Художнє кіно в політичних процесах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

Кацуба М.О. аспірант

Розглядається художнє кіно як чинник політичних процесів, беручи до уваги різноманітні існуючі типологізації останніх. Сталим в науковій літературі є твердження, що кіно, як вид ЗМІ, може виступати фактором, що впливає на перебіг політичних процесів. Метою даного дослідження є встановити, чинником яких саме політичних процесів можна розглядати художнє кіно. Для цього автор звернувся до аналізу ролі художнього кіно у політичних процесах, виходячи с рівнів їх протікання, чинників стабільності, легальності або нелегальності, часових рамок та вектору спрямування політичних процесів. Встановлено, що художнє кіно може виступати чинником політичних процесів в межах політичної системи держав та на наддержавному рівні. Відбувається зростання ролі цього виду ЗМІ у трансформаційних політичних процесах, а за часовими рамками -- в середньо, і довгострокових, відображаючи політичні та ідеологічні макротенденції змін політичних систем. За напрямом протікання кіно включене в вертикальні політичні процеси, в яких держава може виступати як ініціатором, так і контрагентом.

Художній кінематограф є засобом масової інформації, і водночас мистецтвом, що справляє потужний вплив на різноманітні сфери суспільного життя: громадське, сферу відпочинку, індустрію медіа, політику, тощо. Роль художнього кіно в політичних процесах обговорюється на буденному рівні, у ЗМІ, в колах людей, що практично займаються політикою. Практично загальновизнаною в останні роки стала теза, що формування державою власної політики в галузі кіно є невід'ємним елементом політичного виховання громадян, експорту національної культури, формування іміджу держави за кордоном, та навіть, фактором національної інформаційної безпеки. Проте, в політичній науці проблематиці значення художнього кіно в політиці надається замало уваги. Зокрема, практично відсутні напрацювання у питанні визначення його ролі з точки зору різноманіття політичних процесів.

Існуючі наукові напрацювання в цій сфері можна умовно поділити на дві групи. До першої належать дослідження науковцями політичних процесів. Деякі з них, серед іншого, побіжно звертали увагу і на роль медіа, зокрема кіно, у політичних процесах. Серед них - російські дослідники А. Мельвіль [5], А. Дегтярьов [3]. Науковець О. Рой в роботі “Дослідження соціально- економічних і політичних процесів” [9] також торкається даної проблематики. До другої групи досліджень відносяться численні праці науковців з різноманітних гуманітарних дисциплін: соціології,

соціальної психології, культурології, кінознавства, в яких досліджуючи художнє кіно з різних позицій, автори звертають увагу і на політичне значення кінематографу. Зокрема, вони подають емпіричний матеріал використання кіно в політичних процесах. Серед них варто відзначити роботу американського культуролога В. Паперного “Культура два” [6], працю російського дослідника Б. Борисова “технології реклами і РЯ” [2], С. Кара-Мурзи “Маніпуляція свідомістю” [4], І. Задоріна “ЗМІ і масова політична свідомість”. Серед українських науковців відзначимо роботу Г. Почепцова “Семіотика” [8] та С. Безклубенка “Кіномистецтво та політика” [1].

Згадані праці є ґрунтовними, глибокими дослідженнями в своїх сферах, однак в жодній з них автори не звертаються безпосередньо до проблематики різноманіття політичних процесів у їх зв'язку з художнім кінематографом.

В даній роботі автор звернувся до визначення ролі художнього кіно в політичних процесах, аналізуючи останні з точки зору різноманітних існуючих в науковій літературі критеріїв типологізації політичних процесів. Метою такого дослідження є встановити, чинником яких саме політичних процесів можна розглядати художнє кіно.

Політичні процеси надзвичайно різноманітні і типологізуються за великою кількістю різних критеріїв. Проте, художнє кіно виступає чинником не у кожному політичному процесі. Тому для подальшого дослідження необхідно звернутися до з'ясування основних типів політичних процесів. Це дасть змогу встановити, чинником яких саме політичних процесів може виступати художнє кіно.

Різні дослідники виокремлюють велику кількість типів політичних процесів. Так, у Новітньому політологічному словнику за редакцією Д. Погорєлого за відповідними критеріями виокремлюються наступні процеси: внутрішньополітичні та зовнішньополітичні; еволюційні та революційні; конфронтаційні та консенсуальні; стабільні та нестабільні; довготривалі так короткострокові; глобальні, регіональні та локальні; відкриті та латентні [7, с. 199].

Загалом, в науковій літературі наводиться багато типологій політичних процесів. На заглиблюючись в цю проблематику ми зазначимо лише найбільш повні підходи. Для порівняння с попередньою класифікацією звернемося також до підходу А. Мельвіля. Він виокремлює наступні типи політичних процесів: локально регіональні та глобальні; внутрішньосистемні та перехідні (транзитні); стабільні та кризові; легальні та тіньові [5, с. 295]. Такий підхід є також доволі типовим і багато в чому збігається з попереднім. Базуючись на таких загальних класифікаціях, проведемо аналіз, чинником яких саме політичних процесів може виступати художнє кіно.

За рівнем протікання політичні процеси поділяються на глобальні та локально-регіональні. Перші відбуваються на рівні держав, наддержавних спільностей та всього світу, в той час як другі характерні для окремих регіонів, та інших політичних спільнот в межах політичної системи певного суспільства.

Базовим для розуміння ролі художнього кіно у політичних процесах з точки зору їх рівня є той факт, що воно є дорогим та складним видом мистецтва та масової індустрії. Відповідно, воно створюється лише для великих аудиторій. Виключенням в цьому сенсі може слугувати лише авторське кіно. Однак проблема розрізнення авторського та масового кіно виходить за межі даного дослідження.

Масове художнє кіно в ідеологічному сенсі апелює, перш за все, до історичних та культурно-політичних тем, тобто, воно працює на рівні цілих “культур” (в тому числі і політичних) в їх широкому сенсі. Відповідно, основною сферою функціонування кіно з точки зору “масштабу аудиторії” є культурно-політичні спільності людей. Найчастіше, такими спільнотами є народи окремих держав. Відповідно, можна припустити, що основним рівнем політичних процесів, на якому функціонує кіно, є рівень держав.

Крім того, художній кінематограф с огляду на свою організаційно-технічну складність та орієнтованість на великі аудиторії, може використовуватись лише потужними політичними акторами, головним з яких в даному сенсі виступає держава. Саме держава формулює політико-ідеологічні настанови, бачення історичного минулого суспільства, створює ідеологічний базис легітимації політичної влади.

Окрім рівня держав, художнє кіно, без сумніву, відіграє важливу роль у політичних процесах наддержавного рівня. На цьому рівні держави- культуртрегери (тобто ті, що поширюють свою культуру за власні межі) є генераторами стандартів політичної поведінки, ідеологічних настанов для цілих цивілізацій, і навіть, всього світу. В наш час в даному контексті мова йде, перш за все, про Сполучені Штати, які засобами власного кінематографу поширюють своє бачення політики як такої у різних сенсах цього слова. Це бачення стає потужним об'єднуючим фактором для Заходу, як єдиної (хоча і доволі гетерогенної) культурно-політичної спільності. Таким чином, через формування політичних поглядів таких великих спільностей кіно є чинником глобальних (наддержавних та світових) політичних процесів.

Зазначимо, що США тут наведені лише як приклад потужного політичного актора, що засобами кіно на рівні глобальних політичних процесів формулює політичний порядок денний та стандарти політичної культури. В цьому контексті важливим аспектом даної проблематики є формування в сучасному світі потужних держав-виробників кіно, які хоч і не виходять з ним на світовий рівень, використовують кінематограф у політичному впливі в межах окремих регіонів світу. Такими державами зараз є Франція, Індія, Китай, та ряд інших. Надалі ми детальніше звернемося до проблематики використання кіно як чинника політичних процесів на рівні регіонів світу. Тут лише зазначимо, що такий вплив має місце.

Відповідно, якщо в контексті політичних процесів кіно функціонує в межах відносно розвинених культурно-політичних спільнот, то на локально- регіональному рівні (тобто на рівні регіонів в межах окремих держав), воно стає самостійним чинником політичних процесів лише у відносно суб'єктивованих регіонах. Тобто таких, які і представляють собою певну відносно автономну політичну спільноту, що може генерувати самостійні політичні сенси, ідеологічні настанови, політичний порядок денний, тощо. В сучасному світі такими самостійними в культурно- політичному сенсі регіонами є, наприклад, Каталонія в Іспанії, Шотландія у Великій Британії, Гонконг у Китаї, тощо. Лише в таких утвореннях в межах держав, які наділені великою автономністю в культурному, історичному і політичному сенсах, створюється політичне кіно, що наділене самостійним ідейно- політичним змістом, і виступає чинником політичних процесів на рівні таких регіонів.

У всіх інших випадках художнє кіно може виступати чинником політичних процесів на локально регіональному рівні лише в силу включеності таких регіонів у політичну систему відповідної країни. Найчастіше, регіони як в унітарних, так і у федеративних державах не є самостійними суб'єктами замовлення кіно. Тим більше, вони не генерують власні ідейно-політичні настанови, які транслювалися би засобами такого кіно.

Таким чином, художнє кіно виступає потужним чинником політичних процесів на міжнародному рівні та рівні держав. На локально регіонально- регіональному рівні воно може бути таким чинником лише в тій мірі, в якій певний регіон прагне до власної політичної самостійності. В інших випадках художнє кіно не є характерним чинником політичних процесів на локально-регіональному рівні.

Важливим критерієм класифікації політичних процесів з точки зору впливу на них художнього кіно є фактор стабільності політичних систем. За цим критерієм політичні процеси поділяються на внутрісистемні, тобто ті, що протікають в стабільних політичних системах, та перехідні - характерні для політичних систем, що переживають трансформацію.

Вихідною тезою для визначення ролі художнього кіно в стабільних та трансформаційних політичних процесах є той факт, що художнє кіно є інструментом творення політичних міфів, візуалізації ідеології, легітимації політичної влади, створення візуально доступних проектів політичного майбутнього, тощо. В цьому сенсі кінематограф є затребуваним як у стабільних політичних системах, так і у тих що переживають транзитні процеси.

Проте, особливо потужним є його вплив в перехідних політичних системах, в часи криз, оскільки під час трансформаційних змін ідеології, політичної культури, ціннісних орієнтирів, художнє кіно виступає інструментом заповнення аксіологічного вакууму, що виникає в суспільстві під час руйнації ідеології та старого суспільно-політичного укладу життя. Кіно за таких умов стає джерелом черпання суспільством нових еталонних політичних зразків, нових політичних перспектив у їх конкретно-образному вираженні. Тобто, мова йде про функцію політичної ресоціалаізації, яку виконує художнє кіно в транзитних політичних процесах.

Особливо явище впливу кіно на трансформаційні процеси в політичних системах можна прослідкувати на прикладі країн, що розвиваються, або держав, що переживали пострадянські політичні трансформації. За умов декларованої демократизації, кінематограф (перш за все, американський) виступав на пострадянському просторі певним джерелом візуальних уявлень про ідеальний (а кіно завжди є світом ідеального) спосіб життя, політичні практики, владно-суспільні відносини, тощо.

Особливо це важливо в посткризові (після війн, революцій, глобальних реформ) часи, коли є необхідність в писанні нової історії, створенні нових ідеальних політичних образів, тобто, в широкому сенсі - візуалізації ідеології.

В цьому контексті деякі дослідники зазначали, що художнє кіно в країнах третього світу нерідко стає одним із факторів політичної нестабільності. Це відбувається тому що демонстровані на екрані суспільно-політичні відносини разюче відрізняються від буденної практики таких країн, і відповідно, кіно тут виступає джерелом зміни уявлень про “правильні” соціально-політичні практики. На основі цього може фіксуватись зростаюче невдоволення контрастом між стандартами життя розвинутих країн, і держав третього світу.

Іншим аспектом впливу художнього кіно на трансформаційні політичні процеси є його консервативна роль. На відміну від телебачення та інших ЗМІ, художнє кіно не є продуктом що “живе один день”. Тобто процес його морального та інформаційного застарівання відбувається набагато повільніше, ніж у випадку інших масових інформаційних продуктів. Така “довговічність” кінематографу провокує ситуацію, коли цілі суспільні верстви та покоління людей замість споживання сучасного кіно (разом з його ідеологічними настановами), постійно звертаються до фільмів попередніх епох, таким чином залишаючись у їх інформаційному середовищі.

Якщо у випадку телебачення, радіо чи преси громадяни вимушені споживати лише нову продукцію, оскільки вона застаріває протягом лічених днів, то художнє кіно позбавлене цієї вади. Особливо процес звертання до кіно попередніх політичних епох помітний в суспільствах що переживають процес трансформацій. За умов радикальних суспільних змін цілі верстви та вікові категорії людей можуть переживати процес політичної десоціалізації, втрати зв'язку с актуальними політичними практиками та суспільним порядком денним. В таких обставинах частим є звертання до кіно, яке пов'язує таких людей з більш “звичною” та “зрозумілою” політикою та ідеологією, оскільки таке кіно залишається більш адекватним політико-ідеологічним уявленням таких частково десоціалізованих верств.

Тож, художнє кіно відіграє важливу роль як у стабільних так і трансформаційних політичних процесах. Проте, якщо у стабільних процесах йому належить, перш за все, соціалізуюча функція, то у перехідних значення кіно різко зростає: окрім соціалізації, додаються функції ресоціалізації та “політико-ідеологічного консервування”.

Визначити роль художнього кіно також необхідно з точки зору критерію відкритості політичних процесів. За цим критерієм вони поділяються на легальні та тіньові. Дослідник А. Мельвіль з цього приводу зазначав: “В основі будь-якого політичного процесу - цінності і норми домінуючої політичної культури, а також окремих субкультур. Ці цінності визначають правила політичної гри, межі дозволеного і недозволеного, офіційного та неофіційного, тобто легального та тіньового процесів” [5, с.296]. Він вказує, що фактором розмежування легальних і тіньових процесів в політиці є цінності. Маються на увазі цінності і норми політичної культури, відповідно до яких певні процеси визначаються як “дозволені”, “нормальні”, а інші, відповідно, відсуваються за межі легального політичного процесу.

Проте, на нашу думку, такий критерій розмежування є занадто розмитим. Йому на противагу дослідник А. Дегтярьов вважає за доцільне розмежовувати легальні та тіньові політичні процеси за фактом їх відповідності праву [3, с. 89]. Тобто, мова, фактично, йде про законні та незаконні процеси. У такому випадку, тіньовими політичними процесами є, наприклад, бунти, путчі, повстання, політична корупція, тощо.

Кіно як засіб, що використовується суб'єктом політичного процесу, пов'язане з легальними процесами, оскільки воно, як і всі медіа, є виключно публічним інструментом. Сам факт використання кіно за своєю суттю може бути переважно публічним та легальним. Кінематограф є складною та масштабною індустрією, то ж, він з суто технічних причин не може використовуватись незаконними формуваннями (терористичними, екстремістськими угрупуваннями, тощо). Зазначимо, що в даному разі мова йде про виключно художнє кіно, яке слід відрізняти від іншої відеопродукції (в тому числі, і нелегальної).

Хоча, переважна більшість політичних художніх фільмів є легальним інструментом в руках суб'єктів політичних процесів, в деяких випадках таке кіно все ж можна віднести до чинників тіньових процесів. Так, певні художні фільми в деяких країнах можуть бути заборонені як екстремістські або підпадати під інші політично вмотивовані заборони. Тобто, мова йде про кінофільми, які були створені легально, однак внаслідок заборони їх можна віднести до факторів тіньових політичних процесів.

До прикладу, в багатьох країнах світу був визнаний екстремістським так і не завершений американський художній фільм “Невинність мусульман”. У ньому в надзвичайно грубій формі принижуються мусульманські святині. В Росії також заборонений знятий за часів Третього Рейху антисемітський фільм “Вічний жид”. В Німеччині його також заборонено демонструвати публічно. Існують також випадки політичних заборон і значних, касових кінофільмів. Так, в Індонезії і ряді інших країн заборонений фільм “Список Шинлера”. Причиною таких обмежень є висвітлення в ньому теми Голокосту. Водночас варто відзначити, що набагато чисельнішими є факти заборони документальних фільмів, ніж художніх, оскільки такий відеоконтент потребує набагато менших ресурсів для його створення і може відвертіше демонструвати екстремістський зміст.

У проблемі художнього кіно в легальних і тіньових політичних процесах є і інший аспект. Нерідко, автори художнього фільму, який є цілком законним, звертаються до висвітлення тіньових політичних процесів. Так, терор, путч або повстання - є, по суті, тіньовими, нелегальними, процесами, однак у багатьох кінофільмах такі політичні процеси стають частиною сюжету.

До прикладу, Жовтневий переворот в Росії став базовою ідеологемою нової радянської держави, і тому знайшов широке відображення в кіно. Більше того, цей переворот був не просто відображений, а заново створений в радянському кінематографі. На місці незручних для радянської влади політичних фактів була побудована цілком віртуальна ідеологема. Таким чином, революційний процес, що відбувся в 1917 році, і який був, по суті, тіньовим, знайшов своє публічне втілення в кіно. Такий приклад є далеко не єдиним, проте показовим.

Отже, художні фільми поділяються на законні та заборонені. У відповідності до факту законної або незаконної демонстрації, кінофільми можуть бути інструментами легальних або тіньових політичних процесів. Відповідно то такого поділу, абсолютна більшість кінофільмів виступають фактором легальних політичних процесів. З іншого боку, незалежно від “законності” самого кінофільму, в ньому можуть демонструватись як легальні так і тіньові політичні процеси.

Важливою для дослідження впливу художнього кіно є класифікація політичних процесів за їх часовими межами. Різні дослідними пропонують різноманітні підходи до такої класифікації, проте, не заглиблюючись в дану проблематику, в найзагальніших рисах політичні процеси за часом їх протікання поділяють на коротко-, середньо-, та довгострокові. Щодо того, про які саме часові межі йде мова також існують різні думки, проте маються на увазі, перш за все, не жорстко встановлені часові показники, а характер самих процесів. Дослідник О. Рой зазначає: “короткостроковий процес має тривалість, що визначається поточною метою або регламентуючим документом, який відводить процесу вузькі рамки обмеженого часом завдання”. На думку даного автора, як правило, мова йде по процеси тривалістю до 1 року. В той же час, “середньостроковий процес охоплює соціальні зміни в осяжній перспективі, що обмежується досягненням ряду проміжний цілей, що складають умови переходу до якісно нового результату...”. Такі процеси найчастіше тривають від 1 до 5 років. Їм на противагу, “довгострокові процеси не передбачають попередньо заданого результату і формуються на складній поліфункціональній основі” [9, с. 25].

На відміну від інших ЗМІ, кінематограф має специфічні, значно ширші часові рамки, ніж, скажімо, преса чи телебачення. Процес виробництва художнього фільму займає (лише за деякими виключеннями) щонайменше 1 рік, а часто - набагато більше. Відповідно, художнє кіно практично не може виступати чинником короткострокових політичних процесів через об'єктивні технічні фактори. Через такий тривалий період виробництва, художнє кіно рідко звертається до поточної політичної практики, а замість цього - переважно працює на рівні творення ідеології, формування візій історії, тощо. Формування таких культурно-політичних факторів є процесом, що займає роки, або навіть десятиліття. Детальніше до аналізу політичних наслідків такої часової особливості кінематографу ми звернемося надалі.

Відповідно, художнє кіно є, перш за все, чинником середньо- та довгострокових політичних процесів, що обумовлено технічними аспектами виробництва кінопродукції. Така часова “інертність” кіно є певною вадою, але з іншого боку - і перевагою, що відрізняє його від інших видів ЗМІ.

Політичний процес в межах політичної системи розглядають як сукупність великої кількості субпроцесів. Умовно такі субпроцеси можна поділити на три групи у відповідності до вектору їх спрямування: від громадянського суспільства до державних інститутів (вертикально знизу вверх), у зворотному напрямку - до суспільства, та між рівноправними політичними суб'єктами (горизонтальні політичні процеси).

Щоб визначити місце художнього кіно відповідно до такої класифікації політичних процесів, ще раз підкреслимо, що кіновиробництво є технічно складним і затратним процесом, а кінопродукт, в силу цього, завжди орієнтований на великі, масові аудиторії. Споживачем і адресатом художнього кіно завжди є великі маси, перш за все, ціле суспільство, або навіть весь світ. Відповідно до такої логіки, художнє кіно може бути інструментом у вертикальних політичних процесах, тобто тих, які фіксують вплив держави або політичних еліт на суспільство, або навпаки - вертикальних процесах “знизу вгору” - коли суспільство через його творчих представників саме формулює політичні запити. І хоча у такому випадку і суб'єктом і об'єктом впливу є саме суспільство, такі процеси ми класифікуємо як вертикальні, оскільки обов'язковим контрагентом (свого роду, відповідачем) у такому політичному кіно виступає держава.

Суспільство, осмислюючи засобами кіно політичні проблеми, бачить саме державу суб'єктом, який повинен дати відповідь на запити, що таким чином формуються.

До прикладу, резонансний американський фільм “Фаренгейт 9/11” був певною відповіддю з боку громадянського суспільства, на ті підозри, які існували щодо подій 11 вересня. В цьому випадку саме американське суспільство через незалежного режисера сформулювало засобами кіно запит на з'ясування правди щодо згаданих подій. Тобто, мова йде саме про вертикальний політичний процес від суспільства до держави. В класичній моделі політичної системи Девіда Істона такий вертикальний процес визначається як “вимоги”. Відповідно, у зворотному напрямку, коли держава чинить вплив на суспільство засобами кіно, в моделі політичної системи така дія визначається як “рішення та дії”.

Саме другий тип вертикальних політичних процесів, коли суб'єктом виступає держава, а об'єктом - суспільство, є найбільш типовим коли мова йде про використання художнього кіно в політичних цілях. Це викликано тим, що саме держава формулює національні пріоритети, колективні цілі, засади ідеології, тощо. В цьому сенсі кіно є невід'ємним інструментом “роз'яснення” масам державної політики.

В даному контексті, на нашу думку, існує пряма кореляція між типом політичного режиму та місцем політичних процесів, за яких саме держава виступає замовником та суб'єктом використання кіно у впливі на суспільство. Якщо у демократичних режимах мова йде про “дорогу з двостороннім рухом”, коли як держава, так і громадянське суспільство виступають суб'єктами творення політичного кіно, і відповідно впливають за допомогою нього на політичні процеси, то чим більш авторитарним є політичним режим, тим меншою є роль громадянського суспільства у створенні політичного кіно. Зокрема, за тоталітарних режимів, мова йде виключно про вертикальний процес “зверху вниз”, коли кіно як політичний інструмент цілковито належить державі.

Художнє кіно не є безпосереднім чинником горизонтальних політичних процесів, оскільки, як було зазначено, воно за своєю природою розраховано на масову аудиторію. Адресатом кіно не можуть виступати менші соціальні групи (скажімо, опозиційні еліти, партії, тощо) в силу їх відносної нечисленності. То ж, кіно не є інструментом фракційної боротьби, протистояння еліт, парламентської конкуренції, тощо. При цьому, не можна відкидати можливість опосередкованого впливу художнього кіно на ці процеси в силу того, що політична система (як і будь- яка інша система) є складним комплексом взаємодій та взаємозалежностей.

Отже, з точки зору спрямованості політичних процесів, художнє кіно є чинником саме вертикальних процесів: впливу держави на суспільство і навпаки. При цьому, переважним суб'єктом у таких процесах залишається саме держава, і чим більш авторитарним є політичний режим, тим більш монопольним правом на використання політичного кіно володіє держава.

Таким чином, фактор впливу художнього кіно можна виокремити в багатьох політичних процесах за різними підставами класифікації. Зокрема, за рівнем протікання художнє кіно виступає фактором політичних процесів в межах політичної системи держав та на наддержавному рівні - перш за все - рівні світових “культур”. За критерієм стабільності чинник впливу кінематографу можна виокремити як в стабільних політичних процесах, так і в трансформаційних, однак в останніх роль кіно значно зростає. Художнє кіно функціонує в легальних політичних процесах, а за часовими рамками - в середньо, і довгострокових, відображаючи політичні та ідеологічні макротенденції змін політичних систем. Нарешті, за напрямом свого розгортання, кіно проявляється у вертикальних політичних процесах, кінцевим об'єктом яких завжди є великі політичні спільноти, а держава може виступати як ініціатором використання кіно, так і контрагентом. Суттєвим фактором змін у моделі використання кіно в політичному процесі є тип політичного режиму.

кіно інформація політичний

Список використаних джерел

1. Безклубенко С.Д. Кіномистецтво та політика / С.Д. Безклубенко. - К.: Альтерпрес, 1995. - 430 с.

2. Борисов Б.Л. Технология рекламы и PR / Б.Л. Борисов. - М. : Фаир-пресс, 2001. - 624 с.

3. Дегтярев А.А. Основы политической теории / А.А. Дегтярев. - М.: Высшая школа, 1998. - 239 с.

4. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием / С.Г. Кара-Мурза. - М., 2000. - 493 с.

5. Мельвиль А.Ю. Политология / А.Ю. Мельвиль. - М., 2004. 624 с.

6. Паперный В.З. Культура два / В.З. Паперный. - М. : Новое литературное обозрение, 2006. - 408 с.

7. Погорелый Д.Е. Новейший политологический словарь / Д.Е. Погорелый. - М. : Феникс, 2010. - 319 с.

8. Почепцов Г.Г. Семиотика / Г.Г. Почепцов. - К. : Ваклер, 2002. - 431 с.

9. Рой О.М. Исследования социально-экономических и политических процессов / О.М. Рой. - СПб.:Питер, 2004. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru