Зовнішньополітичний імператив євроінтеграції України у світлі політичної думки Російського Зарубіжжя

Закіров М.Б., кандидат історичних наук, доцент

Основні результати дослідження

Однією з ознак політичної актуалізації теоретичної спадщини Російського Зарубіжжя є цитування думок і використання термінології вчених-емігрантів у статтях і виступах російських політиків. Зокрема, у низці передвиборчих статей, що побачили світ у 2012 році кандидат у президенти Російської Федерації В. Путін, викладаючи своє бачення як минулого, так і майбутнього російського народу, спирається на думки одного з видатних діячів Російського Зарубіжжя філософа І. Ільїна. У статті «Росія і національне питання», на підкріплення власних тез про особливий характер російської державності, В. Путін згадує визначення філософа: «Не викоренити, не подавити, не поневолити чужу кров, не задушити іноплемінне й інословне життя, а надати усім дихання і велику Росію» [6].

Більш того, у своїй статті В. Путін не лише цитує видатного російського філософа. Для аргументації власних висновків і тверджень він використовує і його понятійний апарат. Зокрема, він наголошує: «Росія сильна спільним органічним життям різних народів у рамках єдиної держави»[6]. А свого часу І. Ільїн у статті «Росія є живий організм» зазначав: «Складаючись і зростаючи Росія перетворилася не в механічну суму територій і народностей... а у органічну єдність» [7, с. 318].

З цього приводу, і з огляду на останні події, ще більшу цікавість і, на жаль, вже і практичне значення набули ідеї російського філософа щодо термінології і розуміння поняття «Росія». Аналіз праць І. Ільїна показує, що під Росією він розумів більшу частину території колишньої Російської імперії. «Хлібородний південь Європейської Росії потрібен не малоросам лише», -- зазначає він [7, с. 322]. Далі по тексту роботи філософ згадує як необхідні і нерозривно пов'язані елементи «великого і єдиного господарського організму» і кавказькі, і середньоазійські народи, і «Донецьку Всевелику Республіку» [7, с. 322]. А відновлення цієї єдності І. Ільїн вважав невідворотною подією.

Проте, слід підкреслити, що відновлення взаємозв'язків вбачалося філософу не як політичний чи економічний, але, і головне, як природний процес. Він наголошує, що «господарське взаєморозуміння російських країн і народів буде рано чи пізно органічно відновлено... Робоча сила, сировина, товари і єдина валюта буде вільно циркулювати від «лінії Керзона» до Владивостоку і від Баку до Мурманська» [7, с. 323].

Ми сьогодні впевнено можемо констатувати, що ці ідеї, висловлені російськім філософом ще у першій половині століття минулого, знайшли свій відгук у політиці російського керівництва у перші десятиліття століття нинішнього. Спроби створення єдиної російсько-білоруської держави, ідея Єдиного Економічний Простору і, нарешті, Митний союз -- це послідовні ланки єдиного процесу. І мотивація й аргументація цього процесу також були свого часу передбачені і запропоновані видатним російськім філософом. Проте, на жаль, зроблений талановитим вченим І. Ільїним головний акцент на органічному, природному характері відновлення «господарського взаєморозуміння», його послідовниками був залишений поза увагою.

У творчому надбанні російських мислителів-емігрантів можна знайти пояснення і традиційній для Росії політизації інформаційно-культурного і суспільного життя, гіпертрофії ролі держави. Зокрема, за твердженням всесвітньо відомого російського філософа М. Бердяєва, Росія -- сама державна країна в світі. У Росії, на думку вченого, все перетворюється на знаряддя політики [8, с. 6].

Вважаємо за необхідне відзначити, що і сьогодні багато хто не почув філософа, чи не до кінця зрозумів цю особливість Росії. Надмірна і всепроникаюча політизація не є примхою конкретної влади у конкретний історичний період. Політизація усього і вся -- є сутнісна характеристика російської держави, історично і об'єктивно зумовлена. Як зазначає М. Бердяєв, від самого початку збирання Росії і створення величезної держави вимагало напруження всіх сил народу. Проте, і надалі не меншої напруги вимагало утримання цієї величезної території. Не тільки особистість, але навіть класи і стани були розчавлені величезними розмірами держави. А російська державність перетворилася на самодостатнє абстрактне начало, яке не хоче бути лише функцією, лише засобом забезпечення життя народу [8, с. 7]. ідеологія європоцентризм панславізм політичний

Таким чином, сучасна критика і звинувачення, висунуті як зарубіжними партнерами, так і російською опозицією щодо будь-то економічного тиску, або зайвої політизації міжнародних заходів, що організовує і проводить Російська Федерація, обумовлена нерозумінням цієї особливості російської державності. Не вкладається ця державність у звичні рамки. Причому на безперспективність намагань підходити до російських вимірів із загальним аршином ще у ХІХ столітті вказував відомий російській поет і, до речі, дипломат Ф. Тютчев. Росія, як зазначає М. Бердяєв, цілий величезний світ, який охоплює нескінченне різноманіття, великий Схід-Захід, що перевищує обмежене поняття індивідуальності [8, с. 19].

Отже, квінтесенція світоглядної концепції Російської державності, сформульована мислителями Російського Зарубіжжя, полягає в її винятковості і месіанському покликанні. Місія Росії в тому, що вона повинна об'єднувати. Це її об'єктивне надзавдання і ключ до розуміння державної політики. Саме таке розуміння об'єктивного завдання, що стоїть перед Росією, її історичного покликання в усі часи служило підставою і спонукальним мотивом політики російської держави. Незалежно від форми державного устрою, офіційної ідеології, історичних чи економічних обставин. Усі сусіди Росії мають це враховувати і будувати свою політику, саме виходячи з цих міркувань.

Важливою частиною світоглядної спадщини Російського Зарубіжжя є ідеологія євразійства, яка останнім часом набуває все більшого значення для формування зовнішньої політики сучасної Росії. Провідну роль у завершенні теоретичного оформлення євразійства як самостійного світоглядного явища відіграли російські емігранти: правознавець М. Алексєєв, історик Г. Вернадський, економіст П. Савицький, філолог М. Трубецькой та інші.

Запропоновані російськім керівництвом ідеї створення єдиного економічного простору і митного союзу ґрунтуються не лише на економічній доцільності та певних традиційних економічних зв'язках. Світоглядні підвалини цих проектів базуються саме на євразійських концепціях. Зокрема, євразійці обґрунтували розділення Старого світу не на два, а на три материка: Європу, Азію і Євразію. Євразія являє собою простір, що охоплює величезні території рівнин від південних Карпат на заході до гір російського Далекого Сходу. Згідно євразійської концепції «месторазвития» на цьому просторі сформувалася особлива соціально-історична атмосфера, яка визначила своєрідність життєвого ладу, культури й державності. Виходячи з цього постулату, усі держави, що існують у рамках цієї території, й Україна у тому числі, рано чи пізно мають інтегруватися. Відповідно до політичної концепції євразійства провідна роль Росії у процесі інтеграції базується на двох головних чинниках. По-перше: Росія займає основний простір земель Євразії. По-друге: у формуванні російського народу, як зазначали євразійці, велику роль відігравали тюркські та фінно-угорські племена. Вони населяли єдине зі східними слов'янами «месторазвитие» і постійно взаємодіяли між собою. У результаті сформувалася російська нація, яка прийняла на себе ініціативу об'єднання різних етносів у єдину націю євразійців і об'єднання Євразії в єдину державу.

Особливого значення для сучасних українсько-російських відносин набуває відношення євразійців до міжнаціональних відносин у межах євразійського «месторазвития». Ідеологи євразійства різко негативно відносилися до національного (особливо українського та кавказького) сепаратизму. На думку В. Іванова та М. Трубецького, протистояння «двох індивідуацій» загальноруської культури -- української і великоруської виявляється ще наприкінці XVII ст. Українське просвітництво йшло зі значним випередженням просвітництва Московії. З того самого часу українська культура набуває остаточної самостійності і створює реальні підвалини українського сепаратизму. Проте, усвідомлюючи сутність сепаратизму, вони не змінювали свого відношення до нього. Головний сенс політичної тактики і стратегії вони вбачали у необхідності збереження геополітичного тіла Росії-Євразії, утримання російського «месторазвития» [9, с. 138].

Додаткової актуальності ідеї євразійців набувають у зв'язку з виникненням у пострадянській Росії течії неоєвразійців, які вводять у науковий обіг нові актуальні поняття: «конфлікт цінностей», «питання Схід-Захід», «цивілізаційні відмінності», «менталітет», «ідентифікація» тощо [10, с. 99]. Неоєвразійці розвивають ідеї Г. Вернадського, що намагання російського народу розповсюдити свій вплив як на Схід, так і на Захід обумовлена внутрішньою логікою «месторазвития» [10, с. 100].

З цього приводу слід зауважити, що ідеї євразійства у сучасній Росії не тільки набувають популярності, але лідери неоєвразійського руху стають своєрідним рупором російської політики. Достатньо пригадати інтервю відомого російського суспільно-політичного діяча і вченого О. Дугіна, лідера Міжнародного «Євразійського руху», кореспонденту РІА «Новий регіон» від 11 серпня 2009 р. «Я думаю, -- сказав О. Дугін, -- що відзив (у даному випадку мова йде про відстрочку поїздки на Україну посла РФ. -- Прим. авт.) -- це серйозно. Це фактично передвоєнна ситуація ... Ситуація з послом -- це підготовка до перегляду нашого ставлення до територіальної цілісності України ... Чорноморський флот Росії буде стояти у Севастополі, навіть якщо прийдеться весь Крим і всю східну Україну перевести під протекторат Росії» [11]. Особливо вражає не тільки висловлені думки і їх співпадіння з реаліями сьогодення, але і той факт, що це інтерв'ю пролунало задовго до трагічних подій, що почали розгортатися у 2014 р.

Поряд з наведеними вище концепціями євразійців щодо геополітичних орієнтирів, для сучасного періоду розвитку України важливе значення має критика М. Трубецьким ідеології європоцентрізму. На його думку, культури, що підпадають під вплив цієї ідеології, хворіють на комплекс неповноцінності і ставлять собі хибну мету «наздогнати» Захід. Народи, що долучилися до цієї гонки, ставлять зовнішні вузькі цілі, досягнення яких виявляє ще більше відставання в інших областях. Виробляється звичка орієнтуватися на зовнішні досягнення цивілізації, а не на внутрішні творчі процеси, що зумовили ці досягнення. Як наслідок сліпе наслідування і деградація культури [12, с. 97].

В унісон із євразійцем М. Трубецьким лунають думки вже згадуваного нами російського філософа М. Бердяєва: «... українці, які здійснюють відступництво від народу Пушкіна і Достоєвського, відкидають російську мову в ім'я малоросійського наріччя і розділяють Росію» [13, с. 167]. Як ми бачимо, звернення до витоків власної культури сприймається не лише як культурно-філологічна суперечка, а як сепаратистський антидержавницький рух.

Російській філософ писав ці слова у часи повалення і розпаду Російської імперії. Проте сьогодні вони знов набули актуальності. Розпад радянської імперії несподівано виявився далеко неостаточним і завершеним фактом. Ми стали свідками загрозливого рецидиву, ідеологічним підґрунтям якого може бути твердження М. Бердяєва. «Перемагають духи партикуляризму, провінціалізму, сепаратизму... Заперечується з різних боків існування Росії, російського народу, російської ідеї. Великий російській народ поступається місцем новим, приватним, малим утворенням, він розтрощений... дрібно-егоїстичними національними самоутвердженнями» [13, с. 167]. Отже, на думку філософа, створення національних держав несе безпосередню загрозу існуванню Росії, російського народу і самої російської ідеї.

Ми сьогодні можемо бачити, що у сучасній Росії філософа було почуто. Одним з варіантів подолання зазначених ним проблем стала ідея «Русского мира». «Далеко не всім державам і народам, -- зазначає російська письменниця Л. Сичова, -- вдається народити феномен глобального розмаху, який можна назвати миром. Такі світа, поряд з Росією, мають тільки Іспанія, Франція і Великобританія» [14]. Слід зауважити, що у цьому висловленні яскраво проявляється ідеологічна наступність теорії месіанства Росії і російського народу, яку свого часу детально розробляли М. Бердяєв, І. Ільїн, І. Солоневич і інші діячі Російського Зарубіжжя. Поняття «Русского мира» як концепції міжнародної трансдержавної і трансконтинентальної спільноти, об'єднаної причетністю до Росії і прихильністю до російської мови і культури, сформулював сучасний російській етнолог В. Тішков [15].

Як ми бачимо, і сьогоднішні практичні дії російської влади, і думки багатьох вчених і суспільних діячів знаходяться у руслі теоретичних викладок мислителів Російського Зарубіжжя. Проте, слід підкреслити, що їхні конструкції, попри усі природні для емігрантів особистісні емоційні переживання, зберігали наукову об'єктивність і зваженість. Так, І. Ільїн наполягає на органічному характері розвитку взаємодії народів пострадянського простору. У свою чергу М. Бердяєв виступає не з позицій великоросійського шовінізму. Він наполягає на єдності рівнозначних і рівновеликих складових російської культури і державності [13, с. 168]. Але, на жаль, багато сучасних послідовників і інтерпретаторів політичної думки Російського Зарубіжжя втратили зазначену зваженість, поміркованість і певну толерантність суджень.

Висновки

Політичну думку діячів Російського Зарубіжжя об'єднує бачення українських земель як невід'ємної частини єдиного простору російського «месторазвития». Деякі положення активно обговорюються і вже навіть починають втілюватися у життя. Наявна виразна ідеологічна наступність сучасної російської політики змушує згадати вислів відомого дипломата і політичного діяча Отто фон Бісмарка, який добре знав Росію і, оцінюючи її політику, казав: «... на кожну вашу хитрість вона відповість своєю непередбачуваною дурістю» [16]. Наведений аналіз деяких виступів В. Путіна, співставлення його тез з роботами російських мислителів і конкретні зовнішньополітичні кроки російської держави свідчать, що не лише у риториці, але і у реальній зовнішній політиці сучасної Росії виявляється вплив політичних ідей філософів Російського Зарубіжжя. З цього приводу обрання нашою країною курсу на євроатлантичну і європейську інтеграцію набуває характеру імперативу, що поряд з внутрішніми передумовами має ще і значне зовнішньополітичне підґрунтя.

Таким чином, з огляду на виявлену у дослідженні ідеологічну наступність російської державності, актуальність всебічного, об'єктивного дослідження творчого надбання російської післяреволюційної еміграції набуває не лише науково-теоретичного, але і виразного практичного значення.

Література

1. Попков В.В. Национальное и общечеловеческое в философской интерпретации Н. Бердяева // Вісник Одеського національного університету. -- 2009. -- Вип. 13. -- С. 411-418.

2. Шадже А.Ю. Николай Бердяев о нации и национальных отношениях (По сборнику Н.А. Бердяева «Судьба России») // Вестник Адыгейского государственного университета. -- 2010. -- №2. -- С. 57-64.

3. Иванов А.В. Евразийство: ключевые идеи, ценности, политические приоритеты: монография / А.В. Иванов Ю.В. Попков, Е.А.Тюгашев, М.Ю. Шишин. -- Барнаул: Изд- во АГАУ, 2007. -- 243 с.

4. Изергина Н.И. Путь России к демократии: взгляд И.А. Ильина и современность / И.Н. Изергина. -- Саранск: Изд-во Мордов. ун-та, 2008. -- 208 с.

5. Лебедева Н. Н.С. Трубецкой о национальном самосознании в украинском национализме. -- [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.pravoslavie.ru/1384.html

6. Путин В.В. Россия национальный вопрос. -- Независимая газета. -- 2012. -- 23 янв.

7. Ильин И. А. Россия есть живой организм / И. А. Ильин // Наши задачи. Статьи 1948-1954 гг.: в 2 т. / сост. Ю.Т. Лисица. -- М.: Айрис-пресс, 2008. -- Т. 1. -- С. 317-325.

8. Бердяев Н. А. Судьба России. Опыты по психологии войны и национальности. -- М.: Философское общество СССР, 1990. -- 240 с.

9. Пишун К.В. Политическое учение евразийства: Опыт системной реконструкции и интерпретации: диссертация ... канд. полит. наук : 23.00.01 / К.В. Пишун. -- Владивосток, 1999. -- 176с.

10. Соколов С.М. Философия русского зарубежья: евразийство: Монография / С.М. Соколов. -- Улан-Удэ, Изд-во ВсГТУ. -- 132 с.

11. Романов А. Медведєв объявил войну США на Украине / А. Романов // Новый регион. -- [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://newdaynews.ru/moskow/ 244351.html

12. Трубецкой Н.С. Европа и человечество / Н.С. Трубецкой. -- София, 1920. -- [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://gumilevica.kulichki.net /TNS/tns03.htm Бердяев Н. Духовные основы русской революции. / Н. Бердяев // Собрание сочинений: в 4 т. -- Париж: YMCA-PRESS, 1990. -- Т. 4. -- 598 с.

13. Сычева Л.А. Русский язык, русская культура, русский мир / Л.А. Сычева // РФ сегодня. -- 2007. -- №.4.

14. Тишков В.А. Русский мир: смысл и стратегии / В.А. Тишков // Московский дом національностей. -- [Електроний ресурс]. -- Режим доступу:http://www.mdn.ra/cntnt/ blocksleft/menu_left/nacionalny/publikacii2/stati/va_tishkov3.html

15. Афоризмы: Отто фон Бисмарк. -- [Електроний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.orator.ru/bismarck.html

References

1. Popkov, V. V. (2009). National and universal in philosophical interpretation of N. Berdyaev. Visnyk Odeskoho natsionalnoho universytetu (Odesa National University Bulletin), 13, 411-418 (in Ukr.).

2. Shadzhe, A. Yu. (2010). Nikolai Berdyaev about the nation and national relations (According to the collection of NA. Berdyaev «The fate of Russia»). Vestnik Adyigeiskogo gosudarstvennogo universiteta (Bulletin of the Adiyhe State University), 2, 57-64 (in Rus.).

3. Ivanov, A. V. (2007). Eurasianism: the key ideas, values and policy priorities: monograph. Barnaul: Izd-vo AGAU (in Rus.).

4. Izergina, N. I. (2008). The path of Russia to Democracy: Insights of I.A. Iliin and modernity. Saransk: Izd-vo Mordov. un-ta (in Rus.).

5. Lebedeva, N. N.S. Trubetskoi on the national consciousness in Ukrainian nationalism. Retrieved from: http://www.pravoslavie.ru/1384.html (in Rus.).

6. Putin, V. V. (2012, January 23). Russia national question. Nezavisimaia Gazeta (Independent Newspaper) (in Rus.).

7. Iliin, I.A. (2008). Russia is a living organism. In Ju.T. Lisitsa (Ed.), Iliin, I.A. Our aims. Articles 1948-1954 years: in 2 vol. (Vol. 1, pp. 317 -- 325). Moskva: Airis-press (in Rus.).

8. Berdiaev, N. А. (1990). The fate of Russia. Experiments on the psychology of war and nationalities. Moskva: Filosofskoe obschestvo SSSR (in Rus.).

9. Pishun, K.V. (1999). The political doctrine of Eurasianism: Experience systems reconstruction and interpretation: essay of the thesis for gaining academic degree of the candidate of political sciences. Vladivostok (in Rus.).

10. Sokolov, S. M. (2003). Philosophy of Russian diaspora: Eurasianism: monograph. Ulan-Ude: Izd-vo VSGTU (in Rus.).

11. Romanov, A. (2009). Medvedev declared war to the USA in Ukraine. Retrieved from http://newdaynews.ru/moskow/244351.html (in Rus.).

12. Trubetskoi, N. S. (1920). Europe and humanity. Retrieved from http://gumilevica.kulichki.net/TNS/tns03.htm (in Rus.).

13. Berdiaev, N.A. (1990). The spiritual Foundations of Russian Revolution. Paris: YMCA-PRESS (in Rus).

14. Sychiova, L. A. (2007). Russian language, Russian culture, Russian world. RF segodnya (RF today), 4 (in Rus.).

15. Tishkov, V. A. Russian world: the meaning and strategies. Retrieved from http://www.mdn.ru/cntnt/blocksleft/menu_left/nacionalny/publikacii2/stati/va_tishkov3.html (in Rus.).

16. Aphorisms: Otto fon Bismark. Retrieved from http://www.orator.ru/bismarck.html (in Rus.)

Анотація

УДК 327.8(470:477)

Зовнішньополітичний імператив євроінтеграції України у світлі політичної думки російського зарубіжжя. Закіров М.Б., кандидат історичних наук, доцент, Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана, Київ, Україна. zakirovmarat65@gmail.com

Аннотация

Проведен анализ сущностных и характерных признаков некоторых моделей постсоветского развития российской государственности, разработанных мыслителями-эмигрантами Русского Зарубежья. Указаны геополитические приоритеты и задачи, определены содержание, основные методы и направления внешней политики будущей России.

Отмечено, что, учитывая, выразительную идеологическую преемственность современной российской политики, избрание Украиной курса на евроатлантическую и европейскую интеграцию приобретает характер императива, который наряду с внутренними предпосылками имеет еще и значительные внешнеполитические основания.

Ключевые слова: Украина, политическая, мысль, евразийство, Русское Зарубежье, народ, государство.

Abstract