Використання пропаганди в процесі інформаційних війн: її сутність, механізми і технології впливу на громадську думку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет, Запоріжжя, Україна

Використання пропаганди в процесі інформаційних війн: її сутність, механізми і технології впливу на громадську думку

А.Г. Стадник

Постановка проблеми. В одній з своїх робіт Г. Почепцов, стверджуючи що в інформаційних війнах вплив спрямовано на індивідуальну свідомість, каже наступне. В інформаційних війнах аудиторія індивідуальна (тобто вони спрямовані на вплив не на масову, а на індивідуальну свідомість); тип бажаної реакції аудиторії - раціональний, трансформація базової моделі світу, яку стимулюють інформаційні війни, мінімальна. Тобто інформаційна війна, інформаційна операція не змінює повністю модель світу, а впливає на зміни її деяких фрагментів.

Проти аудиторією пропагандистської війни виступає масова свідомість; реакція на неї аудиторії в основному емоційна; трансформація моделі світу максимальна, тобто може бути такою тому, що спрямована на утримання своєї моделі світу та руйнування чужої [11].

Можна, напевно, приймати і подібний підхід до розподілу війн на суто інформаційні та пропагандистські. Але, з нашої точки зору, у цьому випадку дещо штучно змінюються акценти та виділяється із загального контексту один з ключових елементів інформаційних війн, а саме - пропагандистський. Тому виділення окремого різновиду таких війн, а саме - пропагандистського, нам не здається достатньо обґрунтованим.

Дійсно, чи можна, вважати по-перше, що аудиторія інформаційних війн є суто індивідуальною, тобто на відміну від пропагандистських війн вплив у цьому випадку буцімто спрямований (за Г. Почепцовим) виключно на свідомість окремих індивідів, а не на масову свідомість? Ми вже неодноразово відмічали та обґрунтовували, що особливістю інформаційних війн виступає саме той вплив, що вони здійснюють на масову свідомість та громадську думку. По-друге, чи можна вважати, що в процесі інформаційних війн (на відміну від війн пропагандистських) вплив здійснюється лише чи в основному на раціональні (а не на емоційні) реакції? Здається, що якогось спростування подібна точка зору навіть не потребує. По-третє, чи можна казати про те, що тільки у війнах пропагандистських (виключаючи інформаційні війни взагалі) може цілком змінюватися картина світу? У такому випадку треба взагалі розглядати інформаційні війни як такі, що не можуть впливати на зміни ментальності населення, існуючих у нього стереотипів, цінностей та настанов. Що, безумовно, не можна сприймати всерйоз, враховуючи ті факти та судження, що приводилися вище і будуть приведені надалі з аналізу зокрема практики українсько-російської інформаційної війни, що відбувається в останні роки.

Тому ми підтримуємо ту точку зору, яка вже неодноразово висловлювалася, що реально при проведені інформаційних війн використовуються три основні форми її ведення:

пропаганда;

реклама (політична реклама);

паблік рилейшнз (політичний піар).

Саме перша з них детально розглядається у цій статті, причому саме у межах цього розгляду ми аналізуємо деякі методи і технології, що використовують при застосуванні такої форми, як пропаганда.

Аналіз досліджень і публікацій. Питання пропаганди висвітлені в працях Б.Л. Борисова, Д. Ольшанського, В.Г. Королька, М.В. Кисельова, А.В. Манойло, М.І. Скуленко. Специфіка використання пропаганди в процесі інформаційних (та пропагандистських) війн розглянута у працях українського вченого Г.Г. Почепцова та деяких інших. Проте ця тема вимагає подальшого розроблення зв'язку пропаганди та інформаційних війн, а також методів, які використовує пропаганда задля впливу на формування громадської думки під час інформаційних війн.

Метою дослідження є аналіз специфіки використання пропаганди в процесі інформаційних війн та її впливу на громадську думку.

Виклад основного матеріалу. Виникнення пропаганди офіційно датується 1633 роком, коли папа Урбан VIII засновує конгрегацію пропаганди як комітету кардиналів, відповідальних за іноземні місії церкви, хоча окремі приклади подібних дій простежуються набагато раніше в історії. Тоббі Кларк говорив, що пропаганда втрачає свій нейтральний відтінок за часів Першої світової війни: «Уряди під час війни розглядають громадську думку в аспекті національних інтересів і за допомогою розвиненої системи масових комунікацій, таких як дешеві газети, плакати і кіно, індивіди бачили цей спрямований інформаційний вплив на них, який щодня виробляють державні інститути. Сприйняття пропаганди військових часів, пов'язане з цензурою і дезінформацією, з'єдналося з всезростаючим застосуванням в якості психологічної війни проти бойового духу ворога» [14, с. 72]. Пропаганда є найстарішою (з нашої точки зору, й найважливішою, найефективнішою) формою політичної комунікації і, відповідно, формою інформаційної війни. Англійський дослідник Д.Дж. Ліллекер дав дуже чітке, так би мовити «первинне» визначення пропаганди: це комунікація, яка розроблена однією соціальною групою з метою вплинути на думки, настанови та поведінку інших [6, с. 228].

Зрозуміло, що це визначення можна вважати найбільш загальним, існує й багато інших. Але в принципі саме ті аспекти комунікації, які у ньому визначені, мають найбільш важливе значення. Той же Г. Почепцов також вважає, що під пропагандою треба розуміти інтенсивні комунікативні процеси, що мають на меті зміну поведінки аудиторії, на яку вони налаштовані [13, с. 168]. При цьому треба розуміти, що, з одного боку, пропаганда є лише однією з форм політичної комунікації, інформаційної війни поряд з такими, як реклама та піар. З іншого, в якості методів, інструментів, технологій подібного впливу виступають засоби масової інформації та усної пропаганди, Інтернет та багато інших.

Пропаганда виділяється у цьому плані, по-перше, тому, що вона є найбільш інтенсивною комунікативною формою, технологією. По-друге, тим, що вона чітко та однозначно, не приховуючи цього (як робиться, наприклад, в піарі), ставить перед собою завдання, пов'язані із впливом на масову свідомість, громадську думку та поведінку людей. По-третє, зі зміною суспільства та людства пропаганда також змінюється, переходячи від використання простих методів і технологій до значно складніших (див. нижче).

Можна багато чого писати про пропаганду, аналізуючи її різні аспекти, підходи, проблеми, що ми частково й робимо далі. Але головну увагу треба звернути на, так би мовити, можливий та імовірний рівні тенденційності пропаганди. Особливо в умовах інформаційних війн, що точаться, і при характеристиці специфіки яких часто фігурують судження, що нібито пропаганда - це завжди або часто брехня і суцільне маніпулювання громадською думкою та поведінкою населення взагалі, що це «інструмент» виключно негативного впливу на масову свідомість та громадську думку.

Зауважимо, що на цю проблему тенденційності пропаганди дійсно існує багато точок зору, з яких найбільш протилежними, так би мовити, «крайніми» виступають наступні. З одного боку, вислів наукового співробітника Інституту Східної та Південно-східної Європи К. Гацькової, яка характеризує її наступним чином: «Під пропагандою я розумію трансляцію навмисно спотвореної інформації та продукування неправдивих сюжетів з метою маніпулювання громадською думкою. Важливо відрізняти пропаганду від однобічного висвітлення подій чи звичайних помилок журналістів, які можуть трапитися у будь-якому контексті, незалежно від рівня свободи ЗМІ... Пропаганду від однобічної подачі інформації відрізняє саме використання неправдивих сюжетів і навмисне викривлення фактів. У цьому смислі ініціатори пропаганди займаються більше вигадуванням неіснуючої реальності, аніж відображенням існуючої дійсності» [2, с. 45].

З іншого боку, якщо наводити відповідні визначення з російської та української соціологічних енциклопедій, то «пропаганда» характеризується наступним чином. У першому випадку: «пропаганду можна розглядати як розповсюдження, передачу певної інформації, її інтерпретацію та врахування впливу інформації на формування громадської думки в цілому, а також думок певних класів, соціальних груп, інших соціальних спільнот» [17, с. 270]. У другому випадку: «пропаганда - цілеспрямоване поширення в суспільстві політичних, правових, науково-технічних, філософських, соціологічних, медичних, релігійних та ін. знань з метою формування певних переконань та орієнтації діяльності людей у певних напрямах» 17, с. 305].

Отже, соціологічні енциклопедії трактують пропаганду (і ми цілком із ними погоджуємося) як необов'язково оцінений негативно або позитивно потік поширення інформації з метою впливу на масову свідомість, громадську думку, поведінку людей. Але тоді ж у чому відміна пропаганди від звичайного поширення, звичайної передачі інформації? Відмінність ця у тому, що у випадку із пропагандою ми маємо справу не із звичайним інформаційним, а з, так званим, «пропагандистським повідомленням», що реально містить не тільки саме «повідомлення» та «оцінку» викладених у ньому фактів, думок і таке інше, але й «заклик», певний заклик, тобто певні ціннісні ствердження, які покликані в чомусь переконати людину, вплинути на неї [10, с. 197].

У найбільш простому та зрозумілому випадку пропагандистське повідомлення включає три складових: безпосереднє «повідомлення», тобто певну інформацію, далі - «оцінку», нарешті «заклик». Подібний заклик завжди спрямований на те, щоб об'єднати людей навкруги якоїсь ідеї або підходу до вирішення проблеми. Він практично завжди містить вказівку щодо того, які саме дії очікуються від тих, кому спрямоване пропагандистське повідомлення.

Але це не завжди буває так. Пропагандистське повідомлення може обходитися і без такого елемента як заклик. Для нього найважливішим виступає те, що необхідно досягнути певного пропагандистського ефекту, тобто закликати, мобілізувати людей на виконання певних дій або зміну їх думок, настроїв, переконань. Тому в принципі і просте інформаційне повідомлення може мати пропагандистський ефект у тому випадку якщо інформація, що подається, певним чином «оброблена» з метою забезпечення пропагандистського впливу (наприклад, ретельно, старанно «проціджена», частково відкинута, тобто відкинуті «непотрібні» у даному випадку її елементи, нарешті «переформатована» і таке інше). До речі, найчастіш саме такі повідомлення використовуються в процесі пропаганди.

Таким чином, як стверджує В. Полторак, «відмінність пропаганди від інших інформаційно-комунікативних процесів - в інтерпретаційному та емоційно забарвленому характері відомостей, які містяться в пропагандистському повідомленні» [10, с. 202].

Усе вищезазначене приводить нас до висновку щодо необхідності розглянути основні класифікації пропаганди. Відомо (і ми вже зазначали це вище), що пропаганда може бути політичною, філософською, соціологічною, науково-технічною, медичною, релігійною і таке інше. Якщо виходити з іншої класифікації, то можна виділити такі різновиди пропаганди, як письмову, усну, електронну, монументальну. Виділяють у залежності від змісту та специфіки інформації, що розповсюджується, також такі різновиди пропаганди, як соціологічна, маніпулятивна, консолідаційна, конверсійна, націоналістична, мілітаристська, психологічна [16, с. 271-272].

Але при всій важливості аналізу всіх цих різновидів пропаганди, коли йдеться про її взаємозв'язок із інформаційними війнами, особливої уваги заслуговує розгляд різновидів пропаганди з точки зору рівня її закритості (або відкритості). Підкреслимо, мова йде не про суто тенденційність пропаганди, або її відсутність, а саме про те, наскільки чітко, відкрито, прозоро пропагандистські повідомлення формуються, передаються адресату, стають відомими людям, нарешті впливають на масову свідомість.

А це є дуже важливим, оскільки, з одного боку, саме чіткість, однозначність, неприхованість пропагандою її цілей та завдань відрізняють саме пропаганду від деяких інших форм, методів, технологій впливу на масову свідомість та громадську думку. З іншого боку, саме тому виникає потреба при настільки прямому та очевидному впливі пропаганди якось його «замаскувати», зробити так, щоб подібний вплив сприймався адресатом спокійно та довірливо. Тому треба, з нашої точки зору, виділити наступні форми пропагандистського впливу (ми не обмежуємо такий вплив названими нижче формами, можливо, можна виділити й деякі інші):

пропаганда як така, тобто пряма;

джинса;

пабліситі;

пропаганда 2.0.

Оскільки про пряму пропаганду вже йшлося, розглянемо інші форми впливу, які названі вище. Так, «джинса» представляє собою тип замовленого матеріалу (дуже влучний російський термін - «заказуха»). Основна мета подібних матеріалів - створення керованих інформаційних приводів, що здійснюються у чиїхось інтересах [1, с. 369]. Найчастіш - це позитивний матеріал про політика або партію, який не супроводжується якимись повідомленнями, сповіщеннями, що це реклама. Матеріали такого типу виглядають достатньо органічно у засобах масової інформації та часто сприймаються як незалежні судження або власна думка редакції. Із цим і пов'язана більша довіра аудиторії до подібних матеріалів, ніж до відверто рекламних [8, с. 488].

Джинсу називають і «прихованою рекламою», і «скісною рекламою», і «іміджевою рекламою» та й по-іншому. Її відносять як до пропаганди, так і до реклами і піару. Але ж у будь-якому разі вона обов'язково, з одного боку, є замовленою, проплаченою (і саме таким чином багато відомих журналістів «заробляють» собі на добре життя). З іншого боку, завдячуючи своїй деякій анонімності, якби неупередженості, вона викликає більш знану довіру, ніж звичайне пропагандистське або рекламне повідомлення.

Д. Ольшанський відзначає, що саме такий метод є «безумовно ефективним інструментом впливу на громадську думку. Контроль за такими речами практично неможливий. У кінці кінців за висловлення симпатії журналіста або експерта можна віддячити не грошима, а якимись послугами. Тоді етичні, як і податкові моменти взагалі будуть зняті, а вимагати від журналістів повної неупередженості взагалі наївно» [8, с. 489].

Зовсім інший підхід (на відміну від «джинси», тобто фактично прямого замовленого матеріалу) демонструє наступна форма пропагандистського впливу, яка здобула назву «пабліситі». Насправді цим терміном називають і позитивну відомість, популярність, суспільне визнання діяльності людини або організації, і створення різноманітних інформаційних приводів, і привертання уваги населення, виборців до різноманітних товарів і послуг, у тому числі політичних, і таке інше [18, с. 277].

Але цей термін вживають і в дещо іншому сенсі. На відміну від джинси, як відзначає В. Королько, «пабліситі - це інформація з незалежного джерела, що використовується засобами інформації тому, що вона має цінність новини. Це неконтрольований метод розміщення повідомлень у засобах інформації, оскільки джерело повідомлення нічого не сплачує пресі за розміщення» [5, с. 32].

Тобто у цьому випадку (тому, до речі, паблісіті іноді відносять до методу, технології паблік рилейшнз) пропагандистське повідомлення не створюється та не передається на замовлення, а як би «продукується» самостійно, з використанням такої новини, що сама по собі має право на існування. Безумовно, не кожна людина може відрізнити джинсове (тобто проплачене) повідомлення від пабліситі. Але значна частина людей, що розуміється у відповідній проблематиці, найчастіш добре це усвідомлює і, відповідно, останнім довіряє значно більше.

Нарешті, ще одним різновидом пропаганди сьогодні вважають так звану «Пропаганду 2.0». Взагалі в якості подібної пропаганди, яку називають «м'якою» пропагандою, можна було б вважати паблік рилейшнз. Недарма ще у 1925 році засновник останнього, його перший теоретик Едуард Бернейс (часто пишуть Берніз) подібне нове, м'яке розуміння пропаганди перейменував саме у паблік рилейшнз.

Можна казати, що на сьогодні реальна сутність подібної «пропаганди 2.0» до кінця не визначена і термін подібний вживається нечасто. Так, український фахівець Г.Г. Почепцов, який як раз вже неодноразово такий термін вживає, дає цьому різновиду пропаганди, з нашої точки зору, досить дискусійне та не зовсім адекватне визначення (хоча й дуже цікаве і можливо таке, що має майбутнє). «Пропаганда 2.0, - відзначає він, - є пропагандою, що прихована усередині літератури та мистецтва, кіно та телесеріалів... Пропаганда 2.0 характеризується тим, що її пропагандистська спрямованість не розкривається. Якщо раніше у подібній манері будувалися лише література та мистецтво, то сьогодні на таку платформу перейшли й новини» [12].

Дуже непросто розібратися у подібній характеристиці явища, що описується. Але якщо спиратися на бачення того ж Г.Г. Почепцова, то мова йде про те, що пропаганда 2.0, навіть якщо йдеться про новини, будується не по моделі новин як таких, а по моделі художнього твору типу документального кіно. Тобто, якщо у випадку новин пріоритет віддається факту, то у випадку документального кіно не менш значну роль відіграє форма, яка може утримувати увагу адресата пропаганди.

Пропаганда, яка реалізується в більш м'якій формі (так звана «пропаганда 2.0»), на думку Тоббі Кларка: «Засоби створення ідеологічного повідомлення практично безмежні: архітектура, театр, музика, спорт, одяг, зачіска можуть висловлювати політичні погляди, як і показ населення у вигляді спалення книг, самогубства і тероризму. Повітряне бомбардування цивільних осіб, яке стало рутинною характеристикою сучасної війни, часто може трактуватися як комунікативна дія, а не як військова » [14, с. 76].

Аналізуючи такий підхід до м'якої та значно «посиленої» мистецтвом пропаганди, можна розглянути також запропонований Ж. Еллюелем підхід поділу пропаганди на політичну та соціологічну. Перша - це добре знайома усім вертикальна пропаганда, що йде зверху донизу, тобто від влади до громадянина. Друга - пропаганда горизонтальна, тобто вплив того, що людина бачить навкруги себе. Саме подібна пропаганда обирає «горизонтальний шлях, де присутність влади є прихованою, що викликає менший супротив тій інформації, настановам, що транслюються у процесі пропаганди. У будь-якому разі «пропаганда 2.0» чи соціологічна «горизонтальна» пропаганда виступають як різновид пропагандистської діяльності, що має на меті в якості основної вимоги якнайбільшу прихованість, скритність впливу на людину, масову свідомість, громадську думку. Зрозуміло, що пошуки у цьому напрямку як фахівців, так і практиків пропаганди, організаторів інформаційних війн будуть продовжуватися. Тому, що саме це, саме максимальна «скритність» пропагандистського впливу виступає в якості основної запоруки його ефективності.

Висновки. Зважаючи на розглянуті вище форми пропаганди (пряма пропаганда, джинса, пабліситі та пропаганда 2.0), можна констатувати значну її роль у процесі інформаційної війни. Пропаганда робить досить істотний вплив на процеси формування і функціонування громадської думки. Пропаганда, націлена на зміну поведінки аудиторії, в якій зацікавлений соціальний замовник. Також треба зауважити, що пропаганда не приховує своїх намірів (саме в цьому можна побачити її відмінність від PR), вона чітко йде до поставленої мети.

На наш погляд, в сучасному інформаційному суспільстві, яке переживає на сьогодні етап інформаційної війни, пропаганда виступає частково спотвореною, не зовсім правдивою інформацією, яка впливає на масову свідомість, та спонукає населення робити те, що вони б не робили якби володіли інформацією у повному обсязі. Подібна інформація містить у собі практично вказівку до певної дії для населення, на яке спрямоване пропагандистське повідомлення.

Бібліографічні посилання

пропаганда інформаційний війна комунікація

1. Борисов Б.Л. Технологии рекламы и PR / Б.Л. Борисов. - М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. - 624 с.

2. Гацкова К. Відкрита чи закрита інформація? Соціологічні дослідження в часи зовнішньої агресії / К. Гацкова // Соціологічні читання пам'яті Наталії Паніної і Володимира Ядова. Виступи та есе / за наук. ред. Є.І. Головахи та О.Г. Стегнія. - К.: Інститут соціології НАН України, 2016. - С. 43-39.

3. Грушин Б.А. Эффективность массовой информации и пропаганды: понятие и проблемы изучения / Б.А. Грушин. - М.: «Знание», 1979. - 163 с.

4. Киселев М.В. Психологические аспекты пропаганды (продолжение) [Электронный ресурс] - Режим доступа: http://psyfactor. org/propaganda7.htm.

5. Королько В.Г. Основы паблик рилейшнз / В.Г. Королько. - М.: «Рефл-бук», К: «Ваклер», 2000. - 528 с.

6. Лиллекер Д. Политическая коммуникация. Ключевые концепты: Пер. с англ. / Д. Лиллекер. - Х: Изд-во «Гуманитарный центр», 2010. - 300 с.

7. Манойло А.В. Государственная информационная политика в особых условиях: Монография / А.В. Манойло.- М.: МИФИ, 2003. - 388 с.

8. Ольшанский Д. Политический PR / Д. Ольшанский. - СПб.: Питер, 2003. - 544 с.

9. Павлов Д.М. Громадська думка як об'єкт політичної пропаганди / Д.М. Павлов // Грані. - 2013. - № 12. - С. 54-60.

10. Полторак В.А. Социология общественного мнения / В.А. Полторак. - К., Д.: Центр «СОЦИОПОЛИС», 2000. - 264 с.

11. Почепцов Г.Г. Новые пути развития пропаганды [Электронный ресурс] / Г.Г. Почепцов. - Режим доступа: http://osvita. mediasapiens.ua/trends/1411978127/novye_puti_razvitiya_propagandy/.

12. Почепцов Г.Г. Распознавание пропаганды и языка ненависти [Электронный ресурс] / Г.Г. Почепцов - Режим доступа: http:// osvita.mediasapiens.ua/trends/1411978127/raspoznavanie_propagandy_i_yazyka_nenavisti/.

13. Почепцов Г. Сучасні інформаційні війни / Г.Г Почепцов. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2015. - 497 с.

14. Почепцов Г.Г. Як ведуться таємні війни. Психологічні операції в сучасному світі / Г.Г. Поченцов. - Рівне: ППФ «Волинські обереги», 1999. - 304 с.

15. Скуленко М.І. Ефективність пропаганди: монографія / М.І. Скуленко. - Запоріжжя: КПУ, 2011. - 362 с.

16. Социологическая энциклопедия: В 2 т. / Национальный общественно-научный фонд; рук. науч. проекта ГЮ. Семигин; гл. ред. В.Н. Иванов. - Т. 2. - М.: Мысль, 2003. - 863 с.

17. Соціологічна енциклопедія / Укл. В.Г Городяненко. - К.: Академвидав, 2008. - 456 с.

18. Соціологія політики: Енцикл. словник / авт.-упоряд.: В.А. Полторак, О.В. Петров, А.В. Толстоухов. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2009. - 442 с.