Переформатування близькосхідної політики Єгипту за наслідками "Арабської весни" (2011-2014 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Переформатування близькосхідної політики Єгипту за наслідками «Арабської весни» (2011-2014 рр.)

Кияниця Леонід Леонідович, магістр політичних наук,

закінчив аспірантуру при Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

Оскільки саме Х. Мубарак традиційно вважався одним із провідних поміркованих лідерів арабського світу, що виступав у якості свого роду гаранта непорушності комплексу домовленостей між Ізраїлем та поміркованими арабськими режимами стосовно подальшого врегулювання арабо-ізраїльського конфлікту, його усунення внаслідок масових виступів каїрської «вулиці», серед якої неабиякий вплив мали ісламісти з числа «Братів-мусульман», викликали велике занепокоєння серед політичних кіл офіційного Тель-Авіва. Зокрема, пряме проведення Б. Нетаньяху історичної аналогії між подіями 1979 р. в Ірані та 2011 в Єгипті засвідчило готовність ізраїльського керівництва до найгіршого сценарію в плані подальшого розвитку ізраїльсько-єгипетських відносин та як наслідок - відносин між Ізраїлем та арабським світом у цілому [8, p. 50]. Однак ситуація, що склалася в Єгипті в 2011 р. характеризувалася радше систематичною дестабілізацією авторитарно-консервативного режиму, встановленого Х. Мубараком за десятиліття свого правління, ніж скільки-небудь реальними шансами приходу до влади дійсно «екстремістських» елементів. Збереження армійською верхівкою реального контролю над політичним життям Єгипту означало, що на першому етапі розвитку єгипетської революції в зовнішьнополітичому курсі єгипетського керівництва збереглася своєрідна спадковість із основоположними рисами зовнішньої політики Єгипту часів Х. Мубарака. Як зазначив у цьому контексті М. В. Ханна, зовнішня політика Вищої ради збройних сил (ВРЗС), як і її внутрішня політика, була багато в чому обмежена «ситуативним» характером прийняття рішень та самосприйняттям у якості «перехідного» режиму, що мав би утримуватися від різких та однозначних політичних кроків у тому або іншому напрямку [3].

Регіональна політика Єгипту набула кардинально іншого спрямування після обрання президентом Єгипту очільника політичного крила єгипетських «Братів-мусульман» М. Морсі в червні 2012 р. Перемога останнього на президентських виборах ознаменувала початок короткотривалого періоду умовно «ревізіоністської» внутрішньої та зовнішньої політики, спрямованої на поступове усунення від влади в Єгипті постмубараківського істеблішменту та утворення своєрідного геополітичного тандему Єгипет-Катар за умови дружньої підтримки з боку Туреччини. На початку свого президентства М. Морсі перейшов до активного позиціонування постреволюційного Єгипту як оновленої регіональної держави, що не дозволила б нікому із зовнішніх акторів диктувати собі бажаний курс зовнішньої політики [2, p. 1]. За цих умов М. Морсі продемонстрував ідеологічну спрямованість своєї зовнішньополітичної стратегії, фактично передавши важеді управління єгипетською дипломатією до рук Е. Ель-Хаддада, провідного діяча політичного крила єгипетських «братів-мусульман», якого М. Морсі призначив на ключову посаду радника президента з питань зовнішньої політики та міжнародного співробітництва [2, p. 2]. Водночас М. Морсі проявив свій геополітичний прагматизм, дотримуючись єгипетсько-ізраїльських домовленостей про спільний контроль над кордоном у секторі Газа та завдавши ударів супроти радикально-ісламістського підпілля, що успішно діяло на Синаї з часів січневої революції 2011 р. Тим самим, уряд М. Морсі показав свою готовність до певного взаємопорозуміння з Ізраїлем, що багато в чому спростувало попередні побоювання Б. Нетаньяху стосовно геополітичних намірів «братів-мусульман» у разі приходу до влади в Єгипті.

У той же час, нове єгипетське керівництво зайняло доволі безкомпромісну позицію стосовно ряду важливих проблем регіональної політики, що мало безпосередній вплив на подальший розвиток внутрішньополітичних процесів у самому Єгипті. Першим важливим проявом цього зовнішньополітичного радикалізму стало неоднозначно висловлене прагнення М. Морсі сприяти поваленню уряду Б. Асада в Сирії шляхом відправлення єгипетських добровольців та навіть військовиків регулярних збройних сил на допомогу бійцям озброєних ісламістських рухів, що діють на території Сирії [1]. Така позиція М. Морсі розглядалася його опонентами в самому Єгипті та за його межами як прояв прагнення президента Єгипту до утворення двосторонньої коаліції Єгипту та Катару, що сприяла б поваленню сирійської влади та перебудові самого ландшафту субрегіонального та регіонального балансу сил.

Враховуючи вищенаведене, не дивно, що зовнішньополітичний авантюризм та ревізіонізм, характерні для другої половини правління М. Морсі, доволі швидко призвели до наростання антиурядових настроїв, що знайшли своє вираження в державному перевороті 3 липня 2013 р., активну участь у якому взяли як представники світського протестного руху ліберального спрямування, так і пов'язані з правлячими колами Саудівської Аравії салафітські організації. Тим не менше, провідну роль у поваленні М. Морсі та його уряду відіграло військове керівництво Єгипту, очолюване головнокомандуючим збройними силами А. Ф. Ель-Сісі [4]. Тим самим короткотривалий період правління (хоч і обмеженого конституційною процедурою) «братів-мусульман» у Єгипті завершився повним провалом усіх внутрішньо- та зовнішньополітичних планів М. Морсі та його оточення.

Після усунення М. Морсі від президентської влади регіональна політика Єгипту знову пройшла через певну трансформацію, основним напрямом якої цього разу стало прагнення військового керівництва та А. Ф. Ель-Сісі як наступного президента Єгипту (з 8 червня 2014 р.) протистояти регіональним планам Катару та поширенню впливу ісламістського «екстремізму», включно з поміркованим іхванізмом, у межах регіональної системи міжнародних відносин. З цією метою Єгипет значно посилив своє співробітництво з Саудівською Аравією та ОАЕ на противагу регіональним впливам Катару та Туреччини.

Фактично події липня-серпня 2013 р. у Єгипті, що потягли за собою фактичну ліквідацію організаційної структури «братів-мусульман» у цій державі та значні людські жертви з боку прихильників М. Морсі, призвели до своєрідного розколу всередині держав РСАДПЗ, унаслідок якого стали очевидними різкі протиріччя між Катаром, з одного боку, та Саудівською Аравією, ОАЕ та їх союзниками - з іншого. Конкретним проявом нового співробітництва між Єгиптом та Саудівською Аравією стало надання в липні 2013 р. комплексного пакету фінансовою допомоги на загальну суму 12 млрд доларів США, з яких 5 млрд припадало на Саудівську Аравію, а 4 млрд - на Кувейт [5; 7]. В ідейно-політичному плані альянс між єгипетським військовим керівництвом та Саудидами було закріплено в формі підтримки, наданій військовому перевороту з боку провідних салафітських організацій та політичних партій Єгипту, зокрема впливової партії «Нур», які, всупереч задекларованому військовим урядом прагненню боротися з «ісламістським радикалізмом», не були піддані яким-небудь політичним переслідуванням. Нарешті, участь єгипетських збройних сил у ракетно-бомбових атаках проти позицій ісламістської коаліції «Лівійський світанок» в районі м. Тріполі у серпні 2014 р., разом із військово-повітряними силами ОАЕ, ще раз підкреслила готовність А. Ф. Ель-Сісі та єгипетського військового керівництва до рішучої протидії поширенню ісламського радикалізму на Близькому Сході та в Північній Африці [6].

Таким чином, «Арабська весна» мала далекосяжні наслідки для місця та ролі Єгипту в регіональному та субрегіональному балансі сил. На першому етапі постреволюційного розвитку (лютий 2011 - червень 2012 р.) перехідне військове керівництво країни (ВРЗС) намагалося протидіяти подальшим імпульсам революційної дестабілізації. На другому етапі (липень 2012 - липень 2013 р.) регіональна політика Єгипту, за винятком питань єгипетсько-ізраїльських відносин, характеризувалася значним рівнем геополітичного ревізіонізму, проявам якого стало прагнення М. Морсі відновити стабільні відносини з Іраном, розвинути союзницькі взаємини з Катаром та, меншою мірою, з Туреччиною, а також - втрутитися в сирійський конфлікт на боці противників Б. Асада. Така радикальна геополітична програма, зумовлена в першу чергу релігійно-політичною ідентичністю М. Морсі та його оточення, ознаменувала би, в разі свого втілення, перетворення Єгипту на державу-ревізіоніста та початок різких змін у структурі регіонального балансу сил. Тому підтримка зовнішніх сил у вигляді Саудівської Аравії та ОАЕ сприяла поваленню М. Морсі та призвела до переходу до чергового етапу постреволюційної регіональної політики Єгипту (з липня 2013 р. та посьогодні), визначальною рисою якого стало прагнення до розвитку союзницьких відносин з державами саудівського блоку. Тим самим, Єгипет остаточно відійшов від своєї попередньої нейтрально-стабілізуючої ролі в арабському світі, втягнувшись у протистояння між двома групами близькосхідних держав.

ізраїльський мусульманин ревізіонізм морсі

Список використаних джерел

1. Мурси был смещён за свои планы отправить египетскую армию в Сирию воевать против Асада [Електронний ресурс] / Mixed News. - 2013. - 17 июля. - Режим доступу: http://mixednews.ru/archives/39039. - Назва з екрану.

2. Grimm J., Roll S. Egyptian Foreign Policy under Mohamed Morsi: Domestic Considerations and Economic Constraints / J. Grimm, S. Roll // Stiftung Wissenschaft und Politik Comments. - 2012. - № 35. - 4 р.

3. Hanna M. W. The Mind of Egypt's Military [Електронний ресурс] / M. W. Hanna // Foreign Policy. - 2011. - 23 October. - Режим доступу: http://mideastafrica.foreignpolicy.com/posts/2011/08/23/the_mind_of_egypts_military. - Назва з екрану.

4. Housden O. Egypt: Coup d'Etat or a Revolution Protected? / O. Housden // The RUSI Journal. - 2013. - № 158(8). - Р. 72-78.

5. Khan M., Lebaron R. What Will the Gulf's $12 Billion Buy in Egypt? [Електронний ресурс] / M. Khan, R. Lebaron // Atlantic Council. - 2013. - 11 July. - Режим доступу: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/egyptsource/what-will-the-gulfs-12-billion-buy-in-egypt. - Назва з екрану.

6. Kirkpatrick D., Smith E. Arab Nations Strike in Libya, Surprising U.S. / D. Kirkpatrick, E. Smith // The New York Times. - 2014. - 26 August. - P. A1-A7.

7. Lebaron R. Gulf State Divisions Reemerge in Reaction to Cairo Crackdown [Електронний ресурс] / R. Lebaron // Atlantic Council. - 2013. - 6 August. - Режим доступу: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/egyptsource/gulf-state-divisions-reemerge-in-reaction-to-cairo-crackdown. - Назва з екрану.

8. Morton J. S., Shortt N. The Arab Spring: Implications for Israeli Security / J. S. Morton, N. Shortt // Mediterranean Quarterly. - 2012. - № 23(3). - Р. 34-51.

Размещено на Allbest.ru