Політична модернізація та соціальна структура суспільства в постреволюційній Україні: у пошуках залежності

POLITICAL MODERNIZATION

AND SOCIAL STRUCTURE OF SOCIETY

IN POST-REVOLUTIONARY UKRAINE:

IN SEARCH OF DEPENDENCE

This article draws attention to the interdependence of two complex phenomena: modernization and socio-professional structure of the population. Using modernization theory by R. Inglehart and K. Welzel, the author substantiates the influence of socio-economic factors (peculiarities ofthe social structure of society) on the processes of democratization in Ukraine. In this research the social structure is investigated through the prism of the occupational structure of society, which refers to the general occupational (qualificational) differentiation. In substantiating the need for such studies, the author seeks to answer some of the important questions: is successful modernization possible in Ukraine, based on the existing qualitative and quantitative characteristics of the occupational structure? What kind of political and socioeconomic consequences can the transformation of social groups that form an occupational structure have?

Keywords: socio-professional structure, modernization, qualified / non-qualified workers, physical / non-physical labour.

На початку відновлення незалежності Україна мала всі шанси відбутися як успішна держава. За оцінками тогочасних експертів у 1991 р. Україна займала 21-е місце за розміром ВВП на душу населення у світі, і з часом могла закріпитися у якості важливого регіонального геополітичного гравця. Але в порівнянні з багатьма іншими державами, що мали приблизно однакові стартові умови (особливо країни Центральної та Східної Європи, окремі колишні радянські республіки) вибудувана в Україні політична та економічна система виявилася неефективною та практично не реформованою. Відповідей на питання, чому Україна так відстала у своєму розвитку є достатньо багато, і ми не ставимо перед собою мету їх перелічити. Важливіше оцінити перспективи якісного модернізаційного стрибка, який здатен повернути Україну до числа провідних світових держав. Здійснюючи модернізацію необхідно враховувати політичні, соціально-економічні, культурні особливості країни. У цій роботі зосередимо основну увагу на соціально-економічних передумовах успішної політичної модернізації - соціально-професійній структурі населення та основних соціальних групах, які її формують.

Питання потенційної ролі і значення професійної структури в процесі успішної модернізації знаходиться поки що, на узбіччі наукових інтересів в Україні.

В українській науці (переважно соціології) проблематиці соціально-професійної структури присвячено роботи Н. Коваліско, М. Кона, О. Куценко, С. Оксамитної, О. Симончук, А. Патракової та ін. Зокрема, для цього дослідження важливими виглядають статистико-соціологічні методи, за допомогою яких вивчається розподіл населення України на різні професійні групи О. Симончук.

На важливості вивчення стартової ситуації та модернізаційного потенціалу суспільства при врахуванні характеру політичної модернізації та владної моделі наголошує Г. Зеленько.

На Заході (Е.Дюркгейм, Е. Девіс, Т. Парсонс, П. Сорокін, Д. Белл, Дж. Гелбрейт, Е. Гоулднер, Р. Міллс, Н. Аберкромбі, Дж. Голдторп, М. Севедж та ін.), а також і в Росії (О. Шкаратан, Г. Ястребов, В. Анікін, Т. Александрова та ін..), питанням вивчення соціальної структури присвячено значно більше уваги. Зокрема, можливості та обмеження модернізаційного розвитку Росії з точки зору різних характеристик професійної структури досліджує В. Анікін. Статистичний аналіз професійної структури російського суспільства використовували О. Шкаратан, Г. Ястребов. Обґрунтуванням впливу соціально-економічних умов на характер функціонування політичної системи займалися С. Хантінгтон, Р. Інглхарт та К. Вельцель, Д. Белл, Р. Флорида та ін. політичний модернізація професійний постреволюційний

В активній дискусії, що відбувається з особливою інтенсивністю останніми роками, наше дослідницьке питання розглядається трішки ширше - чому одні країни успішні, а інші - ні? Світова академічна спільнота у пошуках відповідей на це важливе питання розділилася. Одні дослідники наголошують, що успішні (багаті) країни мають ефективні та підконтрольні народу політичні еліти та політичні інститути. Натомість у бідних країнах еліти захопили (монополізували) владу, створивши систему розподілу ренти, з якої і живиться діюча політична еліта. Зокрема, Д. Норт з колегами успіх країни пов'язують із типом суспільного ладу: суспільства обмеженого доступу притаманні бідним країнам та відкритого доступу - відповідно багатим; Д. Аджемоглу та Д. А. Робінсон в наявності та впливовості інклюзивних та екстрактивних інститутів. Інша група дослідників наголошують на першочерговій важливості соціально-економічних чинників успіху країни - Е. Райнерт, Р. Інглхарт та К. Вельцель, С. Хантінгтон розглядають інновації, модернізацію, поступову відмову від аграрного статусу країни як основні джерела багатства та поступової демократизації.

Що собою передбачає успішна модернізація?

С. Хантінгтон розглядає модернізацію як багатоаспектний процес, який пов'язаний зі змінами в усіх сферах людської життєдіяльності. Серед різних аспектів модернізації автор виділяє дві групи, які мають найбільше політичне значення. По-перше, соціальна модернізація - зміна установок, цінностей, очікувань людей: від тих, які притаманні традиційному світу до тих, які характерні сучасному.

По-друге, економічна модернізація, яка зумовлює собою ріст загальної економічної активності та продуктивності суспільства. Критеріями, за допомогою яких можна прослідкувати процеси ефективної економічної модернізації є валовий національний продукт на душу населення, рівень індустріалізації та індивідуального благополуччя.

В переглянутій версії теорії модернізації Р. Інглхарт та К. Вельцель також розглядають соціально-економічні чинники як основу масштабних змін в політичній сфері. Обґрунтовуючи вплив економічного розвитку країни на формування потужного середнього класу та в подальшому демократії, автори використовують західно-капіталістичну модель модернізації, яку успішно реалізували т.зв. «азійські тигри» (Рис 1).

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Рис. 1 Західно-капіталістична версія модернізації2

Як бачимо, в цій моделі професійній структурі відводиться одна із основних ролей у можливому підсумковому успіху країни. Додамо також, що Р. Інглхарт та К. Вельцель, доповнюючи свою «культурну карту світу» формулюють декілька важливих спостереженню По-перше, при збільшенні долі трудових ресурсів, зайнятих в секторі послуг і скорочення робочої сили зайнятої в промисловості, ціннісна система населення зазнає трансформації від цінностей виживання до цінностей самовираження. Такий ціннісний злам - ще один важливий крок до формування стабільної (консенсусної) демократії. По-друге, визначаючи кореляцію між рівнем ВВП та характером трудових ресурсів, дослідники приходять до висновку, що в суспільствах, де висока частка трудових ресурсів зайнята у сільському господарстві, такі країни розташовані у нижній частині карти (низький рівень ВВП на душу населення, переважають традиційні цінності та цінності виживання). Суспільства з високою часткою зайнятих в промисловому секторі - у верхній лівій частині карти (низький рівень ВВП, переважають секулярно-раціональні та цінності виживання). І нарешті, суспільства у яких переважають зайняті у сферах надання послуг - у правій стороні карти (середній та високий рівень ВВП, переважають секулярно-раціональні та цінності самовираження).

В контексті вищезазначеного виникає важливе наукове і практично орієнтоване питання: а навіщо взагалі потрібна модернізація? Що вона дає особі, суспільству, політичній еліті? Тут варто розрізняти дві можливі проблеми: сам процес модернізації та її результат. Ті країни, які успішно пройшли модернізацію і демонструють високий рівень як соціальної мобілізації, так і економічного розвитку характеризуються більшою стабільністю і консенсусом у розв'язанні політичних проблем. Коли ж ми говоримо про сам процес модернізації, якраз у ньому (мається на увазі сам перебіг модернізації) приховані найбільші соціальні, економічні та політичні проблеми, що можуть виникнути у державі. Фактично, як вважає С. Хантінгтон модернізованість означає стабільність, а процес модернізації - нестабільність. Проте, в будь якому випадку модернізація може бути приваблива як для суспільства загалом (краща якість життя, освіта, здоров'я тощо), так і для політичних еліт.

Модернізаційний потенціал професійної структури населення: деякі теоретичні аспекти.

У першій частині роботи, ми з'ясували, що успішна модернізація була можлива лише у тих країнах, які чітко розуміли на якому етапі економічного розвитку перебуває їх країна. Одним з основних показників, що впливають на успішність модернізації варто розглядати специфіку трудового потенціалу населення, що склалася в тій чи іншій країні у конкретний момент часу. Багато в чому цей потенціал, як вважає В. А. Анікін, задається професійною структурою. Під терміном професійна структура, як правило, розуміють сукупний розподіл у суспільстві професій/занять.

Особлива увага науковців до проблематики місця професійної структури у процесах соціально-економічних трансформацій зосередилися після «виходу в світ» у 1973 році праці Д. Белла «Прихід постіндустріального суспільства». Дослідники починають звертати свою увагу на зростаючу роль кваліфікації робочої сили у визначенні соціального та політичного розвитку країн.

Д. Белл, здійснюючи аналіз розвитку економіки і характеру соціальних відносин у розвинених країнах світу, дійшов висновку, що майбутнє західних суспільств (його теорія будується в основному на соціально-економічних процесах в США) вже не може бути пояснений пізньоіндустріальною моделлю розвитку. Задля пояснення процесів виокремлення професій, які передбачали надання широкого спектру інтелектуальних послуг, вчений запропонував використовувати поняття «постіндустріальне суспільство». Основним ресурсом представників таких професій стають конкурентоспроможні знання і сформована на їх основі компетенція. Як зауважує В. А. Анікін, у постіндустріальному суспільстві «ключовими детермінантами соціально-економічного розвитку виступають вже не стільки самі виробничі відносини, скільки місце в системі суспільного розподілу праці, поєднане насамперед з професіями, представленими вченими, інженерами та працівниками культури, мистецтва».

Професійна структура постіндустріального суспільства трансформується в бік швидкого збільшення професіоналів і технічного персоналу. Предметом купівлі-продажу на ринку праці починає виступати інформація, ідеї, знання, навички, талант, які починають відіграти провідну роль в ланцюжку формування доданої вартості і стають основним фактором зростання добробуту і особистого успіху. З'являється концепція «креативного класу», представників якого вважають запорукою розвитку не лише цілої країни, а й конкретних адміністративних одиниць (міста, району і т.д.). Успішність тієї чи іншої країни пояснюється рівнем комфортності умов для функціонування і розвитку креативного класу, до якого відносять фахівців, які продукують економічні цінності в процесі творчої діяльності (представники науки і технологій, мистецтва, ЗМІ та культури, а також інтелектуальні працівники).

Постулюється залежність між чисельністю креативного класу і розвиненістю країни (міста) в сфері високих технологій, культурного рівня, темпами економічного зростання. Важливим для комфортного життя креативного класу є також наявність міської інфраструктури (затишні ресторани, кафе, місця дозвілля, парки, музеї і культурні центри).

Як результат, масштабне поширення у суспільстві представників згаданих професій зумовлює зміну моделі економічного розвитку, в якій інноваційна складова займає основну нішу.

Крім того, дослідниками з середини 70-х років 20 ст., особливо в США, спростерігається суттєве розмежування доходів кваліфікованих і некваліфікованих працівників. Даний факт виступає підтвердженням погляду, згідно з яким, вирішальним фактором у розподілі суспільного продукту і, відповідно, визначення структурних особливостей трудового потенціалу населення, є професійний статус зайнятості, пов'язаний з характеристиками праці.

Отже, можемо констатувати, що існує чітка залежність між соціально-професійною структурою населення і економічним та політичним розвитком країни. Та й взагалі, спроба співвіднести стадії економічного розвитку провідних західноєвропейських держав із формуванням соціальної структури може мати значний евристичний потенціал. Особливо для держав, які проголошують основою своєї національної стратегії та безпеки - модернізаційний перехід.

Якщо узагальнити експертні думки, модернізація забезпечує поступовий перехід від кожного конкретного типу суспільства (наприклад від ранньоіндустріального) до наступного якіснішого типу (в нашому прикладі - до індустріального). Такий перехід супроводжується та одночасно зумовлюється якісними змінами соціально-професійної структури суспільства. В загальному, процес таких змін має чітке спрямування: від переважання працівників фізичної праці в доіндустріальному, ранньоіндустріальному чи індустріальному суспільствах до переважання зайнятих розумовою працею в постіндустріальному суспільстві. Означені зміни характеризуються ще однією важливою ознакою: більш високий рівень матеріального благополуччя починають забезпечувати професії розумової, а не фізичної праці.

На сьогоднішній день, професійна структура розвинених країн має вигляд постіндустріальної, у якій основну частину зайнятих займають працівники кваліфікованої, а якщо брати ширше - нефізичної праці. А найбільш завершеною для наслідування і вивчення варто вважати професійну структуру США, у якій співвідношення зайнятих фізичною-нефізичною працею становить 79% на 21% (Табл. 1).

Таблиця 1 Професійна структура США у 2016 р.