Публічна політика й популізм у XXI столітті: приклад США та Франції

Марін Ле Пен послідовно дистанціювалася від антисемітизму, публічно назвала Холокост «вершиною варварства» (на противагу батьку, який називав газові камери «деталлю Другої світової війни»). Б.-А. Леві, послідовний критик популізму та Національного фронту, висловився про цю партію за нового керівника як про «крайньо правих із людським обличчям».

Сьогодні Марін Ле Пен, із дуже високим рейтингом, знов балотується в президенти. Вона виступає за референдум щодо членства Франції у Євросоюзі (підтримуючи вихід із європейської спілки), за відмову від евро та відновлення національної валюти, за вихід Франції з НАТО та максимально незалежну щодо США зовнішню політику. З погляду Ле Пен, глобалізація, євроінтеграція та вільна торгівля завдають шкоди французькій економіці, руйнують сільське господарство й інші традиційні галузі, тому вона захищає протекціоністську політику у сфері зовнішньої торгівлі. Також Національний фронт виступає проти планів приватизації комунальних підприємств та послуг [14].

Чи не найгострішим моментом внутрішньополітичної програми Марін Ле Пен є її позиція щодо іммігрантів. Кандидат від Національного фронту обстоює депортацію з країни тих, хто потрапив туди нелегально, мораторій на в'їзд нових переселенців, ускладнення доступу до французького громадянства. Рішуче відкидаючи мультикультуралізм, сьогодні Національний фронт, як і в минулому, прагне до гомогенного суспільства, асиміляції іммігрантів, водночас категорично відкидає звинувачення в расизмі. Крім цього, Марін Ле Пен, вихована в католицтві, виступає за послідовну секуляризацію французького суспільства й держави, вважає неприпустимою державну фінансову підтримку будь-якої релігії. Очевидно, що в умовах, коли католицтво вже давно й повністю відокремлене у Франції від держави, ідеться про намагання перешкодити подальшому поширенню в країні ісламу [15].

За керівництва Жана-Марі Ле Пена Національний фронт прийнято було визначати як ультраправу організацію. Очевидні підстави для цього давали його відверто антисемітська, почасти расистська позиція, а також різкий антикомунізм, що був актуальним у суспільно-політичних реаліях 1970-1980-х рр. Сьогодні Марін Ле Пен й очолювану нею партію фактично консенсусно кваліфікують як правих популістів, щоправда, подекуди також і як праворадикалів. На нашу думку, Марін Ле Пен безперечно властиві риси типового політика-популіста.

Першою з них є цілком популістський характер нападок Національного фронту та Марін Ле Пен на французький політичний істеблішмент і Брюссель (керівнищво Євросоюзу). Головним об'єктом їхньої критики став саме ЄС, його організатори та провідники. Для Ле Пен Євросоюз - сила, що нав'язує свою волю Франції та іншим європейським країнам, ігноруючи прагнення й інтереси «пересічних» людей. Лідер Національного фронту заявляла, що Лісабонський договір - «могильщик незалежності та ідентичності європейських націй». Марін Ле Пен навіть порівнювала ЄС із Радянським Союзом, заявляючи, що «Брюссельська стіна впаде так само, як впала Берлінська. ЄС, цей зразок утисків, зникне. Але народиться Європа вільних націй» [16].

За словами К. Верніке, автора часопису «Зюдоойче Цайтунг», для «здібної популістки» Ле Пен «достатньо висміювати правлячі вже потягом десятиліть партії і зневажливо називати їх “системою”, що зраджує народ. Верхом цих змов, як кожен день заявляє ця фальшива Жанна д'Арк, є те, що політичний клас у Парижі передав колись горду націю в розпорядження чужої влади - влади Євросоюзу і евро, цьому “холодному монстру” з Брюсселя». Ч. Грант,

реформ, ще у 2011 р. так писав про стиль виступів Марін Ле Пен: «Її мова співзвучна з мовою пересічної людини: вона на боці маленьких людей проти іноземців, міжнародної бюрократії і великих капіталістів». А такий дискурсивний стиль, риторика захисту «хороших» простих людей від поганих «інших», якоїсь «змови» є, як не раз зазначалося вище, одним із класичних симптомів популізму [13].

Популістською рисою сьогоднішньої діяльності Національного фронту та Марін Ле Пен є поєднання радше націоналістичної програми щодо проблем імміграції та культурного плюралізму з виразно лівими підходами до деяких економічних питань. Вони виступають проти приватизації, жорстко критикують засади вільної торгівлі, заявляють про потребу збереження тих високих соціальних гарантій, що їх має чимало французів. Марін Ле Пен заявляла, що сама угода про створення ЄС - «кат комунальної власності в ім'я культу прибутковості й вільної конкуренції - обох моральних ворогів суспільних інтересів».

За визначенням К. Верніке, Марін Ле Пен «користується... лівими ідеями для того, щоб виголошувати полум'яні промови проти капіталізму та крайнього лібералізму». Лідер Національного фронту говорила, що сьогодні лівіший і правий не значить більше нічого - і ліві, і праві за ЄС, євро, вільну торгівлю та імміграцію. Протягом тридцяти років ліві і праві були тими самими; справжній розкол зараз між тими, хто підтримує глобалізацію, і націоналістами». У своїй критиці і лівих, і правих опонентів Марін Ле Пен, як видається, діє суголосно зі своїм батьком, який рішучо нападав на істеблішмент обох головних політичних таборів, і, будучи категоричним антикомуністом, на виборах 1997 р. відкрито висловлювався за успіх лівих [13].

Можлива перемога Марін Ле Пен на президентських виборах поставила б під реальну загрозу саме існування Євросоюзу. Європейські часописи попереджають, що вихід із нього Франції призвів би європейську спілку до неминучого краху. Водночас популісти штибу Марін Ле Пен, атакуючи європейську єдність, зайняли переважно проросійську позицію і закликають, як і лідер Національного фронту, визнати анексію Криму, до «порозуміння» з Кремлем, а в нинішній міжнародній кризі звинувачують насамперед політику США (принаймні до обрання президентом Д. Трампа). Як і інші популісти, Марін Ле Пен не раз схвально висловлювалася про президента РФ, зокрема заявляла, що «ми (з Пугіним. - І К.) захищаємо спільні цінності: християнську спадщину і європейську цивілізацію».

Серед чинників, що привертають до російського режиму симпатії європейських популістів, зокрема і Марін Ле Пен, те, що Путін та його однодумці зробили ставку на націоналістичну політику й відкрито відкидають ліберальні цінності. Водночас московський режим і популістів споріднює ідея прямого народоправства (здійснюваного, вочевидь, популярним «вождем»), ворожість до складних інститутів, які, з їхнього погляду, перешкоджають реалізації «народної волі». Крім ідеологічних «точок дотику», на відверті симпатії французьких популістів до Кремля вплинули, варто думати, і чималі суми, отримані ними на виборчу кампанію через контрольовані Москвою банки.

Отже, коли популізм апелює до суспільних настроїв, тоді власне появляється спроба підлалітуватися під стереотипи масової свідомості й тоді популізм стає засобом завоювання влади. А підвладна маса потребує від влади, по-перше, опіки, турботи, догляду, патерналістського забезпечення базового комфорту - фізіологічного та психологічного, по-друге, установлення чи дотримання порядку, по-третє, надання сенсу колективному й індивідуальному існуванню, творенню привабливої спільної ідеї. Хоча це своєрідна ілюзія, але без неї суспільство не може нормально існувати, інакше воно впадає в стан аномії. Якщо ж влада не хоче чи не може запропонувати громадянам важливу й цікаву для них ілюзію, то ризикує втратити свою популярність, якщо, звісно, вона її має.

Джерела та література