Структурний реалізм та прийняття зовнішньополітичних рішень: проблема суб’єктності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327:321.01

Національний авіаційний університет (м. Київ)

Структурний реалізм та прийняття зовнішньополітичних рішень: проблема суб'єктності

Кияниця Л. Л., кандидат політичних наук, старший викладач кафедри міжнародних відносин, інформації та регіональних студій

Анотація

міжнародний політичний реалізм

Предметом цієї доповіді є еволюція розуміння суб'єктності акторів міжнародних відносин крізь призму міжнародно-політичних концепцій структурного реалізму, визначення основні особливості структурно-реалістичного підходу до проблем суб'єктності.

Annotation

The subject of this presentation concerns the evolution of the concept of actor agency in international relations as outlined in the respective conceptions of Structural Realism, with a view to explicating the fundamental traits of Structural Realist approach towards the issues of actor agency.

Можна з упевненістю стверджувати, що проблема суб'єктності (actor agency) є одним із ключових аспектів визначення сутності процесу прийняття рішень у сфері міжнародної політики. Як зазначає в цьому зв'язку В. М. Хадсон, особливо гостро це питання постає в контексті спроб визначити, наскільки важливою для проходження відповідного процесу є участь індивідуальних акторів прийняття рішень [3]. Тим самим, можна вважати, що ключовим критерієм розрізнення теоретико-методологічних позицій відповідних наукових шкіл є межа, до якої їх теоретичні конструкції допускають (або ж заперечують) можливість участі індивідів у визначенні та реалізації відповідних зовнішньополітичних рішень. Саме тому структурний реалізм як теоретичний напрям, представники якого схильні применшувати потенційну роль індивідуальних учасників процесу прийняття зовнішньополітичних рішень у формуванні та здійсненні зовнішньополітичної стратегії держави [5], ставить питання про методологічну основу відповідної суб'єктності в контексті структури прийняття зовнішньополітичних рішень як такої. Відповідно, ця доповідь ставить на меті представити деякі з основних теоретико-методологічних тез представників структурного реалізму щодо відповідного предмету дискусії, з тим щоб тим самим закласти підвалини для більш ґрунтовної розробки відповідної проблематики.

Насамперед необхідно зазначити, що теоретична перспектива, характерна для структурного реалізму (неореалізму), зазвичай розглядається як заснована на уявленні про взаємозв'язок розвитку зовнішньої політики окремо взятої держави, з одного боку, та участі останньої в структурі зв'язків та елементів системи міжнародних відносин, що є пріоритетними щодо суб'єктивних мотивів зовнішньої політики конкретної держави. Як наголошує в цьому зв'язку «батько» структурного реалізму К. Уолц, «тканина міжнародної політики постійно зберігає свою цілісність, її завитки залишаються сталими, і тому міжнародні події безкінечно повторюються… оскільки жодна з одиниць міжнародної системи, що конкурують одна з одною, неспроможна перетворити анархічний міжнародний порядок на ієрархічний» [7, p. 66]. Само собою зрозуміло, що подібна позиція виключає будь-яку постановку питання про внутрішню сутність цілеспрямованого зовнішньополітичного рішення, його основні чинники та суб'єктів, що беруть участь у його процесуальному оформленні. Сам К. Уолц неоднозначно вказує на те, що структурно-реалістичний підхід до дослідження міжнародної політики є незастосовним до студій зовнішньополітичних рішень окремих держав, адже якщо структурний реалізм зосереджує увагу на аналізі міжнародно-політичної поведінки держав у межах певної однорідної системи міжнародних відносин, то прибічники неокласичного реалізму роблять наголос на внутрішньо обумовлених відмінностях у такій поведінці відповідних держав, що не дає можливості сформулювати єдину теорію зовнішньої політики [6, p. 54-57]. Тому в цьому зв'язку можна говорити про малу значущість участі індивідуальних акторів у розробці та реалізації зовнішньої політики «своїх» держав з точки зору системно орієнтованої інтуїції структурного реалізму.

У цьому контексті структурно-реалістичну позиції можна протиставити неокласично-реалістичній, що її репрезентують передусім Г. Роуз та його наукова школа. З точки зору неокласичного реалізму, хоча «масштаб та амбіційність зовнішньої політики [держави] залежать передусім від її місця в системі міжнародних відносин», проте на рівні окремих одиниць такої системи (тобто індивідуально взятих держав) «проміжні змінні» (зокрема, структури керівництва зовнішньої політики та правлячі еліти / класи відповідних держав) багато в чому модифікують вплив системних змінних на напрям розвитку зовнішньої політики та прийняття зовнішньополітичних рішень [4, p. 144-172]. Виходячи з цього концептуального підходу, прихильники неокласичного реалізму схиляються до думки про необхідність поєднувати дослідження структурних (системних) чинників еволюції процесу прийняття зовнішньополітичних рішень у межах будь-якої окремо взятої системи міжнародних відносин із аналізом специфіки керівництва зовнішньополітичним процесом у кожній окремо взятій державі, що є елементом цієї системи [1]. На думку самого Г. Роуза, ані суто системні чинники, ані внутрішні чинники, пов'язані з внутрішньою динамікою (циркуляцією) зовнішньополітичних еліт, не можуть розглядатися як «виключні» детермінанти сутності та обсягу процесу прийняття зовнішньополітичних рішень на державному рівні [4, p. 150]. У цьому сенсі неокласичний реалізм відходить від суто структуралістських позицій неореалізму К. Уолца, при цьому в цілому та основному поділяючи системний підхід останнього.

Повертаючись до відповідних поглядів представників структурного реалізму, слід наголосити, що з точки зору останнього, «особливі властивості» окремо взятих держав - одиниць системи міжнародних відносин не можуть впливати на сутність міжнародно-політичної структури власне системи міжнародних відносин [2]. З цього цілком закономірно випливає теза про функціональну однорідність держав з точки зору їхньої зовнішньої політики, що в свою чергу ставить під питання як можливість, так і необхідність урахування внеску індивідуальних учасників процесу прийняття зовнішньополітичних рішень (політиків, урядовців, експертів та ін.) у ході дослідження зовнішньої політики відповідних держав. Тому в кінцевому підсумку необхідно визнати, що послідовне застосування структурно-реалістичного підходу до вивчення процесу прийняття зовнішньополітичних рішень не дає можливості всеохоплюючого (інтегративного) розуміння сутності взаємозв'язку між системним та внутрішнім (елітним) рівнями чинників відповідного процесу. Це в свою чергу ставить питання про обмеженість застосування структурного реалізму у дослідженнях зовнішньої політики.

Список літератури

1. Carlsnaes W. Actors, Structures and Foreign Policy Analysis / W. Carlsnaes // Foreign Policy: Theories, Actors, Cases; ed. Steve Smith, Amelia Hadfield and Tim Dunne. - 3rd ed. -Oxford: Oxford University Press, 2016. - P. 113-130.

2. Hobson J.M. The State and International Relations / J.M. Hobson. - Cambridge: Cambridge University Press, 2000. - 268 p.

3. Hudson V. M. Foreign Policy Analysis: Classic and Contemporary Theory / Valerie M. Hudson. - New York: Rowman and Littlefield, 2007. - 234 p.

4. Rose G. Review: Neoclassical Realism and Theories of Foreign Policy // G. Rose // World Politics. - October 1998. - Vol. 51. - № 1. - Р. 144-172.

5. Stern G. The Structure of International Society: An Introduction to the Study of International Relations. - 2nd ed. - London: Continuum, 2000. - 384 p.

6. Waltz K. International Policy Is Not Foreign Policy / K. Waltz // Security Studies. - Autumn 1996. - Vol. 6. - №1. - Р. 54-57.

7. Waltz K. Theory of International Politics / K. Waltz. - Boston: Addison-Wesley, 1979. - 251 p.

Размещено на Allbest.ru