Особливості політики як віртуальної реальності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний економічного університет

Особливості політики як віртуальної реальності

Шейко А.В. Магістр

Київ

Розглядаються аспекти впливу віртуальної реальності на політику. Формулюються проблеми співвідношення політичної та віртуальної реальностей. Зроблено висновок, що віртуальна реальність в широкому розумінні -- це штучно вироблена дійсність для всіх та для кожного члена суспільства зокрема. політичний віртуальний реальність інтернет

Ключові слова: політика, віртуалізація, політична реклама.

Розвиток засобів масової інформації та комунікації спонукав до соціальних та політичних трансформацій всередині самого суспільства. Змінилася сутність розуміння реальності, нівелювалося чимало наукових понять. Реальність у постмодерністському розумінні втратила свою об'єктивність і постала в якості сукупності симулякрів. Ж. Бодрійар визначає цей етап наступним чином: “Західна культура наприкінці століття взагалі перестала визнавати, що у світі є щось недосказане, щось приховане, тобто щось таке, що має лишатися потаємним, наприклад, щось “святе” [1, с. 17]. Світ постав у ефемерності, нереальності, віртуальності.

Мета статті полягає у визначенні особливостей політики як віртуальної реальності. Досягнення мети передбачає розв' язання наступних завдань: розкрити зміст віртуальної реальності, визначити вплив засобів масової інформації, Інтернету на формування політичної реальності.

Дослідженням феномену віртуальної реальності займалися західні та вітчизняні науковці. Зокрема Е. Ф. Асадулін, С. А. Борчіков, А. С. Горинський, О. І. Єлхова досліджували віртуальну реальність з позиції культурології. Психологічні аспекти, пов'язані з усвідомленням віртуальної реальності розглянули Н. А. Носов, А. Н. Михайлов, Ю. Т. Яценко. Віртуальна реальність, створена технічними пристроями, була досліджена С. Лемом, А. Б. Борковським, Ф. Бруксом. Частково проаналізували проблему співіснування віртуальної та політичної реальностей А. О. Щюц, Т. Х. Стоун, М. Макклюен.

Світ політики є особливим феноменом соціального світу. Його можна сприймати та переживати символічно. Головними діючими особами в ньому є не люди, а їх типи, прототипи, які виконують певні ролі, “оскільки першочергово буденний світ є для нас універсумом значень, текстурою смислів, котрі ми повинні інтерпретувати, щоб знайти в ньому своє місце і потоваришувати із ним” [2, с. 13]. В результаті чого людина отримує певний досвід, завдяки якому створюється реальність. В роботі “Про багатоманітність реальностей” А. Шюц визначає реальність в якості “кінцевої сфери значення”, бо саме значення переживань конструює її як деякий світ досвіду [3, с. 424]. Насправді ж існує багато таких суб'єктивних когнітивних світів, які люди називають реальностями, бо бачать в них відмінності у значеннях. Світ політики також є такою зоною особливої реальності, що на думку П. Шампаня приймає на себе усі характеристики ігрової діяльності. Діючою силою даної гри виступають засоби масової інформації, комунікації, іміджмейкери, знавці з маркетингу та реклами. “Основним капіталом політиків стали не політичні ідеї, або здатність бачити ціле, а вміння виступати в засобах масової інформації” [4, с. 138]. Підкреслюючи дану думку, Д. Стоун у книзі “Парадокси політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень” зазначає, що “влада ЗМІ, як і будь-яка інша влада, заснована на законах комунікації і доволі часто її використовують для підпорядкування одних інтересів іншим. Це досягається шляхом впливу, співпраці і відданості, з опорою при цьому на контроль над інформацією” [5]. Політична реальність формується за допомогою іміджу та поведінки своїх героїв, театралізуючись, набуває рис віртуальності. Більше того, вона має власні характеристики: центр, межі, основні елементи, часові та обумовлюючі місце показники, які вказують на автономність.

Антонен Арто визначає virtuels з позиції театрального: “театр відноситься до мистецтв потенційних (virtuels), які вбачають свою роль в природі власного реального буття” [6]. Театральна поведінка набуває всіх рис віртуальної, через відсутність певної мети та ілюзорність. Віртуальна поведінка є особливим різновидом комунікації і завжди розрахована на глядача як контрагента віртуальної поведінки. Вона існує на межі оригіналу та копії, є ірраціональною. Дослідники прийшли до висновку, що багато речей та подій, які відбуваються в світі не підлягають логічній оцінці, тобто лежать поза межами раціонального усвідомлення, а отже, підпадають під категорію “віртуального”. Тобто, віртуальне на протидію фізичному володіє інформаційним еквівалентом речей. Віртуальний простір змушує нас відчувати, що ми маємо справу з фізичною реальністю. Відтак Микола Кузанський писав: “Потім розумним оком я бачу, що те ж дерево перебувало в своєму насіння не так, як я його уявляю, а віртуально; я звертаю увагу на дивну силу того насіння... Ця абсолютна і непідвладня сила дає всякій насіннєвій силі здатність віртуально згортати в собі дерево разом з усім, що потрібно для буття чуттєвого дерева і що випливає з буття дерева; тобто у ній початок і причина, що несе в собі згорнутість і абсолютність як причина всього, що вона дає своєму наслідку” [7, с. 33-94]. Наша уява здатна розвивати такий сценарій буття, який би ми хотіли споглядати та переживати заново. Щільність політичних подій, або театральних політичних постанов, створює віртуальну реальність політики, яка, на переконання Н. А. Носова, має наступні риси:

породженість - віртуальна реальність продукується активністю якої-небудь іншої реальності, зовнішньої щодо неї, наприклад, психологічні реальності породжуються психікою людини;

актуальність - віртуальна реальність існує актуально, лише “тут і тепер”;

автономність - у віртуальної реальності свій час, свій простір і свої закони існування;

інтерактивність - віртуальна реальність може взаємодіяти з усіма іншими реальностями, у тому числі і з породжуючою як онтологічно незалежна від них [8, с. 152-164].

Цікавим є й те, що політична реальність в певний момент - передвиборчих перегонів, відповідає всім перерахованим вище характеристикам віртуальної реальності. Сучасна виборча кампанія будується з урахуванням наступних властивостей:

1. здатність до породження проявляється у діяльності фахівців з виборчих технологій, які аналізують політичну ситуацію, імідж кандидата на виборну посаду, конструюють віртуальну реальність виборів;

2. “актуальність” виражається в тому, що сконструйована реальність - тимчасова, існує тільки в межах певної виборчої кампанії;

3. властивість автономності проявляється в ході самого виборчого процесу, коли його активні учасники підкорюються правилам лише даної виборчої кампанії;

4. взаємодія константної і віртуальної реальностей (симулякра і виборчих технологів, ЗМІ, ЗМК), визначає схильність до інтерактивності.

Політична реальність та віртуальна “складаються зі зразків поведінки, облаштування життя людини та ідеологічних схем сприйняття і мислення”, - зазначає О. Зінов'єв у своїй монографії. “Побудувати суспільство - це не будинок побудувати..., уявіть собі цеглини із свідомістю і волею, із здатністю переміщуватися, змінювати форму і розмір..., із прагненням пробитися у верхні поверхи будівлі і витісняти інші цеглини... Достеменно невідомо як такий будинок виглядатиме у реальності?” [9].

Віддзеркалюючи ідеали, вимоги і прагнення суспільства, політична реальність приймає на себе удар віртуалізації.

Найкращим прикладом формування віртуальної реальності політики є телебачення. Саме в ньому прихований найголовніший компонент віртуалізації - всезагальна візуалізація. А. Т. Щедрін в своїй монографії зараховує телебачення до відносно нових засобів комунікації, яке формує нову віртуальну реальність, створює нові можливості, “викарбовує” образи в масовій свідомості суспільства [10, с. 236].

Телебачення може відображати реальне буття, однак, затвердивши за собою монополію на людське “бачення”, ставши колективним оком людства - воно не завжди несе людині тільки правду і часто надає перевагу обману. Найочевидніше обман цей присутній у рекламі, де “річ і людина ніби помінялися місцями”, людина “погодилася виглядати річчю, а річ намагається виглядати як персональне буття” [11, с. 63-136]. Прийоми маніпуляції, маскування набуваючи все ширшого масштабу, дозволяють політичній рекламі грати в гру, де політики, рекламщики та кандидати на виборні посади - ведучі, а виборці - маріонетки. Е. Б. Шестопал виокремлює телебачення як засіб масової інформації, який використовується для втілення політичного управління в сучасних державах. Також, зазначає, що “найдивніше навіть не в тому, що в усьому світі населенням управляють завдяки телевізійному пульту, а те, що і сама влада вірить в те, що прочитає в свіжій газетній статті, або побачить в телевізійному випуску новин” [12, с. 273]. Таким чином глядач починає не те що втрачати довіру до джерела інформації, а й до самого предмету розляду. Жоден інший суспільний або владний інститут не відзначився подібним зростанням довіри. На думку експертів, всім іншим інститутам (окрім церкви), - профспілкам, суду, прокуратурі, міліції, уряду - українці взагалі не довіряють [13]. Вводячи гладача в оману, телебачення здатне формувати новий світогляд та управляти масами. Важливою умовою для створення ситуації є домінуюча позиція того чи іншого каналу комунікації та експлуатація його для політичних цілей [14, с. 19]. ЗМІ можуть подарувати перемогу політику, навіть якщо його попередні рейтинги були низькими завдяки впливу на свідоме і підсвідоме виборців, створенню нової реальності і взяття її під свій контроль.

Міфи, стереотипи, символи являють собою знакову систему сучасного культурного простору, вони є фундаментом нової театралізованої дійсності, яка відображається, мов у дзеркалі, через ЗМІ, політичну рекламу, телевізійні шоу. Канадський експерт з комунікацій М. Маклюен влучно підмітив, що “ми насправді живемо, так би мовити, міфічно й інтегрально, проте продовжуємо мислити відповідно до старих, фрагментованих просторових і часових зразків доелектричної епохи” [15, с. 6]. Таким чином політичне життя перенасичуючись ілюзією, обіцянками змінює свій формат існування на віртуальний. Виникають нові поняття “віртуальна політика”, “віртуальний уряд”, “віртуальне суспільство”.

На противагу ТБ є Інтернет, який здатен посилювати віртуальний вплив на споживача. На глибоке переконання словенського дослідника С. Жижека комп'ютери, створювалися як засіб, який допомагає людському мисленню, але в певний момент стали “самою річчю”, а люди, які користуються ними, стали зводитися до естетичного додатку [16, с. 169]. Інтернет- технології пробралися в українську політику не так давно, однак встигли захопити чималий сегмент виборців, які щодня переглядають сторінки улюблених видань, мультфільми за участю масок відомих політиків, діляться враженнями в соцмережах, і по- правді вважають, що приєднання до списку контактів впливової особи, одразу робить їх “кращими” друзями.

Ця театралізована вистава, де кожен має свою роль і притримується правил за попередньою домовленістю, може тривати довго. Виборці поринають у гру, переконуються у власній всесильності, на деякий час перебирають на себе функцію володаря світу. Вони глузують над тим, що маска політика сказала з екрану ТБ чи з монітору, критикують і сваряться між собою в соцмережах з приводу чергового законопроекту, аж ось, спектакль закінчується. На це Ендрю Вільсон, західний науковець, викладач та експерт з політики країн європейського сусідства, зокрема України, Росії та Білорусі, автор книг “Помаранчева революція в Україні” (2005), “Віртуальна політика: підроблена демократія у пострадянському світі” (2005) та “Українці: неочікувана нація” (2000) після візиту до України, зазначив, що українська політика нагадує йому гру в рулетку. Причому в неї грають усі, а переможцями залишаються майже одні й ті самі особи.

Д. В. Іванов в своїй роботі “Виртуализация общества” зазначив, що “віртуальною політикою можна назвати боротьбу за владу завдяки агітації з допомогою web-сторінок або прес-конференцій в Мете!, і завдячуючи рекламним акціям в телестудії, або на концертному майданчику” [17]. Віртуальне в політиці завжди має носія, повідомлення разом зі знаковою системою, реклама, яку створили рекламісти, Рг-щики. Не існує речі, без того, хто б розповів, для чого і яку назву має дана річ. Процес конструювання віртуальної реальності, або віртуалізація А. Бюлем визначається як технічний процес зі створення віртуального суспільства як “паралельно” існуючого з сучасним суспільством [17]. Іншої точки зору дотримується Д. Іванов: “Віртуалізація - це будь-яке заміщення реальності її симуляцією/образом - не обов'язково завдяки комп' ютерній техніці, але з використанням логіки віртуальної реальності” [17].

Таким чином, ми дійшли висновку, що віртуальна реальність в широкому розумінні - це штучно вироблена дійсність для всіх та для кожного члена суспільства зокрема. Політична реальність формується під впливом віртуальної реальності, соціокультурних процесів і віддзеркалюється через ЗМІ та ЗМК. Характерними рисами обох є нематеріальність та безтілесність, ірраціональність. Віртуалізація політики - це процес зі створення нової політичної реальності не лише електронними засобами, а завдяки здатності виборців мислити образами, дописувати якості політикам, політичним подіям оформлювати їх в позитивну, бажану рамку. Віртуальна реальність впливає на політичну і буде існувати до того моменту, поки люди не перестануть гратися в політиків, а політики - в звичайних людей.

Список використаних джерел

1. Якимович А. Тоталитаризм и независимая культура // Вопросы философии. 1991. №11.

2. Щюц А. Обыденная и научная интерпретация человеческого действия // Щюц А. Избранное: Мир, РОССПЭН, 2004.

3. Щюц А. О. множественных реальностях // Щюц А. Избранное: Мир, РОССПЭН, 2004.

4. Эриксен Т. Х. Тирания момента. Время в эпоху информации. М.: Весь Мир, 2003.

5. Стоун Д. Парадокси політики. Мистецтво ухвалення політичних рішень. К.: Видавничий дім “Альтернатива”, 2000.

6. Арто А. Театр и его Двойник: Манифесты. Драматургия. Лекции. Философия театра / Пер. с фр. СПб.: Симпозиум, 2000.

7. Николай Кузанский. О видении Бога // Николай Кузанский. Сочинения в 2-х томах. Перевод / Общ. ред. В. В. Соколова и З. А. Тажуризиной. М.: Мысль, 1980. Т.2.

8. Носов H. A. Виртуальная реальность / H. A. Носов // Вопросы философии. 1999. №10.

9. Зиновьев А. А. Коммунизм как реальность. М.: Центрполиграф, 1994.

10. Щедрін А. Т. “Вторинна” міфотворчість як соціокультурний феномен: (проблеми релігієзнавчо-культурологічного аналізу): монографія / А. Т. Щедрін. Х.: ХДАК, 2007.

11. Зуев П. Заметки о лицедее и лицедействе / П. Зуев // Синопсис. Богослов' я, філософія, культурологія. Квартальник. Число третє. К.: Вид. відділ Грецької Свято-Катерининської парафії. 2000.

12. Шестопал Е. Б. Политическая психология. М.: Аспект Пресс, 2007.

13. Вибори та ЗМІ. За рік рівень довіри українців до ЗМІ зріс на 5% [Електронний ресурс]. Електрон. дан. К.: Посольство США в Україні та американського уряду. Громадська організація “Телекритика” 2010-2012. Режим доступу: http://vybory.mediasapiens.ua/2012/09/07/za-rik-riven-doviry- ukrajintsiv-do-zmi-zris-na-5-2/, вільний. Назва з екрану.

14. Анохина Н. В. Влияние средств массовой информации на электоральное поведение: основные подходы // Социология. 2005.

15. Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. М., 2000.

16. Жижек С. Устройство взрыва. Паралаксное видение: монография / С. Жижек. М.: Европа, 2008.

17. Иванов Д. В. Виртуализация общества / Д. В. Иванов. СПб.: Петербургское Востоковедение, 2000.

Размещено на Allbest.ru