Політичний ризик як чинник трансформації українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛІТИЧНИЙ РИЗИК ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Денисюк С.Г.

Ризик є атрибутом політики і невід'ємним елементом прийняття важливих політичних рішень. З одного боку, особливістю політичного ризику є його суб'єктність, тобто оформлення і реалізація ризику багато в чому залежать від політичного актора. З іншого боку, політичні ризики в сучасній Україні досить тісно пов' язані зі специфікою набуття державою суверенітету, в якій існує поліетнічне суспільство. Проблеми мови, багатоетнічної культури, компактного проживання різних етносів, різні погляди на зовнішньополітичний курс держави, боротьба за владу різних олігархічних кіл, складна політична та економічна ситуація в країні та ін. створюють додаткові політичні ризики.

Крім того, політичний ризик є елементом демократичного процесу, пов' язаний з оцінкою і вибором альтернатив, а також з практичним втіленням прийнятого рішення. Він характеризує політичну діяльність як особливий тип управління з неповною передбачуваністю майбутніх результатів. В ідеалі політичний ризик повинен не тільки спиратися на реальні умови, але й переслідувати реальні цілі суспільства. Перераховані аспекти політичного ризику актуалізують його аналіз з точки зору ефективності у прийнятті політичних рішень.

Проблематика ризикованості політики, сутності ризику у прийнятті політичних рішень є досить різноплановою і тому частково опрацьована у вітчизняній науковій літературі. У цій галузі ґрунтовними є праці В. Андрущенка, В. Беха, Л. Бойко- Бойчук, В. Горбатенка, Д. Демчука, А. Колодій, С. Коночука, В. Кривошеїна, М. Михальченко, А. Моїсеєва, Т. Неприцької, В. Корнієнка, О. Соскіна, А. Шияна та ін. Західна політична думка має більше напрацювань в цій галузі: однією з перших праць є робота Ф. Рута “Бізнес США за кордоном і політичний ризик”, в якій проаналізовано політичний ризик, що реалізується в американських компаніях, працюючих в інших країнах світу. В розвинених державах нараховується понад 500 аналітичних центрів (більшість яких розташовані в США), які прогнозують наслідки політичних ризиків, їх роль і ефективність у політиці. Найбільш відомими некомерційними центрами, які досліджують політичний ризик з теоретичної точки зору, є Центр стратегічних і міжнародних досліджень (Джорджтаунський університет), Дослідницький центр міжнародних змін при Колумбійському університеті (Нью-Йорк).

Виходячи з теоретико-прикладного значення ризику в політиці, метою статті є аналіз впливу ризиків, ризикованих політичних рішень на сучасне українське суспільство.

У науковій літературі існують різні підходи до визначення поняття “політичний ризик”. Так, на думку А. С. Моїсеєвої, він є ситуацією непевності вибору при прийняття рішення, коли, з одного боку, існує можливість отримання очікуваного результату, а з іншого - є ймовірність поразки, помилки, або успіху в ситуації з кількома альтернативами [1].

Ми будемо керуватися розумінням політичного ризику, як певного інтегративного феномену, що випливає із різних міждисциплінарних його визначень. Отже, політичним ризиком слід вважати невизначену подію або умову, яка в разі виникнення може позитивно або негативно впливати на репутацію політика, який приймає певне рішення, або й на становище самої держави в цілому. Зокрема, науковці пов'язують політичні ризики з чистими ризиками, які означають можливість отримання негативного (збитку) або нульового результату. З цієї точки зору, політичний ризик є ризиком фінансових втрат у зв' язку зі зміною політичної системи, розстановкою політичних сил у суспільстві, політичною нестабільністю тощо.

Стосовно політичних ризиків в сучасному українському суспільстві, то можна відмітити їх значну кількість і переважно деструктивний та непродуманий характер. Слушною є думка М. Михальченка, що “головним політичним ризиком в сучасній Україні є відокремлення влади від народу, визрівання конфлікту між ними, а в результаті - послаблення держави в цілому, загроза розвалу її як соціального організму. Тому потрібно терміново перевести хаотичний, стихійний політичний конфлікт на рівень інституціоналізованого політичного конфлікту, який би спирався на процедурний консенсус: розведення сфер жорсткого протистояння й погодження; злагода в “правилах гри” з метою погодження шляхів розв'язання конфлікту. Стосовно часткових політичних ризиків, які є похідними від головного й одночасно загострюють головний, то серед них можна виокремити: нерозв' язану проблему розподілу функцій влади; нереформовану судову систему; нерозробленість національної ідеї та механізмів її реалізації; брак консенсусу еліт; перманентне захоплення владного центру регіональними елітами, які в кожному конкретному випадку не схильні співпрацювати з іншими елітами, навіть з київською; брак сталого виборчого законодавства; аморальність депутатського корпусу; брак законодавства про референдум, що блокує механізм прямого волевиявлення народу;

гальмування адміністративно-територіальної реформи; взаємозв' язок капіталу і влади, що перетворює капітал на владу, а владу - на капітал; відсторонення інтелектуальної еліти від влади й ЗМІ” [2].

Ризик завжди присутній у прийнятті політичних рішень, які ускладнюються політичними, соціально- економічними факторами та особистісними (психологічними) особливостями суб'єкта політики. Політичний ризик, відповідно, можна аналізувати, використовуючи поняття з теорії прийняття рішень (сприйняття і аналіз ризикових ситуацій, рівень ризику, портфель ризику, профіль ризику тощо), які стосуються суб'єкта прийняття рішень. Тобто соціально-

психологічні характеристики політика, ступінь його компетентності та відповідальності можуть бути як конструктивними, так і деструктивними чинниками в контексті прийняття ризикованих рішень.

Певний суб'єкт по-своєму оцінює світ і своє місце в ньому, відповідно, в процесі прийняття рішення визначає, прораховує варіанти вибору, на основі інтуїції, власної системи цінностей, світоглядних установок і бачення соціального ідеалу. Політичний ризик виступає підтвердженням самостійності політичного суб'єкта, проте повинен бути виправданим. Під час виборчих кампаній політики часто використовують обіцянки в якості політичної технології, що є не реальними у реалізації або необгрунтованими. Наприклад, політологи, економісти зазначають, що нині в українському суспільстві політики пропонують підвищувати тарифи на комунальні послуги, які є не обгрунтованими і не підтверджуються конкретними розрахунками.

Зокрема, невиправданим ризиком і тому неприйнятним слід вважати політику експлуатації як одного регіону іншим, так і певного соціального шару іншим всередині окремих держав. Містять політичну загрозу й негаразди економічного характеру, “обвальні” соціальні процеси, надмірний акцент на націоналістичних, сепаратистських та інших домаганнях, а політичний ризик при цьому явно не прораховується. Проте навіть у стабільних країнах Заходу одна з основних проблем у прийнятті рішень полягає в тому, що вони віддаються на відкуп еліті, а витрати ризику припадають на широкі маси, і навіть виходять за рамки країни або регіону. в такому випадку проблема розв' язується створенням нових механізмів демократичного контролю або прийняття рішень і розосередженням відповідальності. Це вимагає високого рівня освіченості, соціальної залученості, цивілізованості, усунення моментів ейфорії і “фобій” при прийнятті та реалізації рішень, відмови від невиправданої обережності як гальма соціальних перетворень, “синдрому нерішучості” [2].

Тільки нині виявилася повнота ризикового рішення, пов'язаного з відмовою від усталеної політичної системи радянської доби. Проте це рішення призвело до появи нових зразків політичної активності на рівні керівництва і на рівні масової політичної поведінки. По-новому нині трактують проблеми соціальної несправедливості, як причини ризикових ситуацій, роль ЗМІ, вплив нових пріоритетів, що загострюють міру ризику. актуальною виявляється проблема поєднання національно-психологічних та етнокультурних зразків ризикової поведінки, відповідних “профілів ризику”. Посилення дивергентних процесів в сучасній політиці ставить на порядок денний питання про створення “центрів редукції ризику” на різних рівнях [2].

Деякі політологи вважали, що відсторонення від влади команди В. Януковича, котрий у 2010-2013 рр. вибудував власну патронатно-клієнтарну мережу і закріпив її на рівні конституційного порядку та законодавчих механізмів, усунуло ризик персоналізованої влади, що становив основний фактор політичної нестабільності в Україні. Проте нині прийняття низки законів розширює повноваження Президента і сприяють збільшенню його впливу, що може бути передумовою формування аналогічного ризику. Сьогодні підвищилося значення інших факторів, які підтримують невизначеність ситуації. Одним із наслідків революції Гідності, в якому співпали інтереси і активних прореформаторськи налаштованих громадян, і утиснутих у період правління В. Януковича олігархічних груп, стали турбулентні процеси, інспіровані і підтримані Росією, яка прагне до панування в пострадянському ареалі й оберігає власний авторитарний режим [3].

Окрім наслідків збройного протистояння на сході України, що пов'язано із людськими жертвами, руйнуванням та внутрішніми міграціями, побічним наслідком конфлікту стає мілітаризація відносин, формування практики розв' язання будь-яких спорів з використанням зброї та насильства. Причому, така практика може стосуватися будь-якої сфери суспільних відносин - спорів щодо власності, виступаючи “підтримкою” класичного рейдерства, виборчих спорів, тиском на процес ухвалення рішень органами державної влади. Відтак, на відміну від попереднього періоду розвитку суспільства, зростає повсюдна загроза тероризму в різних формах і на всій території України [3].

Водночас найбільш вагомими факторами ризиків фахівці вважають рівень корупції та ефективність/неефективність протидії, включеність/невключеність держави у воєнні дії на міжнародній арені, ступінь передбачуваності рішень (відкритості їх підготовки й ухвалення, включеність громадськості до їх розробки) [2]. Звичайно політичні ризики не вичерпуються наведеним переліком і можуть бути доповнені іншими, які тісно пов'язані із вище перерахованими. Фахівці в галузі політико-економічних проблем, а також пересічні громадяни, відмічають, зокрема, що політика сучасного уряду України побудована на переважно непродуманих ризикованих рішеннях, які на практиці виявляються неефективними і такими, що сприяють посиленню недовіри до органів влади. Зокрема, не прийняття низки законів і не проведення реформ, які стосуються суддів і органів прокуратури України, банківської системи, децентралізації влади тощо.

Згадані ризиковані рішення сприятимуть подальшій суспільно-економічній кризі і розколу України. Тут варто враховувати й такі чинники, як наявне ідеологічне протистояння між різними частинами України, що обумовило існування, так званих, політико-ментальних кластерів, які формувалися під впливом різних факторів (культурних, релігійних, мовних, промислових, міграційних тощо); боротьба фінансово-промислових кланів, які прагнуть домінування в державі, приватизації її у своїх інтересах; слабка дія законів, реалізація яких здійснювалась через право того, хто отримав державну владу. Прихід до влади певного регіонального клану майже автоматично призводив до перерозподілу майна в державі під гаслом про єдності нації і турботи про людей [2].

Виходячи із складної природи політичних ризиків, їх класифікують на основі різних ознак. По-перше, на основі поділу подій, викликаних або діями урядових структур у ході державної політики, або силами, які перебувають поза контролем уряду. У відповідності з цим принципом Ч. Кеннеді запропонував поділ політичного ризику на екстралегальний і легально- урядовий. Екстралегальний ризик - це будь-яка подія, джерело якої знаходиться поза існуючих легітимних структур держави: тероризм, саботаж, військовий переворот, революція. Легально-урядовий ризик є прямим продуктом поточного політичного процесу і містить такі події, як демократичні вибори, що призводять до нового уряду і змінам у законодавстві, що стосуються торгівлі, праці, спільних підприємств, грошової політики тощо. ризик політичний прибуток корупція

По-друге, існують ризики активної політичної діяльності і пасивного очікування. А також за ступенем обґрунтованості рішень є виправданий і невиправданий політичні ризики.

По-третє, виокремлюють типи політичного ризику залежно від можливого охоплення суб' єктів міжнародних економічних відносин: загальний, країнний і галузевий ризики. Загальний стосується усіх зарубіжних суб' єктів політичних відносин, які діють на певному національному ринку, а галузевий - тільки певної галузі (сфери діяльності). Ці ризики можуть бути зумовлені як суспільними, так і урядовими чинниками, які, в свою чергу, поділяються на внутрішні (зумовлені внутрішньою політикою уряду) та зовнішні (зумовлені зовнішніми, міжнародними умовами та процесами) чинники [4, с. 16].

Стосовно поняття “країнний ризик”, то це імовірність збитків при веденні бізнесу в конкретній державі, зумовлена несприятливою дією чинників, джерелом яких можуть бути політична ситуація, організаційні, економічні та соціальні умови, що не повністю піддаються державному регулюванню [5]. Він поділяється на комерційний та некомерційний (політичний). У свою чергу, комерційний ризик поділяється на ризик неплатоспроможності і трансферний, а політичний - на макроризик та мікроризик. Трансферний ризик - ризик того, що при проведенні економічної політики окрема країна може накласти обмеження на переведення капіталу, дивідендів і відсотків іноземним кредиторам та інвесторам. Під політичним ризиком науковцями пропонується розуміти ймовірність фінансових втрат у результаті впливу несприятливих політичних факторів у іншій країні [6].

Розглянемо місце України у різних рейтингах відповідно до її країнного ризику. За даними рейтингу агенції “Еиготопеу” у період з вересня 2005 р. до березня 2006 р. Україна посідала 78 місце серед 100 країн світу. У рейтингу Організації економічного співробітництва та розвитку наша держава мала середній рівень ризику. За даними рейтингу International Country Risk Guide за період 2011-2012 рр. Україна мала помірний рівень ризику [5].

За оцінками експертів, оцінка глибини політичних ризиків у порівнянні з минулим періодом оцінки у лютому 2014 р. змінилась у бік погіршення і сягає негативного максимуму 10 балів (вкрай високий рівень непередбачуваності) за 10-бальною шкалою [3]. На початку 2015 р. суспільно-політична криза заглибилась і ризиковані політичні рішення не були ефективними.

До XVII ст. не існувало загального поняття для позначення ризику: удача і нещастя зумовлювалися роком і фортуною. Нова епоха, трансформувавши уявлення про долю, ідеали й цілі, принесла усвідомлення ризику як ключового фактора людської діяльності та одна з умов досягнення успіхів. У сучасному політико-комунікативному просторі піддається певній оцінці, моделюванню і прогнозуванню з точки зору можливих результатів [7].

Для визначення рівня політичного ризику, як правило, аналізуються дії держави у минулому (дослідження стереотипів політичної поведінки уряду, які зумовлені соціально-культурними та історичними чинниками розвитку суспільства), аналізуються міркування експертів. З метою з'ясування сприятливих/несприятливих тенденцій в державі використовується метод агрегованих статистичних даних. У 70-х рр. ХХ ст. було розроблено моделі (PSSI; Ecological Approach), які базуються на причинних взаємозв' язках і спираються на економетричні та інші об'єктивні дані. Вимірюючи безпосередньо серію дискретних компонентів політичного та соціального середовища, модель Political System Stability Index претендує на незалежність від умоглядних висновків і спотворень (у модель вводилися додаткові конфіденційні оцінки за індексами, що розраховується за кожним компонентом) [7, c. 112].

Наступною моделлю є “екологічний” підхід Кнудсена, який ґрунтується на припущенні, що високий ступінь національної фрустрації буде існувати там, де значний розрив між очікуваннями людей та їхнім добробутом.

Крім того, ефективним є складання рейтингу країн за рівнем ризику, що включає такі етапи: вибір змінних (політична стабільність, ступінь економічного зростання, рівень інфляції, рівень націоналізації тощо), визначення ваги кожної змінної (максимальна вага має мінливу політичну стабільність), обробка показників за методом Delphi з використанням експертної шкали, виведення сумарного індексу, теоретично розташованого в межах від 0 до 100 (мінімальний індекс означає максимальний ризик, і навпаки). Як правило, індекси країн не досягають крайніх визначень. Порівняльні рейтингові системи, що використовують схожі методології, розробляються консалтинговими фірмами Frost & Sullivan (the World Political Risk Forecast), Business International and Data Resources Inc (Policon). Більшість з них доступні в режимі on-line і, як у випадку із Policon, користувачі можуть виключати вагу різних змінних або включати свою власну оціночну інформацію. Великим кроком стало створення банків політичних даних (World Handbook of Political and Social Indicators) [8, с. 270].

При аналізі політичних ризиків доцільно застосовувати метод математичного моделювання, зокрема, теорію ігор, для визначення наслідків прийняття рішень, їх ефективності та отримання набору раціональних стратегій гравців [9].

Отже, політичний ризик є можливістю виникнення збитків чи скорочення розмірів прибутку, є наслідком державної політики. Політичний ризик пов'язаний з можливими змінами в курсі уряду, змінами в пріоритетних напрямках його діяльності. В залежності від результатів прийняття ризикованих рішень та механізму їх реалізації політичний ризик може бути як конструктивним, так і деструктивним. Врахування і моделювання результатів політичних ризиків є особливо важливим у державах з неусталеним законодавством, кризовими явищами у суспільно- політичному житті суспільства тощо. Головною причиною існування політичних ризиків в Україні є не завершене формування суверенної держави, яка повинна включати такі складові: національну ідею як основу самоідентифікації нації й розбудови держави; консолідовану національну еліту, здатну зберігати національну ідею, захищати її від ворогів, управляти державою через моральний обов'язок; економічну, політичну, військову безпеку.

Аналіз політичних ризиків не вичерпується наявним дослідженням. Потребують подальшого вивчення такі чинники політичних ризиків, як особливі політичні традиції, недосконалість демократичних інститутів і глибокі соціально-економічні кризові явища у суспільстві.

Список використаних джерел

1. Моїсеєва А. С. Вплив політичних ризиків на формування політичного іміджу України [Текст] / А. С. Моїсеєва // Політологічні записки. - 20І3. - №7. - С.35-39.

2. Михальченко М. Політичні ризики в сучасній Україні: виклики й відповіді [Текст] / М. Михальченко // Політичний менеджмент. - 2007. - Вип.3. - С.3-8.

3. Тихомиров В. Б. Политический риск: рейтинг Литвы [Текст] / В. Б. Тихомиров, И. В. Тихомирова // Диалог. - 1990. - №15. - С.12-18.

4. Голишева Є. О. Країнний ризик України [Текст] / Є. О. Голишева, Я. В. Масько // Економічні проблеми сталого розвитку: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої пам'яті проф. Балацького О. Ф., м. Суми, 6-8 травня 2014 р. / За заг. ред. О. В. Прокопенко. - Суми: СумДУ, 2014. - Т.1. - С.79-80.

5. Губарев Д. С. Природа некоммерческих рисков в международных инвестиционных отношениях: дис. канд. юрид. н. [Текст] / Д. С. Губарев. - М., 2002. - 181 с.

6. Демчук Д. В. Методи оптимізації політичного ризику [Текст] / Д. В. Демчук // Політичні записки: зб. наук. праць. - Луганськ: вид-во сНу ім. В. Даля, 2012. - Вип.1 (5). - С.267- 275.

7. Корнієнко В. О. Моделювання процесів в політико- комунікативному просторі [Текст]: монографія / В. О. Корнієнко, С. Г. Денисюк, А. А. Шиян. - Вінниця: ВНТУ, 2010. - 260 с.

Анотація

ПОЛІТИЧНИЙ РИЗИК ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Проаналізовано роль і місце політичного ризику у прийнятті важливих політичних рішень. Здійснено їх класифікацію на основі різних ознак, що демонструє багатоаспектність цього феномену. Акцентовано увагу як на конструктивному, так і на деструктивному впливах ризикованих рішень на розвиток сучасного українського суспільства. Визначено об'єктивні і суб'єктивні чинники виникнення політичних ризиків. Стверджується, що нині в Україні переважає прийняття політиками ризикованих рішень, які бувають не обґрунтованими і не завжди виправданими.

Ключові слова: ризик, політичний ризик, ризиковані політичні рішення, країнний ризик.