Роль місцевих виборів 2006 року у політичній структуризації суспільства: на прикладі Волинської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль місцевих виборів 2006 року у політичній структуризації суспільства: на прикладі Волинської області

Мельник В.В.

здобувач кафедри політології та державного управління, Східноєвропейський національний університет ім. Лесі Українки (Україна, Луцьк)

Метою дослідження є системне вивчення процесів політичної структуризації населення районів Волинської області, прискореної виборчою кампанією 2006року.

Ключові слова: політична структуризація, партизація, політизація, районні ради, політичні партії, позапартійні депутати.

Передумовою значного політичного пожвавлення на місцях став новий Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” [8], прийнятий 6 квітня 2004 року, який запровадив пропорційну виборчу систему із закритими списками до всіх рад, крім сільських та селищних.

Окремі аспекти досліджуваної проблематики, зокрема, процеси політичної структуризації висвітлено в працях О. Полішкарової, М. Головатого. Утворення і особливості становлення партійно-політичної структури на Волині досліджувались В. Бортніковим, В. Малиновським, В. Бусленком. Однак, цілісних досліджень, котрі б висвітлювали процеси політичної структуризації в ході місцевих виборчих кампаній, є вкрай мало. Вивчення окресленої проблематики дає можливість аналізу політичного процесу на регіональному рівні, оскільки цей фактор часто є унікальним і нівелюється в загальних політологічних дослідженнях.

Нормативно-правова база виборчої кампанії 2006 р., з точки зору сприяння політичній структуризації, була далекою від досконалості. Навіть застосування пропорційної та мажоритарної системи у формуванні місцевих рад регламентувалось виключно формальним статусом населених пунктів. Закон не містив мінімального показника чисельності населення для міст, у яких вибори проводяться за пропорційною системою. Такий підхід призвів до того, що навіть у маленьких містах вибори депутатів проходили за пропорційною системою, а у селищах, чисельність населення яких була в рази вищою - за мажоритарною. Так, у найменшому місті Волинської області та другому з найменших в Україні - Берестечку, що налічує всього 1,9 тис. населення, вибори проводились на основі “пропорційки”, а у районному центрі - смт. Маневичі, з більш як 10 тис. мешканців, - за мажоритарною системою [6]. В цілому, по Україні, нараховувалось близько сотні міст із населенням менше 10 тис. осіб [2].

Прийнятий закон скасовував попередньо діючу норму щодо рівного представництва у районних радах всіх адміністративних одиниць. Згідно закону створювався єдиний багатомандатний виборчий округ, межі якого збігалися з межами відповідних районів.

Чисельність депутатського корпусу місцевих рад визначалася самими радами в залежності від кількості жителів, в межах встановлених законом. Відповідно до цього положення зменшилась чисельність 5-ти із 16-ти районних рад області.

Проти нового виборчого закону активно виступали представники місцевого самоврядування Волинської області, вбачаючи у ньому загрозу загальному прямому виборчому праву усіх громадян, незалежно від їхньої політичної приналежності [7, с. 247].

Звичайно, критика нового виборчого законодавства озвучувалась не лише на Волині. Політологи та державні діячі часто висловлювали власні вагомі застереження щодо окремих положень закону. Зокрема, голова Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування, В. Тихонов, зауважував на тому, що “проведення виборів за чинним Законом України зміцнило лише права громадян, які є членами тієї чи іншої політичної партії. Цим, у свою чергу, обмежено права переважної більшості громадян, які не належать до жодної політичної організації”, “виборча система суперечить конституційному статусу районних та обласних рад бути представницькими органами територіальних громад і матиме вигляд політичної ради з частковим їх представництвом” [15, с. 115].

Для політичних партій новий закон став шансом посилити свої позиції в органах самоврядування. Очевидно, що присутність у місцевих радах не була для політичних партій самоціллю. Часто вони навіть не мали програми, орієнтованої на обласний, або районний рівень [7, с. 262]. Тобто, більшість партій взагалі не ставили перед собою завдань районного масштабу. Приміром, СПУ, ідучи до Турійської районної ради, гарантували створення 1 млн. робочих місць щорічно [12, с. 71] - це при тому, що населення району менше 27 тисяч.

Частина політичних партій декларували вирішення загальних проблем: боротьба із СНІД; підняття села, якості сільської освіти і охорони здоров'я; розвиток культури та спорту; продовження програми “Шкільний автобус”.

Зовсім небагато партій, і ті не у всіх районах області, ставили перед собою конкретні цілі. Такі програми підтверджували знання специфіки району, а відповідно наявність діючої організаційної структури партії та налагодженої системи зворотних зв'язків.

З поміж усіх суб'єктів виборчої кампанії середня чисельність партій та блоків, що йшли на вибори по районах, становила 21. Найбільш чіткі завдання перед собою ставили: Народний блок Литвина та БЮТ. Блок Литвина мав передвиборчі програми, що відображали потреби громад, у 7-ми з 16-ти районів області, а БЮТ - у 4-ох.

Найчастіше партії обіцяли збудувати,

відремонтувати або завершити будівництво школи, лікарні, дитячого садочка, кінотеатру, будинку культури, музею.

Інколи програми партій мали примітивно-дріб'язкові положення - “придбати 10 комп'ютерів, 5 ксероксів”, “придбати 31 холодильну сумку, 5 холодильників для ФАПів” [12, с. 120]. Механізм виконання таких обіцянок на практиці нагадував, швидше, спонсорську допомогу, ніж депутатську діяльність.

Наша Україна та Блок Костенка і Плюща мали окремі програми для двох районів. КПУ, ПР, ПОРА- ПРП мали лише по одній програмі, що відображали потреби конкретних районів. В своїй більшості всі ці завдання потребували виключно матеріальних ресурсів. Лише “Наша Україна” в Любомльському районі серед своїх завдань декларувала створення футбольної команди району та духового оркестру [12, с. 120].

Політичні партії почали активну підготовку до виборів 2006 р. ще у 2005 році. Оскільки пропорційна система запроваджувалась і до районних рад, партії посилено працювали над створенням мережі місцевих партійних осередків. Чисельність, зареєстрованих районними управліннями юстиції впродовж року, зросла у два рази, порівняно з попередніми роками [3].

Власне представництво у радах, за результатами виборів, отримало 18 політичних партій, деякі з них входили до виборчих блоків.

Мандати між партіями у районних радах Волинської області розподілились таким чином: найбільше своїх членів провела партія “Батьківщина”, що була основою Блоку Юлії Тимошенко, - 308 осіб; “Народний союз наша Україна” (НСНУ), основа блоку “Наша Україна” - 144 членів партії; Українська народна партія (УНП), основа блоку Костенка і Плюща - 79; Народна партія (НП), основа “Народного блоку Литвина” - 76; Українська соціал-демократична партія (УСДП), перебувала у Блоці Юлії Тимошенко - 44; Соціалістична партія України (СПУ) - 28 мандатів; Партія промисловців і підприємців України (НІШУ), була у блоці “Наша Україна” - 26; Народний рух України (НРУ), що перебував у блоці “Наша Україна” - 16; Партія регіонів (ПР) - 11; Партія “Реформи і порядок” (ПРП), що була у блоці “ПОРА-ПРП” - 10; Комуністична партія України (КПУ) - 8; Народнодемократична партія (НДП) - 7; УРП “Собор” - 7 (6 за списком УРП “Собор” та 1 за списком блоку Юлії Тимошенко); Демократичний союз - 1; ПОРА, що перебувала у блоці “ПОРА-ПРП” - 5; Селянська партія України (СелПУ) - 3; Блок Юрія Кармазіна, до якого входили: Партія захисників Вітчизни, Всеукраїнська партія Миру і Єдності, Партія “Національно- демократичне об'єднання “Україна” - 2 (обоє були позапартійними).

В 15-ти із 16-ти районів області ВО “Батьківщина” провела до районних рад відносну більшість своїх членів, і лише у Ратнівській районній раді переважав “Народний Союз Наша Україна”. Очевидно цьому сприяло те, що список кандидатів від цієї політичної сили в районі очолювали: голова Ратнівської районної державної адміністрації, перший заступник РДА, начальник сектора з питань внутрішньої політики, зв'язків з громадськими організаціями та засобами масової інформації РДА [13]. Хоча скандалів щодо застосування адмінресурсу в районній пресі не було відображено - можливість його використовувати була, зокрема, одержувати провладним кандидатам чи політичним партіям достовірної закритої аналітичної інформації від органів державної влади про перебіг виборчого процесу [1, с. 56].

Деякі партії, зокрема УРП “Собор”, на виборах до районних рад ішли окремо від блоків, з якими виборювали місця в парламенті. На парламентські вибори ця партія йшла у блоці “Наша Україна”, до районних рад - самостійно, а одного її члена обрано до Старовижівської районної ради за списком блоку Юлії Тимошенко [9].

Жодна із районних рад не мала 100% партійного складу. Найбільш політизованими були Володимир- Волинська, Любешівська, Камінь-Каширська та

Іваничівська районні ради - 95,5%, 93%, 90,5% та 90% відповідно. Найменше членів політичних партій було у Локачинській, Ковельській та Ківерцівській районних радах - 73%, 82% та 85% відповідно.

Різниця між найбільш і найменш політизованими радами була досить значною - понад 20%. При чому, відставання Локачинського району, за даним показником, від свого попередника, Ковельського, складало майже 10%. Виходячи з того, що всі райони області є аграрними, а соціальна структура населення більш-менш однорідною, даний феномен, на нашу думку, слід розуміти як недостатню роботу політичних партій щодо структуризації населення.

Середня частка партійних у складі районних рад становила 87%, тобто 13% депутатського корпусу лишались позапартійними і це при тому, що вибори проходили за пропорційною системою.

Частка позапартійних кандидатів, включених у партійні списки, у деяких партій значно перевищувала партійних. Так, Демократичний Союз у Камінь-

Каширському районі провів до районної ради 5 безпартійних і лише одного партійного кандидата, у Ратнівському - Блок Юрія Кармазіна - 2 безпартійних і жодного партійного, у Шацькому - з двох кандидатів, проведених Партією Регіонів, один був безпартійним, у Любомльському - Блок Литвина, поруч із 3 партійцями, провів 2 безпартійних кандидатів. Немало позапартійних було і у лідерів виборчої кампанії: Блоку Юлії Тимошенко та Нашої України.

Народна Партія, що була основою Блоку Литвина, у Любомльському районі вже у 2005 р. мала мережу з понад 30-ти первинних осередків, однак не змогла сформувати власного потужного лідерства і була змушена залучати безпартійних кандидатів. Подібна ситуація склалася і у Шацькому районі з Партією Регіонів, яка маючи біля десятка первинних осередків, другим, прохідним, номером поставила позапартійного кандидата.

Залучення позапартійних кандидатів поставило низку риторичних питань: чи готові політичні сили взяти на себе формування районних рад; чи спроможні політичні партії налагоджувати зв' язок з електоратом; чи достатньо структурованим є суспільство.

Стратегія політичних партій, коли вони тенденційно підтримують, а, по суті, висувають певного “вільного” кандидата, певною мірою ставить під сумнів сам факт наявності “справжніх” осередків політичних партій в районах.

Найменше представництво в районних радах мали Блок Кармазіна та Демсоюз - представлені лише в одній із районних рад області. СелПУ, УРП “Собор”, КПУ, НДП, Партія вільних селян і підприємців мали представників у двох районних радах області.

Отже, поруч із беззаперечними лідерами кампанії у радах були політичні сили, що балансували на межі повної відсутності в представницьких органах районів. Це, в свою чергу, було ознакою наявності політичного плюралізму і компетентності виборця, який надавав перевагу достойному кандидату, а не лише партійному бренду.

Ступінь політичної структуризації населення проявився не лише у співвідношенні партійних та позапартійних депутатів у районних радах, а й шириною партійного спектру цих рад.

Лідером, за чисельністю політичних партій, що провели своїх членів до районної ради, став Турійський район - 12 партій. Найбільший кредит довіри від жителів району отримали “Батьківщина”, НСНУ, НП, УНП, СПУ, загалом вони вибороли 85% депутатських мандатів у районній раді. Не всі депутати, що пройшли від цих партій, були їхніми членами. За списком БЮТ пройшло 5 позапартійних, Українського народного блоку Костенка-Плюща - 2, СПУ - 1, один позапартійний пройшов від ПР [10].

Хоча партійний спектр району був найбагатшим, в районній раді не було жодної партії, яка мала б своїх членів лише у цій раді. У Волинській області НДП мала своїх представників лише у двох районних радах, в тому числі у Турійській - 3. Всі три депутати працювали в системі охорони здоров' я, один з них - головний лікар центральної районної лікарні. Тобто, присутність НДП у раді було швидше проявом корпоративізму і особистісного авторитету обраних, а не результатом зростання політико-ідеологічної структуризації в районі. Причому, за підсумками попередніх виборів, НДП мала своїх депутатів у 8-ми районних радах області, а це свідчить про значну втрату позицій у цілому.

Із початком виборчої кампанії місцева влада активно намагалась забезпечити демократичне, чесне та прозоре проведення виборів, як того вимагав відповідний Указ Президента. Голови районних державних адміністрацій проводили роз'яснювальну роботу серед лідерів політичних партій у районах щодо необхідності дотримання норм законодавства [4].

Аби забезпечити можливість всім виборцям здійснити своє волевиявлення і уникнути потенційних ускладнень, органи влади звертались до громадян із застереженням щодо необхідності заміни паспортів СРСР, хто цього не встиг зробити [16]. Надмірна політизація виборчої кампанії часто призводила до певних порушень законодавства, в тому числі службовцями.

У Старовижівському районі трапилось два інциденти, пов' язаних із провладним блоком. Спочатку було помічено, що службовий автомобіль голови райради прикрашала символіка Народного блоку Литвина, а це прямо суперечило нормі закону про заборону використання службового транспорту для передвиборчої агітації. Потім, в судовому порядку, було доведено факт використання для передвиборчої агітації коштів, що не належали до передвиборчого фонду [5]. Однак, дані порушення не спричинили якихось суттєвих санкцій.

Дивно виглядала ситуація й в одному із сіл цього ж району, де, згідно із протокольними даними, участь у голосуванні на виборах до Верховної Ради взяло 1180 громадян, обласної - 1162 і районної - 1122. Виходить, що 40 осіб бюлетені для голосування до райради з незрозумілих причин не отримали [5].

Оскільки офіційного пояснення даного випадку не було - можна припустити, що виборці не завжди розуміли серйозність виборів до місцевих рад та відмовлялись від бюлетенів, де замість конкретних кандидатів подавався перелік політичних партій. Кандидати у списках політичних партій часто не мали жодного відношення до територіальних громад, де проходили вибори.

Щоб унеможливити дану проблему в майбутньому, фахівці із регіональної політики та місцевого самоврядування вже тоді пропонували розводити у часі парламентські та місцеві вибори. А щоб виборець не відчував свого відчуження від політичних партій - передбачити відкриті, а не закриті партійні списки кандидатів у депутати [15, с. 116].

Хоча районні ради було сформовано за партійними списками - депутати часто проявляли власну позицію, нехтуючи внутріфракційною дисципліною, як це було при виборі голови Турійської районної ради. На цю посаду висували кілька кандидатів і більшість підтримала претендента від УНП, в тому числі частина фракції БЮТ, котра висувала власного кандидата. При чому, неофіційні джерела стверджували, що перед цим “бютівці із своїх депутатів брали підписку голосувати тільки за свого кандидата” [14]. Обраний голова до цього працював на посаді голови районної державної адміністрації, а на попередніх президентських виборах очолював штаб “Нашої України”.

За результатами виборів голів районних рад Волинської області, члени ВО “Батьківщина” очолили 11 рад, “Нашої України” - 3, УНП - 2.

Політизувавши виборчий процес до місцевих рад, політичні партії досягнули своєї мети - сформували представницькі органи переважно із своїх членів. Одним із завдань пропорційної системи було рекрутування місцевих політичних еліт і популяризація бренду політичних партій.

Вибори показали, що преференції політичним партіям та лідерам національного масштабу не обов'язково проектувались на місцевий рівень.

Результати опитувань у Ковельському районі свідчать, що виборець не завжди сліпо підтримував певну політичну силу до рад усіх рівнів. Інколи громадяни підтримували різні партії до рад різних рівнів [11].

місцеві вибори політична структуризація

Висновки

Застосування пропорційної системи виборів до районних рад помітно пожвавило політичне життя на місцях, посилило увагу до політичних партій. Цьому передувало масове створення первинних партійних осередків.

Однак, політичні партії виявили неспроможність взяти на себе всю відповідальність за формування рад. Свідченням є масове включення до списку кандидатів у депутати позапартійних. За результатами виборів жоден з районів Волинської області не мав абсолютно партійного складу ради. Найбільш політизована районна рада на 4,5% складалась з позапартійних депутатів. Середня частка позапартійних у районних радах Волинської області становила 13%.

Виборець у своїх преференціях часто керувався авторитетом конкретних кандидатів у виборчому списку, а не програмними положеннями партій, які часто мали абстрактний характер і не відображали специфіки потреб району.

Виборча кампанія 2006 р. проявила неспроможність політичної структуризації суспільства імперативним шляхом. Однак, набутий досвід є цінним емпіричним матеріалом для еволюції виборчої та партійної систем.

Список використаних джерел

1. Бучин М. Адміністративний ресурс: суть та типологія / М. Бучин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку: зб. наук. пр. - Львів, 2007. - Вип.19. - С.56-62.

2. Адміністративно-територіальний устрій областей

[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://static.rada.gov.ua/zakon/new/NEWSAIT/ADM/zmist.html.

3. Головне управління юстиції у Волинській області

[Електронний ресурс]. - Режим доступу:

http://justvolyn.gov.ua/reestr/informr/lyuboml/rpp.shtml.

4. Журавлюк І. Розмова з лідерами партій / І. Журавлюк // Нове життя. - 2006. - 18 лютого.

5. Коваль Ю. Результати голосування вже відомі, але головні вибори в районі ще попереду / Ю. Коваль // Сільські новини. - 2006. - 1 квітня.

6. Малиновський В. Закон про місцеві вибори: “за” і “проти” / В. Малиновський // Слово і діло. - 2004. - 14 квітня. - С.3.

7. Малиновський В. Я. Становлення і розвиток місцевого самоврядування у Волинській області (1990-2010 рр.): монографія / В. Я. Малиновський. - Луцьк: Ініціал, 2013. - 352 с.

8. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів: Закон України від 6 квітня 2004 р. №1667-ІУ // Уряд. кур'єр. - 2004. - 10 квіт. - С.7-22.

9. Про результати голосування та список депутатів

Старовижівської районної ради // Сільські новини. - 2006. - 1 квітня.

10. Протокол Турійської районної територіальної виборчої комісії // Народне слово. - 2006. - 1 квітня.

11. Семенюк А. Вибори: до і після / А. Семенюк // Вісті Ковельщини. - 2006. - 6 квітня.

12. Соціальні програми дій переможців виборів 2006 року у Волинській області: за результатами громадського моніторингу. - Луцьк: Асоціація захисту прав молоді Волині, 2006. - 120 с.

13. Список депутатів Ратнівської районної ради // Ратнівщина.

- 2006. - 4 квітня.

14. Стець М. Районну раду очолив представник нової генерації / М. Стець // Народне слово. - 2006. - 22 квітня.

15. Тихонов В. Проблеми проведення виборів до місцевих органів самоврядування та шляхи їх вирішення / В. Тихонов // Вибори та демократія. - 2006. - №4 (10). - С.116-118.

16. Увага! Шановні волиняни! // Нове життя. - 2006. - 18 лютого.

Размещено на Allbest.ru