Концептуальні аспекти дослідження об’єднань громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концептуальні аспекти дослідження об'єднань громадян

Сутність дискусії про об'єднання громадян, що обговорюється в наукових колах, віддзеркалює потребу ґрунтовно висвітлити теоретичні аспекти проблеми.

Найвпливовішими суб'єктами політичного процесу були й залишаються політичні партії. Але політичні партії не можуть монополізувати всі форми політичної діяльності й політичної участі людей, а також репрезентувати все розмаїття суспільних інтересів. Після політичних партій найпоширенішою формою політичної участі в політичному, економічному житті є громадські організації.

Становлення інститутів громадянського суспільства відбувається на тлі перманентних криз у різних суспільно-полі^ш^га сферах. Суттєвими акторами в трансформаційних процесах політичної системи України є громадські організації. Громадські організації стали вагомим чинником залучення громадян до розбудови владних інституцій та демократизації державотворчих процесів в Україні.

Дослідження розвитку й становища громадських організацій як одного з визначальних елементів громадянського суспільства не було пріоритетом у наукових пошуках вітчизняних і зарубіжних дослідників.

Ці обставини підвищують актуальність висвітлення проблеми дослідження в науковій літературі. Значна частина науковців проблему розвитку громадських організацій розглядає за посередництвом правових аспектів діяльності та кількісних характеристик. Особливого значення набуває проблема уточнення зміни їх впливу на суспільно-політичні процеси на загальнонаціональному й місцевому рівнях.

У статті проаналізовано зарубіжні теоретичні підходи до групових інтересів і розвитку організацій громадянського суспільства, які розробляли Арістотель, Ю. Габерманс, Дж. Кін, ДжЛокк, Т. Парсонс, Ж.-Ж. Руссо, Ф. Фукуяма [1; 2; 3; 5; 6; 8; 9].

Мета статті - висвітлити стан дослідження об'єднань громадян у науковій літературі та виявити специфіку їх функціонування в політичному процесі.

Інтерес політичної науки до проблематики об'єднань громадян за останні роки підвищився й за кордоном, а також в Україні. Сьогодні у світі не існує єдиної моделі громадянського суспільства, однаково придатної для всіх країн, а є конкретно-історичні моделі, що залежать від традицій та особливостей окремих держав. Тому немає необхідності говорити про громадянське суспільство взагалі, а лише про цілком визначене, конкретне суспільство, його характерні ознаки та параметри, які визначають динаміку й характер розвитку інститутів та цінностей останнього. Саме тому в дослідженні важливо враховувати, що громадянське суспільство завжди формується на базі інститутів і традицій розвитку конкретного суспільства.

Розглядаючи особливості розвитку об'єднань громадян у політичному процесі, потрібно враховувати специфіку державотворення й вплив західних і східних культур. Трансформуючись, кожне суспільство повинне формувати власну модель громадської ініціативи, відповідно до власних цінностей та ментальності. Такий підхід дає можливість не допустити копіювання класичної західноєвропейської моделі, а збудувати власне громадянське суспільство.

Важливим питанням у становленні структур громадянського суспільства, що потребує постійної уваги й негайного вирішення, є взаємодія об'єднань громадян із державними інституціями. Розмежування їхніх повноважень, окреслює різні способи організації людського співіснування, заснованого на зіткненні, узгодженні та гармонізації інтересів індивідів.

У більшості країн процес становлення громадянського суспільства відбувався одночасно з розвитком держави, а в Україні інститути громадянського суспільства формувалися фрагментарно й залежали від політичного впливу сусідніх держав. Проте можна стверджувати, що політична історія України має переконливі приклади зародження та існування системи незалежних від держави громадянських інституцій.

Громадянське суспільство складається з низки проміжних об'єднань, які не є ані державою, ані (розширеною) родиною, громадянське суспільство - це сукупність добровільних об'єднань, фірм й інших колективних організацій. Цей термін стали вживати з різним значенням і різні автори, починаючи з XVIII ст.

Велику увагу до залучення громадян до управління суспільством ми простежуємо в Арістотеля. На думку вченого, усі громадяни могли брати участь в управлінні державними справами: «неминуче, щоб усі громадяни брали участь… в усьому, що стосується життя держави». Потрібно зазначити, що поняття «держава», «цивільна громада», «суспільство громадян» Арістотель практично ототожнював. Спілкування між людьми для науковця - це такий самий продукт природного розвитку, як і держава [1, с. 35].

Сутність громадянського суспільства в працях античних філософів, крім практичного, наповнювалося високим моральним змістом. Для встановлення гармонійних відносин у суспільстві потрібне підпорядкування власних інтересів вищим моральним цілям, спілкування між усіма членами спільноти на засадах поваги один до одного.

Дж. Локк відстоював думку про те, що за природним походженням усі люди є вільними, рівними й незалежними. Єдиним шляхом суспільства до цивілізації є добровільна угода з іншими людьми про об'єднання в товариство. На його переконання, «коли яка-небудь кількість людей таким чином згодилась створити співтовариство або державу, то вони тим самим уже об'єднані і складають єдиний політичний організм, в якому більшість має право діяти і вирішувати за решту» [5].

У Дж. Локка поняття «громадянське й політичне суспільство» є синонімами. При цьому він ототожнює громадянське суспільство та державу, де законодавча й виконавча влада співвідноситься з громадянським суспільством, а люди інтегруються в громадянське суспільство, щоб «скласти один народ, одне політичне тіло під владою одного верховного уряду». На думку філософа, держава історично передує громадянському суспільству, однак саме завдяки останньому забезпечується «безпека, зручності та достаток для народу» [5, с. 55].

Ж.-Ж. Руссо зазначав, що успіх державного правління залежатиме від громадянської доброчесності, відданості суспільним інтересам, готовності поступитись особистою вигодою задля загального добра [8].

На думку Ф. Фукуями, найвпливовішим теоретиком соціального капіталу був той, хто ніколи не вживав цього терміна, але дуже чітко розумів його важливість: французький аристократ і мандрівник А. Токвіль. У «Демократії в Америці» він зауважив, що, на противагу його рідній Франції, Америка володіє багатим мистецтвом асоціацій, тобто люди звикли об'єднуватись у добровільні асоціації як заради дрібних, так і заради серйозних цілей. Американська демократія з її системою обмеженого уряду була дієвою лише тому, що американці мали великий досвід у формуванні асоціацій заради досягнення як громадських, так і політичних цілей. Ця власність до самоорганізації означала не тільки те, що уряд не був вимушений нав'язувати устрій ієрархічно, зверху вниз; громадянська асоціація була школою самоврядування, що прищеплювала людям звички до спільних дій, які вони нестимуть із собою в громадське життя [9].

Як зазначає Ф. Фукуяма, соціальний капітал має переваги, які виходять далеко за межі економічної сфери. Він потрібний для створення здорового громадянського суспільства, тобто сукупності груп та асоціацій, що перебувають між сім'єю й державою. Він уважає, що громадське суспільство, яке перебуває у фокусі посиленого інтересу в колишніх комуністичних країнах після падіння Берлінської стіни, є вирішальним для успіху демократії. Соціальний капітал дає змогу різним групам усередині комплексного суспільства об'єднуватися для захисту своїх інтересів, котрі інакше могли б бути проігноровані могутньою державою [9, с. 67].

Ю. Габерманс, звертає увагу на те, що в суспільстві розпочинаються тенденції розділення держави та суспільства. Дослідник не тільки проводить відмінність між громадянським суспільством і державою, але й робить відносним традиційне розрізнення приватного та публічного. Кожну сферу він поділяє на дві частини. Приватне - на інтимну сферу (сім'я) й приватну економіку; публічне - на публічну сферу та публічну владу (державу) [2, с. 50].

Організація або асоціація, у розумінні Т. Парсонса, є така корпорація, між членами якої існують солідарність і консенсус стосовно спільної діяльності. Науковець уважає, що саме консенсус є джерелом ідентичності асоціації, у якій рішення з головних питань приймає сама організація, а не за бюрократичними принципами. На думку Т. Парсонса, окремі елементи асоціації властиві всім типам організацій, але про наявність асоціації можна говорити лише в тому випадку, коли наявна колективна дія [6].

Досліджуючи трансформацію політичних процесів, Дж. Кін звертає особливу увагу на недержавні організації й громадські рухи. На його думку, громадянське суспільство може не тільки розвиватися та покращувати свою функціональність, але й деградувати. Йому здається, що фашизм і комунізм є прикладами деградованого громадянського суспільства чи, як пише сам автор, «здичавілого». Однією з центральних проблем для Дж. Кіна залишається проблема відносин громадянського суспільства й держави. Адже при її розв'язанні потрібно враховувати національну та соціокультурну специфіку різних країн, їхні історичні традиції й тривалість і темпи трансформаційних процесів [3, с. 77].

Загалом більшість науковців поняття «третій сектор» відносять до інституцій громадянського суспільства. Таке широке визначення суб'єктів діючих у третьому секторі, кардинально відрізняється від суб'єктів на ринку (фірми), у державі (структури влади) й, очевидно, громади та сім'ї.

Можна виокремити найбільш характерні елементи «третього сектору». Серед них - незалежність від урядів; опора на працю волонтерів; надходження коштів від добродійників; часткове або повне звільнення від податків. На нашу думку, потрібно розширити характеристики громадських інституцій, а саме таких, як те, що організація обов'язково повинна мати статут, який регламентує її діяльність; прибутки від функціонування організації не можуть розподілятися між її членами й засновниками. При цьому більшість науковців чітко вказує різницю між організаціями громадянського суспільства та структурами «non-profit». Переважно дослідники сектор громадянського суспільства розуміють набагато ширшим.

Потреба дослідження феномену громадянського суспільства зумовлена багатьма чинниками. Найголовніший із них - це підвищення ролі добровільних об'єднань громадян у всіх сферах життєдіяльності суспільства. У сучасних суспільствах, хоча й існують вагомі докази зменшення рівня довіри до головних державних інституцій (парламент, уряд, поліція тощо), але схоже, що в громадянському суспільстві зростає рівень участі в різноманітних групах.

Розглянувши особливості функціонування об'єднань громадян у політичних процесах, зазначаємо, що без вивчення закономірностей і механізмів функціонування громадських організацій неможливо ефективно управляти ними, а тим більше - упроваджувати в їхню діяльність сучасні управлінські технології.

На нашу думку, розвиток об'єднань громадян пов'язаний із часом, місцем та обставинами, у яких функціонують організації громадянського суспільства. Участь громадських організацій у політичному житті, повага до прав людини, а також увага влади до потреб громадян набувають дедалі більшого значення, щоб самостійно визначати власні потреби й брати участь у прийнятті політичних рішень, які впливають на суспільно-полі^^не життя.

Можемо стверджувати, що для громадянського суспільства базовими є принципи багатоманітності інтересів та їх здатності до організаційного оформлення й незалежного від держави функціонування. Стимулює ж процес створення об'єднань громадян наявність нерозв'язаних проблем у суспільстві (політичних, економічних, соціальних тощо). На нашу думку, це і є однією із найважливіших передумов становлення та розвитку громадських організацій. З'ясовано, що теоретико-методологітаі засади дослідження об'єднань громадян у політичній науці ще далекі від завершення й зумовлюють дослідницький інтерес до цих питань.

Незважаючи на чималу кількість публікацій із проблем групової політики, в Україні відсутні роботи, які б досліджували інституційний розвиток об'єднань громадян. Відома наукова література, що стосується діяльності об'єднань громадян, здебільшого має описовий характер. У ній міститься велика кількість фактологічного матеріалу, однак не вистачає ґрунтовних розробок понятійного апарату й теоретичних узагальнень трансформаційних процесів, які відбуваються в громадському середовищі на сучасному етапі. У більшості публікацій фрагментарно та поверхово висвітлюються історія й особливості розвитку громадських об'єднань.

Дослідження проблеми розвитку об'єднань громадян як складових частин громадянського суспільства і їхня роль у політичних процесах українською політичною наукою лише розпочинається.

Джерела та література

1. Аристотель. Политика. Афинская полития / Аристотель. - М.: Мысль, 1997. - 458 с.

2. Левенець Ю. Держава у просторі громадянського суспільства / Ю.А. Левенець - К.: Освітня кн., 2006. -270 с.

3. Локк Дж. Два трактата о правлении / Дж. Локк // Сочинения: в 3 т. - М.: Мысль, 1988. - Т. 3. - 668 с.

4. Ротар Н. Діалогові форми політичної участі: передумови та перспективи становлення в Україні / Н. Ротар II Політичний менеджмент. - 2007. - №1. - С. 75-92.

5. - Ж. Об общественном договоре, или Принципы политического права / Ж.-Ж. Руссо II Об: КАНОН

6. Фукуяма Ф. Великий крах. Людська природа та відновлення соціального порядку / Ф. Фукуяма. - Львів: Кальварія, 2005. - 380 с.

Размещено на Allbest.ru