Теоретичні підходи до вивчення російського екстремізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Агресивна політика Російської Федерації зумовлюється бажанням упередити поступове перетворення її статусу від світового геополітичного гравця до регіональної держави, здатної лише опосередковановпливатина суспільно-політичну ситуацію в суміжних країнах. Імперсько- експансіоністські наміри російського політичного керівництва викликають потребу розроблення нових форм і методів реалізації геостратегічних та військово- політичних доктрин. Наразі спроби правлячих кіл Російської Федерації поширити і закріпити свій вплив на світовій арені відбуваються через застосування військової агресії. Вагомим складником цієї політики є актуалізація низки внутрішньополітичних дестабілізаційних чинників у країнах, що є потенційними об'єктами російських експансіоністських намірів.

Серед них одним із найбільш значущих є діяльність російських екстремістських угруповань, які за безпосередньої всебічної підтримки спеціальних служб і розвідувальних органів Російської Федерації сприяють розгортанню соціальних конфліктів у країнах-жертвах російської військової агресії, чим створюють реальну загрозу основам національної безпеки цих держав. У свою чергу, стримування Україною військової агресії на тлі суспільно-політичних та соціально-економічних катаклізмів зумовлює необхідність розроблення комплексу науково обгрунтованих превентивних і репресивно-правових заходів, які б забезпечили локалізацію і нейтралізацію цих деструктивних впливів.

Стаття базується на аналізі наукових праць, що висвітлюють концептуальні засади дослідження російського екстремізму.

Метою статті є аналіз наявних теоретичних підходів до явища російського екстремізму.

Законом України “Про основи національної безпеки України” встановлено низку загроз національним інтересам держави, які підпадають під визначення екстремістських:

- посягання з боку окремих груп та осіб на державний суверенітет, територіальну цілісність, економічний, науково-технічний і оборонний потенціал України, права і свободи громадян;

- злочинна діяльність проти миру і безпеки людства;

- можливість незаконного ввезення до країни зброї, боєприпасів, вибухових речовин і засобів масового ураження, радіоактивних і наркотичних засобів;

- спроби створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань і правоохоронних органів держави;

- вияви сепаратизму, намагання автономізації за етнічною ознакою окремих регіонів України;

- виникнення конфліктів у сфері міжетнічних та міжконфесійних відносин, радикалізація і вияви екстремізму в діяльності деяких об' єднань національних меншин та релігійних громад [10].

Отже, загрози екстремізму для національної безпеки держави виявляються в посяганнях на конституційний лад і територіальну цілісність країни, використанні неправових, насильницьких методів політичної боротьби, що становлять загрозу життю та здоров' ю громадян, сприяють ескалації соціально-політичного напруження в державі тощо. Значною обставиною, що зумовлює появу і поширення екстремізму, є біфуркаційність соціальних трансформацій в Україні, що характеризується збільшенням майнової диференціації населення, посиленням політичної поляризації суспільства, наростанням соціальних антагонізмів та екзальтації протестних настроїв, нерозвиненістю демократичних і громадянських інституцій тощо.

У сучасній науковій літературі відзначається вкрай нестійкий і нестабільний характер виявів екстремізму як форми суспільно небезпечної діяльності. На жаль, російський екстремізм як різновид цієї соціально- деструктивної практики, незважаючи на його вагомий дестабілізаційний потенціал, і досі не став повноцінним об'єктом наукових пошуків сучасних авторів. Через це, попри певну кількість наукових праць, присвячених дослідженню сутності російського екстремізму, єдиної думки в науково-експертному середовищі щодо нього не сформовано. Значною мірою це пояснюється недооцінюванням сучасними дослідниками потенційних і реальних можливостей суб'єктів російського екстремізму як інструменту дестабілізації суспільно-політичної ситуації в державі або її окремих регіонах.

Обумовлена зазначеною обставиною схильність переважної більшості авторів до виключно описових методів дослідження цього явища фокусує увагу читача лише на зовнішньостильових формах маніфестації суб'єктів російського екстремізму. Це не дозволяє повною мірою виявити його сутнісні риси й ознаки, зафіксувати внутрішньологічну структуру його виявів у реальному житті. Водночас підвищена суспільна небезпечність та різноманіття форм виявів російського екстремізму істотним чином визначає необхідність вироблення комплексних, міждисциплінарних підходів. Багатоаспектний характер цього феномена дозволяє виокремити і проаналізувати декілька науково- дослідних підходів до його вивчення.

Так, у межах соціально-філософського та соціологічного підходів діяльність російських екстремістських угруповань розглядається як анормативне явище або форма девіації, орієнтована на свідоме порушення наявних соціальних норм, нормативів, принципів, правил поведінки тощо.

Осмислення в соціально-філософському контексті ціннісно-нормативної природи і форм вияву російського екстремізму наявне в наукових працях Р. Афанасьєвої,В. Бокарева,О. Вікулова,

М. Максимова, О. Хоровинникова, І. Юркіна та ін. Активізація діяльності російських екстремістських угруповань пов' язується ними з надмірними з морального та правового погляду способами життєдіяльності депривованих прошарків населення. Згадані автори наголошують на тому, що найбільш схильними до таких світоглядних і поведінкових аномалій є індивіди без фіксованого соціального й економічного статусу.

Значний масив сучасних соціально-філософських праць присвячено дослідженню соціокультурних засад, особливостейкультурно-екзистенціальної трансформації та етноконфесійної зумовленості російського екстремізму. У наукових доробках М. Безбородова, Е. Біккініна, В. Галицького і Я. Старшинова, В. Гурського, В. Кулакова, Кутузової, К. Оліфіренко,Є. Плужнікова, Ю. Римаренка та ін. проаналізовано механізми перетворення елементів окремих релігійних доктрин у компоненти ідейного обґрунтування екстремістської практики. Через відсутність повноцінних знань про цілі, сутність і призначення релігії, довільне тлумачення релігійних догматів окремі особи виявляють нетерпимість та крайнощі у відстоюванні власного релігійного світогляду. З часом це набуває вигляду різноманітних радикалістських ідей, що ґрунтуються на припущенні про непогрішимість власного світогляду. Такі механізми формування і практичного втілення радикалістських політичних доктрин спостерігатимуться при розгляді сутності ідейно-політичних концепцій суб'єктів російського екстремізму в Україні.

Серед комплексних соціологічних досліджень, присвячених проблемам функціонування російських екстремістських угруповань, варто відзначити наукові праці Т. Боргоякової, Є. Кубякіна, Є. Куликова, Новикова, Є. Столяренка, В. Стрельцова та ін. З- поміж новітніх тенденцій розвитку російського екстремізму зазначені автори особливо відзначають вплив глобалізованого інформаційно-комунікативного середовища на процеси радикалізації свідомості депривованих прошарків населення.

Теоретично значущим є науковий доробок російського соціолога М. Соколова. На підставі значного фактографічного матеріалу, за результатами безпосереднього спостереження та спілкування з представниками російських екстремістських угруповань РНЄ, НБП та скінхедів цей автор подає власну оригінальну інтерпретацію сутності російського екстремізму. Він вважає, що участь депривованих індивідів у діяльності цих утворень є раціональною політичною дією, а самі екстремістські угруповання визначає як стратегії зміни соціальної структури [див. 13, с. 4].

Отже, в межах соціально-філософської та соціологічної інтерпретації російський екстремізм ототожнюється із соціальною деструкцією, що має значний конфліктогенний потенціал, провокує соціальні конфлікти зі складно прогнозованими наслідками. Характерною ознакою ідеологічних продуктів російського екстремізму є наявність етноконфесійних конструктів, які виступають засобом обґрунтування його деструктивної практики.

Проблеми маргіналізації свідомості депривованих прошарків населення, особливості мотивації поведінкових практик екстремістськи налаштованих індивідів та груп досліджується в межах соціально- психологічного підходу.

Суттєве послаблення регулятивного і виховного впливу ціннісно-нормативної системи, корозія базових культурних цінностей, ідейна невизначеність призводять до зростання психологічної напруженості в суспільстві. Підвищення тривожності, стресового стану та відчаю зумовлює поширення девіантних типів поведінки, що спричинює активізацію діяльності екстремістських угруповань. Як, зокрема, зазначається в наукових дослідженнях О. Корнілової, Д. Ольшанського, О. Осьолкова і Л. Шабанова, цьому сприяє поширення серед депривованих прошарків населення різноманітних соціально-психологічних аномалій тапсихопатологій,що згодом трансформувалися в радикалістські настрої та поведінкові практики екстремістського забарвлення. Соціально-психологічна матриця російського екстремізму в контексті таких трактувань постає як сукупність спонтанних афективних реакцій на події, що відбуваються в суспільстві, сприяючи поглибленню наявних соціальних суперечностей.

Культурологічний підхід до вивчення явища російського екстремізму ґрунтується на субкультурних теоріях і концепціях, які випливають із гіпотези про фрагментацію культурного ядра. Представники цього підходу схильні розглядати суб'єкти російського екстремізму як спільноти, що мають власну світоглядну систему, сформований стиль маніфестації в реальному житті, систему вербальних і невербальних комунікацій. У центрі уваги науково-дослідницького інтересу культурологів перебуваютьзнаково-символічні особливості маніфестації та інформаційно-семіотичне навантаження ідейно-політичних концепцій російських екстремістських угруповань.

Нечисленні праці представників культурологічного підходу до дослідження російського екстремізму Л. Баєвої, Д. Гуськова, В. Котлярова розкривають сутність антагонізмів між соціокультурними нормами окремих соціальних спільнот, що провокують зародження екстремізму.

Актуальними для дослідників є праці А. Іпполітової та М. Жаковскої, які на підставі аналізу символів, міфів, смислів, цінностей російського екстремізму розкривають семантичні та інформаційно-семіотичні особливості російських екстремістських угруповань. Цими науковцями встановлено механізми вироблення представниками екстремістських угруповань специфічної картини світу, що дозволяє їм визначити власних уявних “ворогів”, на яких спрямовуватиметься агресія, забезпечити стійкі соціально-психологічні та структурно-функціональні зв'язки всередині власних спільнот.

Таким чином, об'єктом дослідження культурологів є проблеми формування світоглядних орієнтирів, стильових маніфестацій, систем кодифікацій найбільш значущої інформації, комунікативних, вербальних і невербальних практик російських екстремістських течій.

Наявність сформованих світоглядних орієнтирів, стильових стратегій маніфестації, комунікативних і мовних практик сприяє посиленню згуртованості екстремістського середовища, дозволяє ідентифікувати представників екстремістських угруповань та конспірувати їхню протиправну діяльність. За таких умов поведінкова практика суб' єктів екстремізму набуває ознак ритуальності, де кожен вчинок має певне символічне навантаження, що сприяє формуванню стратегії деструктивної поведінки їхніх представників.

У межах правового підходу дослідники акцентують увагу насамперед на кримінологічних аспектах російського екстремізму. Політико-правова сутність цього явища визначається ними як комплексне кримінальне діяння, що передбачає загрозу життю і здоров'ю громадян, може призвести до блокування діяльності установ державної влади та місцевого самоврядування, масових заворушень тощо. Це, у свою чергу, вимагає розроблення та впровадження ефективних правових механізмів профілактики, запобігання і протидії виявам екстремізму.

Спроби осмислення політико-правової сутності екстремізму наявні в наукових працях Д. Амінова і Р. Оганяна, М. Алпєєвої, С. Борисова, С. Воронцова, П. Данилова,Т. Євдокимової,Г. Жусупової, Д. Леньшина, Т. Петрової, І. Понкіна, І. Сеніна, А. Скудіна, К. Чумарової та ін.

Сучасні дослідники-правознавці констатують, що об'єктом злочинних посягань суб'єктів екстремістської діяльності є конституційний лад і суспільні цінності, що підлягають конституційному захисту [5, с. 3]. Серед кримінологічних характеристик екстремізму ними виокремлюються орієнтації суб'єктів екстремістської діяльності на здійснення пропаганди і використання насильства, інших крайніх засобів для досягнення політичних цілей. Крім того, кримінологічно значущими ознаками екстремістської діяльності, на думку зазначених науковців, є спроби використання окремими релігійними та націоналістично налаштованими громадськими діячами методів кримінального терору для досягнення поставленої мети, намагання камуфлювати діяльність злочинних угруповань радикальними політичними гаслами тощо [3, с. 3-4].

Правова сутність екстремістської діяльності як системи викликів та загроз національній безпеці держави, особливості взаємозв'язків екстремізму і тероризму знайшли своє відображення в дослідженнях Ю. Антоняна,Г. Бєлокурова,А. Боковікова, Боташової, В. Бурковської, В. Глотова, Е. Гурієвої, Т. Корнілова, І. Кошового, Б. Мартиненка, А. Матвєєва, Меркур'єва, І. Гладкова, Д. Соколова, М. Романова, К. Сазанової, Р. Тамаєва, Л. Тамайка та ін. Згадані автори особливу суспільну небезпечність екстремізму пов'язують із його можливими трансформаціями в терористичну діяльність, що передбачає акти диверсій, підпалів, погромів із метою залякування населення та здійснення в такий спосіб впливу на процес ухвалення рішень органами державної влади й управління.

Фактично екстремістська діяльність, за визначенням К. Сазанової, є своєрідним “периферійним полем” тероризму [11, с. 8], адже сприяє формуванню в суспільстві атмосфери нетерпимості, визнанню пріоритету насильницьких методів розв' язання соціальних суперечностей над консенсусними, втягненню окремих прошарків населення, особливо молодих людей, в орбіту протиправної діяльності тощо. Вагому роль у скоєнні таких резонансних злочинів відіграють створювані суб'єктами екстремістської діяльності незаконні воєнізовані формування, на чому особливу увагу акцентують П. Агапов, А. Хлєбушкін, І. Морозов та ін.

Отже, екстремізм як складне політико-правове явище характеризується низкою кримінологічних ознак. Криміногенність екстремізму зумовлюється впливом делінквентних спільнот, використанням суб'єктами екстремістської діяльності протиправних, відверто злочинних способів досягнення поставлених цілей. Значущість суспільної небезпеки екстремізму суттєво підвищується через можливе використання його суб'єктами терористичних методів, що сприяє поширенню в суспільстві алармістських настроїв та негативно впливає на стабільність функціонування політичних і державних інститутів.

У центрі уваги представників історико-політологічногопідходу перебувають проблеми походження суб'єктів російського екстремізму, набуття цим явищем інституціоналізованих форм та їхні трансформації, особливості маніфестації в суспільному житті та її ідейно-політичного обгрунтування. Категоріальнаневизначеність досліджуваного феномена не вирішує проблеми протидії викликам і загрозам національній безпеці держави з боку суб'єктів політичного екстремізму. Через це актуалізація екстремістських виявів у сучасних політичних процесах зумовлює необхідність розроблення і систематизації понятійно-категоріального апарату, який адекватно відображав би сутнісні ознаки цього явища. Загрозливі масштаби поширення екстремізму, його поступове переростання зі спорадичних виявів у системне явище політичного життя змушує сучасних дослідників переглянути наявні історико-політологічні концепції його сутності.

Активізація радикалістських настроїв та поширення екстремістських практик обґрунтовуються сучасними науковцями впливом насамперед етноконфесійних чинників. Аналіз етноконфесійних конструктів як значної компоненти радикалістських доктрин міститься в наукових дослідженнях О. Зоріна, О. Лапіна, Ю. Лаптєвої, А. Муканової, Н. Мухаметшиної, Є. Плужникова, В. Шарової та ін. Націоналістична фразеологія, на думку цих авторів, є значущим мобілізаційним механізмом консолідації російського екстремістського середовища. Указані автори пояснюють таке твердження можливостями націоналістичних компонентів (цінностей, архетипів, міфів, символів тощо), які є вагомими складниками радикалістських ідеологічних доктрин, дієво впливати на формування афективних станів окремих індивідів або певних соціальних груп [7, с. 20; 9, с. 56; 14, с. 10]. Тому екстремістські доктрини, ідейними засадами яких є радикальний націоналізм, набувають вигляду ідеологізованої ксенофобії, оформленої, як, зокрема, підкреслює В. Шарова, у вигляді політичної теорії, що використовується для обґрунтування деструктивної практики суб'єктів екстремізму [14, с. 11].

Комплексний аналіз чинників посилення російського екстремізму міститься в дослідженнях Р. Амірокової, А. Аршинової, Є. Гречкіної, А. Дибірова, О. Євтюшкіна, О. Кетова та ін. Складність та суперечливість власної ідейно-політичної природи екстремізм, як підкреслюють зазначені науковці, найяскравіше виявляє в періоди глибинних соціальних трансформацій [1, с. 3-4]. Визначаючи це явище як комплексне, що поєднує специфічну ідеологію, механізми етносоціальної та релігійної мобілізації [1, с. 11], вказані автори наголошують на схильності суб'єктів екстремістської діяльності до пропаганди і надмірного застосування насильства для досягнення своїх політичних цілей [4, с. 10]. Здатність до соціальної мімікрії зумовлює можливості швидкого поширення екстремізму на різні сфери суспільного життя, зокрема політичну, культурну, релігійну тощо.

Причинами активізації російського екстремізму вищезгадані дослідники вважають деформацію процесів формування і розвитку особистості, зниження показників громадянськості та патріотизму, рівня загальнокультурного розвитку, криміналізацію свідомості населення в умовах соціально-економічної кризи [6, с. 14]. При цьому особливий наголос робиться на інструментальній ролі російських екстремістських угруповань,які можуть використовуватися конкуруючими політичними елітами в боротьбі за владу [2, с. 4].

Таким чином, вагомими чинниками екзальтації радикалістських ідей та ескалації екстремізму є пропаганда національно-культурної виключності окремих етногруп, артикуляція їх конфесійних особливостей тощо. За таких умов етноконфесійні конструкти стають важливим компонентом радикалістських доктрин, що визначають деструктивний характер діяльності російських екстремістських угруповань. Зважаючи на це, при розробленні та впровадженні технологій із запобігання і протидії екстремістським виявам необхідно передбачати заходи щодо гармонізації етноконфесійних відносин із метою усунення потенційних чинників ескалації екстремізму.

Постійний моніторинг політичної активності суб'єктів російського екстремізму, аналіз їхніх ідеологічнихпродуктів та програмних документів здійснюєтьсяспівробітниками інформаційно-аналітичних інтернет-центрів “Панорама” (http://www.panorama.ru/), “Сова” (http://www.xeno.sova- center.ru/),“Антикомпромат.ру”(http://www.anticompromat.ru/) і Мережевого центру з вивчення проблем тероризму та асиметричних загроз “Четверта світова війна” (http://www.worldwarfour.org/) О. Верховським, В. Лихачовим, В. Прибиловським, O.Тарасовим.Ці аналітичні матеріали містять біографічні довідки керівників, неформальних лідерів та ідеологів російських екстремістських угруповань, аналіз їхніх ідеологічних продуктів, історію діяльності цих утворень. У працях І. Стогова та С. Чарного представлений значний масив фактографічного матеріалу.

Вагомими недоліками цих досліджень є поверхневе висвітлення ідеології та відсутність ґрунтовного аналізу причин й особливостей появи, інституціоналізації та еволюції російських екстремістських угруповань. Спроби наукової адаптації розтиражованого засобами масової інформації на початку 1990-х рр. евфемізму “Веймарська Росія”, що простежується в окремих дослідженнях цих авторів, а також працях Ю. Коргунюка, Г. Мусіхіна, О. Янова та низки іноземних авторів, зокрема Т. Бехельта, Дж. Данлопа, P. Ітвела, Р. Гріффіна, С. Хенсона, У. Джексона, Р. Ортунга, А. Педазура, С. Шинфельда, С. Симонсена, В. Тольца та ін., подекуди ускладнюють об'єктивний аналіз сутності російського екстремізму.

У межах історико-політологічного підходу до дослідження російського екстремізму окрему увагу приділено проблемі класифікації російських екстремістських угруповань. Сучасні дослідники Л. Гудков, Б. Дубін, У. Лакер, Ю. Лаптєва, В. Лихачов, В. Соловей, В. Сухачов та ін. з урахуванням низки параметрів (релігійні вподобання, уявлення про ідеальний суспільний лад, ставлення до етнічних груп і національних меншин, погляди на власність і под.) у своїх працях намагалися сформувати класифікаційні схеми, які б відображали ідеологічну діяльність суб'єктів російського екстремізму.

У дослідженнях сучасних політологів окреме місце посідає проблема фашизації російського екстремістського середовища. У ряді наукових публікацій О. Галкіна, А. Зудіна, О. Тарасова та А. Умланда акцентується увага на схильності російських екстремістів до некритичного копіювання елементів ідеологічних доктрин і зовнішньостилістичних атрибутів низки європейських праворадикальних рухів 1920-х-1940-х рр. Це сприяє ототожненню російських екстремістських угруповань у масовій свідомості з фашистськими та нацистськими рухами.

Таким чином, у межах історико-політологічного підходу поява і розвиток російського екстремізму обґрунтовуєтьсяглибиннимисуспільними трансформаціями, що супроводжується кризою традиційних інститутів політичної соціалізації та адаптації депривованих прошарків населення. Також вагомим чинником зростання екстремістських настроїв є ескалація напруження у сфері міжнаціональних відносин, а етноконфесійні конструкти стають значущим компонентом різних модифікацій екстремістської ідеології.

Таким чином, деструктивний потенціал російського екстремізму виявляється в застосуванні насильницьких методів для досягнення поставлених цілей (спроби дестабілізації суспільно-політичної ситуації, посягання на конституційний лад та громадську безпеку в країні). Характерними ознаками екстремістськи налаштованих груп і окремих осіб є нігілізм та фанатизм при відстоюванні власних світоглядних принципів, що призводить до зневажання прав інших людей і порушення принципів мирного співіснування, які склалися в суспільстві. Інколи екстремістські групи стають інструментами впливу та тиску на систему державно-політичної влади, сприяючи поширенню опозиційних настроїв серед населення, провокуючи зростання суспільно-політичного напруження в суспільстві.

Множинність науково-дослідницьких підходів зумовлюється тим, що екстремізм є одним із найбільш небезпечних і складно прогнозованих феноменів сучасності, здатним поширювати свій вплив на різні сфери суспільного життя, ставши вагомим чинником дестабілізації соціально-економічної та політичної ситуації в країні. Специфіка виявів цього явища привертає увагупредставниківрізних соціогуманітарних наук, що підкреслює його системний та багатоаспектний характер і зумовлює вироблення міждисциплінарних підходів до його дослідження.

Список використаних джерел

1. Амирокова Р. А. Политический экстремизм в современном политическом процессе России : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. полит. наук: спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Амирокова Р. А. - Черкесск, 2006. - 28 с.

2. Аршинова А. И. Молодежный радикализм в политическом процессе современной России (1990-2000-е гг.) : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 “Политические институты, процессы и технологии”/ Аршинова А. И. - М., 2012. - 27 с.

3. Воронцов С. А. Антиэкстремистская деятельность органов государственной власти и местного самоуправления в институционально-правовом контексте : автореф. дисс. на соискание науч. степени д-ра юр. наук: спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии (юридические науки)” / Воронцов С. А. - Ростов-на-Дону, 2009. - 54 с.

4. Гречкина Е. Н. Молодежный политический экстремизм в условиях трансформирующейся российской действительности : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Гречкина Е. Н. - Ставрополь, 2006. - 27 с.

5. Евдокимова Т. Л. Конституционно-правовые основы деятельности органов внутренних дел России по ограничению основных прав и свобод человека и гражданина в условиях противодействия экстремизму : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юр. наук : спец. 12.00.02 “Конституционное право; муниципальное право” / Евдокимова Т. Л. - М., 2010. - 25 с.

6. Евтюшкин А. Ю. Молодежный политический экстремизм в современной России : автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. полит. наук : спец. 23.00.02 “Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Евтюшкин А. Ю. - М., 2009. - 26 с.

7. Лаптева Ю. И. Политический национализм в современной России (1990-2005 гг.): тенденции и противоречия: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. полит. наук: спец. 23.00.02“Политические институты, этнополитическая конфликтология, национальные и политические процессы и технологии” / Лаптева Ю. И. - Воронеж, 2007. - 24 с.

Размещено на Allbest.ru