Новітня історія: соціогуманістичний безпековий концепт

У цьому контексті нещодавні творіння Міністерства інформації, ухвала ВР законів щодо заборони антиукраїнської семіотики, надання ЗМІ української семантики і національного контенту - це лише початки формування всеукраїнського інформаційно-ідеологічного кластеру, який має працювати на комплекс соборності, українськості та гідної державної незалежності України. Шкода, але, головно, в цьому відповідь: чи можлива нині незалежність країн, окрім Китаю, на межі з Росією? Чи можлива між ними маленька держава на кшталт Андорри? Адже сучасна ООНівська система безпеки лише в комплексі, враховуючи сили соціогуманізму, його відповідного воєнно-політичного і правового забезпечення, може гарантувати повноцінний, а не паліативний захист людини і націям, незалежно від їхньої чисельності, місця знаходження. Звідси - основна місія соціогуманізму: не залишити ослаблені народи відсталими на задвірках соціального прогресу, затиснутими на роздоріжжі в економічні, інформаційні лещата сильних світу цього, а зберегти їхню середовищеспроможність для сталого духовного відродження та розвитку в світовому розмаїтті. Для цього націдею не можна виривати з контексту народознавства, середовища збереження національної ідентичності, думок і мрій звільнення народів, їх захисту від небезпек асиміляції, зникнення розмаїть їхньої культури, мов, традицій тощо. Лише так можна зрозуміти, а зрозумівши, зупинити давню імперську захланність Росії, шовіністичну сутність її сьогоднішньої анексії частин українських земель як постімперське покарання України за аксіологію вибору євроінтеграційного шляху до цивілізованих вершин людства, зміцнення своєї державної суб'єктності, самостійності та намагань повернутися до власних духовних джерел як вільна країна вільного світу.

З огляду на це, є нагальною потреба надати міжнародний резонанс соціогуманістичній парадигмі як матриці нової світової ідеології захисту людини і нації, аби голос правди був почутий, щоб світ, нарешті, усвідомив імперську аморальність ідеологем загарбницької Росії, задумався над навмисне залишеними в Криму чи на сході України царсько-радянськими анклавами антиукраїнської ненависті великоросів, які нині знову точать кров з автохтонів. Нам треба з'ясувати для себе і світу: чи ідеологія як соціальна наука є гуманною за природою, чи її нові соціогуманістичні смисли можна реалізовувати в рамках сучасної дискредитованої гуманітарної політики, гумконвоїв, псевдореферендумів тощо? Як ці смисли донести світові? Чи Рада Безпеки ООН як світова структура строго нині розрізнює духовно-моральний, інформаційний аспекти захисту ослаблених і тимчасово поневолених корінних націй на предмет: чи це їхня національно-визвольна боротьба, чи це агресивно-загарбницькі війни сильних світу сього, аби покарати непокірних сміливців? В іншому разі ситуація буде знову схожою з брехливою пропагандою, коли т. з. організовані Росією конвої, які насправді постачають її найманцям в Україну, нехтуючи всіма міжнародними правилами та інституціями, зброю і провізію, - представляються в світі російською пропагандою, як уже згадувалося, гуманітарними (?). Так виходить, бо світ, на відміну від поляків чи народів Прибалтійських республік, бачить, як писав Шевченко, москаля здаля. А який він зблизька, ніхто не знає, бо не питає ні у Шевченка, Франка, Хвильового, Симоненка, Стуса, ні в батуринців, крутян і у холодноярців, ні в мільйонів убієнних Голодомором селян чи розстріляних в кагебістських тюрмах упівців, ні в чорнобильців і май- данівців, у дітей збитого російськими найманцями літака, ні в захисників Луганського аеропорту, мирних мешканців Мелітополя, врешті, у волонтерів АТО.

Таким чином, незважаючи на війну, потреби фронту, не відкидаймо комплексні дослідження економістів, політологів, юристів теоретико-методологічних основ формування в Україні нової політики, яка б ґрунтувалася на універсальності соціогуманістичної парадигми паритетного захисту індивідуальних прав людини і колективних прав нації. Водночас, не виносила б на маргінес ні історію, ні подвижників УНІ, ні її сучасну реалізацію як споконвічну мрію корінного народу, що дав назву національній державі в центрі Європи. Рівно ж - інформувала світ, що і в третьому тисячолітті українці вмирають за право вільно жити на своїй Батьківщині, за національну ідею як програму суверенних дій. Однак на цей раз ідеться не лише про Україну, мова про боротьбу за нашу і світову свободу, за загальнолюдські вартості. Окрім непоправних жертв людських життів українців, є втрати культурно-інтелектуальних, духовно-інформаційних цінностей, що мають екзистенційне значення для всього цивілізованого світу. І світ повинен пройнятися тим, що Ідея державотворення в Україні будується не на анексії чужих земель, не на їх імперському «собирании», а на гармонії соціогуманістичної парадигми буття. Вона дозволяє кожній людині, її нації самоусвідомити свою місію на своїй землі: стати реальним її господарем, на засадах правди і справедливості будувати національний простір, мирно співжити з вільним світом, творити добро, не відбираючи його силою в інших, бути творчим державницьким суб'єктом, а не об'єктом насилля.

Отже, виклад соціогуманістичного концепту безпеки переконливо доводить, що вкрай потрібні системні дослідження, і лише світові, і під орудою духовно-моральних інтелектуалів та в рамках загальнолюдських вартостей.

Тільки за умов комплексного підходу до європейських людиноцентричних і націо- центричних цінностей можливе оновлення наявної ООНівської системи безпеки, в якій б далі сильні світу сього не грали м'язами. Це великий і небезпечний ризик, бо в будь-який момент може порушитися нестійка рівновага сил і призвести до світової катастрофи. Ще раз вдаймося до фултонської промови, в якій автор 70 років тому, маючи велику надію на створення ООН як Храму Миру, пророче попереджував: «Ми не можемо дозволити собі - наскільки це в наших силах, діяти з позицій малої переваги, яка вводить у спокусу зайнятися випробуванням сил (підкреслено мною - С.В.)» [1].

Аби не було спокус сильних світу демонструвати силу перед безсилими, грати спеціально натренованими біцепсами, що більше, ядерними, конче потрібна нова концепція світової безпеки, вагоміша, аніж випробування сил в дезінформації, соціально-психологічній війні та шантажі світу ракетами з ядерними боєголовками, які, мовляв, із Криму легко досягають країн НАТО - Румунії, Польщі і т.д.

Справді, інформуймо світ про те, що чинимо, і робімо те, що проповідуємо в Храмі Миру, не наслідуючи п. Чуркіна - репрезентанта Росії в Раді Безпеки ООН, якому, шкода, лише представник США постійно нагадує з трибуни Храму про неприпустимість вселенської брехні, цинічного принижування України та героїзм її невинно убієнних захисників. Такі перепалки актуалізують потребу нового - соціогуманістичного прочитання емерджентності безпекових структур і функцій ООН. Вони переконливо засвідчують, що неможливо забезпечити в світі справедливий мир без як нагального вдосконалення якісних характеристик захисних систем, так і соціогуманістичного сепарування пропозицій, що їх генерує одухотворений інтелект вільного демократичного світу, з одного боку, та тоталітарна імперсько-мамонна ницість, - з іншого.

Саме розуміння емерджентності як механізму внесення якісних новацій в структури і функції світових інституцій, як універсальної соціальної цінності світових трансформацій сприятиме досягненню бінарного захисту людини і націй, установленню миру в світі за рахунок застосування не зброї, не духовного і матеріального пригнічення, зокрема зодноріднюючого мовно-культурного збіднення завойованих, а адекватних пошуків єдності людства через збільшення розмаїття його соціально-економічних, духовно-інтелектуальних можливостей та розвитку, недопущення насилля сильних світу сього над тими, що силкуються осилити ідею свободи і демократії.

Кожен (і не тільки українець), що міг щось ноосферного привнести в Храм Миру, протиставивши його нахабству новітнього неофюрерства, і не зробив, сам позбавив себе не лише вдячності, гідності та презумпції невинності, а і в майбутньому - прощення. Він не тільки не шукає дороги до Храму, а й уникає очей героїв Небесної Сотні, що загинула на Майдані Гідності; не розуміє аксіологію української соборності в системі складових УНІ, за яку нині жертвують життям в АТО її подвижники.

Робімо все для національної і світової безпеки, аби Сотні не ставали українськими Тисячами, а відтак - Мільйонами третьої планетарної трагедії вбитих лише тому, що людство черговий раз не почуло заклики моральних авторитетів світу, злегковажило соціогуманістичними ідеалами розвитку, знехтувало емерджентністю своїх міжнародних інституцій. Невже не християнський мир між братами, а імперську ворожість православно-канонічних великоросів, реанімовану, збуджену чи навіяну їхнім неофюрером спеціально для воєнного реваншу, який має велику імовірність набути руйнівної сили світової пожежі, що її знову потужно розпалюють «московские борцы за мир во всём мире», - залишимо в спадок прийдешнім?! Невже великі амбіції взаємозамінних кремлівських карликів переростуть у світову бойню? Віриться все-таки в інше, а саме: істинні Знання, правдива Інформація, одухотворений Розум та Інтелект у великій Любові сформують, об'єднають та гармонізують Цінності людини, громади і нації на славу Богу та розвиток України й Людства!

Думаймо глобально, діймо активно, творчо та результативно в ім'я добра і правди - осібно, громадою і нацією назагал. Міркуймо разом із світом інсайдерських інноваційно-інтелектуальних ідей та духовно-моральних загальнолюдських цінностей, а не з продуцентами «дез» - шовіністами захланно-агресивних світів на взір державно-церковного «русского мира»! І хай Ангел-хоронитель допоможе нам попередити світ про небезпеку рашизму, оминути злочини, що знову чиняться під імперським орлом - нібито не з свастикою, але, на погляд людини, що пережила лихоліття Другої світової, його гіршим мутантом - з роздвоєною головою хижака і психікою дволикого Януса. Пора людству хоча в ХХІ сторіччі усвідомити: безпека у світі залежить від того, чи воно рішуче поборе виродків, чи вони виклюють йому очі, позбавлять розуму, присплять лукаво, а відтак обдуреним і сплячим вийматимуть серце і душу, цинічно називаючи це все «змушенням до миру». Час умислитися, що для росіян слово «мір» також означає «світ». Підвищення ефекту емерджентності систем міжнародних відносин вимагає, аби строго застерегти Путіна: він не Миротворець Світу і не Посол Миру. Йому не слід плутати ООНівські функції з «умиротворенням» сусідів, аби знову злочинно, під дулами зброї примусити їх до світопорядку, алгоритм якого опрацювали оплачені політтехнологи «зверхньо-братньої» Росії. Водночас не перетворювати вселенський Храм Миру в біль- шовицько-кагебістський агітпроп, примушуючи світ змиритися з маніакально-схибленим «міром» месіанства Росії як гібридним витвором кремлівської неоімперсько-реваншистської і церковно-митропольної ідеології, що її людство назвало рашизмом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Документи та матеріали з історії міжнародних відносин періоду холодної війни / Укл.: О. І. Сич, А. В. Мінаєв. - Чернівці: Рута, 2008. - 48 с.

2. Вовканич С. Ідеологічні засади державотворення в системі стратегізації регіональної політики, національної економіки та безпеки держави // Регіональна економіка. - Львів. 2014, -№4. - С. 7-24.

3. Патер І. Українська земля в планах Центральних держав і Антанти напередодні Першої світової війни // Новітня доба. - Львів, 2013. - Вип. 1. - С. 19-41.

4. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - К.: Ірпінь: Перун, 2009. - 1736 с.

5. Вовканич С. Рекультрегіоналізація як соціогуманістична складова інтелектуально-інноваційного розвитку України та її інтеграції: підходи, поняття та візія // Соц.-екон. дослідження в перехідний період: зб. наук. пр. - Вип. 3 (65). - Львів: НАН України. Ін-т регіональних досліджень, 2007. - 9-27.

6. Вовканич С. Україні потрібна нова парадигма буття нації та людини // Новітня доба. - Львів, 2013. - Вип. 1. - С. 149-165.

7. Вовканич С. Суспільні трансформації в умовах глобалізації: соціогуманістичні імперативи, неекономічні чинники та євроінтеграційні пріоритети // Народознавчі зошити. - Львів, 2014. - №2 (116). - С. 201-220.

Размещено на Allbest.ru