Вплив біополітичних трансформацій влади на еволюцію прав людини

Аналіз феномену біополітики в історичному зрізі, у зіставленні його формування із етапами еволюції прав людини. Виявлення та розкриття зв’язку між біополітикою й етапами становлення і розвитку прав людини. Межі функціонування новітніх біотехнологій.

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 28.03.2017
Размер файла 26,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Т. Шевченка

Кафедра політології

Вплив біополітичних трансформацій влади на еволюцію прав людини

к.ф н., доцент Тукаленко І.А.

Анотація

Здійснюється аналіз феномену біополітики в історичному зрізі, у зіставленні його формування із етапами еволюції прав людини. Для виявлення та розкриття зв'язку між біополітикою й етапами становлення і розвитку прав людини, було використано класифікацію чотирьох поколінь прав. На етапі першого покоління формуються громадсько-політичні права, що беруть початок від надання нормативного характеру природному праву людини на життя, як першому і базовому невідчужуваному праву. Друге покоління соціально-економічних прав стало реакцією на остаточне перевтілення державної політики у біополітику, оскільки тепер її ключовими цілями було регулювання процесів життя, розвиваючи спектр «м'яких» технік управління силами, здібностями та схильностями як конкретного індивіда, так і населення в цілому. Колективні права третього покоління є прямо вмотивованим запереченням біологічних підстав вищості одних рас чи народів над іншими і фіксують їх права на мир та безпеку, самовизначення і гідне ставлення. Четверта група прав знаходиться на етапі становлення, оскільки має регулювати сфери та межі функціонування новітніх біотехнологій, щодо чого ще не досягнуто політичного консенсусу.

Ключові слова: біополітика, біовлада, права людини, теорія поколінь прав людини, біотехнології.

Одним із фундаментальних предметних полів політики на сучасному етапі виступає все більш тісний зв'язок біології та політики. Хоча, в різних контекстах біополітичне зщеплення поставало у фокусі дослідницького інтересу суспільно-політичних мислителів різних епох. Чого варті хоча б споконвічні міркування про особливу репродуктивну біологію жінок, що мала конкретні політичні наслідки у вигляді тисячолітніх практик виключення їх з публічної сфери, або ж витлумачення біологічної нижчості цілих верств, рас і народів, відображені у соціальних структурах домодерних суспільств та ідеологіях і практиках недемократичних політичних режимів пізніших часів. Конфігурація взаємовпливу біополітичних процесів набувала різних форматів і не обмежувалася експлуатацією принципу природної детермінованості соціально- політичних позицій різних груп людей, але й виявлялася, зокрема, у політичній актуалізації людського життя як такого (біологічного існування) та проблематизації якості життя і, навіть, у політичному управлінні станами життя, уможливленого розвитком новітніх біотехнологій.

Саме сучасні можливості використання цих технологій впливу на біологію людини, змінюють ставлення до природного в людині як заданого і незмінного, створюючи «пластичну» природу людини, що може бути цілеспрямовано трансформована чи «удосконалена», а отже продукується образ людини, біологічна природа якої десакралізується масштабами технологічних маніпуляцій у сфері генетики, репродукції, трансплантології, статевої реконструкції та ін. Прогрес біотехнологій породив проблеми релігійного, морально-етичного та соціокультурного характеру, що потребують суспільного діалогу й складних політичних рішень у їх врегулюванні. Цим, зокрема, і пояснюється формування сучасної політики як біополітики, тобто політики ґрунтованої на біополітичній парадигмі «м'якої» влади. Та попри особливу значимість біополітики сучасності, усі історичні принципи біополітичної взаємодії відображалися у законодавчих змінах, які схоплювали та закріплювали парадигмальні транс формації політичної влади у ставленні її до людського життя та способах управління ним. Звідси, цікавим і науково перспективним видається дослідження, що розгляне у історичній ретроспективі форми біополітики та виявить взаємозв'язок між ними й етапами еволюціонуючих прав людини. Власне, це й становитиме завдання нашої статті.

У сучасній політичній і правовій думці питання взаємозв'язку між біополітичними трансформаціями влади та становленням і розвитком прав людини не розглядалось ще як комплексна проблема. Проте, окремі аспекти цієї проблематики, особливо аналіз новітніх викликів біотехнологічного прогресу глобальному людству, є предметом наукової зацікавленості багатьох мислителів. Зокрема, необхідно згадати Дж. Агамбена, М. Хардта й А. Негрі, Ф. Фукуяму, Р. Еспозіто, Ю. Габермаса. Концептуальні ж засади розуміння зародження та розвитку біополітики були розроблені М. Фуко. Дослідження етапів становлення прав людини та спроби їх класифікації здійснювалися неодноразово науковцями у галузі права, широко представлених вітчизняною наукою: В. Буткевич, В. Мицик, М. Антонович, О. Аврамова, О. Жидкова, Н. Мушак, О. Серьогіна та ін.

Погляд на еволюцію прав людини, що сформувався у юриспруденції на сьогодні (який, у тім, не має солідарної конвенційної підтримки), описує чотири історичні групи прав. Це - громадянські й політичні права, артикульовані в контексті народження й поширення ліберального дискурсу з акцентом на невідчужуваних правах на життя, свободу і власність, рівності всіх перед законом, правах на свободу думки та віросповідання, виборчому праві, віднесених до першого покоління прав людини. До другого - належать соціальні, економічні та культурні права, виборені на зламі ХІХ-ХХ століть у соціально-політичних протистояннях тогочасних капіталістичних суспільств. За більш детального опису, до цих прав необхідно долучити право на працю і відпочинок, освіту, соціальний захист, участь у культурному житті тощо. Становлення третього покоління прав пов'язане із постфактумним осмисленням тих політичних процесів, що ширилися Європою у першій половині ХХ століття в рамках формування й експансії нацистських, фашистських та інших тоталітарних режимів і, також, з урахуванням прав нових суверенних суб'єктів, народжених деколонізаційними процесами повоєнної доби. Тож, не дивно, що спектр нових прав охоплював не лише особливі сфери регулювання міжіндивідної взаємодії, але й визначав нових суб'єктів правовідносин - колективних акторів, якими є нації, народи та інші спільноти. Колективні суб'єкти наділялися такими солідарними правами як право на самовизначення, на мир і розвиток, незалежність і територіальну цілісність, на екологічну безпеку та гідність життя. Четверте ж покоління прав, що знаходиться на етапі інтенсивного становлення, пов'язане з необхідністю регулювання меж біотехнологічних втручань у природу людини та інших живих об'єктів [4].

Системне тлумачення цих прав дало підстави розглядати їх як теорію поколінь прав людини. Формування ж і закріплення цих прав було обумовлене особливостями функціонування політики і влади в різні історичні періоди. Так політика і політична влада від початку формувались як сфера управління процесами міжіндивідної та групової взаємодії в різного типу спільнотах. Зміст і форми цього управління обумовлювалися здатністю влади забезпечувати життєдіяльність спільноти різного виду ресурсами, зокрема, і насамперед, - силовими, доступ до яких був ексклюзивною власністю певних класів (груп/верств/станів). Звідси політика здійснювалася у формі панування, де об'єкту політики відводилася лише роль виконавця без права на власну позицію і вимоги, а суб'єкт локалізувався у невеликому колі «ініційованих» верств. Проте здійснення політичної влади як панування поступово підважувалося як з боку розширення ексклюзивного кола владоможців, так і з боку суспільно-політичних рухів артикулюючих домагання, часткові й поступові задоволення яких змінювали з часом конфігурацію політики. Одним із найсуттєвіших поворотів у європейській політичній історії став звісно період буржуазних революцій, громадсько-політичні вимоги яких з часом легалізовувалися у законодавствах цих країн. Чи не найважливішим наслідком революційних подій стала трансформація політичних систем на засадах парламентської ліберальної демократії, що й дозволило законодавчо закріпити невід'ємні права людини на життя, свободу, рівність перед законом та інші громадсько- політичні права в якості фундаментальних і непорушних прав. У юридичній науці вони були віднесені до першого покоління прав людини. У політико-філософській традиції ці права були охрещені негативними, оскільки мали підкреслювати статус незалежності індивіда від державної влади з її механізмами панування. Саме законодавче наділення індивіда сумою цих прав, змінили статус підданого на громадянина. біополітика право людина

Цей етап в політичній історії людства має надзвичайно важливе значення, оскільки на нього припадає зміна владних парадигм: з панування на управління, що й мало наслідком виокремлення фігури громадянина з підданських практик середньовічних політик. Одним із перших теоретичних кроків на цьому шляху було зроблено Т Гобсом, який надавав базовому природному праву людини на життя значення фундаментального невідчужуваного політичного права. Як відомо з гобсівської концепції, саме воно є головною мотивуючою складовою в укладанні угоди на установлення політичного інституту держави, персоніфікованого у постаті усеправного суверена. Цією установчою акцією було покладено початок принципу державної відповідальності за життя її підданих, а трохи згодом - громадян. Обов'язок захисту життя індивіда державою визначив, тим самим, біополітичний вектор розвитку політико-правових систем зароджуваних індустріальних держав. Дж. Агамбен звертає увагу ще на одну ідею Томаса Гобса, важливу в нашому аналітичному контексті. Зокрема, йдеться, про розрізнення англійським філософом природного і політичного тіла людини, так і зазначаючи, що вона є частиною не лише природного, але й громадського, політичного тіла [Агамбен]. Отже, це розрізнення, великою мірою, і дає можливість включити «тіло»/«біос» у політичні розрахунки державної влади, захищаючи його й, водночас, пануючи над його політичною частиною, користаючись із його політичної безправності.

Наприкінці XVII - XVIII столітті ціла плеяда мислителів ліберального спрямування, як от Дж. Лок, Ш. Л. Монтеск'є, Ж. Ж. Руссо, Вольтер, Т Джефферсон та ін., інтенсивно розвивали ідею природно-правового походження влади і держави, що обумовило поступове усталення такого образу держави, за якою закріплювалося все ширше коло обов'язків стосовно своїх громадян.

Самотнє гобсівське невідчужуване право на життя було невдовзі доповнене ще двома важливими складовими: правом на свободу і власність. Дж. Лок, як фундатор цієї тріади прав, обґрунтовував їх, виходячи з визнання права людини на керування собою, тобто своїм життям, своїм майном та власною свободою дій. Так поступово розширювався простір державного невтручання у сферу приватності індивіда, що у політико-правовому дискурсі витлумачується як обмеження прав держави на користь громадянина. Юридично, розширення громадянських та політичних прав індивідів було відображене у багатьох епохальних правових документах тієї доби, зокрема, - Петиції про права (1628), Habeas Corpus Act (1679) і Біллі про права (1689), американських деклараціях, а саме: Декларації прав Вірджинії (1776), Декларації незалежності США (1776), Конституції США (1787), Біллі про права (1791), і, звісно, французькій Декларації прав людини і громадянина (1789). Декларації про права, як стверджує Дж. Агамбен, стають місцем вписування природного життя в політико-юридичний порядок національної держави [3]. Тож, саме XVIII століття породило людину як двовимірного суб'єкта політичного регулювання - в біологічній та політичній площинах - як фізіологічного індивіда і як громадянина.

Політика ж, відтепер, суттєво змінилась у предметі своїх функцій, виходячи далеко за межі традиційних військово-фіскальних відносин, що раніше становили сенс функціонування державної влади. Розвиток капіталізму спричинив появу нових соціально- економічних проблем, що активізували зростання громадсько-політичних рухів з новими вимогами на «знаменах». Одночасно й влада починає демонструвати невластиву їй попередньо турботу про умови життя та фізичні кондиції індивідів, усвідомивши економічну та політичну вартість кожної «людино-одиниці» як в структурі праці так і в демографічній структурі суспільства. Ці прикметні зміни у характері державної влади глибоко проаналізував М. Фуко, розглядаючи їх достатніми підставами для визрівання нового типу політики - біополітики, яка враховує процеси життя та починає контролювати й змінювати їх. «Саме ці процеси народжуваності, смертності, тривалості життя у зв'язку з усім комплексом економічних та політичних проблем (...) становили у другій половині XVIII сторіччя - на думку французького мислителя - перші об'єкти знання і перші об'єкти контролю з боку біополітики» [6, с. 257].

Відтоді арсенал влади все більше переорієнтовується на дисциплінарні та регулюючі методи впливу (як дві технології влади - дисциплінарна, скерована на тіло та нормалізовча, скерована на життя як індивідуальне так і групове), витісняючи відверті силові засоби з практик повсякденного вжитку й закріплюючи нові політичні стратегії контролю та управління, які спираються на нормалізовчі настанови та практики, продуковані в широкій мережі суспільно-політичних інституцій - від родини і школи, до фабрики і поліції. Таким чином, на місці монструозної суверенної влади, що здатна змусити померти, «з'являється тепер разом з технологією біовлади, технологією влади, орієнтованої «на» населення як таке, на людину як живу істоту, постійна, вчена влада, функція якої «змусити жити» [6, с. 260]. Тобто, в цьому й відбувається кардинальна зміна владних парадигм з панування, абсолютною межею якого була здатність «змусити вмерти», та біополітичним контролем як здатністю «змусити жити» і примножуватися під пильним оком державного контролю і, навіть, опіки.

Ці політичні стратегії біовлади лягли в основу тих законодавчих ініціатив, що задекларували нові стандарти якості життя та відповідальність держави за забезпечення їхнього мінімуму кожному громадянину демократичної соціальної держави. Тож на ґрунті біополітичних трансформацій влади та процесів лібералізації суспільно- політичної сфери відносин ствердилося друге покоління прав - соціально-економічних, що були класифіковані як позитивні, оскільки вимагали державних «гарантій» їх імплементації, зокрема і на стадії реалізації. До їх переліку входять права на працю та відпочинок, на освіту, на соціальне страхування непрацездатності за станом здоров'я чи віку, на захист материнства і дитинства, на доступ до досягнень науки, культури тощо. Ці права у різному обсязі декларувалися у конституціях багатьох європейських держав, прийнятих у міжвоєнний період та у найширшому обсязі були виписані в Загальній декларації прав людини 1948 р. й інших міжнародних документах, зокрема, у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 р.

Характер цих прав, як видно, цілком контрастує із політичними правами першого покоління, оскільки вимагає повернення функцій активного державного втручання у регулювання царин неполітичної репрезентації індивідів у економічному, приватному чи соціокультурному просторі відносин. І, звісно, для цих сфер механізми й технології біополітичного контролю й управління видаються цілком органічними.

Наступний етап - третього покоління прав, що припадає на другу половину ХХ століття (по ІІ Світовій війні) визначається як покоління колективних прав, прав різних народів та груп (міноритарних спільнот) на самовизначення та визнання їхніх відмінностей рівнорядними один одному, право на мир та довкілля безпечне для здоров'я, на соціальний та економічний розвиток людини, не зважаючи на будь-яку групову приналежність. А вироблення політики визнання як права на гідне ставлення до всіх людських спільнот вмотивоване запереченням біологічних підстав вищості одних груп над іншими. Вочевидь, сукупність закріплених міжнародними документами указаних прав стала реакцією на поширення у міжвоєнну добу нацистської й фашистської ідеологій з акцентом на расовій та етнічній нерівноцінності й наслідки її втілення під час війни. М. Фуко у своїх міркуваннях щодо форм та змісту біополітики звертає увагу на зв'язок біовлади та расизму, стверджуючи, що хоч расизм як явище існував віддавна, та лише з появою біовлади він став вписаним в державні механізми. Згадаймо, що саме біовлада має за мету регулювання та контроль не тільки над індивідами, але й над спільнотами і населенням в цілому. «В біологічному континуумі людського роду - стверджує М. Фуко - поява рас, їх розрізнення та ієрархія, оцінювання одних рас як вищих, а інших як нижчих стає засобом фрагментації біологічної царини, відповідальність за яку взяла на себе влада; засобом змістити, поміж населення, одні групи стосовно інших» [6, с. 269]. Це й повинно, як вважає філософ, дозволити владі структурувати населення, розділяючи його на підгрупи. Г. Арендт, також акцентує увагу на раціональній, а не аффективній природі расових «упереджень» нацистських ідеологів, оскільки їхні дії ґрунтувалися не на безтямстві, а на холодній організації та бюрократичному протоколюванні винищення «нечистих» рас [1].

Проте, М. Фуко принцип раціональної мотивації як функції фрагментації вважає не єдиною функцією расизму, іншою виступає функція умертвління одних заради життя інших. Цей імператив смерті в системі біовлади не політичного змісту, а біологічного, оскільки він скерований на іншого не як на політичного супротивника, а як на виключення біологічної небезпеки й, тим самим, скріплення певної раси. Тобто дане пояснення є sui generis експлікацією ідей соціалдарвінізму, які на переконання мислителя й лягли в основу політичного дискурсу ХІХ століття, що з цих позицій трактував процеси колонізації, необхідності воєн, злочинності, феномен безумства тощо. Зазначимо також, що Дж. Агамбен, розвиваючи біополітичний проект М. Фуко, дивується, як той не дійшов у своїх міркуваннях до аналізу тих біополітичних просторів, які найвищою мірою є біополітичними - політики тоталітарних держав ХХ століття загалом, та концентраційних таборів як новітньої проекції фукольдіанських прострів ізоляції (лікарні, в'язниці) зокрема. Але й без цих паралелей, висловлено цілком достатньо, щоб виснувати наявність зв'язку між біополітичними тенденціями у функціонуванні влади ХІХ століття та політичними процесами, що розгортаються у першій половині ХХ століття в Європі й інших світових регіонах. Звідси й виходить розуміння особливостей повоєнного законодавства як декларації і закріплення права спільнот бути «врегульваними» у неієрархічний спосіб, залишаючи за міноритарними суб'єктами гарантовані права на рівнорядні стосунки з домінуючими колективними акторами.

Кінець ХХ - початок ХХІ століття, охарактеризовані як час глобальних трансформацій індустріального суспільства у інформаційне, що обумовило цілий масив змін біополітичного характеру. Стрімкий технологічний розвиток забезпечив ґрунт для широкого кола досягнень у сфері біотехнологій, генній інженерії тощо. Нові репродуктивні технології та генетичні маніпуляції сформували поле проблем політичного змісту, зокрема, визначення меж прийнятного у їхньому застосуванні. І, справді, питання зміни статі, сурогатного материнства, трансплантації органів і тканин, евтаназії, клонування органів та людини, і, навіть, медичного розмежування життя і смерті стають вагомо політичними, щодо яких ведуться жваві дискусії та поступово приймаються рішення, що становлять правову базу регулюючу ці складні питання. Фактично йдеться про право людини розпоряджатися своїм тілом і «технологічними» можливостями управляти життєвими станами, це - біоетичні права, що формують контури четвертого покоління прав людини.

Цілком очевидно, що проблеми підняті інтенсивним розвитком біотехнологій, є далеко не однозначними і вирішувати їх потрібно комплексно з прийняттям вузько диференційованих рішень. Держави, як стверджує сучасний американський філософ Френсіс Фукуяма, мусять політично регулювати як процес розробки так і сфери та межі застосування біотехнологій, «організувавши інститути, які будуть розрізняти технологічний процес, що сприяє процвітанню людини, і прогрес, що становить загрозу людській гідності й добробуту» [7, с. 257]. Юрген Хабермас висловлює свої міркування цілком суголосно

Ф. Фукуямі, розрізняючи «негативну» та «позитивну» євгеніку, де остання скерована наприклад на боротьбу із спадковими захворюваннями. І один, і другий філософи висловлюють свою занепокоєність інтенсивністю та масштабами розвитку біотехнологій, деякі з яких вже настільки «збаналізувалися» технічно і етично, що їхня пропозиція вже почала формувати попит, тобто вони стають звичайним продуктом медичної, біологічної чи хімічної індустрії в реалізації яких вже працюватимуть закони ринку, а не моральні чи правові імперативи. Змальовані тенденції є досить загрозливими, тож і філософи демонструють не властиву їм ригористичність суджень щодо необхідності впровадження суттєвих правових обмежень, до того ж не лише в галузі індустрії, але й у лоні самої науки - наукових розробках потенційно небезпечних біотехнологій. На сьогодні вже прийнято багато регулюючих норм у сфері сільськогосподарських біотехнологій, існують певні регулятивні документи й у сфері біотехнологій людини, забороняючих, наприклад, експерименти над людьми, зокрема, й клонування людини, багато з розвинених країн мають закони регулюючі дослідження над ембріоном людини тощо, та попри це бракує вироблення солідарної політичної позиції міжнародної спільноти й закріплення її у комплексних консолідованих правових документах.

Як бачимо, новітні біотехнологічні можливості активізували розвиток сучасної політики у формі біополітики, проте її глибинним рушійним механізмом залишається сформований і культивований ще у ХІХ столітті потяг до оволодіння певним рівнем життя, стандарти якого тільки зросли за цей час. Політична влада охоче експлуатує ці вже вкорінені в свідомість мас уявлення про життя в певній «якості», а, отже, простір впливу і регулювання значно зростає, порівняно із традиційними механізмами забезпечення підкорення через загрозу застосування суверенного «права на смерть». Управління життям через загрозу втрати «якості» життя є куди більш політично релевантним механізмом влади, що й становить зміст сучасних біополітичних стратегій.

Список використаних джерел

1. Арендт Х. Джерела тоталітаризму / Х. Арендт; пер. з англ. - К.: Дух і літера, 2005. - 584 с.

2. Аврамова О., Жидкова О. Четверте покоління прав людини: постановка проблеми [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.moippo.mk.ua/attachments/article/301/%D0%90%D0% B2%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20 %D0%9E.%20%D0%A7%D0%B5%D1%82%D0%B2%D0%B5% D1%80%D1%82%D0%B5%20%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0- %BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20 %D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0

3. Агамбен Д. Ното sacer. Суверенная власть и голая жизнь [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.fedy- diary.ru/html/102012/18102012-03a.html

4. Мушак Н. Б. Концептуальні підходи до класифікації прав людини в умовах глобалізаційних процесів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kul.kiev.ua/images/chasop/2011_2/298.pdf

5. Серьогіна О. Ідентичність людини в сучасній культурі: технології культурної експлуатації та стратегії звільнення [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ziblib.ru/book/85- materiali-mizhnarodnoyi-naukovoyi-konferenciyi-problemi- kultumoyi-identichnosti-kгalyuk-p-m/18-identichnost-cheloveka-v- sovremennoj-kulture-texnologi-kultumoj-yekspluatacii-i-strategii- osvobozhdeniya.html

6. Фуко М. «Нужно защищать общество»: Курс лекций, прочитанных в Коллеж де Франс в 1975-1976 учебном году / М. Фуко. - СПб.: Наука, 2005. - 312 с.

7. Фукуяма Ф. Наше постчеловеческое будущее: Последствия биотехнологической революции / Ф. Фукуяма; Пер. с англ. М. Б. Левина. - М.: ООО «Издательство АСТ»: ОАО «Люкс», 2004. - 349 [3] с.

8. Хардт М., Негри А. Империя / М. Хардт, А. Негри; Пер. с англ., под ред. Г. В. Каменской, М. С. Фетисова. - М.: Праксис, 2004. - 440 с.

9. Шевчук. Біополітика як парадигма розуміння феномену політичного [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.google.com/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd= 2&cad=rja&uact=8&ved=0CCQQFjAB&url=http%3A%2F%2F irbis-nbuv.gov.ua%2Fcgi-bin%2Firbis_nbuv%2Fcgiirbis_64.exe %3FC21COM%3D2%26I21DBN%3DUJRN%26P21DBN%3D UJRN%26IMAGE_FILE_DOWNLOAD%3D1%26Image_file_ name%3DPDF%2FNznuoafs_2010_7_8.pdf&ei=__4nVcz4HonkUsGk gYAI&usg=AFQjCNH8i4eR8FaQ7dj-DGZ2ygcb3tYWxw&sig2=6W LSgTj2Sn685sjV73ehxg&bvm=bv.90491159,d.d24

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Сутність інституту омбудсмана - захист прав громадян, послаблення відчуття беззахисності перед системою державних органів і установ; основні моделі. Історія виникнення поняття омбудсмана в світі та уповноваженого з прав людини Верховної Ради України.

    статья [64,6 K], добавлен 03.03.2011

  • Історичні передумови та теоретичні підходи до дослідження феномену масового суспільства. Проблема людини маси у праці Хосе Ортеги-і-Гасета "Бунт мас", і як наслідок - формування цілком нової людини. Аристократичність - невід'ємна ознака суспільства.

    курсовая работа [44,4 K], добавлен 09.03.2015

  • Специфічні ознаки та передумови становлення класичного лібералізму. Ліберальні принципи, які визначають відношення влади до суспільства та свобод і рівності людини. Значення розвитку ліберальної ідеології та її вплив на інші суспільно-політичні течії.

    курсовая работа [54,3 K], добавлен 11.12.2013

  • Форма державного правління в Україні - президентсько-парламентська республіка. Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Верховна Рада України (однопалатний парламент) як єдиний орган законодавчої влади. Модель парламентської автономії Криму.

    реферат [17,8 K], добавлен 19.11.2009

  • Ідея легітимності публічної влади в історії політичної і правової думки, її співвідношення в поняттям стабільності. Формально-юридичне закріплення легітимності державної влади, права людини. Вивчення даної проблеми в контексті теорії народовладдя.

    курсовая работа [58,9 K], добавлен 31.01.2014

  • Цiлі та принципи Статуту Організації: пiдтримання мiжнародного миру і безпеки, роззброєння, економiчного та соцiального розвитку, захисту прав людини, змiцнення мiжнародного права. Участь України в миротворчій діяльності ООН і в світовому співтоваристві.

    курсовая работа [21,1 K], добавлен 06.05.2019

  • Зміст поняття політичного лідерства, його місце та роль в політичному житті суспільства. Становлення і функціонування політичного лідерства в Україні, його характерні риси і якості, виявлення сучасних тенденцій формування та розвитку даної категорії.

    курсовая работа [54,4 K], добавлен 02.06.2010

  • Теоретико-методологічні основи філософії Гегеля. Місце родини, громадського суспільства та держави у його філософській системі. Соціальна структура громадського суспільства та його співвідношення з державою. Принципи державного управління та поділу влади.

    творческая работа [25,7 K], добавлен 02.12.2011

  • Розкриття сутності геополітичного феномену Близького Сходу, його характерних ознак, геоекономічних і геостратегічних параметрів. Визначення основних напрямків національних інтересів РФ та США у даному регіоні і простеження еволюції їхніх відносин.

    курсовая работа [73,3 K], добавлен 03.04.2010

  • Аналіз становлення, розвитку та механізмів формування, функцій і ролі політичної еліти в сучасній Україні. Концептуальне вивчення, з'ясування загальних та специфічних функцій і характерних рис української еліти, виявлення основних шляхів її поповнення.

    реферат [25,2 K], добавлен 13.05.2015

  • Состояние прав и свобод человека в современной России. Соблюдение основных прав: на труд, социальное обеспечение и медицинскую помощь; собственности на имущество; на свободу слова; на законные интересы ребёнка и эффективную государственную защиту.

    реферат [42,8 K], добавлен 01.11.2012

  • Предмет соціальної філософії. Аналіз закономірностей нерозривного розвитку філософії і політики. Основні показники розвитку суспільства. Політична система суспільства, її структура та функції. Шляхи подолання кризи взаємовідносин людини і природи.

    эссе [15,2 K], добавлен 27.11.2015

  • Проблема "людина і політика" як ключове питання суспільства. Чинники участі громадян у політичній діяльності, три основних типи взаємин (відносин) людини і політики. Концепція походження держави як насильницької структури. Основні особливості держави.

    реферат [22,9 K], добавлен 10.03.2010

  • Понятие и история прав человека. Демократическое политическое образование. Способы взаимоотношений личности и власти. Важнейшие права человека и проблема их реализации в современном мире. Типология прав личности. Общественные гарантии прав человека.

    контрольная работа [36,4 K], добавлен 30.05.2008

  • Генезис політичних теорій у ранньокласових суспільствах і державах, поступова раціоналізація первісних міфічних уявлень про місце людини в світі. Різноманітність форм впорядкування суспільних відносин, різних шляхів формування, розвитку держави та права.

    реферат [41,5 K], добавлен 17.01.2010

  • Социально-политические и политико-правовые аспекты реализации гражданских прав и свобод в России. Взгляд консерваторов. Классификация прав и свобод личности в воззрениях российских консерваторов в начале XX века. Основы либерально-правовой доктрины.

    контрольная работа [39,4 K], добавлен 13.01.2017

  • Етапи становлення та розвитку політичної системи українського суспільства. Юридичне закріплення державності України, формування органів влади. Зародження і розвиток конституційного процесу. Необхідність здійснення кардинальної політичної реформи.

    презентация [1,5 M], добавлен 08.11.2015

  • Историческое многообразие концепций права, философско-теоретическая основа прав и свобод человека, этапы их провозглашения; классификация: личные, политические, экономические, социальные, культурные. Уровень реализации прав граждан в современной России.

    контрольная работа [51,3 K], добавлен 27.03.2011

  • Влада як одна з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Формування владних структур на основі правових та політичних норм. Сутність влади та механізм її здійснення. Суб'єкти та об'єкти політичної влади. Класифікація ресурсів влади.

    реферат [17,5 K], добавлен 29.11.2010

  • Проблематика владно-світоглядного становлення людини і суспільства, політичних та ідеологічних відносин. Побудова структури ідеологічних систем, їх змістовне наповнення. Ідеологія лібералізму, консерватизму, соціалізму, націоналізму, теократизму.

    статья [44,2 K], добавлен 20.08.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.