Модернізація системи публічної влади в процесі децентралізації: європейський досвід
Дослідження напрямів та механізмів децентралізації в Україні в сучасний період. Досвід децентралізаційних реформ, проведених у Великобританії, Німеччині, Франції та Скандинавії. Основні концепції децентралізації: деволюції, деконцентрації та делегування.
| Рубрика | Политология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.08.2018 |
| Размер файла | 30,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МОДЕРНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В ПРОЦЕСІ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД
Вячеслав Козак
Національна академія державного управління при Президентові України
Дніпропетровський регіональний інститут державного управління
Анотація
Розглядається актуальний для України досвід децентралізаційних реформ, проведених у Великобританії, Німеччині, Франції та Скандинавії. Встановлюється, що рівень децентралізації в країнах Західної Європи визначений специфікою стосунків центральних і місцевих органів влади, а також потенціалом і розвитком місцевого самоврядування. Досліджуються базові механізми проведення децентралізаційних реформ Західної Європи. Розглядаються сучасні виклики реформування публічної влади в умовах децентралізації. Систематизується зміст основних концепцій децентралізації, таких як: деволюція, деконцентрація та делегування. Визначається важливість застосування механізмів сучасних європейських принципів ефективного врядування, таких як новий державний менеджмент та належне врядування, під час проведення реформи децентралізації.
Ключові слова: децентралізація, реформування, деволюція, деконцентрація, делегування, новий публічний менеджмент, належне врядування.
Annotation
Viacheslav Kozak. Modernization of the public administration system in the process of decentralization: European experience
The experience of decentralization reforms in the Great Britain, Germany, France and Scandinavian countries that is relevant to Ukraine is considered. The level of decentralization in Western Europe countries is predefined by the specifics of relations between the central and local authorities, and also by the potential and the level of development of local self-government is determined. The basic mechanisms of the decentralization reforms in Western Europe are surveyed. The current challenges for reforming of public administration in decentralization process are studied. The context of the main decentralization concepts such as: devolution, deconcentration and delegation are systematized. The importance of application of the mechanizms of modern European principles of effective governance, such as New Public Management and Good Governance during the decentralization reform processes are defined.
Key words: decentralization, reforming, devolution, deconcentration, delegating, new public management, good governance.
Необхідність дослідження напрямів та механізмів децентралізації в Україні зумовлена тими зусиллями, які докладає наша держава для реформування державного устрою. Нині в країні реалізується цілий комплекс широкомасштабних перетворень, що зачіпають сферу адміністративно-територіального устрою. Для реалізації реформ створюється відповідне правове підґрунтя, відбувається підготовка до змін Конституції України. Проте будь-яка структурна трансформація державної системи влади створює виклики для країни, особливо це стосується модернізації публічного управління в умовах децентралізації та діяльності владних інститутів у новій системі організації публічної влади. Вивчення світового досвіду проведення подібних реформ дозволить застосувати ефективні механізми їх реалізації в українському політико-правовому середовищі та зменшить можливі негативні наслідки від їх проведення. Усе це має бути враховано в роботі над остаточним варіантом змін до Конституції України та в процесі підготовки відповідних нормативно-правових актів.
Дослідження проблематики децентралізації в Україні проводилися неодноразово. Це питання досліджувала значна кількість науковців, серед яких: В. Б. Авер'янов, О. Ю. Амосов, М. О. Баймуратов, В. Д. Бакуменко, Г. В. Барабашов, Т. О. Белозерська, Ю. П. Битяк, М. С. Бондарь, О. М. Бориславська, Р. В. Войтович, Ю. І. Ганущак, 3. С. Гладун, Н. Т. Гончарук, І. А. Грицяк, В. Б. Дзюндзюк, С. Д. Дубенко, І. Б. Заверуха, О. М. Козиріна, І. Б. Коліушко, М. І. Корнієнко, С. О. Кравченко, К. О. Линьов, П. М. Любченко, В. М. Мартиненко, Г. І. Мостовий, Р. Нижник, О. Ю. Оболенський, Г. С. Одінцов, А. М. Онупрієнко, О. О. Петруніна, В. Ф. Погорілко, М. В. Постовий, І. А. Радзієвський, О. П. Рябченко, С. М. Серьогін, В. П. Тимощук, Ю. А. Тихомиров, А. Ф. Ткачук, А. І. Черкасов, О. І. Чепунов, О. Цурканов, Ю. П. Шаров, К. Ф. Шеремет, А. М. Школик, О. С. Ященко та ін. Усі ці науковці пропонують загальноприйняте або власне розуміння процесу децентралізації. Проте, віддаючи належне їх науковому доробку, слід зауважити, що додаткове вивчення досвіду децентралізації європейських країн, у час коли Україна ввійшла в активну фазу децентралізаційних процесів, є актуальним питанням.
В основу дослідження як основну мету покладено вивчення та застосування досвіду децентралізаційних реформ розвинених європейських країн для подолання сучасних викликів, які постали перед Україною під час реформування публічної влади в умовах децентралізації.
В останні десятиріччя багато європейських країн здійснили великомасштабні структурні реформи, спрямовані на модернізацію публічного управління. Таким реформам сприяли процеси, пов'язані із загально управлінськими перетвореннями в суспільному житті, які дістали назву «сьома управлінська революція» [4, с. 24]. Наприкінці XX - на початку XXI ст. сформувався новий інноваційно-креативний напрям розвитку системоуправлінських відносин, основою якого стала постіндустріальна економіка, яка формувалася під впливом інформаційних технологій та інноваційно-креативних управлінських концепцій. У таких умовах розвитку фактором підвищення ефективності систем управління стає спроможність суб'єктами управління осягнути значні обсяги інформації та можливість інноваційно- креативно усвідомити і використати цю інформацію під час управління [1].
Зазначені інновації, започатковані в системі економічних відносин, поступово почали запроваджуватися і в системі публічного управління. Поява нових підходів до організації системи публічного управління сприяла відмові від традиційної бюрократично-управлінської моделі врядування (у її класичній веберівській інтерпретації), актуалізації процесів самоорганізації та самоврядування соціальних систем, а також підвищенню соціальної ефективності публічного управління. Сучасні концепції нового публічного управління (new public management) [6; 13] та належного врядування (good governance) [5; 9] концентрують увагу на високій результативності публічного управління, політичному плюралізмі в процесі ухвалення рішень, делегуванні повноважень на нижні рівні управлінської ієрархії, збалансованому розподілі влади, відповідальності й підзвітності, розвитку і розширенні громадянської участі в публічному управлінні. Одним із ключових завдань децентралізації сучасні концепції управління ставлять передачу повноважень і відповідальності центральною державною владою нижньому рівню управління і недержавному сектору. І в тому, і в іншому випадку процес прийняття соціально значущих рішень і контроль за їх виконанням стають ближче до населення.
Концепція нового публічного управління передбачає децентралізацію управління за рахунок розширення повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування. Основне завдання виконавчої влади полягає в тому, щоб надати місцевим співтовариствам можливість самостійно вирішувати свої проблеми і контролювати якість надаваних публічних послуг. Цей підхід співвідноситься з основними цінностями місцевого самоврядування - автономією (децентралізованим управлінням), демократією (громадською участю) і ефективністю (близькістю влади до населення). Держава передає функції з надання публічних послуг недержавним (комерційним і громадським) утворенням, залишаючи за собою наглядові та контрольні функції, а також вироблення загальної політики та стратегії. Децентралізація, що ґрунтується на новому державному менеджменті, дозволяє забезпечити велику гнучкість і ефективність управління, стимулює конкуренцію між надавачами послуг, підвищує громадянську та соціальну відповідальність. Недоліком концепції нового публічного менеджменту є акцент на комерціалізацію публічного сектору і недостатнє врахування ролі соціально-політичної участі і взаємодії.
Ключовим завданням концепції належного врядування є трансформація внутрішніх і зовнішніх взаємовідносин традиційного уряду з метою оптимізації надання послуг, а також розширення участі громадян, громадських і приватних структур у процесах прийняття соціально значущих рішень. Згідно з цією концепцією самоврядування - це постійна й активна взаємодія держави і недержавного сектору, що забезпечує адаптацію управлінських механізмів в умовах постійної зміни і ускладнення суспільства, різноманітності соціальних проблем. їх взаємодія ґрунтується на уявленні про найбільш ефективне вирішення проблеми. Громадянське суспільство добре справляється з різноманітністю, ринок - з динамічними аспектами, публічний сектор (держава) - з комплексністю сучасного суспільного розвитку. Складністю під час застосування концепції належного врядування є поєднання участі цих трьох основних акторів, що пов'язано із заміною домінування центру і чіткого розподілу повноважень концептом множинності акторів управління і їх кооперації, а також розподілом на більшу кількість горизонтальної та вертикальної управлінської діяльності.
У розвинених країнах світу відповідно до концептуального підґрунтя під впливом децентралізаційних впливів відбуваються повсюдні процеси з модернізації публічного управління. Тобто децентралізація стає глобальним явищем. На це звернули увагу у 2008 р. дослідники Всесвітнього банку і Союзу міст і місцевих урядів у своїй доповіді, присвяченій проблемам децентралізації та локальній демократії. Причинами децентралізації дослідники називають: політичні зміни, які надали місцевим співтовариствам право виражати і відстоювати свої інтереси; технологічні зміни і глобальну інтеграцію, які змінили уявлення про межі управління і самоврядування; нарешті, труднощі централізованої системи управління і необхідність участі регіональних і місцевих урядів у політичних і економічних процесах [11].
Децентралізаційні процеси значно впливають на взаємовідносини між центральною владою і місцевим самоврядуванням, проте це не означає довільного характеру змін, що відбуваються в системі публічного управління. Децентралізація завжди має межі і залежить від політичної ваги, людських і фінансових ресурсів, якими розпоряджається місцева влада. Окрім того, децентралізація не може існувати поза державою, вона проводиться за ініціативою та під контролем центральної влади. Але децентралізація не буде ефективною, у випадку якщо місцеве самоврядування є лише виконавцем політики центральної влади. За таких умов позиції, що обмежують простір місцевого самоврядування, визначають його «діапазон можливостей». Це пояснюється тим, що політико-адміністративна система прагне до збалансування, спираючись на історично сформовані в тій чи іншій країні передумови.
Сьогодні науковці виділяють декілька типів децентралізації:
- адміністративна децентралізація, за якої місцева влада підзвітна центральній владі;
- політична децентралізація, коли місцева влада теоретично незалежна від держави, наділена повноваженнями і відповідальністю;
- бюджетна децентралізація, пов'язана з передачею ресурсів, необхідних для здійснення переданої влади і відповідальності;
- ринкова децентралізація, яка забезпечує передачу функцій державнихінститутів приватному сектору (компанії, недержавні громадські організації), включаючи планування й адміністрування.
Дослідники Всесвітнього банку і Союзу міст і місцевих урядів, щоб уникнути плутанини, у своїй доповіді рекомендують вживати поняття «децентралізація» для характеристики лише стосунків між рівнями публічної влади, не застосовуючи його стосовно взаємовідносин між публічною владою і економічною або соціальною сферою в цілому [11, с. 311], тобто за деяких нюансів пріоритетним вважається адміністративно-управлінський підхід. Децентралізація в контексті адміністративного трактування зорієнтована на делегування ухвалення рішень усередині політичної системи, де делегування є адміністративною технікою, яка використовуються як в унітарних, так і у федеральних державах. Під час здійснення адміністративної децентралізації чітко закріплюється підзвітність місцевої влади вищим її рівням. Адміністративна децентралізація частіше асоціюється з деконцентрацією або делегуванням. Деконцентрація припускає наявність системи адміністративної відповідальності у сфері управління підвідомчими територіями, створеної за дорученням центральної влади. Деконцентрація передбачає чітке управління стосунками в адміністративній ієрархії.
Одним з елементів деконцентрації є делегування повноважень службам територіальної компетенції. На практиці термін «делегування» може вживатися і на позначення проміжних ситуацій: державна влада і повноваження делегуються децентралізованій владі (виборній, а не призначеній згори), але здійснюються від імені і в інтересах держави, тобто децентралізована влада в цьому випадку стає підзвітною державі. Такі ситуації не розглядаються як централізація і позначаються як делегування влади і повноважень. У конкретному випадку виборна легітимність може послабляти контроль вищої влади або, навпаки, масштаби делегованої влади і обов'язків послабляють децентралізацію, тому що контроль здійснюється вищою владою.
На відміну від адміністративної децентралізації підконтрольних (підзвітних) стосунків з вищою владою при політичній децентралізації (деволюції) не існує. Поняття «деволюція» походить від англійського дієслова to devolve (передавати, делегувати) і є специфічним, сталим терміном в іноземній літературі, який застосовується при описі регіональної реформи у Великобританії вже упродовж цілого століття. Поняття «деволюція» виникло в ході подій, пов'язаних з боротьбою за незалежність Ірландії у кінці XIX ст., і мало на увазі передачу широкого спектру повноважень місцевим урядам для управління внутрішніми справами. Проте найбільшого результату деволюційні процеси досягай в Шотландії наприкінці XX ст. Згодом цей термін почав вживатися для визначення британських адміністративних реформ другої половини XX ст., сутність яких зводилася до передачі значного обсягу влади на регіональний і місцевий рівні. Концепція британської децентралізаційної моделі покладалась на існуюче громадянське суспільство та представництво місцевих інтересів у національному уряді.
Аналізуючи історичні передумови децентралізації в Британії, можна зазначити, що вона спирається на дві концептуальні моделі: партнерську та агентську. За партнерської моделі органи місцевого самоврядування мають значну самостійність та стають рівними у визначенні та реалізації своєї політики разом з центральними органами влади. За агентської моделі місцеві органи влади реалізують лише національну політику, делеговану їм центральним урядом, не маючи взагалі або маючи дуже обмежену самостійність [8, с. 84].
Перехід від партнерської до агентської моделі відносин супроводжувався посиленням контролю з боку центрального уряду і адміністративною залежністю місцевої влади. Порівнюючи Сполучене Королівство з рештою країн Європи, дослідники називали його однією із найбільш централізованих держав всупереч репутації і багатовіковим традиціям. Центр залишив територіям менше автономії і посилив контроль за ними в той момент, коли більшість держав розпочали децентралізацію управління [8, с. 84].
Сьогодні деволюційні реформи набули значного поширення не лише у Великобританії, але й за її межами. Деволюційні процеси характеризуються передачею прав приймати рішення в багатьох сферах публічної політики субнаціональним рівнем, можливістю виробляти місцевою владою, нехай і в обмеженій сфері, власні політичні рішення.
На відміну від британського досвіду децентралізації реформи публічного управління в Німеччині мали цивілізаційно-історичний контекст і розпочиналися знизу. Рух у напрямі децентралізації розпочався в 60-х рр. XX ст. її сенс полягав у тому, щоб невеликі і розрізнені громади зробити здатними виконувати більшість державних завдань і повноважень. Принцип децентралізації був узятий на озброєння християнсько-ліберальною коаліцією - ХДС/ХСС і СвДП - як альтернатива соціал- демократичного курсу. Децентралізація стала основою програми модернізації країни шляхом скорочення впливу держави і посилення інститутів громадянського суспільства [8, с. 86]. Від реформ місцевого самоуправління у Британії німецькі реформи відрізняються поступовістю і більшою орієнтацією на громадську участь, а не на впровадження ринкових принципів у процес надання публічних послуг. Проте і в Німеччині, і в Британії держава звільняється від зайвої соціальної відповідальності, передаючи більшість соціальних функцій на рівень місцевих співтовариств.
Французька децентралізаційна модель реформи публічного управління також мала свою специфіку. Будучи унітарною країною, Франція має найскладнішу в усій Європі адміністративно-територіальну основу, яка складається з чотирьох рівнів: комуна, департамент, регіон і держава. Уже впродовж останніх 35 років в країні перманентно відбувається реформа органів місцевого самоврядування. Розпочавшись у 1982 р., вона була покликана змінити маргінальну роль місцевого самоврядування в системі публічного управління [12]. Для цього 2 березня 1982 р. прийнято закон «Про права та свободи комун, департаментів та регіонів», який мав на меті визначити принципи функціонування територіальних громад (регіон, департамент, комуна), що мало дозволити державі «позбутися» надмірних повноважень. Після прийняття закону з'явилася нова територіальна одиниця - регіон. Виконавча влада в регіоні та департаменті передавалася від префекта, представника держави до голів регіональних та генеральних рад, обраним представникам місцевої громади. Важливою умовою успішного втілення реформ з децентралізації стало супроводження передачі управлінських повноважень передачею громадам фінансових ресурсів, необхідних для здійснення цих повноважень. Скасовано також попередній адміністративний та фінансові нагляди з боку центрального уряду щодо актів територіальних громад.
Одним із завдань проведення децентралізаційних реформ у Франції було запровадження ринково орієнтованих механізмів, здешевлення держави і підвищення ефективності діяльності бюрократії. Головним пріоритетом децентралізації у Франції було посилення демократичних засад у публічному управлінні та активізація місцевого самоврядування. Реалізація принципів ефективного менеджменту відходила на другий план. Цьому сприяли історичні передумови розвитку французького суспільства, такі як: соціальна справедливість, рівність громадян перед законом, пріоритет суспільного інтересу над приватним.
Франція є країною, де найбільш розвинена практика міжмуніципального співробітництва. У цій країні кількість міжмуніципальних утворень становить близько 2,5 тис. одиниць, які охоплюють 93 % усіх комун. Міжмуніципальне співробітництво існує в різних формах. Такі форми передбачають як співробітництвобез фінансових витрат комун на міжмуніципальні одиниці, так і створення міжмуніципальної одиниці з власним фінансуванням для виконання делегованих від комун-засновників повноважень [2, с. 7].
Аналізуючи скандинавські країни, можна побачити, що цим країнам притаманна комбінація сильної центральної влади, слабких регіонів і добре розвиненої місцевої автономії. У місцевому самоврядуванні за скандинавською моделлю, на відміну від британської та французької, мають значення аспекти функціональності та громадської участі. Політичний простір детермінований не лише державою, але й низовими рівнями ухвалення рішень, такими як провінції і муніципалітети [7, с. 42].
Швецію, як найбільшу країну скандинавського регіону, не оминула реформа місцевого самоврядування. Вона проходила в декілька етапів, під час яких відбулися адміністративно-територіальні перетворення, унаслідок чого місцева влада наблизилася до людей, що дало можливість забезпечувати їх якісними та вчасними публічними послугами. До початку реформ у Швеції було понад 2 тис. муніципалітетів з невеликою кількістю населення. У результаті розпочатої в 90-х рр. XX ст. децентралізаційної реформи чисельність муніципалітетів скоротилася до 280. Крім територіальних змін, за словами Ж. Чендлера, відбувся і перехід від самоврядування з ознаками прямої демократії до сучасної функціональної репрезентативної системи [10, с. 122]. Був запроваджений досвід Великобританії, для якої характерні агентські відносини з широкою автономією між рівнями управління, запровадження ринкових відносин у сферу публічних послуг тощо. Така модель управління дає змогу структурам місцевої влади проводити спільну для всієї країни урядову політику й забезпечувати загальнодержавні та місцеві інтереси, не обмежуючи місцеву ініціативу та впроваджуючи ефективне місцеве врядування в населених пунктах.
Сучасна модель місцевого самоврядування у Швеції спирається на принципи децентралізації та субсидіарності. Жорстко закріплені лише повноваження органів державної влади. Усі питання, що не належать до компетенції органів державної влади, є повноваженнями органів місцевого самоврядування. Шведське законодавство не регламентує організацію діяльності органів самоврядування - їх структуру, чисельність, функції та перелік питань, що належать до їх компетенції [10].
Шведський досвід децентралізації є дуже корисним з огляду на децентралізаційні процеси, що відбуваються сьогодні в Україні. Маючи значні напрацювання в децентралізації влади, Швеція активно допомагає Україні в проведенні реформи місцевого самоврядування. З 2014 р. розпочав роботу проект підтримки децентралізації в Україні з метою допомогти територіальним громадам в питаннях фінансової децентралізації [3].
У Фінляндії місцеве самоврядування сформувалося на початку XX ст. після виходу з лав царської Росії. Процес децентралізації розпочався наприкінці 1940-х рр. і був обумовлений необхідністю залучити до відновлення країни рівень муніципалітетів. Нова хвиля децентралізації бере початок в 1970-х рр. Особливістю перетворень стало застосування британського досвіду децентралізації з посиленням агентських функцій, широкою автономією стосунків між рівнями управління, запровадженням ринкових механізмів у систему надання публічних послуг тощо.
Результатом реформи стало скорочення кількості муніципалітетів з 450 до 320 за рахунок їх добровільного об'єднання. При цьому середня чисельність муніципалітетів становила близько 17 тис. жителів. Окремою особливістю об'єднаних громад стало те, що більше ніж половина з них нараховувала менше як 6 тис. осіб. Це призвело до того, що такі невеликі громади самостійно не справлялися з широким набором функцій, покладених на них. Тому у Фінляндії для спроможності надання багатьох публічних послуг були запроваджені механізми міжмуніципального співробітництва за допомогою моделі «муніципалітет господаря». За такої моделі один муніципалітет виконує низку функцій для групи муніципалітетів або договірної кооперації щодо комунальних послуг та освіти. При цьому для участі в міжмуніципальному співробітництві також визначено кількісні критерії щодо чисельності населення, зокрема у сфері охорони здоров'я - 20 тис. мешканців, професійної освіти - 50 тис. мешканців [2, с. 7].
Зрозуміло, що за такої моделі забезпечення місцевого населення необхідними публічними послугами стає більш складним завданням, аніж укрупнення громад, проте цей механізм певною мірою відповідає суті децентралізації в частині покладання відповідальності на місцеву владу.
Аналіз європейських реформ сучасного місцевого самоврядування дає підстави для різних висновків. Так, децентралізація у вищезазначених європейських країнах характеризується різними підходами до реформи місцевого самоврядування. Особливо це стосується протилежних поглядів на централізацію та децентралізацію у Великобританії та Франції. У Великобританії виявляється тенденція до централізації і контролю місцевих інтересів. У Франції більше уваги приділяється відстоюванню політики та інтересів місцевих громад. Щодо європейських трендів децентралізації, то Німеччина має тренд у бік Франції, а Скандинавські країни - у бік Великобританії. Це пояснюється різними підходами до децентралізації, які визначаються історичним підґрунтям, центр-локальними стосунками та потенціалом місцевого самоврядування.
Попри всі відмінності типів децентралізації сучасні дослідники характеризують їх як взаємопов'язані механізми з модернізації публічного управління, що доповнюють один одного, посилюючи загальну тенденцію в реформуванні публічної влади. Ефективна децентралізація неможлива без самоврядування нижніх рівнів влади і демократії як способу здійснення влади. децентралізація реформа деволюція
У межах загальної тенденції в кожній країні є власні причини, форми і результати децентралізації, як унікальні в кожній країні природа, генезис і еволюція стосунків між центральною і місцевою владою й базові громадські цінності, що позначилися на них. Проте аналіз реформування публічного управління в різний час і в різних обставинах дозволив виділити три основні моделі децентралізації: деволюція, деконцентрація та делегування.
Таким чином, європейське розуміння децентралізації складається з існування в місцевому масштабі виборної влади, відмінної від адміністративної влади держави, що здійснюється в межах відповідного закону її власних повноважень і обов'язків, для чого вона має статус самоврядування під контролем держави. І в цьому сенсі децентралізація невід'ємна від ідеї місцевого самоврядування і демократичних принципів. Але обсяг надаваних повноважень, недостатній, аби визначати рівень децентралізації в окремій країні, для цього необхідно враховувати режим, у якому ці повноваження здійснюються і контролюються державою. У широкому сенсі децентралізація існує майже в усіх країнах, але у вузькому - таких країн дуже мало.
Список використаних джерел
1. Галахова Т. О. Інноваційно-креативний компонент розвитку менеджменту / Т. О. Галахова // Ефективна економіка: електрон. наук. фах. вид. - 2014. - № 12.
2. Данилишин Б. M. Децентралізація у країнах ЄС: уроки для України / Б. М. Данилишин, В. В. Пилипів //Регіональна економіка. -2016. - № 1. - С. 5 -11
3. Гришко Л. Децентралізація українських регіонів за шведським рецептом / Лілія Гришко.
4. Дорофеева Л. И. Основы теории управления: учебно-методический комплекс / Л. И. Дорофеева. - М.; Берлин: Директ-Медиа, 2015. - 450 с.
5. Пухтецька А. А. Запровадження принципів та стандартів належного урядування у діяльності публічної адміністрації / А. А. Пухтецька // Наук. зап. НаУКМА. Сер. «Юрид. науки»: зб. наук. пр. / Нац. ун-т «Києво-Могилян. акад.». - Київ: KM Academia, 2010. - Т. 103. - С. 36 - 40
6. Соловйов В. M. Новий державний менеджмент: визначення, сутність і генеза поняття / В. М. Соловйов // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Державне управління. - Київ: Київ. ун-т, 2014. - Вип. 1 (1). - С. 80 - 83
7. Трофимова И. H. Децентрализация государственного управленияи особенности центр- локальных отношений в европейских странах / И. Н. Трофимова // Сравнительная политика. - - № 4. - С. 35 -44
8. Трофимова И. H. Трансформация отношений центральной и местной власти в процессе децентрализации управления (опыт европейских стран) / И. Н. Трофимова // «ARS AdMINISTRANDI». - 2011. - № 2. - С. 80 - 91
9. Шевчук Б. M. Європейські принципи належного врядування та реформа системи органів виконавчої влади в Україні / Б. Шевчук // Демократичне врядування: електрон. наук. фах. вид. / Львів. регіон. ін-т держ. упр. Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Львів: ЛРІДУ НАДХ 2012. - Вип. 9.
10. Chandler J. A. Local government today / Chandler J. A. - Manchester: Manchester University Press, 2001.
11. Decentralization and local democracy in the world: first global report by United Cities and Local Governments, 2008. - Barcelona: United Cities and Local Governments, 2009.
12. Kuhlmann S. Decentralisation in France: The «Jacobin» State Stuck between Continuity and Transformation / Sabine Kuhlmann // Hrvatska i komparativna javna uprava. - 2011. - Br. 2. - S. 311 - 336.
13. Pollitt C. Public Management Reform: A Comparative Analysis / C. Pollitt, G. Bouckaert. - Oxford: University Press, 2004. - 240 p.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Ідея легітимності публічної влади в історії політичної і правової думки, її співвідношення в поняттям стабільності. Формально-юридичне закріплення легітимності державної влади, права людини. Вивчення даної проблеми в контексті теорії народовладдя.
курсовая работа [58,9 K], добавлен 31.01.2014Визначення поняття влади, з'ясування його сутності й характеру. Основні концепції влади, класифікація та основні функції. Легальність політичної влади як ознака її законності і легітимність як соціокультурна характеристика. Типологія політичних режимів.
контрольная работа [17,0 K], добавлен 13.01.2011Антропологічний та політичний підходи до розуміння влади. Засоби впливу владної волі. Функції політичної та державної влади. Основні концепції влади: телеологічна, реляціоністська, системна, біхевіористська, психологічна. Кумулятивний характер влади.
реферат [22,2 K], добавлен 07.06.2009Визначення політології як багатогалузевої наукової дисципліни, її суть, особливості, комплексність, функції. Сутність, основні концепції, форми, типологія політичної влади, а також її специфіка в Україні. Поняття легітимності, її особливості в Україні.
контрольная работа [52,2 K], добавлен 02.12.2009Лібералізм як соціокультурний феномен, його значення в контексті глобалізації. Історія виникнення та розвитку політичного лібералізму. Аналіз сучасного положення неолібералізму в Англії, Німеччині, Франції та Америці. Місце ліберальних ідеї в Україні.
реферат [89,4 K], добавлен 16.11.2010Поняття інформаційної демократії. Наукові розвідки американських фахівців-комунікативістів. Розвиток сучасних наукових течій у США, досягнення цієї країни у питаннях дослідження інформаційної демократії, які можна користати для досліджень в Україні.
статья [38,1 K], добавлен 11.09.2017Анархізм - один з ідеологічних напрямів і рухів, що мали місце в Україні на початку ХХ століття та, зокрема, у період 1917-1921 років. Формування ідеології анархізму, основні його теоретики. Держава як головне джерело соціального та політичного зла.
реферат [20,2 K], добавлен 18.01.2010Політологія як наука. Розвиток політичної думки в україні. Політичні концепції українських мислителів ХХ-го ст. Вебер: про особливості влади. Моделі та форми демократії. Держава в політичній системі суспільства. Релігія і політика. Політична еліта.
шпаргалка [164,8 K], добавлен 07.12.2007Визначення влади як соціального явища. Сучасні концепції та аспекти державної та політичної влади, її потенціал та наслідок здійснення. Економічні, соціальні, культурно-інформаційні та силові ресурси політичної влади, її легітимність та основні функції.
реферат [32,9 K], добавлен 24.11.2010Дослідження механізмів функціонування виконавчої, законодавчої та судової влади - складових елементів політичної системи Індонезії. Опис партій та громадських організацій, представлених в парламенті. Історія формування правової культури Індонезії.
курсовая работа [46,3 K], добавлен 19.08.2010Форми електронних механізмів прямої демократії. Дослідження проблем впровадження е-демократії та е-урядування. Вирішення проблем впровадження електронних механізмів прямої демократії в Україні. Перебудова роботи держапарату на базі цифрових технологій.
курсовая работа [6,1 M], добавлен 25.05.2019Роль національних еліт у розвитку суспільства. Закономірності трансформація політичної системи в Україні. Тенденції регіонального і місцевого процесу демократичної розбудови держави. Аналіз небезпек та ризиків у діяльності представницьких органів влади.
курсовая работа [27,8 K], добавлен 20.10.2015Дослідження публічної та культурної дипломатії Сполучених Штатів Америки як специфічного засобу здійснення зовнішньої політики держави. Специфічні риси лобіювання інтересів певної країни закордоном. Розгляд ефективності публічної, культурної дипломатії.
статья [45,7 K], добавлен 11.09.2017Відносини між Україною та НАТО: вибір між європейською інтеграцією та позаблоковим статусом. Ставлення партій та блоків в парламенті до вступу у НАТО. Перемога пронатовських сил на виборах 2004 р., основні доводи влади щодо необхідності вступу до НАТО.
реферат [37,1 K], добавлен 12.09.2009Етапи становлення і формування виборчої системи в Україні. Вибори в історії людства. Принципи проведення та головні процедури виборчої кампанії. Основні етапи формування сучасної партійної системи в Україні. Загальна характеристика виборчої системи.
реферат [39,3 K], добавлен 24.12.2012Зародження і становлення політичної економії, еволюція з найдавніших часів. Класична школа економічної науки. Інституціоналізм, посткласичний та кейнсіанський напрямок розвитку політекономії. Неокласичні концепції та сучасний неоінституціоналізм.
реферат [53,5 K], добавлен 24.04.2009Поняття "державної влади" як політологічної категорії, теоретичні підходи до розуміння її природи. Концепція поділу і єдності влади Дж. Локка, Ш. Монтеск'є і Гегеля. Реалізація доктрини функціонального поділу влади в сучасній Україні, її ефективність.
реферат [18,9 K], добавлен 10.03.2010Оцінка досягнення "національної злагоди" – складного узгодження компромісних рішень, досягнутих у процесі переговорів між урядом і лідерами основних політичних партій. Опис процесу політичних змін, їх успішного закріплення в конституції та законодавстві.
статья [31,3 K], добавлен 11.09.2017Державна молодіжна політика в Україні, оцінка її практичної ефективності, досягнення та напрямки реформування. Фактори впливу на політичну активність молоді, управління даним процесом. Сучасний студентський рух в Україні, його особливості та регулювання.
реферат [35,2 K], добавлен 25.11.2014Загальне визначення влади вітчизняних і зарубіжних політологів. Сутність, історичне походження і розвиток політичної влади. Її суб'єкт та носії. Погляди марксистів і немарксистів на конкретні форми реалізації влади. Становлення політичної влади в Україні.
контрольная работа [28,1 K], добавлен 24.11.2010
