Донбас у контексті теорій порубіжжя: соціогуманітарний аналіз

В особливо складному становищі міста Донбасу опинилися в останні роки існування СРСР. Із кінця 1970-х рр., коли основою енергетики в усьому світі стали нафта й газ, у шахтарських регіонах проявилися ознаки гострої кризи. Страйки донбаських гірників, які пройшли одночасно з робітничими виступами в Кузбасі й Воркуті, наблизили розпад СРСР. Але становище шахтарів та їхніх сімей вони не поліпшили. Що ж до загальних проблем галузі, породжених зношеністю обладнання, диспропорціями між складністю праці та її оплатою, нерозв'язаними екологічними проблемами, то вони мали тенденцію до загострення.

Донбас у незалежній Україні: ціна прорахунків

Перехід від планово-розподільчої до ринкової економіки відбувався в Україні болісно та спричинив істотний спад виробництва. На життєдіяльності міст тривалий період загальноекономічної кризи (1991--2000 рр.) позначився гостро негативно. У найскладнішому становищі опинилися ті з них, де основою матеріального виробництва був багатогалузевий машинобудівний комплекс, а більшість підприємств працювала на військові замовлення. Приватизація у промислових галузях відбувалася за складними схемами, унаслідок чого у виграші виявився непрозорий, а інколи й кримінальний капітал. Швидко «нарощували м'язи» представники фінансово-промислових груп Дніпропетровська й Донецька. Решта міст потерпали через відтік працездатного населення за кордон і до столиці, багато з них потрапили в категорію депресивних територій. Наслідком стали тіньовий адміністративно- територіальний перерозподіл зон політико-економічного впливу та кланово- корпоративне районування країни, що в підсумку витворило складну суміш відомчих, корпоративно-олігархічних та бюрократичних інтересів. Хронічні невиплати заробітної плати, явне і приховане безробіття різко погіршили самопочуття людей, призводили до краху життєвих орієнтирів, позбавляли впевненості у завтрашньому дні.

Уже в 1990-х рр. стало зрозуміло, що Донбас, виробляючи 1/5 усієї промислової продукції, перебуває на межі економічної катастрофи. Щільність викидів шкідливих речовин промисловими підприємствами сягнула 60 т/км2 і була майже у 9 разів більшою, ніж у середньому по Україні Донеччина -- лидер по загрязнению окружающей среды // Сегодня. -- 2000. -- 22 декабря.. Понад 100 га землі займали звалища й відвали, але жодного заводу для переробки та знешкодження токсичних відходів збудовано не було.

На початку 1990-х рр. з майже 2-мільйонного шахтарського населення України 90% зосереджувалося на Донбасі. І хоча поєднання індустріальної перенасиченості з недорозвиненою міською інфраструктурою створювало чимало проблем, усе ж саме вугільна галузь утримувала соціальну сферу шахтарських міст. Тому ухвалена в березні 1994 р. постановою Кабінету Міністрів України програма «Вугілля», яка передбачала закриття нерентабельних шахт, означала неймовірне загострення всіх -- економічних, соціальних, екологічних та інших -- проблем регіону. Попри розмови про реструктуризацію галузі не вирішувалися ані проблеми працевлаштування гірників, ані утримання об'єктів охорони здоров'я, освіти, комунального господарства.

Форсоване закриття шахт за відсутності централізованого фінансування поставило деякі з них на грань соціальної катастрофи. Коли впродовж трьох місяців (замість трьох років, як передбачалося планом) закрили шахту «Центральна-Ірміно», місто Теплогірськ опинилося на межі виживання. До 2005 р. планувалося закрити 47 шахт. Але у процесі цієї роботи виявилося, що тисячі робітників, котрі втратили роботу, мали зазвичай слабку мотивацію до перенавчання та перекваліфікації. Маргіналізація шахтарів як соціальної групи різко посилилася.

Спроби протидіяти негативним тенденціям робилися шляхом запровадження на понад 10% території країни особливих режимів для економічної діяльності в 11 спеціальних економічних зонах (СЕЗ) і на територіях пріоритетного розвитку (ТПР) в 9 регіонах. У такий спосіб вирішено було підтримати насамперед вугільні райони, міста із високою питомою вагою підприємств військово-промислового комплексу, регіони, що постраждали від техногенних та економічних катастроф. Ряд успішних інвестиційних проектів допомогли, бодай на короткий час і деінде, подолати кризові явища на місцевому рівні й розв'язати проблему безробіття. Водночас у нової форми заохочення інвестиційної діяльності з'явилося багато критиків, які наголошували на деструктивному впливі СЕЗ і ТПР на конкурентне середовище, бюджетних втратах, можливостях для зловживань. Із подачі першого уряду Ю.Тимошенко в березні 2005 р. Верховна Рада ухвалила рішення про скасування фіскальних пільг усім без винятку суб'єктам СЕЗ і ТПР. Якоюсь мірою очевидні втрати від такого кроку мав компенсувати закон «Про стимулювання розвитку регіонів» (вересень 2005 р.), який визнав особливу категорію «депресивних регіонів» об'єктом державної підтримки. Однак цей нормативний акт «працює» лише вибірково Дацишин М. «Економіка провінції»: проблеми місцевого розвитку // Регіональна політика України: формування соціокультурних пріоритетів розвитку. -- К., 2006. -- С.68--69..

Луганська область продемонструвала особливо показову картину «розмивання» промислових вузлів і спричинених цим територіально-структурних трансформацій. Ще понад 5 років тому до категорії «затухаючих» фахівці відносили близько 10 моноспеціалізованих міст і селищ, у тому числі Брянку, Красний Луч, Молодогвардійськ, Шахтарське тощо. Г.Підгрушний констатував активізацію процесу втрати кількома населеними пунктами області статусу центрів промисловості, що означало зникнення їх як елементів відповідної територіальної структури. Водночас відбувалися процеси дифузії та дисперсії промислового виробництва -- в області виникло близько 60 дрібних центрів, переважно зусиллями малого та середнього бізнесу Підгрушний Г.П. Промисловість і регіональний розвиток України. -- К., 2009. -- С.230..

За В.Головком, із 2000-х рр. «новим героєм» донецької ідентичності стає бізнесмен -- більше того, бізнесмен від металургії, що пов'язане насамперед із занепадом вугільної галузі. Хоч у металургії виробництво теж скорочувалося, зайнятість тут підтримувалася штучно й у 2000 р. була більшою, ніж за радянських часів. Відтак значення патерналістської системи відносин у регіоні зростало. Але вже з середини 1990-х рр. донбаські еліти зіткнулися з неможливістю нарощування свого впливу, адже виявилися відсунутими на другі ролі «дніпропетровцями». Утім, за принципом пружини, ареал донецької ідентичності розширювався, хоч паралельно відбувалися процеси дистанціювання луганчан від неї. Популярними стали твердження про те, що більша частина Луганської області не має жодного стосунку до Донбасу Схід і Південь України: час, простір, соціум. -- Т.1. -- С.110--120..

Сформована під виразним впливом протилежних тенденцій економічна модель Донбасу мала у своїй основі клієнтельну організацію економічних груп на основі особистих залежностей. Сповідувана цими групами версія економічного націоналізму не передбачає, однак, солідаризму між бізнесом і робітниками. Як наголошував І.Кононов, «ця модель стимулювала глибоке соціальне розшарування, ієрархічну підпорядкованість більшості населення незначній меншості та постійну інтенцію насильства». Що ж до власного проекту організації політичного простору, то його місцева еліта не виробила. Федералізм, який після 2004 р. частина її обрала своїм прапором, став не більш, як ситуаційною реакцією на програш Кононов І.Ф. Донбас та Галичина... -- С.8..

За таких умов, як попереджали соціологи, виявився практично неза- требуваним чималий інтелектуальний і соціокультурний потенціал регіону. Вразливість Донбасу Б.Попов убачав у тому, що його культурна інфраструктура мала яскраво виражений техноцентричний характер. Зокрема, у 2006 р. він передбачав, що своїми силами Донбас навряд чи зможе створити регіонально- зорієнтовані розробки в галузі соціокультурології, ідеології, соціології, в усіх сферах гуманітарного знання, тобто саме те, що становить зміст постіндустрі- альної парадигми Попов Б.В. Социокультурная гетерогенность Украины в индустриальном и постиндустриальном измерениях // Стосунки Сходу та Заходу України: минуле, сьогодення та майбутнє. -- С.134..

Передбачення соціологів справдилися дуже швидко - на тлі колапсу режиму В.Януковича та стрімкого наростання явищ нестабільності й соціальної деструкції. За таких умов значно підвищуються притаманна суспільним настроям нервозність, соціальний цинізм, негативізм у ставленні до «іншого». Психологи реєструють у таких випадках феномен обмеженої раціональності з примхливим поєднанням пасивності й бунтарства, утопічними мареннями, ностальгічними настроями. Недовіра до інститутів влади різко зростає, політична поведінка населення стає непередбачуваною. Конфлікти легко виходять поза межі легального поля. Швидко настає стан своєрідної соціальної смути. Апологія насильства при цьому доводиться до крайньої межі -- готовності воювати до знищення «останнього ворога».

Там, де втрачаються критерії раціонального цілепокладання, править бал утопічний тип свідомості -- з наївною впевненістю в тому, що свобода «без берегів» відкриває шлях до процвітання й добробуту. Насправді відмова від головної функціональної цінності людського існування -- цінності життя окремої людини -- руйнує дощенту суспільну тканину буття. Коли в абсолют зводиться принцип «або -- або», а насильство тлумачиться як єдино надійний інструмент суспільних змін, це означає доведену до абсурду примітивізацію суспільної свідомості. Єдине, чого можна досягти на цьому шляху -- поглиблення полі- тизації й так уже до краю дезорієнтованого соціуму, нового наростання асоціальної активності. Владний цинізм породжує дифузний цинізм населення та навпаки, створюючи на масовому рівні впевненість у тому, що, мовляв, мораль і влада -- речі несумісні Суспільні цінності населення України в теоретичних і практичних вимірах. -- К., 2013. -- С.141-163..

Як точно підмітив А.Єрмолаєв, на Донбасі ми маємо справу з вираженим соціокультурним конфліктом, в якому є ознаки дифузності. Те, що раніше було в Україні предметом гордості -- спокій, толерантність, природний гуманізм -- зруйнувалося в лічені дні. За умов такої глибокої кризи нормативності й морально-духовної руйнації єдиного поля різні люди вибудовують для себе різні картини світу, і там, і там з'являються «свої правди», які часто називають антагоністичними. Мільйони людей відчувають себе зайвими. Вони не бачать себе у цій моделі держави. Для того, щоб повернутися «на рейки», потрібна інша мова, інший підхід, очі інші, новини інші Денисенко Л. Монологи Ермолаева: С историей можно играть, но история играет злее // 2000 (Киев). - 2014. - 18-24 июля..

Поки мешканці Донбасу внаслідок своєї високої питомої ваги в масиві виборців мали можливість бодай через вибори забезпечувати присутність на верхівці влади «своїх», вони готові були миритися з їхньою корумпованістю й владним цинізмом. Але прихід до влади у лютому 2014 р. правоцентристів і праворадикалів різко змінив політичну ситуацію у країні. Розчарування в діях Партії регіонів, яку на Донбасі вважали «своєю», змістило фокус суспільних симпатій поза межі власної країни. Витончена демагогія владних структур Російської Федерації, сполучена з реальним кроком -- анексією Криму -- зробила свою справу. Дезорієнтовані й деморалізовані люди повірили в можливість повторення кримського сценарію й для Донбасу.

Група американських та європейських аналітиків проаналізувала глибинні причини конфлікту на сході України. Дошукувалися, зрозуміло, його етнічних та культурних коренів, за аналогією з подіями на Балканах та Близькому Сході. Утім, дійшли висновку, що тут ані етнічні, ані культурні відмінності, хоч і наявні, підстав для воєнних дій у собі не містили. Значно більше важили дії політиків, насамперед російських, штучно підігріті почуття, сфабриковані диверсії, цілеспрямовані пропагандистські акції [Електронний ресурс]: http://www.washingtonpost.com/blogs/monkey-cage/wp/2014/03/04. Але всі ці чинники не дали б такого швидкого ефекту, якби російсько-український кордон не був «прозорим» аж до його майже повної відсутності. І ще -- якби центральна влада вчасно й адекватно реагувала на попередження соціологів про те, що у країні існує принаймні 8 різних кластерних груп, які дають підставу говорити про «вісім Україн», і що 16,3% опитаних -- переважно мешканців сходу й півдня -- не хочуть ототожнювати себе з українськими націоналістами Ковальчук М. Хто ми є (інтерв'ю з Н.Черниш) // День. -- 2013. -- 21 лютого.. Доволі точно висловився з приводу глибинних причин того, що сталося, посол Японії в Україні Ш.Сумі: «Якби люди на сході країни були на сто відсотків щасливими, вони б ніколи не потрапили під вплив чужоземних елементів. Нагодувати їх, розселити, дати їм роботу -- все це дуже важливо для того, щоб вони не стали легкою жертвою для головорізів... Звичайно, охороняти кордони важливо, але водночас треба задовольняти людей, робити їх вільними і щасливими. Ось що повинна гарантувати безпека, орієнтована на людину» Див.: Сірук М. Про японські принципи: Частина 2 // Там само. -- 2014. -- 2 грудня..

Мабуть таки має рацію польська дослідниця регіональної ідентичності Донбасу М.Студенна-Скруква Studenna-Skrukwa M. Ukrainski Donbas: Oblicza tozsamosci regionalnej. -- Poznan, 2014., коли розглядає місцевий сепаратизм насамперед як критичний стосовно суспільно-культурних реалій сучасної України дискурс, у котрому актуалізовано певну форму бунту російськомовних українців як своєрідну ідею, що символічно компенсує мешканцям регіону статус культурного підпорядкування Києву. В усякому разі маємо справу з кричущими проявами поведінкового ірраціоналізму, який уже сам по собі потребує пояснень.

Поведінкові стереотипи як віддзеркалення суспільних настроїв

Суспільні настрої -- поняття хоч і широко вживане, але доволі розмите й неконкретне. Прийнято вважати, що саме суспільні настрої виступають індикаторами політичної поведінки, але при цьому виноситься «за дужки» наявність пасивної маси, яка, маючи певні свідомісні пріоритети, у спокійний час у поведінковому сенсі нічим себе не виявляє. Коли ж поляризація соціуму різко посилюється, питома вага негативізму у суспільній свідомості зростає. Як правило, він спрямовується проти влади, але у принципі його об'єктом може стати будь-хто й будь-що.

Розбіжність або неповну відповідність суспільних настроїв і політичної поведінки психологи позначають поняттям «обмежена раціональність». Крах ілюзій, як правило, підживлює індивідуальний ірраціоналізм, і тоді людина діє так, щоб завдати реальному чи уявному ворогові якомога більшої шкоди. Але поза раціональні рамки легко виходить і групова свідомість, особливо за наявності відповідних пропагандистських зусиль. Суспільна свідомість на Донбасі завжди була роздвоєною. Нині амбівалентність її тут сягнула критичних величин: на всілякі «референдуми» й псевдовибори люди поспішають не тому, що хочуть реально впливати на політичний процес у напрямі його вдосконалення, а тому, що лише в такий спосіб вони можуть реально продемонструвати власні протестні настрої. Усвідомлення помилковості подібної поведінки зрештою приходить, але, як правило, запізно.

На події Євромайдану Донбас відреагував більш ніж стримано. Опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології 8--18 лютого 2014 р., на піку майданного протесту, показало: на українському сході лише 20% опитаних уважали його причиною обурення корумпованим владним режимом В.Януковича, тоді як 57% пов'язували його з втручанням західного світу, бажанням «втягнути» Україну у сферу свого впливу. Для порівняння: у західному регіоні 80% респондентів покладали провину за ескалацію конфлікту на владу Держава і суспільство в Україні: історія і сучасність / За ред. О.М.Майбороди. -- К., 2013. -- С.164..

Те, що події на Майдані й пов'язана з цим зміна влади стануть фактором поглиблення поляризації в українському соціумі, точно спрогнозував луганський філософ О.Єременко. У контексті Євромайдану зазнали краху теорії багатовекторності та всі, пов'язані з ними, концепції. Революції мають схильність радикалізуватися. Майдан радикалізувався почасти внаслідок внутрішньої логіки розвитку, почасти через незграбні дії влади. «Правий сектор» та інші праворадикальні організації перехопили ініціативу в помірковано-ліберальних сил. Розв'язувати дражливі питання кулуарно, у тиші кабінетів, уже не виходило. Чи зможе нова еліта дати правильну відповідь на виклик страшенної сили, що його кинули Україні субстанційні сили історії? Єременко О. Подієві уроки Майдану // Філософська думка. -- 2014. -- №3. -- С.126--129.

На жаль, на першій фазі протистояння, коли зарадити справі ще міг широкий суспільний діалог, ані влада не поспішала зрозуміти донеччан і луганчан, ані мешканці Донбасу не зробили жодного кроку назустріч новій владі, апріорно оголосивши останню «хунтою». Вигадана в радянські часи «пролетарська слава», констатує колишній луганчанин В.Торба, у період незалежності обернулася для мешканців болючим тягарем і розбилася об потребу виживання. Донбасу над усе хотілося, щоб на нього звернули увагу, і цим вправно користувалася російська пропаганда, апелюючи до притаманних саме цій землі глибинних почуттів. Не в останню чергу -- і до настроїв тих прошарків населення, які в 1990-х рр. реалізували себе в аурі сили, шалених прибутків, хабарництва тощо. Серед тієї частини мешканців регіону, що стала заручницею історичного зламу, знайшлося чимало таких, хто підсвідомо, у стані безглуздого затьмарення схопився за автомат. Те, що відбулося на сході України, констатував ще влітку 2014 р. публіцист, -- із миттєвим насиченням регіону зброєю, яка опинилася в руках схильних до розбою прошарків населення, разом зі введеними сюди російськими диверсантами -- перетворило Луганщину на поле моторошного соціального експерименту. Вона «стала своєрідним чудовиськом Франкенштейном, зібраним із різних частин населення (місцевого і навезеного), активного і пасивного, проросійського, прорадянського і при цьому патріотичного в самому збоченому розумінні цього слова». Утім, хоч цей народ у більшості своїй сам винуватий у власній нерозбірливості й проросій- ських настроях, він усе ж залишається українським, «обманутим, зомбованим, навіюваним, але українським». Донбас хоче чути конкретну розмову, інакше за звичкою підкориться силі, захлинеться в бандитській війні й «беспределе». Донбас може стати гнійником, що заразить усю Україну Торба В. Якщо забути про Донбас // День. -- 2014. -- 19 червня..

Вимушений переселенець В.Торба не втомлюється повторювати: сьогодні Донбас -- «це територія між часом, епохами, світоглядами, баченням майбутнього. Донбас наразі - це чорна діра, де гине все життєдайне» Торба В. «Поклик звіра» // Там само. -- 24 грудня.. І драма полягає не в конфлікті між «западенцями» і «східняками», а в небажанні плекати науку співіснування один з одним Торба В. «Ми народилися!» // Там само. -- 25 грудня.. Центральна влада має усвідомити: залишити регіон у стані тотального страху - значить продовжити нелюдський експеримент над ним та остаточно втратити всяку повагу його мешканців до столиці. І тут має йтися не лише про суто воєнні аспекти розв'язання проблеми сходу, але й про децентралізацію влади, про яку багато говорять, але серйозних практичних кроків у цьому напрямі поки що не помітно. Полишивши Донбас, уважає В.Торба, «ми нажили собі ворога, навіть серед тих, хто міг би бути якщо не другом, то хоча б союзником». Найстрашніше, що діти й підлітки, які уособлюють майбутнє Донбасу, «плекають досвід оточення, його думки і навіювання... У школах учні називають себе “новоросами”, в мобільних телефонах -- герби ЛНР. [...] За останні півроку сформовано нове покоління тих, хто ненавидить Україну. Саме ненавидить, сприймає українців -- незважаючи на те, що у нас навіть однакові прізвища! -- ворогами» Торба В. Про роботу на випередження // Там само. -- 26 листопада..

Отже, потрібна активна робота на випередження, насамперед як протидія доволі ефективній російській пропаганді. І навряд чи у цій складній роботі можна буде обійтися без своєрідної «самокритики», без визнання владних прорахунків і помилок. Стратегія економічного й політичного прагматизму в Україні має, на наше глибоке переконання, базуватися на тверезому врахуванні регіональної специфічності й порубіжності, культурно-психологічних компонентів регіональної самосвідомості, вразливості психіки громадян, що опинилися в районах бойових дій.

На думку згадуваного вище О.Єременка, сепаратистські настрої «пересічних луганців» -- це здебільшого відображення політичної безграмотності й безпорадності. Невміння подивитися правді в обличчя, страх перед нею, спровоковані комплексом меншовартості й прихованою манією величі, звучали в безкінечно повторюваних гаслах «Нас ніхто не чує!», «Фашизм не пройде!». Те, що донбасівці в масі своїй не люблять київську владу, є аксіомою, і високий процент тих, хто проголосував за луганську й донецьку «республіки», загалом відповідає дійсності. Але «донбасівські демосфени» далеко не завжди розуміли, за що саме голосують. На такому ґрунті самі собою виростають бур'яни неуцтва, дурості, безглуздих чуток, розширюючи простір маніпуляцій Єрьоменко О. Погляд з Луганська: подолання стереотипів // Там само. -- 4--5 липня..

І все ж, якщо говорити про вибір значною частиною мешканців Донбасу зовнішньополітичної орієнтації, навряд чи можна обійтися такими простими поясненнями. Голова луганської «Просвіти» В.Семистяга бачить цілий комплекс політичних, соціальних, економічних, фінансових, духовних причин ситуації на Донбасі -- «складніших, ніж ті, що Путін туди пішов». Основа безпеки -- міцний прошарок середнього класу, але його тут створено не було. Доцент чи професор університету з провінції, приїжджаючи в Київ, не може собі дозволити розміститися в готелі. «Чому так багато людей на Донбасі потяглися до Росії? Та ми ж самі у цьому винні... Як ми можемо збудувати свою державу, якщо ми маємо територію, маємо апарат, маємо назву, але ми не створили націю. Криза, яка відбувається на сході України, є світоглядною» Торба В. «Ми не повинні боятись Путіна» // Там само. -- 13 листопада..

Поки що й у матеріальному, і в духовному відношенні територія Донбасу перетворюється на сучасне «Дике Поле». Психофізичний стан мешканців регіону, особливо тих, які не мали змоги виїхати з «гарячих точок», упродовж тривалого часу залишатиметься складним. Ховаючись у підвалах і думаючи лише про виживання, ці люди гублять орієнтири, утома від насильства витісняє всі інші почуття. Психозам, що виникають на такому ґрунті, притаманна втрата раціонально-оціночної основи; люди плутають причини й наслідки, не розрізняють доброзичливців і ворогів, нездатні відрізнити цінності від симулякрів.

За оцінкою соціального психолога В.Васютинського, «більшість людей зі сходу вважає, що це Україна напала на Донбас, і жодні аргументи щодо агресії Росії їх не можуть переконати. Вони нібито хотіли федералізації та децентралізації, а українські війська прийшли воювати проти цього». Переконати їх у протилежному можна буде лише тоді, коли децентралізація відбуватиметься за європейськими моделями, не лише на рівні регіонів, а й на рівні громад. Вирішення важливих місцевих питань громадою, а не регіональною владою, «позбавить небезпеки виникнення “удільних князівств”, які відриватимуть Донбас від України» Васютинський В. «Запит на нові політичні обличчя існує в суспільстві ще з 90-х років» // Там само. -- 29 жовтня..

На Донбасі існує багато рис та симптомів посттравматичного синдрому: переживши серйозну травму, багато людей втратили не лише спокій, але реальні джерела для існування - роботу, житло. Серйозною проблемою є охорона громадського порядку, адже на початку конфлікту місцева міліція на 90% зайняла зрадницьку позицію. Тому необхідно враховувати можливість партизанських дій, навіть у тих районах, де порядок уже здається встановленим.

Як уважає Є.Головаха, близько 60% населення сходу бачить свій регіон у складі України. «Але є частина, яка погано сприймає нашу державу, тому треба вміти розмовляти не тільки з більшістю, але і з меншістю, якщо влада хоче зберегти єдність країни не тільки на папері або військовими засобами» Цит. за: Кривцун Д. Про «посттравматический синдром» // Там само. -- 15 липня.. Очевидно, що вибір між пріоритетами геополітики чи гуманізму має робитися на користь останнього. Важливо, щоб проблема інакшості, яка є головною в компаративістиці, розглядалася крізь призму культурних незбігів, а не у ключі «свій -- чужий», «хто не з нами, той проти нас». І щоб пропонувалися саме такі механізми культурної комунікації, які сприяють вихованню толерантності, націленості на діалог і співпрацю.

Ніхто не скаже сьогодні, зазначає колишній професор Донецького національного університету І.Тодоров, скільки років має пройти, щоб життя на Донбасі повернулося в нормальне русло. Адже місцеві бойовики рекрутуються переважно з жителів шахтарських містечок, фактично позбавлених засобів існування. «Тепер ці люди мають автомати, в них виросла самооцінка, й повернути їх до минулого життя практично неможливо. Має розпочатися масштабна реструктуризація інфраструктури Донбасу із використанням досвіду Китаю та країн Південної Азії. Щоб дати людям робочі місця із гідною зарплатою, потрібен комплексний підхід центральної влади й бізнес-структур; розрахунок має бути не лише на кошти держави та іноземних інвесторів, але й на власних олігархів. Інакше Донбас може перетворитися на постійне джерело дестабілізації ситуації в країні й інструмент ліквідації нашої держави взагалі» Цит. за: Прокопенко М. Про «стокгольмський синдром» Донбасу // День. -- 2014. -- 29 жовтня..

Законодавча й виконавча влада, яка взяла у свої руки керівництво державою після виборів 2014 р., чинитиме грамотно, якщо послідовно враховуватиме у своїй політиці об'єктивне зростання регіонального чинника на сході України. Поки що цим зростанням вправно користувалися олігархи і зовнішні сили в особі Російської Федерації, експлуатуючи давній принцип «поділяй і владарюй». Опора на світовий досвід у сфері децентралізації, зокрема італійський та іспанський, може дати чимало для осмислення тих можливостей, які здатна забезпечити послідовно реалізована стратегія децентралізації. Хоч зрозуміло, що ні про яку кальку зарубіжного досвіду мова йти не повинна. Щоб знизити високий градус конфліктності у суспільстві, центральна влада має знайти й реалізувати вкрай необхідні важелі економічного зростання, а також такі етичні норми, які базуватимуться на постулатах справедливості та відповідальності. Лише на цьому шляху вдасться зняти або бодай мінімізувати той «комплекс жертви», котрий склався у значної частини мешканців Донбасу.

Листопадові 2014 р. псевдовибори, проведені бойовиками «ДНР» і «ЛНР», значно ускладнили ситуацію «взаємоневизнання» та змусили владу відмовитися від надання непідконтрольним територіям будь-яких самоврядних функцій (а заразом і від виплати пенсій). Наскільки раціональною й ефективною буде така стратегія, покаже час. А поки що, здавалося б, уже подолана архаїка продемонструвала ефект несподіваного повернення. Донбас продовжує спливати кров'ю, констатує публіцист І.Сюндюков у рецензії на нашу працю «Схід і Південь України: час, простір, соціум». На його переконання, за нехтування з боку влади очевидною істиною -- розруха в головах призводить до суцільної, у тому числі й світоглядної, ціннісної, ментальної розрухи -- українському суспільству доведеться платити високу ціну, і творити заново українську ідентичність на Донбасі буде неймовірно складно. «Жахливий досвід Донбасу вимагає осмислення. Передусім в історичному вимірі», уважає він, і рецензована монографія оцінюється як вдалий перший крок на цьому шляху. Якщо історичне коріння масштабної трагедії не вдасться осмислити, країна буде знов приречена діяти методом проб і помилок, або, ще гірше, методом «гнилих оборудок» корумпованих еліт Сюндюков І. Донбас: роз'ятрені рани минулого: У чому історичне коріння трагедії на Сході? // Там само. -- 14--15 листопада..

Якщо ж говорити про оптимістичний сценарій розвитку подій на Донбасі, то тут пріоритет, безумовно, належить Є.Марчуку. Він вірить у те, що після відновлення інфраструктури Донбасу невідворотно відбуватиметься зміна промислової структури регіону, його модернізація, адже більшість місцевих заводів -- технологічно відсталі й енерговитратні, а експорт в основному сировинний. Але відновлення Донбасу має відбуватися не тільки в економічному, інфраструктурному, але й в інформаційно-духовному сенсі, адже він ніколи не був українським. Паралельно з європейською інтеграцією Україні потрібна й внутрішня -- регіони повинні добре пізнати, відчути, побачити один одного. «Вивітрювання зі свідомості фобій, які були нав'язані та дуже майстерно консервувалися на Донбасі, відновлення інфраструктури, модернізація виробництва і внутрішньоукраїнська інтеграція -- гарантія процвітання Донбасу» Цит. за: Кривцун Д. Про «посттравматический синдром» // Там само. -- 15 липня..

Поки конфлікт триває, важко сказати, скільки часу знадобиться для реалізації такого оптимістичного прогнозу. Надто вже страшними здаються величезні втрати, завдані «гібридною» війною генофонду українського народу, екології, промисловій і транспортній інфраструктурам, економіці у цілому. Мабуть, ще дуже довго люди на Донбасі здригатимуться від однієї згадки про те, що довелося пережити. Хочеться все ж сподіватися, що уроки з цієї трагедії будуть якнайшвидше зроблені на користь відмови від продовження насильства. Адже свобода кожного починається там, де на перший план виходить осмислення багатогранності людського буття, варіативність ціннісних життєвих смислів, плюралізм підходів.

Що ж до уроків, які має винести з подій 2014 р. центральна влада та інтелектуальна еліта, то їм, як уважає Л.Якубова, варто зайнятися переосмисленням не лише доктринальних засад державної політики, але й теоретичних засад сучасної історичної, політичної, соціологічної думки. Для значного кола фахівців дедалі більш очевидною стає криза загальнопоширених концепцій націй і націоналізму. Далеко не завжди враховуються ті глибинні мутації всіх складових тіла нації та принципів організації її життєдіяльності, що відбулися під впливом радянської суспільно-політичної системи. Трансформуючи ідею «пролетарського інтернаціоналізму» в ідею «російського світу», Кремль заклав міну вповільненої дії під будівлю всього сучасного світоустрою. Визнання того факту, що українсько-російське пограниччя, яке пролягає через Донбас, є ри- зикогенним фактором державної безпеки, має стимулювати не тільки вироблення Україною власної державної доктрини, але й розробку довгострокових адресних програм, розрахованих на різні порубіжні соціуми, різні етноси, різні суспільні групи Схід і Південь України: час, простір, соціум. -- Т.1. -- С.297--301..

Країні конче потрібна власна етика транскультурності на пограниччях -- з акцентом на динаміці взаємовпливів і розмежувань, з усвідомленням того, що вплив центру тут часто програє в порівнянні з впливом кордону. Вироблення онтології пограниччя вимагає власних виразових засобів і специфічної наукової мови. Ідеться про обґрунтування культури пограниччя -- не лише як геокультурного, але як екзистенційного феномена. Орієнтація на культурну трансцендентність передбачає врахування як реальних контактів і взаємоза- лежностей, так і впливу знаків, символів, світоглядних систем. Гомогенна національна культура ніколи не була реальністю; тим більше вона не може бути такою після випробувань «гібридною» війною. Вітчизняний культурний простір має складну конфігурацію багатовимірності, обтяжену численними травмами. Шукати взаєморозуміння на такому ґрунті можна в руслі «визначення відмінностей», як це робиться на Заході. Але більш продуктивною для України, на наш погляд, має бути стратегія послідовної децентралізації й відмови від застарілих уявлень про центр-периферійні відносини. Тут не обійтися без уважного врахування специфічної соціодинаміки погранич, сутнісного аналізу різних територіальних ідентичностей, наукового обґрунтування «кордону безпеки».

Очевидне одне: пояснення феномена пограниччя лише політичними чинниками в контексті війн, економічної експансії метрополій чи суміжних країн дає небагато. На атмосферу пограниччя впливає все: внутрішні адміністративні кордони, культурні контакти, стан регіональної самосвідомості, символи, міфи та ще багато чинників. Особливо небезпечною тут може виявитися недооцінка екзистенційних факторів, суб'єктивного самопочуття «людини на межі». Для її характеристики придатне поняття «пограничні люди» («border people»), уведене в науковий обіг дослідником американо-мексиканського кордону О.Мартінесом Martinez O. Border People: Life and Society in the U.S. -- Mexico Borderlands. -- Tueson, 1998.. Відповідний напрям досліджень передбачає поглиблене вивчення самопочуття людини, яка перебуває на перетині цивілізаційних, культурних, етнічних чи релігійних кордонів, а також аналіз форм людської діяльності й специфіки колективної та індивідуальної свідомості, сумірної цим обставинам. У фокусі уваги тут те, що П.Бурдьє називав «габітусом» -- закріплені в менталітеті й архетипах колективного несвідомого цінності та установки, які є результатом відтворення водночас і культурних традицій, норм, і відповідних передсудів, здатних особливо виразно проявлятися в екстремальних обставинах.

Дезорієнтованим, розгубленим, часто позбавленим засобів для існування людям на Донбасі сьогодні над усе потрібна реальна допомога - соціальна й психологічна. Лише вона, помножена на відвертість і щирість у людських відносинах, забезпечить збереження у складі України тієї частини регіону, яка сьогодні практично непідконтрольна центральному урядові.

Размещено на Allbest.ru