Американські аналітичні центри як суб’єкти прогнозування зовнішньої політики

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Інститут міжнародних відносин

Національного авіаційного університету

Американські аналітичні центри як суб'єкти прогнозування зовнішньої політики

Н.Ф. Ржевська

доктор політичних наук, професор

кафедри міжнародної інформації

Анотація

америка політика аналітичний центр

Представлено історико-теоретичне обґрунтування становлення та розвитку аналітико-прогностичного напряму в забезпеченні політичного процесу США. Найвпливовішим суб'єктом інтелектуального забезпечення зовнішньої політики держави є аналітичні центри, зокрема інститути, ради, асоціації, «мозкові центри».

Ключові слова: прогнозування, зовнішня політика, аналітичні центри, «мозкові центри».

Annotation

The arcticle highlights the theoretic historical grounds for the formation and development of the strategical, as well as, analysis and prognostic vectors within the USA political process support. The most influential foreign policy intellectual supplement subject can be analytic centers: institute councils, associations, “think tanks”.

With in the view of the USA policy intellectual supplement according to the certain situations, think tanks are aconcidered to be very important because only they can solve the analytic prognostic tasks, being centers, as well as, the organizations that have an academic reputation.

American “think tanks” are implementing different types of political influence on the various political process levels. The USA “think tanks” are the unique things in the US culture, and in the other sociocultural conditions this model prototype is hardly reproducible.

Key words: prognostication, foreign policy, analytical centers, “think tanks”.

Аннотация

Представлено теоретико-историческое обоснование становления и развития стратегического аналитико-прогностического направления в обеспечений политического процесса США. Наиболее влиятельным субъектом интеллектуального обеспечения внешней политики представлены аналитические центры: институты советы, ассоциации, «мозговые центры».

Ключевые слова: прогнозирование, внешняя политика, аналитические центры, «мозговые центры».

Первинний потужний блок ідей, що можна розглядати в якості теоретичного підґрунтя зовнішньополітичного прогнозування, сформувався ще в ХІХ ст. Вони мають пряму прив'язку до геополітики.

Відомо, що американська геополітична школа утворилася завдяки розробкам військово-морського історика адмірала А. Мехена (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). У працях «Влив морської сили на історію (1660-1783)» та «Зацікавленість Америки в морській силі» саме «морська сила» представлена ним як фактор, що забезпечує безумовну геополітичну перевагу. Саме наявність у країни морських баз і торгівельного флоту та ступінь могутності військового флоту роблять її великою державою, яка може вирішувати долі в світі. З огляду на наявність в історії протистояння морських і сухопутних держав, А. Мехен пропонує використовувати в якості глобальної геополітичної стратегії принцип Анаконди - придушення супротивника шляхом морської блокади її стратегічних об'єктів.

По завершенню Першої світової війни західна стратегічна аналітико-прогнозна школа продовжує розвиватися, переважно, в руслі нових геополітичних уявлень. Подальший її розвиток пов'язано з ім'ям англійського вченого Х. Маккіндера (кінець ХІХ - початок ХХ ст.). Не зважаючи на те, що ним дане поняття не вживалося, саме його іноді називають батьком-основоположником геополітики. Х. Маккіндер є автором багатьох термінів понятійного апарату геополітики. Його ідеї, що спершу сприймались як якісь абстрактні схеми, що не мають практичного значення, з часом змогли стати підґрунтям для багатьох геополітичних теорій і керунком у діяльності аналітичних шкіл.

У цьому відношенні окремою темою є історія американської армії. Напередодні Другої світової війни США були досить слабкими у військовому і розвідувально-інформаційному плані, вони фактично копіювали європейські методи і прийоми організації, а в цілому були досить провінційними. Кризи періоду 1929-1931 рр. та 1934-1937 рр. підірвали фундамент американської державної споруди, оговтатись від їхніх наслідків стало можливим лише в ході глобальної війни. Проте характер протікання подій і географічна віддаленість від основних точок воєнних дій зробили США лідером Західного світу і, наряду з СРСР, лідером антигітлерівської коаліції. На місце провінційного ізоляціонізму, доктрини Монро, прийшла багатовекторна наступальна політика по всьому світі, де Америка визначилася зі своїми інтересами. Потрібними виявились геополітичні підходи й стратегічні орієнтири, розроблені ще до Першої світової війни, радником президента В. Вільсона полковником Е. Гаузом, про перетворення США у світового лідера, ідеї Дж. Кейнса про пріоритетне (замість меркантилізму) зростання державних затрат, вкладень у інфраструктуру, технологічні інвестиції, запрацювали інвестиційні механізми розвитку науки. [1, с.61-62]

Виходячи з того, що Сполучені Штати нині є єдиною наддержавою планети, логічним є передбачення: структура світової влади і світове правління здійснюються безпосередньо з території США та через політичну й економічну структуру.

Це зовсім не означає, що американський народ представляє основну частину цієї схеми. Скоріше за все, її представляє еліта і правлячий клас, так званий Establishment. Ми розглядаємо сили, які діють в середині Сполучених Штатів, але не обов'язково належать самим США (також як їхні союзники в інших країнах не представляють ні сам народ, ні не відповідають його інтересам).

Ми переконані, що для того, щоб зрозуміти як саме функціонують Сполучені Штати, потрібно розуміти, що їхня політика, надто зовнішня, керується з Вашингтону (вони самі, свій уряд називають «Адміністрацією»), що є резиденцією формальної влади. Одначе, американський уряд керує, перебуваючи в Нью-Йорку - резиденції реальної влади. Це відбувається тому, що справжня влада, щоб реалізувати складні стратегії в просторі й часі, які охоплюють усю планету й проектуються на численні десятиліття, потребує надійного ґрунту під ногами.

Ще багато десятиліть тому ці владні центри зрозуміли, що не існує нічого більш неефективного та непродуктивного для створення й виконання довгострокових політичних, економічних, фінансових та громадських стратегій, ніж демократична система, яка з її високою публічністю й постійними змінами примушує керівників звітувати перед суспільством за кожен свій крок.

Більш ефективно керувати латентно й діяти за допомогою організації, «мозкового центру», який в принципі формально, зі слів одного з істориків Ради з міжнародних відносин, П. Гроса, є «джентльмен клубом» [2, c.11]. Саме таким чином 3600 впливових людей можуть масштабно впливати на незліченні мільйони всієї планети.

За останні півстоліття форми та методи інтелектуального впливу зазнали суттєвих змін. Намагання просто «справити враження» на супротивників та прибічників доповнилось іншим завданням якісного характеру - формувати ідейне тло мислення елітних груп усіх основних учасників міжнародного політичного життя. Почали виникати структури, фактично здатні здійснювати ідейно-політичне лобіювання у світовому масштабі, що безпосередньо означає цілеспрямований вплив без прямого використання економічних методів на вироблення та прийняття ключових рішень за допомогою регулювання потоку циркулюючих у світовому політичному просторі ідей та уявлень.

Головний продукуючий елемент у такому різновиді лобізму - центри, інститути, ради та асоціації аналітично-дослідного характеру, які є найпомітнішим суб'єктом інтелектуального забезпечення світової політики [3, c.13]. Частина з них убудована в державно-політичні механізми, інші - діють поза їхніми межами. До того ж, останнім часом саме недержавні структури грають більш помітні ролі не лише у формуванні ідейних засад зовнішньої політики окремих країн, а й у корегуванні глобальних політичних процесів.

Вивчення «мозкових центрів» перебуває в центрі уваги багатьох дослідників. Американські вчені та політичні діячі, такі як: Дж. Сміт, Д Ебелсон, Д. Річчі, Р. Гаас, Е. Річ, Д. Стоун, Е. Денхем, М. Гархет та Е. Джонсон досліджують дану проблематику в цілому, у працях Дж. Макгана та К. Вівера представлено окремо типологію та рейтингування «мозкових центрів» США та світу.

Не зважаючи на широку зацікавленість даними питаннями, наукова політична спільнота нині не може дійти єдиної думки стосовно часових меж утворення перших «мозкових центрів» та питання щодо уніфікації їхніх істотних ознак. У результаті дослідницької полеміки сформувалися різні підходи до цієї проблеми, що свідчить про її актуальність та значимість.

Д. Ебелсон під «мозковими центрами» розуміє - некомерційні, позапартійні, орієнтовані на дослідницьку роботу інститути, метою яких є вироблення відповідних механізмів, що впливають на громадську думку і державну політику [4, с.8]. На нашу думку, дане визначення повною мірою не розкриває всі теоретичні та прикладні аспекти даної інституції.

Щодо самого терміну «мозковий центр», то вперше його почали використовувати в Сполучених Штатах у роки Другої світової війни для позначення надійно захищеного укриття, де вчені і воєначальники могли би зустрічатися для обговорення стратегічних питань. І, тільки з часом, це досить вузьке тлумачення «мозкових центрів» змінилося, оскільки з моменту їхньої появи утворилося понад 2000 подібних організацій, що дислокуються в США і здійснюють політичний аналіз, а також близько 2500 подібних інститутів по всьому світу.

Під час публічного звернення в університеті Пассау відомий американський експерт та консультант «мозкових центрів», Дж. Макган, під керівництвом якого готуються щорічні глобальні рейтинги “think-tank” ів - The Think Tank Index, - зазначив , що на сьогоднішній день у світі існує більше чотирьох тисяч «мозкових центрів», більша частина з яких знаходиться в США (у 2009 р. - 1815, у 2013 р.- 1828 «мозкових центрів») [5]. Експерт наголошує, що переважна частина американських «мозкових центрів» заснована протягом останніх двадцяти років, і вже далекими стали ті часи, коли на початку ХХ століття лише кілька з них були авторитетними у політичній системі США [340]. Збільшення кількості «мозкових центрів» є підґрунтям для здорової конкуренції в експертному середовищі, що в цілому позитивно впливає на якість досліджень і розвиток самих організацій.

Американський дослідник Р. Гаас, президент Ради з міжнародних відносин, «мозковий центр» визначає як незалежний інститут, утворений для проведення досліджень і надбання об'єктивного знання, яке можна застосувати в галузі політики. Він переконує, що дослідницькі інститути заповнюють критичний вакуум у просторі між академічним світом, з одного боку, і сферою влади - з іншого. В університетах науково-дослідна робота часто переважає у формі теоретичних і методичних дебатів, віддалено пов'язаних із реальними політичними проблемами. Урядові посадовці, заклопотані конкретними вимогами повсякденної політики, нерідко є дуже завантажені, щоб зробити крок назад і переглянути загальну траєкторію американської політики. Тому основна функція «мозкових центрів», як стверджує вчений, - допомогти заповнити цей розрив між світом ідей і дій [6, с. 29].

Дж. Макган відзначає, що «мозкові центри» представляють собою різнорідну сукупність інститутів, які різняться за розмірами, фінансуванням, структурою та сферою діяльності. Ті з них, які не пов'язані з академічними установами, політичними партіями чи групами за інтересами, це - автономні або незалежні “think tanks”. Засновниками й опікунами аналітичних центрів дуже стають відомі політики (Інститут підтримки демократії (National Endowment for Democracy), заснований у 1983 р., З. Бжезинським та М. Олбрайт) [7].

Проте, за відсутності загальновизнаного визначення даного терміну, найбільшого поширення набуло визначення, запропоноване Програмою розвитку ООН (ПРООН). «Мозковими центрами» тут названо організації, які проводять дослідження і висувають пропозиції з різних питань політики. Подібні установи є мостом між науковими колами і владою.

Що стосується нашої точки зору, то ми також пропонуємо власну синтезовану дефініцію: під «мозковими центрами» слід розглядати незалежні інститути або організації, які, в першу чергу, здійснюють політико-орієнтовані дослідження, результати яких мають ціль заповнити порожнину, між науковими теоріями та практикою політиків і втілюють ідеї у реальні акції (іноді лише за допомогою моделей, проектних пропозицій і т.і.), репрезентуючи свою точку зору.

Ідейний продукт «мозкових центрів» - прикладна політична експертиза, аналітичні статті та фундаментальні теоретичні праці, основною ознакою яких, зазвичай, є націленість на створення стратегічного прогнозу, обґрунтована конкретними уявленнями про бажані соціально-економічні та політичні результати. Саме у цьому полягає відмінність продукції «мозкових центрів» від власне академічних досліджень. Стратегічна політична спрямованість робіт свідомо (залежно від ситуації) афішується або маскується. Зазначаємо, що часто справжні наукові теорії дійсно створюються аналітиками «мозкових центрів» і є «побічним» результатом діяльності таких структур, бо мають можливість як відповідати, так і не відповідати політичним вимогам замовника.

Першопрохідцями у створенні структур, задіяних у розробці міжнародних політичних ідей, є Сполучені Штати Америки. Та все ж, ми вважаємо, що спрощено було б думати, що США проводять цілеспрямовану лінію у формуванні механізмів, які здійснюють ідейний вплив на прийняття політичних рішень у інших країнах або на міжнародному рівні. Скоріше за все, і це є своєрідною особливістю зовнішньополітичної стратегії, Америка використовує нові засоби впливу, а саме - «закидання» ідей у світовий політичний обіг. Державна система впливає на роботу «мозкових трестів», хоча, часто й сама виявляється об'єктом їхнього впливу, де спрямованість визначається цілями не лише американських, а й глобальних політико-економічних сил - передусім транснаціональних корпорацій і банків.

Американське лідерство у сфері політичної аналітики збереглось і закріпилося після Другої світової війни. Цьому причиною були наступні політико-економічні засади:

· по-перше, США перетворились на головного економічного та військового гіганта Заходу, який вступивши в конфронтацію з СРСР, оголосив себе всесвітнім захисником ліберально-демократичних цінностей і принципів ринкової економіки;

· по-друге, у кінці 1940-х - на початку 1950-х років провідні американські корпорації та банки розпочали новий етап своєї діяльності шляхом поширення свого впливу на європейський ринок, ставши при цьому важливим суб'єктом відновлення економіки Західної Європи;

· по-третє, сформована система військово-політичних зв'язків у рамках НАТО та економічного співробітництва стала гарантом стабільності зв'язків США із Західною Європою, потім - із Японією, а пізніше - з переважаючою частиною несоціалістичних країн світу.

Результати проведеного дослідження засвідчують, що протягом 1940-х та 1950-х років у США з'явилася велика кількість нових «мозкових центрів», і зростає вплив експертів на формування зовнішньополітичної лінії при підготовці рішень у економічній, політичній та військовій сфері. Одночасно американські центри почали впливати на розробку політики і, - спрямування інтелектуального пошуку міжнародно-політичного профілю в інших країнах.

Ідеї, сформульовані спеціалістами з американських експертно-ідеологічних центрів, уміло «закидались» в інтелектуальний обіг інших країн, а потім проникали у політичний обіг. Відомі випадки, коли американські ідеї ставали елементами офіційних доктрин союзників США та багатьох країн, що розвиваються. Часто такі результати ставали досяжними без явної державної підтримки з боку адміністрації Сполучених Штатів.

США мали достатній ресурсний потенціал для розвитку національного експертного співтовариства. Американські фахівці брали участь у формуванні даного співтовариства в країнах, з якими Сполучені Штати особливо були зацікавлені підтримувати стабільні стосунки. Вважаємо, що це також є частиною американської зовнішньополітичної стратегії, адже в такий спосіб з'являється додатковий важіль упливу та контролю за ситуацією на міжнародній арені. Публікації американських аналітиків часто висували ідеї, спрямовували їхню політичну орієнтацію, понятійний апарат, із допомогою якого осмислювались міжнародно-політичні реалії більшістю їхніх колег із Західної Європи, Японії, Канади та інших країн.

Такого впливу, фактично, не зазнали лише Франція та Великобританія. Перша - завдяки специфіці системи підготовки і прийняття зовнішньополітичних рішень, де вчені та ідеологи, які здійснювали експертизу, фактично були державними службовцями. Друга, як уже наголошувалось, так само як США, хоч і в менших масштабах, приділяла значну увагу власним розробкам у сфері міжнародних відносин і розвитку науково-політичного співтовариства. Великобританія мала для цього достатню кількість кадрів, а також, хоч і не надто потужні, власні експертно-аналітичні структури.

Тим часом, у середині самих американських дослідницьких центрів розвивалась спеціалізація. Передусім, серед них надто помітною стала, створена у 1948 р. корпорація «РЕНД» (“RAND” Corporation). Ця корпорація дуже скоро посіла чільне місце серед ключових структур з питань міжнародної безпеки та військово-політичних проблем США. Маючи формально приватний статус, корпорація працювала у тісному контакті з державою, виконуючи великі замовлення адміністрації, конгресу і міністерства оборони США [8]. Першим доробком корпорації у сфері міжнародних відносин став цикл досліджень, проведених у 1948 р. стосовно оцінки економічного та військового потенціалу Радянського Союзу. Проте не всі дослідження «РЕНД» мали чисто кабінетний характер, свідченням чого може бути діяльність співробітників корпорації в Південно-Східній Азії за часів війни у В'єтнамі. До важливих досягнень корпорації відноситься створення принципово нових підходів у політичних дослідженнях, які пізніше стали брати на озброєння інші «мозкові центри».

У 60-х роках минулого століття в США налічувалось близько 200 «мозкових центрів» найрізноманітнішого профілю. Найбільш відомими і впливовими серед них були, так звані, «фінансовані урядом центри», куди відносилась усе та ж корпорація «РЕНД», Інститут оборонного аналізу, корпорація «Аероспрей» та ін. Зусилля «мозкових центрів» не стали зайвими, бо саме їхній потенціал і кадри були підґрунтям реформування американської військової стратегії в 1960-х роках Р. Макнамарою. Вважають, що саме за період його перебування на посту міністра, робота громадського службовця Пентагону або співробітника «мозкового центру» набули такого престижу, що дало їм змогу займати високі посади в уряді та відкрило дорогу в бізнес, політику, розвідку і, звичайно - в академічну науку. «Відмінною особливістю американських “think tanks”, - коментувала Н. Нарочницька, - є навіть не їхній прямий зв'язок і співробітництво, а обмін кадрів з конгресом, державними департаментами, ЦРУ та іншими установами по збору інформації» [9, с. 185].

Після 1970 р. у США було засновано більше «мозкових центрів», ніж за попередні півстоліття, багато з яких відіграли помітну роль у стратегічному прогнозуванні зовнішньополітичного курсу. Найбільш ілюстративним тут може бути Ніксонівський центр, заснований у 1994 р. президентом Р. Ніксоном.

Пізніше центри почали формуватися з однією метою, аби перебрати на себе експертно-наукові та ідеологічні функції, пов'язані з різними напрямами «стримування комунізму». В усіх випадках тематика, що прямо або опосередковано стосувалася цих завдань, до середини 1980-х років презентувала значну частину всіх експертних розробок у сфері зовнішньої політики Сполучених Штатів. Вона була постійно актуальною, мала постійних щедрих державних і приватних замовників. Наприклад, ними були військово-промислові корпорації та приватні фонди, що вже в ті роки спеціалізувалися на сприянні поширення демократії у світовому масштабі.

Для інтелектуального забезпечення цілей політики США, залежно від конкретних ситуацій, залучались як центри, що вирішували лише прикладні аналітико-пропагандистські завдання, так і організації, що мали солідну цілком академічну репутацію.

Нами відзначено, що з кінця 1960-х років усе помітнішою стає транснаціоналізація експертно-ідеологічної роботи - головним чином у межах Заходу. Вже в 1950-х роках фахівці зі Сполучених Штатів брали участь у роботі науково-ідеологічних центрів інших країн Заходу, а до розробок американських «мозкових центрів» залучалися експерти з Великобританії та інших країн Західної Європи. У другій половині 1960-х формуються недержавні політико-аналітичні структури, що об'єднували експертів та ідеологів із різних країн Заходу, але не прив'язували свою роботу до якоїсь одної держави. Вони ставили перед собою мету розробки прогнозів та стратегій розвитку усього людства .

Нові центри відверто орієнтувались на втілення своїх розробок у практику. До таких центрів відносять Фонд «Спадщина» (Heritage Foundation) в США та британський Інститут Адама Сміта (Adam Smith Institute). Великі фінансові «пожертви» вони отримували від фондів, корпорацій та приватних осіб. Із приходом до влади кабінету М. Тетчер у Великобританії (1979) та адміністрації Р. Рейгана у США (1981) ці центри стали отримувати державні замовлення і перетворилися, по суті, в інтелектуальні центри американського та британського неоконсерватизму.

Неоконсервативна хвиля торкнулася й інших центрів США. Зокрема, у 1980-х роках це стосується таких поміркованих та академічних «мозкових центрів», як - Американський підприємницький інститут громадських політологічних досліджень (American Enterprise Institute for Public Policy Research), Інститут Гувера (Hoover Institution), Гудзонівський інститут (Hudson Institute) [10, c.18-26].

Завершення «холодної війни» та розпад СРСР позначилися суттєвими змінами на світовому ринку політичної експертизи. Криза західної політичної експертизи, що далася взнаки в 1990-х роках, особливо стала помітною в діяльності тих центрів, робота яких більше відрізнялася ідеологічним спрямуванням. Підґрунтям для цієї кризи, на нашу думку, стала психологічна неготовність більшості експертів до самостійного та творчого осмислення нової світової ситуації.

Переважна більшість американських консервативних центрів зайнялася масованою пропагандою універсальної значимості американських версій розуміння ліберальних цінностей та принципів вільного ринку. Ліберальні центри у цій ситуації не проявляли ні схильності, ні здібностей осмислювати ситуацію принципово по-новому. Фактично вони вступили в конкуренцію з консерваторами за першість у пропагуванні могутності американської «цариці-демократії». Масово стали з'являтись проекти для колишніх республік СРСР та соціалістичних країн, а також з'явилася програма «розширення демократії» та формування на її основі нового світового порядку.

Загалом, аналітичні центри потрапили у складне становище. Зникнення біполярної конфронтації привело до втрати самого надійного джерела фінансування у формі прямих або опосередкованих запитів влади на вивчення проблематики безпеки та боротьби з комунізмом. Настала необхідність освоювати нову тематику та шукати інші джерела фінансування під неї. Зокрема, корпорація «РЕНД» у 1990-х роках почала більш уважно ставитися до таких, у минулому другорядних для неї тем, як проблеми оточуючого середовища, демографії, розвитку системи освіти та охорони здоров'я.

На межі століть спостерігався справжній бум у створенні «мозкових центрів», стрімко зростає їхня кількість у світі. У групі лідерів під час цього суттєвий перерозподіл ролей не відбувся. Старе ядро аналітики (принаймні, у США) не змінилося. Його представники, як і раніше, створюють основну частину значимих політико-теоретичних концепцій, отримують доступ до провідних видань та телебаченні, мають вирішальний вплив на ідеологічні процеси, прийняття політичних рішень у США та багатьох інших країнах.

Почали формуватись нові напрями транснаціоналізації світової політико-аналітичної сфери. Наднаціональні центри першого покоління, про які йшлося раніше, продовжують діяти, хоча вони і втратили попередню значимість. Інтелектуальна транснаціоналізація ХХ століття розвивалась через створення багатонаціональних інтелектуальних інститутів. Подібний процес відбувається й нині по лінії транснаціоналізації аналітичної діяльності тих центрів, які з самого початку були переважно національними.

Переважаюча кількість великих організацій стала працювати без прив'язки до національної тематики та замовлень, отримуючи фінансування безпосередньо від ТНК та іноземних фондів під розробку тем, цікавих відповідним спонсорам. Утворюються дослідницькі представництва і повноцінно діючі філії виконавчих центрів одних країн у інших.

Вважаємо, що виключно новою тенденцією інтелектуальної транснаціоналізації в 2000-і роки стало виникнення національних, регіональних та глобальних структур у формі мережевих об'єднань «мозкових центрів». На ґрунті мереж відбувається обмін інформацією, спільне виконання політичних замовлень, створення колективних пропагандистських ресурсів, тематичний поділ праці, координація роботи, узгодження ідейно-політичних позицій з тих чи інших питань. Значно розширив можливості подібного партнерства розвиток Інтернету.

Зазначаємо, що інтеграція «мозкових центрів» до мережевих структур відбувається переважно на двох основах. Вони виникають, коли об'єднуються зусилля центрів подібної ідеологічної орієнтації, а також, коли невеликі експертні інститути, які працюють із вузькою проблематикою, об'єднують зусилля для формування загальних позицій із більш широких, а часто - глобальних питань політико-економічного спрямування. Прикладом може бути Стокгольмська мережа, яка поєднує кілька десятків європейських ліберально-консервативних «мозкових центрів» [11], а також Європейська мережа політичних інститутів, яка охоплює «мозкові центри» по дослідженню процесів європейської інтеграції, проводячи пан-європейські ідеї [12].

Важливою рисою, яка вирізняє американські аналітичні центри серед подібних структур інших країнах світу, є їхня активна участь у політичному процесі, здатність прямо й опосередковано впливати на формування політики, а з іншого боку - готовність політиків звертатися до них за порадою. Американські аналітичні центри впроваджують різні типи політичного впливу на різних стадіях політичного процесу. Якщо одні «мозкові центри», подібно до Американського інституту підприємництва і Фонду «Спадщина», ефективно організовують і проводять дебати з конкретних політичних питань (наприклад, постійно діючі дебати у сфері протиракетної оборони), то інші, включаючи корпорацію «РЕНД», - чинять вплив, тісно співпрацюючи з політиками з питань оцінки витрат і здобутків, пов'язаних, наприклад, з розробкою нових військових технологій.

І, хоча аналітичні центри типу “think tanks” («фабрики думки», «мозкові центри») часто вважаються суто американським феноменом, ідея аналітичних центрів поширилася по всьому світу. У Канаді, Великобританії, Німеччині, Австралії, в більшості країн Східної та Західної Європи, в Азії, на Близькому Сході та в Африці «мозкові центри» зайняли в останні роки чільне місце в політиці. Аналітичні центри, які фінансуються різноманітними благодійними фондами, корпораціями, такими міжнародними організаціями, як Світовий банк, політичними партіями тощо, стали глобальним явищем [13].

Висновок

Отже, американські «мозкові центри» - унікальне явище американської культури, і в інших соціокультурних умовах цей модельний прототип відтворити неможливо. У жодній країні світу не була повторена американська модель аналітичних центрів, які обслуговують ухвалення зовнішньополітичних рішень. Саме в США склалося чітке уявлення про те, яким вимогам повинні відповідати ці організації: бути вільними від втручання уряду, політичних партій і корпорацій (чи приватних осіб, які представляють їхні інтереси), мати некомерційний характер діяльності, що свідчить про те, що вони працюють на благо всього суспільства, виконують особливу місію, наприклад, роблять публічну політику ефективною, полегшують процес ухвалення урядом рішень по ключових проблемах розвитку суспільства, роблячи цей процес прозорим для громадськості .

Література

1. Курносов Ю.В. Аналитика как интеллектуальное оружие / Ю.В. Курносов. - М.: РУСАКИ, 2012. - 613 с.

2. Grose P. Continuing The Inquiry. Council on Foreign Relations publications from 1921 to 1996 / P.Grose. - New York, 2006 - 102 p.

3. Ricci D. The transformation of American politics: the new Washington and the rise of think tanks / D. Ricci. - Yale University Press, New Haven and London, 1993. - 310 p.

4. Abelson D.E. Do think tanks matter? Assessing the impact of public policy institutes. Kingston and Montreal: McGill / D.E. Abelson. - Queen's university press, 2002. - 251 p.

5. McGann J. G. 2013, Global Go To Think Tank Index Criteria, Methodology and Timeline [Електронний ресурс]: Think tanks and civil societies program, International relation program, University of Pennsylvania/ Director J. G. McGann. - 2014. - Режим доступу: http://gotothinktank.com/dev1/wp-content/uploads/2014/01/Global_Go_To _Think_Tank Index_Criteria_1.pdf.

6. Matsaert H. Institutional analisis in natural resources research Socioeconomic Methodologies for Natural Resources Research. Best Practice Guidelines / H. Matsaert. - Chatham, UK: Natural Reasources Institute, 2002. - 16 p.

7. McGann J. G., Think Tanks and Civil Societies: catalysts for ideas and action. / J. McGann . - New Brunswick, New Jersey: Transaction Publishers, 2005. - 21 р.

8. Zakaria F. The Future of Freedom/ F. Zakaria. - New York: W. W. Norton, 2003. - 304 p.

9. Нарочницкая Н. А. «Аналитические институты» - глаза, уши и мозг Америки/ Н. А. Нарочницкая // Наш современник. - 2004. - № 3. - С. 185.

10. Кобринская И.Я. «Мозговые тресты» и внешняя политика США / И.Я. Кобринская. - М.: Международные отношения, 1986. - С.18-26.

11. http//www.stockgolm-network.org

12. http//www.epin.org

13. Чесноков С. Роль негосударственных «мозговых центров» в процессе принятия решений военно-политическим руководством США в области обороны и безопасности / С. Чесноков // Зарубежное военное обозрение. - 2007. - № 5. - С. 2-6.

Размещено на Allbest.ru