Росія у війні з Україною: оцінки, наслідки та прогнози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Росія у війні з Україною: оцінки, наслідки та прогнози

війна агресія міжнародний політичний

Суперечність між обсягом історичного спадку та слабкістю спадкоємця

Нинішня Росія містить нездоланну й руйнівну для себе суперечність - між обсягом історичного спадку та слабкістю (передусім ціннісною й організаційною) спадкоємця, котрий неспроможний засвоїти багатства, що йому дісталися, та використовує їх або на марне, або на зле. У цій історії Росія своїх скарбів не вбереже, і рано чи пізно вони стануть набутком усього людства, позаяк саме йому й належать. Зазначена суперечність є джерелом глобальної загрози, оскільки більша частина радянського наддержавного потенціалу дісталася країні, незрівнянно й усебічно (культурно, морально, інтелектуально, організаційно тощо) слабшій від своїх імперських попередників.

Усвідомимо зрештою весь жах ситуації: ядерна зброя та неймовірні арсенали конвенційної зброї, що залишив по собі Радянський Союз, належать національно недосформованій, прискорено деградуючій, одержимій ненавистю державі, якою керують чиновники із заниженими моральними стандартами й притлумленим почуттям політичної відповідальності. Невиразні бюрократи, отримавши абсолютну владу, можуть виявитися навіть більш небезпечними, ніж окремі тоталітарні лідери, оскільки позбавлені будь-яких стримувальних чинників, уособлюють ціннісну й життєву порожнечу, буденно байдужі до себе, своїх народів, решти людства.

Зазвичай імперії приносили на нові території порядок, і тому з їх існуванням мирилися навіть жертви імперської експансії. Нинішнє російське псевдоімперське поширення сіє розбрат і конфлікти, більше нагадуючи «чисту деструктивність», мотивовану ненавистю й абсурдом. Незмірно величезні терени самої РФ вже спустошені, а тому вони мало цікавлять російських громадян та їх державно-політичне керівництво, яке прагне нових земель, аби й їх перетворити на пустку. Тотальна деструктивність сучасної Росії ще увійде в історію колективних патологій, залишивши в ній кривавий слід.

Нинішня Росія топчеться на цвинтарі історії по рештках імперії Романових і Радянського Союзу. Вона привласнила ці рештки разом з відповідним «моральним душком», що залишили по собі обидва репресивні імперські утворення. Вона говорить від імені цих померлих великих держав, постаючи своєрідним медіумом, який імітує розмови з привидами. Вона доїдає все, що від них залишилося, та водночас інфікується імперськими морально-психічними хворобами (мегаломанією, ксенофобією, шовінізмом тощо), поширюючи ці хвороби на довколишній світ. Пострадянська Росія дедалі більше скидається на постординську Московію. Позбувшись татаро-монгольського ярма, Московське князівство уявило себе Третім Римом. Пострадянська ж Росія, перебуваючи під дією токсичних імперських випарів зі звалищ історії, намарила собі статус імперії та особливу світову велич.

Загалом будь-яка держава або народ, що входили до складу імперії Романових чи Радянського Союзу, можуть проголосити себе їх наступниками й почати звинувачувати решту країн, які належали до цих державних утворень, у зраді пам'яті про давноминулі події та забутті колись актуальних цінностей. Однак вміння самовпевнено просторікувати і безапеляційно повчати від імені зниклих ціннісно-історичних світів належить саме громадянам РФ та її керівництву. Вони навіть готові підняти зброю задля втілення привидів минулих імперій та відродження їх із праху. Марність подібної справи не виключає великої кількості жертв. У сучасному світі якщо хтось і має викликати «глибоке занепокоєння», то це країна, що говорить від імені давно померлих держав і людей; країна, для котрої тіні й привиди минулого є невід'ємною частиною реального життя, а можливо, й важливішими від нього; країна, якій достатньо хоч трохи розбагатіти (накопичити ресурс), аби вона одразу розпочала війну за недосяжні цілі та нездійсненні мрії.

Нинішня Росія вражає претензійними намірами на міжнародній арені та пафосними оцінками свого місця у світовій політиці. Насправді ж ідеться про такий самий «уламок імперії» (колишню радянську республіку), що й решта країн на теренах колишнього Радянського Союзу - ані більше, ані менше. Складається враження, що громадяни РФ готові визнати будь-що, але не рівність з іншими народами пострадянського простору. Сьогодні така неспроможність до поваги набуває патологічних форм, постаючи одним із симптомів захворювання на імперську мегаломанію. Видужання настане лише тоді, коли російську державу буде поставлено на місце «рівних поміж рівних» у співдружності цивілізованих народів і системі цивілізованих держав.

Політичне лікування хвороби імперської мегаломанії передбачає не лише «примус до миру», а й «примус до поваги». Попри ключове значення саме примусу, руйнації «хворого» слід серьозно остерігатися, з огляду на величезні ядерні арсенали в його розпорядженні та непередбачувані наслідки розпаду великої держави для міжнародної системи. Тим більше, що держава ця насправді є одним величезним клубком суперечностей, які, в разі її дезінтеграції, вмить інтернаціоналізуються, перетворившись із внутрішніх проблем на проблеми глобальні й регіональні.

Нав'язливе бажання сучасної Росії захопити спадок імперії Романових та Радянського Союзу - привласнити імперські ресурси та присвоїти імперські титули - є звичайнісінькою спробою подолати власну ординар - ність, хоч якось виокремившись поміж колись «братніх» народів і республік. Нині ці народи й республіки нещадно грабуються, принижуються та зазнають утисків з боку РФ. Настане час, і з'ясується, що привласнення Росією радянського спадку, що творився всіма народами колишнього Радянського Союзу, було одним з найбільших в історії масових пограбувань, яке за своїми масштабами багаторазово перевершило навіть анексію Криму.

Нинішня Росія є однією з багатьох постімперських держав, що постали на теренах двох колись великих континентальних імперій, які відігравали ключову роль у світовій політиці (одного з її полюсів) та мали глобальні амбіції. Особливо це стосується Радянського Союзу - комуністичної держави-месії. Сьогоднішня РФ відрізняється від решти постімперсько-пострадянських країн хіба що розмірами. Вона також вміло й інтенсивно, причому більш інтенсивно, ніж уміло, експлуатує пафосну привабливість, що її «випромінюють» померлі імперії.

Постімперські терени завжди були цариною територіальних суперечок, оскільки кордони нових незалежних держав, які на цих теренах виникали, завжди можуть бути поставлені під сумнів різноманітними імперськими реваншистами, політичними авантюристами й безвідповідальним популістами.

Загиблі континентальні й колоніальні імперії залишають по собі мережу регіональних конфліктів, значна частина яких стосується питань кордонів і територій. Нові незалежні постімперські держави формуються в межах внутрішніх імперських поділів, котрі (вже як кордони цих держав) можуть вважатися «штучними», спричиняючи конфліктні ситуації та боротьбу за імперський спадок. У цьому сенсі пострадянський простір не став винятком, підтвердженням чому є конфлікти в Придністров'ї, Абхазії, Південній Осетії, на Донбасі.

Минуле й сучасність міжнародних відносин знає чимало прикладів територіальних конфліктів, зумовлених спадком континентальних і колоніальних імперій. Подібними конфліктами уражені Балкани (спадок Османської та Австро-Угорської імперій), Африканський континент (спадок переважно французької та британської колоніальних імперій, а також колоніальних практик інших європейських держав), пострадянський простір (спадок імперії Романових та Радянського Союзу). Більшість кордонів і державних утворень, що залишає по собі колоніальна чи континентальна імперія, «штучні». І вже від мудрості спадкоємців і наступників цих імперій залежить, чи ставитимуться під сумнів зазначені кордони й утворення, і чи стануть вони приводом для конфліктів.

Виокремлюються дві групи причин, що роблять пост - імперські простори особливо конфліктогенними - владно-силові й ціннісно-історичні. Перші пов'язані з порушенням балансу сил у результаті падіння імперії, про що йшлося вище. Другі - зі спробами однієї чи кількох нових незалежних держав постімперського простору привласнити собі ресурси й титули померлої імперії. Охочі підняти імперські прапори завжди знайдуться, адже багатьом державам, як і багатьом людям, важко визнати свою рівність з іншими й почати їх поважати. Опинитися в полоні завищених, як, до речі, й занижених, самооцінок може кожен. Тому доволі часто природна для політики боротьба за владу набуває крайніх, а подекуди й напівбожевільних, форм. Існує категорія осіб і країн, яким важко утриматися від того, аби не обібрати сусіда, і найліпшим виправданням такому грабунку є приписування собі якогось особливого походження.

Цінністно-культурна деградація

Історія працює на утиснення й урізання євразійських імперських утворень: Радянський Союз був меншим від імперії Романових, а сучасна РФ суттєво менша, ніж СРСР. Причому йдеться не лише про кількісне (територіальне, ресурсне, демографічне) зменшення, а й про ціннісно-культурну деградацію. Нинішня Росія вже неспроможна створювати великі зразки високої культури. Сьогодні ця пострадянська держава здатна майструвати лише вульгарні культурні покручі для пострадянського міщанства, хоча здебільшого ці витвори деградуючої культури є примітивними переробками популярних продуктів американської й радянської масової культури. Усі більш-менш успішні породження сьогоднішнього російського культурного середовища - це або насмішка над власною обмеженістю, жорстокістю та підлістю, або ж плач із приводу цих і багатьох інших негативних якостей.

Нинішня Росія експортує до «близького зарубіжжя» примітивні шоу й серіали, а до «зарубіжжя далекого» - хворобливо завищенні самооцінки. У сенсі глобального культурного внеску сучасній російській державі н/чого дати світу, а безкінечно експлуатувати досягнення культур імперії Романових і Радянського Союзу вона також не зможе, оскільки досягнення ці втрачають, а деякі вже цілковито втратили, свою актуальність та й належать вони всім народам, котрі заселяли імперські терени. Беззмістовна еклектика - ось що залишається сучасній Росії, яка приховує своє культурне безсилля від решти світу вже не «залізною», а димовою завісою з брехні та вульгарної самореклами. Жахлива суміш радянського сталінізму, православного фундаменталізму, імперського епігонства й показово-парадного мілітаризму дедалі більше вражає своєю гротескністю й несмаком. До речі, подібна еклектика вважається однією з ознак занепаду.

Велика культура є невід'ємною частиною великодержавного статусу, тобто великим може бути лише те державне утворення, яке продукує великі зразки високої культури й привабливі зразки культури масової. Так, Голівуд є не менш важливим елементом американської могутності, ніж ракетні системи «Патріот» чи лабораторії Силіконової долини. Сучасна російська держава позбавлена подібного джерела величі. Вона духовно спустошена, а в її культурному осерді - порожнеча. Ціннісний вакуум вибухоподібно поширюється та нищить російську державу й народ ізсередини, перетворюючи їх експансію на «експансію пустоти».

У сучасному світі статус одного з глобальних центрів сил, на котрий необґрунтовано претендує РФ, передбачає наявність як автономного ресурсу, так і автономних (водночас оригінальних та універсальних) цінностей. Сьогоднішня російська держава позбавлена і першого, і другого. У ціннісному аспекті вона не робить жодного внеску в прогрес світової культури й цивілізації. Ідея щодо якоїсь окремої євразійсько-російської цивілізації остаточно дискредитована й буквально втратила зміст, оскільки сьогодні в ціннісному осерді цієї «цивілізації» - порожнеча, велике й агресивне «ніщо», яке прагне поглинути найближчих сусідів і залякати весь світ.

Та й, власне, «особлива роль» Росії, її месіанство - це значною мірою витвір російської літератури. Заклав його підвалини О. Пушкін («У лукоморья…»), продовжив Ф. Тютчев («Умом Россию не понять.»), довів до глибин душі Ф. Достоєвський («Бесы»), і завершив О. Блок («Скифы»). Проте все це закінчилося у ХХ ст. Російське месіанство було поглинене й асимільоване радянсько-комуністичним месіанством, спрямованим на завоювання й трансформацію світу та його тотальну перебудову відповідно до принципів ідеології комунізму. Радянський Союз був засобом цих трансформацій і реконструкцій глобального масштабу - державою-ме - сією, для якої знищення прогнилої й деградованої імперії Романових стало одним із перших кроків на шляху до світового панування.

Спочатку країна Рад не мала майже нічого російського: це була винятково інтернаціональна «машина побудови нового світу», для котрої будь-які нації й етноси - лише матеріал для такої побудови. Показово, що спроби радянського керівництва під час і після Другої світової війни повернутися до «російських джерел» (так звана русифікація) збіглися в часі з початком деградації цієї наддержави. Вивищення росіян над рештою народів Радянського Союзу та зрада початковому інтернаціоналізму комуністичної держави-месії стали вагомим чинником її занепаду й розпаду. Інакше кажучи, саме російський імперський шовінізм був однією з причин падіння СРСР, що робить спроби нинішньої Росії ототожнитися з цією наддержавою вкрай сумнівними з погляду моралі. Однак за аналогією можна припустити, що цей шовінізм знищить РФ так само, як знищив колись Радянський Союз.

Росія нічим не відрізняється від решти країн пострадянського простору ані в культурному, ані в ідеологічному сенсі. Вона не може уявлятися в ролі такого собі джерела цінностей чи осердя якоїсь окремої цивілізації, оскільки привласнення подібних ролей є результатом мегаломанії, спричиненої інтоксикацією імперським шовінізмом. Слід звернути увагу на сумнівну своєю претензійністю ідею щодо «цивілізаційної осібності» Росії, оскільки за нею приховане прагнення цієї пострадянської держави ідеологічно домінувати на всьому пострадянському просторі, приписавши і йому цю осібність.

Так само небезпечною є ширша й інтенсивно розпропагована російською стороною (та підтримана й обґрунтована окремими західними теоретиками) концепція цивілізаційного поділу світу на замкнені та ворогуючі спільноти-цивілізації. Ця концепція несе загрозу глобальних розколів і глобальних релігійних воєн, адже відомо, що головним критерієм у виокремленні тієї чи іншої цивілізації є причетність до відповідної релігії. Водночас загрозу становить не лише релігійний, а й світський (ідеологічний) фундамента - лізм. Абсолютизація цінностей певних ідеологій та їх перетворення на світські релігії спричиняє війни, подібні до Другої світової й «холодної» воєн; провокує глобальні й регіональні ціннісно-ідеологічні розколи; породжує збройне месіанство й агресивну нетерпимість. Про загрозу фундаменталізму слід пам'ятати всім, зокрема надто палким прихильникам і проповідникам ліберальної-демократії, котрі не визнають плюралізму сучасного світу й прагнуть ліберально-демократичного «хрестового походу».

Етнічне розмаїття й національний ренесанс як чинники політичної дезінтеграції

Нинішня Росія, причому йдеться не лише про кремлівську верхівку, а й про значну частину громадян РФ, отримує чимдалі потужнішу віддачу від нею ж посіяного зла й насильства. Сьогодні під прикриттям військового патріотизму та воєнного екстазу-ейфорії розпочинається ренесанс малих народів і національних меншин Росії, які прагнуть показати себе більшими патріотами, ніж власне росіяни. У такий опосередкований спосіб ці принижені та упосліджені століттями московсько-імперського домінування етноси намагаються взяти реванш за багато сотень років експлуатації й деградації, хибно й безчесно виміщаючи свою злобу та образи на громадянах України. Сьогодні ті найбільш озлоблені представники цих етносів, що спрямували свою лють на український Донбас, лише формують перелік претензій до імперської Москви й росіян, однак, рано чи пізно повернувшись чи втікши з донбаських степів, вони ці претензії висунуть. І головна претензія, крім суто історичних, полягатиме в тому, що саме вони (чеченці, якути, буряти, дагестанці тощо) - представники малих та упосліджених етносів, а не власне росіяни - виявилися найбільшими патріотами Росії.

Надлишковий шовінізм представників етнічних меншин, які прагнуть багаторазово перевершити титульну націю (чи імперський народ) у вірності державі (імперії) та ненависті до її ворогів, - явище відоме й поширене. Причин у такої надлишковості принаймні кілька: це і комплекс національної меншовартості, і політичний кар'єризм, і страх маргіналізації, і конкуренція з іншими етнічними групами в боротьбі за владу й престиж, і звичайнісіньке людське марнославство. Наслідки ж «зайвого» імперського шовінізму представників національних меншин також бувають різними: хтось сягне вершин адміністративної ієрархії імперії, хтось локалізується й повернеться до упослідженого статусу в межах своєї етнічної меншини, хтось повстане й розпочне справу побудови нації та національної держави, підносячи свій етнос на новий політичний рівень і виводячи його на нові історичні обшири. В останньому випадку любов трансформується в ненависть, імперіаліст у націоналіста, етнічна меншина, що служить імперії, перетворюється на повноцінну націю з власною державою. Участь в імперіалістичних війнах може спричинити подібне переродження, коли війна проти чужої свободи спонукає до війни за свою.

Подібну ситуацію маємо і з російським (переважно донським) козацтвом, котре сьогодні спустошує та грабує південно-східні райони українського Донбасу. Російський козацький сепаратизм, автономізм і навіть націоналізм уже давно сформувався, вкорінився й поволі жевріє, а його початок пов'язаний з іменами таких видатних діячів антимосковського антиімперського руху, як С. Разін та К. Булавін. Парадоксально, але теперішня злочинна діяльність окремих російських козацьких формувань на українських теренах може стати початком широкого руху за незалежність «великого Дону» і створення відповідного державного утворення на півдні сучасної Росії. Зрештою сучасному російському козацтву доведеться дати відповідь на запитання ким воно є. Окремою етнічною спільнотою вільних і незалежних воїнів-хліборобів чи зграєю продажних мародерів-грабіжників на службі в свого одвічного й природного ворога - імперської Москви?

Нинішня Росія є недосформованою національною державою й недосформованим національним суспільством. Вона історично «зависла» між імперським проектом, який здійснити неможливо, і проектом національним, реалізацію якого затримано й відкладено на невизначений термін. Імовірно, що така затримка в розвитку унеможливить і цей останній проект. Уже сьогодні очевидно, що стати національною державою й національним суспільством Росії буде вкрай складно, оскільки вона містить одразу кілька етнорегіональ - них осередків можливого націєтворення. Конфлікти, які Кремль невпинно роздмухує в сусідніх державах, здатні активізувати ці осередки, буквально їх детонувавши. Зрозуміло, що озлоблені представники малих та упосліджених століттями імперського домінування етносів сучасної Росії не можуть без кінця роз'їжджати конфліктними зонами, і рано чи пізно вони повернуться до своєї, поки що багатонаціональної, «великої» (також поки що) батьківщини, перетворившись на один із чинників згаданої вище націєтворчої детонації.

На сьогодні повноцінної російської нації не існує, а процес її формування було зупинено останнім рецидивом імперської мегаломанії. Водночас сам цей процес є вкрай складним і суперечливим, а перспективи його завершення на багатоетнічних та регіонально різнорідних російських теренах цілковито не визначені. Будь - яка неминуча затримка росіян на історичному шляху до повноцінної нації супроводжуватиметься спробами повернути донаціональні форми політичного існування. Передусім ідеться про імперські форми, які виринають з минулого за першої ж затримки в національному будівництві. Соціокультурне (поки що) повернення пострадянської Росії до постординської Московії може бути як результатом ціннісно-духовної деградації, так і початком справжнього процесу національного творення, оскільки йдеться про повернення росіян РФ до своїх етнорегіональних джерел.

Нинішня Росія, цілком можливо, однаково неспроможна стати ані повноцінною імперією, ані повноцінною нацією та національною державою. Історична ситуація, коли Росія почергово намагатиметься реалізувати один із зазначених проектів (національний чи імперський), сіючи хаос та безлад на власних і прилеглих геополітичних теренах та коливаючись між цими двома нездійсненними крайнощами, - вкрай небезпечна та загрожує світу багатьма лихами. Полярна роздвоєність притаманна всьому суспільному розвитку Росії, який характеризується циклічним пролиттям рік крові та одержимим каяттям у своїх попередніх злочинах у ліпших традиціях «достоєвщини». До речі, сьогодні в середовищі російської опозиції вже вимальовуються такі плакальники, котрі проллють «море сліз» за невинно убієнними українцями, але Крим не віддадуть.

Нині для всього цивілізованого світу надзвичайно важливо повернути Росію на шлях будівництва власної нації й держави, примусивши її звернути зі шляху імперського, позаяк цей шлях є руйнівним для самої РФ та для всієї сучасної системи міжнародних відносин. Частина (незначна) російських націоналістів добре це розуміє, підтримуючи українців у їх боротьбі за національне й державне утвердження. Націоналізм є однією з тих соціальних сил глобального масштабу, що змінює світ вже упродовж майже двохсот років, творячи нації та національні держави. Він зруйнував більшість континентальних і колоніальних імперій та протистоїть будь-яким імперським намаганням на міжнародній арені. Націоналіст від імперіаліста відрізняється саме тим, що ніколи не перетинає геополітичних меж свого національного ареалу, тобто він не здійснює експансій на чужі терени, вважаючи свободу іншої нації запорукою свободи власної.

Нинішня Росія компенсує свою національну незавершеність спробами збудувати чергову периферійну імперію, втягнувши до цього заздалегідь провального проекту сусідні народи й примусивши їх платити надвисоку ціну за чергову авантюру Кремля. Сьогоднішні українські жертви й втрати ніщо порівняно з тими, яких українці неминуче зазнають у разі їх участі в нових російсько-імперських намаганнях. Вони вже заплатили мільйонами життів за попередні спроби створення євразійських імперій. Зрештою подібні спроби завжди були приречені на поразку, оскільки йдеться не лише про контроль над пострадянськими та східноєвропейськими теренами, а й про контроль над прилеглими до цих теренів регіонами - їх перетворення або на сфери впливу, або на нейтральні зони розмежування з держа - вами-конкурентами.

Якою буде Росія майбутнього, сказати важко, оскільки йдеться про уражену агресивністю непередбачувану державу та глибоко індоктриноване імперським шовінізмом суспільство. Можливо, проте малоймовірно, що сформується більш-менш цілісна нація й національна держава. Але якщо це станеться, то нескоро. Можливо, постане одразу кілька націй і національних держав, які, щонайшвидше, ворогуватимуть між собою та будуть неспроможні створити більш-менш мирну систему без зовнішнього втручання й опіки. Можливо, постане оновлена федеративна держава з частково демократичною політичною системою, що й надалі постійно визначатиметься між імперіалізмом і націоналізмом, авторитаризмом і демократією, федералізмом та унітаризмом.

Проте допоки ця перебудова відбудеться, проллється ще чимало крові, оскільки ірраціональне, натхненне абсурдом російське суспільство навряд чи зверне з імперського шляху самостійно, і саме воно, а не лише його окремі одіозні керівники, буде відповідальне за злочини проти сусідніх держав і народів та людяності загалом. РФ належить повернути награбоване й відшкодувати знищене, а судити своє політичне керівництво мають її громадяни, що в нинішній ситуації видається малоймовірним. Тут слід покластися на міжнародний суд, оскільки російський державний імперський театр абсурду рано чи пізно припинить своє існування.

Стратегія програшу для рептильної держави

Нинішня Росія в'язне в пострадянській трясовині, у нею ж породженому хаосі й безладі, які вона самовпевнено сподівалася контролювати. Плодити до нескінченності жевріючі конфлікти середньої інтенсивності просто неможливо, рано чи пізно відбудеться поглинання та руйнація самого провокатора всією сукупністю цих конфліктів. Цікаво також запитати в тих окремих європейських політиків і державних діячів, які прагнуть «заморозити» конфлікт на Донбасі, що зрештою вони збираються робити з усіма цими квазідержавними утвореннями, які сучасна Росія викроїла з територій пострадянських держав, поки Захід «перезавантажував» із нею стосунки.

Стратегічний задум російської сторони, який вона реалізує з початку 90-х років, був прозорим і цілком зрозумілим: створити навколо себе (у ближньому зарубіжжі) низку «заморожених» конфліктів і, граючи на суперечностях ворогуючих сторін, контролювати сусідні держави пострадянського простору. Проте із середини минулого десятиліття плани змінилися, і було взято курс на деструкцію цих держав і перетворення їх на залежні й цілковито підконтрольні сфери впливу в межах нового імперського проекту. Останній постав відносно нещодавно й полягає в черговій історичній спробі збудувати периферійну імперію, що спочатку бадьоро, марнотратно й недовго протистоятиме більш розвиненим і потужним державам, а потім в одну мить зруйнується, поховавши разом із собою безліч людських і матеріальних ресурсів, витрачених на її будівництво. Імперські утворення, з якими РФ себе безпідставно ототожнює, приносили хоча б порядок (хай і жорстокий та неефективний). Натомість сучасна російська держава сіє хаос, завдаючи руйнувань і собі, і сусідам.

Нинішня Росія спровокувала виникнення низки потенційних локальних геополітичних розломів, які можуть призвести до її політичної дезінтеграції. Кожна роздмухана російською стороною конфліктна ситуація не локалізується винятково на теренах сусідніх держав, охоплюючи значно більші регіональні сфери, включно з територіями самої РФ. Так, унаслідок провокування конфліктів у Грузії палає весь Кавказ. Подібно і збройний конфлікт на Донбасі не обмежиться лише південно-східними околицями цього українського регіону. Він неминуче пошириться на все Приазов'я та Причорномор'я, разом з історичними теренами «Дикого поля», та рикошетом ударить по півдню самої Росії.

Таким чином, завдяки старанням Москви світ отримає ще один Близький Схід, а можливо, й щось значно гірше. Упоратися з наслідками нею ж роздмуханих конфліктів Росія не зможе, оскільки, по-перше, їй забракне сил; по-друге, ці конфлікти вразять її саму. Лінії геополітичних поділів перетворяться на лінії розломів (цілі геополітичні масиви стануть стійма), що пройдуть і російськими теренами, виламуючи з політичної системи цієї євразійської держави величезні територіальні «шматки». Конфлікт, роздмуханий поблизу власних кордонів, матиме зворотний ефект щодо розпалювача. Особливо це стосується конфліктних ситуацій, що виникають у ключових геополітичних масивах і точках перетину ліній геополітичних взаємодій. Зауважимо, що Придністровський конфлікт не має і не матиме таких суттєвих політичних наслідків, як конфлікти на Кавказі й Донбасі, оскільки геополітичне значення цього регіону відносно невисоке.

Нинішня Росія, фактично вже розпочавши повно - масштабну агресію проти України, продовжує діяти за правилами «гібридності», вдаючи свою цілковиту непричетність до подій на Донбасі. Таким чином, для російської сторони ця війна з «гібридної» перетворюється на рептильну, а сама сучасна РФ - на рептильну державу, що є глухим кутом соціальної еволюції, перебуваючи обабіч світової спільноти і світового розвитку.

Першою ознакою рептильного характеру нинішньої російської держави є не лише її хижацька ненаситність і всеїдність, а й те, що їй уже мало хто вірить, оскільки вважають неспроможною жити за правилами. Безперечно, сфера моральності в міжнародних відносинах є досить вузькою, а зайве моралізаторство в зовнішній політиці шкодить досягненню дипломатичного компромісу, спонукає до небезпечних радикальних рішень, підштовхує до насильства, справляє враження лицемірства. Проте стверджувати, що світова політика цілковито позбавлена етичного елементу також було б хибно, оскільки відсутність міждержавного ціннісно-морального консенсусу робить неможливим будь-які домовленості. Усі повноцінні члени світової спільноти діють відповідно до цього консенсусу, а ті, хто виходить поза межі міжнародної моральності, перетворюються на держави-ізгої. Взаємодія у світовій політиці неможлива без мінімального морального підґрунтя, оскільки жодна угода не спрацює без довіри між її сторонами, і саме таку довіру сучасна Росія майже втратила.

Размещено на Allbest.ru