7

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична еліта: кілька міркувань з приводу сутності поняття

В.В. Степанков

Анотації

В статті зроблена спроба проаналізувати різні підходи вчених для виокремлення політичної еліти з політичної системи суспільства.

Ключові слова: політична еліта, статусно-функціональний, ціннісний. альтиметричний, меритократичний.

В статье сделана попытка проанализировать различные подходы ученых для выделения политической элиты с политической системы общества.

Ключевые слова: политическая элита, статусно-функциональный, ценностный, альтиметрический, меритократический.

Основное содержание исследования

Очевидно, без перебільшення можна констатувати той факт, що проблема “еліта” і все, що пов'язане з нею, продовжує викликати велику зацікавленість у середовищі українських різноманітних гуманітарних напрямків: істориків, політологів, соціологів тощо. І, хоча написано чимало робіт, феномен такого соціального явища як “еліта” ще тривалий час залишатиметься епіцентром прискіпливої уваги через свою суперечливу й неоднозначну оціночну характеристику. У даному повідомленні висловимо кілька власних міркувань щодо поняття “політичної еліти”, не претендуючи, зрозуміло, на їх універсальність чи істину.

Досліджуючи проблематику еліти, російські вчені Г. Ашин й Б. Охотський виділили кілька головних підоходів до визначення сутності цього поняття - статусно-функціональний, ціннісний, соціально-класовий й соціокультурний¹. Ми зупинимося на характеристиці найпоширеніших поміж них - статусно-функціонального та ціннісного. На думку згаданих дослідників, прихильники статусно-функціонального підходу розглядають еліту через призму “соціального статусу людини”, того, яке вона займає місце у владних структурах, яку виконує роль в прийнятті тих чи інших рішень і як нею реалізуються управлінські функції. Вчені наводять характеристики й інших дослідників: С. Келлер (це меншість, що виконує найбільш важливі функції в суспільстві, має найбільшу вагу і вплив), П. Шарана (це меншість населення, яка приймає найважливіші рішення в суспільстві і керує більшістю), О. Гаман-Голутвіної (особлива категорія людей, що володіють владою незалежно від того, які фактори обумовлюють входження у владу - походження, стан чи заслуги). На їхню думку, до прихильників ціннісної позиції можна віднести “духовний аристократизм, особистісну перевагу (культурно-освітню, морально-вольову, фізичну) одних людей над іншими, стиль володарювання².

Вітчизняний історик О. Струкевич, торкаючись у своїй роботі політико-культурних орієнтирів Української держави другої половини XVII - XVIII ст., відзначає, що “під поняттям “політична еліта" ми матимемо на увазі ту соціальну групу" - далі він наводить цитату двох інших українських вчених Б. Кухти та Н. Теплоухової, - “яка безпосередньо або опосередковано бере участь в прийнятті й організації виконання політичних рішень”³. Його міркування тісно переплітаються з такими категоріями, як “політичний клас” та “правлячий клас”, оскільки вони широко використовуються політичною наукою⁴. Аналізуючи головні базові підходи щодо визначення поняття “політична еліта”, історик надає перевагу структурно-функціональному, відхиляючи значимість “мо - рально-оцінюючих” чинників. Адже поняття “еліта”, на його думку, означає “кращий”, “добірний”, “обраний”, а цими характеристиками можна користуватися, якщо “описати політико-управлінські якості, задіяних у сфері політики професіоналів”, бо особистісні й моральні критерії можуть “виявитися повністю непридатними”, якщо відштовхуватися від семантичного перекладу цього слова, тобто як “кращого”, “добірного”, “обраного”⁵. Таким чином тлумачення “політичної еліти”, опираючись на ціннісний підхід, є недоречним. Так вважає О. Струкевич, так вважають й Г. Ашин й Б. Охотський та чимало інших вчених. На переконання двох останніх, “ціннісна інтерпретація еліти має більше недоліків, ніж статусно-функціональна”. Мовляв, її прихильники переконані в тому, що суспільством керують “мудрі, далекоглядні, найдостойніші”. Але ж дослідження учених спростовують подібні висновки, тому що ті, котрі управляють, часто є жорстокими, цинічними, владолюбними людьми, які “. не гребують жодними засобами для досягнення своєї мети. ”⁶. Як бачимо думки Г. Ашина, Б. Охотського і О. Струкевича співпадають.

Суперечки навколо поняття “еліта” зайшли в такий лабіринт визначень, що почали лунати висловлювання взагалі про доречність вживання цього терміна, принаймні в історичній науці. Так, наприклад, О. Штейнле, торкаючись радянського періоду нашої історії, запитує:". як же співвідноситься еліта, яку виділяє дослідник, з іншими соціальними групами (номенклатурою, бюрократією, інтелігенцією тощо)? І над “елітою" нависає загроза перетворитися на “паперову" групу, що існує лише в уяві дослідника і анітрохи не пояснює соціальну структуру радянського суспільства”. А відтак стверджує: “Тому багато істориків уникають цього терміна, вважаючи достатній понятійний апарат”⁷. Далі наводить міркування М. Дорошка, сенс якого полягає в тому, що проблема “еліти” має бути прерогативою вивчення політологів і соціологів,". а історики мають користуватися поняттями, вживаними в той період, який вони досліджують”⁸. Подібну точку зору можна зустріти у роботі І. Смірнової, котра звертає увагу дослідників на те, що окремі вчені відзначають ненауковість цього терміна (незважаючи на його поширення в політології й соціології) й пропонує, що словосполучення “керуюча еліта" можна замінити на “вислів “зверхвлада. ”⁹.

Можливо, справді термін, запропонований А. Парето, є не зовсім вірним і не вдало окреслює верхівку суспільства? Як ставлять питання Г. Ашин і Б. Охотський,". якщо поняття еліта навіть за визнанням багатьох елітаристів малооб'єктивний, невизначений, якщо термін обтяжливий своєю етімологією., то чи не краще взагалі відмовитися від цього терміна”. Відповідаючи на нього, вони закликають колег не робити поспішних висновків. “Спробуємо підійти до проблеми з іншої сторони. ”¹⁰. І ми зробимо спробу, скориставшись зручною нагодою, подивитися на проблематику “еліт" з дещо іншого боку. Це стосується ціннісного підходу, який, як ми вже знаємо, є одним з базових для розкриття “еліти” як соціально-політичного феномена, і який критикується й відкидається при спробі зробити його наріжним у розумінні владної вертикалі державницького організму. На наш погляд, зовсім необов'язково прив'язувати ціннісний підхід до моральних категорій. Погоджуючись з міркуванням О. Струкевича не включати “морально - оціночних складових" до поняття “політична еліта”, водночас автоматично не стаємо на платформу прихильників її структурно-функціональних тлумачень. Адже такі семантичні поняття “еліти”, як “кращий”, “добірний”, “обраний” легко входять в прокрустове ложе ціннісного підходу, якщо розглядати їх саме під кутом зору “політико-управлінської якості”. Не слід забувати того важливого факту, що саме вони є головними “. у сфері політики професіоналів”¹¹, а відтак переобтяжувати їх особистісними й моральними чинниками не варто.

Крім того, доцільно пам'ятати, що моральні критерії політичної діяльності, особливо в епохи політичних потрясінь, міжусобиць, революцій, формування держав, коли доводиться мати справу з жорстокими та підступними супротивниками, неминуче прирікали “моральних” державних діячів на поразку. І не випадково. Адже мораль дуже часто втримує людську природу від неблаговидних вчинків, що безперечно робить для неї честь, якщо відштовхуватись від головних принципів християнської моралі й етики у звичайних ситуаціях повсякденного життя. Але в тенетах політичної боротьби опора на моральний стержень часто виявляється надто крихкою в протистоянні з тими, хто керується формулою “мета виправдовує засоби”. В цьому випадку доречно буде згадати слова видатного італійського мислителя епохи Середньовіччя Н. Макіавеллі, котрий радив правителям навчитися “. розвивати в собі уміння ухилятися від добра і в силу необхідності використовувати це вміння”¹². Інакше державний діяч “неминуче загине, зустрічаючись з людьми, далекими від добра”¹³. Ми знаємо з історії України, що ціла плеяда таких видатних державотворців, як В. Великий, Я. Мудрий.В. Мономах, Р. Мстиславович, Д. Галицький, Б. Хмельницький, П. Дорошенко, займаючись державними справами “ухилялася від добра”, діючи жорсткими, а часто й жорстокими методами. Інша річ, що останні також повинні мати певні розумні міри.

Намагаючись охопити всі наявні аспекти, пов'язані з “еліто - творенням”, вчені пропонують різноманітні критерії для більш точнішого виокремлення еліти з політичної системи. Особистої уваги заслуговують два з них: альтиметричний та меритократичний. Прихильники першого критерію запевняють, що група людей називається елітою, бо вона". розташовується - по вертикальному розрізу будови суспільства - наверху”¹⁴. Мовляв, особи при допомозі влади піднімаються наверх і володіють нею, тому що перебувають наверху. Цей критерій тісно переплітається, як можна здогадатися, зі статусно-функціональним підходом виділення еліти. Протилежного погляду дотримуються прибічники меритократичного критерію, вбачаючи в ньому більш вдалу спробу виокремлення еліти, роблячи акцент на певних якісних показниках, що надають право цим людям володіти владою¹⁵. До цього, зазвичай, схиляються шанувальники ціннісного підходу.

Безумовно, не можна не погодитися з тими, хто говорить про недосконалість чи наявність слабких місць для критики, як статусно-функціонального (альтиметричного), так і ціннісного (меритократичного) підходів (критеріїв) тлумачення “політичної еліти" або “еліти”. Розв'язання всього вузла накопичених суперечностей способом об'єднання двох основних підходів (критеріїв) в одному також видається малоймовірним. За визнанням Г. Ашина й Б. Охотського, такий підхід “в принципі нежиттєздатний”¹⁶. Проте, вибираючи між двома полюсами, вчені роблять свій вибір на користь альтиметричності¹⁷, тому що в політичній системі перебувають особи, яким притаманна ціла низка негативних властивостей “занадто часто це жорстокі, цинічні, користолюбні, владолюбні особи, котрі не гребують “жодними засобами для досягнення своєї мети”. Внаслідок чого постає питання, яке, на думку Г. Ашина та Б. Охотського, ламає конструкцію ціннісного підходу: “Але якщо вимога мудрості, доброчесності, для еліти - норма, яка повністю відкидається реальністю, тоді нехай нас пробачать за каламбур - яка цінність ціннісного підходу? ”¹⁸. Як на наш погляд, цей “каламбур" не має під собою беззаперечних аргументів. Врешті-решт, вочевидь, слід погодитися з тим, що власне “доброчесність” не є основою перебігу політичних процесів чи діяльності політиків. І взагалі недоцільно перетворювати політичний ареопаг на такий собі пантеон безгрішних істот, життя яких базується виключно на засадах людинолюбства. В арсеналі дій представників політичної еліти використовуються різні інструменти, включаючи жорстокість, підступність, цинізм тощо. Вочевидь, також слід збагнути, що її складають владолюбні особи (ті, котрі не люблять влади, як правило, не потрапляють до її складу). І сутність розв'язання проблеми, припускаємо, полягає в тому, аби визначати “цінність" якості еліти не в площині моральних імперативів, а її спроможністю успішно розв'язувати стратегічні функції щодо розвитку суспільства в його інтересах в цілому; в інтересах більшості населення. У світлі сказаного дозволимо собі висловити міркування, що під політичною елітою слід розглядати групу людей, котрі, займаючи владні посади в країні, якісно й ефективно виконують свої функціональні завдання, кваліфіковано розв'язують життєво важливі проблеми, що в кінцевому результаті й приносить суспільству цінність, тобто позитив як для населення, так і для функціонування політичної системи країни в цілому.

політична еліта вчений підхід

Примітки

1. Ашин Г.К. Курс элитологии / Г. Ашин, Б. Охотский. - М.: ЗАО "Спорт - академпресс", 1999. - С.123.

2. Там само.

3. Струкевич О. Політико-культурні орієнтації еліти України-Гетьманщини (інтегральний погляд на питання) / О. Струкевич. - К.: Інститут історії України. 2002. - С.6-7.

4. Там само.

5. Там само.

6. Ашин Г.К. Указ. соч. - С.126-127.

7. Штейнле О.Ф. Еліта та розподіл суспільного капіталу / О.Ф. Штейнле // Наукове видання. Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету ХХІІІ тематичний випуск. Політична еліта в історії України. - Запоріжжя: Просвіта, 2008. - С.69.

8. Там само.

9. Смирнова И.С. Образ лидера и политической элиты в процессе Великобритании / И.С. Смирнова. - Издательство С. - Петербургского университета, 2006. - С.42.

10. Ашин Г.К. Указ. соч. - С.144.

11. Струкевич О. Назв пр. - С.6.

12. Макиавелли Н. Государь / Н. Макиавелли. - М., 2002. - С.72.

13. Там само.

14. Сартори Дж. Меньшинство и житье / Дж. Сартори // Политические исследования: Полис. - М.: РАИ. - 1993. - № 2. - С.81.

15. Там само.

16. Ашин Г.К. Указ. соч. - С.128-129.

17. Там само.

18. Там само.

Размещено на Allbest.ru