Рушійні сили виникнення політичних протестів
Детермінанти політичної протестної активності. Систематизація чинників політичних протестних настроїв за глобальним, державним, груповим та особистісним рівнем. Поняття політичного протесту. Схема чинників, які впливають на формування протестних настроїв.
| Рубрика | Политология |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.07.2017 |
| Размер файла | 67,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Рушійні сили виникнення політичних протестів
Воробйова Т.Л.
Розглянуто та систематизовано основні детермінанти політичної протестної активності. На цій основі побудована концептуальна схема факторів, які здійснюють вплив на протестні настрої громадян. Запропоновано систематизувати чинники політичних протестних настроїв за глобальним, державним, груповим та особистісним рівнем. Глобальний рівень складають загальносвітові процеси, міжнародні тенденції розвитку, політичні актори зовнішні до розглянутого регіону. Державний рівень відповідно складають процеси на рівні держави: позиція центральної влади, криза державної влади, системна криза в державі, закони, правова система держави тощо. Всі рівні факторів впливають на інтереси і потреби великих мас людей, які складають наступне коло моделі. В центрі схеми розташований особистісний рівень, на який постійно здійснюється вплив усіх попередніх груп факторів, але лише від особистого рішення прийняти участь у протестних діях, буде залежати масова мобілізація суспільства.
Політичний протест, виходячи з цього, є сукупністю факторів і причин, їх взаємодією та взаємовпливом, що формує кризову ситуацію і сприяє її ескалації. Окремо один від одного ці фактори не формують умови, в яких виникає протест. Комплексний аналіз політичної напруженості виявляє «больові точки» політичного процесу.
Ключові слова: політичний протест, детермінанти масової політичної мобілізації, політична протестна напруженість, рівні факторів протестної поведінки.
Початок нового десятиліття суттєво розширив коло конфліктів у світі, що спричиняють мобілізацію широких кіл протестуючих, а відтак - ареал прояву масових протестів. У 2011 р. громадянські повстання, в результаті яких були вигнані колишні президенти, спалахнули в Єгипті, Тунісі, Лівії, Йемені; великі протестні виступи спостерігалися в Алжирі, Іраку, Йорданії, Кувейті, Марокко і Омані; в ослабленому вигляді протестна хвиля прокотилася в Лівані, Саудівській Аравії, Судані та Західній Сахарі; масові заворушення зафіксовані в США та Іспанії. У Росії взимку 2011-2012 рр. спостерігався сплеск протестних настроїв, викликаних незгодою протестуючих з підсумками виборів до Державної думи 2012 і бажанням заявити про активну громадянську позицію. У Європі масові протестні прояви спровокувало поєднання необхідності скорочення соціальних витрат через боргову кризу в деяких країнах ЄС і низького рівня довіри населення до політичних еліт, які розглядалися їм як корумповані. Відповідний фактор спричинив масові протести, які відбувалися 2013 в Болгарії, Греції та Іспанії. Україна також не стала винятком загальносвітового процесу політичних протестів. Неочікувана протестна активність українського суспільства, що виникла наприкінці 2014 року і триває досі, актуалізувало проблему детермінант масового політичного протесту.
Забезпечення і збереження стабільності суспільства є актуальними в будь-якій країні в будь-який час. Протест як певна форма прояву політичного конфлікту між суб'єктом (чи суб'єктами) і соціумом може виступати своєрідним індикатором зони неблагополуччя в тих чи інших сферах суспільних відносин і виконувати конструктивну або деструктивну функцію в житті суспільства. Нерівномірний розвиток країн, криза демократії, світова економічна криза, етно-релігійні конфлікти, тероризм та інші дисфункціональні прояви потребують детального аналізу мобілізаційних процесів та виявлення їх рушіїв. Знання факторів розвитку протестної готовності людей і наявність методів її діагностики на ранніх стадіях розвитку дозволять не лише ефективно управляти подібними громадськими конфліктами, утримуючи їх в рамках легітимних цивілізованих форм, але і робити профілактичні заходи для попередження розвитку некерованих деструктивних процесів, а також корекції тієї соціально-політичної ситуації, в якій розвивається протест.
Проблематика виникнення та функціонування політичного протесту досить широко розглядається у західній науці. Поява теми досліджень політичного протесту у світовій науці відноситься до часу молодіжної революції 1960-х рр., Коли виникає потреба в розумінні суті молодіжного бунту, що викликала зростання інтересу до проблематики протесту. Формуються теоретичні концепції протесту - парадигма колективної дії (Н. Смелзер, С. Терроу, Дж. Лофланд тощо) і теорія відносної депривації (Дж. Девіс, Т. Гарр, Р. Тернер), в яких основна увага приділяється мотивами участі особистості в протесті. Теорія мобілізації ресурсів, представлена роботами Дж. Мак-Карті, М. Залда, Е. Шортера, Ч. Тіллі, С. Терроу тощо, звертає увагу на організаційні можливості виникнення протестної поведінки, саме в рамках даного напрямку виникають розробки стосовно циклів протесту, які створюють «параболу масової мобілізації». З переходом у стан постмодерну, який констатували західні вчені, зміщується акцент у тематиці політичних протестів, що призводить і до зміни у сфері їх дослідження. Так, Ю. Хабермас, А. Турен, А. Мелуччі, П. Штомпка у своїх роботах розкривають основні умови для виникнення нових протестних рухів у постіндустріальних умовах. У рамках цієї парадигми приділяється увага культурним та історичним особливостям протестних рухів - Інглхарт, Далтон. Ці підходи до сьогодні переважають в американських дослідженнях протесту (Д. Сноу, У. Гемсон). політичний протест державний
Окремі аспекти діяльності протестних рухів в Україні досліджували такі вітчизняні науковці, як В. Бабкіна, М. Головатий, А. Колодій, Ю. Шемшученко, Г Почепцов.
Важливими для дослідження є доробки російських вчених Г. Ділігенського, Є. Здравомислової, В. Ко- стюшева. В них зосереджена значна складова теорії протесту. Доречними стали роботи таких дослідників,
як Д. Ольшанський, А. Кінсбурський і М. Топалов, які активно використовували соціально-психологічну теорію відносної депривації, згідно з якою незадоволеність соціальних груп, викликана розбіжністю очікувань з можливостями їх задоволення, є показником соціальної напруженості і за певних обставин може вилитися у відкритий протест. Дослідники (В. Костюшев, М. Назаров) відзначають зв'язок різних форм політичного протесту з розвитком партій, рухів, неурядових громадських організацій (тобто атрибутів громадянського суспільства).
Віддаючи належне і високо оцінюючи наукове і практичне значення досліджень закордонних і вітчизняних учених, варто підкреслити, що темі, яка розглядається у даній статті, у вітчизняній науці приділяється поки недостатня увага. Слід наголосити, що більшість робіт, яка торкається питання політичного протесту, носить соціологічний характер. Аналіз протестної поведінки в соціології будується за традиційною схемою: фіксується реакція громадян щодо соціально-політичної ситуації в країні (тут основними індикаторами виступають ставлення до реформ, органів влади, політичних лідерів, уявлення про можливість особистого впливу на політичні події і участі у масових акціях протесту) та вивчення фактів таких дій. Проте, поза увагою залишається проблема механізму виникнення протестної активності України, особливо у вигляді загальносуспільної мобілізації, яка мала місце як у 2004 так і у 2014 роках.
Автор мав на меті систематизувати основні фактори виникнення політичної протестної мобілізації та розробити їх концептуальну схему, яка дасть змогу побачити багатоаспектність феномену «політичного протесту» та складність його механізму.
Так, Є. Головаха у своїх роботах до основних чинників, що підвищують ймовірність масової участі населення в різних акціях політичного протесту, відносить наступні характеристики соціальної ситуації і політичної культури населення:
- високий рівень незадоволеності населення умовами життя (в першу чергу - матеріально-економічними);
- підвищення рівня недовіри до структур влади і політичних лідерів;
- низький рівень політичної залученості - участі населення у легітимних формах суспільно-політичного життя (членство в партіях, політичних рухах, асоціаціях, участь у виборах, доступні контакти з представниками влади тощо);
- низький рівень політичної ефективності - відчуття людиною можливості впливати легітимним шляхом на соціальні процеси та політичні рішення, що зачіпають його безпосередні інтереси [1, с. 35].
Значна недовіра до державних інституцій вже стала звичним явищем в українському суспільстві. Винятком був період після Помаранчевої революції, коли соціологи зафіксували рекордно високий рівень довіри до основних інститутів влади, що було пов'язано насамперед з високими очікуваннями від процесу демократизації у державі. В умовах масової недовіри до держави роль рушійної сили реформ могла б належати інститутам громадянського суспільства. Однак основні політичні інститути громадянського суспільства розвиваються вкрай повільно і непослідовно. За останні роки істотно знизилася підтримка населенням інституту багатопартійності, знижується і залученість людей в діяльності суспільно- політичних організацій. За роки незалежного існування України залученість в організовану громадську діяльність знизилася до такого рівня, який визначає практично повну безпорадність суспільства і особистості в спробі поставити під цивільний контроль ті чи інші державні структури. Нерозвиненість громадянського суспільства тісно пов'язана з вкрай низьким рівнем політичної ефективності, який проявляється в стійкій і повсюдній переконаності громадян України в тому, що вони нічого не зможуть зробити, якщо представники центральної або місцевої влади будуть утискати їх права та інтереси. Але, не зважаючи на досить критичний стан усіх перерахованих показників вже у травні місяці 2013 р., в українському суспільстві не спостерігалося масової протестної мобілізації, аж до грудня 2014 р., це приводить до висновку, що дані чинники, хоча і є важливими у формуванні протестних настроїв, але не є вирішальними для їх конвертації у реальні дії.
Дещо інші чинники політичного протесту висуває дослідник С. Шубін. В узагальненому вигляді науковець зводить їх до наступних:
- обмеженість матеріальних ресурсів та ціннісних орієнтацій і значні обмеження з боку представників влади;
- протилежність інтересів мас з інтересами правлячої еліти (сюди ж можна додати також суперечки всередині еліт) пряме політичне, ідеологічне, економічне зіткнення пригноблених з інтересами тих, хто має владу та інші блага [8, с. 157]. Але на думку автора, цих чинників також замало для виникнення масового протестного вибуху, особливо, що стосується протилежності інтересів мас з інтересами правлячої еліти, тобто це негативна оцінка дій влади з боку населення, яка також була досить високою вже у березні 2014 р. (тих, хто не підтримує діяльність Президента України Віктора Януковича налічувалось 52,7%; 54,9% тих, хто не підтримує діяльність ВРУ; та 52,4% частка тих, хто не підтримує діяльність уряду [3]), але все ж таки не сприяло утворенню масових протестних акцій. Зіткнення інтересів в середині еліти, з яскраво вираженою конфронтацією також не зникає з політичного поля з 2004 року. Не варто зводити значення цих факторів нанівець, проте, слід більш глибоко їх проаналізувати, задля створення повної картини виникнення політичних протестних дій.
Політична протестна напруженість має у своїй основі дію різних факторів або поєднання факторів. Причому, визначення найбільш значущих - є ключовим завданням для управління політичними процесами. Неможливо побудувати жорстку ієрархію факторів політичного протесту для будь-якої країни і ситуації. Кожного разу це буде свій набір. Певні чинники відіграватимуть велику роль в досліджуваному регіоні на даний момент часу, інші фактори вийдуть на перший план в інших обставинах. Однак можна виробити концептуальну схему, в якій дослідник буде оцінювати відносну вагу окремого фактора, а також їх взаємозв'язок для своєчасного вжиття заходів, щоб впливати на ситуацію і направити розвиток політичного процесу по «конструктивним рейках». На нашу думку, слід систематизувати чинники, що впливають на політичну напруженість. Це можна зробити за допомогою схеми, в якій, на думку автора, слід виділити глобальний рівень, державний, груповий та особистісний (Рис 3.1.).
Рис.3.1. Схема чинників, які впливають на формування протестних настроїв
Виділення глобального рівня факторів узгоджується з тезою Х. Майалла, згідно з яким «в умовах глобалізації аналіз конфліктів повинен враховувати соціальний, регіональний і міжнародний контексти. Ми повинні розглядати як сприяють побудові світу фактори, так і фактори, що збільшують конфлікт на всіх рівнях, від насильницького початку до періоду після його дозволу» [9, с. 340]. Не залишає поза увагою зовнішній фактор у своїх роботах Т Скокпол. Досліджуючи ключові для соціетальних змін взаємодії між державними, економічними і соціальними структурами, вона приходить до висновку про те, що для встановлення причин революції корисно виділяти зовнішні суперечності як одні з найважливіших структурних умов революції. Зовнішні суперечності виявляються в невигідному становищі даної держави на міжнародній арені, тиску іноземних держав. Особливу увагу дослідниця приділяє впливу міжнародного та всесвітньо-історичного контексту на внутрішні політичні конфлікти [2, с. 25]. Загалом, міжнародне оточення може або спонукати до революційних перетворень у цілих регіонах («Хвилі» демократизації (Хантінгтон), теорія «доміно», експорт революцій (Троцький)) або сповільнювати їх (Геополітичні стратегії, доктрина Брежнєва).
Повалення режиму Мілошевича в 2000 році, зміщення у листопаді 2003 року Шеварнадзе в ході «революції троянд», прихід до влади на Україні в результаті «помаранчевої» революції в грудні 2004 року Ющенка, перемога киргизької «революції тюльпанів» в березні 2005 року, прихід до влади Порошенка в 2014 році в результаті «київського майдану» в Україні - це ланки одного ланцюга. До того ж, в якості основних координаційних і фінансових центрів у більшості випадків використовувалися неурядові організації (НУО), які так чи інакше пов'язані з іноземним капіталом.
Можна говорити, що глобальний рівень (зовнішнє коло) складають загальносвітові процеси, міжнародні тенденції розвитку, політичні актори зовнішні до розглянутого регіону. Наприклад, світова економічна криза, кольорові революції, міжнародні кризи, руйнування біполярного світу тощо.
Державний рівень (середнє коло) відповідно складають процеси на рівні держави. Позиція центральної влади, криза державної влади, системна криза в державі, закони, правова система держави тощо. Державний рівень представлений набором факторів: економічні, соціальні, політико-інституційні, культурні, конфесійні, природні, демографічні, історичні, етнічні, правові та ін.
- Клімат, ландшафт, природні ресурси, які суттєво впливають на умови життя населення;
- Етнополітичні, культурно-історичні, релігійні, демографічні та ін. характеристики, що мають на даний момент значення об'єктивних факторів життєдіяльності населення, середовища проживання людей та основи формування стійких традицій і правил поведінки;
- Стан економіки, наявність і ступінь кваліфікації необхідної робочої сили, специфіка соціальної структури, динаміка суспільних відносин, загальний рівень освіти і культури населення [4, с. 28]. Економічні фактори відображають економічні проблеми даного регіону: безробіття, інфляція, відсутність інвестицій.
Політико-інституційні фактори представлені проблемою невідповідності повноважень і вирішуваних завдань, структурною напруженістю, що може виникати серед головних гілок влади, як це було, наприклад, 2008 році, коли голова уряду Ю. Тимошенко відкрито протистояла Президентові В. Ющенко, чи то протистояння місцевих і центральних органів влади тощо.
Демографічні чинники включають зміну демографічного балансу в даному регіоні, міграцію, низьку або високу народжуваність.
Конфесійні чинники - поліконфесійність, радикальні релігійні течії. Не можна залишати поза увагою протистояння між Московським та Київським патріархатом, яке постійно використовується під час електоральної боротьби, та посідало значне місце під час «помаранчевої революції».
Культурні фактори - полікультурність, традиції частини суспільства, неприйнятні іншою частиною цього суспільства. В Україні живуть понад 100 націй, переважна більшість яких розселена дисперсно і не має чітко визначених етнічних меж, а це, на думку західних етнополітологів, створює додаткові причини для виникнення конфліктів і труднощі у їх вирішенні. Саме цей фактор неодноразово виступав одним з головних у політичних протестах кримського регіону. Політичні сили не залишають його без уваги, сприяючи конфронтації українського населення. Не менш конфліктогенним чинником, ніж попередній, є прагнення національної більшості, тобто українців, реалізувати власні етнічні потреби, насамперед, мовні та культурні. Адже, за даними Центру дослідження суспільства, саме Закон про мови викликав рекордну кількість протестів по Україні минулого року. У травні на вулицях Україна відбулася 321 протестний подія, а в червні - не менше 323. Для порівняння: на піку протестів під час «підприємницького Майдану» в листопаді 2010 року в ЦДС зафіксували лише 292 протестні акції. За тиждень 30 червня - 6 липня на вулицях Україна було зафіксовано, принаймні, 139 протестних подій. Дві третини акцій (93 події), які відбулися минулого тижня, стосувалися саме мовного питання [6].
Правові фактори - прийняття законів, що можуть утискати інтереси деяких груп суспільства, сюди ж можна віднести і правову базу, яка регулює протестну діяльність в країні.
Геополітичні фактори - прикордонний характер територій. На нашу думку, ця група факторів є однією з найважливіших і тісно пов'язана з глобальним рівнем, адже саме від нього залежить зацікавленість інших держав у стриманні чи навпаки розпалюванні внутрішньої політичної напруги, як приклад цієї думки, можна навести «Арабську весну».
Комунікативні фактори - позиція засобів масової інформації, пропагування ідей, що сприяють політичного розколу в суспільстві та інші засоби масової інформації, особливо Інтернет, є потужним засобом політичної мобілізації.
Соціальні фактори - загальний рівень життя населення, соціальна диференціація в суспільстві, структура соціальних зв'язків (наприклад, клановість).
Всі рівні факторів впливають на інтереси і потреби великих мас людей, які складають наступне коло моделі. Тобто, тут знаходяться незадоволені базові потреби більших мас людей. Однак соціально-політична напруженість може виникати від усвідомлення людьми обмеження своїх прав та інтересів (теорія відносної депривації). Тут велику роль відіграють актори політичної системи - групи інтересів (наприклад, етнічні еліти, неурядові організації), які за допомогою різних інструментів, найчастіше, засобів масової інформації, Інтернету формують певну думку, артикулюють ідеї. Це можуть бути ідеї історичної несправедливості, нібито утиску інтересів. Головною причиною подібних дій виступають, як правило, економічні інтереси. Обмеження можливостей вираження соціального невдоволення, що існують на груповому рівні, пов'язані зі станом не тільки масової, але і елітної свідомості. По-перше, окремі елітні групи, за зауваженням Ю. Левади, в певний момент провокують і використовують постійно існуючий протестний потенціал мас в своїх інтересах [5, с. 9]. Подруге, сам по собі розкол в еліті може бути достатньою підставою для масового невдоволення, оскільки сигналізує про наявність серйозних проблем у розвитку суспільства або про гостру кризу в управлінні країною.
Так, розглядаючи український варіант подій кінця 2014 року,то головною проблемою став розкол країни на російську (малоросійську) і українську (галицьку) частини. Саме цей розкол, латентно існував з перших днів української незалежності і все більше спливав на поверхню і визначав політичне життя країни, довгий час дозволяв олігархічним верхівкам спрямовувати енергію мас на міжусобного етнічне, конфесійне, лінгвістичне, регіональне протистояння, відволікаючи від протистояння по лінії олігархічна влада - народ. До того ж, сама еліта була розколота боротьбою за ресурси системи і не тільки не виступала єдиним фронтом проти народу, але, навпаки, в боротьбі з опонентами різні олігархічні угруповання намагалися опертися на антагоністичні політичні та ідеологічні суспільні групи, а також на різні регіони країни.
Таким чином, можна стверджувати, що у разі глибокої суспільної кризи невдоволення наростає, а правляча еліта розколота, розгублена і недієздатна, виникають умови для росту масової протестної активності. І, навпаки, якщо владна, управлінська еліта консолідована, дієздатна і ефективна, у соціального невдоволення у вигляді масових дій протесту практично немає шансів на успіх.
В центрі схеми розташований особистісний рівень, на який постійно здійснюється вплив усіх попередніх груп факторів, але лише від особистого рішення кожного прийняти участь у протестних діях, буде залежати масова мобілізація суспільства. Серед особистісних факторів, що обмежують можливості прояву політичного невдоволення насамперед слід назвати такі як: природні обмеження (похилий вік і поганий стан здоров'я), суб'єктивні причини (недостатня політична грамотність, недовіра політичним лідерам і невіра в можливість «пересічної людини» вплинути на рішення властей, страх за своє життя).
Вплив на особистісний рівень здійснюється за допомогою створення стимулів. Так М. Олсон звернув увагу на створення селективних стимулів, під якими він розумів створення ситуації, коли, окрім загального блага (наприклад підвищення заробітної плати співробітників галузі в результаті страйку) колектив учасників отримує і деякі особисте благо. Прикладом, який вдало описує ідею селективних стимулів, є відомий лозунг «Пиво тільки членам профспілки» [7]. Існують способи створення стимулів, які орієнтовані не на прямі матеріальні виграші, а на підвищення соціального капіталу індивіда. Так, під час революції у В'єтнамі комуністи створювали організаційні осередки з селян за принципом сімейності і наявності дружніх відносин, що забезпечувало високий рівень внутрішньогрупової довіри і впевненість у тому, що решта учасників не вестимуть себе як «безбілетники». Крім позитивних стимулів, історія знає випадки створення негативних стимулів неучасті індивідів у колективних політичних діях. Примітним прикладом останніх є стратегія мобілізації політичною елітою Хуту простих представників цієї народності для боротьби з Тутсі в Руанді. Так, активісти з лав «народної» міліції спалювали будинки жителів, які відмовлялися приймати участь в атаках на поселення Тутсі, і часто вбивали тих, хто відмовлявся приєднатися до «загальнонародного» руху навіть після втрати всього свого майна. Подібні вбивства були ефективним інформаційним сигналом про витрати неучасті для інших жителів [7].
Запропонована схема відображає багатофакторну обумовленість виникнення політичного протесту.
Політична напруженість значно посилюється суб'єктивним сприйняттям політичної нестабільності в Україні, що є наслідком:
а) неадекватності реакції влади на зовнішні та внутрішні виклики в політичній та економічній сферах, що знаходить своє відображення у відсутності системного бачення перспектив подолання кризи. Основні зусилля спрямовані переважно на побиття аргументів однієї політичної сили іншою;
б) відсутності механізмів політичної відповідальності;
в) непрозорості формування депутатського складу Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування;
г) відсутності демократичного контролю за діяльністю влади всіх рівнів тощо.
Звертаючи увагу на передумови появи політичних протестних настроїв, варто оперувати певним набором показників, зокрема тих, що фіксують:
- рівень соціального самопочуття: соціальна
тривожність, аномічні настрої, рівень оптимізму- песимізму, адаптації населення до суспільних перетворень;
- описують процеси в політичній і економічній сферах: рівень довіри до влади, політиків, політичних партій, громадської активності, відчуття політичної ефективності, рівень соціальної напруженості;
- та показники, що фіксують рівень конфліктологіч- ного потенціалу в суспільстві: протестна активність, дистанційованість від участі в конфліктах.
На нашу думку, ще один фактор, який сприяє виникненню напруженостоі в українському суспільстві, є його перехідний стан. Враховуючи специфіку трансформації в Україні, необхідним вдається, не лише звернення до найважливіших чинників, що визначають появу політичної напруженості, але й окрім набору цих базових детермінант слід звернути увагу і на механізм переходу. Транзитивний характер розвитку суспільства, прискорена модернізація інституційної системи призводить до незбалансованості суспільної системи, руйнації традиційних соціальних зв'язків, відносної депривації як до основних негативних ефектів, які, в свою чергу, викликають аномію, відчуження, фрустрацію, невдоволення, іншими словами, детермінують виникнення і зростання політичної напруженості. В змістовному відношенні механізмом, що робить можливим встановлення взаємозв'язку між ефектами модернізації та політичною напруженістю, є збільшення розриву між швидким зростанням очікувань, викликаних суспільними змінами і гарантованих інноваційними громадськими практиками, і можливостями їх реального задоволення в рамках суперечності між легітимними та легальними соціальними інститутами. Зростання політичної напруженості призводить до формування протестного потенціалу.
Політичний протест, виходячи з цього, є сукупністю факторів і причин, їх взаємодією та взаємовпливом, що формує кризову ситуацію і сприяє її ескалації. Окремо один від одного ці фактори не формують умови, в яких виникає протест. Комплексний аналіз політичної напруженості виявляє «больові точки» політичного процесу.
Дослідження чинників протестної напруженості є необхідним для запобігання конфліктів, соціально- політичних «вибухів», тобто різкого переходу політичної напруженості у відкриті протестні дії, що мають деструктивний характер для суспільства, існуючої системи владних відносин. Своєчасне вжиття заходів, що компенсують негативну дію чинників, які створюють політичну напруженість, дозволить керувати політичним процесом.
Список використаних джерел
1. Головаха Е. И., Панина Н. В. Потенциал протеста украинского общества / Е. И. Головаха, Н. В. Панина // Социологические исследования - 1999. - №10. - С.31-40.
2. Грязнова О. С. Теда Скокпол: феномен революции в структуралистской перспективе / О. С. Грязнова // Человек. Сообщество. Управление. - 2007. - №4. - С.21-38.
3. Дослідження громадської думки. У яких випадках Ви могли б взяти участь у законних акціях протесту (мітингах, демонстраціях, пікетуваннях)? [Електронний ресурс] // Центр Разумкова. Офіційний веб-сайт. - 2013. - Режим доступу: http://www.razumkov.org.ua/ukr/ роН^р?роН_Ы=584.
4. Запрудский Ю. Г. Региональные конфликты: понятие и специфика Северного Кавказа // Этнические конфликты и их урегулирование: сб. науч. статей. - М.: Ставрополь, 2002. - С.24-31.
5. Левада Ю. Массовый протест: потенциал и пределы / Ю. Левада // Экономические и социальные перемены: Мониторинг общественного мнения. - 1997. - №3. - С.7-12.
6. Протести, перемоги і репресії в Україні за 2012 рік [Електронний ресурс] // Центр дослідження суспільства. Офіційний веб-сайт. - 2012. - Режим доступу: http://cedos.org.ua/protestmonitor/ героіГз/2012.
7. Соболев А. С. Факторы коллективного действия: случай массовых протестов в России в 2011-2012 гг. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.hse.ru/ data/2013/05/19/1298469954/WP1_2012_05_5.pdf.
8. Шубін С. П. Соціально-філософські аспекти сучасного політичного конфлікту на Півдні України / С. П. Шубін // Сучасна українська політика. Політики і політологи про неї. - Київ; Миколаїв: МДГУ ім. П. Могили. - 2004. - Вип.6. - С.157-160.
9. Этнополитический конфликт: пути трансформации:
10. настольная книга Бергхофского центра / Институт этнологии и антропологии им. Н. Н. Миклухо-Маклая РАН; пер. с англ. Л. Зиминой, Н. Кулаковой. - М.: Наука, 2007. - 584 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Суть, класифікація та типи суспільно-політичних рухів як своєрідної форми вияву політичної активності людських мас. Порівняльний аналіз рухів та політичних партій, їх специфіка. Значення політичних рухів для подолання авторитарних і тоталітарних режимів.
реферат [22,3 K], добавлен 01.07.2011Прототипи сучасних політичних партій в умовах кризи феодалізму, ранніх буржуазних революцій і формування капіталізму, в час виникнення парламентів. Політична весна народів. Зв’язок між трансформацією політичних партій та реформою виборчого права.
реферат [20,8 K], добавлен 17.09.2013Історія та основні етапи виникнення політичних партій на Україні. Напрями діяльності перших українських партій початку XX ст., тенденції їх розвитку. Основні причини та шлях становлення багатопартійності. Діяльність політичних сил після розпару СРСР.
реферат [33,6 K], добавлен 04.09.2009Узагальнення існуючих даних в історії створення, становлення та розвитку БЮТу. Дослідження еволюції політичних стратегій політичної сили відповідно до різних періодів її перебування при владі або в опозиції. Структура та політичні пріоритети об'єднання.
реферат [57,5 K], добавлен 17.01.2010Поява та подальший розвиток традиційних суспільно-політичних течій. Поняття, сутність, основні види політичних течій. Виникнення та загальна характеристика таких основних політичних течій, як консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм.
реферат [29,7 K], добавлен 02.10.2009Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів. Особливості політичної системи Республіки Куба, її структура, модель та тип. Поширені класифікації політичних систем. Становлення політичного режиму країни, його стан на початку XXI сторіччя.
курсовая работа [856,6 K], добавлен 23.06.2011Типологія ресурсів життєздатності політичних режимів. Матеріально силові та духовно-психологічні ресурси. Кореляція багатства і політичних устроїв. Стабільність політичного режиму. Стабілізація авторитаризму і демократії. Значення економічних ресурсів.
контрольная работа [24,1 K], добавлен 16.04.2011Поняття про марксизм як політичної течії. Аналіз капіталістичного способу виробництва як єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Теоретична і практична діяльність В.І. Леніна. Погляди К. Маркса на процес виникнення та розвитку політичних явищ.
реферат [37,0 K], добавлен 06.05.2014Концептуальні підходи дослідження, аспекти формування і становлення іміджу політичних лідерів в Україні, сутність іміджелогії як соціально-політичного явища. Технології створення іміджу політичного лідера, роль особистості, ділових і моральних якостей.
реферат [30,6 K], добавлен 09.09.2010Влада як одна з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Формування владних структур на основі правових та політичних норм. Сутність влади та механізм її здійснення. Суб'єкти та об'єкти політичної влади. Класифікація ресурсів влади.
реферат [17,5 K], добавлен 29.11.2010Аналіз процесів соціально-політичної трансформації Молдови пострадянського періоду. Процеси, які безпосередньо стосуються функціонально-динамічних характеристик політичної системи. Фактори, що впливають на трансформацію політичних інститутів суспільства.
статья [41,8 K], добавлен 11.09.2017Проблема "політичного темпераменту" партій як одна з головних у політичних науках. Мета політико-пропагандистського, ідеологічного впливу. Український лібералізм як світоглядна концепція. Еліта (аристократія) в історичному контексті В. Липинського.
контрольная работа [2,0 M], добавлен 13.02.2011Елементи політичної системи суспільства. Особливості формування та розвитку політичних систем США і Великої Британії, їх спільні та відмінні риси, переваги та недоліки. Регіональні структури влади та місцевого самоврядування. Виборча та партійна системи.
курсовая работа [49,7 K], добавлен 30.12.2013Типологія політичного лідерства. Осмислення суті політичної еліти в теоріях філософів та істориків. Періоди формування і діяльності власної еліти в українському суспільстві. Типи політичних лідерів сучасної України, розташування сил і перспективи партій.
реферат [24,1 K], добавлен 10.03.2010Поняття, структура і функції політичної системи. Основні ознаки, функції, генезис політичних партій. Тенденції розвитку партій і партійних систем в країнах Західної Європи та США на сучасному етапі. Етапи правового розвитку російської багатопартійності.
дипломная работа [85,2 K], добавлен 04.02.2012Поняття, сутність, істотні ознаки політичних режимів. Основні підходи до їх типологізації. Характеристика автократичних (тоталітарного і авторитарного) видів політичних режимів. Перехід до демократії як напрям трансформації недемократичних режимів.
контрольная работа [51,1 K], добавлен 12.02.2012Особливості та сутність найважливіших видів і типів політичних технологій. Реалізація функцій політичної системи. Методи політичного менеджменту. Проведення електоральних кампаній. Інформаційні стратегії у виборчій боротьбі. Сучасні механізми лобіювання.
курсовая работа [41,7 K], добавлен 06.02.2011Інституціональні ознаки парламентаризму як складової суспільно-політичного розвитку. Сутність поняття політичний інститут. Основні підходи до його визначення. Характерні ознаки парламентаризму в "перехідних" політичних системах та в розвинутих країнах.
курсовая работа [64,3 K], добавлен 06.10.2014Формування іміджу політичних діячів. Компаративний аналіз іміджів політичних діячів України. Специфічні риси іміджу Віктора Ющенка і Віктора Януковича. Дослідження суспільної думки України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 02.06.2009Зміст і сутність політики та політичного життя в суспільстві. Політологія як наука, її категорії, закономірності та методи. Функції політології як науки. Політика як мистецтво. Закони розвитку політичного життя, політичних систем, політичних відносин.
реферат [58,1 K], добавлен 07.11.2008
