Ліві візії демократії епохи інформаційно-комунікаційних технологій

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Дослідження соціокультурних змін, які стали результатом стрімкого поширенням інформаційно-комунікаційних технологій, займають значний пласт сучасних гуманітарних студій. Проте, якщо мова заходить про політичну науку, то в її контекстах проблематика пов'язана з функціонуванням інформаційного суспільства не виділяється центральним елементом новітніх теорій. В кращому випадку справа завершується розробкою принципів електронної демократії, що зрештою також позбавлена сутнісного аналізу тих соціокультурних трансформацій, яких зазнало суспільство в епоху інформаційного буму, так само як і аналізу того, на що, власне, сьогодні перетворилась демократія у класичному її розумінні.

Допоки науковці ліберальної політичної теорії шукають варіанти використання ІКТ в політичному житті капіталістичного світу, виправдовуючи при цьому перетворення суспільства на суспільство споживання та пропагуючи методології маніпулятивного впливу медіа, політичні філософи лівого фронту переймають на себе місію глибинного переосмислення тих змін, яких зазнала соціальна, а відтак і політична свідомість в епоху розвитку ІКТ. Від перших неомарксистів Т. Адорно, Г Маркузе, Е. Фромма до сучасних теорій взаємовпливу медіапростору та політичної реальності, соціально-політичні теорії, що вибудовуються на основах якісного, а не кількісного аналізу політичних змін, усе більше тяжіють в бік лівих проектів соціальних трансформацій. В рамках цієї статті ми розглянемо не популярний у вітчизняній політичній науці, проте визнаний у світі аналіз ідеологій як стратегії дослідження ЗМІ, що сформувався в рамках британської соціологічної школи так званих «cultural studies».

«Проект cultural studies» (КД - культурних досліджень) об'єднував марксистсько-орієнтованих англійських дослідників у сфері дослідження ЗМІ, популярної культури, субкультур і повсякденності. Розробка проблеми ідеології, заснована на ідеях структуралістського марксизму і концепції гегемонії А. Грамші, слугувала в 70-80-х рр. ХХ ст. стрижнем діяльності вчених, якій був властивий міждисциплінарний характер і колективна організація «інтелектуального виробництва». Задум КД виник на початку 1960-х рр. в середовищі теоретиків англійських «нових лівих» (Е. Томпсон, Р. Вільямс, Р. Хоггарт) та отримав розвиток в рамках неомарксистської проблематики ідеології. «Проект КД» - завжди експліцитно виступав як інтервенція в політичне життя, як внесок у викриття ідеології і звільнення від тих, хто підпорядкований репресивності влади-знання (М. Фуко).

Паралельно з дослідженнями популярної культури в дослідженнях засобів масової комунікації - іншій предметній сфері КД, також розробляється методологія аналізу ідеології в рамках описаного школою кола ідей, що стосуються концептуалізації ідеології в термінах мови та дискурсу, відносної автономії ідеології стосовно політики та економіки, заміщення моделі ідеологічного панування буржуазії більш гнучкою концепцією гегемонії.

У сфері вивчення ЗМК поняття ідеології виконує критичну функцію стосовно домінуючих в західних країнах уявлень про місце ЗМК в суспільствах ліберальної демократії та відіграє ключову роль в обґрунтуванні «критичної парадигми». Критична функція поняття ідеології в цій предметній області має два основних взаємопов'язаних аспекти. По-перше, використання цього концепту дозволяє вивести дослідження ЗМК за рамки проблематики консенсусу, домінуючої і в структурно-функціоналістській соціально-політичній науці та теоріях «плюралістичної демократії», і в офіційній ідеології західних країн ліберальної демократії. У теоріях консенсусу передбачається, по-перше, що ЗМК відображають і підтримують спонтанний консенсус навколо базових цінностей ліберальної демократії і, по-друге, що нейтральність ЗМК в плюралістичних суспільствах забезпечується наявністю безлічі груп інтересів, вплив кожної з якої врівноважується впливом інших. Для критичної парадигми характерна я інша постановка питань: хто створює консенсус, в чиїх інтересах він існує і які умови його існування? ЗМК набувають важливість вже «не в якості інституту, який просто відображає або підтримує консенсус, але в якості інституту, який сприяє створенню консенсусу і який виробляє консенсус». По-друге, в домінуючих інтерпретаціях ЗМК повідомлення ЗМК відображають реальні події «такими, як вони є насправді». Навпаки, поняття ідеології в тому вигляді, який воно набуло у сучасному неомарксизмі, дозволяє осмислити символічну роботу ЗМК по «соціальному конструюванню реальності», їх роль у відтворенні пануючого бачення соціально-політичної реальності за допомогою створення одних репрезентацій подій соціального і політичного життя та виключення альтернативних репрезентацій тих же подій. Тим самим ЗМК не тільки відображають суспільний консенсус, але й відіграють активну роль у конструюванню консенсусу та зміні його змісту.

Увага представників критичної теорії до ЗМК викликана тим очевидним фактом, що сучасні ЗМК володіють великими технічними можливостями для поширення ідеології серед численної аудиторії. КД поділяють основну спрямованість більш ранньої марксистської критики ліберальних уявлень про свободу та нейтральності ЗМК в західних суспільствах ліберальної демократії. Характерна для цієї критики аргументація міститься в роботі британського марксиста Р. Мілібенда «Держава в капіталістичному суспільстві». Р. Мілібенд констатує ангажованість більшості ЗМК консервативними ідеями і цінностями, що підтримують статус-кво. Як зазначає Р. Мілібенд, незважаючи на відсутність прямого державного контролю за діяльністю ЗМК, дійсний плюралізм на телебаченні, радіо і в пресі, «засоби масової інформації в розвинених капіталістичних країнах призначені для виконання суто функціональної ролі; вони є одночасно виразом системи панування та засобом підсилення цієї системи». Незважаючи на те, що загальне положення щодо ідеологічної ангажованості ЗМК в західних ліберальних демократіях коректне, у авторів, які доволі критично ставляться до постмодерних ЗМК, в тому числі у Р. Мілібенда, часто простежується тенденція до інструменталістського опису та пояснення ідеологічної ролі ЗМК у підтриманні капіталістичного порядку, що вкладається в описану вище схему «тези про панівну ідеологію» та наштовхує на ряд труднощів теоретичного, методологічного та емпіричного порядку. Опис Р. Мілібендом консервативної спрямованості змісту більшості ЗМК може бути інтуїтивно вірним, але, на наш погляд, все ж потребує уточнення та конкретизації. Видається проблематичним в емпіричному плані виявити (наприклад, в програмах новин) цілісну систему ідей, цінностей і вірувань, що формують так звану «консервативну ідеологію», яка, як передбачає Р. Мілібенд, легітимізує або маскує капіталістичний лад та свідомо поширюється ЗМК. Теза про процес «масової індоктринації», в який включені ЗМК, є спрощенням реальних процесів ідеологічного впливу ЗМК на аудиторії, припускає її пасивність. Недооцінка активності аудиторії при сприйнятті продукції ЗМК є слабким місцем і в концепції культурної індустрії Т. Адорно і М. Гокхаймера (як і немарксистської американської соціології засобів масової комунікації, що виникла у 40-50-х рр. минулого сторіччя, та вивчала ефекти ЗМК у розрізі зміни установок масових аудиторій).

Інший поширений варіант критики ліберальних ЗМК полягає у припущені того, що у своїй діяльності ЗМК здійснюють, явно чи неявно, «схиляння» у бік одних політичних сил і дискримінацію інших. Так, Р. Мілібенд намагається показати, що більшість ЗМК в розвинених капіталістичних країнах надають підтримку правим партіям більшою мірою, ніж соціал-демократичним і, тим більше, комуністичним. Ймовірно, це відображає дійсність конкретних капіталістичних соціумів на певних етапах їх розвитку та пов'язане з особливостями розвитку їхніх політичних систем; очевидний і той факт, що антисистемні політичні сили зовсім позбавлені доступу до ЗМК. Однак, принаймні на матеріалі сучасної Великобританії, важко зафіксувати в конкретних випадках якесь «схиляння». Зазвичай, провідні політичні сили, які беруть участь у конвенційній політиці, мають відносно рівні можливості для представлення своїх позицій, принаймні, на телебаченні та радіо.

Ідеологічна заангажованість ЗМК, що розуміється у вказаних вище вимірах, у Р. Мілібенда пояснюється, в першу чергу, чинником економічної залежності ЗМК від великого бізнесу, який або володіє значною частиною ЗМК, або фінансує їх через рекламу, а також спільністю ідеологічних установок частини персоналу ЗМК та правлячого класу. Крайньою формою такого пояснення є теорія змови, яку, звичайно, не поділяє такий досвідчений представник критичної теорії, як Р. Мілібенд, але яка може представляти велику спокусу, якщо виходити з факту надто тісного зв'язку інститутів ЗМК, їх персоналу та великого бізнесу. Це пояснення, мабуть, може «працювати» стосовно ліберальної преси першої половини ХХ ст., але меншою мірою у сучасних ліберальних демократичних країнах, особливо якщо мова йде про телебачення, і такі його жанри, як новини й політичні програми різного роду, тим більше, що значна частина ЗМК в цих країнах підконтрольні інститутам громадянського суспільства. Існують також факти, що вказують на те, що інституційні канони нейтральності, неупередженості, об'єктивності та балансу при висвітленні подій соціального і політичного життя складають основу професійної ідеології спільноти журналістів в західних країнах і дійсно визначають їх рутинні практики.

У КД в ході теоретичної роботи, заснованої на синтезі немарксистської теорії ідеології й постструктуралістської семіотики, та теоретично насичених емпіричних досліджень, були запропоновані такі методологічні рішення, які дозволяють уникнути зазначених труднощів, що випливають з інструменталістського та спрощеного функціоналістського підходу до дослідження ідеологічної функції ЗМК в капіталістичному суспільстві. Мета такого дослідження - в аналізі ролі ЗМК з підтримання класового панування. Проте, на відміну від Р. Мілібенда, що дотримується ідей ортодоксальнішого марксизму, для дослідників, що орієнтуються на структуралістський марксизм, стало очевидно, що діяльність ЗМК як «ідеологічного апарату» неможливо описати в рамках логіки прямої кореляції ідеологічної надбудови та економічного базису. А сам пошук безпосереднього зв'язку між ідеологічним змістом продукції ЗМК та економічними чи політичними інтересами великого бізнесу виявився малопродуктивним. Функція ЗМК полягає скоріше у відтворенні структурних «умов існування» виробничих відносин, що визначають сферу довготривалих стратегічних інтересів панівного класу. Критерії концептуалізації функціонування ЗМК в КД задаються ідеєю відносної автономії ідеологічних інститутів стосовно держави та економіки, з одного боку, і концепцією гегемонії, що відбиває суперечливу динаміку процесу ідеологічного відтворення класового панування, з іншого.

Дослідження ЗМК неминуче пов'язане з обговоренням двох тісно взаємопов'язаних аспектів теоретичної проблеми ідеології. По-перше, це питання про те, як протікає ідеологічний процес і які його механізми. По-друге, для підходу критичної теорії лівих до вивчення ЗМК необхідно конкретизувати ставлення ідеологічної сфери, до якої відносяться ЗМК, до інших практик соціальної формації, насамперед, до економічних та політичних - державних інститутів (парламент, суди, поліція, армія і т.д.), партійної політики тощо.

Що стосується першого аспекту, то як показує практика КД, продуктивним виявляється синтез неомарксистської теорії ідеології та концептуальних засобів семіотики (або семіології) в її постструктуралістському варіанті. Ідея ідеологічної заангажованості ЗМК, загальна для критичних підходів, які ставлять під сумнів уявну об'єктивність та нейтральність ЗМК, потребує конкретизації та уточнення механізмів функціонування ідеології на рівні виробництва медіальних повідомлень і їх засвоєння аудиторією, тобто того, яким саме чином ЗМК беруть участь у поширенні панівних ідеологій. Відправним пунктом для КД було радикальне переосмислення французьким марксистським філософом Л. Альтюссером поняття ідеології. На відміну від традиційного в марксизмі уявлення про ідеологію як хибне або ілюзорне відображення реальності у свідомості соціальних суб'єктів, ідеологія в розумінні Л. Альтюссера і його послідовників включає нерефлексивні структури соціальної свідомості, за допомогою яких індивіди «проживають» своє відношення до реальних (структурних) умов свого існування та формуються як суб'єкти соціальної дії, мислення і перцепції. Артефакти ідеології включають не тільки теоретичні доктрини, але і всі символічні ресурси (повсякденні уявлення, образи, тексти і т.д.), за допомогою яких індивід осмислює своє місце в соціальній реальності, набуває почуття ідентичності, мотивацію до соціальної діяльності, тобто, формується як соціальний суб'єкт. Згідно з концепцією Л. Альтюссера, ідеологія представлена індивідам як їх «прожитий світ» і включає в себе різного роду репрезентації. Специфіка поняття ідеології Л. Альтюссера прояснюється при порівняння цього поняття з поняттям репрезентативної культури, які були розроблені в структурі феноменології.

Визначення ідеології, запропоноване Л. Альтюссером робить можливим концептуалізацію ідеології по моделі мови і репрезентує її функціонування у відповідності з семіотичною моделлю комунікації. Вище ми показали, яким чином поняття артикуляції використовується в аналізі ідеологічних процесів у сфері популярної культури. Значущим тут є положення теорії ідеології Л. Альтюссера про несвідому природу ідеології. Один з методологічних наслідків такого визначення ідеології полягає в тому, що основу аналізу ідеології утворює не так опис змісту ідей, доктрин, вірувань та ін., а виявлення за артефактами ідеології імпліцитних «ідеологічних проблематик», або «ідеологічних парадигм», які задають певний спосіб осмислення різних аспектів соціально-політичної реальності - «те, що може бути сказано», - які, за визначенням, виключають альтернативні способи. У колективній роботі Бірмінгемського центру сучасних культурних досліджень «Поліцейське управління кризою» поняття ідеологічної парадигми, що вживається як тотожне з поняттям ідеологічної проблематики Л. Альтюссера, було задіяне при дослідженні публічного обговорення проблеми злочинності у Великобританії в першій половині 1970-х років: «Ми наполягаємо, що не існує, як такої, єдиної, цілісної, уніфікованої англійської публічної ідеології злочинності... З іншого боку, ми в той же час стверджуємо, що існують відмінності у формах осмислення злочинності та її пояснення, які на поверхневому феноменальному рівні здаються абсолютними, у зв'язку з тим, що вони набагато більш обмежені набором ідеологічних парадигм. Під «парадигмами» ми маємо на увазі теми, передумови, допущення, «питання, що заздалегідь передбачають відповіді», матриці ідей, за допомогою яких безліч громадських «думок» щодо проблеми злочинності приймають упорядковану форму».

Як відомо, семіотика екстраполює базові положення структуралістської лінгвістики Ф. Соссюра, на широке коло знакових систем (як вербальних, так і невербальних), включаючи системи масової комунікації. У семіотиці постулюється, що смислопродукування, яке зводиться до процесу означування, в тій чи іншій знаковій системі обумовлено кодом - системою конвенцій, які встановлюють відмінності і опозиції символів та правила їх поєднання в повідомленнях. Код, що приймається учасниками комунікації, який інакше можна представити як набір їхніх очікувань, знань і попереднього досвіду, визначає, які смисли будуть додані того чи іншого повідомленням. Причому будь-яке повідомлення має крім первинного, «буквального», значення (денотативного значення), також і вторинне, асоціативне, менш стійке, залежне від контексту і культурного досвіду і знання учасників комунікації (конотативне значення). Таким чином, повідомлення може наділятися учасниками комунікації різними смислами залежно конотації. Наприклад, картинка, що зображає В. Леніна, з текстом: «Вся влада радам» на обкладинці радянського журналу «Огонек» зразка 1989, крім своїх денотативних значень (В. Ленін та гасло), легко ідентифікованих більшістю, могло наділятися і конотативними значеннями. Для читачів, знайомих з суспільно-політичною проблематикою епохи, картинка символізувала спадкоємність політичних реформ «перебудови» у відношенні до Жовтневої революції та «ленінським ідеалам соціалізму». В рамках змальованого альтюссерівського бачення ідеології як неявної структури не важко погодитись з тим твердженням, що ідеологія може репрезентувати один з рівнів означення та розпізнаватися в конкретних повідомленнях як код. Приклад такого використання поняття ідеології в самій семіотиці дає визначення ідеології у У. Еко як «останньої конотації всієї сукупності конотацій, пов'язаної як із самим знаком, так і з контекстом його вживання». Ідеологію, визначення якої у У. Еко близьке антропологічному поняттю культури, можна розпізнати тільки тоді, коли вона «соціалізуючись, перетворюється у код». Операціоналізація марксистського поняття ідеології через семіотичне поняття коду, дозволяє розширити область аналізу «ідеологічного виміру медіальних повідомлень»: «Ідеологія - це особливий тип повідомлення, або клас соціальних дискурсів, але один з рівнів організації повідомлення ... рівень означування, який може бути присутнім у повідомленнях будь-якого типу, навіть у науковому дискурсі. Будь-який матеріал соціальної комунікації можна піддати ідеологічному прочитанню».

Семіотичний аналіз приймається в КД як найбільш адекватний метод виявлення ідеологічних проблематик, імпліцитно присутніх в медіальних повідомленнях. Традиційним методом аналізу повідомлень ЗМК на початку 1970-х років в соціології був контент-аналіз. Цей метод може використовуватися дослідниками, що працюють в різних теоретичних перспективах, в тому числі і для доказу ангажованості висвітлення в ЗМК індустріальних конфліктів, проте в світлі вищесказаного переваги семіотичного методу видаються нам більш очевидними. Контент-аналіз як дослідницький інструмент чутливий тільки до поверхневих сенсів повідомлень, проте не завжди придатний для аналізу специфічних повідомлень (наприклад, фільмів). Якщо в контент-аналізі увага зосереджується на експліцитному змісті фрагментів повідомлення, що піддаються квантифікації, то об'єктом семіотичного аналізу є медіальне повідомлення як структуроване ціле, що включає багато рівнів означування. Семіотичний аналіз розкриває правила організації повідомлень, місце, яке займає окремий елемент в тексті повідомлення, що набагато важливіше для текстуального аналізу, ніж частота його повторення. Наприклад, якщо у випуску новин повідомлення про страйк йде одразу за повідомленням про зростання інфляції, то таке чергування наділяє подію (страйк) крім «буквального», денотативного сенсу також і конотативним, яке визначається кодом, що включає ідеологічні категорії і допущення існування певного роду соціально-політичної реальності («страйки перешкоджають нормальному функціонуванню національної економіки» та ін.). Хоча розрізнення денотації і конотації є доволі умовним, дослідники ЗМК, які дотримуються розглянутої версії ідеологічного аналізу, зосереджують увагу переважно на конотативному рівні означування, який в силу своєї рухливості відкритий для ідеологічних «щеплень» і на якому можна спостерігати динаміку ідеологічного поля в даній конкретно-історичній кон'юнктурі, що репрезентує, у відповідності з певною концепцією гегемонії, область силових відносин різних соціальних груп.

Для ідеологічного аналізу важливий момент конструювання ідеологічного «обрамлення» (closure) - обмеження соціальної уяви і мислення стосовно подій соціально-політичної реальності категоріальними, образними, тематичними межами панівної ідеології.

Тобто крім того для ідеологічного аналізу важливо те, що могло б бути сказано, але не відбулось. У наведеному прикладі, для глядача, інтерпретуючого повідомлення про страйк у відповідності із зазначеним кодом, судження про страйк буде обмежене ідеологічною проблематикою, яка виключає постановку питань про право робітників на колективний захист своїх інтересів задля захисту ідеї розвитку так-званої «національної економіки». Оскільки будь-який знак може інтерпретуватися різними способами, мати більш ніж одне значення (феномен полісемії), для досягнення ефекту ідеологічного «обрамлення» необхідно обмежити сферу можливих прочитань знака. У нашому прикладі кадри, що зображують пікет робітників, можуть інтерпретуватись глядачами по-різному, проте обраний журналістами спосіб організації матеріалу новин обмежує інтерпретацію повідомлення про страйк ідеологічним кодом «кращого прочитання» (prefered reading). Об'єктом аналізу в критичної теорії ЗМК є практики кодування ідеологічних смислів в медіальних повідомленнях працівниками ЗМК, а також практики декодування повідомлень аудиторією. Що стосується виробництва повідомлення, сфера ідеологічних практик охоплює різні аспекти діяльності працівників ЗМК, такі, як відбір тих фактів, які представляються релевантними в якості новин, спосіб їх подання, визначення тем для обговорення в аналітичній програмі і т.д. Так, в одному дослідженні ідеологічної функції жанру аналітичних телевізійних програм Бі-Бі-Сі, що включають дебати між політиками (current affairs), виробництво ідеологічних смислів в обраній для детального аналізу програмі аналізується на декількох взаємопов'язаних рівнях: вербальний дискурс (вступне слово ведучого, коментарі до картинок та ін.), візуальний, вибір лексики учасниками дебатів, кінестетичний дискурс (жести, манера триматися і ін.).

Описаний метод знайшов застосування в аналізі матеріалів британських ЗМК: преси (газетні новини, редакційні статті, листи читачів і т.д.), новин та різних аналітичних телевізійних програм, присвячених соціальним та політичним проблемам і подіям. Він дозволяє виявити неявну присутність ідеології навіть у тих випадках, коли «здається», що медіальні повідомлення представляють лише нейтральне відображення реальності. Особливо це характерно для телебачення і таких його жанрів, як новини. Однак сама ця «видимість» повинна стати предметом ідеологічної реконструкції. ідеологія інформаційний дискурс семіотичний

Як вже було сказано, марксистський концепт ідеології дозволяє переосмислити суть діяльності ЗМК. Він полягає не у відображенні реальності (адекватне в ліберальних уявленнях чи викривлене, «перевернуте» в ранній марксистській критиці), а у виробництві репрезентацій подій, або, якщо запозичувати термінологію символічного інтеракціонізму, визначень ситуацій. Репрезентація - це особливого роду практика, практика означування, яка включена в складну систему структурних детермінант. Будь-яка подія, факт, оскільки вони щось означають для людини, повинні бути проаналізовані за допомогою практик означування за наявними у суспільстві «схемами класифікацій» соціально-політичного світу, які надає ідеологія. У цьому і полягає суть ідеологічної роботи ЗМК, ідеологічних практик ЗМК, які аналізуються за допомогою описаного вище методу. У центрі уваги неомарксистських дослідників ЗМК знаходяться відтворювані ЗМК визначення соціальних та політичних подій, які конструюються в рамках домінуючої ідеології. Така ідеологія характеризується, по-перше, тим, що її категорії та змісти задають вектори глобального бачення суспільства в цілому або якоїсь сфери суспільних відносин. «Панівні визначення, - зазначає С. Холл, - імпліцитно або експліцитно ставлять події в зв'язок з масштабними тоталізаціями ... вони, наприклад, пов'язують події з «національним інтересом» або геополітичними проблемами, навіть якщо ці зв'язки представлені в містифікованому або схематично спрощеному вигляді». По-друге, домінуюче бачення соціально-політичної реальності наділене легітимністю, що здається «природною», чимось таким «очевидним» в розрізі розумінь соціального порядку. Легітимація домінуючої ідеології, неявно присутня у повідомленнях ЗМК, забезпечується видимістю нейтральності та об'єктивності (ЗМК як «вікно у світ»). Віра в те, що ЗМК тільки лише відображають реальність, є ідеологічним конструктом, який створюють працівники ЗМК. Претензії на незалежність, об'єктивність та нейтральність висвітлення суспільних і політичних подій є ідеологічними за своїм характером. Вони складають професійну ідеологію працівників ЗМК в західних суспільствах ліберальної демократії, зразком яких є США та Великобританія. Ця ідеологія також кодується в медіальних повідомленнях. Наприклад, манера триматися ведучих в аналітичних програмах на Бі-Бі-Сі організовано у відповідності із кодом нейтральності: журналіст - це один із звичайних людей, втілення «середньої людини», проте, як професіонал він відповідальний перед громадськістю за репрезентацію «справжнього» стану речей.

Як було показано в дослідженнях сучасних британських ЗМК, проведених в рамках КД, визначення подій та різних аспектів соціально-політичної реальності конструюються працівниками ЗМК, як правило, в категоріях і тематичних рамках визначень, які вже були сконструйовані поза інститутами ЗМК, насамперед у сфері капіталістичної держави (уряд, суди, поліція, армія та ін.) і частини громадянського суспільства (офіційна партійна політика, в Англії, як відомо, в ній домінують три партії). Ці визначення в кінцевому рахунку «працюють» на відтворення стратегічних інтересів панівного класу, забезпечуючи згоду підлеглих класів з панівною роллю еліти та її стратегічними заходами - іншими словами, конструюючи консенсус. ЗМК через практики означування активно беруть участь в складному та суперечливому процесі конструювання консенсусу, формуючи репрезентації соціально-політичної реальності. Виникає питання, чому ЗМК відтворюють у своїх повідомленнях ідеологічні рамки визначень державних інституцій та офіційних політиків. Тут ми підходимо до іншого важливого аспекту теоретичної проблеми ідеології, необхідності конкретизації зв'язку ідеологічних практик з іншими сферами сучасного капіталістичного суспільства. У розглянутій нами версії критичного аналізу діяльності ЗМК були запропоновані теоретичні рішення, що дозволяють уникнути спрощень «теорії змови». Незалежність ЗМК в західних суспільствах не є лише ідеологічною фікцією: ЗМК дійсно захищені від впливу вузьких інтересів пануючих груп та вільні від прямого державного контролю. Слід також враховувати ту обставину, що механізми ідеології працюють на рівні несвідомого. Відтворення панівних ідеологій не відбувається на рівні усвідомлених інтенцій працівників ЗМК, а є, так би мовити, ненавмисним наслідком їхніх дій, мотивованих професійними нормами і критеріями. Так, поведінка журналіста, яка визначається чисто професійними критеріями успішної комунікації, сприяє успішній комунікації ідеологічної проблематики, яка утвердилася в якості домінуючої в даній історичній кон'юнктурі.

Згідно з неомарксистськими поглядами, що склалися в руслі ідей структурального марксизму і концепції гегемонії, панівний в економіці клас в сучасному капіталістичному суспільстві не здійснює безпосередньо державну політику. Держава володіє відносною автономією. Автономна воно в силу того, що є сферою, незалежною від впливу безпосередніх інтересів окремих фракцій панівного класу, що забезпечується крім іншого правилами гри ліберальної демократії. Це створює видимість нейтральності держави, яка нібито представляє «загальний інтерес» та «націю». Відносна ж ця автономія в силу того, що держава сприяє реалізації довгострокових стратегічних інтересів панівного класу. ЗМК, хоча і діють незалежно від вузьких інтересів політичних партій, все ж не можуть вийти за межі офіційного консенсусу, що формується в рамках парламентської демократії - в сфері держави і офіційної політики, яка представляє «загальнонаціональний інтерес». Самі критерії об'єктивності, неупередженості, незацікавленості, які роблять діяльність ЗМК легітимною в очах громадськості, орієнтують працівників ЗМК на ідеологічні репрезентації владних груп, які стали гегемоном і складають в даний момент зміст «загального інтересу», легітимізуючи через вибори так-звану «громадську думку». Діяльність ЗМК в сучасному суспільстві включена в своєрідну діалектику конструювання консенсусу: ЗМК одночасно відображають консенсус і активно беруть участь в його конструюванні. Довготривалий ідеологічний ефект діяльності ЗМК складається у відтворенні самої ідеї «нації» та «загального інтересу», складовою ідеологічної умови існування сучасної капіталістичної держави. Таким чином, ідеологічні практики ЗМК визначаються складною системою структурних детермінант, що включають вплив домінуючої ідеології на самих працівників ЗМК та їх професійну ідеологію, і самі є такими детермінантами по відношенню до інших практик суспільної формації. Як зазначає С. Холл, зв'язок ЗМК та капіталістичної держави носить системний характер: «цей зв'язок реалізується на рівні збігу та перетину систем і структур».

Неомарксистські поняття ідеології та гегемонії, як ми бачили на прикладі дослідницької практики КД, виявляються дієвими інструментами для аналізу зв'язку смислів та значень, або культурних репрезентацій в широкому сенсі, і сфери структурних відносин влади (в марксизмі, це, звичайно, перш за все відносини класового панування). Синтез марксистської теорії ідеології та концептуальних засобів семіотики, лінгвістики, а також психоаналізу та інших дисциплін, відкриває широкі можливості для такого аналізу та конкретизації функціонування ідеології в сучасному суспільстві. Так, що стосується досліджень ЗМК в рамках проекту КД, крім аналізу виробництва ідеологічних смислів ЗМК та їх зв'язку з державою та іншими сферами суспільного життя, окремий напрям представляють дослідження процесів, що розгортаються на іншому кінці ідеологічної комунікації - інтерпретацій повідомлень аудиторією.

У неомарксистських дослідженнях часто апріорно приймається, що ЗМК успішно виробляють ідеологічні ефекти. Однак, ідеологічний вплив на аудиторію далеко не однозначно, декодування медіальних повідомлень членами аудиторії складним чином детермінується приналежністю до різних субкультур та структурних позицій. Тим не менш, це не підстава відмовлятися від цілісного аналізу ідеологічних практик виробництва смислів з погляду їх структурних детермінант, вироблення відповідного концептуального апарату, уточнення конкретних механізмів ідеологічної гегемонії з метою подальшого дослідження соціально-політичних змін у розвинутих суспільствах, що називають себе «демократіями».

Размещено на Allbest.ru