Інформаційна складова "гібридної" війни РФ проти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційна складова «гібридної» війни РФ проти України

Кундеус О.М.,

кандидат політичних наук, доцент кафедри політології і соціології, Рівненський державний гуманітарний університет (Україна, Рівне), oksana_kundeus@ukr.net

Стаття присвячена розумінню інформаційної складової «гібридної» війни, яку Російська Федерація запровадила задовго до військової агресії. Згадано, що агресивного інформаційно-психологічного виливу зазнало не тільки українське суспільство, громадяни країн пострадянського простору, а й, не в останню чергу, країни Європейського Союзу та США.

При цьому, у науковій розвідці, наводиться стислий опис етапів інформаційної війни проти України, інструменти та механізми, якими послуговується РФ у своїй антиукраїнській політиці. Зазначено, які заходи протидії ворожим інформаційним операціям проводить Україна.

Ключові слова: інформаційна війна, інструменти інформаційної війни, російська пропаганда, Європейський Союз, США, російсько-українська війна.

Information component of the «hybrid» war of the Russian Federation against Ukraine. Kundeus О.M.

The article is devoted to the understanding ofthe information component of the «hybrid» war, which the Russian Federation introduced long before the military aggression. It is said thatfrom aggressive information al and psychological impact suffered not only Ukrainians society, citizens of the post-Soviet countries, but also other countries ofthe European Union and the USA not least.

At the same time, in the scientific research, a brief description ofthe stages of informational war against Ukraine is given. Also, tools and mechanisms, used by the Russian Federation in its anti-Ukrainian policy are described. The measures to counter hostile information operations conducted by Ukraine are also indicated in the article.

Keywords: information war fare, information war fare tools, Russian propaganda, European Union, US, Russian-Ukrainian 'war.

Проблема відновлення територіальної цілісності України постала перед нашим суспільством не лише у зв'язку з протиправними діями Російської Федерації на території України, а й унаслідок неефективності діяльності вітчизняних політичних еліт протягом чверті століття поперемінного перебування їх при владі. Адже за цей час не було вироблено консолідаційної національної ідеології, не визначено реальних орієнтирів розвитку, які б забезпечили нашій державі достойне місце в системі міжнародних економічних відносин нового інформаційного суспільства, що, у свою чергу, негативно вплинуло на процес консолідації українського суспільства, утвердження національної самосвідомості та патріотизму українців [6, с. 13].

Інформаційна війна проти України з боку Російської Федерації розпочалася задовго до початку відкритої фізичної агресії цієї країни. Нині через професійне використання пропагандистських прийомів, які застосовувалися ще за часів фашистської Німеччини, 32% мешканців РФ вважають Україну ворогом, що загрожує Росії, тобто ставлять її на друге місце (після США) у рейтингу потенційних ворогів, а 81% підтримують політику В. Путіна.

Метою статті є розуміння інформаційної складової «гібридної» війни, яку РФ розпочала проти України задовго до військової агресії; виокремлення її етапів, методів та завдань; визначення основних напрямів протидії інформаційній агресії.

Як наголошує Г. Касьянов, професор, керівник відділу сучасної історії та політики Інституту історії України, інформаційна війна з Україною з боку Росії стартувала не з початком військової агресії, а набагато раніше - з 2007 р. (це збігається, до речі, з роком заснування фонду «Русский мир»), «Я про це можу судити по своїй галузі - історії. Російські історики, урядові та неурядові організації почали системну активну діяльність, спочатку використовуючи історичні дати, пов'язані з іменами Бандери, Шухевича», - зазначив він [8, с. 184].

На думку голови Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі В. Костицького, з боку Російської Федерації понад десять років проводилася антиукраїнська інформаційна війна. В основі цієї війни - поширення недостовірної, неповної, упередженої інформації про Україну, маніпулювання суспільною свідомістю як громадян України, так і інших країн, пропаганда війни, національної та релігійної ворожнечі, зміни шляхом насильства конституційного ладу нашої держави.

Нині ця інформаційна війна перейшла із латенто- замаскованої у відкриту. Впродовж останніх років своєї діяльності Національна комісія відслідковувала в інформаційному просторі України загальні тенденції, які свідчили про швидке розгортання антиукраїнської інформаційної війни, яка охоплює кілька періодів.

За словами експерта, перший етап інформаційної війни в медіапросторі визначався руйнуванням самоідентифікації українців, це відбувалось «м'яко», проте створило передумови для подальшого впливу.

Другий етап відбувся у 2010-2011 році і мав на меті «руйнування національної та міжконфесійної злагоди». Водночас, В. Костицький заперечив існування соціально-економічних основ для протистояння між людьми різних сповідувань та національностей.

Третій етап, за словами очільника Нацкомісії, припав на період Євромайдану. «І основний удар спрямували на дискредитацію України як держави, нашу неспроможність створювати державу і будувати її, посягання на територіальну цілісність, конституційний лад. А десь пізніше трохи почалась масована пропаганда війни», - зазначив В. Костицький.

Наразі в Україні спостерігається четвертий етап інформаційної війни, специфікою якого є психологічна агресія, побудована на обмані та маніпуляції громадською думкою; заперечення та зневага до української державності; синхронізація інформаційної агресії та бойових дій проти України [7].

Як стверджує В. Лизанчук, «відкриті джерела розповідають, що проти України працює десять потужних медіа-груп Російської Федерації, тисячі найнятих фізичних осіб, для яких журналістика - не творчий процес, а вигідний бізнес».

Загалом фахівці виокремлюють такі основні методи інформаційної агресії проти України:

1. Дезінформування та маніпулювання.

2. Пропаганда.

3. Диверсифікація громадської думки.

4. Психологічний та психотропний тиск.

5. Поширення чуток [8, с. 185].

Тому, цими найуживанішими інструментами інформаційної війни в Україні, а також за її межами (з метою забезпечення якнайширшої міжнародної підтримки в європейських та світових інституціях власної геополітичної мети) керівництво Російської Федерації поступово намагається втілити в життя власні імперські амбіції [10, с. 117].

Зазначено, що першочерговим завданням російської гібридної війни на першому етапі її розгортання було знищення реальної державності України та розчленування нашої країни на квазіфедеративних засадах на різні, підконтрольні кремлівському керівництву, анклави. Нині вістря головного удару на карті нового «плану Барбароса», який зберігається в сейфах кремлівських стратегів, націлене на Європу. Інформаційний складник цього плану передусім має на меті досягнення двох пріоритетних цілей.

1. Нав'язування європейському політикуму власне російського бачення причин та наслідків війни в Україні та погляду на саму Україну як «failedstate», як суто олігархічну державу, яка знищує власних громадян і яка ніколи державою, власне, не була. У цьому плані Державі Україна протиставляються «народні республіки» (ДНР і ЛНР), буцімто цілковито позбавлені олігархічних впливів. Цільовою аудиторією цієї інформаційної атаки є як європейське експертне середовище, так і представники (носії) масової свідомості.

2. Посилення внутрішніх протиріч між європейськими державами «багатої Півночі» й «бідного Півдня», а також між Європою та США.

Для цього використовується весь напрацьований за останні 10-20 років інструментарій, починаючи від прямого ідеологічного та економічного тиску й закінчуючи більш витонченими «культурницькими» підходами. Йдеться передусім про створення підконтрольних кремлівським керівникам експертно-аналітичних структур у Європі, про «персональну обробку» окремих високофахових експертів та журналістів, високого рангу екс-політиків.

Крім того, сьогодні можна побачити щонайменше дві домінуючі лінії, за якими інформаційно «б'є» Росія по країнах ЄС у контексті української кризи.

Перша мета - спробувати досягти взаєморозуміння із Заходом, передусім «економізувавши» українсько-російську війну. Тобто довести Заходу, що йому немає сенсу втягуватись у затяжне протистояння з Росією, оскільки це б'є по кишенях простих європейців.

Друга мета - розбити євроатлантичну єдність, посилюючи існуючі суперечності між Європою та США. Ведеться спрямована пропаганда ідеї того, що США намагаються руками та коштами європейців вести війну (передусім - економічну) з Москвою, що шкодить інтересам європейських столиць [2, с. 515].

Варто відмітити, що дедалі більше російських ресурсів інвестують у державні й контрольовані ЗМІ. Росія збільшила фінансування міжнародно-трансльованих телеканалів, RT і «Росія сьогодні». У 2016 році RT, який поширює інформацію англійською, іспанською та арабською мовами, отримав 19 млрд. рублів (307 млн. доларів США). Росія виділила 80,2 млрд. рублів для державних ЗМІ, що на 30% більше порівняно з минулим роком [3].

Однак усе зазначене не означає, що Україна і демократична Європа не знайдуть уже в найближчій перспективі асиметричної демократичної відповіді на загрози й виклики агресивної кремлівської пропаганди. Особливо у тому випадку, якщо країни ЄС усвідомлять, що протидія кремлівській інформаційній агресії є для них таким самим невідкладним пріоритетом, як і для України. Європейським партнерам варто зрозуміти при цьому цінність України як партнера, адже Україна впродовж тривалого ідеологічного протистояння російській агресії напрацювала певний інформаційній імунітет, має очевидні сильні внутрішні запобіжники, які сформувались або ситуативно, або вимушено впродовж останніх років активної боротьби за незалежність та територіальну цілісність.

До переваг України в інформаційній війні з Росією слід віднести:

а) ідейно монолітне суспільство;

б) чітке розуміння усіма суспільними верствами того, що проти них як соціуму реально ведеться інформаційна війна як складова частина «гібридної» війни. інформаційний війна росія україна

Україна вже практично застосовує перше коло засобів протидії антиукраїнським інформаційним заходам ворожої сторони. Поки що йдеться, на жаль, не про наступальні, а оборонні заходи.

І Україна тут могла б не лише навчитись чогось у Заходу (зокрема, практиці проектування та реалізації стратегічних комунікацій), а й сама навчити Захід боротись із російською пропагандою. Наприклад, в Україні діють декілька проектів, які системно розбирають російські новини і показують ступінь брехні в них. Ми починаємо розуміти, що і як має бути застосовано для ефективної протидії російській пропаганді, хоча не завжди маємо кошти для реалізації таких проектів. Для ЄС це менш значуща проблема. Тож Україна та Західний світ можуть допомогти один одному в боротьбі з російською пропагандою і не допустити поширення подальшої нестабільності (регіональної та глобальної) в цивілізованому світі - того, чого так прагне Росія [2, с. 515].

Можна констатувати, що гібридний метод агресії, який застосовує Росія не лише до України, але й до демократичних держав загалом, поступово знищує зрозумілий нам світопорядок, і значною мірою ми спостерігаємо, як ця «хвиля» залишає нам його «уламки».

Чи не вперше за весь час існування України «державна інформаційна політика» перетворилась із квазісутності на реальність, важливість якої стала зрозуміла кожному громадянину. Інформаційна складова гібридної агресії виявилась не менш потужною за військову та економічну, і навіть в умовах відносного військового затишшя РФ продовжує свої деструктивні інформаційні операції проти України, намагаючись провокувати соціальну нестабільність, здійснюючи інформаційно-психологічні впливи на особовий склад ЗСУ, здійснюючи кібератаки проти важливих інфраструктурних об'єктів.

Безумовно, активні заходи протидії ворожим інформаційним операціям можливі лише в тому випадку, коли це стане одним із пріоритетів державної політики [4, с. 90].

Слід відзначити, що за останній (2017) рік політика держави у сфері захисту її інформаційного простору та забезпечення інформаційної безпеки загалом стала більш комплексною й ефективною. Можна констатувати, що після особливо складних 2014-2015 рр. держава почала формувати в 2016 р. комплексну систему протидії інформаційному складнику гібридної війни. У 2017 р. триває активний розвиток цього процесу, приймаються узгоджені рішення, додержується досить вдалий баланс між обмежувальними (для ворожого контенту та деструктивних дій супротивника) і стимулюючими (для власного контенту) заходами як стосовно захисту інтересів громадян, суспільства та держави, так і для подальшого розвитку її інформаційного простору. При цьому агресор не зменшує тиску на інформаційний простір України, намагаючись вражати ціннісні, моральні установки суспільства, підривати довіру громадян до влади та перетворень, які вона здійснює, руйнувати налагоджені процеси циркулювання інформації та розмивати поняття «правда» [1].

Україна активно протидіє всім зазначеним деструктивним впливам, розвиваючи для цього нормативно-правові та інституційні можливості, збільшуючи фінансування сфери інформаційної безпеки. Зокрема, у 2015 р. за статтею бюджету «Здійснення заходів у сфері захисту національного інформаційного простору» було виділено 2 млн. 800 тис. грн. У 2016 р. в головному фінансовому документі країни такої статті взагалі не було, а в 2017 р. на заходи щодо захисту національного інформаційного простору буде витрачено 33 млн. 600 тис. грн. [5].

Важливим етапом формування сучасної державної інформаційної політики стало ухвалення Доктрини інформаційної безпеки України. Документ заклав базові підходи щодо формування системи захисту та розвитку інформаційного простору в умовах глобалізації та вільного обігу інформації, а також функціонування держави в умовах використання агресором інформаційної сфери як ключової арени протиборства. Важливим здобутком Доктрини є чітке визначення механізмів її реалізації, що дозволить зробити цей засадничий документ практично значущим [9].

До інших важливих кроків розвитку та захисту національного інформаційного простору слід віднести:

- вирішення проблеми обміну інформацією з обмеженим доступом між Україною та НАТО;

- припинення дії міжурядових угод з Російською Федерацією про співробітництво у сфері телебачення, радіомовлення та інформації;

- удосконалення процедури застосування санкцій Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення та розширення переліку підстав для переоформлення ліцензії;

- позбавлення російських спецслужб можливостей слідкувати за громадянами України через блокування відповідних сайтів [1].

Окремим важливим напрямом є глибинне реформування системи інформаційного позиціонування України на міжнародній арені. Слід визнати, що, незважаючи на всі реформи (швидше - спроби реформ) цієї сфери, ми до останнього часу маємо справу з тією ж радянською моделлю зовнішньополітичного інформування. Наскільки вона малоефективна, нам переконливо доводить та ж Російська Федерація, яка, незважаючи на загальне враження реконструювання аналогічної моделі в РФ, провела досить серйозну її реформу. Зовнішня інформаційна політика цієї країни стала більш динамічною (завдяки створенню чисельних «неурядових фондів» або взаємодії із західними експертами), більш сучасною та активніше залучає функціональні спроможності спеціальних служб.

Слід визнати, що Росія має більші фінансові можливості для просування цього напряму, що, однак, не означає, що це - єдина причина успіху «нової кремлівської пропаганди». Москва ефективно послуговується наявною міжнародною інформаційною інфраструктурою, розуміє, яким чином ця інфраструктура функціонує, як потрібно працювати із новими медіа (а коли не розуміє, - пробує, відшукуючи нові можливості).

Істотна відмінність між українським зовнішнім інформуванням і російським полягає навіть не у різних матеріально-технічних вихідних позиціях. Росії вдалося віднайти найбільш важливе для ефективної інформаційної діяльності - чіткий та зрозумілий наратив, розповідь, яка не дисонує із внутрішніми стереотипними чи культурними установками мешканців демократичних країн. При цьому їхній наратив має ефективну систему сегментування не лише для населення різних країн, але й у межах однієї країни для різних цільових аудиторій. Це саме те, чого часто не вистачає українському інформаційному позиціонуванню у світі [4, с. 90].

Висновок. Таким чином, події на Сході України, українсько-російське інформаційне протистояння, пов'язане з ними, стали трагічною ілюстрацією розвитку інформатизованих технологій у військовій справі, уявлень про гібридні та інформаційно-психологічні війни, що поєднують застосування інформаційних, у тому числі інформаційно-психологічних, і силових компонентів тиску на противника. На прикладі збройних конфліктів останніх років, і конфліктів з акцентом на інформаційну складову суспільство дедалі більше переконується, що інформаційна агресія в сучасних умовах потребує спеціальної уваги й суспільного реагування, не менш відповідального, ніж пряма збройна агресія.

У фахівців зростає розуміння того, що саме інформаційно-психологічна війна в наш час набуває руйнівного для особистості й суспільства значення абсолютною невідворотністю свого впливу. Вона діє на глибинні процеси засвоєння змісту використовуваної людьми інформації про світ і суспільство як усталені, закріплені досвідом багатьох поколінь цього етносу еталони оцінок навколишньої дійсності та поведінки. Вона може знищувати безпосередньо основи національної самоідентифікації.

Ці події стали також переконливим доказом того, що комплексна інформаційна агресія в сучасних умовах потребує адекватних дій щодо її нейтралізації. Такі дії мають реалізуватися в чіткій координації всієї системи інформаційно-аналітичного забезпечення суспільства для донесення до свідомості громадян змісту державної політики, діяльності, спрямованої на нейтралізацію агресії, спростування неправдивої аргументації, для нейтралізації всіх інших негативних впливів на вітчизняну інформаційну сферу.

Тому, у сучасних умовах ефективне протистояння інформаційній агресії проти України може бути забезпечене лише консолідацією суспільства на базі національної державницької ідеології. Лише сучасна національна ідеологія в ментально складному українському суспільстві може стати чинником об'єднання Сходу й Заходу, Півдня й Півночі нашого різноманітного суспільства. Вона має ґрунтуватися на системі духовно-ціннісних орієнтирів українського народу, стати дороговказом перспектив національного розвитку, гарантом стійкості нації й держави в усіх випробуваннях, що випадають на долю українського народу в умовах розвитку інформаційного суспільства.

Список використаних джерел

1. Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2017 році» // Національний інститут стратегічних досліджень [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/2684/

2. Власюк О. С. Національна безпека України: еволюція проблем внутрішньої політики: Вибр. наук, праці / О. С. Власюк. - К.:НІСД, 2016.-528 с.

3. Джердж С. Інформаційна війна Росії проти України: асиметрична відповідь // Слово Просвіти [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://slovoprosvity.org/2016/04/14/informacijna- vijna-rosi%Dl%97-proti-ukra%Dl%97ni-asimetrichna-vidpovid/

4. Дубов Д. Державна інформаційна політика України в умовах гібридного миру та війни // Стратегічні пріоритети. - №3 (40) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/ public/File/Str_prioritetu/SP_3_40_16.pdf

5. Закусило М. Держбюджет-2017: скільки коштують суспільне, іномовлення, кіно [Електронний ресурс]. - Режим до ступу: http://detector.media/infospace/article/122357/2017-01-19- derzhbyudzhet-2017-skilki-koshtuyut-suspilne-inomovlennya-kino/

6. Інформаційні чинники системи інтеграторів Донбасу і Криму в загальноукраїнській єдності: [монографія] / [В. Горовий (кер. проекту), О. Онищенко, В. Попик та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - Київ, 2016.- 202 с.

7. Костицький В. Інформаційна війна проти України - виклик світовому порядку // Оксамит [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.oksamyt.org/publik/zhit-krain/882-0202201511

8. Соціокультурні механізми формування ментального імунітету проти зовнішніх маніпуляцій свідомістю населення України: [монографія] / [В. Горовий (кер. проекту), О. Онищенко, В. Попик та ін.]; НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського. - Київ, 2015.-228 с.

9. Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України» від 25 лютого 2017 р. №47/2017 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.president.gov. ua/documents/472017-21374

10. Черненко Т. Ідея сепаратизму як один з інструментів інформаційної війни проти України // Стратегічні пріоритети. - 2016. - №2 (39) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss. gov.ua/public/File/Str_prioritetu/Prioritety_2.pdf

References

1. Analitychna dopovid' do Shhorichnogo Poslannja Prezydenta Ukrai'ny do Verhovnoi' Rady Ukrai'ny «Pro vnutrishnje ta zovnishnje stanovyshhe Ukrai'ny v 2017 госі» II Nacional'nyj instytut strategichnyh doslidzhen' [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.niss. gov.ua/articles/2684/

2. Vlasjuk О. S. Nacional'na bezpeka Ukrai'ny: evoljucija problem vnutrishn'oi' polityky: Vybr. nauk. praci / O. S. Vlasjuk. - K.: NISD, 2016. - 528 s.

3. Dzherdzh S. Informacijna vijna Rosii' proty Ukrai'ny: asymetrychna vidpovid' // Slovo Prosvity [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://slovoprosvity.org/2016/04/14/informacijna- vijna-rosi%Dl%97-proti-ukra%Dl%97ni-asimetrichna-vidpovid/

4. Dubov D. Derzhavna informacijna polityka Ukrai'ny v umovah gibrydnogo myru ta vijny і і Strategichni priorytety. - №3 (40) [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.niss.gov.ua/public/ File/Str_prioritetu/SP_3_40_16.pdf

5. Zakusylo M. Derzhbjudzhet-2017: skil'ky koshtujut' sus- pil'ne, inomovlennja, kino [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://detector.media/infospace/article/122357/2017-01-19- derzhbyudzhet-2017-skilki-koshtuyut-suspilne-inomovlennya-kino/

6. Informacijni chynnyky systemy integratoriv Donbasu і Krymu v zagal'noukrai'ns'kijjednosti: [monografija] / [V. Gorovyj (ker. proektu), O. Onyshhenko, V. Popyk ta in.]; NAN Ukrai'ny, Nac. b-ka Ukrai'ny im. V. I. Vernads'kogo. - Kyi'v, 2016. - 202 s.

7. Kostyc'kyj V. Informacijna vijna proty Ukrai'ny - vyklyk svitovomu porjadku // Oksamyt [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.oksamyt.org/publik/zhit-krain/882-0202201511

8. Sociokul'tumi mehanizmy formuvannja mental'nogo imunitetu proty zovnishnih manipuljacij svidomistju naselennja Ukrai'ny: [monografija] / [V. Gorovyj (ker. proektu), O. Onyshhenko, V. Popyk ta in.]; NAN Ukrai'ny, Nac. b-ka Ukrai'ny im. V. I. Vemads'kogo. - Kyi'v, 2015. - 228 s.

9. Ukaz Prezydenta Ukrai'ny «Pro rishennja Rady nacional'noi' bezpeky і oborony Ukrai'ny vid 29 grudnja 2016 roku «Pro Doktrynu informacijnoi' bezpeky Ukrai'ny» vid 25 ljutogo 2017 r. №47/2017 [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.president.gov.ua/ documents/472017-21374

10. Chernenko T. Ideja separatyzmu jak odyn z instrumentiv informacijnoi' vijny proty Ukrai'ny // Strategichni priorytety. - 2016. - №2 (39) [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.niss.gov. ua/public/File/Str_prioritetu/Prioritety_2.pdf

Размещено на Allbest.ru