Зовнішньополітичний курс Сполучених Штатів Америки щодо Ісламської Республіки Іран: від співробітництва до політики "стримування"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

УДК 327.8(73:55)

Спеціальність 23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ КУРС СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ ЩОДО ІСЛАМСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ІРАН: ВІД СПІВРОБІТНИЦТВА ДО ПОЛІТИКИ «СТРИМУВАННЯ»

ПАВЛЮК ОЛЕСЯ ІГОРІВНА

Чернівці - 2016

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор політичних наук, професор Федуняк Сергій Георгійович, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри міжнародних відносин

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Перепелиця Григорій Миколайович, Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародних відносин і зовнішньої політики доктор політичних наук, професор Шевчук Олександр Володимирович, Чорноморський державний університет імені Петра Могили, декан факультету політичних наук

Захист відбудеться 30 березня 2016 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 76.051.03 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Кафедральна, 2, корп. 14, ауд. 18.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: 58012 м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23.

Автореферат розіслано «____» лютого 2016 р.

Вчений секретар cпеціалізованої вченої ради П.М. Катеринчук

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження.. Після Другої світової війни регіон Близького та Середнього Сходу став одним із найважливіших для реалізації стратегічних інтересів Сполучених Штатів Америки. У цьому контексті предметом особливої уваги впродовж тривалого періоду стали двосторонні відносини з Ісламською Республікою Іран (ІРІ). Вони мають свою тривалу історію, яка супроводжувалася досить неоднозначними періодами як партнерства і всебічної підтримки, так і зростання конфліктності і тиску, застосування санкцій та готовності до рішучих дій, у тому числі військових. На жаль, при цьому в основу такої міжнародної політики не завжди закладалось дотримання принципів та норм міжнародного права й зобов'язання членів ООН.

В останні десятиліття Іран продовжує залишатися державою, яка має величезне стратегічне значення для Сполучених Штатів. Перш за все, як одна з найбільших нафтовидобувних країн світу, яка здатна безпосередньо впливати на динаміку світових цін на енергоносії й одна з найпотужніших держав Азії в демографічному, економічному і військовому сенсі, яка формує політичний клімат у регіоні. Тому американо-іранські відносини представляють у цьому контексті політико-економічний барометр, який значною мірою визначає статус США на міжнародній арені і впливає на внутрішньополітичний розвиток самих Сполучених Штатів.

Після завершення «холодної війни» перед Вашингтоном з'явилися нові виклики та завдання пошуку оптимальних методів реалізації політики щодо Ірану в умовах глобалізації та формування однополярної системи міжнародних відносин. Необхідність цього посилюється наявністю в Ірану програми розвитку ядерної енергетики, що за певних умов спроможна виготовляти ядерні матеріали для військових цілей. Все це викликає необхідність розробки адекватної стратегії стосовно ІРІ. Таким чином, актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю аналізу особливостей підходів адміністрацій американських президентів до формування та реалізації політики США щодо Ірану, що виходить за межі міждержавного та регіонального конфлікту і набуває широкого глобального значення.

Досвід США у стримуванні Ірану на Близькому і Середньому Сході є надзвичайно актуальним й необхідним за теперішніх обставин зовнішньої агресії для України. Цілеспрямована політика санкцій та міжнародної ізоляції призвела до підписання у липні 2015 р. угоди під назвою «Спільний конструктивний план дій» про припинення розвитку іранської ядерної програми. Таку стратегію стримування країни-порушника норм міжнародного права можна екстраполювати й на відносини України з Російською Федерацією (РФ). Обом державам - Ірану та Росії - притаманна енергозалежність економіки від розвинених країн. Враховуючи збройну анексію Російською Федерацією Криму у березні 2014 р. та війну на східному кордоні, для України значно актуалізується необхідність розробки власної стратегії стримування, створення умов для багатосторонніх дипломатичних переговорів і досягнення офіційних домовленостей щодо деескалації конфлікту із використанням багаторічного досвіду Сполучених Штатів Америки.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в рамках науково-дослідницької роботи кафедри міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича - «Суспільно-політичні проблеми сучасних міжнародних відносин» (0112U000318).

Метою дисертаційної роботи є дослідження особливостей формування та механізмів реалізації політики США щодо Ісламської Республіки Іран. Для досягнення окресленої мети поставлено такі завдання:

· виявити і проаналізувати основні теоретичні підходи до вивчення зовнішньої політики США загалом та на Близькому і Середньому Сході зокрема;

· виокремити місце Ірану у близькосхідній політиці США;

· охарактеризувати трансформацію зовнішньої політики США після Ісламської революції 1979 р.;

· простежити еволюцію системи економічних обмежень Сполучених Штатів, спрямовану на стримування Ісламської Республіки Іран в регіоні;

· обґрунтувати основні механізми здійснення зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів щодо Ірану у постбіполярний період;

· вивчити зовнішньополітичні підходи та засоби налагодження двосторонніх відносин США та Ірану у період діяльності адміністрацій Дж. Буша-молодшого та Б. Обами.

Об'єктом дисертаційної роботи є зовнішня політика США у ІІ половині ХХ - початку ХХІ століття на Близькому та Середньому Сході.

Предметом дослідження є формування та механізми реалізації зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів Америки щодо Ісламської Республіки Іран.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від 1979 р. до 2015 р. Нижня межа нашої наукової роботи визначена Ісламською революцією 1979 р. в Ірані, яка поклала край союзницьким відносинам США та ІРІ і сприяла змінам у зовнішньополітичному курсі США та трансформації політики щодо Тегерану. Також з метою вирішення дослідницького завдання автор аналізує більш ранні періоди двосторонніх відносин, зокрема другу половину 60-х - початок 70-х рр. XX ст. Верхня межа обумовлена активізацією переговорного процесу між представниками ООН, США та Ірану щодо обмеження ядерної програми Ісламської Республіки та підписанням 14 липня 2015 р. Міжнародної угоди «Спільний комплексний план дій».

Методи дослідження. Специфіка об'єкту і предмету дисертаційного дослідження зумовили вибір теоретико-методологічних підходів до аналізу обраної проблематики. В основу методів, якими користувалась авторка, покладено принципи наукової об'єктивності, сходження від абстрактного до конкретного, раціональності наукового пошуку.

У рамках неоінституціонального підходу автор дослідження намагався з'ясувати роль органів державної влади у виробленні зовнішньої політики США стосовно Ісламської Республіки Іран. Системний підхід забезпечив цілісне вивчення зовнішньополітичного процесу з огляду на його невідривну роль від суспільно-політичного та економічного життя держави на сучасному етапі та дозволив досліджувати внутрішні політичні та економічні компоненти, які безпосередньо впливали на еволюцію зовнішньої політики США щодо Ірану.

Застосовуючи структурно-функціональний підхід, вдалося проаналізувати механізми формування іранського напрямку в американській зовнішній політиці у процесі боротьби між виконавчою та законодавчою гілками влади Сполучених Штатів. Ретроспективний метод дав можливість розглянути місце ІРІ у зовнішній політиці США на Близькому та Середньому Сході. За допомогою політико-правового методу було здійснено аналіз внутрішнього законодавства та нормативно-правової бази політики санкціонування Сполучених Штатів Америки та системи економічних обмежень США щодо Ісламської Республіки Іран. Контент-аналіз та івент-аналіз стали основою при опрацюванні великого масиву публічної інформації, аналітичних статей та інтерв'ю політиків, дипломатів, які стосувались американо-іранських відносин. Компаративістський підхід, використаний у роботі, дозволив простежити зміни концептуального забезпечення зовнішньої політики США та механізмів її реалізації на Середньому Сході та стосовно Ірану упродовж досліджуваного періоду. Спроектувати можливі варіанти розвитку американо-іранських відносин вдалося за допомогою застосування методу прогнозування.

Наукова новизна результатів дослідження визначається метою та зумовлена змістом дослідницьких завдань. У поданій до захисту дисертації:

вперше в українському американознавстві:

· комплексно розглянуто діяльність адміністрацій президентів США з вироблення стратегічних підходів, формування відповідних інструментів і механізмів стосовно Ісламської Республіки Іран;

· визначено та обґрунтовано основні засоби стримування Сполученими Штатами Ірану на Близькому і Середньому Сході, до яких належать дипломатичні переговори, санкції, таємні операції, тиск, розгортання військового потенціалу, залучення багатосторонньої співпраці та такі нетрадиційні засоби, як кібер-атаки;

· досліджено двовекторний підхід адміністрації Б. Обами у відносинах з Іраном, який базувався на використанні методів політики «стримування» і «взаємодії» та поєднаннї економічних обмежень із стратегією конструктивного залучення;

удосконалено:

· теоретичне обґрунтування Сполученими Штатами концепції «країн-паріїв» та її застосування щодо Ірану;

· дослідження ефективності впливу економічних санкцій США та світової спільноти стосовно ІРІ на розвиток іранської ядерної програми і підтримку функціонування міжнародних терористичних організацій на Близькому і Середньому Сході;

набуло подальшого розвитку:

· аналіз політики США щодо створення міжнародної коаліції з метою політико-економічної ізоляції Ірану та згуртування держав на підтримку американської зовнішньополітичної стратегії відносно ІРІ;

· висвітлення розвитку політичної боротьби між виконавчою і законодавчою гілками влади Сполучених Штатів, а також безпосередньо в самій адміністрації та Конгресі в процесі формування політики щодо Тегерану.

Практичне значення одержаних результатів визначається новизною та актуальністю теми і полягає в тому, що матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані в науково-дослідницькій, навчальній та прикладній сферах. Наукові результати дисертації можуть бути враховані при проведенні подальших досліджень зовнішньої політики США. Результати проведеного дослідження також можуть представляти інтерес для фахівців, що вивчають міжнародні відносини та проблеми врегулювання міждержавних конфліктів, а також слугувати практичними рекомендаціями для органів законодавчої та виконавчої влади України щодо вироблення дієвої політики стримування держави, яка систематично порушує норми міжнародного права.

Висновки, зроблені автором, стануть у нагоді при розробці та викладанні базових дисциплін і спецкурсів з міжнародних відносин, зовнішньої політики США, американо-іранських відносин, регіональної політики, безпеки і стабільності на Близькому та Середньому Сході для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дослідження. Ключові положення дисертаційного дослідження та наукові результати були оприлюднені та обговорювалися на кафедрі міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Зміст та основні висновки дослідження були викладені у доповідях на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (м. Полтава, 11 листопада 2010 р.), «Актуальні проблеми зовнішньої політики України» (м. Чернівці, 19 листопада 2010 р., 15 листопада 2013 р., 21 листопада 2014 р.), «Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи» (м. Чернівці, 3 березня 2011 р.), «Міжнародні відносини і туризм: сучасність та ретроспектива» (м. Острог, 20 травня 2012 р.), «United States of America in the Modern World: Politics, Economics, Law» (м. Львів, 4 квітня 2014 р.), «Актуальні проблеми зовнішньої політики України» «Сполучені Штати Америки у сучасному світі: політика, економіка, право, суспільство» (м. Львів, 15 травня 2015 р.), «Current Research and Development» (м. Софія, Болгарія, 17-25 січня 2015 р.), «Modern Scientific Potential» (м. Шефілд, Велика Британія, 28 лютого - 7 березня 2015 р.).

Публікації. Основні положення і результати дослідження висвітлені у двадцять одній публікації, сім з яких надруковано у фахових виданнях з політичних наук, три з них - міжнародні.

Структура дисертації. Поставлена мета та окреслені завдання зумовили структуру дисертації, що складається зі вступу, трьох розділів, які об'єднують дев'ять підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 249 сторінок, з них основного тексту - 210 сторінок. Список використаних джерел охоплює 385 позицій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтована актуальність теми дослідження, окреслені мета і завдання, визначено об'єкт та предмет дослідження, охарактеризовано методи дослідження, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено інформацію про апробацію результатів дисертації.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи дослідження» присвячено аналізу теоретичних і методологічних засад дослідження, розкрито зміст основних концепцій зовнішньої політики США, визначено джерельне забезпечення проблематики дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. «Теоретико-концептуальні засади дослідження» охарактеризовано основні методологічні підходи у дослідженні зовнішньої політики. Автор розглядає зовнішню політику держави крізь призму національного інтересу та концепцій «балансу сил» і «балансу загроз».

У підрозділі окреслено основні тенденції розвитку зовнішньополітичної стратегії США, а також досліджено основні підходи провідних науковців щодо концептуальної ролі Сполучених Штатів у XXI ст. Встановлено, що виражено вороже ставлення Тегерану до Вашингтону, а також наміри до експорту Ісламської революції та розвитку ядерної програми сприяли виробленню та реалізації США політики «стримування» ІРІ на Близькому та Середньому Сході. Подано аналіз основних засобів американської політики «стримування» Ісламської Республіки Іран.

Охарактеризовано концепцію «країн-паріїв», яка стала центральним елементом зовнішньополітичного дискурсу США та об'єктивно впливає на розвиток американо-іранських відносин.

У підрозділі 1.2. «Джерельна база та стан наукової розробки проблеми» здійснено огляд джерел, використаних під час дослідження, з'ясовано ступінь опрацювання досліджуваної проблематики у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі.

Складний і багатогранний характер питань, які розглядаються у дисертаційному дослідженні, вимагав залучення і ретельного опрацювання широкого кола різноманітних джерел, їх умовно можна поділити на декілька груп. Серед опрацьованих джерел важливе місце займають нормативно-правові акти США. Ключовим джерелом зовнішньої політики Сполучених Штатів є Виконавчі укази президентів, що відображають відносини США з Іраном ще з 1970-х рр. У роботі були проаналізовані також основні доктринальні документи, які визначають базові принципи зовнішньої політики США.

Щоб виявити позицію більшості членів Сенату і Палати представників Конгресу Сполучених Штатів стосовно політики Білого дому щодо Тегерану, було проаналізовано резолюції законодавчого органу США. Особливо цінним матеріалом для написання дисертаційної роботи стали офіційні промови та заяви державних і політичних діячів, які включають заяви президентів США та представників їх адміністрацій з питань розвитку американо-іранських відносин.

Важливим матеріалом для нашого дослідження стали слухання у комітетах Конгресу США, які є цінними офіційними документами, що розкривають особливості формування зовнішньої політики Вашингтону щодо ІРІ. Щоб відобразити найбільш суперечливі питання американо-іранських відносин та проаналізувати всю складність проблеми, пов'язаної з порушенням Ісламською Республікою норм міжнародного права, були досліджені Резолюції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй.

Значний масив джерел складають аналітичні доповіді, підготовлені дослідницькою службою Конгресу Сполучених Штатів, яка займається підготовкою документів на запити комітетів і окремих членів цього законодавчого органу США. Ще до одної групи джерел належать мемуари державних діячів Сполучених Штатів, які, відповідно до своїх посадових обов'язків, справляли вплив на вироблення та реалізацію зовнішньополітичної стратегії щодо ІРІ.

Також варто додати, що при написанні роботи були опрацюванні численні монографії українських та зарубіжних науковців, автореферати дисертацій, методична література, посібники, науково-публіцистичні статті тощо.

Надзвичайно важливими при дослідженні зовнішньої політики США є праці американських науковців. Проблеми американо-іранських відносин в умовах біполярної системи міжнародних відносин розглядали Дж. Білл, Б. Куіхольм, Г. Сик, Е. Абрахамія, Дж. Марі, Ш. Наджпур, Д. Хогтон, А. Ансарі, С. Макглінчі, М. Шахеді, Х. Ярукхі. Аналіз зовнішньої політики США щодо Ірану крізь призму регіону Перської затоки здійснюють у своїх працях П. Бредлі, Д. Лонг, Б. Куіхолм, Е. Накхіє, Г. Сик, Г. Гос, Дж. Фуллер, І. Лессер, Б. Рубін, Р. Хенкс, Дж. Мігліетта, Дж. Петерсон, В. Леві, В. Квандт, Л. Хадар.

Для розкриття впливу внутрішніх факторів на зовнішню політику Ірану та відносини з США важливими стали роботи Е. Абрахаміана, Е. Хугланда, М. Кавооссі, Ш. Чабіна, К. Маршала, А. Кордесмена і К. Аль-Родхана, Р. Рамазані.

Використання санкцій як механізму американської політики «стримування» Ірану та їх вплив на економіку Ісламської республіки аналізують у своїх дослідженнях такі науковці: Дж. Амузегар, Х. Алікхані, Дж. Хафбауер. Особливості політики адміністрації В. Клінтона та критику стратегії «подвійного стримування» у своїх статтях подають Д. Інсенбергер, З. Бжезинський, Б. Скоукрофт, Р. Мерфі, С. Хантінгтон.

Показовим є те, що відносини США з Іраном та намагання стримувати Ісламську республіку у регіоні виступають об'єктом наукового дослідження аналітично-дослідницьких центрів США: Ради з міжнародних відносин, Інститут Брукінгса, Фонду Карнегі, Інституту миру, Центру стратегічних і міжнародних досліджень, Інституту Като, Корпорації РЕНД, Вашингтонського Інституту та ін. Зокрема, експерти Центру з близькосхідної політики Інституту Брукінгса К. Поллак, Д. Біман, М. Індик, С. Малоні, М. О'Ханлон та Б. Рідел виявили можливі напрямки співпраці США з Іраном, зосередивши свою увагу на таких засобах зовнішньої політики як взаємодія та переконання, військове втручання та авіаудари, підтримка опозиційних груп, зміна політичного режиму, залякування та стримування.

Експерти Вашингтонського інституту з близькосхідної політики П. Кловсон, М. Каладжі, М. Айзенштадт, С. Хендерсон, М. Найтс, М. Левітт, А. Таблер досліджували передумови розвитку в Ірані ядерної програми та вплив підписання угода з ІРІ щодо припинення збагачення урану на міжнародну стабільність.

Чільне місце у наукових дослідженнях займає проблема здійснення політики стримування, її концептуалізація та рушійні сили. Теоретичні аспекти стратегії стримування вивчали К. Поллак, Дж. Кеннан, Дж. Гадді. Ряд американських науковців - А. Келлер, С. Мелоні, Б. Рідел розглядають політику стримування як засіб попередження появи в Ірану ядерної зброї, у той час як дослідники Дж. Ліндсей та Р. Такей визначають її як стратегію пристосування до ядерного Ірану. Ф. Леверетт, Х. Леверетт, Т. Парсі відзначають силові методи та економічні санкції як визначальні чинники у політиці США щодо ІРІ. Актуальними є також праці В. Наср та Р. Такея, які вважають неможливим ефективно зреалізувати стратегію стримування в близькосхідному регіоні, в той час коли дослідження Д. Кай та Е. Лорбера виправдовують використання цієї стратегії щодо Ірану.

В українській політичній науці дослідження проблематики зовнішньої політики Сполучених Штатів щодо Ісламської Республіки Іран висвітлені досить неповно та стосуються стратегії США на Близькому та Середньому Сході або ж тільки окремих періодів співпраці двох країн. Серед українських науковців, які займаються вивченням різних аспектів зовнішньої політики США, виділяємо Н. Фабрику, Г. Перепелицю, Т. Семенюту, О. Шевчука, М. Рижкова, А. Луценка, О. Гнатюк. Дослідження стратегії США на Близькому та Середньому Сході висвітлено у працях В. Шведа, М. Сенченка, О. Корнієвського, В. Шиманського, Л. Токаря.

Цілий ряд робіт в українській політичній науці розглядає військову політику США в контексті міжнародної безпеки. Зокрема, питання ядерної стратегії США відображені у дослідженнях П. Сіновець, А. Шевцова, В. Чумака, А. Лютова та ін. Іран у сучасній системі міжнародних відносин досліджують Д. Кушнір, Ю. Кедровська, О. Сахаренко, О. Калінчук, А. Матвієць, В. Каспрук, О. Маначинський.

Важливий науковий внесок у вітчизняну американістику зробили дослідники Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Проблеми внутрішньої і зовнішньої політики досліджують С. Федуняк, А. Горук, О. Сич, В. Фісанов, Т. Лупул.

Дослідженнями зовнішньої політики США та американо-іранськими відносинами займалося чимало колишніх радянських і сучасних російських науковців, зокрема С. Агаєв, О. Уткін, І. Мурадян, І. Федорова, В. Гусейнов, Г. Мирський, В. Бартенєв, Ю. Глущенко, Р. Кортоєв, Г. Юлдашова, О. Шумілін та ін.

У другому розділі «Еволюція політики США щодо Ірану: від активного співробітництва до конфронтації» проаналізовано місце Ірану у близькосхідній політиці США у рамках реалізації «доктрини Ніксона» на Близькому та Середньому Сході, висвітлено трансформацію зовнішньополітичної стратегії США після Ісламської революції 1979 р. та охарактеризовано іранський вектор політики Сполучених Штатів під час ірано-іракської війни 1980-1988 років.

У підрозділі 2.1. «Місце Ірану у близькосхідній політиці США у рамках реалізації концепції «двох опор» у регіоні Перської затоки» розглянуто політику США щодо Ірану у 1960 - 1970-х рр., яка реалізовувалась згідно концепції «двох стовпів» у рамках «доктрини Ніксона». Зазначається, що після Другої світової війни логіка економічного розвитку, а також набуття Сполученими Штатами статусу глобальної держави підштовхували американські адміністрації до ідеї зниження видобутку власної сировини і спрямування зусиль на пошуки нафтових ресурсів за межами країни.

Доведено, що американське керівництво у 60-70-х рр. ХХ ст. у якості основних інтересів у регіоні Близького та Середнього Сходу вважало збереження стабільності та незалежності держав регіону і стримування загрози ісламського фундаменталізму. Все це розглядалось у комплексі з такими проблемами, як видобуток нафти та стримування загрози з боку СРСР.

У підрозділі підкреслюється, що підтримка з боку адміністрації Р. Ніксона перетворила Іран на активного гравця в регіоні Перської затоки, сприяючи модернізації його збройних сил, економічному зростанню та політичній самостійності. Проаналізовано недоліки при здійсненні політики у регіоні, які сприяли конфронтації двох держав після Ісламської революції 1979 р. політика революція адміністрація обама

З'ясовано, що продаж значної кількості зброї та всеохоплююча підтримка шаха М. Реза Пехлеві з боку США на тлі ігнорування адміністрацією Р. Ніксона численних порушень прав людини в Ірані, знищення політичної опозиції та блокування демократичного розвитку призвело до формування антиамериканських і антизахідних настроїв серед іранського населення.

У підрозділі 2.2. «Трансформація зовнішньої політики США після Ісламської революції 1979 р.» проаналізовано зовнішньополітичну стратегію США напередодні революційних подій в ІРІ та зміну зовнішньополітичного курсу Вашингтону щодо Тегерану після Ісламської революції та «кризи заручників» 1979 р.

Особлива увага приділяється політиці Дж. Картера у сфері дотримання прав людини та основним причинам невдалої імплементації її щодо Ірану. Зауважено, що у процесі пошуку підходів до співпраці з керівництвом Ірану Дж. Картер зіткнувся з наявністю розбіжностей у цьому питанні у середовищі політичного істеблішменту США.

Доведено, що події в ІРІ виявили численні помилки у діяльності американської розвідки, у тому числі проблеми щодо збору достовірної інформації, і значну міжвідомчу конкуренцію. Все це позначилася на неспроможності Державного департаменту та спецслужб налагодити ефективну комунікацію з іранського питання з представниками Конгресу та Білого дому. Суперечливі підходи до вирішення кризи та численні прорахунки призвели до неспроможності врегулювати проблему із заручниками, які були захоплені в посольстві США у Тегерані в 1979 р.

Різке погіршення американо-іранських відносин стало причиною введення Сполученими Штатами економічних обмежень щодо ІРІ, ембарго на торгівлю з США та заборону імпорту іранської нафти.

Варто наголосити, що загальне ускладнення міжнародної ситуації, перш за все у регіоні Перської затоки, викликало необхідність перегляду положень зовнішньополітичного курсу США, який не забезпечував, на думку адміністрації Дж. Картера, захист життєво важливих інтересів країни. У зв'язку з цим була прийнята «доктрина Картера», у якій відзначалося виняткова значущість для економіки Заходу нафтових ресурсів регіону Перської затоки. Документ проголошував цей регіон зоною своїх життєво важливих інтересів, які зобов'язувався захищати спеціально створений військовий підрозділ - Сили швидкого реагування (RDJTF).

У підрозілі 2.3. «Політика США стосовно Ісламської Республіки Іран під час ірано-іракської війни (1980-1988 рр.)» розглянуто зовнішньополітичні підходи та засоби налагодження двосторонніх відносин Вашингтону та Тегерану і фактичне запровадження політики «стримування» США щодо Ірану.

Встановлено, що оскільки на початку 1980-х рр. значно зросла загроза порушення безпеки на Середньому Сході, адміністрація президента Р. Рейгана поступово нарощує активність США у Перській затоці та реалізує концепцію «стратегічного консенсусу», яка передбачала посилення американської політики в регіоні і проголошує «доктрину Рейгана» для досягнення глобального лідерства США.

У підрозділі зазначається, що близькосхідний вектор зовнішньої політики США був сформований відповідно до трьох найбільших безпекових викликів у регіоні та ролі Ірану в них, зокрема: ірано-іракської війни 1980-1988 рр., ізраїльського вторгнення в Ліван 1982 р. і викрадення американських заручників у Бейруті 1982 року.

Враховуючи можливості ІРІ впливати на радикальні екстремістські організації Близького Сходу, адміністрація Р. Рейгана спробувала встановити неофіційний двосторонній діалог з поміркованими представниками іранського керівництва. Після оприлюднення в США зазначених таємних американо-іранських контактів та здійснення стратегії обміну «озброєння - на - заручників», вибухнув внутрішньополітичний скандал, пов'язаний з незаконним продажом американської зброї в Іран. Щоб компенсувати втрати американського іміджу від «Ірангейту», який завдав удару по довірі до США серед монархій Перської затоки, адміністрація Р. Рейгана посилила тиск на ІРІ. Підтверджено, що основною метою США у ході ірано-іракської війни було сприяння якомога більшому послабленню суперниками один одного, щоб у подальшому жодна з близькосхідних країн не змогла стати гегемоном у регіоні і перешкодити поширенню американського впливу у Перській затоці.

У третьому розділі «Політика США щодо стримування Ірану на Середньому Сході після завершення «холодної війни» простежено поетапне запровадження політики «стримування» ІРІ та введення основних економічних обмежень, що сприяли підписанню угоди «Спільного комплексного плану дій» щодо припинення ядерної програми ІРІ.

У підрозділі 3.1. «Ініціативи Дж. Буша-старшого стосовно урегулювання кризи взаємин США з Іраном (1989-1993 рр.)» досліджуються спроби американської адміністрації поліпшити відносини з ІРІ та розглядається запровадження політики «пасивного стримування», яка застосовувалась щодо Ісламської республіки наприкінці перебування Дж. Буша-старшого на посаді Президента.

Незважаючи на те, що американські заручники у Лівані були звільнені за сприяння Ірану, ряд факторів перекреслили можливість відновлення двосторонньої співпраці США та ІРІ. Зокрема, збільшення фінансування урядом ІРІ палестинських терористичних груп, радикалізація політики Тегерану щодо країн Перської затоки, намагання удосконалити свою ядерну програму та спроби створення ядерної зброї підводило іранське керівництво до прямої конфронтації із США.

Прослідковано вплив відновлення арабо-ізраїльських перемовин в ході Мадридського саміту 30 жовтня 1991 р. на відносини Ірану з ісламістськими рухами на Близькому та Середньому Сході та коригування зовнішньополітичного курсу США.

Доведено, що операція «Буря в пустелі» 1991 р., здійснена коаліцією західних держав на чолі з США, не сприяла поліпшенню двосторонніх відносин між Ісламською республікою та Сполученими Штатами.

Розглянуто законодавчу базу економічних обмежень США щодо ІРІ, зокрема закон «Про нерозповсюдження озброєння щодо Ірану та Іраку» 1992 р., згідно з яким вводилася заборона на постачання продукції подвійного призначення і озброєння дестабілізуючого характеру. Виявлено, що нормативно-правові акти стосувалися в основному обмежень експорту військової продукції, при цьому вони не розповсюджувалися на американський експорт до Ірану товарів цивільного призначення та співробітництво нафтових компаній з іранською владою, за винятком заборони на пряме постачання іранської нафти в США.

У підрозділі 3.2. «Концепція «стримування» Ірану у період діяльності адміністрації В. Клінтона (1993-2001 рр.)» проаналізовано зовнішньополітичні механізми стримування Ірану у регіоні Близького та Середнього Сходу та охарактеризовано стратегію «взаємодії», яка застосовувалась під час правління другої адміністрації В. Клінтона.

Досліджено політику Вашингтона щодо Тегерана, яка здійснювалась у рамках концепції «подвійного стримування», що передбачала комплекс економічних, політичних і, в разі потреби, військових заходів для нейтралізації негативного впливу на систему безпеки в регіоні локальних центрів сили, зокрема Іраку та Ірану.

Наголошується, що політика «стримування» ІРІ полягала у застосуванні військової сили, розташованої у країнах Перської затоки, економічних санкціях, щоб зупинити потік іноземних інвестицій в Іран, та дипломатії, яка спрямовувалась на перешкоджання підтримки тероризму з боку Ірану та його прагненні до нарощування ядерного потенціалу.

Розглянуто закон «Про санкції щодо Ірану та Лівії» від 1996 р., який став основою санкційної політики США і стосувався тих компаній, які інвестували в іранський енергетичний сектор. Інший закон «Про нерозповсюдження щодо Ірану» 2000 р. передбачав введення санкцій адміністративного та фінансово-економічного характеру. Проаналізовано цілеспрямовані заходи США проти окремих керівників Корпусу вартових Ісламської революції та операцію ЦРУ «Сапфір», згідно з якою виявлялись іранські розвідники у різних країнах та попереджалась їхня деструктивна діяльність. Охарактеризовано концепцію «держав-паріїв» і її вплив на відносини США та ІРІ.

У період правління другої адміністрації В. Клінтона відбувається трансформація зовнішньої політики США від «подвійного стримування» до більш поміркованої стратегії «взаємодії», спрямованої на нормалізацію американо-іранських відносин.

Підрозділ 3.3. «Зовнішньополітичний курс Дж. Буша-молодшого відносно ІРІ в умовах розробки Іраном ядерної зброї (2001-2009 рр.)» присвячений аналізу політичних механізмів впливу американської адміністрації на політику ІРІ щодо розвитку ядерної програми та підтримки тероризму.

У рамках операцій в Афганістані 2001 р. та Іраку 2003 р. адміністрація Дж. Буша-молодшого здійснювала політику «конструктивної взаємодії» та намагалася залучити Іран до співпраці. Проте успішні наслідки перемовин з ІРІ на Боннській конференції у листопаді 2001 р. щодо нового уряду в Кабулі після повалення талібів та співпраця щодо стабілізації ситуації в Іраку були значною мірою дезавуйованими подальшою підтримкою Ісламською республікою терористичних організацій і повстанців у Іраку та Афганістані.

Доведено, що зовнішня політика США щодо ІРІ набуває наступального характеру після того, як у 2002 р. міжнародною спільнотою було виявлено, що Іран таємно побудував завод в Натаназі, здатний збагачувати уран для виготовлення цивільних ядерних енергетичних реакторів, а також ядерної зброї.

Обґрунтовано і систематизовано різні можливі напрямки політики адміністрації Дж. Буша щодо зміни двосторонніх відносин США та ІРІ: 1) продовження здійснення політики «стримування»; 2) вплив на теократичний режим із застосуванням засобів «м'якої сили» з метою зниження агресивності зовнішньої політики іранського керівництва; 3) якісна трансформація політичного режиму або повна його заміна.

Після того як Іран відмовився від укладення договору про припинення збагачення урану в 2005 р. та продовжував розвиток ядерної програми і технологій з виробництва міжконтинентальних балістичних ракет, адміністрація Дж. Буша-молодшого ініціювала посилення діючих економічних санкцій та заходів щодо політичної ізоляції Ірану у форматі міжнародного співтовариства за допомогою міжнародних організацій, таких як ООН і МАГАТЕ. Проаналізовано стратегію «комплексного впливу», яка полягала у політико-економічному та психологічному тиску, що поєднувалося із демонстрацією військової сили.

У підрозділі 3.4. «Зовнішньополітичні підходи та засоби налагодження двосторонніх відносин США та Ірану у період президентства Б. Обами» досліджено основні методи здійснення зовнішньополітичного курсу адміністрації Б. Обами щодо стримування Ірану в умовах розвитку його ядерної програми. Підкреслено, що адміністрація припинила риторику щодо зміни режиму та визначила виклики з боку ІРІ не з точки зору політичної концепції «держави-парії», а акцентувала увагу на порушенні Іраном міжнародних угод з ядерного питання. Крім того, проголошуючи використання нових методів у зовнішній політиці, Б. Обама у своїй політиці перейшов від застосування поняття «країна-парія» до «країна-відступник», сигналізуючи про зміну новим керівництвом зовнішньополітичних підходів США до ІРІ та намагання певною мірою реінтегрувати Ісламську республіку до світової спільноти.

Проаналізовано політику «комплексної взаємодії» в якості основного підходу до «країн-відступників», яка була окреслена Б. Обамою у Стратегії національної безпеки 2010 р. Після того, як Іран відмовився від Женевської угоди про постачання палива для Тегеранського дослідницького реактору, американська адміністрація розпочала здійснення так званої двовекторної політики, що полягала, з одного боку, у спрямованості на взаємодію, а з іншого - продовженні тиску через впровадження нових санкцій.

У підрозділі прослідковано створення міжнародної коаліції з метою політико-економічного стримування Ірану з використанням механізму ООН, зокрема резолюцій Ради Безпеки, що передбачали введення більш жорстких економічних обмежень. Також розкрито діяльність групи «5+1» щодо переговорного процесу з ІРІ та вплив санкцій ЄС. Розглянуто основні умови підписання угоди «Спільний комплексний план дій» 14 липня 2015 р. щодо обмеження ядерної програми Ірану та припинення збагачення урану вище п'ятивідсоткового рівня. Цей документ став першою конструктивною домовленістю з часу перевірок ядерних об'єктів Ірану в 2003 р., і ознаменував прорив у відносинах між США та Іраном через 36 років після Ісламської революції.

Охарактеризовано позицію Ізраїлю щодо угоди США з Ісламською республікою та основні умови, які були висунуті міжнародній спільноті у разі, якщо Іран не виконає свої зобов'язання.

У висновках викладено основні теоретичні та практичні результати дослідження наступного змісту:

1. У процесі здійснення близькосхідної політики у 1970-х рр. США сприяли перетворенню Ірану на впливового гравця у регіоні. Географічне розташування, іранські нафтові ресурси з одного боку та економічні інтереси США - з іншого, сприяли тому, що Іран став розглядатися в якості одного із стратегічних форпостів Сполучених Штатів. Запровадження концепції «двох опор» у рамках реалізації «доктрини Ніксона» фактично перетворило цю країну на американський протекторат на Середньому та Близькому Сході. Іран став надійним та важливим джерелом нафти та інших ресурсів для США, і такий напрямок відносин сприяв розвитку ринку для американських товарів і послуг та вигідному вкладенню інвестицій, а також забезпечував необхідний повітряний коридор між Європою та Сходом, що дозволяло Сполученим Штатам використовувати територію Ірану для спеціального зв'язку та розвідки.

2. Суттєві розбіжності між іранським суспільством та шахом М. Реза Пехлеві призвели до Ісламської революції 1979 р., яка перекреслила десятилітню стратегію США на Близькому та Середньому Сході. Крах шахського режиму і формування політико-ідеологічних протиріч між Вашингтоном і Тегераном на основі антиамериканізму, який утвердився після революції, визначив подальший розвиток зовнішньополітичної стратегії США щодо Ісламської республіки.

Захоплення американського посольства у Тегерані 4 листопада 1979 р. і утримання його дипломатичного персоналу в заручниках, проголошення урядом Ісламської Республіки Іран «експорту ісламської революції» в якості основи зовнішньої політики на Близькому і Середньому Сході, надання матеріально-фінансової допомоги радикальним екстремістським організаціям, діяльність яких спрямовувалась на підрив американських інтересів як на Близькому Сході, так і в світі, розробка Тегераном програм створення ядерної зброї і виробництва міжконтинентальних балістичних ракет стали основними сферами суперечностей між Вашингтоном і Тегераном.

Враховуючи вказані чинники, Білий дім здійснює політику «стримування» щодо Ірану у регіоні та акцентує свою увагу на політико-економічній ізоляції ІРІ на міжнародній арені. І хоча на офіційному рівні концепція стримування Ірану - відома як «подвійне стримування» - була задекларована В. Клінтоном, вперше політико-економічні санкції щодо ІРІ були введені ще адміністрацією Дж. Картера в 1979 р.

3. Особливістю прийнятих законодавчою та виконавчою владою США нормативно-правових актів, які служили базою для політики санкцій щодо ІРІ, є їх екстериторіальний характер. Дія законів та указів поширювалася на іноземні компанії та уряди інших країн, які здійснювали постачання ядерних та ракетних технологій, товарів та послуг в Іран. Введення США численних санкційних заходів були спрямовані на дестабілізацію діяльності Ірану не тільки в ракетно-ядерній і військовій, але й в торгово-економічній сферах.

Адміністрації американських президентів, починаючи з 1979 р., передбачали можливість відновлення в повному обсязі двосторонніх відносин у разі виконання Іраном американських вимог, основними серед них були: припинення надання підтримки міжнародним терористичним організаціям і згортання секретної військової ядерної і ракетної програм ІРІ.

4. Вплив боротьби виконавчої та законодавчої влади в США на реалізацію політики щодо ІРІ яскраво проявляється в період правління першої адміністрації В. Клінтона. Республіканська партія, яка представляла в той час більшість у Конгресі, наполягала на посиленні жорстких підходів у формуванні політичного курсу США відносно Ірану. Незважаючи на критику концепції «подвійного стримування», яка була спрямована на збереження регіонального балансу сил та паралельну економічну і військову ізоляцію Ірану та Іраку, вона була прийнята та успішно реалізовувалась за адміністрації В. Клінтона.

Крім того, після війни у Перській затоці 1991 р. у офіційний лексикон американської зовнішньої політики вводиться термін «держава-парія». Адміністрація В. Клінтона відводить такій державі окреме місце у міжнародній системі та включає до переліку «держав-паріїв» Іран через намагання виготовити зброю масового знищення та спонсорування тероризму.

5. У процесі здійснення даного дослідження нами з'ясовано, що методи реалізації політики США щодо ІРІ були та залишаються досить різноманітними та відповідають стратегіям «стримування» та «конструктивної взаємодії». Успішна співпраця США з ІРІ щодо досягнення стабільності в Афганістані та в регіоні Перської затоки на початку керівництва Дж. Буша-молодшого значно ускладнилась підтримкою Іраном терористичних організацій та повстанців у Іраку та Афганістані. Тому політика Сполучених Штатів щодо Ірану згодом набуває наступального характеру. Головною її особливістю в період президентства Дж. Буша-молодшого стало використання широкого арсеналу засобів у боротьбі із зовнішніми загрозами, враховуючи й політичний тиск на супротивника.

Крім того, включивши Іран до країн «вісі зла», адміністрація Дж. Буша-молодшого з метою конкретизації терміну «країни-парії» пов'язує загрозу від таких держав з характером їх внутрішньополітичних режимів. Саме таке концептуальне регулювання передбачало стратегічну зміну у зовнішньополітичних підходах США. Відійшовши від політики стримування, адміністрація Дж. Буша-молодшого у центрі своєї стратегії щодо «країн-паріїв» ставить пріоритет зміни політичного режиму як основного засобу для зміни поведінки держави.

Апелюючи до військових інструментів тиску та відмовляючись від елементів політики «залучення», адміністрація Дж. Буша-молодшого значно ускладнила двосторонні відносини США з Ісламською республікою. У результаті такої стратегії Сполученим Штатам не вдалося домогтися будь-яких зрушень як у відносинах з ІРІ, так і у досягненні своїх цілей на Середньому Сході, що, на нашу думку, також пов'язано з обмеженнями, які передбачає концепція «країн-паріїв».

6. Проголосивши стабілізацію ситуації на Близькому і Середньому Сході основною ціллю своєї зовнішньополітичної стратегії, Б. Обама заявив про перегляд методів та підходів у здійсненні відповідної політики.

Перекваліфікувавши термін «парії» на «відступники», визначивши так країни, які порушують міжнародні норми та не дотримуються своїх зобов'язань відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, адміністрація Б. Обами намагалася посприяти поверненню цих країн до міжнародного співтовариства. Відмовившись від попередньої політики Сполучених Штатів, спрямованої на зміну режиму в ІРІ, нова адміністрація запропонувала стратегію взаємодії, яка базується на спонуканні «держав-відступників» дотримуватись міжнародних норм та зобов'язань і застосуванні каральних заходів, спрямованих на зміну поведінки держави. Такий підхід значно відрізнявся від імплементації тактики «впровадження сили», що практикувалась за попередньої адміністрації США.

До основного арсеналу зовнішньополітичних засобів адміністрації Б. Обами відноситься активне використання санкцій, залучення багатосторонньої взаємодії та нетрадиційні і невійськові методи, такі як, наприклад, кібер-атаки. Центральною стратегією залишалось впровадження стійкого стримуючого режиму у рамках двосторонніх відносин з ІРІ, спрямованого на унеможливлення реалізації Іраном ядерної програми, зокрема через попередження придбання ядерних матеріалів.

Таким чином, вдале поєднання економічних обмежень зі стратегією «конструктивного залучення» дало можливість саме адміністрації Б. Обами здійснити прорив у відносинах між США та Іраном та підписати 23 листопада 2013 р. тимчасові домовленості, а 14 липня 2015 р. угоду про припинення розвитку іранської ядерної програми. Це вдалося, на нашу думку, через вироблення та реалізацію особливого підходу, який виходив з того, що стратегії «взаємодії» та «стримування» є частинами одного безперервного процесу, який включав як застосування каральних методів, щоб вплинути на рішення Ірану, так і стимулів для зміни його поведінки. Такий двовекторний підхід «взаємодії і тиску» відрізнявся від політики експорту демократії та ведення безкомпромісної боротьби, спрямованої на зміну політичного режиму, що здійснювалася попередньою адміністрацією Дж. Буша-молодшого. Зауважено, що угода матиме різноплановий ефект і, окрім припинення ядерної загрози, сприятиме обмеженню регіональних амбіцій іранського керівництва.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Наукові праці, опубліковані у фахових виданнях:

1. Павлюк О. Еволюція системи дискримінаційних економічних обмежень США щодо Ісламської Республіки Іран / Олеся Павлюк // Панорама політологічних студій: науковий вісник Рівненського державного гуманітарного університету. - Рівне : РДГУ, 2012. - Вип. 8. - С. 66-74.

2. Павлюк О. Концептуальне забезпечення політики США щодо країн Перської Затоки на прикладі відносин з Іраном / Олеся Павлюк // Науковий Вісник Дипломатичної академії України. Випуск 19. Зовнішня політика і дипломатія: досвід, моделі, традиції / За заг. ред. Н. О. Татаренко, В. Г. Ціватого. - К.: ДАУ при МЗС України, 2012. - С. 191-197.

3. Pavliuk O. The American approach to the solution of Iranian nuclear potential problem / Olesia Pavliuk // Studia Humanitas. - 2013. - № 2 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://st-hum.ru/content/pavliuk-oi-american-approach-solution-iranian-nuclear-potential-problem

4. Pavliuk O. Barack Obama's Foreign Policy Initiatives on Iran: From Cooperation to Political Containment / Olesia Pavliuk // Spheres of Culture. - Lublin: Ingvarr, 2013. - Volume VI. - Р. 261-272.

5. Павлюк О. Проблема стримування Ісламської Республіки Іран у XXI ст.: виклики для США / Олеся Павлюк // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2014. - Т. 27-28. - С. 248-253.

6. Павлюк О. Політика США щодо Ірану у рамках реалізації доктрини Ніксона на Близькому та Середньому Сході / Олеся Павлюк // Історико-політичні проблеми сучасного світу: Збірник наукових статей. - Чернівці: Чернівецький національний університет, 2015. - Т. 29 - 30. - С. 82-89.

7. Pavliuk O. I. U. S. Foreign Policy toward Iran during the 1970's: Role of Human Rights Policy under the Carter Administration / Olesia Pavliuk // Spheres of Culture. - Lublin: Ingvarr, 2015. - Volume XII. - P. 382-392.

Праці в інших наукових виданнях:

8. Павлюк О. Нарощування ядерного потенціалу Ірану: шляхи вирішення проблеми / Олеся Павлюк // Буковинський Журнал. - 2012. - №2 (84). - С. 121-127.

Опубліковані праці апробаційного характеру:

9. Павлюк О. Роль духовного лідера Ірану у керівництві ісламським суспільством / Олеся Павлюк // Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади: Матеріали V Всеукраїнської науково-практичної конференції за міжнародною участю, 11 листопада 2010 р. - Полтава: ПолтНТУ, 2010. - С.127-129.

10. Павлюк О. Розвиток ірано-американських відносин на сучасному етапі / Олеся Павлюк // Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали Четвертої Всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених, присвяченої 70-й річниці факультету історії, політології та міжнародних відносин. Т. І. Чернівці, 19 листопада 2010 р. - Чернівці, 2010. - С. 127-129.

11. Павлюк О. Проблеми ефективного функціонування політичної системи Ірану / Олеся Павлюк // Розвиток політичної науки: європейські практики та національні перспективи: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів та аспірантів. 3 березня 2011 р., м. Чернівці. - Чернівці: Букрек, 2011. - С. 175-178.

12. Павлюк О. Запровадження санкцій США щодо Ісламської Республіки Іран / Олеся Павлюк // Міжнародні відносини і туризм: сучасність та ретроспектива: Збірник матеріалів Третьої всеукраїнської науково-практичної конференції студентів та молодих вчених. - Острог: Видавництво Національного університету «Острозька академія», 2012. - Вип. 2. - С. 17-20.

13. Павлюк О. Ядерне озброєння Ірану: виклик для міжнародної спільноти / Олеся Павлюк // Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали Шостої Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих вчених, Чернівці, 7 грудня 2012 р. - Чернівці, 2012. - С. 146-148.

14. Павлюк О. Санкції - як інструмент зовнішньої політики Б. Обами щодо Ірану / Олеся Павлюк // Актуальні проблеми зовнішньої політики України: Матеріали VII Міжнародної науково-практичної конференції студентів та молодих вчених, Чернівці, 15 листопада 2013 р. - Чернівці: Технодрук, 2013. - С. 279-281.

15. Pavliuk O. The relevance of George Kennan's containment strategy in the U.S. - Iranian relations / Olesia Pavliuk // United States of America in the modern world: politics, economics, law: collections of the materials of the International Scientific Conference (Lviv, 04.04.2014). - Львів: Діпіай Оперативна Поліграфія, 2014. - С. 36-40.

16. Pavliuk O. Economic sanctions and U.S. foreign policy on Iran / Olesia Pavliuk // Humanities and Social Science: Proceedings of the 4th International Conference of Young Scientists. HSS-2013. - Lviv: Lviv Polytechnic Publishing House, 2013. - Electronic edition on CD-ROM.

...