Розподіл влади як центральний принцип функціонування системи державного правління в українській політичній думці націонал-демократичного спрямування (Західна Україна та середовище еміграції у міжвоєнний період XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розподіл влади як центральний принцип функціонування системи державного правління в українській політичній думці націонал-демократичного спрямування (Західна Україна та середовище еміграції у міжвоєнний період XX ст.)

Демчишак Р.Б.,

кандидат політичних наук, доцент, доцент кафедри політології та міжнародних відносин, Національний університет «Львівська політехніка»

Україна, Львів

Анотація

Здійснено аналіз української політичної думки націонал-демократичного спрямування міжвоєнного періоду ХХ ст. (Західна Україна та середовище еміграції) на предмет проблематики компетенцій державно-політичних інститутів та розподілу влади. Досліджено моделі республіканських форм правління С. Дністрянського та О. Ейхельмана, здійснено їх порівняльний аналіз. Встановлено, що обидва мислителі створили концепції демократичних республік з чітким балансом повноважень між державно-політичними інститутами. Виходячи із сучасних характеристик різновидів республік, модель С. Дністрянського можна віднести до президентської (частково змішаної у президентсько-парламентському варіанті), а модель О. Ейхельмана до парламентської (частково змішаної у парламентсько-президентському варіанті) республік. В концепціях республіканських форм правління обох учених детально розписано механізм «стримувань і противаг» між гілками влади.

Ключові слова: розподіл влади, форма правління, глава держави, парламент, уряд.

Дослідження вітчизняної політичної думки і практики політичної організації набуває важливого значення у наш час не лише у плані актуалізації політологічної спадщини українських мислителів, але, передусім, оптимального використання ідейно-теоретичних напрацювань і практичного досвіду минулого. Аналіз тематики балансу повноважень державних інститутів демократичної республіки, здійснений представниками української політичної думки націонал-демократичного спрямування міжвоєнного періоду ХХ ст., може і повинен ефективно використовуватися у теорії і практиці сучасних процесів конституційного реформування та державотворення.

Конституційно-правові погляди С. Дністрянського були предметом аналізу П. Стецюка [13], А. Савчака [11]. Політологічна спадщина О. Ейхельмана загалом досліджувалася Я. Б. Турчин [14]. Предметом нашої роботи виступає комплексне політологічне дослідження наукової спадщини основних представників української політичної думки націонал-демократичного спрямування (з елементами порівняльного аналізу) на предмет аналізу конкретної проблематики розподілу влади.

Метою роботи виступає дослідження повноважень та компетенцій державно-політичних інститутів, з'ясування механізму «стримувань і противаг» між гілками влади в моделях республіканських форм правління, запропонованих українськими вченими, представниками політичної думки націонал-демократичного спрямування Західної України і середовища еміграції 1920-1930-х рр.

Українська політична думка міжвоєнного періоду ХХ ст. була представлена повним спектром ідейно-політичних напрямів, зокрема націонал-демократичним. Визначним ученим, представником української політичної думки націонал-демократичного (націонал-державницького) спрямування був Станіслав Дністрянський. Творець «Проекту Конституції ЗУНР» сучасну конституційну державу за формою правління бачив «народньою республікою». Віддаючи перевагу «парламенту і парламентаризму як центровим явищам життя новітньої держави» [11, с. 11], мислитель усвідомлює, що умовою здійснення повноцінного народовладдя та ефективного функціонування органів державної влади виступає принцип її поділу на окремі гілки. «Запустити» конституційну модель республіки, за С. Дністрянським, повинні Установчі збори. Після їх закриття законодавча влада переходить до однопалатного парламенту - Народної Палати, яка обиратиметься на основі демократичних принципів виборчого законодавства терміном на 4-и роки. Причому парламент проголошується загальнонаціональним вищим органом законодавчої влади, залишаючи право обмеженої законотворчості місцевій владі. До компетенцій парламенту, за С. Дністрянським, зокрема відносимо: укладення державних договорів з іншими державами; регулювання законодавства про військову службу, валюту, фінанси і податки; про цивільне і карне право; право оголошення війни та укладення миру; контроль адміністрації і судівництва; право висунення політичного обвинувачення проти президента республіки тощо [3, с. 339-340]. Відповідно до принципів самовизначення народів члени Народної Палати ділилися на три національні курії: українську, польську та курію інших народностей. До організаційно-фахової структуризації парламенту відносимо: голову Народної Палати, трьох заступників, парламентські комітети (комісії). Визначається організація законотворчого процесу в парламенті, правовий статус депутатів. Парламент може бути розпущений достроково Президентом, після чого проголошуються нові вибори не раніше ніж через два місяці.

Намагаючись розширити участь народу у здійсненні влади та реалізації свого суверенітету, С. Дністрянський пропонує, окрім Народної Палати, інші конституційні форми здійснення народовладдя в державі - Загальну народну раду (скликається для ревізії конституції), Народні збори (референдум) та Народні комори (організації, вибрані за професійно-фаховою ознакою з визначеною сферою діяльності).

На чолі виконавчої влади республіки стоїть всенародно обраний Президент (обирається на термін чотири роки), який, відповідно до описаної С. Дністрянським форми правління, є главою держави та главою виконавчої влади водночас. При цьому вищим органом виконавчої влади науковець називає Раду Держави (кабінет міністрів) [3, с. 342]. Виходячи з того, що Президент представляє державу на міжнародному рівні і виступає верховним головнокомандувачем (вчений цього терміну не вживає, однак відповідна компетенція є очевидною зі змісту його праць), головними його повноваженнями є зовнішня політика та оборона держави. У виконанні вищезгаданих функцій Президентові допомагає Прибічна рада (адміністрація).

Рада Держави складається з шести департаментів: внутрішніх справ, фінансів, віросповідань та шкільництва, земельної господарки, торгівлі та промислу, шляхів [3, с. 343]. Відповідно шість членів уряду призначає Президент з врахуванням національної квоти та побажань Народної Палати. До компетенцій Президента також відноситься: призначення керівника уряду та визначення головуючого на його засіданнях, звільнення членів уряду, призначення голови Державної юстиції, призначення суддів, призначення членів Прибічної ради, скликання Народних зборів (референдуму) [3, с. 342-343; 13, с. 126-127]. Серед повноважень Ради Держави: управління загальнодержавними справами, контроль за органами місцевого управління, призупинення нормативних актів місцевих представництв у випадку їх невідповідності законодавству.

У випадку виходу Президента за межі своїх компетенцій або державної зради Народна Палата може висунути йому політичне обвинувачення. Після відповідних рішень судових органів парламент може вносити пропозицію про звільнення Президента двома третинами голосів, яке має наслідком тимчасове усунення його від посади до рішення Загальної народної Ради. Обов'язки глави держави виконує член Ради Держави, делегований нею [4, с. 179-180].

Судова влада у народній республіці С. Дністрянського має реалізовуватися відповідно до демократичних принципів здійснення правосуддя. Окрім судів загальної юрисдикції, покликаних розглядати кримінальні та цивільні справи, мислитель пропонує спеціалізовані суди - торгівельні, промислові, військові, а також спеціальний судовий орган - Державний судовий трибунал, покликаний поєднувати функції верховного правосуддя та конституційної юрисдикції. Серед його повноважень: перевірка нормативних актів на конституційність, вирішення конфліктів між органами влади, прийняття рішень по питаннях щодо порушення прав людини. Останній судовий орган (складається з 12-ти осіб) повинен формуватися у такий спосіб: половина членів щорічно обирається Народними зборами за пропозицією національних курій Народної Палати, друга половина призначається Президентом за пропозицією голови Державної юстиції [Цит. за 13, с. 134].

У концепції «народньої республіки» С. Дністрянського чітко простежується механізм «стримувань і противаг» між гілками влади. Зокрема, парламент - Народна Палата може в такий спосіб впливати на виконавчу і судову владу: виходити з ініціативою до Загальної народної ради щодо відставки Президента; давати згоду на притягнення Президента до відповідальності; приймати закони, що регулюють порядок функціонування органів виконавчої влади; вимагати присутності на своїх засіданнях членів уряду; пропонувати до обрання половину членів Державного судового трибуналу; приймати закони, що регулюють порядок функціонування органів судової влади; висувати політичні звинувачення проти суддів.

Виконавча влада - Президент (глава держави) і Рада Держави (уряд) можуть впливати на законодавчу і судову гілки влади: реалізовувати право розпуску парламенту; здійснювати законодавчі повноваження у період виборів парламенту; застосовувати своєрідне право вето на закони; призначати половину членів Державного судового трибуналу; призначати і звільняти голову державної юстиції; призначати суддів.

Нарешті судова гілка влади в особі Державного судового трибуналу теж впливає на законодавчу і виконавчу владу: перевіряє закони на предмет конституційності; підтверджує або заперечує невиконання обов'язків депутатами парламенту; перевіряє нормативні акти органів виконавчої влади; бере участь у процедурі відсторонення від влади Президента [13, с. 137-139].

Інший відомий учений, представник української політичної думки націонал-демократичного (націонал-державницького) спрямування, автор «Проекту Конституції УНР» Отто Ейхельман кожну форму правління вважав унікальною, надаючи при цьому важливого значення проблемі встановлення і розвитку парламентаризму. На думку мислителя, лише верховній Установчій владі, здійснюваній народом через референдум, належить виключне право змінювати конституцію держави [7, с. 451]. Вищим органом законодавчої влади проголошувався Федерально-державний парламент, що мав складатися з двох палат: Земсько-державної палати і Федерально- державної ради. Перша повинна складатися із представників окремих земель, друга - обиратися всенародно на основі демократичних принципів виборчого права терміном на 3 роки. Палати повинні були функціонувати відокремлено, збираючись на об'єднані засідання лише в особливих випадках, визначених законодавством. До компетенцій парламенту, за О. Ейхельманом, відносимо: законотворчу роботу; затвердження бюджету держави; затвердження міністрів та інших урядових осіб, запропонованих на посади главою держави; вибрання половини із загального числа вищого федерального суду; притягнення до відповідальності глави держави, міністрів, суддів тощо [3, с. 327]. Дострокове припинення повноважень Федерально-державного парламенту або однієї із його палат може бути здійснене Установчою владою, зокрема в спосіб призначення Федерально-державним головою референдуму щодо розпуску парламенту [8, с. 172].

Главою держави та главою виконавчої влади водночас, відповідно до концепції республіки О. Ейхельмана, виступає Федерально-державний голова. Він обирається терміном на шість років Об'єднаним зібранням обох палат парламенту і членів Федерально-державного суду. Однак у випадку вимоги громадян протягом трьох місяців з часу обрання кандидатура глави держави може бути винесена також на всенародний референдум [7, с. 469]. До повноважень глави держави, що здійснює цивільне та військове управління, належить: догляд за виконанням законів, ревізія адміністративних установ, звільнення більшості урядовців, підписання міжнародних договорів, затвердження надзвичайних видатків, командування збройними силами, оголошення стану війни і миру, надзвичайного і воєнного стану [7, с. 470-471; 3, с. 327]. При Федерально-державному голові існує особлива канцелярія (адміністрація).

Процедура дострокового звільнення глави держави із займаної посади передбачала участь у цьому процесі різних інституцій: Федерально-державного суду, Об'єднаного зібрання обох палат парламенту, окремого трибуналу, а також всенародного референдуму [14, с. 264].

Безпосередньо виконавчу владу повинен був здійснювати уряд (Рада Міністрів), склад якого призначався Федерально-державним парламентом за пропозицією Федерально-державного голови. Голова Ради Міністрів окремих повноважень не мав. Передбачалося існування при уряді Особливої Наради, покликаної координувати законодавчі ініціативи парламентів окремих земель.

Вищим органом судової влади в концепції республіки О. Ейхельмана проголошувався Федерально-державний суд. Його склад обирався спільним зібранням обох палат Федерально-державного парламенту. Причому половина членів суду обиралася з числа кандидатів, запропонованих парламентами окремих земель, дві шостих - з числа кандидатів, внесених палатами парламенту, а одна шоста - за поданням Федерально-державного голови. До повноважень Федерально-державного суду входило: трактування конституційних норм за поданням вищих державних інституцій; розв'язання суперечок між окремими землями, членами федерації; тлумачення законів за зверненням як юридичних, так і фізичних осіб [7, с. 488-490].

Окремо О. Ейхельман виділяв таку владну інституцію, як Федерально-державний контроль, покликану контро-лювати державні бюджетні надходження та видатки.

Форма держави та інститути державної влади в концепціях С. Дністрянського та О. Ейхельмана

Порівняльна характеристика моделей республік С. Дністрянського та О. Ейхельмана

* інколи необхідним було затвердження на всенародному референдумі

Система «стримувань і противаг» між гілками влади у моделях республік С. Дністрянського та О. Ейхельмана

1. Андрухів І. О. Кость Левицький: політик, громадський діяч, правник (1859-1941) / І. О. Андрухів, С. Д. Сворак, В. В. Ковалик. - Надвірна, 2009. - 104 с.

2. Гринів О. Українська націологія між світовими війнами: історичні нариси / О. Гринів. - Львів: Світ, 2008. - 430 с.

3. Дністрянський С. Загальна наука права і політики. Т.1 / С. Дністрянський. - Прага: Наклад Українського університету в Празі, 1923. - 393 с.

4. Дністрянський С. Конституція Західно-української народньої республіки // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. - Додатки. - С.161-186.

5. Дністрянський С. Нова держава / С. Дністрянський. - Відень, Прага, Львів: Українського скитальця, 1923. - 29 с.

6. Дністрянський С. Устрій Галицької держави // Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. - Львів, 1999. - Додатки. - С.155-161.

7. Ейхельман О. Проект Конституції (Основних державних законів) Української народньої республіки // Турчин Я. Б. Отто Ейхельман: постать на зламі століть. Політологічний дискурс: монографія. - Львів: В-во Львівської політехніки, 2010. - Додатки. - С. 439-519.

8. Ейхельман О. Проект Конституції (Основних державних законів) Української народньої республіки // Конституційні акти України. Невідомі Конституції України. - К.: Філософська і соціальна думка, 1992. - С. 149-219.

9. Олещук К. Держава в соціологічній спадщині Станіслава Дністрянського [Електронний ресурс] / К. Олещук // Соціологічні студії. - 2013. - №2. - С.11-16. - Режим доступу: http // nbuv.gov.ua / j-pdf / socst 2013 2 4.pdf

10. Політологія. Кінець ХІХ - перша половина ХХ ст. / [хрестоматія / за ред. О. Семківа]. - Львів: Світ, 1996. - 800 с.

11. Савчак А. В. Конституційно-правові погляди Станіслава Дністрянського: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 - історія політичних та правових вчень / А. В. Савчак. - Київ, 2009. - 23 с.

12. Соляр І. Українське національно-демократичне об'єднання: перший період діяльності (1925-1928) / Соляр І. - Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип'якевича, 1995. - 72 с.

13. Стецюк П. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст / П. Стецюк. - Львів, 1999. - 232 с.

14. Турчин Я. Б. Отто Ейхельман: постать на зламі століть. Політологічний дискурс: монографія / Я. Б. Турчин. - Львів: В-во Львівської політехніки, 2010. - 520 с.

15. Українська суспільно-політична думка в 20 столітті: Документи і матеріали / [упор. Т. Гунчак, І. Сольчаник]. - Т.2. - [Б.м.]: Сучасність, 1983. - 426 с.

Размещено на Allbest.ru