Проблемне поле війни у соціально-політичній спадщині Томаса Гоббса

Размещено на http://www.Allbest.ru/

Проблемне поле війни у соціально-політичній спадщині Томаса Гоббса

І.Д. Денисенко

Анотації

У статті розглядається евристичний потенціал теоретичних інтерпретацій проблемного поля війни, що містяться в соціально-політичній спадщині видатного англійського філософа Т. Гоббса (1588-1679).

Ключові слова: війна, громадянська війна; державний переворот, міжнародна війна; природні закони; суспільний договір.

И.Д. Денисенко. Проблемное поле войны в социально-политическом наследии Томаса Гоббса

В статье рассматривается эвристический потенциал теоретических интерпретаций проблемного поля войны, которые содержатся в социально-политическом наследии выдающегося английского философа Т. Гоббса (1588-1679).

Акцент делается на его предложениях относительно: классификации войн; выделения внутренних и внешних причин их возникновения; обоснования уровня готовности членов общества присоединиться к вооруженному выступлению и интерпретации акта самого восстания (по схеме: «создание партий» - «государственный переворот»).

Ключевые слова: война, гражданская война; государственный переворот, международная война; естественные законы; общественный договор.

І.D. Denisenko. Problem field of war in thomas gobbes's social and political heritage

In the article the heuristic potential of theoretical interpretations of a problem field of war which are contained in a sociopolitical heritage of outstanding English philosopher T. Gobbes (1588-1679) is considered.

The accent becomes on its offers rather: classifications of wars; allocation of the internal and external reasons of their origin; justifications of level of readiness of members of a society to join the armed performance and interpretation of the act of the revolt (under the scheme: «creation of parties» - «revolution»).

Key words: war, civil war; revolution, the international war; natural laws; the public agreement.

Постановка проблеми

За сучасних умов розвитку світової спільноти (від громадянської війни у Сирії до збройного протистояння на Сході України) проблемне поле війни стало одним із провідних напрямів досліджень серед західних та вітчизняних представників системи соціально-політичних знань.

У центрі уваги дослідників перебувають, насамперед, «зміни, які відбулися із природою й характером цього феномена в контексті трансформацій самої соціальної реальності» [3, с. 60].

Аналіз актуальних досліджень. Серед західних фахівців у цьому напрямку активно працюють З. Бжезинський, М. ван Кревельд, Е. Тоффлер, Х. Тоффлер, Л. Фрідман серед дослідників із пострадянського простору - В. Горбулін, Г. Люткене, І. Образцов, В. Савін, В. Сліпченко, М. Требін, В. Шевчук, Л. Штофер та інш.

Очевидно, що адекватна інтерпретація сучасного варіанта воєнних дій повинна базуватися на попередніх теоретичних експлікаціях проблем війни у контексті відповідного історичного часу. Серед останніх особливе місце посідають міркування про війну, представлені в соціально-політичній спадщині одного (за визначенням авторів «Короткого оксфордського політичного словника) з «найвидатніших політичних філософів усіх часів і, безперечно, найяскравішого та найглибшого з усіх, хто коли-небудь писав англійською» - Томаса Гоббса [4, с. 132].

Виходячи із цього, мета статті - обґрунтувати евристичний потенціал теоретичних інтерпретацій проблемного поля війни, що містяться в соціально-політичній спадщині Т. Гоббса.

Виклад основного матеріалу

У соціально-політичній спадщині Т. Гоббса, представленого, насамперед, такими працями як «Основи філософії» (1642-1658) і «Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та світської» (1651) у рамках розвитку вчення про суспільний договір і природне право всебічно досліджуються основні види війни, причини її виникнення й способи їх мінімізації (попередження).

Т. Гоббсом виділяються різні види війни. Війни підрозділяються: на так звану «війну всіх проти всіх», громадянські (внутрішні) і міждержавні (зовнішні).

Основними причинами виникнення так званої «війни всіх проти всіх» є існування в природі людини різних афектів (суперництва, недовіри, жадання слави) [2, с. 151].

«Перша причина, - стверджує філософ, - змушує людей нападати один на одного з метою наживи, друга - з метою власної безпеки, а третя - з міркувань честі» [2, с. 152]. Тобто, представляючи почуття:

- суперництва як «страждання, що виникає через успіхи іншого й пов'язане із прагненням досягти нерівності»;

- страху як стану душі, при якому, «володіючи яким-небудь благом, уявляємо собі, що можемо його яким-небудь чином втратити»;

- честолюбства як надмірної любові до влади, англійський мислитель розглядає їх як реальні умови для усвідомленого й слушного «нанесення шкоди іншим» [2, с. 248, 253-254].

Однак, визначальним моментом у виникненні громадянських і міждержавних війн Т. Гоббс пропонує вважати не різні бажання й хвилювання людської душі, а - незнання людьми дійсних причин війни й миру, оскільки «тільки далеко не всі займалися дослідженням тих обов'язків, виконання яких забезпечує зміцнення й збереження миру, тобто дослідженням дійсних законів громадянського суспільства» [1, с. 57].

Ці дійсні причини, як випливає из міркувань філософа, необхідно шукати в недотриманні (точніше - порушенні) так званих «природних законів» самого життя людину. Природній закон визначається Т. Гоббсом як «приписання або знайдене розумом загальне правило, згідно з яким людині забороняється робити те, що згубно для її життя або позбавляє її засобів до його збереження, і втрачати те, що вона вважає найкращим засобом для збереження життя» [2, с. 155]. Виокремлюються дев'ятнадцять природних законів, заснованих на аналізі двох «самих стійких прагнень людської природи» (за визначенням Т. Гоббса): одне з них - «це природжене бажання, внаслідок якого кожен вимагає для власного вживання приналежні всім речі, а інше - природний розум, завдяки якому кожний намагається уникнути насильницької смерті як найважливішого в природі зла» [1, с. 282].

Зміст цих законів презентований цілою низкою тез, найбільше всебічно розкритими філософом у трактаті «Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та світської» (1651):

«слід шукати миру і підтримувати його» [2, с. 156];

«у випадку згоди на те інших людина повинна погодитися відмовитися від права на всі речі в тій мірі, у якій це необхідно в інтересах миру й самозахисту, і задовольнятися таким ступенем свободи стосовно інших людей, яку вона би дозволила іншим людям стосовно себе» [2, с. 156-157]; «люди повинні виконувати укладені ними угоди» [29, с. 169];

«людина, що отримала благодіяння від іншого лише з милості, повинна прагнути до того, щоб той, хто виявляє це благодіяння, не мав розумної підстави каятися у своїй доброті» [2, с. 177];

«кожна людина повинна пристосовуватися до всіх інших» [2, с. 177]; «при наявності гарантії відносно майбутнього людина повинна вибачати минулі образи тим, хто, проявляючи каяття, бажає цього» [2, с. 178];

«при помсті (тобто, при відповіді злом на зло) люди повинні зіставляти не розміри зробленого зла, а обсяги того блага, яке повинне прийти за помстою» [2, с. 178];

«жодна людина не повинна справою, словом, виразом обличчя або жестом висловлювати ненависть або презирство іншому» [2, с. 179];

«кожна людина повинна визнати інших рівними собі від природи» [2, с. 180];

«при приєднанні до мирного договору жодна людина не повинна вимагати надання собі якого-небудь права, на надання якого будь-якій іншій особі вона не погодилася б» [2, с. 180];

«людину вповноважено бути суддею в суперечці між людиною й людиною» [2, с. 180];

«неподільні речі повинні бути, якщо це можливо, використані спільно, причому, якщо кількість речей дозволяє, без обмеження, у противному ж випадку - пропорційно числу тих, хто має на них право» [2, с. 181];

«право володіння в цілому, або інакше (якщо встановлюється почергова можливість користування), першочергове володіння надається за жеребом» [2, с. 181];

«ті речі, які не можуть бути ні поділені, ні використані спільно, повинні бути присуджені першому власникові, а в деяких випадках - первонародженому як придбані за жеребом» [2, с. 181];

«усім людям, які є посередниками миру, повинна бути дана гарантія недоторканності» [2, с. 181];

«у випадку суперечки сторони повинні підкорити своє право рішенню арбітра» [2, с. 182];

«ніхто не може бути справжнім арбітром у своїй власній справі» [2, с. 182];

«ніхто не повинен бути суддею в справі, до якої він у силу природних причин має пристрасть» [2, с. 182];

«тому що в суперечках про факт суддя не повинен довіряти одній стороні більше, ніж іншій (якщо немає інших аргументів), то він повинен довіряти третій особі, або третій й четвертій, або більшому числу осіб» [2, с. 182].

Порушення природних законів, згідно Т. Гоббсу, відбувається як на рівні взаємодії окремих індивідів і груп, так і на рівні взаємодії цілих держав. Як найбільш деструктивна форма такого порушення розглядається громадянська війна, що веде до розпаду держави, як найбільш напружена - духовне протиборство, тобто, боротьба між індивідами в сфері релігійних вчень, політичних питань і т.і. [1, с. 304]. Виокремлену напруженість пропонується пояснювати специфічністю природи духовного задоволення й радості людину. гобс війна суспільство повстання

Слід зазначити, що Т. Гоббсом виділяються зовнішні й внутрішні причини громадянської війни. Однак, найбільш всебічно філософом аналізується остання група чинників. Так, серед зовнішніх причин особлива увага приділяється тільки формуванню в державі прагнення наслідувати образ життя та дії (у певних ситуаціях чи у цілому) сусідніх народів. Що ж до внутрішніх причин заколоту, то англійським дослідником у третій частині «Основ філософії» навіть здійснюється спроба розглянути механізм формування умов порушення природних законів усередині окремої держави, що веде до її розпаду.

Розглядаючи діяльність держави як один з варіантів руху природних тіл, дослідник виділяє в розвитку першої три моменти, що характеризують динаміку останнього, а саме:

«внутрішню схильність, завдяки якій ці тіла стають здатними зробити рух; зовнішнього агента, завдяки якому практично відбувається певний рух; нарешті, саму дію» [1, с. 370].

У контексті аналізу діяльності держави ці моменти отримують у Т. Гоббса таку інтерпретацію:

по-перше, як «навчання й страсті, ворожі миру і які заохочують людей до заколоту»;

по-друге, як «люди, які схиляють, призивають і направляють тих, хто вже схильний до того, щоб взяти в руки зброю, до бунту»;

по-третє, як «спосіб, за допомогою якого все це відбувається, тобто, сам акт повстання» [1, с. 370].

Тобто, згідно з логікою міркувань Т. Гоббса, громадянська війна у державі - це певний рух природних тіл, який базується на ідеологічному чиннику (у сучасній інтерпретації) - конкретних закликах до збройних виступів, на групі заколотників та виборі форми їх здійснення (бунт, заколот, державний переворот тощо).

Слід знову підкреслити, що аналіз зазначених моментів здійснюється філософом у контексті розгляду можливих варіантів попередження їх виникнення й розвитку.

Останній процес передбачає застосування так званої процедури «від зворотного» (що активно використовувалася при аналізі державних переворотів у трактатах Аристотеля). Тобто, розробка певних засобів щодо упередження виникнення збройних зіткнень передбачає:

по-перше, визначення основних причин, що викликають ці заколоти у державі;

по-друге, всебічний розгляд цих моментів;

по-третє, розробку сукупностей дій, які б перешкоджали формуванню основних причин заколоту.

Так, наприклад, розглядаючи перший момент, що здатний організувати людей до збройної боротьби - відповідні групи навчань і страстей, Т. Гоббс пропонує виокремлювати в їх складі:

різні судження, які на рівні суспільної думки розглядаються як правила (наприклад, що «право розрізняти добро й зло належить окремим людям» або «піддані можуть грішити, підкоряючись волі володарів»);

необізнаність громадян держави щодо відмінностей, які існують між «народом» і «масою»;

необґрунтована податкова політика з боку держави й вищезазначені афекти людської природи (честолюбство, заздрість, помста тощо) [1, с. 369-374].

З метою протистояння виникненню цих чинників Т. Гоббсом пропонується, зокрема, (відповідно до обраної логіки) ціла низка дій, які повинна здійснювати держава - від цілеспрямованого втручання у формування суспільної думки до певних змін у системі збору податків.

Другий момент, що веде, за Т. Гоббсом, до формування умов, які викликають заколот, розглядається з позиції визнання постійного існування в суспільстві деякої кількості людей, готових у будь-який момент виступити проти діючих у державі законів. Цю групу ризику (у сучасній інтерпретації) становлять, насамперед, ті, «кому важко в сьогоденні» [1, с. 373]. Виходячи з гоббсівських міркувань, найчастіше такими є:

- незаможні члени суспільства, які «завжди думають, що в їхній убогості винне не їх власне недбальство й марнотратність, а уряд, та постійно стверджують, що начебто вони були доведені до руйнування державними поборами»;

- громадяни держави, що жадають почестей та які «вважають себе здатними в силу свого розуму й освіти управляти найважливішими справами» [1, с. 373-374].

При цьому рівень готовності людей приєднатися до повстання ставиться дослідником у залежність від розвитку двох моментів - психологічного (формування надії на успіх) і особистісного (наявність в організаторів переворотів дарунка красномовства).

Відповідно до його логіки міркувань, виникненню у суспільстві такої групи людей у великому обсязі в певний період буде перешкоджати, насамперед, діяльність держави щодо вчасного виявлення таких громадян та здійснення тотального контролю за їх діями [1, с. 375-377].

У гоббсівській інтерпретації акт самого повстання здійснюється за схемою: «створення партій (що розглядаються як «держава в державі»)» - «державний переворот». Відтак, філософ також рекомендує державі уважно та систематично слідкувати за такими небезпечними утвореннями в її структурі.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Евристичний потенціал теоретичних інтерпретацій проблемного поля війни, які містяться в соціально-політичній спадщині видатного англійського філософа Т. Гоббса, для сучасного аналізу цього феномена соціальної реальності полягає, насамперед, у реалізації таких їх дослідницьких стратегій, як:

- здійснення процедури типологізації/класифікації сучасних збройних зіткнень;

- орієнтація на обов'язкове існування двох груп причин їх виникнення - внутрішніх (визначальних) і зовнішніх (супутніх);

- аналіз внутрішніх причин виникнення воєнних дій у сучасному суспільстві у контексті визначення, насамперед: їх ідеологічної складової; ступені організації провідних груп - ініціаторів військового конфлікту; рівнів їх підтримки та готовності рядових громадян держави приєднатися до цього протистояння.

Список використаних джерел

1. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2-х томах / Томас Гоббс. -- Т. 1; [пер. с лат. и англ.]. -- М.: «Мысль», 1964. -- 585 с.

2. Гоббс Т. Избранные произведения: В 2 томах / Томас Гоббс. -- Т. 2; [пер. с лат. и англ.]. -- М.: «Мысль», 1965. - 748 с.

3. Денисенко І.Д. Війни ХХІ сторіччя: у пошуках стратегії дослідження / І.Д. Денисенко // Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки: Збірник наукових праць / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. -- Харків, 2015. -- Вип 2 (8) (частина 1). -- С. 60--70.

4. Короткий оксфордський політичний словник / [за ред. І. Макліна, А. Макмілана]. -- К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2006. -- 789 с.

Размещено на Allbest.ru