Досвід Сінгапуру та Гонконгу в боротьбі з політичною корупцією

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОСВІД СІНГАПУРУ ТА ГОНКОНГУ В БОРОТЬБІ З ПОЛІТИЧНОЮ КОРУПЦІЄЮ

І.В. КУШНАРЬОВ

Політична корупція на сьогодні все ще залишається невід'ємним атрибутом повсякденної діяльності сучасних політичних акторів. Вона притаманна тією чи іншою мірою як для найрозвиненіших, так і для найвідсталіших держав планети. Проте окремим із них вдалося за останні півстоліття домогтися вражаючих успіхів у антикорупційній боротьбі: чи то демократичними реформаційними перетвореннями, чи завдяки жорстким, авторитарним методам. До таких держав, які можуть пишатися результатами боротьби з політичною корупцією, відносяться й два «азійські тигри» - Сінгапур і Гонконг. їх антикорупційні стратегії мають чимало спільного. Але головною причиною, яка викликає наш дослідницький інтерес, є все ж їх результативність. Ці держави продемонстрували дієві антико- рупційні механізми у політиці, а тому їх досвід заслуховує на вивчення з метою можливого використання в Україні.

Ми опиралися на дослідження щодо Сінгапуру (Л. Гладченко, А. Поліщук, А. Сиротін, Д. Ткачук, Л. Шмаль та ін.) та Гонконгу (М Харичева, Ю. Лавренюк та ін.). Окремо виділимо творчий доробок сінгапурського прем'єр-міністра Лі Куан Ю, який був головним генератором антикорупційної боротьби. Водночас звернемо увагу на два моменти: 1) дослідницький аналіз згаданих авторів стосувався найперше корупції у широкому її розумінні без звуженого акценту саме на політичній компоненті цієї протиправної діяльності; 2) сінгапурській антикорупційній моделі приділено значно більше наявних у політичній науці досліджень, в той час як досвід Гонконгу, який теж міг би бути цінним для України, вивчений недостатньо.

У дослідницьких аналізах проблематики політичної корупції на пострадянському просторі, наводять найперше для показу масштабу проблеми для порівняння найперше Сінгапур середини XX століттяі, і водночас ставлять цю державу (як і Гонконг) за приклад успішного антикорупційного проекту². З огляду на це досвід цих держав потребує аналізу під ракурсом вивчення саме політичної корупції у названих державах.

У часи, коли Сінгапур був британською колонією, усезагальна корумпованість була соціально прийнятним, повсякденним явищем. Ризик для корупціонера бути викритим і покараним був мізерним. Антикорупційна боротьба у Сінгапурі розпочалася ще у 1871 році з прийняття кримінального кодексу (англ. Penal Code of the Straits Settlements), де корупцію було оголошено поза законом. Згодом корупція була визнана серед тих проблем, із якими не справилася британська колоніальна влада. Цьому, як припускають дослідники³, було три причини: 1) тогочасні сприятливі умови для корупції; 2) невисокий рівень зарплат; 3) незначна ймовірність розслідування та покарання. Та й громадська думка того часу толерувала корупцію: панувало типове для більшості азійських країн терпиме ставлення до неї; корупційні дії «були радше нормою, причому для усіх верств суспільства»⁴. Сінгапур перебував у вкрай складній економічній ситуації, яка ще більше сприяла масштабній корупції різних її видів.

Прорив відбувся, коли Партія народної дії, перемігши на виборах (1959), сформувала уряд та ініціювала Акт протидій корупції (Prevention of Corruption Act, POCA, 1960). На сьогодні Сінгапур є серед найменш корумпованих держав світу. Ще у 1996 році Служба консультацій із політичних та економічних ризиків (Political and Economic Risk Consultancy, PERC) визначила за Сінгапуром третє місце (після Швейцарії та Австралії) у переліку найменш корумпованих країн світу. З резюме PERC: «У всіх країнах існує антикорупційна законодавча база, але ні в одній із них закон не дотримується так чітко та неухильно, як у Сінгапурі. Корумповані чиновники, особливо високопосадовці, зіштовхуються у Сінгапурі з протидією небаченої суворості»⁵. За даними «Transparency International», у рейтингу 2016 року держав (індекс сприйняття корупції; англ. The Corruption Perceptions Index) Сінгапур був на 7-й позиції (це держава-лідер серед азійських держав): 2016 - індекс 84; за роки проведення замірів цього індексу щодо Сінгапуру він істотно не коливався.

Відзначимо, що боротьба з різними видами корупції, у т. ч. й політичною, традиційно є важливою темою внутрішньополітичної боротьби багатьох азійських держав. Але у більшості із них, найперше у держав-сусідів і партнерів Сінгапура по АСЕАН (Філіппіни, Малайзія, Таїланд та ін.), ця боротьба обмежувалася періодами підготовки та проведенням виборів, а потім зводилася нанівець або ж до проведення коротких за часом і звужених за цілями популі- стичних пропагандистських кампаній задля зведення рахунків із політичними конкурентами. Л. Гладченко6 як приклади наводить корупційні афери кланів президентів Х. М. Сухарто (Індонезія), Ф. Маркоса та К. Акіно (Філіппіни), Ро Де У (Південна Корея), прем'єр-міністра Т. Чинавата (Таїланд) та ін.

Як зауважував прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю у своїх мемуарах, «політична корупція у Сінгапурі особливо увиразнювалася під час підготовки та проведення електоральних кампаній різного рівня. Тоді змагальність ідей, програм кандидатів на виборні посади часто витіснялися «конкуренцією гаманців»⁷. Сінгапурські очільники усвідомлювали, що така «комерційна демократія», зумовлена чималими витратами на виборчу кампанію, запускає в дію двигун корупції, адже електоральні капіталовкладення спонсорів мають неодмінно конвертуватися у позаконкурентні урядові контракти і незаконні преференції, наділення посадами. Висока вартість виборів визнавалася прокляттям багатьох азійських держав.

Уже після перших виборів у незалежному Сінгапурі очільники держави оприлюднили всю інформацію про доходи, нерухомість, комерційні інтереси тощо. А приймаючи присягу, члени першого уряду одягнули білий одяг, символізуючи чесність, чистоту поведінки в особистому та громадському житті.

Антикорупційне законодавство Сінгапура (Закон «Про запобігання корупції»8 та ін. акти) передбачає розширене визначення неправомірної вигоди. Зловживати своєю владою стало дорого та кримінально карано: підвищувалися максимальні штрафи за корупцію в десять разів; завідомо неправдиві свідчення у антикорупційних справах стали злочином, що карався тюремним ув'язненням і високим штрафом тощо. Уряду Лі Куан Ю вдалося досягнути цілковитого нетолерування корупції громадськістю. Влада на практиці показала: якщо порущення будуть виявлені, то жодна посада не є порятунком від покарання.

Головним органом, який було створено у 1952 році для боротьби з корупцією, є Бюро з розслідування випадків корупції (БРВК; англ. Corrupt Practices Investigation Bureau), яке вивчало найперше корупцію у вищих ешелонах влади. БРВК, наділене надзвичайними повноваженнями, стало безпосереднім виконавцем політичної волі уряду Сінгапуру у справі викорінення політичної та інших форм корупції. Це Бюро виконує водночас превентивну та репресивну функції.

Мабуть, успіх Сінгапура зумовлений найперше волею та послідовністю вищого керівництва держави, а також запровадженим (всупереч світовій практиці) принципом «презумпції винуватості» для державних службовців. Останнє передбачає, що усіляке «заохочення» чиновника розглядається як корупційний стимул (винагорода за послуги), допоки не буде доведене зворотнє; доказування невинуватості покладається на самого підозрюваного. Така стратегія для боротьби з корупцією, є радше авторитарною, але дієвою. Адже завдяки цьому, а також волі керівництва держави до змін, суспільна хвороба, якою є корупція, у Сінгапурі успішно долається. На останньому чиннику акцентує й українська дослідниця Л. Шмаль, котра до системи чинників протидії корупції у Сінгапурі віднесла: «наявність жорсткої політичної волі у лідерів країни; прийняття ефективного антикорупційного законодавства; застосування дієвих адміністративних заходів; створення спеціалізованого інституту по боротьбі з корупцією»⁹.

Сінгапур підійшов до проблеми боротьби з політичною корупцією з пріоритетним завданням найперше викорінити саме ті умови, які сприяють їй, а не лише кримінально переслідувати корупціонерів. Антикорупційна стратегія Сінгапуру ґрунтується на принципі «логіка у контролі за корупцією»¹⁰, тобто «...спроби викорінити корупцію повинні ґрунтуватися на прагненні мінімізувати або виключити умови, що створюють як стимул, так і можливість, нахили особистості до вчинення корумпованих дій»¹¹.

У цій державі відсутні жодні імунітети щодо розслідування справ найвищих посадовців, політиків; контроль за доходами суб'єктів політичної корупції є перманентний, а не фрагментарний (як-от у деяких державах про це «згадують» лише під час виборчої кампанії, особливо при пошуку компромату на політичних опонентів). За роки антикорупційної кампанії було чимало гучних обвинувачень високопосадовців, наприклад, щодо міністра національного розвитку Так Кіа Гана, міністра охорони довкілля Ві Тун Буна, міністра національного розвитку Те Чінг Вана та ін.

Для боротьби з корупцією у Сінгапурі також вдалися до забезпечення фінансування державних службовців, підняття розміром оплати престижності їх роботи. Тут можемо процитувати сінгапурського державця, першого прем'єр-міністра цієї держави Лі Куан Ю: «Невелика влада, надана людям, які не можуть гідно прожити на свою зарплату, створює стимули для її невірного використання»¹². Оплата праці прем'єр-міністра Сінгапуру (бл. 600 тис. амер. дол.) значно перевищує винагороду очільників провідних держав світу. Втім, потрібно враховувати, що у багатьох державах офіційна зарплатня не є основою доходу перших осіб держави (є різні пільги, котрі у Сінгапурі мінімізовані)13. Усякі пільги та привілеї сприймаються як такі, що псують людину, роблять її пристосуванцем, а це розглядається як одна з причин, що породжує політичну корупцію. Сінгапурські міністри відповідальні перед прем'єр-міністром, щопівроку декларуючи доходи (свої та членів сім'ї). У випадку, якщо у прем'єра є сумніви у доброчесності членів свого кабінету, ним ініціюється службове розслідування. В цілому сінгапурський досвід довів, що адекватна винагорода життєво важлива для підтримки чесності та моральності політиків, високопосадовців.

Отже, сінгапурському суспільству вдалося створити клімат чесності та відкритості, який перевів політичну корупцію у категорію соціально неприйнятних явищ. Однак, досвід цієї держави, попри те що його можна ставити у приклад, у повній мірі не є адаптивний (з огляду на різні національні особливості) для більшості держав світу, для яких проблема політичної корупції залишається на порядку денному.

Дослідниця С. Роуз-Аккерман ставить як Сінгапур, так і ще одну азійську державу - Гонконг, як приклад тих держав, які створили успішні незалежні антикорупційні органи, які підпорядковуються напряму тільки главі уряду чи парламенту¹⁴. У Гонконгу корупція усіх рівнів і видів була довший час характерною особливістю: ще наприкінці 50-х - на початку 60-х років XX століття корупція повністю охоплювала державний (як і приватний) сектор. Як у випадку зі Сінгапуром, у тогочасному Гонконгу корупція була стилем життя, необхідним для виживання. Про тогочасні обсяги політичної корупції в Гонконгу говорили образно: мовляв, можна «заскочити в автобус» (тобто, активно долучитися до корупційних практик), чи «бігти позаду» (бути аутсайдером, не включеним в усталену систему правил політичної гри), але не можна «стояти перед автобусом, що рухається уперед» (себто, противитися, скаржитися).

Поштовхом до змін була економічна та демографічна криза початку 1970-х років, яка зумовила наростання протестних настроїв населення, а також хвиля протестів 1973 року, зумовлених втечею з держави підозрюваного у корупції високопосадовця. У 1974 році було утворена Незалежна Комісія з боротьби з корупцією (НКБК; англ. The Independent Commission Against Corruption). Методом боротьби з корупцією було обрано не лише репресивний шлях покарань, а й заходи запобігання корупційним практикам. Успіх антикорупційної боротьби уможливився завдяки послідовній підтримці держави: як і в Сінгапурі проявилася політична воля вищого керівництва.

На сьогодні Гонконг відноситься до «найчистіших» держав Азії (відповідно до Індексу сприйняття корупції); поступаючись у показниках лише Сінгапуру. За результатами опитувань громадської думки15, діяльність Незалежної Комісії з боротьби з корупцією схвалюють близько 99 % опитаних, які вірять у ефективність цього органу. Понад 90% усієї інформації про неправомірні корупційні дії мають своїм джерелом саме громадськість¹⁶. А ще недавно (початок 70-х років) менше третини громадян готові були надати дані, які стосувалися особисто себе.

Для гонконгських високопосадовців, як і для сінгапурзьких, відмінена презумпція невинуватості. Фактично діють закони на взірець військового трибуналу за наявності щодо особи обґрунтованої підозри. У Гонконгу перестали переслідувати тих, хто дає хабар (тобто винен завше чиновник). У Гонконзі вважають, що основою антикорупційного успіху стало не стільки створення та діяльність НКБК, скільки «реальний громадянський контроль за діяльністю цієї комісії, який не дав їй стати частиною кримінальної мережі»¹⁷.

Висновок з вивчення досвіду цих країн можна зробити такий: для мінімізації політичної корупції необхідна воля і неухильна послідовність, персональний позитивний приклад вищого керівництва держави; як показує досвід названих держав жорсткі авторитарні методи усе ж приносять доволі швидкий результат

політичний корупція сінгапур гонконг

Література

Prevention of Corruption Act. URL: http://www.asean hrmech.org/downloads/singaporePrevention_of_Corruption_ Act.pdf

Шмаль Л. Сінгапурська модель протидії корупції: досвід для України // Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2015. № 2. С. 110.

Номоконов В. А. Организованная преступность: тенденции, перспективы борьбы. Владивосток: Изд-во Дальневост. ун-та, 1999. 304 с.

Ткачук Д. Досвід боротьби з корупцією. Сінгапур. URL: http://www.pravda.com.ua/columns/ 2014/12/5/7046467/

В Сингапуре карманы чиновников проверяют руки правосудия. URL: https://www.novayagazeta.ru/articles/2006/10/12/27619-v-singapure- karmany-chinovnikov-proveryayut-ruki-pravosudiya

Роуз-Аккерман С. Коррупция и государство. Причины, следствия, реформы; [пер. с англ. О. А. Алякринского]. Москва: Логос, 2003. 356 с.

ХаричеваМ. С. Борьба с коррупцией: опыт Гонконга. URL: https://xn-80aaifradibgfzb7br.xn-b1agajc0ayikbb.xn-b1aew.xn- p1ai/upload/site126/document_file/3cSPxGEDrj.pdf

Yeung J. Au. Fighting Corruption - The Hong Kong Experience. URL: http://unpan1.un.org/intradoc/groups/ public/documents/apcity/unpan002750.pdf

ЛавренюкЮ. Досвід запобігання та протидії корупції у країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону // Ефективність державного управління. 2014. Вип. 39. С. 44-45.

Размещено на Allbest.ru