Політична адаптація особистості в умовах перехідного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політична адаптація особистості в умовах перехідного суспільства

Охарактеризовано особливості політичної адаптації особистості до політичних процесів сучасного українського суспільства в перехідний період від авторитаризму до демократії, подальші перспективи взаємовідносин особистості з державою, політичною владою. В інституційному аспекті розвитку концепції адаптації виявлена визначальна роль і значущість чинників (внутрішніх, зовнішньополітичних), інститутів політичної системи обумовлюючи характер політико-адаптивних відносини суспільстві.

Досліджено чинники, які гальмують, перешкоджають процесу адаптації громадян до сучасних суспільно-політичних умов, серед них це: соціально-політична нестабільність в країні, соціально-економічний стан населення. політична неефективність інститутів влади, низький рівень довіри громадян

Розгляд адаптивних відносин особистості з полі-тичною владою в умовах демократичних перетворень в Україні передбачає відповідний аналіз практичної взаємодії її як з істотними елементами політики, так і готовність особистості активно відстоювати власні інтереси. Виникає першочергове завдання - розкрити процес політичної адаптації особистості в умовах формування правової держави з тією метою, щоб позначити подальші перспективи взаємодії, визначити роль і значущість особистості вже в системі політичних відносин.

Проте слід відзначити той факт, що політико-адаптивні дії особистості відбуваються в даний час лише за умов первинного формування соціальної (у тому числі і політичної) структури українського суспільства. Крім того, що відбувається процес формування різних соціальних груп, верств, утворення соціальних організацій і інститутів відповідно до вимог нових ринкових відносин, на суспільство впливають кризові явища, що намітилися в світовій практиці. В умовах такої соціальної і особливо політичної нестабільності в державі, особистості складно адаптуватися до конкретних політичних явищ і процесів (хоча не адаптуватися вона не може), і її адаптивні наміри в основному орієнтовані на загальнозначущі демократичні політичні цінності.

На наше переконання, це всього лише перший етап в адаптації особистості, і лише з подальшою стабілізацією суспільно-політичного життя можливий перехід її до вищого якісного етапу адаптації, коли вона, засвоївши ті або інші цінності демократичного життя суспільства, може орієнтуватися в адаптивних діях на діяльність різного роду соціально-політичних груп, організацій, установ та інститутів. У такому разі адаптивні дії особистості матимуть предметний, практичний характер. Ця думка знаходить своє підтвердження в працях провідних українських та зарубіжних політологів і соціологів А. С. Лобанова, С. А. Макеєва, Є. А. Макознака, О. М. Бондарекноа, І. О. Вороніна, Т. О. Дворцової, В. В. Дубініна, О. С. Резніка, Л. Л. Шпак, О. Г. Злобіної, В. О. Тихоновича, К. Ф. Лахової, Р. Мертона та інших.

При цьому необхідно підкреслити, що політологічний аналіз процесу адаптації особистості в політиці в сучасних умовах має деякі відмінні особливості від соціологічного, оскільки розглядає особистість не як елемент соціальної структури суспільства в цілому, в системі міжгрупового соціального задіювання в системі відносин (особистість - соціальна група, особистість суспільство та інше), а допускає розгляд процесу політичної адаптації особи, перш за все в системі відносин іншого порядку (особистість - держава, особистість - політична влада, особистість - політичні інститути, особистість - політичний режим, та ін.)

Дійсно, сьогодні та або інша соціальна група керується в своїй діяльності не стільки потребами та інтересами кожної конкретної особистості або суспільства, а в більшій мірі запрограмованими корпоративними інтересами фінансово-промислових об'єднань і солідарних з ними професійно позначених груп робітників, інтелігенції, селян та ін. У свою чергу корпорації формують політичні сили (наприклад, політичні партії) для лобіювання своїх інтересів в різних сферах сучасного українського суспільства і особливо в сфері державної політики. Звідси адаптивні дії особистості у напрямі тієї або іншої соціально-політичної групи з урахуванням міжгрупових відносин, що склалися, набуватимуть в основному наперед запрограмований характер, коли вона опиниться у стані не самостійного вибору того або іншого політичного об'єкта адаптування, не зможе належною мірою задовольнити свої потреби та інтереси в політиці. У вирішенні цієї проблеми значна роль належить державі, яка формує і створює умови для вироблення соціально-політичних цінностей, мотиваційних механізмів і з їх допомогою впливає на особистісні політико-адаптивні процеси в суспільстві з метою досягнення стійкості і стабільності у відносинах між різними суб'єктами політичного життя.

У такому випадку особистість адаптується згідно із своїми потребами та інтересами, в межах наданих політичних свобод з боку держави. У неї з'являється почуття самодостатності в політиці, формується здатність до творчого конструювання власної політичної діяльності. На основі самостійного глибокого й творчого аналізу реальних політичних явищ і процесів формується така особлива риса характеру, як відповідальність за процеси й результати власної політичної діяльності. Політико-адаптивна діяльність особистості в демократичному суспільстві підпадає під суспільну й державну систему оцінок. Оцінно-ціннісні характеристики політичної адаптації особистості чітко базуються на знанні законів, на моральних підвалинах, на політико-культурних традиціях суспільства.

Таким чином, демократичне суспільство з його політичною системою, на відміну від інших системних організацій, зацікавлене в ефективному адаптуванні особистості. Політико-адаптивні дії особистості не мають однобічного характеру, тому що політична система також значною мірою адаптується до особистості, до тієї чи іншої суспільно-політичної групи, організації.

У сучасній Україні існує, на наш погляд, модель політичної системи, яку можна характеризувати як перехідну між авторитарною й демократичною політичними системами. Процес адаптування особистості до політичних явищ в першу чергу, обумовлено недостатньою стійкістю самої системи, безліччю політичних декларацій стосовно демократичних змін, та й самі особистість і суспільство представлені системою різнопланових соціально-політичних інтересів і цінностей, що орієнтують на вибір тієї чи іншої політичної системи (тоталітарної, перехідної, авторитарної, посттоталітарної). При цьому політичною системою активно використовується весь наявний у її арсеналі комплекс засобів, методів: це перш за все економічні, соціально-політичні, організаційні, правові, психологічні та ідеологічні чинники.

Демократична політична система будує свої відносини з особистістю й суспільством на принципах добровільності, партнерства та законності. Вимагає від особистості усвідомлення суб'єктивних і об'єктивних факторів у політиці, досягає, тим самим більшої динамічності в розвитку. Така система зацікавлена в постійному відновленні й удосконалюванні механізмів регулювання політичних відносин з метою успішного вирішення назрілих протиріч та уникнення соціально небезпечних для суспільства конфліктів. Для цього їй необхідно мати добре налагоджений механізм постійної трансформації й наслідування в розвитку політичних і правових норм з метою підтримки політичного балансу в межах демократичної політичної системи держави. За допомогою вищезазначеного механізму досягається рівновага у відносинах політичної системи з різними її підсистемами - між державними гілками влади (законодавчої, виконавчої, судової), між різними партійними структурами, групами, задіяними в політику й, нарешті, між особистостями. Політична система змушена підтримувати й розвивати певні стандарти, політичні сподівання й очікування, які пов'язані з перебуванням при владі партії, тих або інших політичних лідерів, а також з успішним функціонуванням інших політичних інститутів. При цьому, політична система, її інститути й особистість повинні нести взаємну відповідальність. Наслідком відмови від принципу відповідальності стає політичний конформізм, що суперечить у цілому демократії й придушує активно-творче начало в особистості (в окремих випадках конформістське поводження може відігравати позитивну роль - виступати захисним механізмом особистостей у відношенні до складних нововведень у політику).

Адаптивні відносини особистості і політичної системи в демократичному суспільстві завжди є взаємообумовленим процесом. Політичні концепції й доктрини, вироблені системою, повинні, передусім, виражати інтереси особистості, суспільства й одночасно бути орієнтованими на реалізацію політичних цілей, завдань, ідеалів. Така орієнтація усуває розрив, що може утворитися у відносинах особистості з політичною системою й, зокрема, між формально діючими нормами й принципами в адаптуванні та реально сформованою політичною практикою. Саме політична практика задасть нові напрямки в адаптивних відносинах особистості відносно системи і навпаки.

Соціальне адаптування політичної влади й держави до особистості передбачає безпосереднє залучення її до системи управління, контролю й розподілу. Адаптуючись до політичної влади безпосереднім чином особистість починає впливати на державний устрій суспільства, на складну систему відносин у ньому. При цьому, варто зазначити, що політико-адаптивні взаємодії особистості, політичної влади й держави визначають її лояльне ставлення до них.

Досліджуючи результативність процесу політико-адаптивної взаємодії влади й особистості необхідно звернути увагу наадаптаційні ускладнення, що виникають як наслідок невідповідності між формальними, офіційними вимогами діяльності державних інститутів влади, протиріч щодо їх функціональних повноважень, взаємовиключаючих підходів, методологій, технологій вирішення соціально-економічних проблем в суспільстві й інтересами, потребами і можливостями особистості впливати на вказані процеси.

Основною ознакою ослаблення рівня адаптованості у взаємовідносинах особистості, суспільства та державних інститутів влади є тривалі внутрішні й зовнішні конфлікти, кризи, погіршення індивідуального і суспільного благополуччя які детермінують виникнення соціально-політичних ускладнень в сучасній Україні, в цілому дестабілізують політичну ситуацію.

Так, за результатами репрезентативного опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) з 19 по 28 травня 2017 року більшість респондентів, вважають, що суспільне благополуччя погіршується , що справи у державі рухаються у неправильному напрямку охарактеризували політичну ситуацію в країні у цілому як нестабільну. З лютого 2012 до травня 2017 роки «суттєво знизився показник оцінки правильності напрямку розвитку справ у державі, показники економічного стану та очікувань щодо майбутнього життя у країні теж знизилися, але менш суттєво».

Починаючи з 2012 року український соціум характе-ризується зростанням конфліктногенних чинників, які

ускладнюють взаємоадаптивні відносини у суспільстві. Економічна і політична ситуація в країні викликає серйозне занепокоєння в українських громадян.

Настрої, оцінки, як показують опитування, обумовлені, передусім безпековим та матеріальним становищем населення, яке більшою мірою незадоволене сьогоднішнім життям, не почуваються упевненими в майбутньому.

Серед факторів, обумовлюючих сучасний стан в суспільстві вагомішими, на думку населення, є політичні та економічні чинники. «Як показують результати дослідження, - проведеного КМІС з 20 по 29 травня 2017 року,- абсолютна більшість опитаних (72%) занепокоєна війною на Сході України. Також серед проблем, які найбільше непокоять українців - рівень життя (60%), економічна ситуація (47%) та безпека України (21%). З усіх проблем, зазначених в питанні, найменше українців турбує статус російської мови в Україні (1%) та відносини між громадянами України різних національностей (2%)» [2].

Оцінки соціально-політичного життя в Україні свідчать про зростання негативного ставлення громадян до діяльності інститутів влади.

Адаптивні відносини, що мають сутнісні параметри вираження, зобов'язують і особистість, і політичну владу і державу висувати один до одного підвищені вимоги.

Публічність, гласність, відкритість інститутів державної влади принципи націлені на встановлення демократичних взаємовідносин між особистістю, суспільством і державою, у цілому сприяють ефективності їх взаємоадаптації.

Чинниками здатних підвищити рівень діалогової форми взаємовідносин громадян і влади, а відповідно і політико-адаптивної взаємодії є відкритість, прозорість дій уряду.

Але, як показує сучасна політична практика, недостатній контроль за виконанням законів з боку державних інститутів в сфері регулювання взаємовідносин особистості з інститутами влади негативним чином вплинули на політико-адаптивні можливості особистості щодо участі в прийнятті політичних рішень, в державному управлінні, сприяли відчуженню, відстороненню людини від політичних процесів.

Наслідком диспозиційності влади, політичних інститутів по відношенню до особистості, суспільства, є з одного боку, необхідність адаптування громадян до нестабільного політичного середовища, а з іншого - відсутність конструктивного діалогу влади з громадянами унеможливлює продуктивну соціалізацію і адаптацію особистості та сприяє, як свідчать результати соціологічних досліджень, формуванню суцільної зневіри людей до інститутів влади й щодо можливостей впливати на їх діяльність. Підтвердженням цього стали результати репрезентативного опитування, проведеного КМІС у грудні 2016 року.

Згідно експертної оцінки КМІС, «найбільшою довірою серед українців, - користуються церква, волонтери та збройні сили України, а найменшою - уряд України, російські ЗМІ та Верховна рада України (цим інституціям довіряє менше 10% українців). В цілому, протягом року рівень довіри до деяких інституцій суттєво змінився (Графік 3). Можна спостерігати тенденцію до

Рівень довіри громадян до інститутів влади і відчуття власної політичної ефективності дозволяють з'ясувати рівень пристосованості їх до сучасних політичних змін.

Знеособлення і зростаюча тенденція цілеспрямованої діяльності політичних сил, державних інститутів на монополізацію влади характерна риса політичного процесу в сучасній Україні.

Отже дестабілізуючими факторами процесу політико- адаптивної взаємодії особистості є:неспроможністьорганів влади у налагодженні конструктивних взаємовідносин з громадськістю, формалізм, безвідповідальність та бездіяльність влади щодо вирішення більшості життєвих питань і проблем людини, - наслідком чого сформувалась зневіра особистості до цих інституцій.

Факторний аналіз звернень громадян показує, що соціально-економічні питання є найважливішим фактором, який впливає на адаптацію громадян і свідчать про переважно патерналістські адаптивні орієнтації громадян щодо центральних інститутів влади в задоволенні й реалізації особистісних потреб і інтересів.

Взаємодія держави з особистістю передбачає створення умов, можливостей для особи вільно вступати в політичні відносини, включатися в політичні процеси, реалізувати тим самим свої соціально-політичні права і свободи.

Таким чином, в умовах демократичного реформування сучасного суспільства політико-адаптивні відносини особистості з державною владою й політичною системою носять взаємодоповнюючий і взаємообумовлюючий характер. Адаптивна активність особистості в межах таких відносин в рівній мірі визначається також готовністю політичної системи та державної влади задовольняти її потреби й інтереси.

Динаміка політичних явищ і процесів у сучасному суспільстві, непослідовність, непрогнозованість дій інститутів влади, нестабільність політичної ситуації унеможливлюють довгострокову адаптацію як особистості, так і населення щодо швидкозмінюваних політичних процесів. Як показують результати соціологічних досліджень (2012-2017 рр.) [1] опитувань громадянської думки щодо політичної ситуації в країні, уподобань, орієнтацій відносно політичних сил, політичних партій, лідерів, важливим методологічним критерієм об'єктивності оцінки рівня адаптивності особистості є не тільки суб'єктивні чинники (уподобання, настрої, орієнтації, довіра) адаптаційного процесу, але й об'єктивні, зовнішні фактори. Реалії сьогодення дають можливість стверджувати, що з врахуванням вказаних тенденцій політико-адаптивних процесів, що переважаючою є ситуативна адаптація (короткотермінова) особистості, як початкова необхідна умова формування довгострокової соціально-політичної адаптації.

Найважливішим у взаємо-адаптивному процесі є його об'єктивізація з боку держави, де інтереси і потреби особистості, перш за все соціально-економічні, мають бути змістом і предметом діяльності інститутів державної влади. Формальне проголошення, закріплення демократичних засад, цінностей в діяльності влади неминуче призводить до знеособлення політичного процесу, як наслідок подібної політики ми спостерігаємо збільшення частки громадян, які голосують на виборах проти всіх, або зовсім ігнорують участь у подібних процесах. Таким чином формується у свідомості громадян зневіра до державних інституцій, відповідальних за соціально-політичне реформування сучасного суспільства, а відповідно настає політична дезадаптація особистості.

Демократичне суспільство із властивими йому відносинами, так само є ще недостатньо розвиненим й організованим. Таким чином, було б помилково не враховувати в політико-адаптивних відносинах особистості з політичною системою й із суспільством у цілому той факт, що адаптивний процес повинен містити в собі установку на передбачувані конфлікти й протиріччя. Особистість повинна мати у своєму розпорядженні як власну програму-поправку на адаптування в умовах конфліктних залежностей, так і повинна керуватися суспільними й іншими нормами регулювання власних відносин.

У системі політичних та інших конфліктів доводиться спостерігати своєрідну дезорієнтацію свідомості особистості, що намагається поєднати складові на основі суперечливості взаємовиключаючих ситуацій. При цьому, адаптивні можливості будуть фактично малопродуктивними, що зрештою болісно позначиться на її стані й положенні в суспільстві, в цілому.

При цьому хотілося б відзначити, що адаптація особистості в умовах політичних конфліктів має свої особливості. Відразу ж варто вказати на той факт, що конфліктне політичне середовище характеризується одночасно як своєю передбачуваністю (вона досить обгрунтована із правової сторони), так і надмірною прихованістю (у ній у завуальованій формі подані особисті й групові інтереси). І в такій складній системі протистояння двох або безлічі політичних суб'єктів особистість повинна не тільки зорієнтуватися, але й прийняти єдине правильне рішення. У тому випадку, коли спостерігається процес дисфункціональності суспільних відносин, порушення соціальних норм співіснування виникають соціальне напруження і конфлікти.

Безперечно, правова держава, як і вся демократична політична система, повинна бути зацікавленою в тому, щоб адаптивні дії особистості в політиці, у тому числі й в умовах конфліктних політичних ситуацій, носили найактивніший характер, щоб їхня діяльність була досить усвідомленою, не виражалася в примиренні з подібною ситуацією, вважаючи її природною, необхідною й, тим більше, правомірною.

Особистість у сучасних умовах розвитку суспільства змушена адаптуватися до політики в умовах конструктивного (цивілізаційного) і деструктивного (нецивілізаційного) методів розв'язання соціально-політичних конфліктів. При цьому не можна не відзначити, що сьогодні конфлікт є безпосереднім виразником соціально-політичного розвитку України, як суспільства, політичної системи, так і самої особистості.

Розвиток демократії в Україні показує, що влада ніколи свідомо й добровільно не поступалася нічим, що особистість повинна вести постійну боротьбу за свої права й одночасно орієнтувати свою політичну діяльність відносно відстоювання як особистих, так і суспільних інтересів.

Одночасно негативний розвиток окремих сторін суспільного життя, політичної системи держави, негативно позначається на політико-адаптивних можливостях особистості. Невизначеність в суспільно-політичному устрої суспільства призводить до того, що відбувається розхитування раніше сформованих адаптивних установок у політиці, особистість змушена (не завжди правильно для себе) визначатися в системі знову виникаючих політичних цінностей.

Таким чином, ефективність політичного адаптування особистості буде залежати від всебічного усвідомлення особистістю свого місця й значимості в системі політичних й інших відносин, на регіональному та загальнодержавному рівнях, а також від того, наскільки вона здатна впливати на підвищення якості політичних процесів правової держави.

Аналіз процесу політичної адаптації особистості до правової демократичної держави дозволив зробити висновок, що сучасне демократичне суспільство не є достатньо розвиненим і організованим, характе-ризується деструктивністю політичних відносин, як на особистісному, так і на регіональному, міжрегіональному та на загальнодержавному рівнях, що позначається негативним чином на політико-адаптивних можливостях особистості. Особистість змушена визначатися в політичних цінностях, які постійно змінюються, виробляти нові підходи до цивілізаційного входження в політичні процеси, розв'язувати існуючі суперечності в відносинах з державою.

Демократична правова держава повинна гаран-тувати права і свободи громадянина для його самовизначення як суб'єкта політики, орієнтувати й направляти політико-адаптивні дії особистості стосовно вдосконалення її відносин з суспільством. Поряд з цим, визначається, що розбудова правової демократичної держави передбачає створення умов для формування суспільства на підставі рівнопартнерства в відносинах суб'єктів політики, де політико-адаптивні дії особистості щодо держави містять широкий спектр потреб, інтересів та ідеалів, які виходять за межі державних пріоритетів.

Список використаних джерел

політичний адаптація влада

1.Самопочуття мешканців України у травні 2017 року [Електронний ресурс].

2.Які проблеми турбують українців [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=7 02&page=2&y=2017

3.Довіра соціальним інституціям [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/?lang=ukr&cat=reports&id=67 8&page=5&y=2017

Размещено на Allbest.ru