Політична мова у виборчій кампанії як засіб впливу та маніпуляції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична мова у виборчій кампанії як засіб впливу та маніпуляції

У результаті інтернаціоналізації комунікації в сучасному політичному просторі проблеми вивчення вербального і невербального впливу на масову свідомість виходять на передній план. Однією зі сфер, в який маніпулятивний вплив є невід'ємним складником її існування, є вибори. Виборчий дискурс дозволяє простежити механізми впливу на масову свідомість, виявити стратегії й тактики мовленнєвої маніпуляції, дослідити мовні засоби їхньої реалізації.

Метою дослідницької роботи було розкрити сутність та особливості функціонування мовних конструкцій як засобу маніпулятивного впливу на потенційного електорального споживача у виборчих кампаніях.

Різним аспектам питання застосування мовно- інформаційних конструкцій присвячені праці як корифеїв філософської думки Арістотеля, Ф. Ніцше, X. Крюгера, Г. Ноймана, М. Хайдеггера, П. Рікера та ін. Та сучасних зарубіжних дослідників - Т. А. ван Дейка [2], Б. Мілло, Р. Барта, Д. Болінджера, Г. Кресса, Р. Ходжа, Е. Лассана, Р. Дентона, Ф. Уебстера, Е. Бадера, Б. Ховленда, Е. Семпсон, М. Спілмена, Л. Блакара та інших. Варто зазначити, що переважна більшість сучасних дослідників акцентують увагу на комплексному сприйнятті цього явища громадськістю як у країнах з нерозвинутими формами демократії, так і в державах з усталеними демократичними традиціями.

Значний внесок у розробку проблеми особливостей мовного функціонування і його впливу на свідомість і поведінку суспільства здійснили російські та українські дослідники - А. Баранов, О. Румянцев, Г. Почепцов, В. Бебик, С. Кара-Мурза [5], І. Рогозіна, Б. Базилєв, І. Поліщук [9], О. Сисун, А. Стриженко, А. Денисова [4], О. Шавардова та ін. На сьогодні в галузі вітчизняної політичної науки існують також дисертаційні дослідження, які розкривають як специфіку феномена політичного мовного маніпулювання (В. Петренко), так і окремі аспекти даної проблеми (М. Дем'яненко [3], О. Прасюк).

Справжнє красномовство не потребує галасу, щоб скликати народ та підтримувати порядок.

Спілкування передбачає не тільки і не стільки передачу емоційних станів, скільки передачу інформації. Зміст інформації передається за допомогою мови, тобто приймає вербальну (словесну), або ж невербальними засобами. Людина, професія якої пов'язана з постійним проголошенням промов, читанням лекцій, доповідей, просто неможлива без Грунтовних знань принципів і правил мистецтва комунікації. Публічна мова може розглядатися як своєрідний твір мистецтва, який впливає одночасно і на почуття, і на свідомість.

Термін «політична мова» на сьогодні не є загальноприйнятим, існують інші визначення: «мова політики», «політичний дискурс». Іноді їх вживають як синоніми, але, на думку А. Баранова, ці поняття слід розрізняти. Він трактує «політичний дискурс» як сукупність усіх мовних актів, які використовуються в політичних дискусіях, а також правил публічної поведінки, які оформилися згідно існуючих традицій та отримали перевірку досвідом [1]. Під мовою політики, за визначенням Л. Нагорної, зазвичай розуміють термінологію і риторику політичної діяльності. Політична мова у такому баченні - це не обов'язково прерогатива професійних політиків чи державних чиновників; це, по-перше, ресурс, відкритий для всіх членів мовного співтовариства, а по-друге, мова, що застосовується у маніпулятивних цілях [7, с. 53]. До сфери політичної мови відносять також увесь спектр проблем, пов'язаних із політичною коректністю і боротьбою за чистоту мови. Проте, мова політики так само є мовою маніпуляцій, як і політична мова [12, с. 159].

В умовах жорсткої інформаційної та психологічної боротьби за виборця переможе той, хто зможе нав'язати свою «картину світу», свою оригінальну концепцію міфологізованої реальності цільовій аудиторії. Політичний міф у такій спосіб покликаний упорядкувати політичну реальність й постає як засіб інтерпретації дійсності. Його використовують для реалізації конкретних політичних завдань: боротьби за владу, легітимізації влади, здійснення політичного панування або панування політичної ідеології. На думку українського філолога Г. Почепцова, політичний міф - це універсальна конструкція, яку завжди можна наповнити конкретним політичним змістом [10, с. 68]. Так ось, для міфології демократії характерні такі міфологеми, як політична свобода і особистий вибір громадян, громадянське суспільство, демократична політична влада, незалежність засобів масової інформації, моральність політики [11, с. 112].

Феномен мови відіграє особливу роль у політичних маніпуляціях, зокрема під час виборчих перегонів, оскільки мова не здатна виступати суто нейтральним засобом передачі інформації. Мовні маніпулятори використовують «пастки/клітки мови», коли за допомогою мови можна виділити не лише значущі питання чи вирази, але й очікувані відповіді. Це в першу чергу відображається у своєрідній «грі» між політичним суб'єктом і виборцем. Основними елементами якої є, з одного боку, необгрунтовані обіцянки, з їх подальшим невиконанням, уникання розумних програм і планів, швидкий темп обговорення важливих проблем, активізація стереотипів тощо. А з іншого боку - політична свідомість (як масова так і індивідуальна), яка часто віддає перевагу емоціям над тверезим розумом, і в свою чергу є об'єктом політичної комунікативної технології. Кожен кандидат за допомогою прихованого емоційного впливу намагається «вкласти» у свідомість електорату тільки йому вигідні ідеї, погляди цінності, переконання тощо.

Маніпулятивний вплив здійснюється за допомогою мовних засобів, які в поєднанні з позалінгвальними, певними прийомами організації тексту, структурування та подання інформації застосовуються в суспільно- політичних процесах за посередництвом ЗМІ та становлять маніпулятивні стратегії. Такий процес дав підстави Т. А. ван Дейку стверджувати, що в рекламному дискурсі класична денотативна комунікативна стратегія «хто-що-кому каже» поступово змінюється на «хто - ЯК-кому каже» [2, с. 35].

У суспільстві ж перехідного типу маси підсвідомо тяжіють до швидкого вирішення всіх наявних проблем і більш лояльні до політиків, які обіцяють «краще» життя вже сьогодні. У центрі мовно-маніпулятивної ідеології, не економіка, не політика, навіть не суспільство. Її ядро - особистість, у першу чергу її моральний аспект. Маніпулятивні стратегії функціонують всередині комунікативного простору й полягають в оперуванні інформацією з метою мовленнєвого впливу на адресата відповідно до інтенцій адресанта як джерела цього впливу [13, с. 143]. Проблема впливу мови на людину, її спосіб мислення і поведінку, безпосередньо пов'язана із виступами та промовами політичних діячів у засобах масової інформації.

Сучасні політики усвідомлюють необхідність оволодіння таким стилем мовлення і нормами літературної мови, які здатні дати найвищий коефіцієнт корисної дії. Будь-який оратор зіштовхується з необхідністю правильного розташування, компонування мовних одиниць, тобто всього того, що становить суть та специфіку побудови промови за допомогою політичних афектів: викликають багаті образні асоціації, яскраві спогади; активізують сильні емоції, провокують бажану реакцію і тим самим є мобілізуючим засобом; забезпечують швидку категоризацію поняття - входження в мовну картину політичного світу; є економним, зрозумілим для мас, ефективним позначенням складних політичних реалій. Вивчення виступів дозволяють, з одного боку, прогнозувати подальші дії і наміри політика, а з іншого - встановлювати найбільш ефективні способи впливу на слухачів через різні типи конотації.

Квінтесенція промови найчастіше виявляється у фразеологічних конструкціях. Це пояснюється тим, що фразеологізми ближчі для сприймання простого громадянина. Вони народилися зі живої розмовної мови, тому мають успіх у значного прошарку електорату. Важлива ознака фразеологічних сполучень - метафоричність спортивних, театральних, магічних і військових аналогій та образів («опозиція атакувала», «останній бій добра і зла», «підмостки театру виборчої кампанії», «шамани не зможуть так легко скалькувати наше право»). Вживаючи їх, політичний діяч ніби наближається до кожного слухача, говорячи «його» мовою.

У виборчих кампаніях політики застосовують маніпулятивну стратегію евфемізації, яка полягає у нейтралізації потенційно небезпечного висловлювання, шляхом його перефразування, вербальній агресії «вторгнення в когнітивний простір адресата» {«лише вони і тільки вони спроможні вивести країну з кризи», «покінчити з казнокрадством, корупцією і тіньовою економікою», «вирішити проблему безробіття» та ін.), винайденням нових термінів з максимально позитивною конотацією. «Ми підвищимо прожитковий мінімум!» - популізм та трансляція соціальних міфів блокують шляхи пошуку істини [3, с. 49]. Вплив мови в політичній комунікації реалізується також через стратегію вуалювання та стратегію анонімності (деперсоналізації) як прийому зняття відповідальності.

Одним з найвпливовіших мовних прийомів є рима, яка слугує для підсилення виразності повідомлення і для полегшення його запам'ятовування «Прописка коррупционера--тюрма! Добейся этого 28 октября!», «Ти козацького роду? Голосуй за Свободу». В політичній рекламі часто застосовують або перероблені прецендентні віршовані тексти, або створюють нові. Відома у риториці стратегія привернення уваги та підвищення запам'ятовуваності тексту представлена у симбіозі політик - фраза - відеоряд. Спрацьовує це часто при переліку досягнень кандидатів під час урядової чи депутатської роботи.

Вербалізації тактики «усунути негаразди» слугують різні семантико-синтаксичні засоби вираження спонукальності: інфінітивні речення «жити по-новому (Солідарність)», речення з модальними дієсловами «політика може бути відкритою! (УДАР)», еліптичні речення «Ні -- політичним репресіям, Ні -- нелегальній міграції! (Батьківщина)».

Щоб досягти бажаних результатів виникає потреба застосовувати універсальний набір прийомів, які б допомогли переконати не тільки окрему людину, а й натовп. Особливу категорію становить мовна сугестія, яка дозволяє текстові виконувати не тільки базові, а й приховані завдання. Правильно складений текст переконає електорат у правдивості та непохитності слів того чи іншого політика. Користуючись усіма рівнями сугестії політик може розраховувати на те, що його промова буде не тільки вдалою, а й мати певний вплив на суспільну свідомість. Використання абстрагування від вищої влади, не розділення їх думок чи підкреслення некомпетентності - один із засобів наближення до народу та створення іміджу своєї людини. Ю. Тимошенко, наприклад, у своїх риторичних промовах використовує тактику узагальнення і протиставлення: «Вони обіцяють -- вона працює, вони блокують -- вона працює, вони руйнують -- вона працює».

Поступово відбувається збільшення ролі і простору неформального (неофіційного) аспекту, оскільки суспільство сьогодні настільки втратило довіру до ЗМІ, що схильне більше вірити сусідові чи випадковому супутнику, аніж офіційним джерелам. Сьогодні штучно створюються чутки, байки, які успішно «запускаються» із допомогою засобів масової інформації, що значно прискорює процес їхнього «легендування». Далі в масовій свідомості починає діяти принцип «немає диму без вогню», і чутка отримує активне розповсюдження. У сучасному політичному PR чутка зазвичай має дві складові. Перша - це все той же «компромат». Друга - майбутня «розплата за гріхи» у вигляді відставки чи краху кар'єри, а можливо, й карного переслідування. Необхідна деталь - збудження уяви аудиторії, їй пропонується «самій здогадатися», «зробити висновки» та ін. [4, с. 16]. Основна тенденція проявляється у тому, що чорний піар знайшов найбільше своє втілення в Інтернеті. Туди потрапляють компромата, провокації, відверті плітки сатиричні та іронічні жарти, анекдоти та насмішки.

Найпоширенішим відображенням неформальної комунікації впливу є сміх - один із найсильніших засобів дискредитації політичних опонентів. Він досягає головної мети - конкурентів перестають сприймати всерйоз як політиків. Достатньо міцним прийомом «чорного PR» є анекдоти. Карикатури, шаржі, графіті як суб'єктивне джерело, але не менш цінне у дослідженні, надає уявлення про задзеркалення політичної реальності, адже художник дуже чітко дає зрозуміти читачам свою позицію щодо певної публічної особи чи події.

Зворотній бік політичної реальності, проте далеко не міфічний часто використовуються у карикатурах, пародіях, сатиричних програмах, таких як, наприклад, «Кукли» на каналі НТВ, мультсеріал про український політикум «Великі перегони» та «Казкова Русь» на каналі «1+1», мультиплікаційні ролики з політичним підтекстом про Сімпсонів у США. Це водночас легкий жанр політичної реклами з глибоким змістом, який надає розуміння всім учасникам політичної діяльності.

Найефективнішим засобом політичної пропаганди й антитехнологій у сучасному світі стало телебачення (ТБ). Воно дозволяє монтувати картинку, яка впливає на свідомість і емоції [9, с. 117]. Маніпулятивний вплив припускає ретельний відбір і спеціальне компонування тексту, який викликає позитивні або негативні асоціації, що дозволяє впливати на сприйняття інформації аудиторією ЗМІ.

Радіодискурс - звук у радіокомунікації є одним з головних засобом передавання інформації і має надзвичайний вплив на підсвідомість людини. Це дає слухачам можливість уявити себе безпосередніми учасниками події, пофантазувати, домислити. У радіодискурсі використовують всі можливі вербальні та невербальні засоби для створення акустичної картини дійсності. Це шуми, музика, монтаж, тон, ритм, темп мовлення, природні та психологічні паузи, тембр, логічний і фразовий наголоси. Радіожурналіст повинен вибирати такі форми комунікації, які б створювали ілюзію звернення до великої аудиторії загалом і до кожного слухача зокрема.

Інтернет і соцмережі. Популяризація мережі Інтернет в суспільстві, відносна дешевизна його застосування в політичних цілях, миттєвість та масштаб охоплення зробили цей вид медіапростору в останні роки одним з головних, а подекуди й визначальним джерелом маніпуляції масовою свідомістю. Найбільшою популярністю використання Інтернет-технологій, зокрема соціальних мереж може слугувати кампанії С. Тігіпка, Ю. Тимошенко та О. Ляшка.

Преса. Друковані ЗМІ часто стають одним із засобів маніпулювання громадською свідомістю. Проаналізувавши вибрані тексти, можемо дійти до висновку, що подача матеріалів в масових виданнях дещо відрізняється. Якщо періодика «з ім'ям» пам'ятає про етичні принципи журналістики і не йде на порушення законодавства, то робота масових видань не рідко полягає у подачі агітаційної інформації «Комсомольська правда в Україні» та проявляються риси джинси, що є порушенням журналістської етики.

Володіння стратегіями та тактиками входить у прагматичну компетенцію адресанта: чим більше він компетентний у мові та мовленні, у застосуванні постулатів й правил спілкування, тим різноманітніші та гнучкіші його стратегії і тактики й тим успішніше він досягає своїх цілей. Чим більше офіційна обстановка спілкування та соціальні ролі адресантів, тим жорсткіші сценарії, стереотипніше їхній каркас та суворіший контроль за стратегіями і тактиками. Стратегічний план та тактичні ходи тісно зв'язані [9, с. 112].

Реальної конкуренції виборчим програмам кандидатам у президенти чи депутати не існує. Це пояснюється тим, що за плечима кандидатів і партій немає реальних і конкретних справ, завдяки яким вони могли б себе рекламувати. А отже, використовуються технології політичного маніпулювання. Розрахунок навіть у «чистих» технологіях робиться на маніпулювання почуттями виборців, їхніми страхами та надіями, на ірраціональні мотиви голосування. Таким чином, можна говорити про тенденції театралізації політики.

У зв'язку з цим Р. Блакар виділяє такі «інструменти влади, які має у своєму розпорядженні відправник інформації», тобто мовні прийоми, які можуть сприяти здійсненню впливу: вибір слів і висловів, вибір граматичних форм, вибір послідовності, суперсегментні характеристики (наголос у реченні (емфаза), тон наголосу та ін.), використання політичної символіки, вибір передумов, які приховані чи маються на увазі, широке використання різноманітних мовних зворотів («панове», «товариші» чи «паноее--тоеариші» - з іронією) [8, с. 44].

Ефективними засобами створення станів свідомості через відображення сугестії та персуазивності є звук та світло певних частот. Відомо, що в гіпнотичному стані людина найефективніше піддається сугестії, а гіпнотичний стан може бути навіяний музикою певної частоти. Цим зумовлені популярність розміщення реклами на концертах, залучення музикантів до передвиборчих кампаній. На виборах 2007 р., дану техніку було вже опановано. Між музичними номерами раз по раз лунали заклики ведучих «Скажемо виборам «так»!». До речі, ритм самої музики якраз підпадав під визначення «гіпнотичний». Побудова іміджу політичного суперника є однією з найпоширеніших маніпулятивних технологій, тому «походження нині забезпечується рекламою» [9, с. 116].

Негативний зміст політично-мовних явищ відображається в основних принципах популізму, що є також маніпулюванням громадською думкою. Популізм як форма мобілізаційних та маніпулятивних комунікативних практик реалізується за допомогою вербальних і невербальних методів (промови, виступи, коментарі, реклама, буклети, проспекти, відеоролики тощо).

Наступний вид інформаційно-комунікативної технології - політична реклама має наблизити лідера до мас, показавши його позитивний імідж. Однак, на відміну від реклами комерційної, політична реклама часто містить неприємну критику опонента. За твердженням деяких фахівців, подібний метод справляє більш ефективний вплив на виборців, ніж позитивна реклама. Політична реклама сьогодні - це не тільки ТВ-кліпи, оголошення, листівки, плакати, direct-mail і щити. Це - формування псевдоподій, інформаційних мотивів для того, щоб «стирчати» на телеекранах і інших ЗМІ. Відбувається залучення в передвиборну кампанію зірок шоу-бізнесу тощо. Політична реклама має на меті негативний контекст замінити на позитивний. Повідомлення більш дієві, якщо не лише намагаються переконати людей у небезпечності й вірогідності небажаних наслідків, але й пропонувати ефективну стратегію захисту, побудовану на позитиві. Таким чином, застосована у рекламних дискурсах мотивна лексика утворює семантичні комплекси з характерною позитивною/негативною цінністю, які виступають вербальним керуванням людською поведінкою [6, с. 143].

На ТБ за допомогою рекламних роликів - також маніпулювали свідомістю громадян і застосовували чорний PR. Партія регіонів завжди показувала у чорно-білому кольорі все, що було до їх правління та у кольоровому - рекламували себе. Батьківщина теж використовувала цей спосіб, не забуваючи давити на емоційний фон. Ролики Олега Ляшко малобюджетні й основна їх маса була більш популярна в Інтернеті, ніж на телебаченні. Але у своїх роликах він не підтримував нікого, вдаючись до відвертої зневаги всіх опонентів, що є одним з методів ефективної реклами.

Дискредитація політичного опонента діє значно ефективніше, ніж «біле» інформування про переваги того, чи іншого політика. Здебільшого у нас голосують «проти когось», а не «за». Тому на теренах нашої держави - чорний піар є ефективним, хоча і брудним способом агітації.

У сучасних ЗМІ часто вживаним є прийом плавної зміни смислового значення виразу, який реалізується за допомогою застосування евфемізмів та метафор. Евфемізми відволікають увагу реципієнта від забороненого поняття, приховують справжню сутність явища за рахунок створення нейтральної або позитивної конотації. Цьому можуть слугувати такі приклади: «знешкодити» -- «вбити», «обман -- спотворення істини». У текстах мас-медіа велику роль відіграють метафори, які є не тільки популярними та продуктивними засобами мовної виразності, а й одними з тактичних прийомів прихованої маніпуляції. Крім евфемізмів, у медіа-текстах також вживаються дисфемізми або пейоративні вирази для позначення поняття, яке містить негативну оцінку явища.

Вплив на свідомість реалізується за допомогою застосування «лозунгових слів», що являють собою ідеологічно, соціально чи політично значимі тексти, оформлені як короткі оціночні вирази, метою яких є зміна поведінки чи цінностей адресата. Ці мовні явища у російських ЗМІ мають вигляд іронічного «обігрування»: «Бандитам тюрми», «Від стабільності до добробуту», «Приєднуйся до команди нових лідерів», «Від успіху людини -- до успіху країни». Неологізмами «укр» (скорочення українець), «укроп» у російських та проросійських ЗМІ мали на меті принизити, образити українського воїна-захисника держави та її кордонів. Однак, відбулася ще одна мовна метаморфоза: термін під варіантом розшифрування «український опір» набув широкої популярності та позитивного змісту в українському сегменті Інтернет, тобто в українському мовному просторі евфемінізувався і навіть дав назву одній з молодих політичних партій українського полі- тикуму. Оказіоналізми: «клінтонівець», «кнопкодав», «Бандерштат», «кучмізація», «жириновщина», «олігар- хіада», створюючи здебільшого негативне розмите лексичне значення, як напрочуд долинають до свідомості виборця.

Передвиборча діяльність має на меті досягнення такого впливу на свідомість людей, який сформував би прихильне ставлення електорату до певних політиків та їхніх ідей. Саме для цього й використовуються виборчі технології, зокрема, методи нейролінгвістичного впливу (програмування) на підсвідомість виборців задля зниження рівня критичності їх мислення [9, с. 120].

Для вкорінення соціальних міфів технологія маніпулювання передбачає використання багатющого арсеналу конкретних методів впливу на свідомість людей. До них належать пряме підтасування фактів, замовчування небажаної інформації, поширення брехні і наклепу, а також більш тонкі, рафіновані засоби: напівправда, навішування ярликів.

Застосовування методів маніпулятивних технологій таких, як метод фрагментації (максимальним вираженням методу фрагментації слугує прийом «білий шум»), метод створення фактів, метод історичних аналогій, метод «закидання багном», метод семантичного маніпулювання (використання дезінформації).

Протидіяти політичному маніпулюванню суспільною свідомістю можливо тільки тоді, коли буде підвищуватися політична культура українського суспільства, буде вдосконалене виборче законодавство, посилений суспільний контроль за виборами.

Отже, вивчення питання політичної комунікації як мотивованої послідовності мовленнєвих прийомів у боротьбі за владу в останні роки і до сьогодні має значний науково-практичний інтерес. Розробка різних аспектів цієї проблеми, враховуючи широке коло джерел, уможливила не тільки проаналізувати суть поняття «політична мова», «мовна маніпуляція», «мовний вплив у виборчій кампанії», а й визначення видів, типів та методів маніпулятивних комунікативних технологій, які використовуються під час виборчих кампаній, ознайомлення з найвідомішим українським досвідом розробок з проблем мовного виборчого маніпулювання.

мова комунікативний політичний

Список використаних джерел

1. Баранов А. Н. Метафора как инструмент исследования общественного сознания и политического мышления /А.Н. Баранов [Електронний ресурс]. - Дата доступу: 11.01.2011 - Режим доступу: http://eesoeman.hse.ru/data/2011 /01/11/1214866967/ Baranov.pdf

2. Дейк ван Т. А. Язык, познание, коммуникация / Т. А. ван Дейк. - Б.: БГК им. И. А. Бодуэна де Куртенэ, 2000. - 308 с.

3. Дем'яненко М. М. Морально-етичний аспект популізму / М. М. Дем'яненко. // Парадигма пізнання: Гуманітарні питання. - 2015. - №3 (6). - С.48-49.

4. Денисова А. Ю. Чорний PR. Український досвід на прикладі парламентських виборів 2012 / А. Ю. Денисова // Філософія і політологія в контексті сучасної культури. - 2013. - Вип.6 (І). -С.14-18.

5. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием: учебн. пособие / С. Кара-Мурза. - К.: Орияни, 2003. - 500 с.

6. Кутуза Н. В. Формула впливу рекламного дискурсу / Н. В. Кутуза // Одеський лінгвістичний вісник. - 2014. - Вип.З. - С.138-145.

7. Нагорна Л. П. Політична мова і мовна політика: діапазони можливостей політичної лінгвістики / Л. П. Нагорна; НАЛУ Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень. - К.: Світогляд, 2005. - 315 с.

8. Петренко В. В. Методи впливу політичної мови / В. Петренко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка: Філософія. Політологія. - 2013. - №1. - 44-46.

9. Поліщук І. О. Маніпулятивний потенціал сучасних виборчих технологій / І. О. Поліщук // Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». - 2013. - №3 (17). - С.111-121.

10. Почепцов Г. Г. Имиджелогия / Г. Почепцов. - К.: Ваклер, 2001.- 700 с.

11. Хавкіна Л. М. Сучасний український рекламний міф: монографія / Л. М. Хавкіна. - Харків: Харківське історико- філологічне товариство, 2013. - 352 с.

12. Чік Л. Засоби мовного маніпулювання у сучасних ЗМІ [Електронний ресурс] / Л. Чік // Літературний процес: методологія, імена, тенденції. Філологічні науки. - 2015. - №5. - С.121-123. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ Litpro_2015_5_33

13. Шейгал Е. И. Семиотика политического дискурса / Е. И. Шейгал. - М.: Гнозис, 2000. - 326 с.

Размещено на Allbest.ru