Теоретико-методологічні аспекти дослідження партійної фракції в українській системі поділу влади
Проблема вироблення теоретико-методологічного апарату вивчення партійної фракції в системі поділу влади в Україні. Місце партійної фракції в забезпеченні інструментального оформлення системи поділу влади. Специфіка процесу формування партійної фракції.
| Рубрика | Политология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 02.02.2018 |
| Размер файла | 25,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Теоретико-методологічні аспекти дослідження партійної фракції в українській системі поділу влади
О.С. Антонова
Дослідження присвячено проблематиці вироблення теоретико-методологічного апарату дослідження партійної фракції в системі поділу влади в Україні. Досліджено українську специфіку процесу формування партійної фракції. Виявлено механізми формування української версії системи поділу влади. З'ясовано й доведено місце партійної фракції в забезпеченні інструментального оформлення системи поділу влади. Уточнено існуючі методологічні принципи дослідження партійних фракцій у контексті процесу поділу влади.
Ключові слова: партійна фракція, поділ влади, законодавча гілка влади, парламент, законотворчість.
Исследование посвящено проблематике выработки теоретико-методологического аппарата исследования партийной фракции в системе разделения власти в Украине. Исследована украинская специфика процесса формирования партийной фракции. Выявлены механизмы формирования украинской версии системы разделения власти. Выяснено и доказано место партийной фракции в обеспечении инструментального оформления системы разделения власти. Уточнены существующие методологические принципы исследования партийных фракций в контексте процесса разделения власти.
Ключевые слова: партийная фракция, разделение власти, законодательная ветвь власти, парламент, законотворчество.
The urgency of the problem presented by the study is that the process of developing an optimal model of state governance and mechanisms of interaction between its elements is the process of the state. Without exaggeration, stable policy-making process is the final link state and the efficiency of its implementation depends on the prospects for development of the state and its society.
The nature of political life in Ukraine shows that there are a set of problems that are associated with national specificity of separation of powers. Most often, the following processes are characterized by high level political corruption, detachment from political life, destructive behavior of parliamentarians and the general incapacity of powers to establish clear guidelines cooperation among themselves in order to implement strategic political reform and transformation. Therefore, a logical question arises which of the institutions of government can take responsibility in solving important problems ofstrategic development. In European and American political tradition almost no experience in dealing with such situations and it is confined only to the development of strategic policy development of the country by all branches of government. In Ukraine, unfortunately, the level of cooperation between the branches of government cannot implement a given approach. Therefore, in our opinion, it is necessary to analyze the presented approach the problem from quite a different angle.
It is understood that the process of developing and implementing political reforms are the result of the actual capacity of representative bodies adequately to form political and social objectives, taking into account the resource base of the state and a new system of providing a mechanism of cooperation between the branches of government. It is however, that in Ukraine Parliament (as the legislature), the Cabinet of Ministers of Ukraine (executive), President of Ukraine (as the High Representative of the supreme power) cannot give guarantees to ensure the effective development of our country. Named requires the researcher to carry out a comprehensive analysis of the principle ofseparation of functions of government as the most effective tool to ensure the state ofpractice.
In our view, such a tool should be the same party faction as a key element of the legislative branch and unlike Institute president does not act much personalized mechanism for coordinated interaction of higher authorities in Ukraine. The choice of the parties faction as a factor providing a system of separation ofpowers is selectedfor the following reasons. First, the party faction advocates a constitutional mechanism practice supreme authority as an instrument of unity government with its functional differentiation. Secondly, the party faction has a mandate to legislate and social requirements; President of State must respond to social expectations and a source of change. Named research raises the issue ofparty factions to a new level. The essence of which is a comprehensive study of Ukrainian specifics ofseparation ofpowers and place it in the Verkhovna Rada. It is worth while to emphasize that it is the party faction, unlike the MP is the main mechanism for systematic development process and policy-making.
The result of the study were the following authors thesis. First, the party faction speaking the main tool that vote has great political potential in policy. It is because it is the party faction structures parliament and a means of passing laws and thus is a fundamental element of the separation ofpowers. Secondly, given the specifics of Ukrainian system of separation of powers, it gives him a party faction dynamics and character development. Thirdly, in Ukraine the role of the parties faction in providing system of separation ofpowers is not adequately investigated and does not account for its specific mission structure the legislative branch.
Key words: party fraction, division of the authorities, legislative branch of the power,
Актуальність зазначеної проблеми дослідження полягає в тому, що процес вироблення оптимальної моделі організації державної влади та механізмів взаємодії між її елементами являє собою процес існування держави. Без перебільшення, стабільний процес вироблення політики є кінцевою ланкою процесу державотворення й від ефективності його реалізації залежать перспективи розвитку всієї держави та її суспільства.
Характер суспільно-політичного життя в Україні засвідчує наявність сукупності проблем, які пов'язані саме з національною специфікою поділу влади. Найчастіше вказані процеси характеризуються значним рівнем політичної корупції, відстороненістю від політичного життя, деструктивною поведінкою парламентаріїв і загальною недієздатністю гілок влади встановити чіткі орієнтири співпраці між собою з метою запровадження стратегічно важливих політичних реформ і перетворень. Тому виникає логічне питання: який з інститутів влади може взяти на себе відповідальність у вирішенні важливих стратегічних завдань розвитку? У європейській та американській політичній традиції майже відсутній досвід у вирішенні подібних ситуацій і полягає він лише у виробленні стратегічного курсу розвитку держави всіма гілками влади. В Україні, на жаль, рівень співпраці гілок влади між собою не дозволяє запровадити вказаний підхід. Тому, на наш погляд, в аналізі поданої проблеми необхідно підійти дещо з іншого кута зору. Варто розуміти, що процеси вироблення й реалізації політичних реформ виступають результатом реальної спроможності представницького органу влади адекватно формувати політичні і соціальні цілі з урахуванням ресурсної бази держави та принципово нової системи забезпечення реального механізму співробітництва між гілками влади. Мова йде про те, що в Україні Верховна Рада (як законодавча влада), Кабінет Міністрів України (виконавча влада), Президент України (як представник вищої верховної влади) не можуть дати гарантій щодо забезпечення ефективного розвитку нашої держави. Назване вимагає від дослідника здійснити комплексний аналіз принципу поділу функцій влади як найбільш ефективного інструменту практичного забезпечення державного розвитку. При цьому у виробленні вказаного інструменту варто зазначити ключовий елемент, який здатний запровадити комплексну діяльність системи розподілу влади. На наш погляд, таким інструментом має стати саме партійна фракція як ключовий елемент законодавчої гілки влади й на відміну від інституту глави держави не виступає значно персоніфікованим механізмом узгодженої взаємодії вищих органів влади в Україні. Вибір саме партійної фракції як чинника забезпечення систем поділу влади обрано за такими причинами. По-перше, партійна фракція виступає конституційним механізмом практичної діяльності верховної влади як інструменту єдності державної влади з її функціональною диференціацією. По-друге, партійна фракція має на законотворчість відповідний мандат і соціальну вимогу; Президент держави також має відповідати на соціальні очікування громадян і виступати джерелом змін, проте він є очільником держави й керується загальним інтересом населення й не може утворювати у своїй діяльності окремі програми, що не входять до системи державного розвитку. Тобто все одно практична реалізація певного курсу глави держави лежить через парламент і створюваний ним уряд. Назване підіймає проблему дослідження партійних фракцій на принципово новий рівень, сутність якого полягає у комплексному дослідженні української специфіки поділу влади та місця Верховної Ради в ньому. Варто при цьому наголосити, що саме партійна фракція на відміну від депутата є основним механізмом забезпечення системності процесу розробки та прийняття політичних рішень.
Об'єктом дослідження є специфіка процесів поділу влади в Україні у контексті трансформаційного стану політичної системи й викликаної ним політичної дихотомії.
Предметом дослідження є партійна фракція як структурний рівень законодавчої гілки влади, що забезпечує їй виконання функціональної діяльності.
Мета дослідження полягає передусім у тому, щоб критично переосмислити й предметно переглянути існуючі концептуально-методологічні підходи до сутності принципу поділу влади й уточнити їх у контексті з урахуванням специфіки України. Указана мета вимагає від нас зосередити фокус дослідження на партійній фракції як функціональному елементі забезпечення процесу розробки та прийняття політичних рішень.
Методологічною основою дослідження є значне використання системного й структурно-функціонального підходів та загальнонаукових методів дослідження (аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння та ін.). Так, використання системного та структурно-функціонального підходів дало змогу проаналізувати специфіку механізмів поділу влади в Україні не як формалізовану сукупність елементів, структурних одиниць, а встановити функціональні зв'язки між ними у контексті вироблення офіційної політики. Указане методологічне поєднання дозволило зберегти принципи цілісності у вивченні специфіки процесів поділу влади з урахуванням української специфіки політичного розвитку.
У науковій літературі подана проблематика має певні традиції наукового осмислення специфіки поділу влади в Україні. Умовно такі дослідження можна поділити на дві групи. Перша група досліджень здійснює аналіз по- літико-правової практики принципу влади в Україні у контексті існуючих теоретичних концепцій. Так, у дослідженнях В. Журавського, В. Кампо, О. Каневського, В. Тація, І. Сала, Ю. Шемшученка, А. Яворського та інших здійснюється теоретико-методологічний аналіз кожної гілки влади на предмет її функціональних здібностей здійснювати свою ключову функцію - виробляти державну політику [1, с. 66]. Інша група дослідників, яку представляють В. Авер'янов, А. Білоус, В. Журавський, В. Погорілко, В. Скомороха, С. Телешун, М. Томенко, М. Цвік, В. Шаповал, С. Шевчук та інші, аналізує структурний рівень представленої проблематики й намагається з'ясувати, які саме учасники політичного процесу можуть реально забезпечити інструментальне виконання представленої ними гілки влади своїх функціональних зобов'язань [2, с. 155]. Мова в цих дослідженнях іде про запозичення в політологію норм юриспруденції щодо змістовного аналізу структурних аспектів механізму поділу влади з метою ґрунтовного дослідження елементів цього процесу [3, с. 16]. У нашому випадку це означає, що партійна фракція, виступаючи структурним рівнем законодавчого процесу, своєю діяльністю забезпечує комплексне виконання законодавчою гілкою влади своїх функціональних зобов'язань. Однак разом із потужною теоретичною й практичною базою досліджень системи поділу влади дається взнаки відчутний брак комплексних політологічних досліджень проблематики побудови дієздатного й ефективного механізму поділу влади з позицій інструментального оформлення вказаного процесу [1, с. 69]. Таким чином, представлене дослідження є спробою відповісти на питання, яким саме чином і за якими ресурсами партійна фракція може називатися механізмом, що забезпечує функціонування законодавчої гілки влади.
Традиційно відповідь на подане питання базується на принципах наукового пошуку оптимальної для України політико-правової форми єдності державної влади. Утім який саме елемент чи політичної системи, чи певної гілки влади має взяти на себе відповідальність у встановленні представленої конструкції -- залишається відкритим. На наш погляд, у контексті формування системи поділу влади як конкурентної, демократичної з наявністю механізмів стримувань і противаг необхідно зробити декілька принципових зауважень. По-перше, будь-який елемент процесу поділу влади має забезпечувати загальну координованість дій усієї системи. Тобто інститут глави держави в Україні названий процес здійснити не може, оскільки він не входить до жодної гілки влади й немає прямих зобов'язань щодо забезпечення функціонування інших інститутів державної влади, обмежуючи свій вплив лише на кадрове наповнення чи процес прийняття певного законопроекту або рішення. По-друге, в Україні склалася потужна система громадянського представництва у сфері контролю за діями влади, причому контроль більше виступає прямим. Наочно вказане продемонстрували події Євромайдану. Але разом із тим такий потужний контроль веде не до посилення влади, а до її послаблення, що, у свою чергу, відкриває принципово нові можливості для політичних еліт здійснювати незаконотворчу діяльність, використовувати Верховну Раду як арену власної боротьби. По-третє, наявність у законотворчому процесі елементів боротьби є нормальним його станом, інша річ у тому, які саме її аспекти перейшли у публічну сферу. Поряд з цим варто наголосити на тому, що саме партійні фракції у парламенті мають народний і державний мандат на прийняття політичних рішень, і тому вказані зауваження вимагають від дослідника здійснити якісний аналіз функціональної спеціалізації законодавчої гілки влади та з'ясувати, яким саме чином партійна фракція може виступати механізмом забезпечення її цілісності та єдності.
На користь нашої позиції виступає нормативно-правове оформлення партійної фракції, яке згідно із Законом України «Про статус народного депутата» у ст. 13 закріплює за нею роль структурного елементу парламенту, який здійснює процес розробки та прийняття законів. Іншими словами, забезпечує фактичне виконання законодавчою гілкою влади своїх прямих функціональних обов'язків [4]. Разом із цим необхідно розуміти, що функціонування законодавчої гілки влади не зводиться до наявності в ній лише партійних фракцій. По-перше, законодавча влада -- це не тільки процеси прийняття політичних рішень або законів, це ще також формування функції контролю за вже прийнятими рішеннями й формування виконавчої влади. Тобто, незважаючи на фундаментальне своє значення, партійна фракція не має ієрархічного місця в системі владно-політичних відносин. Вона виступає лише інструментом діяльності законодавчої гілки, й тому за Постановою Верховної Ради «Про депутатські групи (фракції) у Верховній Раді України» встановлено лише одну вимогу для її діяльності -- 25 депутатів [4]. Також згідно з названим документом в Україні прийнято об'єднання депутатів одної партії окреслювати депутатською фракцією, а меншу кількість об'єднання -- депутатською групою. З огляду на це функціонування законодавчої влади з інструментального оформлення являє собою наявність партійної чи депутатської фракції. Указане не означає, що досліднику необхідно запровадити включення нових елементів, які у теорії можуть покращити ефективність законодавчої влади. На наш погляд, це не є зовсім вірним, бо в Україні жодна політична сила, державний курс удосконалення владно-політичних відносин жодним чином не запровадила механізми утворення системи стримувань і противаг або конституційно оформлених засобів взаємоконтролю і взаємообмеження в діях. У теорії вказаний принцип означає перерозподіл повноважень і компетенції між усіма гілками влади -- законодавчою, виконавчою та судовою. Стосовно останньої вона виступає засобом конституційно-правової компетенції критеріїв невтручання гілок влади, слідкує за правопорядком і вирішує спірні питання.
У свою чергу, доречно вести мову про те, що в Україні принцип поділу влади у практичній площині немає жорсткого механізму розподілу функцій і компетенції не тільки між владними структурами, і всередині них. У цьому відношенні ми підтримуємо позицію В. Звірковської у тому, що при дослідженні законотворчого процесу в Україні не треба обмежуватися лише конституційними та установчими засадами цього процесу, оскільки назване обмежує дослідження лише одним аспектом [5, с. 44-45]. На нашу думку, це не означає, що у випадку дослідження ролі партійної фракції в системі поділу влади необхідно виробляти певний альтернативний підхід і наділяти його спеціальним методологічним інструментарієм. Навпаки, сьогодні, коли українська політична система перебуває у стані переходу до парламентсько- президентської форми правління, указана альтернативність неминуче призвела б до хибних результатів дослідження. Мова йде про те, що окремі ланки державного механізму в перехідний період ще не адаптувалися до радикальних змін політичної системи, де центральне місце у формуванні державної політики й організації виконавчої влади має здійснювати Верховна Рада України. Тобто акцент зміщується у бік функціональної спроможності законодавчої гілки влади здійснювати більш широкий обсяг повноважень, зокрема, у виконавчій сфері (наприклад, здійснювати моніторинг за фінансовою діяльністю уряду). Це означає, що парламентська фракція в українському парламенті займає принципово нове місце в системі владної ієрархії. Так, за результатом політичної реформи, що відновилася у лютому 2014 р., формуючи коаліційну більшість, група депутатських фракцій у Верховній Раді України утворює принципово новий механізм здійснення політики. Це означає, що депутатська фракція перетворюється у спеціальний законотворчий механізм, стаючи при цьому центром, що забезпечує функціонування всієї законодавчої гілки влади [6, c. 21]. У практичній площині це означає, що на відміну від депутата, який отримує народний мандат на законотворчу діяльність, вона самотужки не може прийняти певний законопроект. Для цього йому необхідно вступити в певну фракцію, а вона у союзі з іншими фракціями утворює коаліційну більшість [7, c. 25]. Це дає підстави стверджувати, що партійна фракція, маючи значний конституційний потенціал у формуванні нормативно-правових актів фінансової, економічної, політичної та інших сфер, має всі ресурси для якісного переформатування системи поділу влади у сенсі «розділяй та володарюй» [8, с. 11-12], утворення дієздатного механізму державного управління й контролю. З методологічної точки зору це означає, що інститут партійної фракції за умови реалізації конституційної реформи перестає бути суто елементом системи законодавчого процесу [9, с. 20]. Розширення кола повноважень дозволяє вести мову про партійну фракцію у Верховній Раді України як структурний рівень представницького органу влади, що забезпечує тісну взаємодію між законодавчою й виконавчою гілками влади з метою установлення прямого зв'язку між законодавчою та виконавчою владою [5, с. 41]. У той самий час вказане лише на рівні теорії забезпечує систему динамічного й послідовного прийняття законів та впровадження стратегічних рішень державної політики. Розширення ролі партійної фракції у нормах сталої демократії розуміється як утворення ефективного інституту політичної відповідальності, й замість конфронтації навколо політичних питань парламент розробляє принципово нову концепцію функціонування законодавчої гілки влади -- вироблення політичного консенсусу (що в умовах перехідного стану до утворення стабільної парламентсько-президентської форми має першочергове й найактуальніше значення). Тому в нових умовах партійна фракція в Україні отримує принципово новий статус і роль у системі розподілу державної влади, яка у політико-правовому аспекті слугує фундаментальним фактором забезпечення балансу в розташуванні політичних сил. партійна фракція влада
Щоправда, поряд із позитивними показниками нової ролі партійних фракцій варто наголосити на певних негативних значеннях політичної реформи сьогодення. Сама по собі зміна ролі партійної фракції не означає, що в Україні відразу утворилася система ефективних установчих, кадрових та контрольних законопроектів. Взнаки буде даватися і вплив інституту глави держави з його персональним розумінням векторів розвитку держави та відносна самостійність глави уряду у формуванні контрольної політики в державі. Назване означає, що партійна коаліція має демонструвати не тільки певні якісні показники у вигляді стабільного функціонування, а й постійно проводити моніторинг стану речей у державі [9, c. 22]. На думку дослідниці І. Словської, занадто значний рівень повноважень партійної фракції може призвести до ізольованості законодавчої, виконавчої й судової гілок влади, оскільки сама по собі реформа не є гарантією постійної зміни правил гри; тому як раціональний крок для недопустимості втручання окремої гілки влади в компетенцію інших гілок влади необхідно утворити елемент громадянського контролю в стінах Верховної Ради України [10, c. 79]. У цьому відношенні центральноєвропейські держави пострадянського простору пішли шляхом побудови парламентсько-президентських республік з утворенням двопалатних парламентів (Словаччина, Польща, Чехія та ін.). Друга палата виступає в них не стільки елементом регіонального представництва, скільки елементом балансу сил між законодавцями, громадянами й реальною державною політикою держави, але досліджень щодо впровадження названої системи в Україні поки що не вироблено. Саме цьому аспекту й будуть присвячені наші наступні наукові розробки.
Підсумовуючи результати дослідження, ми дійшли таких висновків. По- перше, партійна фракція, виступаючи основним інструментом формування парламенту, має значний політичний потенціал у виробленні політики. Він полягає у тому, що саме партійна фракція структурує парламент і виступає засобом прийняття законів і тим самим є фундаментальним елементом системи поділу влади. По-друге, з урахуванням української специфіки системи поділу влади саме партійна фракція забезпечує йому динаміку й характер розвитку. По-третє, в Україні роль партійної фракції в забезпеченні системи поділу влади досліджується недостатньо повно і не враховує її специфічної місії структурувати законодавчу гілку влади.
ЛІТЕРАТУРА
1. Сало І. С. Механізми стримувань і противаг у політичних системах країн ЄС та в Україні / І. С. Сало // Стратег, пріоритети. - 2009. - № 2. - С. 65-70.
2. Журавський В. Український парламентаризм на сучасному етапі. Теоретико- правовий аспект / В. Журавський. - К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецько- го НАН України, 2001. - 248 с.
3. Шаповал В. Парламентаризм в Україні: пошук парадигми чи рух до нового? / В. Шаповал // Віче. - 1997. - № 5. - С. 14-24.
4. Про статус народного депутата [Електронний ресурс] : Закон України. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2790-12.
5. Звірковська В. Верховна Рада України в контексті політичного реформування /
B. Звірковська // Сучасна українська політика: Політики і політологи про неї. - 2009. - Вип. 18. - С. 37-47.
6. Скрипнюк В. Діяльність політичних партій в контексті правового забезпечення принципу поділу влади / В. Скрипнюк // Юрид. Україна. - 2013. - № 12. -
C. 16-21.
7. Балаболина Е. И. Взаимосвязь политической системы и политических партий / Е. И. Балаболина // Право и государство: теория и практика. - 2012. - № 6 (90). - С. 24-26.
8. Абрамова А. К. Роль и место политических партий в обеспечении интересов общества и государства / А. К. Абрамова // Проблемы обеспечения защиты прав и интересов личности в Российской Федерации. - Владимир : ВлГУ, 2012. - С.3-15.
9. Лемак В. Політичні партії як інститут громадянського суспільства: проблеми правового регулювання в Україні / В. Лемак // Право України. - 2010. - № 7. - С.18-24.
10. Словська І. Є. Принцип народного суверенітету та принцип поділу влад у діяльності Верховної Ради України // Право і сусп-во. - 2010. - № 5. - С. 77-81.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Історико-правові корені принципу поділу влади. Конституційне судочинство як один з важливих напрямків здійснення судової влади. Специфіка президентської республіки. Принцип поділу влади в Україні, призначення прем'єр-міністра. Біцефальна виконавча влада.
курсовая работа [90,4 K], добавлен 11.03.2012Партійна система як об’єднання взаємозалежних партій, які прагнуть до завоювання, утримання та здійснення влади. Аналіз партійної системи у вітчизняній літературі, основи типології. Характеристика соціополітичного поділу. Змістовність двоблокової угоди.
реферат [30,3 K], добавлен 21.02.2011Поняття "державної влади" як політологічної категорії, теоретичні підходи до розуміння її природи. Концепція поділу і єдності влади Дж. Локка, Ш. Монтеск'є і Гегеля. Реалізація доктрини функціонального поділу влади в сучасній Україні, її ефективність.
реферат [18,9 K], добавлен 10.03.2010Теоретико-методологічні основи філософії Гегеля. Місце родини, громадського суспільства та держави у його філософській системі. Соціальна структура громадського суспільства та його співвідношення з державою. Принципи державного управління та поділу влади.
творческая работа [25,7 K], добавлен 02.12.2011Значення парламентської демократії на сучасному етапі розвитку політико-правових процесів. Місце парламентських фракцій в системі демократичних інституцій, їх нормативно-правове регулювання. Аспекти діяльності найбільших фракцій вітчизняного парламенту.
курсовая работа [109,7 K], добавлен 15.06.2016Виборча система України. Вибори - спосіб формування органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Формування політичної еліти суспільства. Формування партійної системи держави. Вибори народних депутатів України. Виборча квота.
реферат [13,9 K], добавлен 08.03.2007Поняття політичного режиму. Загальні концепції демократії. Форми організації державної влади. Принцип поділу влади, багатопартійність, наявність легальної опозиції, принципи взаємин цивільного суспільства з державою. Теорія тоталітаризму та авторитаризму.
реферат [25,5 K], добавлен 29.03.2011Етапи становлення і формування виборчої системи в Україні. Вибори в історії людства. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії. Основні етапи формування сучасної партійної системи в Україні. Загальна характеристика виборчої системи.
реферат [39,3 K], добавлен 24.12.2012Напрями політичних партій України: комуністичний; соціально-ліберальний; націоналістичний. Юридичний статус українських партій. Характерні риси української партійної системи. Національно-державницький напрям в українській історико-політичній науці.
контрольная работа [26,5 K], добавлен 16.05.2010Дослідження особливостей створення та діяльності політичних партій Європейського Союзу. Структура партійної системи європейського парламенту. Шляхи розвитку Європейської народної партій та рухів ЄС, їх ідеологічні засади. Місце молодіжних організацій.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 20.07.2014Партійні системи: поняття, основні типи, особливості. Ознаки та різновиди виборчих систем. Еволюція виборчої системи в Україні. Участь політичних партій у виборчих процесах нашої держави. Проблема трансформації партійної та виборчої систем України.
курсовая работа [460,0 K], добавлен 24.11.2009Особливості формування органів влади на основі демократичних принципів та ідеалів. Закономірності побудови законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Ірані, специфіка їх діяльності та функції, правові засади, що відображені в Конституції.
реферат [16,2 K], добавлен 27.06.2010Ідея легітимності публічної влади в історії політичної і правової думки, її співвідношення в поняттям стабільності. Формально-юридичне закріплення легітимності державної влади, права людини. Вивчення даної проблеми в контексті теорії народовладдя.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 31.01.2014Методика аналізу двопартійності. Основні підходи щодо визначення поняття двопартійної системи. Характеристика формування та розвитку двопартійної системи в США, політологічний аналіз партійної системи в цій державі. Організаційна структура партій.
курсовая работа [56,7 K], добавлен 28.12.2013Проблема влади - центральна в політичній науці. Влада як вид вольових відносин між людьми і політичними суб'єктами, здатність реалізувати свою волю. Феномен політичної влади, її легітимність. Структура влади - компоненти, без яких вона не відбувається.
реферат [36,5 K], добавлен 30.11.2010Загальне визначення влади вітчизняних і зарубіжних політологів. Сутність, історичне походження і розвиток політичної влади. Її суб'єкт та носії. Погляди марксистів і немарксистів на конкретні форми реалізації влади. Становлення політичної влади в Україні.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 24.11.2010Сутність та характерні властивості політичної влади, її специфіка та значення в сучасному суспільстві. Поняття легітимності політичної влади, її різновиди. Зв'язок легальності державної влади з легітимністю, значення даних показників для демократизації.
контрольная работа [19,1 K], добавлен 14.03.2012Влада як одна з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Формування владних структур на основі правових та політичних норм. Сутність влади та механізм її здійснення. Суб'єкти та об'єкти політичної влади. Класифікація ресурсів влади.
реферат [17,5 K], добавлен 29.11.2010Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні та суть вдосконалення її організації і діяльності. Шляхи оптимізації взаємодії інститутів президента України та Верховної Ради України у рамках парламентсько-президентської форми правління.
курсовая работа [50,4 K], добавлен 02.06.2010Сучасні проблеми демократії і шляхи її розвитку. Урядова корупція як отрута для демократії. Головні механізми для упорядкування партійної системи. Суперечність між конфліктом і консенсусом як найбільша суперечність демократії. Етнічні й партійні поділи.
реферат [14,5 K], добавлен 05.05.2011
