Особливості політичної системи та політичного режиму о. Тайвані

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державно-гуманітарний університет

Факультет …

Особливості політичної системи та політичного режиму о. Тайвані

Курсова робота

студентки 4-го курсу

спеціальності ..

Плясковська …

Рівне, 2012

ЗМІСТ

• Вступ
• РОЗДІЛ 1. теоретико-концептуальні та методологічні аспекти дослідження політичної системи о. Тайвані
• 1.1 Стан наукового вивчення політичної системи та політичного режиму о. Тайвані
• 1.2 Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів
• РОЗДІЛ 2. Особливості політичної системи о. Тайвань
• 2.1 Структура політичної системи о. Тайвань
• 2.2 Моделі політичної системи о. Тайвань
• 2.3 Класифікація політичної системи о. Тайвань
• РОЗДІЛ 3. Політичний режим о. тайвань
• 3.1 Особливості становлення політичного режиму Тайвані
• 3.2 Політичний режим Тайвані на початку ХХІ ст.
• Висновки
• Додатки

Вступ

Політичний режим кожної країни визначається соціальною сутністю відповідної держави. У рабовласницькому суспільстві політичний режим будь-якого держави був пов'язаний із розподілом людей на вільних і рабів. За феодалізму статус випливав із кріпосницьких, зовнішньоекономічних відносин. Політичний режим демократії обумовлюється фактом визнання рівності всіх людей перед законом за одночасного визнання з нерівності стосовно власності. В соціалістичному суспільстві констатується формальна рівність усіх її членів у політичній та соціально-економічній, навіть духовній сферах. тайвань політичний режим

Актуальність теми. Сьогодні доцільним є дослідження політичної системи всіх країн з різними формами правління. Дані використовують для порівняльного аналізу з метою виділення переваг та недоліків конкретного політичного режиму, враховуючи збережені стародавні традиції та поєднання їх із сучасними реаліями.

Тайвань - приморська провінція Китаю, що складається з декількох островів, розташована на південному сході континентального шельфу Китаю. У 20-му столітті, Тайвань пережила два цикли режими еволюції, в ході якої японського колоніального режиму і націоналістичного режиму населення послідовно переважали свою політичну історію. У двох режимах, кожен боротьбі з проблемою підпорядкування рідного суспільства до його авторитарного правління, бачення державного будівництва. Тому актуальним є дослідження розвитку політичної системи та політичного режиму Тайвані для оцінки досягнень та втрат, порівняння з іншими країнами Азії.

Ступінь розробки теми. Теоретичні аспекти дослідження політичних систем та політичних режимів викладали такі науковці, як О. Боровський, С.Гелей, О. Зайчук, С. Рутар, М. Цюрупа, Г. Щедрова, М. Юрій.

Значна кількість інформації про Тайвань наявна в джерелах дослідників-архіологів, зокрема А. Окладникова, Д. Цевеєндоржа і В. Волкова, А. Деревянко і Д. Доржа, Д. Баяра, Ж. Девіс-Кембел та інші.

Окрім вище зазначеного, актуальна інформація про Тайвань міститься на інформаційно-аналітичних та інформаційних туристичних сайтах мережі Інтернет. Однак в Україні практично відсутні оригінальні дослідження особливостей політичної системи Тайвані, що актуалізує значення даної роботи.

Мета роботи - дослідити політичну систему та політичний режим Тайвані. Виходячи з поставленої мети, ми поставили наступні завдання:

· з'ясувати теоретико-концептуальні та методологічні аспекти дослідження політичної системи та режимів;

· розглянути структуру та моделі політичної системи країни;

· визначити особливості становлення політичного режиму Тайвані.

Об'єкт дослідження: політична система Тайвані.

Предметом дослідження є політична система Тайвані та її динамічна сторона.

Методологічна база дослідження. Під час написання наукової роботи було використано такі методи: загальнонаукові - аналіз та синтез (визначення понять «політична система», «політичний режим»); спеціальні - проблемний (оскільки досліджувалась проблема становлення політичної системи Тайвані); узагальнення (фіксування загальних ознак та властивостей політичного режиму), систематизація опрацьованої інформації; порівняння (встановлення подібності або відмінностей етапів становлення політичної систем країни).

Теоретичне значення роботи полягає у висвітленні особливостей становлення політичної системи Тайвані, дослідженні структури та моделі політичної системи країни. Практична значущість полягає в тому, що представлена робота може бути використана в процесі практичного конструювання політичної системи Тайвані, аналізу та порівняння з іншими країнами. Також результати дослідження можуть бути використані у науково-дослідній роботі та туристичній справі.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел та літератури. До першого розділу входять такі підрозділи як аналіз наукового вивчення політичної системи та політичного режиму Тайвані. У другому розділі розглянуто особливості політичної системи Тайвані, а саме структуру, моделі та класифікація політичної системи країни. У третьому розділі описано особливості становлення політичного режиму Тайвані та її стан на початку ХХІ століття.

РОЗДІЛ 1. теоретико-концептуальні та методологічні аспекти дослідження політичної системи о. Тайвані

1.1 Стан наукового вивчення політичної системи та політичного режиму о. Тайвані

Теоретичні аспекти дослідження політичних систем та політичних режимів викладали вітчизняні науковці. Політичну систему як «відкриту систему» розглянув О. Боровський, а також висвітлив положення системного аналізу політичної сфери суспільства, сформульовані Д. Істоном. Типи регуляційного механізму політичних систем, системні ознаки політичних систем, риси політичного режиму виокремили С. Гелей та С. Рутар. Науковець О. Зайчук докладно охарактеризував типи політичних режимів, зокрема розділив їх на авторитарний, тоталітарний та демократичний режими, виділив їх ознаки, підтипи. Крім цього, він визначив види політичних систем за критеріями: на підставі характеру взаємовідносин політичних систем із зовнішнім середовищем (відкриті та закриті), за політичним режимом (тоталітарні, авторитарні, демократичні), за змістом і формами управління (ліберальні демократії, комуністичні, традиційні, популістські, авторитарно-консервативні). М. Юрій використовував для дослідження політичних систем розроблені моделі, а саме структурно-функціональну та системну.

Значна кількість інформації про Тайвань містять джерела дослідників-архіологів, зокрема А. Окладникова, Д. Цевеєндоржа і В. Волкова, А. Деревянко і Д. Доржа, Д. Баяра, Ж. Девіс-Кембел та інші. Вони вивчали різноманітні знахідки на історичній території ХІХ - ХХ ст.. М. Юрківський вивчав Тайвань у контексті дослідження географічних показників та соціального становища країн Азії.

Науковці виділяють праці Д. Псалманасара, М. Беньовського, В. Де Врунея та інших. Їх автори є одними з перших у Європі зробили спробу систематизувати всі знання про Тайвань, які були відомі у XVII - XVIII століттях, та на їх основі освітити особливості його політичної та економічної системи, релігії, побуту місцевого населення. Також слід виділити роботи М. С. Бур'яна, О. Б. Дьоміна, В. В. Савєнкова, К.А. Русакова, Д. В. Гріцьких та інших, які розглядали Тайвань у межах дослідження міжнародних взаємовідносинах.

Російська література з тайванської проблеми і політики США відносно Тайваню більш численна, ніж українська. Необхідно назвати роботи В.Н. Баришнікова, Г.І. Арсеньєва, Д.Т. Капустіна, С.Н. Гончарова, Є.П. Бажанова, Ю.В. Циганова, А.Г. Яковлєва та ін. Найбільш розроблена тайванська проблема в західній історіографії.

В Україні практично відсутні оригінальні дослідження особливостей політичної системи Тайвані. Значна кількість відомостей міститься на інформаційно-аналітичних та інформаційних туристичних сайтах мережі Інтернет. Також згадується Тайвань як приклад конкретної політичної системи чи політичного режиму, у теоріях економічного розвитку країн різного типу, наявністю проблем та рекомендаціями їх рішення.

1.2 Методологічні засади дослідження політичних систем та режимів

Методологія - це вчення про доцільність та необхідність дослідження об'єкту і предмету певної науки, логічно пов'язаною сукупністю методів, спеціальними засобами і процедурами на основі встановлених пізнавальних принципів. Аргументація запропонованої загальної теорії і часткових концепцій у великій мірі визначається істинністю вихідних концептуальних положень і передумов, що утім, самі в значній мірі визначаються особливостями обраного підходу. Політичний режим розглядають як зміст політичної системи, у зв'язку з чим політичний режим - характеристика всієї політичної системи: саме в рамках політичної системи й існують утворюючі зміст політичного режиму відношення між людьми з приводу державної влади і відношення людей із державною владою. Політична ж система, у свою чергу, виступає одним із рівнів громадянського суспільства, тому глибинні соціально-економічні та культурні основи суспільства визначають характер держави не безпосередньо, а проявляючись через особливості політичного режиму як змісту політичної системи [18, с. 94-100].

Найважливіші положення системного аналізу політичної сфери суспільства, були сформульовані Д. Істоном: політична система - це «ті зв'язки, за допомогою яких у суспільстві авторитарно розподіляються цінності». Головне призначення політичної системи полягає в тому, щоб виконувати дві головні функції: по-перше, розподіляти цінності в суспільстві і, по-друге, спонукати більшість членів соціуму прийняти цей розподіл як обов'язкове принаймні в термін тривалого часу. Саме ці дві функції дозволяють відмежувати політичну систему від інших соціальних систем суспільства. Якщо політична система не в змозі успішно виконувати вказані функції, виникає напруженість і навіть криза, що в остаточному підсумку може призвести до розпаду системи.

Політичну систему можна розглядати як «відкриту систему»: «систему поводження, вписану в навколишнє середовище, вплив якої, ця система на собі відчуває, і на який, у свою чергу здійснює вплив». При цьому під навколишнім середовищем розуміються різноманітні фактори - фізичні, біологічні, соціальні і психологічні. У залежності від характеру зв'язку з політичною системою навколишнє середовище підрозділяється на внутрішню (інтрасоцієтарну) і зовнішню (екстрасоцієтарну). Перша складається з підсистем (економічних, соціальних і т.д.) того ж суспільства, частиною якого є сама політична система. Друга містить у собі такі системи, що знаходяться поза межами даного суспільства і які стосовно окремої політичної системи виступають як свого роду суперсистеми (наприклад, міжнародні політичні, економічні, культурні та інші співтовариства) [18, с. 96].

Політична система взаємодіє з навколишнім середовищем на «вході» і «виході». У ширшому сенсі термін «вхід» містить у собі «різні події, зовнішні стосовно системи, що змінює систему або впливають на неї будь-яким можливим засобом». У вузькому сенсі «вхід» - це найбільш важливі впливи, що діють разом з навколишнім середовищем на політичну систему. Під «виходом» розуміється кінцевий стан процесу, його результат, що свідчить про спроможність системи справляться з впливом навколишнього середовища і який виражається в конкретних рішеннях і діях владних органів цієї системи. Іншими словами, «вихід» - це уже відповідна реакція політичної системи на вплив навколишнього середовища, реакція, вироблена на основі перетвореної інформації і отримавши форму владних рішень і дій. У свою чергу цей процес перетворення інформації, процес перекладу її з «входу» на «вихід» і є те само, як політичний процес.

Політична система має достатню кількість механізмів, за допомогою яких вона пристосовується до навколишнього середовища, регулює свою поведінку і перетворює власну внутрішню структуру. Важливе місце серед них займають три типи регуляційного механізму: 1) перетворення потреб (під якими маються на увазі думки, мотиви, очікування, інтереси, переваги і навіть ідеологія) на вимоги; 2) їхнє скорочення шляхом комбінації, модифікації й обмеження; 3) перетворення вимог на рішення. Нормальне функціонування зазначених типів механізму перетворює політичну систему в саморегулюючий організм, не тільки спроможний активно реагувати на впливи навколишнього середовища, але і який має можливість у порядку зворотного зв'язку впливати на це середовище, змінюючи його в ту або іншу сторону і забезпечуючи тим самим виживання і самозбереження системи. Якщо поняття «політична система» розкриває характер і специфіку функцій політичних інститутів стосовно інших суспільних систем у їх статичному вигляді, то поняття «політичний режим» - способи і механізми формування і розподілу політичної влади у політичній системі, форми взаємозв'язків суб'єктів політичного процесу між собою, а також з іншими соціальними інститутами. Отже, поняття «політичний режим» розкриває динамічний (процесуальний) аспект політичної системи.

Вживаючи поняття «політична система», охоплюється вся специфіка політичного процесу на різних структурних рівнях, не виділяючи окремо владних відносин. Зміст поняття «політична система» розкривається через такі системні ознаки:

1) специфіка політичного процесу через тип суспільства (за різними методологіями типологізації);

2) обсяг і характер впливу політики на суспільний розвиток;

3) ментальні аспекти поведінки суб'єктів політичного процесу (політичну культуру);

4) способи і механізми розподілу влади в політичному просторі (політичний режим) [9, с. 226-241].

Характеристика політичного режиму передбачає не тільки юридичні гарантії здійснення прав і свобод громадян, а також ступінь розвитку структур судового і несудового захисту цих прав, ступінь зрілості інститутів громадянського суспільства, здатних не дозволити політичній владі виходити за рамки правового поля. Наступною істотною ознакою політичного режиму є розподіл влади між вищими державними органами: главою держави, урядом, парламентом, вищими судовими інстанціями, їх механізм стримувань і противаг. Політичний режим також залежить від співвідношення повноважень між центральною владою і суб'єктами федерації, органами самоврядування.

Важливою рисою політичного режиму є відносини між правлячою елітою і опозицією. Тут береться до уваги юридичний статус опозиції, форми легітимності, її типи (партійний, громадський, військовий, революційний, терористичний), а також масштаби опозиційного впливу на суспільство. При недорозвинутій партійній системі опозиційні сили неспроможні вести достойну конкуренцію з правлячою державною верхівкою [4].

РОЗДІЛ 2. Особливості політичної системи о. Тайвань

2.1 Структура політичної системи о. Тайвань

Основним джерелом дослідження політичного життя країни, соціальних аспектів є основний закон держави, а саме Конституція Тайвані (далі - Конституція). Конституція Китайської республіки (КР) була прийнята 25-го грудня 1946 Національними зборами, скликаними в китайському м. Нанцзін (Нанкін; Nanjing). Оприлюднена центральним урядом 1-го січня 1947 р. і вступила в силу з 25-го грудня 1947 р., вона включає в себе 175 статей в 14 главах, плюс 12 додаткових статей, які були додані в семи раундах переглядів, починаючи з 1991 р . [1].

Конституція починається словами: «Китайська республіка побудована на основі« трьох народних принципів» і являє собою демократичну республіку народу, керовану народом і для народу».

«Три народні принципи» - це філософська основа побудови нової китайської нації, сформульована Саном Ятсеном (Sun Yatsen). Принцип націоналізму стверджує верховний статус Китаю і наполягає на рівних правах у сфері міжнародних відносин, а також на рівності серед усіх етнічних груп в межах нації. Принцип демократії, який гарантує кожному громадянину право здійснювати політичні і громадянські свободи, лежить в основі організації і структури уряду. Принцип соціального благополуччя свідчить, що повноваження уряду повинні використовуватися для служіння населенню шляхом створення процвітаючої економіки і справедливого суспільства. В інших статтях цього розділу актуальність Конституції КР буде ставитися під сумнів, оскільки два десятиліття тому в країні почався підйом і посилення демократизації [1].

Згідно з Конституцією Тайвань є республікою. Незалежність Тайвані від Китаю не визнана міжнародним співтовариством. Вся система органів влади будується на основі прийнятої 25 грудня 1947 Конституції.

Тайвань має два міста центрального підпорядкування - Тайбей і Гаосюн, провінцію Тайвань з 5 містами провінційного підпорядкування, 16 повітами та два острівних повіти провінції Фуцзянь.

Як глава держави, президент представляє країну в міжнародних відносинах і в державних функцій. Всі державні події проводяться в ім'я президента. Обов'язки президента включають в себе:

· командування збройними силами;

· оприлюднення законів та постанов;

· оголошення воєнного стану за згодою або за умови підтвердження Законодавчого юаня;

· укладання договорів;

· оголошення війни і укладення миру;

· укладання амністія, помилування, прощення пропозиції та повернення громадянських прав;

· призначення і видалення цивільних та військових чиновників, а також

· присвоєння звань і нагород.

Всі ці повноваження повинні здійснюватися відповідно до положень Конституції та закону [20].

В основу державного устрою покладено п'ять гілок влади - законодавча, виконавча, судова, екзаменаційна і контрольна. Вищим представницьким органом, який має право вносити поправки до Конституції, є Національні збори. До останнього часу цей представницький орган, крім прийняття поправок до Конституції, обирав президента і віце-президента. У 1991р. депутати Національних зборів 1-го та 2-го скликань провели ряд змін до Конституції про обрання президента прямим всенародним голосуванням, розширення повноважень Національних зборів, функцій контрольних органів і переході до системи багатопартійності.

Виконавчий юань (кабінет) містить президента (як правило, називають головним); віце-президент (віце-прем'єр), ряд міністрів та голів комісій, а також кілька міністрів. Прем'єр-міністр призначається Президентом Республіки. Віце-прем'єра, міністрів, голів комісій і міністрів також призначаються президентом за рекомендацією прем'єр-міністра. На додаток до контролю підвідомчих установ Виконавчого Юаня, прем'єр-міністр: виконує обов'язки президента в разі вакансії в обох президента і віце-президента (цей обов'язок наглядача обмежена до трьох місяців); являє адміністративну політику та складає доповіді в Законодавчі збори і відповідає в усній або письмовій формі запити законодавців; утверджує закони і укази оприлюднені президентом ДКР і просить, в разі необхідності і схвалення президентом, Законодавчий Юань переглянути свої резолюції.

Законодавчий Юань є вищим законодавчим органом держави. Він включає в себе 113 всенародно обраних представників, які служать протягом шести років і мають право виставляти свою кандидатуру на переобрання на невизначений термін.

Законодавча влада має наступні функції і повноваження: загальна законодавча влада, підтвердження указів президента ДКР, отримавши доповідь президент ДКР про становище в країні; заслуховування звітів про управління і перегляду державної політики; розгляд бюджетних законопроектів і аудиторських звітів, надання або відмова в наданні згоди на державні посади; внесення змін до Конституції (за умови підтвердження подальшого всенародного референдуму); урегулювання спорів за участю органів місцевого самоврядування та відмови від посади президента або віце-президента Республіки.

Судовий юань є найвищим судовим органом республіки. Його головні повноваження - виносити рішення по цивільних, кримінальних та адміністративних справах, справах про дисциплінарні санкції чиновників, справах про розпуск політичних партій, які порушують Конституцію та імпічмент президента або віце-президента Республіки. У підпорядкованні підрозділів Судового юаня є Верховний Суд, вищі суди, районні суди, Верховний адміністративний суд, високі адміністративні суди, комісії по Дисциплінарні стягнення чиновників і судових досліджень кадрового центру.

Екзаменаційний юань відповідає за системи державної служби в країні. Він здійснює нагляд за іспити, кваліфікації, забезпечення гарантій володіння житлом, матеріальної допомоги у випадку смерті, виходу на пенсію; та всі юридичні питання, пов'язані з працевлаштуванням, оцінкою ефективності, масштабу заробітної плати, просування по службі, переведення, похвала і представлення нагородження державних службовців. Екзаменаційний юань має президента, віце-президента і 19 членів, всі з яких призначаються за згодою Законодавчого юаня.

Контрольний Юань здійснює повноваження імпічменту, осуду і аудиту. Контрольний Юань складається з 29 членів, включаючи президента філії і віце-президента. Члени Контрольної Юаня знаходяться поза партійним контроль, здійснюють свої повноваження незалежно і виконують свої обов'язки відповідно до закону. Контрольний Юань може досліджувати та запропонувати заходи щодо виправлення становища, що стосуються діяльності Виконавчого Юаня і його підвідомчих агентств [20].

Глава держави - президент обирається прямим, рівним і таємним голосуванням в один тур більшістю голосів. Депутати Законодавчого Юаня обираються прямим, рівним і таємним голосуванням по виборчих округах і, як правило, висуваються різними політичними партіями і рухами. Склад Виконавчого Юаня пропонується прем'єром і затверджується Законодавчим Юанем. Також діють ще три гілки влади - Контрольний Юань, який затверджується Законодавчим Юанем і забезпечує перевірку роботи Виконавчого Юаня: Судовий Юань, що забезпечує контроль за роботою суду та прокуратури; Екзаменаційний Юань, який відповідає за проведення іспитів і атестацію державних чиновників [5]



2.2 Моделі політичної системи о. Тайвань

Поняття політичної системи розкриває характерний устрій політичної влади в суспільстві Тайвані. Політична система - це комплекс державних і недержавних суспільних інститутів, правових й політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада та управління суспільством.

У політології розроблено кілька теоретичних моделей функціонування політичних систем:

· системна;

· структурно-функціональна;

1. Системна модель вперше була розроблена Д. Істоном. Сутність політичної системи розкривається в авторитарному розподіленні цінностей у суспільстві. Процес функціонування системи описується через відносини обміну з зовнішнім середовищем. Вона зберігає стійкість, якщо знайдений певний баланс між імпульсами, що «входять», проникаючими у середовища, і імпульсами, що «виходять», що є реакцією системи на отриману інформацію. «Вхід» виражений двома видами імпульсів: вимога громадськості і підтримка. Підтримка може проявлятися як у матеріальній формі, так і у вигляді дотримання законності, повага до органів влади, до державної символіки, активної участі у політичному житті. Переробивши інформацію, політична система приймає конкретні рішення (закони, накази) і здійснює все для їх реалізації («вихід»). «Вхід» і «вихід» складають безперервний цикл, який називається «петлею зворотного зв'язку».

Тайвань є демократичною країною з президентсько-парламентською формою правління і загальним виборчим правом.

Проаналізувавши ситуацію в країні, політична система приймає конкретні рішення. Це можна зобразити у вигляді ланцюга: аналіз ситуації/потреба населення - законопроект Парламенту - підтвердження Президента - Парламент - реалізації («вихід») - реакція суспільства - аналіз ситуації. Отже, в даній системі є характерна «петля зворотного зв'язку».

2. Структурно-функціональну модель політичної системи розробив Г. Алмонд. Політична система, на його думку, є типами дій, що стосуються прийняття політичних рішень. Головна функція системи - забезпечення легітимного примусу, що дозволяє зберегти суспільну стабільність.

У структурному плані вона включає в себе формальні (урядові органи) і неформальні інститути (групові об'єднання), поведінкові аспекти цих інститутів, активність окремих громадян.

Отже, політична система Тайвані має власну структуру, визначену законодавством країни; політична система виконує аналогічні універсальні функції, необхідні для соціального життя; функції виконуються різними інститутами (структурами) системи (суди, законодавчий орган, партії) і з різною частотою; політична система є змішаною в культурному розумінні [18, с. 98-101].

2.3 Класифікація політичної системи о. Тайвань

Класифікація політичних систем здійснюється на підставі врахування різноманітних ознак:

1. Класифікація політичних систем на підставі характеру взаємовідносин політичних систем із зовнішнім середовищем. За цим критерієм виділяють закриті і відкриті політичні системи. Закриті - мають обмежені зв'язки із зовнішнім середовищем, є самодостатніми, не сприймають цінностей інших систем, тобто ресурси розвитку знаходяться у їх середині. Відкриті системи активно обмінюються ресурсами із зовнішнім світом, успішно засвоюють передові цінності інших систем, є рухливими і динамічними.

Отже, політична система Тайвані є відкритою, оскільки розуміючи всі внутрішні проблеми країна намагається втілювати міжнародний досвід інших країн із схожими особливостями. Що стосується міждержавних стосунків, то доволі стабільні з більшістю країн, де налагоджені дипломатичні відносини чи економічні стосунки республіки.

2. Класифікація політичних систем за політичним режимом, тобто на підставі характеру і способів взаємодії влади, особи та суспільства.

За цим критерієм виділяють тоталітарні політичні системи, авторитарні і демократичні. Тоталітарна система характеризується повним підкоренням особи і суспільства владі, регламентацією та контролем за всіма сферами життя з боку держави. Авторитарна система заснована на необмеженій владі однієї особи чи групи осіб при збереженні деяких економічних, громадянських, духовних свобод для громадян. Демократична система передбачає пріоритет прав особи, контроль суспільства над владою.

За цією класифікацією політична система Тайвані є демократичною: створені гілки влади; наявна періодична виборність основних органів влади; загальне виборче право, що гарантує кожному громадянину брати участь у формуванні представницьких інститутів влади та ін..

3. Класифікація політичних систем за типом політичної культури і розподілом політичних ролей: а) англо-американську політичну систему, яка характеризується високим ступенем розподілу політичних ролей і функцій між учасниками політичного процесу: державою, партіями, групами інтересів тощо; б) європейсько-континентальну політичну систему, що відрізняється різноманіттям політичної культури, наявністю національних культур протилежних орієнтацій, ідеалів, цінностей, властивих якому-небудь класу, етносу, групі, партії; в) тоталітарну політичну систему, що функціонує на основі пріоритету класових, національних чи релігійних цінностей. Влада сконцентрована в руках монопольно правлячої партії чи групи осіб, характеризується контролем всіх сторін життєдіяльності суспільства та індивіда; д) доіндустріальну і частково індустріальну політичну системи. В багатьох доіндустріальних або частково індустріальних країнах Азії, зокрема і Монголія, існують і функціонують різні політичні системи з властивою змішаною політичною культурою: сумішей західних цінностей, етнічних, релігійних традицій. Тут на практиці нечітко поділяються гілки влади. Законодавчі функції використовують управлінські, владні структури і армія. Законодавчі органи втручаються в судові процеси та ін. Тут сильний і особистий авторитет, панування однієї якоїсь політичної партії, що узурпують владу. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок системи зумовлюють її політичну нестабільність і необхідність застосування насильства у здійсненні влади [5, с. 488-502].

Класифікація політичних систем може базуватися й на виокремлених М. Вебером трьох типах легітимності політичного панування -- традиційному, харизматичному і легальному [11, c. 366-371]. Відповідно до цих типів існують політичні системи з традиційним, харизматичним чи легальним типами легітимності влади. У політичних системах традиційного типу легітимність влади ґрунтується на стійкому переконанні у непорушності традицій і необхідності підкорення правителям, які здійснюють владу згідно з традиціями. У системах з харизматичним типом політичного панування основою легітимності влади є віра у виняткові особисті здібності правителів, що обґєднуються поняттям «харизма». За легального типу легітимності влада в політичній системі ґрунтується на переконанні мас у тому, що правління здійснюється на законних підставах і найкращим чином. До останнього варіанта належить політична система Тайвані.

РОЗДІЛ 3. Політичний режим о. тайвань

3.1 Особливості становлення політичного режиму Тайвані

Тайвань - країна маленька. Його населяє всього 21 мільйон жителів це чи п'ятидесяти або два відсотки чисельності населення материкового Китаю.

Китайці зацікавилися Тайванем, взагалі кажучи, не так давно. Цивілізація на острів була занесена тільки до кінця XVI сторіччя, причому португальцями. Вони дали острову ім'я Формоза, що означає «дивно красивий», і використовували його як торгово-опорний пункт. Крім них на острові в той час жили тільки полінезійські корінні жителі.

У XVII столітті на материку панувала імператорська династія Мін. Маньчжури завоювали Китай. В результаті боїв, що ведуться прихильниками династії Мін при відступі, Тайвань поступово заселявся китайцями. Спочатку він був для китайців чимось на зразок притулку для біженців. У цьому відношенні великих змін не відбулося і в подальшому. Після прихильників династії сюди почався приплив людей, які прагнули врятуватися від економічних труднощів, в тому числі бідних рибалок з провінції Фуцзянь. Вони прибували кількома великими хвилями представляють навіть сьогодні найбільшу частину тайванського населення.

Остання велика хвиля вихідців з Китаю, всього 1,2 мільйона осіб, прибула між 1945 і 1948 роками. На цей раз це були біженці громадянської війни з усього китайського держави. Перш за все, солдати Чан Кайши, а також повалений урядовий управлінський апарат ГМД, рятує від комуністів на Тайвані. Там «вихідців з материка», як до сьогоднішнього дня називають, і їх дітей, брали спочатку навіть привітно. Вони не зуміли цього оцінити. Чень І, перший військовий губернатор, якого призначив ГМД на Тайвані, а також підрозділи, що втекли від громадянської війни в Китаї, вели себе на острові «як удома»: вони грабували цивільне населення.

Це призвело до натягнутих відносин між місцевим населенням і «вихідцями з материка». Вони досягли кульмінації в події 28 лютому 1947 року, про які ГМД не може згадувати, не скривившись. Тоді обурені громадяни влаштували демонстрацію в Тайбеї проти Чень І та його розбійницької політики. Він ввів надзвичайний стан і віддав наказ про масові арешти (10 і 11 березня). Серйозні книги по історії говорять про те, що, ймовірно, «число вбитих склало кілька сотень». Це були тисячі, говорить тайванська народний поголос; вони стратили більшу частину інтелігенції.

Тільки через початок війни з Кореєю в 1950 році США підтримали уряд Чана як оплот боротьби проти азіатського комунізму і не дозволили солдатам Мао Цзедуна захопити також ще й цей маленький острів. Так Тайвань з маленької провінції став народним Китаєм, «другим Китаєм».

Чанкайшисти управляли по-диктаторське, з безперервним надзвичайним станом, і підтримували вимоги надати тимчасовому емігрантському уряду право представляти весь Китай. Таким чином, Тайвань перетворився на якусь дивну політичну систему що складається з центрального уряду, в національному зборах якого засідали ще донедавна старі ветерани Чан Кайши як «представники всього Китаю», і з місцевого уряду самого Тайваню. Фактично за життя Чана влада знаходилася в руках військових. Так як Чан не довіряв «тайванцям», він зайняв, крім того, чотири п'ятих частини управлінського апарату «своїми» вихідцями з материка Він аж ніяк не був популярним президентом, він був наляканий і ненавидів свою таємну поліцію. Все ж в одному відношенні панування ГМД виявилося дуже успішним: його економічна політика вивела добробут населення після п'ятдесяти років японської експлуатації на високий рівень. Це трохи примиряє населення з фашистським урядом. У країні панувало політичний спокій.

Положення дещо змінилися тільки до початку 70-х років, коли син Чан Кайши Цзян Цзінго поступово взяв на себе справи уряду і став в 1975 році новим президентом. Він не скасував спочатку надзвичайний стан, допускаючи однак, що його деякі сприймали всерйоз. Почалася обережна демократизація. Опозиційні діячі зібралися в позапарламентську угруповання, названу данвей. З середини 80-х років вони виставляли з наснажує успіхами власних кандидатів на муніципальних виборах. У вересні 1986 року з Данвей утворилася «Демократична прогресивна партія» (мінцзіньдан). Вона стала першою легальною опозицією в китайському державі.

Скасування надзвичайного стану 14 липня 1987 після 38 років надавала громадянам нову свободу політичного вираження думок, право проведення демонстрацій і друк. З'явилася також можливість отримати візу в Китай.

2 грудня 1989 відбулися перші в історії Китаю вільні і демократичні парламентські вибори на Тайвані. 16 партій виставили в загальній складності 722 кандидата і домагалися 293 місць в парламенті. Дві третини виборців голосувало за перебуває при владі ГМД. 20% проголосувало за прогресивну партію.

Значне відтискування від влади правив до тих пір одноосібно ГМД має багато причин. Опозиція займала суперечливу позицію, насамперед у питанні про те, чи не чи повинно тайванське держава відмовитися від свого застарілого вимоги емігрантському уряду представляти весь Китай. Китайська Народна Республіка була далека від того, щоб визнати цю вимогу, вона загрожувала негайними воєнними діями, якщо Тайвань буде пробувати назватися самостійною державою (замість китайської провінції). Тому підтримувана частиною прогресивної партії декларація незалежності Тайваню знаходила в той час трохи симпатій.

Все ж найбільшим плюсом ГМД поряд з її великим досвідом правління була, ймовірно, її економічна політика. Що історія успіху Тайваню від країни, що розвивається до одного з «маленьких тигрів» Азії означала для середнього громадянина, може ілюструвати типовий приклад-той самий чоловік, який у свої 27 років міг колись купити своєму шестирічному сину пару черевиків для першого шкільного дня, володіє сьогодні п'ятиповерховим будинком в центральній частині великого міста, ще одним великим будівельним ділянкою, двома іноземними машинами і може дозволити собі оплачувати навчання трьох своїх дітей. Разом з тим він не відноситься ні в якому разі до особливо заможним людям.

З тих пір він, правда, безперервно втрачав голоси, але незважаючи на це після смерті Цзяна Цзінго в 1988 році керівництво урядом прийняв щодо популярний «по-справжньому тайванський» політик Лі Денхам. Навесні 1996 року він опинився в двох кроках від обрання: вперше в китайському державі населення саме вирішувало питання про главу держави. Те, що Пекін незадовго до виборів зробив спробу залякування та 150 ТОВ солдат пробували репетирувати біля узбережжя Тайваню «серйозний випадок», принесло Лі Денхам і всім тайваньцям взагалі не випробувану ними досі популярність і симпатії в іноземних засобах масової інформації.

Особливо, зрозуміло, не сподобалося більшості тайванців «загравання м'язами» з боку «великого брата». Одні покладалися - з повною підставою - на американську підтримку, інші, перш сього люди старшого покоління, були підсвідомо переконані, що навіть при найгіршому кінець не станеться ніякої катастрофи: в кінці кінців, китайцями будуть керувати все ж китайці.

У березні 2000 року кандидат опозиційної партії Чен Шуйбянь був обраний у президенти. Вперше повинен був правлячий 55 років ГМД, навіть всупереч переважній більшості в парламенті, передати частину своєї влади і значну частину налагоджувалася протягом десятиліть, добре функціонуючих зв'язків на багатьох рівнях урядової сходів. Найвірніші зв'язку стали марні на наступну ж ніч, фактично, на Тайвані при всій зовнішній безперервності політики відбулася в цей час маленька революція, майже не помічена західними засобами масової інформації. Навіть колись провідні особистості ГМД боялися тепер довгих тюремних ув'язнень, ще недавно просто немислимих. Численні погрози Пекіна по відношенню до Тайваню, обрання Чена Шуйбяня, все це могло б означати війну, але, на щастя, так і залишилося тільки погрозами. Чен виявився хитрим тактиком, який дипломатично домовляється з Пекіном. Його партія перевершила на парламентських виборах у грудні 2001 року ГМД майже на 20 місць і стала у зв'язку з цим найсильнішою в парламенті [10].

3.2 Політичний режим Тайвані на початку ХХІ ст

У середині 80-х років почалася реорганізація політичної системи на Тайваневі, основними пунктами якої стали скасування воєнного стану, легалізація опозиційних партій, зміна поколінь у парламенті. Наступник Цзянь Цзінго - Лі Денхуей, представник корінного тайваньського населення, продовжив перетворення. При ньому прийняті закони про вибори, громадських організаціях, добровільну відставку старих членів парламенту. Передбачається прийняття виправлень до конституції, спрямованих на подальшу реформу політичної структури.

В даний час на Тайвані зареєстровано більше 40 політичних партій. Правляча партія Гоміньдан (2.4 млн. чол.) зберігає твердий контроль над життям острова. Голова - Лі Денхуей. Найбільша опозиційна партія - Демократична прогресивна партія (діє з 1986 р., більше 20 тис. чол.) Виступає за подальшу демократизацію політичного і громадського життя Тайваню. Голова - Сюй Сіньлянь. На минулих у грудні 1992 р. виборах у Законодавчий юань ДПП набрала 30% голосів виборців.

Уряд Тайваню офіційно називає острів «Китайською республікою» і претендує на уряд усього Китаю, материкова частина якого, на думку Тайбея, тимчасово окупована комуністами. Зі свого боку Пекін вважає, що Тайвань повинен визнати уряд КНР і пропонує формулу "одна держава - дві системи" , відповідно до якої Тайвань стає особливим адміністративним районом під юрисдикцією єдиного Китаю, але має право зберегти свою соціальну систему. Тайбей не приймає цю формулу і пропонує свою - "одна країна - два уряди". На основі висунутою Пекіном формули пропонується провести переговори між делегаціями КПК і Гоміндану. Тайванська адміністрація відкидає цю ідею, пропонуючи в замін переговори на міжурядовому рівні, що не влаштовує Пекін, оскільки це означало б визнання ним уряду Тайваню.

Оскільки уряд КНР розглядає Тайвань як частину своєї території і одну зі своїх провінцій, перспектива застосування військової сили з боку Китаю є головним чинником, що визначає зовнішню політику Тайваню. У 1990-і рр.. Тайбей пропонував і пропонує Пекіну модель розділеної країни на зразок Німеччини до 1990 р. або Кореї. Тайбей пропонує варіант мирного вирішення тайванського питання за умови визнання обома сторонами «розділеного Китаю» і ведення переговорів на рівних. Він виступає за подальші переговори на рівні двох неурядових організацій СЕФ і АРАТС [12 ].

На президентських виборах 2000 року колишній представник Гоміндану Джеймс Сунг, висунутий як незалежний кандидат, програв менш ніж 3% голосів Чень Шуйбяню. Одразу після виборів прихильники Сунга запропонували йому створити нову партію. Зреш­тою була заснована Перша народна партія, яка залучила до своїх лав багато ко­лишніх послідовників Гоміндану і Нової партії.

У попередньому складі Законодавчої палати, обраної в грудні 2001 р., Перша народна партія за кількістю місць посідала третє місце після ДПП і Гоміндану. Серед нещодавно створених на Тайвані політичних партій Тайванський союз солідарності. За да­ни­ми на квітень 2003 р., у Міністерстві внутрішніх справ бу­ло зареєстровано 99 політичних партій. Проте тільки чотири з них відіграють помітну роль у політичному житті Тайваню. Народна партія (Цинь мінь дан) (ЦМД), заснована Сун Чуюєм незабаром після президентських виборів 2000 року, на яких він фінішував другим, є третьою партією в парламенті. Четверта партія в Законодавчому Юані Союз єднання Тайваню (СЄТ), неформальним лідером якого є колишній президент Лі Денхуей.

Аналіз нинішнього політичного ландшафту тайванського суспільства свідчить, що на острові склалася багатопартійна система, де декілька найвпливовіших політичних партій конкурують одна з одною шляхом участі у вільних демократичних виборах. Найвпливовішими є ДПП і Гоміндан. Причому останній неабиякою мірою сприяв створен­ню багатопартійної системи. Під його керівництвом відбулися поетапні політичні реформи, була створена вільна преса, політичні партії та організації і водночас він так і не зміг до кінця здійснити реформу всередині своїх партійних лав, що також сприяло підвищенню впливу в суспільстві опозиційних політичних партій, і насамперед ДПП [15].

Загалом Тайвань перебуває у дипломатичній ізоляції від світової спільноти. Однак, незважаючи на специфіку свого становища в світі, Тайваню вдалося зберегти деякі міжнародні позиції. Його визнають 30 країн (невеликі держави Карибського басейну, Центральної та Південної Америки, Африки). Основною опорою Тайваню є США (тут розквартирований 7-й флот США і підписаний Договір про спільну оборону) [6, с. 544-549].

За даними на листопад 2003 Тайвань підтримував офіційні дипломатичні відносини з 27 державами і мав 92 неофіційних представництва в 59 інших країнах. Тайвань є активним членом багатьох міжнародних економічних організацій та прагне розширити свою участь в їх діяльності. Тайвань є членом 18 міжнародних урядових організацій і 2074 міжнародних неурядових організацій.

1 січня 2002, після 12 років переговорів, Тайвань став повноправним членом Світової організації торгівлі. Тайвань домагається також права брати участь в діяльності таких міжнародних організацій, як Організація Об'єднаних Націй і Всесвітня організація охорони здоров'я, бажаючи робити більший внесок у розвиток світового співтовариства [2].

Висновки

Поняття «політичний режим» вживається у декількох значеннях: 1) як елемент форми держави поряд з такими елементами, як форма державного правління і форма державного устрою; 2) як поняття, тотожне поняттю «політична система»; 3) як поняття, що означає функціональний стан політичної системи, конкретизує зміст її елементів з точки зору юридичних, політичних, економічних і духовно-культурних факторів й механізмів формування влади та її розподілу, а також характеристики відносин між владними і невладними інститутами. У посібнику це поняття вживається в третьому значенні. Отже, політична система держави - це надзвичайно складне соціально-політичне явище, яке має різноманітні зв'язки з економічною системою держави і суспільства, правовою системою держави і суспільства.

Конституція Китайської Республіки, прийнята 1 січня 1947 р. і вступила в силу 25 грудня того ж року, заснована на Трьох народних принципах - націоналізм, народовладдя, народний добробут.

Протягом останнього десятиліття Національні Збори в цілях поглиблення процесу демократизації суспільства шість разів вносила зміни до Конституції. В результаті прийняття останніх поправок були урізані функції Національних Зборів і велика частина його повноважень була передана Законодавчому Юаню; таким чином, структура представницьких органів влади наблизилася до однопалатної системи.

Уряд включає три рівні:

1) рівень центрального уряду: Президент; 5 палат, званих юанями, - Виконавчий Юань, Законодавчий Юань, Судовий Юань, Екзаменаційний Юань і Контрольний Юань; Національні Збори;

2) рівень провінцій і міст центрального підпорядкування - уряди провінцій Тайвань і Фуцзянь і міст Тайбей і Гаосюн;

3) рівень повітів і міст провінційного підпорядкування - уряду 5 міст і 18 повітів.

Отже, управління Тайвані складається з п'яти основах палат - юанів. Вищий законодавчий орган - Законодавчий юань. Йому підпорядковується Виконавчий юань - вища виконавча влада. Існують також контрольний, юридичний і екзаменаційний юані, функції яких - контролювати роботу виконавчих органів; розробляти нові закони і доповнення до конституції; проводити іспити для службовців при влаштуванні в урядові установи. Президент, Національні збори і палата володіють однаковим терміном повноважень - 6 років.

Тайвань прагне до добре відомої форми західної демократії. Проте успіхи демократичних перетворень на острові залежать не тільки від того, як там сприймуть ефективність західних інститутів, але й від того, як поставляться його громадяни до проблем західного суспільства і культури. Реальні труднощі, що впливають на якість життя у сучасних демократичних державах, пов'язані саме із другим рівнем, тобто із культурними проблемами, рішення яких часто перебуває за межами можливостей політичних рішень, а отже і за межами можливостей державної політики.



Список використаних джерел та літератури

Джерела:

1. Taiwan - Constitution [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://www.servat.unibe.ch/icl/tw00000_.html . - Назва з екрану.

2. Офіційний сайт Министерство иностранных дел [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://www.mofa.gov.tw/mofa91/web/english/index_en.php . - Назва з екрану.

3. Office of the President Republic of China (Taiwan) [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://english.president.gov.tw/Default.aspx?tabid=434 . - Назва з екрану.

Література:

4. Гелей, С. Д. Політологія [Текст] : навч. посібн. - 4е вид., перероб. і доп. - Л. : Світ, 2001. - 384 с.

5. Государственное устройство и политическая система Тайваня [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://ru-world.net/tajvan-gosudarstvennoe-ustrojstvo-i-politicheskaya-sistema/ . - Назва з екрану.

6. Економічна і соціальна географія зарубіжних країн [Текст]: навч. посіб. - К. : Центр учбової літератури, 2008.- 712 c.

7. Зайчук, О. В. Теорія держави та права [Текст] : підр. / О.В. Зайчук, О. М. Онищенко . - К. : Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

8. Ігнатьєв, П.М. Країнознавство. Країни Азії [Текст] : навч. посіб. - Чернівці: Книги - XXI, 2004. - 383 с.

9. Кельман, М. Загальна теорія держави і права [Текст]: підр. / М. Кельмен, О. Мурашин. - К. : Кондор, 2006. - 477 с.

10. Новейшая история Тайваня -военной диктатуры к демократии [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://www.magnit-tour.ru/load/ehti_porazitelnye_kitajcy/novejshaja_istorija_tajva-nja_voennoj_diktatury_k_demokratii/115-1-0-1094 . - Назва з екрану.

11. Політологія (теорія та історія політичної науки) [Текст] : навч. посіб. / К. : Либідь, 2005 . - 576 c.

12. Политическое устройство Тайваня [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://taiwan.ucoz.ru/index/politicheskoe_ustrojstvo/0-5 - Назва з екрану.

13. Тайвань [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://www.my-mir.info/strana/t/taiwan.html - Назва з екрану.

14. Тайвань [Електронний ресурс] / Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник. - Режим доступу : URL http://kommentarii.org/strani_mira_eciklopediy/taivan.html . - Назва з екрану.

15. Хамуд Ю. Альроудан Демократизація суспільно-політичного життя Тайваню http://www.personal.in.ua/article.php?ida=631

16. Цюрупа, М.В. Основи сучасної політології [Текст] : підр. / М. В. Цюрупа, В. С. Ясинська ; Київська держ. академія водного транспорту. - К. : Кондор, 2009. - 349 с.

17. Щедрова, Г.П. Основи політології [Текст]: навч. посіб/ Г.П. Щедрова, Ф.В. Барановський, О.В. Новакова, Н.П. Пашина та ін. . - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 170 с.

18. Юрій, М. Ф. Політологія [Текст] : підр. - К. : Дакор, КНТ, 2006. - 416 с.

19. Юрківський, В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни [Текст] : підр. . - 2-ге вид. - К. : Либідь, 2001. - 416 с.

20. Government Structure - Taiwan Government Entry Point [Електронний ресурс]. - Режим доступу : URL http://www.taiwan.gov.tw/ct.asp?xItem=27177&ctNode=1920&mp=1001 . - Назва з екрану.



Додатки

Політична система Тайвані

Символіка країни [13 ]

Прапор



Герб країни

Політична карта країни



Грошова одиниця - тайванський долар [13]

Президент Ма Інцзю (2008-2014 рр.)

Размещено на Allbest.ru

...