Синергетична парадигма в геополітиці

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Синергетична парадигма в геополітиці

Дашевська О. В.,

кандидат економічних наук

Анотація

Сучасний стан міжнародних відносин сповнений нестабільними ситуаціями, які в деяких регіонах призвели до біфуркаційного періоду. Це обумовлює необхідність нових підходів до дослідження геополітичного світопорядку. Мета статті -- обґрунтувати синергетичну методологію дослідження геополітичних процесів в України та світі. В статті використані загальнонаукові методи пізнання. Розглянуто становлення синергетичної парадигми як сучасної наукової методології дослідження відкритих соціальних систем. Визначено нові категорії в сучасній геополітиці -- порядок, нестабільність і хаос, дана їх характеристика. Обґрунтовано корисність синергетичної методології в аналізі геополітичних процесів та розвитку геополітичної системи світу. Наведено приклади біфуркаційних періодів в розвитку міжнародних відносин та світової політики. Доведено необхідність аналізу та прогнозування біфуркаційних періодів в розвитку сучасного світопорядку. Запропоновано напрями наукового пошуку в сфері моделювання поведінки України в хаотичних умовах геополітичних змін.

Ключові слова: геополітика, синергетична парадигма, світовий порядок, міжнародні відносини, світова політика.

синергетичний біфуркаційний політика міжнародний

Процеси геополітичної трансформації світопорядку набирають нових обертів після завершення «холодної війни», що супроводжується функціональною та структурною дестабілізацією у світі. Водночас, як зазначають російські вчені, фазу стабілізації рано чи пізно переживає більшість варіантів організації міжнародних відносин [10]. Зрозуміло, що для стабілізації необхідна наявність об'єктивних умов та суб'єктів, які зможуть вловити та використати такі умови. Сучасний стан міжнародних відносин сповнений нестабільними ситуаціями, які в деяких регіонах призвели до біфуркаційного періоду.

В таких агресивних умовах формування глобалізаційного світового порядку геополітична діяльність держави набуває нового, більш актуального значення. Процес розробки та реалізації зовнішньої політики, формування зовнішньополітичних зв'язків та вибір геополітичної моделі потребують дослідження даної галузі діяльності держави з системної точки зору та із застосуванням передової методологічної бази.

Намагання вітчизняних вчених осягнути геополітичну природу розвитку країни, виявити засади, першопричини та спрогнозувати майбутнє призвели до використання синергетичної парадигми. Синергетика, за визначенням одного з її засновників Г Хакена, є теорією спільної дії багатьох підсистем, в результаті якої на макроскопічному рівні виникає нова структура та відповідне функціонування [12, с. 7]. Методологія синергетики широко використовується для дослідження різноманітних складних систем - від фізичних до соціальних.

Засади синергетичної концепції в політичній науці вироблялись на роботах засновників самої синергетики, насамперед: І. Пригожина, Г Хакена, І. Стенгерса, Г. Ніколіса. Соціально-гуманітарні аспекти через синергетичну методологію розглядали С. Берштейн, Т Браун, С. Вебер, О. Князєва, С. Курдюмов, Е. Ласло, К. Майнцер, Г. Малинецький, А. Назаретян, Е. Топольські та ін.

Застосування синергетики у вітчизняних дослідженнях політичних систем в основному обмежується констатацією ефективності методології та необхідністю її використання. Так, Т. Симигіна пропонує за допомогою синергетичної методології досліджувати явище глокалізації [9]; за висновками В. Загорського, А. Ліпенцева та О. Кореновського синергетика дозволяє виробити нові механізми управління соціально- економічними системами об'єднуючи в собі елементи силового управління та самоорганізації об'єкта управління [3]; В. Воронкова аналізує застосування синергетичної методології до розвитку сучасного суспільства, яке розглядає як дисипативну систему з періодично змінюваними елементами (дисипативними системами) [2]; О. Новакова у своїй монографії використовує окремі методологічні елементи синергетики для дослідження процесу політичного розвитку [8]. Окрім того, можна назвати ще Л. Бевзенко, який розглянув явище самоорганізації соціуму на практиці Майдану [1], В. Лутай приділив увагу розробці філософсько-методологічним проблемам синергетики для вирішення нових глобальних проблем [6], перелік можна продовжити роботами І. Добронравової, В. Костєва, С. Кримського, М. Поповича, С. Ситька та ін.

Інтерес до синергетики з боку геополітичної науки обумовлений в першу чергу можливістю враховувати непередбачуваність поведінки міжнародних систем різного рівня в періоди їх нестабільного розвитку: розпад держави, державні перевороти, революції, бунти та масові акції протесту, електоральні ситуації та їх вплив на геополітичну ситуацію у світі. В українській науці недостатньо дослідженими залишаються геополітичні процеси, практика їх прогнозування та моделювання із застосуванням синергетичної парадигми.

Мета статті - обґрунтувати синергетичну методологію дослідження геополітичних процесів в України та світі.

Синергетика, наука про самоорганізацію, почала активно розвиватись наприкінці ХХ століття. Однак її статус ще і досі не визначений. Ю. Л. Климонтович, який багато зробив для розробки статистичної теорії самоорганізації, пише: «Синергетика - це не нова наука, але новий об'єднуючий напрям в науці. Мета синергетики - виявлення загальних ідей, загальних методів і загальних закономірностей в самих різних областях природознавства і соціології» [4, с. 2].

Виступаючи в якості сучасної парадигми еволюції, синергетика не може сказати, що конкретно відбувається чи буде відбуватися у світі. Неможливо давати конкретні рекомендації і тим більше обіцянки, на основі синергетичного підходу. Проте синергетика може дати загальні орієнтири для наукового пошуку, для прогнозування і моделювання процесів в складних соціальних системах. Розробка синергетичної методології і її використання вченими різних сфер наукового інтересу можуть дозволити змоделювати спектр можливостей соціального розвитку, визначити сценарії майбутнього розвитку країн, регіональних об'єднань, більш великих геополітичних утворень і системи світу в цілому.

Синергетичний підхід передбачає ймовірне бачення світу, базується на дослідженні нелінійних систем. Образ світу постає як сукупність нелінійних процесів. Ідея нелінійності включає багатоваріантність, альтернативність шляхів еволюції та її незворотність [11]. Інструментарій синергетики дає змогу визначити, що:

- складноорганізованим системам неможливо нав'язати напрями і шляхи розвитку, можливо лише сприяти процесу самоорганізації;

- неможливо досягти одночасного поліпшення відразу всіх важливих показників системи;

- при кількох станах рівноваги еволюційний розвиток системи відбувається при лінійному зростанні невизначеності ситуації;

- для складних систем існують декілька альтернативних шляхів розвитку;

- кожний елемент системи несе інформацію про результат майбутньої взаємодії з іншими елементами;

- складна нелінійна система в процесі розвитку проходить через критичні точки, в яких відбувається розгалуження системи через вибір одного з рівнозначних напрямів її подальшої самоорганізації.

Вищевикладене дозволяє з впевненістю говорити про можливість, і навіть, необхідність, використання синергетичного підходу в дослідженні таких явищ, як соціально-політичні та економічні кризи в суспільстві. Особливої уваги заслуговують і напрацювання в сфері геополітичних процесів та їх впливу на розвиток окремих країн та регіонів світу.

Міжнародні відносини ХХІ століття характеризуються такими відносно новими категоріями як порядок, нестабільність і хаос, які є взаємообумовленими та взаємодіючими. Дані категорії прийшли в політичні науки з синергетики і знайшли своє практичне застосування в геополітиці.

Важливим з точки зору геополітичного процесу є розуміння розвитку в синергетичній парадигмі: «розвиток розуміється як послідовність довготривалих періодів стабільних станів системи, які перериваються короткотерміновими періодами хаотичної поведінки, після чого відбувається перехід (біфуркація) до наступного стійкого стану (атрактору), «вибір» якого визначається системою в залежності від особливостей її флуктуацій в точці біфуркації» [7, с. 148]. В синергетичній парадигмі відхилення від траєкторії не є патологією, а розуміється як природний процес пошуку оптимального (стійкого) стану системи.

Виходячи з даного розуміння розвитку системи, виникаючий хаос поблизу точки біфуркації означає процес переходу системи до нового порядку, який супроводжується непередбаченістю і обумовлений вже не зовнішніми чинниками, а внутрішніми чинниками самого процесу. Важливим тут є виявлення механізмів вибору альтернатив розвитку, впливу випадковостей, які в точках біфуркації принципово неможливо спрогнозувати.

Природа хаосу може бути як деструктивною, так і конструктивною. Саме останнє і лягло в основу визначення розвитку системи. Тобто, порядок виникає завдяки хаосу та з хаосу, хаос лежить в основі виходу на одну з траєкторій само структурування системи. При цьому, нові структури, які виникають є нестабільними, а поблизу точки біфуркації стають нестійкими [5].

Порядок та стабільність в міжнародних відносинах з точки зору синергетичної парадигми розглядаються як динамічний процес відтворення на макро- та макрорівні стану стабільності. Поняття хаосу визначається через порядок і проявляється в системі міжнародних відносин та її підсистемах не тільки в прагненні суб'єктів світової політики максимально задовольнити власні інтереси, але і в бажанні раціоналізувати свою поведінку [10, с. 88].

Порядок та стабільність в геополітичному вимірі має ряд ознак, за якими і можна їх ідентифікувати:

- внутрішній устрій міжнародних акторів, насамперед, держав;

- постійна мотивація поведінки міжнародних акторів;

- передбачуваність характеру та сталість форм участі акторів у міжнародних відносинах;

- готовність та спроможність акторів дотримуватись принципів існуючої геополітичної структури світу;

- постійний склад базових суб'єктів міжнародних відносин та розподіл основних функцій та ролей між ними;

- відсутність проявів революційних змін;

- відсутність внутрідержавних та міжнародних сил достатньої потужності, які націлені на радикальні зміни.

Якщо спостерігається виключення одного чи декількох з перелічених ознак, геополітична система переходить до нестабільного стану та виникненню міжнародних криз, з наростанням такого стану утворюється хаос.

Сучасне геополітичне середовище «нашпиговане» очагами нестабільності, які ще не дійшли до точки біфуркації, що створює підвищений конфліктогенний клімат та сприяє наростанню спротиву до існуючого світопорядку. Афганістан, Іран, Ірак, Грузія, Сирія, Лівія, Єгипет, Туніс, Україна, Туреччина та інші країни стали регіональними центрами формування нового світопорядку та перерозподілу функцій між світовими лідерами.

Безперечно, після біполярного світу лідером стали і продовжують бути США, водночас, з часом утримувати свої позиції та виконувати роль головного міжнародного арбітра стає все важче. Здобувши союзників в об'єднаній Європі та просуваючись на схід від неї, США відродили геополітичні амбіції Росії, які до останнього часу реалізовувались за рахунок країн, що не межують з Європою. Крім того, всередині самої Європи спостерігається криза, при чому як економічна (Італія, Іспанія, дефолт Греції), так і політична («стара Європа проти нової»). Єдиним міцним союзником США в Європі залишається Великобританія. Росія також встала з колін - багатомільярдні інвестиції в оборонно-промисловий комплекс, переоснащення та модернізацію військ, акцент на інноваціях та запас нафто доларів дозволили сформувати їй коло прихильників в європейських країнах, серед яких і Франція, і Італія, і Німеччина, і Австрія та інші, що стримує США.

Наростання суперечностей між США та Росією створює основні передумови до розвитку саме хаотичної ситуації в сучасній геополітиці. Україна, як і інші невеликі за розміром та геополітичним впливом країни, тут виступає як одна з шахових фігур (пішак), яку може розіграти як Росія, так і США. Посилення санкцій проти Росії з боку США, активізація військових навчань Росією біля кордонів НАТО рано чи пізно призведе до «взриву» конфлікту (точки біфуркації) та переходу його в активну фазу, в якій щось передбачити буде вкрай важко. Саме для того, щоб пережити цей період з максимальною вигодою та мінімальними втратами і необхідно аналізувати та передбачати можливі траєкторії з використанням чіткого методологічного апарату синергетики.

Отже, процеси саморегулювання нестабільної геополітичної системи під впливом хаосу відбуваються на макрорівні при зміні режимів самоорганізації. Така зміна характеризується завершенням процесу проходження системою біфуркації та виходом на нову траєкторію розвитку. Вибір шляху здійснюється під впливом флуктуацій, які в свою чергу, визначають параметри саморегулювання та направляють траєкторію розвитку системи. З цього періоду система стає передбачуваною та підпорядковується детермінованим закономірностям.

Біфуркації відіграють важливу роль у саморегуляції системи або у здатності до цього. Проведене дослідження та наліз сучасного стану геополітики дозволяє виділити ряд ознак, за якими можна охарактеризувати біфуркацій ний період у міжнародних відносинах:

- напрямки (траєкторії) розвитку міжнародної системи взаємовідносин між державами;

- зміст пріоритетів та національних інтересів суб'єктів міжнародних відносин;

- форми і засоби реалізації пріоритетів та національних інтересів;

- напрямки розвитку міжнародного співробітництва;

- геополітичний стан країн-лідерів геополітичної системи світу.

В результаті проходження біфуркаційного періоду, геополітична система виходить на сукупність (спектр, множинність) атракторів (відносно стійких станів системи). Атрактор притягує, організує, формує, змінює наявний стан системи [10, с. 92]. Такий спектр або множина атракторів виступають в якості сценаріїв розвитку майбутнього геополітичної системи. Той же Д. Тємніков наводить приклад розпаду СРСР, розглядаючи його як біфуркацію, в результаті чого змінились напрямки розвитку геополітичної системи від біполярності до моно полярності, змінились пріоритети міжнародних акторів та країн-лідерів (США та Росії), сформувались нові форми та засоби реалізації їх національних інтересів тощо. В свою чергу, продовженням цього розвитку стало наближення до нової точки біфуркації (поки що наближення) - загострення конфронтації між США та Росією на тлі української кризи 2014-2015 рр. З наукової точки зору, важливим на даному етапі є розробка максимально можливих і обґрунтованих сценаріїв майбутнього геополітичної системи та моделювання власної поведінки нашої держави, що дозволить, як вже зазначалось, використати цей період трансформацій максимально корисно та увійти в період хаосу підготовленими.

У якості висновку зазначимо, що ми знаходимось на початку структурних перебудов геополітичної системи світу, які будуть супроводжуватись зростанням конкурентної боротьби між державами за право першочергового впливу, не виключено, що ця боротьба буде місцями переходити і у регіональне військове протистояння. В такій ситуації, геополітична наука потребує зміни парадигми (частково це вже відбувається). Нестабільну, нерівноважну світову геополітичну систему необхідно аналізувати за допомогою адекватного аналітичного інструментарію, який включає в себе методи нелінійної динаміки, які враховують синергетичні ефекти. Синергетика може стати тим поводирем геополітичної науки, який виведе її на новий етап розвитку та закріпить за нею роль передовика в міжнародних відносинах та світовій політиці.

Список використаних джерел

1. Бевзенко Л. Социальная самоорганизация в теории и практике Майдана / Л. Бевзенко // TotaИogy-XXI (дванадцятий випуск). Постнекласичні дослідження. - К.: ЦГО НАН України, 2005. - С.41-78.

2. Воронкова В. Г. Місце і роль синергетики у пізнанні соціальних процесів та розвитку сучасного суспільства / В. Г. Воронкова // Гуманітарний вісник ЗДІА. - 2012. - №48. - С.5-24.

3. Загорський В. та ін. Синергетика і теорія управління соціально-економічними системами / В. Загорський, А. Ліпенцев,

О. Кореновський // Науковий вісник «Демократичне врядування». - 2011. - Вип.8. - С.29-38.

4. Климонтович Ю. Л. Проблемы статистической теории самоорганизации синергетики. - М.: Наука, 1987. - 320 с.

5. Князева Е. Н. Мыслить синергетически значит мыслить

диалектически / Е. Н. Князева [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://spkurdyumov.narod.ru/MISLSIN.htm. - Дата

обращения: 30.07.2015.

6. Лутай В. С. Синергетическая парадигма как философскометодологическая основа решения главных проблем ХХІ века // Практична філософія. - 2003. - №1. - С.10-38.

7. Назаретян А. П. От будущего - к прошлому (Размышление о методе) // Общественные науки и современность. - 2000. - №3. - С. 142-150.

8. Новакова О. В. Політична модернізація та розвиток демократичних процесів в сучасній Україні. - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2006. - 216 с.

9. Симигіна Т. Глокалізація політичних процесів: синергетика глобального і локального / Т. В. Семигіна // Наукові записки НаУКМА. Політичні науки. - 2012. - Т.134. - С.23-26.

10. Темников Д. Синергетический поход к анализу международной политики. Опыт адаптации понятий / Д. Темников // Международные процессы. - М., 2009. - Т.7. - №2. - С.83-94.

11. Трубецков Д. И. Колебания для гуманитариев. - Саратов: УНЦ «Колледж», 1997. - 180 с.

12. Хакен Г. Синергетика / Г. Хакен. - М.: Сфера, 1980. - 185 с.

Размещено на Аllbеst.ru