Цілі, рушійні сили та результати революції Гідності

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Тернопільський Національний Економічний Університет

КОМПЛЕКСНЕ ПРАКТИЧНЕ ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з політології на тему:

«Цілі, рушійні сили та результати революції Гідності»

Виконала:

студентка групи ФБС-11

Горобець Я. М.

Тернопіль - 2017

1.Вступ.

Євромайдан, Єврореволюція, Революція Гідності - усі ці терміни сьогодні стали невід'ємною складовою в історії побудови української державності. Україна є досить молодою республікою, юридично свою незалежність вона отримала у 1991 р., проте в реаліях це було далеко від бажаного. Протягом усього періоду незалежності ми стали свідками того, як наша держава поступово перетворювалася на другорядну країну світу, сателіта Російської Федерації. Замість реформ та змін, в країні зберігалася законсервованість системи, котра дісталась нам у спадок ще від Радянського Союзу. Тіньова економіка, зростання корупції та хабарництва, безвідповідальність влади та її авторитарний характер, навмисне знищення армії практично зруйнували потенціал країни. Україна перебувала у стані постійної кризи у всіх сферах життя. Помаранчева революція 2004 р. мала стати рушійною силою до змін, люди вірили, що буде усе по-новому. Проте очікування не справдилися, а навпаки, були розбиті у пух і прах. У 2010 р. до влади прийшла «банда олігархів», яка вирішила знищити рештки справжнього українства та й ще за його рахунок наживитись. Президент В. Янукович за час свого правління (2010-2014 рр.) встиг узурпувати конституцію 2004 р. та зосередити у своїх руках усю повноту влади.

Українці вірили, якщо Україна стане на шлях європейської інтеграції, то в державі будуть проведені соціально-економічні та політичні реформи. Але сценарій розвивався зовсім по-іншому. Адміністрація президента В. Януковича та уряд на чолі з М. Азаровим вели активну проросійську зовнішню політику. Важливим етапам в історії незалежної України мав стати Вільнюський саміт східного партнерства 28-29 листопада 2013 р. Але незадовго до цього була зроблена неочікувана для всіх заява: Кабінет Міністрів України вирішив призупинити процес підготування до укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Такий хід подій аж ніяк не влаштовував українців, які покладали великі надії на співробітництво України із ЄС.

2.Революція Гідності (також Київський Майдан, Майдан у Києві, Євромайдан та Єврореволюція)-

політичні та суспільні зміни в Україні з 21 листопада 2013 до лютого 2014 року, викликані спротивом проти відходу політичного керівництва країни від законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та подальшою протидією цьому курсу. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках Віктора Януковича та його «сім'ї», небажання народу України миритись з перетворенням країни не лише де-факто, але і де-юре на одну з колоній Росії.

Терміни Революція Гідності та Єврореволюція стосовно означених подій іноді використовуються в тому ж контексті, що й термін Євромайдан, але мають інше семантичне навантаження: «Євромайдан» здебільшого застосовується в контексті організації, форми та місця проведення протестів на підтримку європейського вибору України -- як складова Революції Гідності.Революція Гідності -- як суспільні та політичні зрушення, викликані зривом підписання Угоди про Європейську інтеграцію, та, власне, самим Євромайданом.

Також існують розбіжності оцінок дати початку Революції. Політикум України, українські ЗМІ та блогери вважають за дату початку Революції 21 листопада 2013 року, день, коли Урядом Миколи Азарова було зірвано підписання угоди про Євроінтеграцію, після чого почали збиратись перші мітингуючи, або 30 листопада, день, коли на Євромайдані були побиті студенти.За межами України поширена думка, що дату Революції необхідно визначати з ходи протестувальників до Верховної Ради 18 лютого, коли почались масові криваві зіткнення зі значними людськими жертвами.

3.Передумови та причини революції

Повзуча русифікація

З першого ж року приходу до влади Віктора Януковича та його команди в Україні була розгорнута масштабна програма неоголошеної русифікації. Неоголошені заходи з русифікації полягали у відмові від україномовних інформаційних продуктів на державному телебаченні[12] та зростанні частки продукованої в Росії продукції в культурних заходах, на телебаченні та в радіоефірі України.Загалом, така політика, що слугувала утворенню стійкої уяви меншовартості української культури та розколу українського суспільства, викликала обурення пересічних українців та, зокрема, української інтелігенції.

Нищення малого бізнесу

З обранням Президентом України Віктора Януковича економічним блоком Уряду був взятий курс на згортання малого бізнесу та розширення великого. Це рішення цілком відповідало інтересам політичних сил, які представляв Віктор Янукович, і було направлене на збільшення статків власників великих підприємств, значна частина яких в майбутньому склала так звану сім'ю Януковича.

Руйнування фінансової системи

Обраний командою Віктора Януковича економічний курс призвів до деградації фінансової системи. Так, на кінець 2010 року ЗВР НБУ становили $ 33.3 млрд, а на кінець 2013 -- 18.8 млрд. При цьому валютна складова ЗВР на лютий 2014 становила лише $ 2.85 млрд, а залишки на рахунках державного казначейства -- лише 100 тис гривень.

Харківські угоди

21 квітня 2010 року Віктор Янукович підписав з президентом Росії Дмитром Медведєвим так звані Харківські угоди, згідно яких термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі було подовжено з 2017 року, коли спливав термін його базування, до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років.Термін перебування флоту було збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів.

Підписання Угод викликало в Україні обурення опозиції та суспільства загалом. Більшість аналітиків розцінили її як таку, що суперечить Конституції України.

В результаті ці Угоди жодним чином не вирішили проблеми України з газом, а Росія і надалі продовжувала в газовій сфері політику ультиматумів. При цьому «Харківські угоди» сприяли анексії Криму Росією.

Відмова КМ України від підготовки Угоди

21 листопада Кабінет Міністрів України на своєму засіданні прийняв розпорядження, згідно з яким процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, а також дію рішення Кабінету міністрів України від 18 вересня2013 р. було призупинено. Рішення ухвалене «в інтересах національної безпеки» України.

4.Євромайдан

В проміжок часу між зривом підготовки Угоди та перед підписанням Угоди в Україні виникло кілька «майданів», на яких виголошувались вимоги щодо підписання Угоди Президентом України у Вільнюсі. Помітною ознакою цих «майданів» стало те, що на них була відсутня партійна символіка, а їх організатори всіляко придушували спроби виголошення партійних та антиурядових лозунгів. Схвалення щодо цих «майданів» висловив Віктор Янукович, а допомогу в їх облаштуванні надавали, в тому числі, владна Партія регіонів та КМДА: 26 листопада був встановлений намет для обігріву,24 та 29 листопада (вже після непідписання Януковичем Угоди) були проведені «альтернативні євромайдани». Як стало відомо пізніше, ці «майдани» були організовані Партією Регіоніві мали слугувати засобом зниження суспільної напруги, яка виникла після зриву підготовки Угоди, та демонструвати європейським лідерам та українському суспільству прихильність української влади обраному курсу на євроінтеграцію.

Після 29 листопада, через непідписання Януковичем Угоди у Вільнюсі, «майдани» стали непотрібні і були згорнуті, але деяка частина учасників не підкорилася вказівці про розпуск і продовжила акції на підтримку євроінтеграції. Ці акції, в умовах згортання «майданів» владою, обернулися на символ непокори владі і перетворилися на нові Майдани. Найбільший з таких Майданів виник у Києві на Площі Незалежності. В ніч з 29 на 30 листопада для розгону цього Майдану влада застосувала силу.

5.Рушійні сили революції

В своїй першій, мирній фазі Революція гідності мала всі ознаки кольорової революції: ненасильницький опір, мирні масові зібрання, організатори протестів та польові командири, спонсори протестів. У подальшому, через непоступливість влади та її намагання «закрутити гайки», революція переросла у відкрите силове протистояння з численними людськими жертвами.

Наявність широкого спектру передумов до виникнення протестів в культурній, економічній, правовій, соціальній та інших складових суспільного життя призвели до виникнення в Україні наприкінці 2013 року класичної революційної ситуації.Так, в березні 2013, більше ніж за пів-року до «Майдану», Віктор Балога константував, що «в Україні революційна ситуація».

За даними Українського інституту національної пам'яті однією з основних рушійних сил Революції стало українське студентство, яке сприйняло свою відповідальність за майбутнє держави та виступило не лише учасниками революційних подій, але й виступили організуючою силою.

Окрім студентства рушійною силою Революції виступили футбольні фанати -- як одна з найбільш організованих груп молоді. Наслідком їх спільного виступу стало примирення між групами підтримки окремих футбольних клубів.Загалом, в протестах брали участь представники різних національностей та різних прошарків населення України -- від найманих працівників до представників середнього бізнесу з всіх регіонів України.

6.Перебіг подій.

01.12

В річницю Референдуму про суверенітет 1991 року на майдани і вулиці Києва вийшли, за різними оцінками, від 500 тисяч до 1 млн. протестувальників. Цього ж дня відбулася спроба штурму Адміністрації Президента.

Цього ж дня в Києві членами опозиції був створений координаційний центр Євромайдану -- Штаб національного спротиву, який розмістився у Будинку профспілок України.

2.12

О 14:00 Партія Регіонів спробувала провести в Донецьку мітинг на свою підтримку, але не змогла зібрати достатню кількість учасників, що свідчить про втрату Партією суспільної підтримки: на мітинг не вдалося зігнати навіть співробітників бюджетних установ.. Донецьк вважається традиційною «вотчиною» В. Ф. Януковича та Партії Регіонів.

08.12

Починаючи з 12 години, в Києві відбувся «Марш мільйонів» -- Народне Віче з чисельністю, за різними оцінками, понад мільйон учасників. Було прийнято рішення про розширення мітингу та початок блокування Адміністрації Президента, будівлі Уряду та інших установ. В. Януковичу висунуто ультиматум з загрозою розпочати блокаду його резиденції «Межигір'я».

13.12

Відбувся «Круглий стіл» за участі Президента, лідерів опозиції, інших представників. Президент Віктор Янукович оголосив про введення мораторію на силові дії і заявив, що йому відомі відповідальні за силовий розгін та побиття мітингувальників, 14 грудня були оголошені їх прізвища: очільник КМДА Попов, очільник київської міліції Коряк та заступник секретаря РНБО Сівкович. На першому ж допиті Попов повідомив, що він виконував розпорядження секретаря РНБО Клюєва.

22.12

Народне віче на Євромайдані у Києві з метою поглиблення, розширення та подальшої координації діяльності Євромайдану ухвалило рішення про створення загальнонаціональної організації Всеукраїнське об'єднання «Майдан»

16.01

16 січня 2014 провладна більшість у Верховній Раді прийняла пакет «Законів про диктатуру», які на думку більшості експертів, обмежували права громадян, надавали органам державної влади більшу свободу дій у сфері покарання учасників акцій протесту і мали на меті криміналізувати опозицію та громадянське суспільство.Закони приймалися без використання системи «Рада» та без обговорення. Їх прийняття стало реакцією влади на масові протести громадян, а їх норми певною мірою були запозичені з норм російського законодавства, а окремі норми були навіть жорсткіші за російські аналоги.Прикладом прямого запозичення є введені у законодавство поняття екстремістська діяльність та іноземний агент.

Прийняття цих законів викликало нову хвилю протестів, окремі з яких мали відверто глузливий характер: відбулись мітинги з каструлями на голові та в медичних захисних масках на обличчях. Загалом, прийняття цих законів лише збільшило кількість невдоволених владою та підвищило активність протестуючих.

22.01

Сутички на вул. Грушевського.

Перші загиблі: Сергій Нігоян, Михайло Жізневський,Юрій Вербицький

23 січня

В ніч з 22 на 23 січня для протидії можливому штурму мітингувальники замість зведення барикад розпалили багаття з автопокришок, яке разом утворило суцільну стіну вогню й диму. Спроби силовиків загасити вогонь за допомогою водометів та пожежних гідрантів не мали успіху. Завдяки цьому ніч з 22 на 23 пройшла відносно спокійно. Заплановані на 14:00 перемовини лідерів опозиції з владою розпочались після 17-ї години і закінчились близько 22-ї, лідери опозиції заявили, що є шанс зупинити силове протистояння.

24 січня: вихід з переговорів

В 0:33 Євромайдан, після доповіді лідерів опозиції про результати перемовин, оцінив позицію влади як затягування часу і прийняв рішення про вихід з переговорного процесу і «мирне розширення Євромайдану».Вишикувані колони мітингувальників рушили на вул. Інститутську і звели нові барикади на її перетині з вул. Ольгінською.Ніч на Грушевського пройшла спокійно.

25 січня

Після раунду переговорів між лідерами опозиції, з одного боку, і Президентом та його «Антикризовим штабом» з іншого, влада заявила про наступне[114]:

На пропозицію лідерів опозиції щодо звільнення вже затриманих осіб Глава держави запропонував Генеральному прокурору України вийти з пропозицією до судових органів про зміни запобіжного заходу, не пов'язані з попереднім ув'язненням. … У зв'язку з цим, лідери опозиції мають негайно забезпечити повний відхід людей з вулиці Грушевського і припинення будь-яких протиправних дій.

… Прийняти закон про амністію, яким звільнити від відповідальності всіх учасників протестних акцій за весь період політичної кризи … за умови повного звільнення всіх захоплених приміщень в усіх куточках країни, у тому числі на Майдані Незалежності.

… погодити політичне рішення щодо повернення української Конституції від 2004 року…

… змінити закони, ухвалені 16 січня 2014 року…

… сторони досягли згоди щодо формування Центральної виборчої комісії на пропорційній основі згідно з тими пропорціями розміру парламентських фракцій, які сьогодні є в парламенті…

27 січня: перебирання місцевої влади у Києві

28 січня: відставка Уряду

29 січня: закон про амністію

31 січня

Віктор Янукович підписав акт про скасування диктаторських законів, прийнятих 16 січня, і закон про амністію, прийнятий 29 січня.

18 лютого: «Мирний наступ»

В день, коли Верховна Рада мала розглянути можливі зміни до Конституції, до будівлі Верховної Ради підійшли протестанти, більшість з яких, зважаючи на мирний характер ходи, були без традиційної зброї -- кийків, каміння та коктейлів Молотова. Спецпідрозділи зустріли мітингувальників водометами та газом. Одночасно мітингувальники були атаковані з флангу значними силами силовиків та тітушок[104], в результаті чого колона демонстрантів виявилась розрізаною на кілька окремих частин, які були розсіяні. Це призвело до поновлення жорстокого силового протистояння між повстанцями та силовиками. Бойові дії велись, в тому числі, з застосуванням вогнепальної зброї. Декілька людей з обох боків загинуло[136][137]. Втрата повстанцями ініціативи на деякий час призвела до того, що силовики витіснили повстанців з контрольованих позицій і зайняли частину Майдану Незалежності[138].

Різке загострення ситуації . в сутичках загинуло 25 чоловік.

Спалено офіс Партії Регіонів

19.02-20.02

20 лютого: «Кривавий четвер»

21.02

Віктор Янукович, опозиція при представникові ЄС, Росії підписали Угоду «Про врегулювання політичної кризи в Україні». Верховна Рада прийняла закон про звільнення всіх заарештованих.

Рішення Верховної Ради України

21 лютого

Верховна Рада України рішенням adhoc повернула в дію Конституцію 2004 року, Юлії Тимошенко (дозволивши, таким чином, її звільнення); відправила у відставку в. о. міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка.

22.02

Поява Голова Верховної Ради України Володимир Рибак подав у відставку з цієї посади, новим спікером обраний Олександр Турчинов.

Верховна Рада України 328 голосами народних депутатів усунула Віктора Януковича з посади Президента України. Також були звільнені низка найвищих високопосадовців.

Відбулося повернення до Конституції в редакції 2004 року шляхом прийняття постанови.

Окремою Постановою Парламенту було звільнено Юлію Тимошенко, яка перебувала на той час у лікарні ЦКБ Укрзалізниці у Харкові.

Цього ж дня відбулись повалення пам'ятників Леніну в Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні та інших містах, в яких до Революції були традиційно сильні позиції лівих та Партії Регіонів.ерміну Небесна Сотня під час похорон загинувших Героїв

23.02

Виконуючим обовязки Президента обрано О.В. Турчинова

7. Перебирання влади в регіонах

23 січня відбулись суттєві зрушення в регіонах: протестувальниками були захоплені ОДА в Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах.В Полтаві штурм був призупинений після того, як очільник місцевої міліції приєднався до помину за загиблими.

У Запоріжжі в ніч з 26 на 27 січня спільними зусиллями МВС та «тітушок» був жорстоко придушений 10 000 протест під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті активісти Евромайдану, журналісти та пересічні громадяни. «Тітушками» був захоплений та розгромлений кінотеатр «Байда 3D», у якому знаходився пункт обігріву та першої медичної допомоги.

23 лютого 2014 року Запорізька ОДА, так звана «цитадель Януковича в Запоріжжі», мирно, практично без опору, відкрила двері для журналістів, громадських спостерігачів та активістів Майдану. Губернатор Пеклушенко зник, як і всі його заступники. В акції відкриття ОДА взяли участь близько 2 тисяч прибічників Євромайдану.

революція гідність європейський інтеграція

8. Результати

Геополітичні наслідки.Основним геополітичним наслідком Революції є вихід України із зони впливу Росії в економічній та політичній сферах, та відносне зменшення залежності від Росії в культурній сфері.

В економічній сфері вихід України із зони впливу Росії відбувся через істотне зменшення залежності від критичного для економіки України імпорту з Росії енергоносіїв. Цьому сприяли два чинники: збільшення експорту енергоносіїв з Європи; зменшення внутрішнього енергоспоживання через війну на сході України та російську інтервенцію до Криму. Також зменшення залежності відбулось через розрив торгових відносин з Росією: внаслідок введення проти Росії міжнародних санкцій через її агресію проти України; та ведення Росією торговельної війни проти України («Сирна війна», «Шоколадна війна», знищення санкційних продуктів тощо).

В політичній сфері зменшення залежності було досягнуте як в наслідок наявності військового протистояння між Україною і Росією, так і через очищення політичної системи України від проросійських сил в результаті проведених в Україні виборів Президента, парламентських та місцевих виборів.

В культурній сфері зменшення залежності відбулось в наслідок обмеження на концертну діяльність в Україні для акторів, які публічно підтримали агресивну політику Путіна, та заборону трансляції частини російської теле- та кінопродукції, яка пропагує або прославляє російські силові структури та імперську політику. Тим не менше, частка російської та російськомовної телепродкукції в українському медійному просторі все ще лишається непропорційно високою.

Висновки

Таким чином, можна зробити висновок, що Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Не в прийнятих документах - папір все стерпить, не в прізвищах лідерів - вони змінювалися і будуть змінюватися. Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. Процес не завершено. Бо історія штука не скороспішна. Коли ж завершиться - будуть і правильні рішення, і справжні лідери.

Революція гідності, без сумніву, змінили країну. Але вона змінила і кожного з нас. Ми навчилися брати на себе бодай маленьку, але відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними, чим, чесно кажучи, раніше трохи грішили. Кожен у ті буремні зимові дні намагався бути хоч чимось корисний Майдану. Кожен хотів допомагати: одні завзято взялися за волонтерство, і цілими днями та ночами на столичному, чи на місцевому майдані готували канапки та гарячий чай, інші допомагали матеріально -- хтось гривнею, хтось і сотнею гривень... Хто чим міг. Головне, не було, ну майже не було, байдужих. Рік тому молодь гостро відчула, що це її шанс. Шанс змінити Україну, а відтак і себе, і своє майбутнє. Шанс вибороти право жити у гідній, справедливій країні. Нехай не одразу, але з часом, жити не гірше, ніж наші однолітки у Польщі чи Німеччині. А чим ми, власне, гірші за них? Лише тим, що нам не пощастило народитися там, “за бугром”, в ситій Європі. Тож вибору у нас не залишалося. Ми мусили змінити країну на краще! Мета Революції гідності -- примусити владу працювати заради своїх громадян, заради їхнього кращого майбутнього. А якщо ця влада не хоче чи не може, значить її місце -- на звалищі історії. Саме так і сталося!

Студентство , яке було мотором протестних акцій, змусило змінюватися усе суспільство. Саме молодь розбудила країну, саме вона стала каталізатором Майдану. І саме на ній лежить найбільша відповідальність за майбутнє країні.

Шанс на зміни нам дістався дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. А ще дуже уважно спостерігати і контролювати тих, хто прийшов до влади внаслідок Революції гідності. Ми повинні бути особливо пильними. Бо не маємо право змарнувати і цей шанс, як десять років тому, наші батьки, які виходили на Помаранчеву революцію, змарнували свій шанс на зміни. Вони не впильнували, не проконтролювали належним чином тих політиків, які після тодішнього Майдану отримали владу. Віддали на відкуп політикам почату на Помаранчевій революції справу. Тоді українці змінили політиків при владі, але не змінили систему влади. Це як у старі міхи вливати нове вино. Воно все одно скисне, зіпсується...

Зараз конче треба зламати хребет цій зашкарублій, вкрай корумпованій системі. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам'ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну -- за таку Україну, про яку усі ми мріємо...

Список використаної літератури

Чорногуз О. Революція гідності, політика підлості / О. Чорногуз // Самостійна Україна. - 2014. - Ч. 2/531. - С. 22-26.

Бончук Р. Хронологія подій та протистоянь на Євромайдані / Р. Бунчук. - Режим доступу : http://ankontr.if.ua/?page=blogs&p_id=42276

Євромайдан: хроніка відчуттів [колекція есе Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука]. - Брустурів: Дискурсус, 2014. - 156 с.

Лещенко С. Межигірський синдром. Діагноз владі Віктора Януковича. - К.: БрайтСтарПаблішинг, 2014. - 248 с.

Золкіна М. Євромайдан: передумови масового протесту / Марія Золкіна // Громадська думка. - 2014. - № 1. - С. 3-12.

Наливайко Н. До нової ідентичності: з Іншим. Але окремо [Електронний ресурс] / Наталія Наливайко // Українська правда. - http://life.pravda.com.ua/columns/2014/12/26/186663/

Скибицька Ю. Євромайдан : рік по тому / Ю. Скибицька, М. Кукало, Т. Козуб // Наука і суспільство. - 2014. - № 11/12. - С. 2-3.

Размещено на Allbest.ru