Динаміка політичної участі молоді в незалежній Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Актуальність дослідження політичної участі молоді зумовлена тим, що процеси демократизації суспільства та модернізації влади потребують підвищення рівня залученості саме молодих незаангажованих громадян. У демократичному суспільстві політична участь є для молодих людей засобом досягнення цілей, реалізації потреб у самовираженні й самоствердженні, виховання громадянськості. Така участь забезпечується відповідними державно-правовими інститутами, нормами і процедурами, які в сукупності складають основи правової демократичної держави.

В Україні в умовах пострадянського періоду молодь виявилася відчуженою від ухвалення політичних рішень. Останнє десятиліття позначене згортанням реальної участі молоді в політиці, в управлінні справами держави і суспільства. Нині ситуація поволі змінюється, адже з реальним переформатуванням влади в кінці 2013 - на початку 2014 рр. громадяни, в т.ч. і молодь, відчули себе суб'єктами політики. В сучасній Україні також значного поширення набуло волонтерство як форма участі молоді в суспільно-політичному житті країни. Сьогодні послуги волонтерів потрібні не лише для розв'язання проблем у соціальній, економічній, культурній сферах, але й в умовах військового протистояння з сусідньою державою.

У зарубіжній літературі проблеми політичної участі отримали досить широку апробацію (з позицій структури, форм, методів, прогнозів політичної поведінки соціальних груп в різних соціально-політичних контекстах). Ця проблематика включала аналіз способів участі суб'єктів в політиці, спиралася на потужну емпіричну базу і представлена в поведінковому (Б. Берельсон, Л. Уайт, X. Маклоски), соціально-психологічному (Ф. Конверс, Е. Кемпбелл, Б. Міллер), системно-функціональному (Г. Алмонд, С. Верба, Р. Даль, М. Каазе), неоінституціональному (Б. Грофман, Д. Марч, С. Олсен) наукових напрямах.

Серед українських дослідників проблем політичної участі слід відзначити: І. Алєксєєнко, В. Бортніков, В. Бурдяк, І. Воронов, В. Горбатенко, Н. Дембіцька, В. Денисенко, І. Доцяк, Г. Зеленько, М. Кармазіна, В. Климончук, А. Колодій, І. Кресіна, А. Круглашов, М. Михальченко, Ю. Остапець, М. Примуш, В. Речицький, А. Романюк, Н. Ротар, Л. Угрин, О. Чемшит, Ю. Шведа та ін.

Зазначимо, що упродовж останніх десятиріч істотно посилилася наукова зацікавленість проблемами політичної участі громадян. Політична участь стала об'єктом досліджень політології, психології, соціології та інших наук, відтак є чимало публікацій вітчизняних та зарубіжних вчених, які розглядають цей феномен під тим чи іншим кутом зору.

На основі аналізу дискурсу політичної участі у сучасній вітчизняній політичній науці політичну участь розуміємо як цілеспрямовані дії громадян та їх об'єднань, через які вони впливають на процес прийняття політичних рішень, формування владних інститутів, функціонування політичної системи через відстоювання власних інтересів або реагування на дії суб'єктів політичних відносин. Саме політична участь вважається основним критерієм виміру демократичності політичної системи та її легітимності. Будучи базовим елементом демократії, політична участь виконує функції артикуляції, агрегації і представництва різноманітних інтересів громадян, надає їм дієвий механізм контролю за інститутами влади і процесом розробки й ухвалення важливих соціально-політичних рішень, сприяє соціальній інтеграції і політичній соціалізації громадян, нейтралізує конфліктний потенціал в суспільстві.

Молодіжна активність зробила свій внесок у період формування Української держави. Відтоді політична участь набувала різних форм, масштабів. Студентські акції протесту, що відбулися у 1990 р., істотно вплинули на поступ України до здобуття незалежності, пришвидшили процеси набуття державності. “Революція на граніті” (таку назву отримали ті події в ЗМІ) мала велике значення саме як один з етапів утвердження української незалежності та стала поштовхом для утворення громадянського суспільства в пострадянській Україні.

Революція на граніті, що була повністю організована силами студентства, не мала на той час аналогів у всій Європі, адже “оксамитові революції” у Східній Європі у 1989 р. проводили зрілі політики. Прямим наслідком протестів була відставка голови Ради Міністрів УРСР Віталія Масола та виконання низки вимог мітингувальників. Відставка прем'єр-міністра стала перемогою, але важливіші вимоги були проігноровані і забуті. Після революції на граніті її учасники не могли взяти участь у виборах, адже Верховна Рада заблокувала таку можливість, увівши віковий ценз до 25 років. Молодих людей не допускала до політики не тільки влада, а й опозиція. Тож лідери революції так і не змогли скористатися перемогою в інтересах країни. волонтерство політичний громадянин демократичність

Починаючи з середини 90-х рр., в Україні процеси демократизації почали згортатися, формувався псевдодемократичний режим. Такі режими в західній транзитологічній літературі прийнято називати гібридними. Вони поєднують такі інститути демократії, як вибори та наявність опозиції зі збереженням авторитарних прийомів здійснення влади. Політична участь молоді за цих обставин зводилася до голосування на виборах та участі у діяльності політичних партій і молодіжних громадських об'єднань. Але частка молоді, що бере участь у роботі політичних і громадських організацій, залишається незначною. Показник членства в громадських організаціях українських громадян найнижчий і поступається поставторитарним країнам Латинської Америки. За даними соціологічного моніторингу, 83,7% респондентів вказали, що не належать до жодної з громадських, політичних організацій чи рухів. Така низька залученість характерна для країни, що перебуває у стані тривалої економічної кризи, а її демократичний устрій формальний, а не реальний й ефективний.

Влада виявляє інтерес до молоді, проте залучення її в політику відбувається радше “згори”, а тому не дуже успішно. Влада відновлює старі та пропонує нові схеми “роботи з молоддю”. Це обумовлено низкою причин. По-перше, наявність молодіжних організацій є важливою складовою іміджу демократичної країни. А в умовах, коли молодь не бачить позитивних наслідків своєї участі у політичному житті країни, представники владних структур моделюють штучні утворення, які можна контролювати й спрямовувати відповідно до власних інтересів. Ідейна складова в такій ситуації представлена досить формально, а вагомою причиною участі молоді у діяльності політичних партій та громадських об'єднань стає особиста залежність та приватний інтерес.

По-друге, молоде покоління насправді відсторонюється від політичного процесу (за винятком участі у передвиборних кампаніях) та прагне до економічного самовпорядкування свого життя. У той же час залучення молоді для зміцнення своїх позицій декларується представниками різних політичних партій як важливе стратегічне завдання.

По-третє, створення політичними партіями молодіжних організацій за принципом “згори” призводить до того, що молодь скептично ставиться до можливості цих організацій відстоювати їх інтереси. Відповідно зміни, що відбуваються в громадських структурах, викликані не стільки потребами суспільства, скільки інтересами державної еліти, для якої власні інтереси ближчі, ніж специфічні інтереси громадських організацій.

Різке зростання політичної участі молоді відбулося в останній період президентської виборчої кампанії 2004 р. Протистояння влади та опозиції за підтримки сотень тисяч людей з епіцентром на Майдані Незалежності у Києві, визнання Верховним Судом України другого туру президентських виборів недійсними та призначення повторного голосування, перемога опозиційного кандидата В. Ющенка - всі ці події отримали назву “помаранчевої революції”. На запитання “Чи брали Ви участь у громадсько-політичних акціях (мітингах, страйках і т.д.)?” майже 92% опитаних дали ствердну відповідь. Молодь, яка брала активну участь у подіях листопада-грудня 2004 р., по-різному оцінюється дослідниками: одні вважають їх “мотором революції”, інші - “черговим ошуканим поколінням”.

Після того, як помаранчева революція не виправдала суспільних сподівань, молодих людей охопила зневіра в політиках, розчарування, втрата інтересу до політики. За словами Ірини Бекешкіної, українська молодь “просякнута” духом негативізму й не довіряє абсолютно усьому - ані політикам, ані силовим структурам, ані соціальним. Опитування, зроблені наприкінці 2009-го та на початку 2010 р., показали, що українці дуже відрізнялися своїм критичним ставленням не тільки до всіх політичних, а й до соціальних інститутів - навчальних закладів, медичних установ, страхових компаній, банків. Наступні опитування, проведені у 2011 р., зафіксували, що негативне ставлення молоді до державних інститутів ще більш зросло, особливо ж - до правоохоронних органів (міліції, судів, прокуратури). Ірина Бекешкіна зазначила, що опитування виявило й позитивні зміни в настроях молоді: “Істотно змінилося ставлення молоді України до цінностей демократії та свободи. Набагато більше стало в Україні молоді, яка бажає мати в країні демократію, це число за останні роки зросло на 12%. У дилемі “свобода або достаток” серед молоді переважають цінності свободи”. Соціолог також переконана, що вік не завжди є гарантією демократичності, але демократія все одно більш вигідна молоді і треба, щоб молодь це усвідомила. “Демократія - це рівні права, можливість конкурувати за певні посади, це немонополізованість влади, де є нормальні ліфти для розростання. І тоді у молоді з'являється шанс. У недемократичному суспільстві в молоді шансів немає взагалі. Демократія - це справа молодих і справа, за яку молоді мають боротися”.

Поділяючи західноєвропейські демократичні цінності, українська молодь стала рушійною силою протестів проти зупинення курсу на євроінтеграцію. Якщо за часів помаранчевої революції студенти виходили з гаслом “зека на нари, а ми підем на пари”, то нинішні студенти кажуть, що не підтримували політиків, але протестували з ідеологічних міркувань. Як стверджує Євген Головаха, “в загальному учасники Євромайдану - це переважно молоді люди, студенти, які розуміють, що, крім ЄС, для них більше альтернативи немає. У них переважають не просто емоції: це реально більш раціональні люди, які точно знають, за що стоять. Вони мислять стратегічно”. Молодь у всьому світі більш мобільна, вільна, емоційна, швидко реагує на такі події, але на Євромайдані - не просто молодь, це освічена молодь, яка бачить перспективи України у ЄС. Тим більше, що багато з них уже бачив Європу, і знає, що це таке.

Отож, цілком очевидно, що українська молодь здатна самоорганізуватися. В умовах, коли політичні партії “є порожніми раковинами, які активізуються тільки як виборчі механізми через регулярні інтервали”, а “громадські асоціації знаходяться у повному занепаді як форми залучення до суспільного життя”, політична активність молоді виявляє себе в Інтернеті і через Інтернет. Нині в Україні стрімко формується масова інтернет-аудиторія та специфічне мережеве соціокультурне середовище, конструюються нові моделі інформаційного споживання, соціальної та політичної активності тощо. Завдяки своїй інтерактивності та практичній неможливості цензури інформації Інтернет змінює традиційну політичну комунікацію і впливає на політичну участь передусім молоді. Цифрові засоби масової інформації сприяють ліквідації суспільної ієрархії, ефективній підтримці демократії, цілеспрямованому зростанню впливу людей, що раніше були лише пасивними споживачами інформації, і створенню нових різновидів об'єднань громадян. Глобальна мережа дозволяє також забезпечити постійний суспільно-політичний диспут з можливістю електронного зворотного зв'язку в реальному часі між владою і громадянами. Відтак залежність громадян від інституціональних посередників, партійних організацій і груп інтересів суттєво зменшується.

Більша частина молоді є лише потенційно активною. Але свавілля силових органів, переслідування активістів Євромайдану, наступ на свободу слова вивели молодих людей з соціальних мереж до особистої участі у мітингах і демонстраціях, пікетуванні державних установ, збиранні підписів під колективними вимогами, зверненнями у ЗМІ, до суду, проведенні театралізованих акцій, флеш-мобів тощо.

Соціальні мережі сприяють і поширенню волонтерського руху. Волонтерство - це добровільний вибір, що відображає особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина в житті суспільства. Зараз в Україні діє кілька великих волонтерських організацій, які системно допомагають військовим на передовій: Крила Фенікса, Повернись живим, Армія 808, Врятуй рідну країну, Волонтерська сотня Україна - Світ. За весь період АТО волонтери допомагають у забезпеченні медикаментами, їжею і потрібним спорядженням. Спільно з науковцями і військовими на територіях, що контролюються незаконними збройними формуваннями, волонтери ще й розшукують загиблих. Волонтери допомагають не лише військовим та переселенцям гуманітарною допомогою, але навіть опікуються покинутими тваринами. Загалом близько третини населення України включилася у волонтерський рух. Особливість волонтерського руху в Україні полягає у тому, що найчисельнішою групою волонтерів є молодь. Участь молодих людей у волонтерському русі дає їм змогу зробити особистий внесок у розв'язання нагальних проблем, випробувати свої можливості, беручи участь у різноманітних проектах і програмах. Нинішні реалії вимагають від особи не лише політичної участі, а й усвідомлення нею власної ролі і значення в житті суспільства, а також дії у відповідності до власних переконань і цінностей.

Підсумовуючи сказане, можемо стверджувати, що на політичну участь молоді впливають наступні чинники: відсутність у соціальної групи стереотипів політичної поведінки активістського типу; періодичне розчарування ходом і результатами політичних процесів в Україні; недостатня ефективність заходів державної молодіжної політики; загальне зниження чи пожвавлення соціально-політичної активності в українському суспільстві; ступінь розвитку структур громадянського суспільства в Україні; слабке представництво молоді в структурах влади; відсутність єдиної державної системи політичної соціалізації громадян. Історичний досвід переконує, що і незначна кількість політично активних молодих людей за певних обставин здатна повести за собою широкі верстви населення. Нині важливим завданням є залучення молоді до політики через інституціоналізовані форми участі.

Размещено на Allbest.ru