Місце незалежної української держави в геополітичних проектах С.Л. Рудницького
Геополітичні ідеї відомого вченого С. Рудницького, які є важливішою складовою частиною української соціально-політичної думки першої половини ХХ ст. Їх актуальність у контексті внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначення пріоритетів розвитку.
Рубрика | Политология |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 08.05.2018 |
Размер файла | 24,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Місце незалежної української держави в геополітичних проектах С.Л. Рудницького
Проголошення незалежності, створення самостійної, суверенної держави поставило перед Україною цілий ряд проблем, від вирішення яких залежить майбутнє нашої країни. З'ясування інтересів України, їх пріоритетність, умови та шляхи досягнення перспективних цілей дозволить державі знайти вихід з глибокої політичної, економічної, соціальної кризи, в якій опинилась країна, забезпечити її стратегічний і стабільний розвиток.
Проблеми посилення державності, вияснення основних векторів внутрішньої та зовнішньої політики, визначення місця України у світовому просторі стають пріоритетними як для політиків, так і для науковців. У зв'язку з цим актуальним і сьогодні залишається звернення до наукових праць видатних українських вчених М. Грушевського, В. Липинського, С. Рудницько - го, Ю. Липи тощо. У політико-географічних дослідженнях цих, і не тільки цих вчених, аналізується геополітичний світовий устрій, місце в ньому України, перспективи розвитку української державності. Вершиною українського політико-географічного і геополітичного аналізу в першій половині ХХ ст. стали праці відомого українського географа С. Рудницького.
Степан Львович Рудницький (1877-1937) - професор, доктор наук, академік, вчений європейського та світового рівня. Він є автором понад 150 наукових праць, присвячених не тільки проблемам географії, але і проблемам історії України, астрофізики, геології, політології, етнографії. Як зазначає професор О. І. Шаблій, що за останні сімдесят років «докорінно змінилась історична обстановка… на питання «бути чи не бути самостійній Україні» дано однозначну відповідь «бути», думки С. Рудницького, висловлені ним. в працях з проблем українознавства, не втратили своєї актуальності і в нашу доленосну для України епоху» [1, с. 5].
Праці С.Л. Рудницького «Україна: земля і народ» (1916), «Україна з політично-географічного становища» (1916), «Україна - наш рідний край» (1917), «Україна і великодержави» (1920), «Політична географія України», а також роботи «Українська справа зі становища політичної географії» (1923), «Огляд національної території України», «До основ українського націоналізму» та «Галичина та соборна Україна», які були опубліковані у 1994 р. у Львові під загальною назвою «Чому ми хочемо самостійної України».
Праці С.Л. Рудницького мають і сьогодні актуальне значення для формування національної ідентичності українського народу, усвідомлення їм своєї ролі і місця в загальноєвропейському процесі демократичних змін. Вчений ставив своєю метою проінформувати світ про українські проблеми. На його думку, утворення української держави, вирішення її проблем: національних, політичних, економічних, територіальних, в інтересах усіх країн Західної Європи і світу. І в своїх працях С. Рудницький це доказує.
Ще на початку ХХ ст. вчений довів, що Україна має усі умови стати не лише великою державою Європи, а й цілого світу, тому що українці - це давній народ з самобутньою історією, культурою, мовою, територією. І те, що він не має своєї державності є «ганебна пляма на тілі всього роду людського». У своїй праці «Чому ми хочемо самостійної України» Степан Львович Рудницький обґрунтовує право українського народу на власну самостійність, тому що тільки так український народ може стати свідомою, модерною, культурною нацією та розвинути всі великі засоби рідної землі. «Для всіх українців повинна бути цілковита державна самостійність України одинокою наконечною ціллю… Бо самостійність і тільки самостійність зробить українців правдивими господарями на Україні» [2, с. 89].
Таким чином, на думку С. Рудницького, ціллю українського народу повинна бути державна самостійність України, ні автономія, ні федеративна частина не зможуть створити необхідних умов для національного та суспільно-політичного розвитку. Вчений стверджував, що народи, які живуть між українцями, мають право на вільний розвиток, але володіти Україною мають право тільки українці.
Серед таких фундаментальних принципів побудови держави як принцип єдинодержавія, що був реалізований у Австро - Угорщині, Росії; класовий принцип, який став основним при формуванні Радянського Союзу, С. Рудницький виділяє національний принцип, який, на його думку, буде визначальним у державному будівництві. Висуваючи на перше місце саме національний принцип, вчений вважав, що усі інші принципидержавотворення суперечать загальновизнаному положенню про право націй на самовизначення. Ідея пріоритетності національного принципу при формуванні держав нової Європи проходить через усі політико-географічні праці С. Рудницького. Вчений постійно наголошував на тимчасовості багатонаціональних імперій, передбачав їхній майбутній розпад.
На основі аналізу політико-географічного розвитку та політичного життя Європи і світу вчений доходить висновку, що тільки національні держави мають майбутнє, світова політика повинна сприяти створенню національних держав. «…часи мозайкових національно мішаних держав, бодай у Європі, навіки пропали. Такі мозайкові держави є або цілком неспосібні до життя, або можуть тільки коротко (на історичну міру) вдержатися при життю. При своїх розвалах спричинюють такі мозайкові держави все і всюди небезпечні історичні катастрофи. Ці катастрофи - це не тільки великі війни. Ще небезпечніші є заколоти в політичній рівновазі державної системи всеї землі. Бо ці заколоти багато довше тривають, як війни, й ведуть за собою цілі рої конфліктів». І далі Степан Рудницький робить висновок: «Тому-то тільки національним державам належить бу - дуччина. Модерна світова політика повинна підпирати творення виключно національних держав. Цього вчить досвід останніх століть, десятиліть, ба й років» [3, с. 140].
Стосовно української перспективи С.Л. Рудницький стояв на позиціях української національної державності. Це питання він розглядав у європейському контексті: «Утворення української національної держави в етнографічних границях є одиноким способом, щоб запобігти заколотам і конфліктам у південно-східному куті Європи, так важному для світового господарства й для світової політики. Без національної Української держави доживемо в найкоротшому часі нових тяжких воєнних і революційних катастроф!» [3, с. 145].
У праці «Українська справа зі становища політичної географії» на підставі аналізу історичного розвитку українських земель та впливу на нього їх географічного положення С. Рудницький стверджує, що позитивне вирішення українського 40 питання, тобто утворення української національної держави в етнографічних межах, є розв'язанням останнього великого національного питання в Європі. «Коли поляки, чехи, югослав'яне дістали свої національні держави, то є справою елементарного почуття справедливості, щоб українці, численніші, як усі ті народи разом узяті, що мають більшу від тамтих усіх разом територію й культурою ніяк не нижчі, теж дістали свою національну державність. Велике слово «самовизначення всіх народів» мусить відноситися також і до українців» [3, с. 142].
Без створення власної держави нація не зможе вирішити соціально-економічні, національно-політичні та інтелектуальні проблеми. Відсутність незалежної, демократичної національної держави створює умови для політичного, економічного та культурного поневолення одних народів іншими. При таких спотворених умовах гідний і чесний представник українського народу не має перспектив для свого розвитку і повинен зникати. Тільки вільний народ може мати свою національну школу, яка виховує патріотів рідного краю, творить духовну й матеріальну основу їхнього гаразду. Народ, що підкорюється іншому народу, має чужу школу, яка не сприяє його духовному розвитку.
Основна причина того, що український народ не зміг відстояти своєї незалежності, на думку С. Рудницького, у слабкій загальній освіті української інтелігенції та у відсутності у неї здорової національної свідомості. Інтелігенція, що формувалася на бездержавних традиціях, нездатна була виконати функції державної самоорганізації. Актуальніше сьогодні звучать слова вченого: «Поки що ще не видно, щоби українська інтелігенція починала бодай призадумуватись над дійсними причинами цих страшних невдач (він мав на увазі події 1918-1919 років), тих величезних небезпек, що загрожують під цю пору вже не тільки української державності, але й самому існуванню українського народу. Завзята «війна всіх проти всіх» триває з незмінною завзятістю дотепер. Вона доказує, що всі бачать, що все йшло і йде щось «не так», як повинно було й повинно йти. Та всі ми обмежуємося на тім, що шукаємо чиновників, обкидаємо їх лайками, спихаємо вину з себе на других. Всі українські партіїі псевдо партії крутяться й досі в божевільному вихрі воєнного танцю й атакують одні других з безмежною ненавистю…» [4, с. 273]. Далі він продовжує: «В кого рідний край - тільки мрачне теоретичне поняття, той ніколи не потрафить служити як слід рідному народові» [4, с. 296].
Вихід з даного становища С. Рудницький бачить у тому, щоби підняти рівень освіти української інтелігенції та підвищити національну свідомість народу. Для вирішення цих завдань перш за все потрібно з'ясувати та пояснити суть українського націоналізму. У своїй праці «До основ українського націоналізму» вчений дає визначення націоналізму: «Націоналізм - це спрямування думок, слів чи діл одиниці чи гурту в той напрямок, у якому йде надійний, корисний розвиток нації, до котрої дана одиниця чи гурт належить» [4, с. 276]. На думку автора, саме націоналізм є світоглядною та організаційно-практичною основою розвитку кожного народу, - не лише українського. Здоровий модерний націоналізм він протиставляє міщанському (шароварному) націоналізму, шовінізму та універсалізму (до яких відносить марксистський фундаментализм). Модерний націоналізм вказуватиме народам, як найкраще їм жити, щоб бути здоровими, сильними та довговічними [4, с. 283]. Метою українського новітнього націоналізму С. Рудницький вважає «поставлення й укріплення Української національної держави на всіх землях, що суцільно заселені українським народом» [4, с. 330 - 331]. Актуально для українців і сьогодні звучать слова С. Рудницького, що «.дійсний новітній націоналізм - це не партійна справа, зрозуміти, що національно повинні думати й стреміти всі українці, без ріжниці партій: від анархістів і комуністів до крайніх правих» [4, с. 346].
Майбутній політичний лад України С. Рудницький бачить як демократичну республіку з сильним центральним урядом і самоврядними громадами і землями. Українська земля велика, багата, вона розташована вигідно, а український народ здібний, здоровий та має такі цінні завдатки, що перед ним відчиняються величезні можливості в майбутньому. Степан Рудницький 42 вважав, що Україна як національна держава має власні історичні традиції, характерним для неї буде республіканський устрій, своєрідна федерація автономних українських земель. «Форма цієї держави повинна бути республікансько-демократична й опиратись на тісній федерації автономних, по суті поодиноких, українських земель», - писав вчений [4, с. 331].
Протягом своєї історії український народ завжди тягнувся до чорноморського та балтійського регіонів, тому, на думку вченого, в інтересах української держави відродити таке становище. Вчений висуває ідею створення Балтійсько-Понтійської федерації (Балтійсько-Чорноморської), до складу якої мали увійти Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь і Україна [5]. С. Рудницький вважав, що новостворені держави (мова йде про Фінляндію, країни Балтії, які одержали незалежність після Жовтневої революції 1917 р.) націлені проти Росії та її агресивної політики. Побоювання російської експансії зближує їх з Україною, до якої вони найбільш дружно відносяться [6]. Вчений розраховував, що в цих молодих державах зароджуються федеративні думки. І ці думки зростають та «кристалізуються». Створення такої федерації, до якої вони би увійшли, стає ціллю впливових кругів цих держав. На жаль, жодних доказів своїх стверджень вчений не доводить. На наш погляд, ці думки вченого не мали під собою об'єктивних реалій. Новостворені держави тільки одержали власну незалежність і створювати нове об'єднання навряд чи бажали.
До цієї федерації С. Рудницький не включає Польщу та Росію. На його думку, «латиші, литовці, білорусини, українці бояться політичних і національних небезпек з боку польського імперіалізму». Крім того Польща є «середньоєвропейським краєм, котрого культура пішла середньо - європейськими стежками…» [3, с. 154]. Що стосується Росії, то в неї панувала деспотична форма влади, яка не може бути сприйнята Україною.
Нові держави протиставляють себе централістичної Росії та імперіалістичної Польщі, під владою яких вони знаходились багато часу. Таке побоювання повинно зближувати зазначенідержави з Україною і в кінцевому підсумку навіть привести до формування «Балтійсько-Понтійської» федерації. Країни, що увійдуть до федерації, мають спільну основу для економічного, соціального, політичного та культурного розвитку. Усі вони мають невигідне геополітичне становище, тому постійно використовуються у політичних іграх інших країн. Ядром федерації мала б стати Україна як найбільша серед названих держав за територією та населенням. Така федерація сприяла б виживанню цих держав, стала би бар'єром проти експансії російського імперіалізму у Середню і Західну Європу.
Важливою складовою політичного життя України, на думку вченого, є її географічне положення [7]. Чорноморський статус українських територій дозволяє їм зв'язати Західну Європу і Азію. Цей шлях буде найкоротшим та найлегшим, що матиме величезне значення для усіх держав та економічних областей Європи.
Створення Балтійсько-Чорноморської федерації не є кінцевою метою чорноморської орієнтації України. Це проміжна ланка у реалізації більш далекосяжного плану. С. Рудницький вважав, що необхідно створити комплексну систему комунікацій, об'єднав сухопутні та морські шляхи, що дозволить з'єднати Європу і Середню Азію за рахунок сполучення Чорного і Каспійського морів з метою відчинення Передньої Азії Європі. За умови такого сполучення Україна починає забезпечувати зв'язок між Європою і Середньою Азією в обхід Росії через Україну як свою «найважнішу державу».
В результаті реалізації такого плану в орбіту чорноморської орієнтації України втягуються середньоазіатські країни, що дозволяє перетворити Україну у «найвагомішу одиницю» комунікацій між ними і Європою. Успіх подібного плану багато в чому залежить від економічної підтримки західних країн, які мають значні інтереси в Передній Азії. Все це дозволить Україні використати усі переваги свого географічного положення та «виштовхнути» Росію з перехрестя світових комунікацій, зокрема із системи сполучення між Європою і Азією. На думку вченого, 44Росія небезпечна європейським країнам тому, що володіє Україною. Треба так поставити самостійну Україну, так захистити її, щоби Україна мала зі свого вигідного «географічного положення тільки користь, а не шкоду» [2, c. 81]. «Лиш через посідання України має Росія доступ до Чорного моря, а через те - до Бал - кану, Царгороду і Дарданелів. Лиш через посідання України може Росія грозити загладою Туреччині, посягати через Кавказ по Малу Азію і Персію та глядати безпосереднього доступу до Середземного моря й Індійського океану» [2, с. 80]. Українська держава мусила бути поважною перепоною для експансивної політики Росії… ось де причина російської політики проти українців.
Отже, обґрунтування чорноморської орієнтації у С. Руд - ницького становить невід'ємну складову його політико-геогра - фічної системи [7]. Чорноморська орієнтація України, на його погляд, перш за все має величезне значення для самої України, тому що забезпечує підтримку західноєвропейських країн, економічну співпрацю з ними. Україна стверджує себе як транзитна держава, яка бере участь у розвитку східно-західних світових шляхів. По-друге, країни Європи зацікавлені в усуненні Росії від системи цих шляхів. Чорноморська орієнтація, на думку С. Рудницького, найбільш повно враховує статус України як транзитної держави, що відіграє роль «головного осередку європеїзації Передньої і Центральної Азії» внаслідок забезпечення найкоротшого сполучення між ними та західним світом. Така орієнтація гарантує українському народу існування серед європейських народів як «самостійної одиниці», народу, який має свої історичні традиції та власну культуру.
Таким чином, С. Рудницький розглядає проблему самовизначення України з двох сторін: з одного боку - українські національні інтереси, з другого - геополітичні інтереси європейських країн, які б отримали політичні та економічні вигоди від створення самостійної української держави, завдяки якої встановився зв'язок між Сходом і Заходом, між Півднем і Північчю. Неприйнятними є його позиції про роль України як «буфера» між Росією і західними державами, тому що враховує перш за все не інтереси України, а західних держав, та те, що вигідне географічне розташування України буде сприяти прагненню західноєвропейських держав вирвати Україну з-під російського володіння та самим набрати впливу на Україні.
Отже, можна зробити висновок, що геополітичні ідеї С. Рудницького, видатного українського вченого стали важливою складовою української суспільно-політичної думки першої половини ХХ ст. Вони набули особливої актуальності на сучасному етапі розвитку української держави. Це стосується його ідей створення самостійної національної української держави, яка займе гідне місце серед західноєвропейських країн. Наукові пропозиції вченого є цікавими й для сучасних дослідників, що займаються проблемами державотворення, бо дають наукове розуміння причин, шляхів, чинників успішного процесу становлення, зміцнення і розвитку української самостійної держави.
Список використаних джерел
геополітичний рудницький соціальний
1. Шаблій О.І. Передмова / О.І. Шаблій // Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України? / упоряд., передмова О. І. Шаблій. - Львів: Світ, 1994. - 416 с.
2. Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України / С.Л. Руд - ницький // Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994. - С. 36-92.
3. Рудницький С.Л. Українська справа зі становища політичної географії / С.Л. Рудницький // Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994. - С. 94-208.
4. Рудницький С.Л. До основ українського націоналізму / С.Л. Рудницький // Рудницький С.Л. Чому ми хочемо самостійної України? - Львів: Світ, 1994. - С. 271-348.
5. Яковюк І.В. Балто-Чорноморський союз: аналіз досвіду поглиблення військово-політичного співробітництва на початку ХХ ст. / І.В. Яковюк // Актуальні проблеми сучасного міжнародного права: зб. наук. ст. за матеріалами ІІ Харк. міжнар.-прав. читань, Харків, 21 листоп. 2016 р.: у 2 ч. - Харків, 2016. - Ч. 1. - С. 26-35.
6. Рудницький С. Україна, Польща і Литва з військово-географічного погляду / С. Рудницький // Діло (Львів). - 1914. - 10 серп.; 11 серп., 13 серп.
7. Рудницький С. Українська справа зі становища політичної географії / С. Рудницький. - Берлін: Укр. слово, 1923. - 288 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Політичні ідеї українських мислителів Київської Русі, литовсько-польської доби та козацько-гетьманської держави. Основні напрямки розвитку політичної думки в Україні XVIII-XIX ст. Характеристика та особливості української політичної думка в XX ст.
реферат [33,2 K], добавлен 10.06.2010Політичні ідеї Платона. Взаємозв'язок політики, держави й соціальних змін. Політичні думки Аристотеля. Заперечення можливості існування ідеальної держави. Політичні думки й ідеї Цицерона, аналіз різних форм державного устрою, проблеми держави і права.
реферат [20,8 K], добавлен 01.02.2009Історія політичної думки. Виникнення політичної думки в історії цивілізації. Двохтисячорічна історія Римської держави. Політичні думки й ідеї Платона, Аристотеля та Цицерона. Переваги різних форм правління. Основний порок простих форм держави.
реферат [20,7 K], добавлен 18.02.2009Поняття політичної відповідальності, політичної еліти та демократичної держави. Місце політичної відповідальності еліти в системі відносин суспільства і держави, її інститути як елементи системи стримувань і противаг. Співвідношення політики та закону.
дипломная работа [95,6 K], добавлен 19.07.2016Періоди розвитку філософської та політичної думки Відродження. Влив гуманізму Відродження на соціально-суспільне життя. Ідеї лютеранства, кальвінізму, протестантизму як стимули у розвитку політології наприкінці XV ст. Суспільно-політичні ідеї Реформації.
реферат [24,2 K], добавлен 29.04.2011Історія зародження і розвитку політичних ідей з часів Київської Русі до XIX ст. Роль Кирило-Мефодіївського товариства у становленні суспільно-політичної думки країни XIX - початку ХХ ст. Визначення проблем державності в українській політичній думці ХХ ст.
реферат [23,6 K], добавлен 13.10.2010Поняття функції держави. Поняття та зміст функції держави. Форми і методи здійснення функції держави в Україні. Види функцій держави. Видові групи функцій держави. Генеральна функція держави. Функції Української держави в сучасних умовах.
курсовая работа [34,3 K], добавлен 05.11.2007Розвиток української нації від початків до сучасності; проблеми її становлення. Розвиток української політичної думки. Етапи встановлення української нації. Думки вчених щодо націогенезу. Зростання національної самосвідомості серед українського народу.
контрольная работа [26,2 K], добавлен 24.10.2013Проблеми трансформації суверенітету та інституту держави-нації в умовах глобалізації та формування нового міжнародного порядку. Впровадження політичних механізмів регуляції внутрішньої та зовнішньої політики держави із врахуванням міжнародних акторів.
статья [23,4 K], добавлен 11.09.2017Формування Київської Русі як держави феодального типу. Правова держава та громадське суспільство. Магістральні вектори внутрішньої та зовнішньої політики України на сучасному етапі. Економічні засоби зовнішньої політики. Захист інтересів трудящих.
контрольная работа [26,4 K], добавлен 22.04.2007Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Політична думка в Україні за литовсько-польської, польсько-литовської доби. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави.
реферат [32,4 K], добавлен 07.11.2008Основні етапи розвитку політичної думки. Політичні ідеї Стародавнього світу, вчення епох Середньовіччя і Відродження та Нового часу. Політологічні концепції сучасності. Раціоналізм політичного життя. Концепція тоталітаризму та політичного плюралізму.
реферат [64,1 K], добавлен 14.01.2009Політичні ідеї мислителів Княжої Русі та козацької держави 1648-1764рр. Демократично-народницькі погляди у ХХ ст. Державницька концепція С. Томашівського. Ідеї Братства тарасівців. Національно-державницька ідеологія. Причини виникнення націонал-комунізу.
реферат [35,8 K], добавлен 13.06.2010Воєнна політика держави: сутність, структура та функції. Засоби досягнення воєнно-політичної мети. Принципи воєнної політики України. Воєнна доктрина держави. Армія як знаряддя воєнної політики. Типи армій. Фактори взаємовідносин армії і політики.
реферат [38,0 K], добавлен 14.01.2009Аналіз становлення, розвитку та механізмів формування, функцій і ролі політичної еліти в сучасній Україні. Концептуальне вивчення, з'ясування загальних та специфічних функцій і характерних рис української еліти, виявлення основних шляхів її поповнення.
реферат [25,2 K], добавлен 13.05.2015Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.
курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011Характеристика етапів розвитку світової політичної думки, визначення та структура політики. Об’єкт та суб’єкт політичної влади, структура політичної системи суспільства. Головні ознаки тоталітарного режиму, однопартійна система та її характеристика.
контрольная работа [35,8 K], добавлен 28.02.2012Поняття політики та її сутнісні ознаки. Визначення відмінності між поведінковим та соціальним підходами в поясненні природи влади. Суть формаційної і цивілізаційної типології держави. Риси громадянського суспільства. Етапи прийняття політичних рішень.
контрольная работа [97,0 K], добавлен 26.05.2016Політичний лідер як керівник держави, партії, громадсько-політичної організації, руху. Загальне поняття про пуналуальну, парну та моногамну сім'ю. Шлях суспільства до створення держави. Аналіз розвитку Афінської держави. Римська організація управління.
контрольная работа [33,4 K], добавлен 04.01.2014Історія політичної думки, огляд політичних теорій ХІХ-ХХ століття. Особливості та шляхи розвитку політичних ідей у ХІХ-ХХ століттях. Місце праць Макса Вебера у цьому процесі. Політична теорія: базові положення теорії еліт, теорії раціональної бюрократії.
курсовая работа [42,3 K], добавлен 06.09.2016