряд з експериментами в промисловості, йшло реформування сільського господарства. На вересневому 1953 р. Пленумі ЦК КПРС М.Хрущов добився для колгоспів підвищення в 2-5 разів закупівельних цін на м'ясо, молоко, зерно, масло; списання боргів; зменшення обсягів обов'язкових поставок державі сільськогосподарської продукції; зниження податків.

Забезпечувати харчами мали тільки колгоспи й радгоспи. Індивідуальне присадибне господарство планували різко скоротити і незабаром повністю ліквідувати. Видавали абсурдні закони, що забороняли мати в приватному господарстві більше однієї корови. У цілому негативні наслідки мала й ліквідація М Хрущовим МТС та передача їхньої техніки колгоспам. Великої шкоди господарству України було завдано створенням Канівського і Київського водосховищ, які „забрали” сотні тисяч гектарів родючих земель, зіпсували водний басейн Дніпра.

Проте кардинальних змін у розвитку економіки не відбулося. Реформи мали половинчастий характер. Не ставилося питання щодо повного зламу командно-адміністративної системи, скасування централізації. В той час як промислово розвинуті країни світу розгортали ресурсозберігаючі технології, Радянський Союз „переганяв” їх за видобутком сировини.

2. Участь України в світовому господарстві. Зовнішньоекономічна політика України на сучасному етапі

З набуттям Україною незалежності склалися об'єктивні передумови активної участі її в міжнародному розподілі праці. Цьому сприяли: значна зміна системи економічних відносин; прийняття низки законів та указів Президента щодо зовнішньоекономічних зв'язків та зовнішньоекономічної діяльності; прискорення світового науково - технічного прогресу; необхідність спільного вирішення глобальних проблем людства (демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо); структурна перебудова галузей народного господарства; визначення України та входження її в міжнародні організації. Для ефективного включення України до глобальних економічних структур і процесів необхідно створити ряд передумов. Це передусім - системна ринкова трансформація, реструктуризація і відкритість економіки. Зовнішня торгівля має для України велике значення. У товарній структурі експорту переважають сировина й товари первинної обробки: чорні метали, добрива, продукти неорганічної хімії, вироби з чорних металів, цукор та кондвироби. Хоча експортуються і готові вироби - ядерні реактори, котли, обладнання механізми, засоби наземного транспорту, електричні машини тощо. В імпорті України переважають мінеральне паливо, нафта, продукти їх переробки, засоби наземного транспорту, машини й устаткування, обчислювальна і оргтехніка, товари народного вжитку, продукти і сировина для їх виробництва. Більша частина експортно-імпортних відносин України здійснюється з країнами колишнього Радянського Союзу та Європи, на які в 1999р. Припадало відповідно 28,1 та 31,3% експорту і 56,9 та 30% імпорту. Близько 21% українського експорту і 47% імпорту пов'язані з російським ринком. У 1999р.в Україні була розроблена Державна програма подальшого розвитку експортного потенціалу. Україна прагне стати надійним торговим партнером для всіх зацікавлених держав. Для України важливим є посилення конкуренції на внутрішньому ринку. Це сприяє підвищенню попиту на винаходи, нові технології, розробки і дослідження, інтенсивній їх реалізації у виробництві. Підприємства повинні бути зацікавленні в інноваційній діяльності. За часи президентства В.Ющенка українська економіка вибрала чіткий курс на інтеграційні процеси з Європейським Союзом. 16 травня 2008 року Україна стала рівноправним членом Світової Організації Торгівлі (СОТ). Розширенню конкурентних переваг України повинна сприяти послідовна державна політика, спрямована на формування умов господарської діяльності, зростання сукупного попиту, інвестицій та інновацій, розширення фінансової підтримки фундаментальної і прикладної науки та освіти. Важливою проблемою українського уряду є удосконалення ринкового економічного середовища та правової бази. Зваженою має бути монетарна політика Національного Банку України. Стратегічна політика країни щодо подальшого входження її до світової економіки може полягати в формуванні двополюсної міжнародної спеціалізації, а саме - на використанні природно-ресурсного і науково-технічного потенціалу. Зрозуміло, що виконуючи міжнародні угоди, Україна не може ставити високі тарифні і нетарифні бар'єри на шляху проходження зарубіжних товарів через митний кордон країни, оскільки це зашкодить і конкурентності товарів вітчизняного виробництва. Проте цивілізований «захист» українському ринку потрібний. Перед Українською державою сьогодні стоять дуже складні задачі в економічній сфері. Від того, як вони будуть розв'язані, залежить наше майбутнє в умовах постіндустріальної цивілізації.

3. Економічна думка Стародавнього сходу та античного світу

Історія економічної думки бере свій початок у глибокій давнині. Вже первісні люди мали якісь зачатки господарських знань, котрі були результатом осмислення виробничого досвіду. Формувалися окремі елементи економічних знань. Економічні ідеї того часу знайшли вираження у збірниках законів царства Ешнуні (XX ст. до н.е.) і вавілонського царя Хаммурапі (XVIII ст. до н.е.). У них передбачалися захист майнових інтересів держави, рабовласників, певне регулювання економічних відносин. Пам'яткою давньоіндійської літератури є "Артхашастра" (IV - VI ст. до н.е.). У ній викладено знання з економіки, техніки і політики, передбачено регулювання земельних відносин, розв'язання проблем іригації. У Китаї великого поширення набуло конфуціанство. Його економічні засади виклав Мендзи (372 - 289 рр. до н.е.), який відстоював селянське землеволодіння. Тогочасні економічні погляди знайшли вираження у трактаті "Гуань-Цзи" (IV - III ст. до н.е.), в яких реалістично розкрито злиденне становище народу, окреслено шляхи розвитку сільського господарства і поліпшення життя селян. Зміцнення землеробства вважалося найважливішою умовою забезпечення стійкості економіки. Великого значення автори "Гуань-Цзи" надавали товарно-грошовим відносинам з погляду їх використання державою для регулювання економіки. У трактаті також розглядалися питання податків і грошового обігу. Пропонувалося замінити прямі податки на залізо й сіль непрямими, застосовувати для стабілізації господарства нормовану емісію грошових знаків та ін. Багато ідей “Гуань-Цзи" було використано в господарській практиці Стародавнього Китаю. Важливим джерелом, яке свідчить про економічні уявлення старовини, є Біблія. Ця книга зіграла винятково важливу роль у формуванні принципів господарської етики, якими протягом сторіч керувалися люди, вступаючи у відносини в сфері економічної діяльності. Як правило, ці документи не мали аналітичного характеру, а тільки вста-новлювали певні норми поведінки, проте елементи роздумів і узагальнень уже мали в них місце.

В античній літературі економічна думка стародавнього світу виражена в найрозвиненішому вигляді. Мислителі Давньої Греції і Давнього Риму прагнули визначити принципи й методи організації та управління господарством рабовласників. Учення про його організацію називали економією, а про управління державою - політикою. Так, Ксенофонт (430 - 355 рр. до н.е.) у праці "Домострой" визначив економію як науку про збагачення свого господарства. Ксенофонт був прихильником натурального господарства, як більш стійкого і надійного. Землеробство він ставив на рівні з воєнним мистецтвом, а ремесло і торгівлю навіть не включав до предмета . Водночас Ксенофонт високо цінував гроші як вираження концентрованого багатства і засобів обігу. Він не залишив без уваги і проблеми товарно-грошових відносин. Ксенофонт одним з перших зрозумів важливість розподілу праці. Філософ Платон (427 - 347 рр. до н.е.) у своїх творах побудував ідеальну державу, в якій мали існувати три стани: правителі, воїни й ті, які належали до вільних людей. Раби з цієї класифікації виключались. Між усіма станами, за планом, існує чіткий поділ праці. Фізичну працю Платон зневажав. Постає суперечність між потребами людей і можливостями їх задоволення. Розв'язання цієї . Саме поділ праці у Платона є основним принципом побудови держави та її природною основою. Економічна думка Стародавньої Греції досягла своєї вершини у творах Арістотеля (384 - 322 рр. до н.е.) - найвидатнішого мислителя давнини. Він був прихильником натурального рабовласницького господарства з дрібною торгівлею. Проте оскільки в Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це найглибше серед античних мислителів. Він розрізняв простий товарний обіг і обіг грошей, рух грошей як засіб обігу і як грошового капіталу. Державний діяч і письменник Давнього Риму Катон (234 - 149 рр. до н.е.) у дослідженні "Про землеробство" обґрунтував шляхи й методи розширення рабовласницьких латифундій з тим, щоб дістати більше доходу. Інший римський митець Варрон (І ст. до н.е.) у трьох книгах "Про сільське господарство" висловлював занепокоєння щодо перспектив рабовласницьких порядків, накреслив шляхи повернення до натурального господарства. Колумелла (І ст. до н.е.) у творі «Трактат про сільське господарство» рекомендував програму інтенсифікації сільського господарства, відмовитися від рабської праці та передати ведення господарства колонам, праця яких вигідніша, ніж рабів. Зазначимо, що теоретична економічна думка в Давньому Римі не набула такого розвитку, як у Давній Греції.

4. Економічна думка середньовіччя. Меркантилізм

Після падіння Римської імперії (V ст.) почалася так звана доба Середньовіччя, що тривала аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань. В епоху середньовіччя християнство в Європі, й іслам на Сході стають ідеологічним обгрунтуванням утвердження феодальних відносин. Особливістю прояву економічної думки стає її неодмінне релігійне оформлення. Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економічних процесів та явищ.Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних масс відбилися в різних "єресях" та економічних вимогах селянських повстань. В епоху феодалізму суспільство складалося передусім з класу феодалів і классу селян. Через це економічні вчення представників класу землевласників спрямовувалися на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. Дослідження являють собою митецькі компіляції традиційних істин, систематизацію накопиченого багажу, коментарі. Усе це -- характерні риси методу, який отримав назву «схоластика» (від лат. shola -- школа), широко розповсюдженого в середньовічному інтелектуальному середовищі. Про економічні погляди схоластів можна судити з висловлювань одного з найвидатніших представників цього методу -- Фоми Аквінського (1225-1274 рр.), великого богослова, який написав за завданням Римського Папи роботу «Сума теології», яка узагальнює принципи католицького віровчення. Суспільний устрій, у тому числі його економічна складова є результатом божественного приречення, тому існуючі господарські форми -- власність, організація праці, навіть торгівля -- необхідні й морально виправдані. Він апологував приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти - природним багатством. Золото і срібло, на його думку, - штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини. Феодальна форма власності, система поділу праці природні й виправдують ієрархічну структуру і станову організацію феодального суспільства, як і право кожного стану на свою частку винагороди. Цьому ж завданню присвячене і вчення про «справедливу ціну». Така ціна повинна, по-перше, покривати витрати, а по-друге, забезпечувати продавцеві можливість жити відповідно до свого положення у суспільстві. Таким чином, у ціні повинен був знайти відображення соціальний статус учасників обміну, що, зрозуміло, несумісне з поняттям ціни як чисто ринкової категорії. У період пізнього середньовіччя серед проблем, які обговорювалися схоластами, все більш помітне місце займають питання обміну, торгівлі, грошей. Активно дискутується ситуація, викликана «революцією цін» і її наслідками, що свідчило про перехід до нових форм економічних відносин. У Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираження у зведенні законів "Правда Русская" (XI - XII ст.). У ньому обґрунтовувалося право власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулювалися торговельні й кредитні відносини. У середні віки з'явилися "Домострой" Сильвестра та інші дослідження, в яких розглядалися проблеми організації феодального помістя, регулювання відносин між паном і його кріпосним залежним, між господарством і зростаючим ринком.

Меркантилізм

У пізньому середньовіччі (XVI - XVII ст.) феодалізм розкладається, виникають капіталістичні виробничі відносини. Великі географічні відкриття сприяли розвитку зовнішньої торгівлі, зумовили введення в обіг величезної кількості дорогоцінних металів за рахунок пограбування колоній. Зростання ролі ринку в житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин - все це зумовило становлення економічної теорії як самостійної науки. На перших етапах економічна теорія виражала інтереси міцніючого класу буржуазії та прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився термін "політична економія". Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі. Тому і перша школа буржуазної політичної економії - меркантилізм - трактувала економічний розвиток так, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнятих у цій сфері, особливо в галузі міжнародної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ототожнювалося із золотом. Один з представників меркантилізму французький економіст А. Монкретьєн (1575 - 1621 рр.) у 1615 р. опублікував "Трактат політичної економії". Англійський меркантиліст Томас Мен (1571 - 1641 рр.) обґрунтував, що баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. У Росії ця течія економічної думки була представлена І. Посошковим (1652 - 1726 рр.). Він написав "Книгу о скудности и богатстве", в якій доводив, що багатство країни визначається добробутом народу. Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був арістотельський поділ господарства на економіку і хрематистика із засудженням останньої. У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика "породження" грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. Це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал. Отже предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Метод дослідження меркантилістів - збирання і описування реальних фактів і часткова їх класифікація, тобто коли прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучим у період зародження будь-якої науки. Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є тільки те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство - це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення і розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г - Г , - Гроші, що породжують Гроші, - такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати в іноземців і більше їм продавати. Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшла два етапи в своєму розвиткові. Це ранній меркантилізм, або монетарна система, розвинутий меркантилізм. Ранній меркантилізм виник ще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд і Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей із-за кордону, по-друге - зберегти гроші саме в цій країні. Звідси поставала вимога якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення. Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота й срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового проценту - неодноразово впроваджувалися, наприклад, в Іспанії, але не дали очікуваних результатів. У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту в XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен в Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо С'єрра в Італії. Виникла система меркантилізму, для якої характерна теорія грошового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмеження імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, передусім промислової; завоювання ринків, у тому числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найкращий засіб для забезпечення інтенсивного розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити всередині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів. Отже в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.

5. Ідеї меркантилізму в Росії та Україні

Меркантилізм в Україні започаткував видатний державний діяч та гетьман Богдан Хмельницький (1595-1657). Він звільнив від кріпосницької залежності селян, стимулював розвиток мануфактури та міських ремесел. За часів державного правління Богданом Хмельницьким зміцнювалося торговельні зв'язки, зокрема з Росією та з іншими країнами, іноземні купці звільнялися від сплати ввізних і вивізних мит. Укладались довгострокові торговельні договори. Така політика сприяла всебічному розвитку торгівлі, відокремленню її в окрему галузь, формуванню внутрішнього ринку. При цьому високими митами обкладався вивіз дорогоцінних металів і коштовних каменів. Економічні погляди та економічна політика Богдана Хмельницького знайшли своє відображення в численних універсалах, в яких висвітлювалась і турбота про збереження світських та церковних маєтностей, а також про розвиток козацького й селянського господарства фермерського типу. Б.Хмельницький визнав спадкове володіння землею селян та право їх вступу до козацтва. При правління Б.Хмельницького відбулося реформування та вдосконалення рентних відносин. Він вимагав заміни відробіткової ренти натуральною та грошовою, що сприяло розвитку продуктивних сил.

У Росії представником меркантилістичних поглядів був Іван Тихонович Посошков (1652-1726) - російський економіст та публіцист. Свої погляди він висвітлив у праці "Книга о скудности и богатстве" (1724). Клас купців вважався основним класом держави. Підтримував концепцію торговельного балансу західноєвропейських меркантилістів. Певною мірою подолавши односторонність меркантилістичної теорії торгівельного балансу, І.Т. Посошков створив оригінальне учення про багатство й обгрунтував економічну програму цілісного реформування державного господарства. «Причини убогості країни» він вбачав у жорсткій експлуатації селян, надто високих податках, стримуванні "прагнення до майстерності", надмірностях та марнотратстві дворянства, повільному зростанні промисловості, нерозвиненості торгівлі та фінансів, засиллі іноземних купців. На відміну від західноєвропейських меркантилістів, які джерелом багатства вважали зовнішню торгівлю та пов'язували прибуток з нееквівалентним обміном, І.Т. Посошков встановлював чіткий зв'язок між зростанням багатства та продуктивністю праці, вбачаючи в останній джерело збагачення нації. Він виступав за активну протекціоністську політику держави, був прихильником меркантилістської концепції створення сприятливих умов для розвитку національної промисловості, з метою зниження витрат на купівлю іноземних товарів, задоволення внутрішнього попиту та нарощування експорту готової продукції.

Одним із найпослідовніших прихильників реформ Петра I в галузі економіки, освіти, державного управління став Феофан Прокопович (1681-1736). Він проповідував політику активного господарського і торгового балансу, якого можна досягти шляхом розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі, шляхів сполучення, вдосконалення системи державних органів управління і економічного протекціонізму. Ф.Прокопович захищав "природність" та "божественність" принципів та практики абсолютизму.

Вагомий внесок у розвиток меркантилізму в Україні зробив виходець із українського селянства Кирило Розумовський (1728-1803). Велику увагу приділяв гуманізації податків, впорядкування торгівлі, розподілу ресурсів. Отже, велика увага приділялась ролі виробництва, торгівлі та просвіти.

Пилипа Орлик (1672-1742). Одним із важливих документів, який відображав політику меркантилізму козацької доби була Конституція Пилипа Орлика, яка стояла на захисті приватної власності. У Конституції відображались і питання торгівлі, що свідчило про розвиток товарно-грошових відносин у козацькій державі, визначались деякі напрями вдосконалення оподаткування населення. Приділялась велика увага соціальному захисту населення. Данило Апостол (1659-1734. Він домігся відновлення української адміністрації, вживав рішучі заходи щодо розвитку торгівлі, підтримував українське купецтво. Д.Апостол дбав про урегулювання справ землеволодіння козаків, обґрунтовував потребу перевірки маєтностей, призначених для утримання гетьмана.

6. Загальна характеристика класичної політичної економії

Утвердження економічних відносин, характерних для ринкової економічної системи, в ряді країн Західної Європи поставило нові завдання перед системою уявлень про те, як ця система функціонує. Виникла необхідність у формуванні нової економічної ідеології, здатної пояснити й узагальнити нові економічні процеси. На зміну меркантилізму прийшла класична політична економія. Вона зародилася в Англії в кінці XVII ст. і у Франції на початку XVIII ст. Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить поверхового розуміння процесу обігу і тому бачили тільки зовнішню сторону явищ, то класики за предмет дослідження взяли виробництво, поклали початок науковому аналізу цієї сфери. Тим самим відбулися зміни, глибокі зрушення в самому предметі політичної економії, яка з міркувань щодо принципів управління господарством країни перетворилася на науку про категорії і закони економічного життя. Саме класична школа, зокрема праці А.Сміта перетворили політичну економію на повноцінну наукову дисципліну.

Класична школа проголосила ідею природного порядку, дію об'єктивних економічних законів. А це змінило напрям досліджень від системи регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки. Класична школа, на відміну від меркантилістів - прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економії свободи, економічного лібералізму. Класики були противниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ. Західні економісти віддають належне класичній школі, але не ідеалізують її теоретичні розробки, а оцінюють їх у контексті історичного розвитку економічних ідей. На основі цих поглядів почала формуватися система уявлень про економіку, що базувалася на таких принципах:

- суспільство в цілому і його економіка підкоряються дії «природних» законів, що відображають наявність у світі загального порядку і не залежні від волі,бажань, поінформованості людей;

- втручання держави в ці процеси недоцільне й небажане Вона повинна лише підтримувати порядок і гарантувати економічну свободу;

- втручання держави в ці процеси недоцільне й небажане Вона повинналише підтримувати порядок і гарантувати економічну свободу;

- дія економічних законів реалізується через переслідування кожним індивідом своїх особистих інтересів. Зіткнення цих інтересів у процесі конкуренції веде до вироблення оптимальних рішень. Така модель поведінки отримала назву «економічна людина»

- умовою бездоганної дії цього механізму є забезпечення максимуму економічної свободи, найкращою гарантією якої є приватна власність и повнота інформації, якою володіють економічні суб'єкти.

Ці принципи характеризують класичну школу на всіх етапах її існування і є критеріями приналежності до неї тих чи інших економістів і течій економічної думки. Для розуміння ідей класичної школи треба детально розглянути роботи її найвидатніших представників: У. Петті, А. Сміта і Д. Рікардо - в Англії, П. Буагільбера і Ф. Кене - у Франції.

Основоположником класичної політичної економії в Англії є Уїльям Петті (1623 - 1687 рр.). Основні теоретичні ідеї У. Петті. -У. Петті вперше в історії економічної науки почав використовувати математичний і статистичний аналіз. Шукаючи відповідь на запитання про джерела суспільного багатства, -У. Петті вводить в науковий обіг широко відомий вислів: "Труд - батько багатства, а земля - його мати". -У. Петті ввів поняття ринкової і природної ціни. -У. Петті не був послідовним у своїй теорії трудової вартості. Його погляди ще знаходилися під впливом меркантилізму -У. Петті ще не відрізняє між собою такі фактори товару, як вартість і споживна вартість. -У. Петті аналізує також такі категорії, як заробітна плата, земельна рента, банківський процент.

7. Економічні ідеї фізіократів

У Франції XVII ст. промисловість була слабо розвинена. В економічній теорії та економічній політиці панував меркантилізм. Це була аграрна країна, в якій 90% населення було сільським. У перший половині XVIII ст. Франція втрачає військову могутність і свої позиції у зовнішній торгівлі. Відтак ідеї меркантилізму також втрачають своє значення. У Франції формується класична політична економія як альтернатива меркантилізму. Засновник класичної політичної економії у Франції П'єр Буагільбер (1646 - 1714рр.), народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув високу освіту. Теоретично обґрунтовуючи питання реформування економічної політики, Буагільбер ставить кілька проблем: чим визначається економічне зростання країни, дією яких законів забезпечується, що є джерелом багатства, що лежить в основі ціни. Відповіді на ці запитання він дає на основі теорії вартості. Ідеї П. Буагільбера продовжували фізіократи. Теорія фізіократів ("фізіо" - природа, "кратос" - влада) - виходить з того, що єдиним джерелом багатства країни є праця людей, зайнятих в сільському господарстві. Саме природа, земля примножує це багатство, оскільки здатна плодоносити, і давати нові врожаї. В усіх інших галузях виробництва, вважали фізіократи, нічого нового не створюється, а тільки переробляється те, що створено в сільському господарстві. Засновником цієї школи є французький економіст Ф. Кене (1694 - 1774 рр.), його головна праця "Економічна таблиця"( 1758р.).

Основні теоретичніі ідеї Ф. Кене

1. Ф. Кене критично ставився до теорії меркантилістів, вважаючи їх погляди поверхновими. Він намагається створити цілу систему економічних ідей, які б складали певну економічну концепцію.

2. Ф. Кене вважає, що в економічному житті суспільства діють такі ж об'єктивні економічні закони, як і в природі. У той же час він ще не бачить різниці між законами природи й економічними законами.

3. Ф. Кене поділяє все суспільство на три великі класи: - виробничий клас, до якого належать фермери і селяни; - клас земельних власників (феодалів); - безплодний клас, до якого він відносить ремісників, купців, банкірів, ростовщиків.

4. Найважливіша заслуга Ф. Кене полягає в тому, що у своїй "Економічній таблиці" він здійснює першу в історії економічної науки спробу розглянути процес суспільного відтворення і те, як відбувається обмін виробленої продукції між цими трьома класами, реалізується вироблена продукція і створюються умови для початку нового виробничого процесу.

5. Ф. Кене один з перших вводить в економічний обіг поняття "чистий продукт" як різницю між повною вартістю сільськогосподарської продукції і витратами на її виробництво. Але "чистий продукт" за Кене створюється лише в сільському господарстві.

6. Ф. Кене поділяє вкладений капітал на основний і оборотний. Основний капітал (Кене називає його “початкові аванси”) - це витрати на знаряддя праці, сільськогосподарські споруди, придбання худоби, - те, що використовується протягом декількох років. Оборотний капітал (“річні аванси” по Кене) - це витрати на посівний матеріал, робочу силу.

Таким чином, Ф. Кене вводить багато правильних категорій і здійснює їх досить грунтовний аналіз. Але його погляди обмежуються лише сільським господарством, що дало підставу для критичного ставлення до теорії фізіократів з боку найвидатнішого представника англійської класичної економічної школи - Адама Сміта. Теоретичні ідеї фізіократів намагався втілити в життя А.Тюрго (1727 -

1781 рр.). У 1774 р. він став міністром фінансів Людовіка XVI. Вчений підготував і здійснив низку буржуазних економічних реформ, які передбачали ліквідацію феодальних обмежень у торгівлі й виробництві, заборону податку з хлібної торгівлі тощо. Ці прогресивні перетворення спричинили незадоволення феодальної знаті і були скасовані. Це був крах не тільки реформи, а й фізіократії в цілому.

8. Економічні вчення А. Сміта та Д. Рікардо

Економічне вчення А. Сміта Подальший розвиток, збагачення і конкретизація ідей класичної школи пов'язані з ім'ям видатного англійського економіста Адама Сміта (1723 -- 1790 рр.). У праці "Дослідження про природу і причини багатства народів" (1776 р.) він довів, що разом з поділом праці розвивається обмін, що гроші - це не вигадка людей, а атрибут самого обміну, що вони є товаром. Основні теоретичні ідеї А. Сміта

1. Політична економія у А. Сміта формується в цілісну систему наукових поглядів, як закінчена система, в якій одне положення логічно випливає з іншого.

2. А. Сміт поглиблює і розвиває теорію трудової вартості: по-перше, на відміну від У. Петті й фізіократів, Сміт підкреслює, що праця є джерелом багатства в усіх галузях суспільного виробництва; по-друге, розрізняє споживну вартість товару та його мінову вартість, показує, що в основі пропорції обміну одного товару на інший лежать витрати праці на їх виробництво; по-третє, розглядає дію закону вартості.

3.Теорія трудової вартості А. Сміта має суперечливий характер. Відкривши дію закону вартості. А. Сміт не зміг пояснити на основі цього закону створення додаткової вартості (прибутку). Якщо робітник продає підприємцю свою працю,то, згідно із законом вартості він має отримувати таку заробітну плату, яка б дорівнювала вартості його праці. Але якщо віддати робітникові всю вартість товару, створеного його працею, то підприємець не буде мати прибутку. Звідси А. Сміт робить висновок, що закон вартості діяв тільки до капіталізму. При капіталізмі закон вартості вже не діє, а вартість товару визначається як сума доходів трьох основних класів суспільства: робітників, підприємців і землевласників. Вартість товару = заробітна плата + прибуток + земельна робота Ця формула отримала в економічній літературі назву "догма Сміта". А. Сміт не включає в вартість товарів вартість засобів виробництва, оскільки вважає, що вартість останніх також складається із заробітної плати, прибутку і земельної ренти. Недоліком теорії трудової вартості А. Сміта є також те, що він не розрізняв індивідуальну й суспільну вартість товарів. Практичний аналіз в теорії А. Сміта

1. У своїх практичних рекомендаціях А. Сміт виходив з того, що головний мотив економічної діяльності людини - це її своєкорисний інтерес, егоїзм суб'єкта, який веде своє господарство, щоб задовольнити свою жадобу в багатстві.

2. Коли підприємець отримує можливості для організації своєї виробничої діяльності, він діє як "економічна людина", оскільки виробляє ті товари й послуги, які задовольняють потреби всього суспільства, і роблять багатшими і підприємця, і суспільство в цілому.

3. Сміт вважає, що стихійне виробництво товарів та послуг багатьма підприємцями не приведе до їх перевиробництва або недовиробництва, оскільки в економічному житті діє "невидима рука" економічних законів, які скеровують дії людей в потрібне русло і роблять непотрібним втручання держави.

4. Створення умов для свободи підприємницької діяльності передбачає: - вільну купівлю-продаж на ринку всіх видів ресурсів: землі, робочої сили, засобів

виробництва; - відміну всього, що обмежує мобільність робочої сили, і перш за все відміну кріпосного права; - повну свободу зовнішньої торгівлі, проведення політики фрітредерства (вільної торгівлі); - повну свободу торгівлі всіма видами товарів та послуг, відміну будь-якої державної регламентації в діяльності промисловців та торговців.

5. А. Сміт вважав, що в основі зменшення вартості товарів лежить збільшення продуктивності праці. В основі зростання останньої велике значення має поглиблення суспільного розподілу праці, спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів товарів та послуг.

Економічне вчення Д. Рікардо

Видатним представником класичної політекономії був відомий англійський економіст Давід Рікардо (1772 - 1823 рр.). Його головна праця "Основи політичної економії та оподаткування" (1817 р.) свідчить, що він був буржуазним ідеологом епохи промислового перевороту. На його думку, життєздатність капіталістичного виробництва зумовлена вільною конкуренцією, яка забезпечує реалізацію інтересів як особи, так і суспільства.

Основні теоретичні ідеї Д. Рікардо

І. Д. Рікардо значно поглибив теорію трудової вартості: - розрізнив поняття споживної вартості й вартості товару; - показав, що мінова вартість - це тільки форма вираження вартості товару; - ввів поняття величини вартості товару і показав, що величина вартості товару прямо пропорційна продуктивності праці; - на відміну від А. Сміта показав, що закон вартості діє і при капіталізмі, визначає пропорції, в яких одні товари обмінюються на інші відповідно до суспільно-необхідних затрат праці.

2. Д. Рікардо, як і А. Сміт, вважає, що заробітна плата -це ціна праці робітника. Він показав, що сума заробітної плати і прибутку в кожний даний період - величина стала. Тому збільшення заробітної плати не приведе до збільшення вартості товару, а тільки зменшить прибуток капіталіста. Тому він рекомендує підприємцям для збільшення їх прибутків зменшувати заробітну плату.

3. Позичковий відсоток банкіра й земельну ренту землевласника Д. Рікардо розглядає як форми прибутку підприємця, який віддає частину свого прибутку банкіру чи земельному власнику за використання позичкового капіталу або землі.

4. Д. Рікардо, розглядаючи природу грошей, виходить з кількісної теорії грошей, вважає, що купівельна спроможність грошей залежить від кількості грошей, які знаходяться в обігу. Гроші - це товар, що має цінність. Основою грошової системи є золото. Цінність золота і срібла, як і будь-якого іншого товару, визначається витратами праці. За даної цінності грошей їхня кількість в обігу залежить від суми товарних цін.

5. Д. Рікардо, аналізуючи процес суспільного відтворення і реалізацію виробленої продукції, приходить до висновку, що економічні кризи при капіталізмі не можливі, оскільки ця система забезпечує повну реалізацію товарів і послуг на основі суспільного розподілу праці, коли продукція одних підприємств є тільки вихідною сировиною для інших.

6. Д. Рікардо є автором теорії "порівняльних економічних переваг" у світовій торгівлі. Він першим з економістів розробив теорію міжнародної торгівлі і показав, чим вона відрізняється від внутрішньої торгівлі. Якщо внутрішня торгівля розвивається і зумовлюється тенденцією норми прибутку до вирівнювання, то зовнішня - "порівняльними витратами". А.Сміт сформулював тезу про "абсолютні переваги" в міжнародній торгівлі, які має конкретна країна у виробництві якихось товарів з іншими країнами. Ці переваги зумовлюються як природними, так і набутими факторами. Рікардо довів, що взаємовигідна торгівля можлива навіть за умов, коли різні країни мають відносні переваги щодо виготовлення тих чи інших товарів. Аналізуючи процес світової торгівлі на прикладі Англії і Португалії, Д. Рікардо показав, що багатій країні вигідно торгувати з бідною або менш економічно розвиненою при умові, якщо кожна країна буде спеціалізуватися на виробництві тих товарів та послуг, альтернативна вартість виробництва яких у неї нижча.

9. Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ ст. Формування соціалістичних ідей

Класична школа політичної економії, започаткована А.Смітом і Д.Рікардо, справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки і формування економічної політики.

Еволюція класичної політичної економії в першій половині ХІХ століття. Завершення класичної традиції

Класична школа політичної економії, започаткована А.Смітом і Д.Рікардо, справила великий вплив на подальший розвиток економічної науки і формування економічної політики. Класичні доктрини знайшли відображення у працях багатьох авторів, зокрема економістів нової хвилі - Т.Мальтуса, Дж.Мілля, Д.Мак-Куллоха, Н.Сеніора. Цих авторів відносять до представників класичної школи тому, що в центрі їхньої уваги все ще залишаються проблеми економічного розвитку, зростання масштабів виробництва. Більшість ідей, сформульованих цими авторами, були розвитком класичної доктрини. Так, Мальтус (1766 - 1834 рр.) в памфлеті "Нарис про закон народонаселення у зв'язку з майбутнім удосконаленням суспільства" викладає свої погляди на закономірності і взаємозалежності економічного й демографічного процесів. Мальтус вважав, що будь-яка спроба побудувати ідеально рівне суспільство зазнає краху внаслідок збільшення населення понад можливу пропозицію продуктів споживання. Крім того, втручання держави зруйнує основи саморегулювання економічних і демографічних процесів. На його думку, суспільство перебуває у стані рівноваги, коли кількість споживацьких благ відповідає кількості населення. Мальтус не заперечує, що численне населення - одна з умов багатства, але він не згоден з класиками стосовно питання про те, як отримати численне і здорове населення. Т. Мальтус, на відміну від Д.Рікардо, стверджував, що земля не є "безкоштовним" даром, її ресурси обмежені. Використовуючи статистичні дані про народонаселення землі, вчений показує, що воно збільшується в геометричній прогресії, а засоби існування - в арифметичній. Можлива поява збиткового населення, не забезпеченого засобами існування. Це може призвести до соціальних конфліктів, війн. Довгий час теорія Т.Мальтуса вважалася реакційною. Раціональна людина, думаючи про продовження свого роду, звертає увагу на різні фактори. Про це свідчить практика розвинених країн. Але в цілому розвиток нашої цивілізації підтверджує висновки цього вченого. Слід мати на увазі, що ресурси землі швидко зменшуються. Скорочуються і енергоресурси. Тому держава, на думку Мальтуса, повинна втручатися у процес відтворення народонаселення, використовуючи як економічні важелі, спрямовані на стримування його зростання, так і різноманітні превентивні заходи. Період розвитку політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Представниками французької класичної економічної школи були Ж.Б.Сей і Ф.Бастіа. У 1828-1829 рр. Сей опублікував "Повний курс практичної політичної економії" в шести томах. Політична економія Сея в основному наслідувала ідеї А.Сміта, але Сей зробив більше, ніж просто популяризував класичне вчення, він збагатив це вчення власними ідеями. Головну ідею праці Сміта - трудове походження багатства - було трансформовано Сеєм у теорію трьох факторів виробництва. Людина, капітал і земля - основні агенти виробництва, чинники зростання багатства в суспільстві. Сааме вони доставляють те, що Сей, згідно зі своєю теорією послуг, називає продуктивними послугами. На них існує попит промислових підприємців. Підприємець у Сея - це людина, наділена особливими якостями, що дають їй змогу вести виробництво вибраним свідомо курсом, панувати у сфері розподілу. Тобто Сей фактично розглядає підприємця як четвертий фактор виробництва. Ще одним представником французької класичної школи політекономії був Ф.Бастіа (1801-1850 рр.). Він стояв на індивідуалістичних позиціях, як Сміт, вірив, що прогрес суспільства пов'язаний з реалізацією свободи інтересів окремої людини, що приватні інтереси антагоністичні тільки зовні, а, по суті, вони солідарні: досить щоб кожний домагався здійснення власних інтересів, і тоді він побачить, що сам того не бажаючи, буде слугою інтересів інших. Сукупність цих інтересів і їх узгодження, на думку Бастіа, є предметом політичної економії. Американська економічна наука XIX ст. розвивалася під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості. Засновниками ліберальної економічної теорії в США вважають Г.Кері (1793 - 1879 рр.), у працях якого капіталізм розглянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними економічними законами і не потребує втручання держави. Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль. Розвиток капіталізму покликав до життя явища, що свідчили про недосконалість нового економічного устрою. Капіталізм і наслідки його панування в усіх сферах соціального життя критикували не тільки його противники, а й прихильники.

10. Виникнення і розвиток марксистської економічної теорії

Марксизм виник у 40-х роках ХІХ ст. як напрям класичної політекономії. Засновники марксизму К.Маркс і Ф.Енгельс були сучасниками й свідками утвердження капіталістичних відносин, розвитку глибоких криз, загострення суспільних суперечностей, проявами яких були заворушення, повстання, соціальні потрясіння. Так, 1825 рік в Англії став початком пори криз, банкрутств і збільшення безробіття на тлі бурхливого зростання промисловості. Робочий клас, що повністю залежав від розвитку капіталістичного виробництва, бо не мав інших засобів до існування, крім праці, чутливо реагував на похибки свого становища. Почалось формування профспілок, які розгортають широкомасштабну боротьбу за економічні інтереси робочого класу. У 1936 р. в Англії виникає чартистський рух, що проіснував близько чверті століття. Повстання сілезьких ткачів 1844 р. розпочався новий напрям у робочому русі. Постало питання про теоретичне обґрунтування революційної боротьби. Революція 1848 р., коли паризькі робітники у Франції вийшли на барикади з буржуазно-ліберальними гаслами, післяреволюційні події підготували нові підходи до визначення мети боротьби робочого класу за свої права. К.Маркс і Ф.Енгельс розпочинали свою діяльність як революційні демократи й теоретики революційної боротьби, але згодом створили власну теоретичну систему, яка охопила всі соціальні науки. Теоретичними джерелами марксизму, крім класичної англійської політекономії, були німецька філософія і французький утопічний соціалізм. К.Маркс і Ф.Енгельс вважали, що робочий клас покликаний історією революційно перетворити суспільство, знищити експлуатацію людини людиною, класи, створити нове соціалістичне суспільство. Вони розробили свій метод дослідження - метод діалектичного матеріалізму - і застосували його до аналізу економічного життя суспільства, що забезпечило розгляд суспільства у процесі його безперервного розвитку і змін на основі діалектичної взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, базису й надбудови. К.Маркс і Ф.Енгельс обґрунтували, що економічні зміни є вираженням історично перехідний характер. К.Маркс всебічно дослідив капіталістичний спосіб виробництва, його виникнення і розвиток, сутність капіталістичної експлуатації, додаткової вартості та ті перетворені форми, в яких вони виступають на поверхні капіталістичної дійсності. Він сформулював закон вартості, розкрив механізм його дії за умов простого товарного й капіталістичного господарства. К.Маркс обґрунтував сутність капіталу, його поділ на постійний і змінний, розкрив закони суспільно-виробничих відносин. Через це вони не можуть бути вічними й незмінними, а мають функціонування суспільного відтворення. Ці погляди знайшли втілення у таких працях К.Маркса, як "Капітал", "Критика Готської програми", "Анти-Дюрінг" Ф.Енгельса та ін. Марксистська економічна теорія містить цілу низку науково обґрунтованих висновків, що характеризують закономірності функціонування капіталістичного ринкового господарства, зокрема ідеї про ринкову ціну рівноваги, формування середньої норми прибутку, визначення ролі конкуренції, внеску капіталізму в розвиток продуктивних сил та ін. Загальна оцінка марксистського вчення має врахувати і його помітний внесок у розвиток системного аналізу. К.Маркс і його послідовники у своїх дослідженнях відштовхувалися від трудової теорії вартості, критикуючи теорію граничної корисності, теорію факторів виробництва. У К. Маркса визначення вартості ґрунтується на визначенні тільки одного фактора виробництва, а сучасна економічна думка базується на багатофакторному аналізі.

11. Історична школа

Засновниками історичної школи були В.Рошер, Б.Гільдебрант, К.Кніс. Критичне ставлення до класичної школи об'єднує їхні теорії, але головне - це намагання визначити й простежити тенденції суспільного розвитку, а потім вплинути на нього, не обмежуючись теоретичними узагальненнями. На їхній погляд, саме пасивність є головним недоліком класичної політекономії. Історичний метод дослідження представників цієї школи характеризується аналізом економіки й економічної поведінки з погляду всіх історичних аспектів людського життя: історії розвитку культури, науки, мистецтва, індустрії, релігії, моралі, державних інституцій, тобто кожен елемент цивілізаційного процесу стає предметом уваги. Лідером історичної школи був В.Рошер (1817 - 1894рр.). Він був рішучим поборником еволюційного шляху розвитку суспільства. Він вважав будь-яке революційне перетворення злом, оскільки наслідки його завжди непередбачувані, а хаос, як невід'ємний супутник переворотів, заважає розвитку започаткованих прогресивних явищ. Історія сама торує собі шлях мирним шляхом "позитивного права", а нація може бути учасником цього процесу під керівництвом держави.

12. Нова історична школа та «соціальний напрям»

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилась нова історична школа, ядро якої склали Г.Шмоллер (1838-1917рр.), Л.Брентано (1844 - 1931рр.) і К.Бюхер (1877 - 1930рр.). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої,яку стали називати "старою", полягала в тому, що її лідери аналізували особливості соціально-економічного розвитку країни на новому етапі - етапі переходу до монополістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристських тенденцій в політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей в суспільстві - і намагання розробити конструктивні програми "класового миру" і соціального партнерства. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну й ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робочому русі. Сприйнявши основний постулат «істориків» про специфіку історичного шляху кожної нації, вони довели його до повного заперечення будь-яких закономірностей у суспільному розвитку. Навіть в історії окремої країни важко, на їхню думку, визначити якусь спільну траєкторію руху, до якої зводиться еволюція різних господарських форм і інститутів. Специфіка настільки велика, що завдання дослідника повинно полягати в якомога докладнішому описі виникнення, розвитку і видозмін цих інститутів. Вони зібрали й обробили великий і цінний фактичний та статистичний матеріал з історії окремих господарських установ: середньовічних ремісничих цехів і купецьких гільдій, фінансових організацій окремих держав і навіть міст Німеччини. Але робити які-небудь узагальнення вони принципово не бажали, звинувачуючи в безрезультатності подібних абстракцій не тільки класичну, але і стару історичну школу. Особливістю їхнього підходу було те, що історію господарства вони розглядали не тільки і навіть не стільки як історію матеріальної культури, а скоріше як рух духовних цінностей: поглядів, звичаїв, етичних установок, релігійних уявлень. Шмоллер, наприклад, уявляє народне господарство як деякий «психофізичний апарат», в якому концентрується дух нації. Ставлення до держави як до найважливішого інституту господарської життя, що виконує значні економічні функції, -- характерна риса історичної школи в обох її поколіннях. Але якщо стара історична школа пов'язувала з державою головним чином надії на заступництво національної промисловості і захист від іноземної конкуренції, то нова історична школа бачила в ньому втілення національної єдності і згоди, які необхідні для економічного процвітання і соціальної гармонії. Держава покликана вирішувати важливі соціальні завдання: покровительство освіті, охорону здоров'я, надавати допомогу непрацездатним, спираючись при цьому на профспілки, кооперативи, каси взаємодопомоги. Підвищена увага до соціальних проблем з боку деяких представників нової історичної школи дала підставу зближення їхньої позиції із соціалістичними ідеями, що відображає назва, яка закріпилася за ними, -- «катедер-соціалістів» (соціалістів кафедри). Історична школа, безумовно, внесла важливий елемент новизни в економічні дослідження. Нею був обгрунтований і застосований принцип історизму, що дозволило глянути на економічний процес у динаміці, у розвитку, знайти такі його риси й особливості, які зовсім не помітні у статичному стані. Крім того, «історики» наповнили економічний процес конкретним змістом, уявивши його як рух реальних господарських форм і інститутів. Не менш очевидним було й інше: не можна зрозуміти економіку, обмежуючись лише описом процесів, які відбувалися. Крізь строкатість національних особливостей і історичних обставин чітко проступають загальні закономірності, виявленням яких і повинна займатися економічна теорія. Але вона зможе це зробити тим успішніше, чим більша кількість конкретних історичних фактів буде досліджена й осмислена. Метод логічної абстракції й історичний метод не виключають, а доповнюють один одного.

...