Міжнародна політика та Сирійський конфлікт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Білоцерківський Національний аграрний університет

Міжнародна політика та Сирійський конфлікт

УДК 321+165

Дужа І. А., кандидат політичних наук, асистент кафедри суспільно-гуманітарних дисциплін

Kitne_box@ukr.net

Анотація

Розглядається розвиток сирійського конфлікту та методи його врегулювання. Робиться акцент на реакцію світової спільноти та аналізується мета присутності третіх країн у конфлікті.

Автор використовує порівняльний та історичний методи задля надання об'єктивної оцінки та вироблення власної теорії щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході.

Ключові слова: Сирія, Близький Схід, сирійська криза, конфлікт, міжнародна політика.

Сирійський конфлікт або сирійська громадянська війна розпочалася 15 березня 2011 року з метою збільшення політичної свободи і повалення самодержавства, за основу були взяті демонстрації, що були частиною «Арабської весни».

Вже влітку 2011 року створюється Вільна сирійська армія (ВСА), що дає початок повстанській кампанії проти сирійської регулярної армії. Як наслідок збройні зіткнення поширюються на всю країну. ВСА підтримують Захід, Туреччина й арабські країни - Саудівська Аравія, Катар, Кувейт та Лівія.

З початком громадянської війни уряд Сирії намагався послабити ситуацію впроваджуючи ряд поступок таких як скасування надзвичайного стану, що тривав 48 років, крім цього на розгляд парламенту було внесено проект закону, що дозволяв створення нових політичних партій за умови, що їх буде засновано не на релігійних, племінних чи етнічних ідеях і вони не дискримінуватимуть за статтю чи расою. Втім, протестувальники визнали ці поступки незначними, вимагаючи істотніших реформ [1].

Виходячи із ситуації, що склалася в регіоні Арабська ліга призупиняє членство Сирії допоки не розпочнеться мирне врегулювання конфлікту. І вже 26 лютого 2012 року відбувається Всенародний референдум щодо проекту нової конституції Сирійської Арабської Республіки. Майже 90% населення прийняли участь у референдумі і проголосували за нову конституцію. Нова конституція Сирії юридично вступила в силу 27 лютого 2012 року. Але Західні країни віднеслися до референдуму скептично, адже голосування відбулося в умовах війни, а тому не було в повній мірі задіяно принцип демократичності. сирійський світовий політичний

Війна в Сирії характеризується не тільки жорсткими утисками релігійних меншин а й неконтрольованими обстрілами населених пунктів, масовими вбивствами та масштабними військовими злочинами проти мирного населення. Використання хімічної зброї сирійським урядом було безпрецедентно засуджено світовою спільнотою.

У травні 2011 року Європейський Союз (ЄС) вперше запровадив санкції проти Сирії, а саме заборонив ввезення у країну зброї з метою змусити сирійський уряд врегулювати конфлікт мирним шляхом за рахунок проведення демократичних перетворень. Але ситуацію це не покращило, тому ембарго було посилено.

В свою чергу США, ЄС та Ліга Арабських країн впровадила торгівельні санкцій, з метою послабити економічну політику Дамаску за рахунок експорту та імпорту. Починаючи з 2012 року ряд країн, котрі увійшли до «Групи друзів Сирії» почали надавали фінансову та військову допомогу противникам режиму Башара Асада.

За рахунок допомоги третіх країн санкції не призводять до очікуваного результату і режиму Асада вдається вистояти. Тому у 2013 році щоб підтримати урядові війська на територію Сирії було направлено іранських «добровольців» з Корпусу стражів ісламської революції та бойовиків ліванської «Хезболли» разом з загонами шиїтів-іракців. У 2015 році Москва не стоїть осторонь конфлікту та направляє допомогу уряду у вигляді літаків та засобів ППО. Спільні дії країн по врегулюванню конфлікту призводять до зміцнення позицій сирійського уряду.

Проводячи агресивну Башар Асад налаштувала проти себе не тільки країни Європи а і монархії Перської затоки. В свою чергу Сунітські країни вбачають загрозу в союзі Дамаска та Тегерана.

Не маючи єдиного сирійського фронту, тимчасові союзи змінюються тимчасовими зіткненнями між колишніми партнерами, а замість коаліцій з'являються нові «групи за інтересами», і зачасту ці «інтереси» не завжди співпадають з інтересами народу.

З самого початку війни бойові дії велися міжурядовою армією та загонами «Вільної сирійської армії» (ВСА). Пізніше, у 2011 році, сирійська опозиція об'єднується у Сирійську національну раду (СНР). Проіснувала вона не довго оскільки в об'єднанні виникає розкол - спочатку з СНР вийшли курди, а потім - радикальні ісламістські угруповання.

У 2012 році створюється Національна коаліція сирійських революційних та опозиційних сил (НКСРОС). До її числа увійшли ВСА, і СНР. НКСРОС вважає своїми збройними силами «Вільну сирійську армію».

Вже в грудні 2014 р. Сирійська національна рада виходить з Національної коаліції аргументуючи це протестом проти її переговорів з режимом Асада. За рік до цього низка ісламістських організацій вийшла з ВСА і порвала з НКСРОС, створивши власний військовий альянс -«Ісламський фронт» (нині він фактично розпався). У березні 2013 року Національна коаліція стала представляти інтереси Сирії в Лізі арабських держав.

«Джебхатан-Нусра» - агресивна та найбільш впливова серед радикальних ісламських організацій, створена у 2012 році, вона вважається сирійським крилом «Аль-Каїди». З 2016 року організація була перейменована в «Джебхат Фатхаш-Шам», взявши за мету створити в Сирії державу на засадах шаріату.

Організація була визнана світовим товариством як терористична. В жовтні 2016 р. Джон Кірбі, представник американського держдепартаменту заявив, що «воєнні дії США і коаліції в Сирії мають своєю ціллю виключно ІДІЛ. Ми не боремося з «Джебхатан-Нусрою», це угруповання не є головною ціллю» [3].

В сирійському конфлікті важливу роль відіграють курди, котрі ставлять своєю метою створення автономного регіону на півночі Сирії - Рожаву. Задля досягнення цілі вони формують Загони національної самооборони та Вищу курдську раду - до складу якої входять представники Демократичного союзу та Курдської національної ради. На стороні Сирійських курдів виступають Сполучені Штати.

За рахунок такої підтримки виникає суперечність між двома країнами членами ООН - США та Туреччина. Оскільки остання вбачає загрозу зі сторони сірійських курдів, адже вони пов'язані з Робітничою партією Курдистану, а у випадку появи Рожави стане новою базою для «апочистів». Тому в серпні 2016 року турецькі військові за підтримки «Сирійської вільної армії» проводять на півночі Сирії операцію «Щит Євфрату». Головна мета Анкари в тому, щоб сирійські курди відступити за Євфрат.

Туреччина намагається встановити в Дамаску поміркований режим ісламістів, близький до Ердоганової Партії справедливості й розвитку, а найголовнішим завданням є не допустити домінування Тегерана в даному регіоні.

На стороні уряду Сирії виступали Росія, Іран а з кінця 2016 року Ірак, з політичної точки зору допомагає також Китай та Алжир. Опозиціонерів підтримують Катар, Саудівська Аравія, Туреччина, Сполучені Штати а також деякі країни Євросоюзу, в першу чергу це Великобританія та Франція.

Іран, в свою чергу,розглядає сирійську війну як «вирішальний чинник у створенні нового порядку». Метою Ірану завжди було збереження режиму Башара Асада. Тегеран практично не має союзників у регіоні, за винятком асадівської Сирії, ліванської «Хезболли» та іракських шиїтів.

Присутність у Сирії надає Ірану стратегічні позиції у протистоянні з Ізраїлем і дозволяє мати безпечний канал для постачання зброї та фінансування «Хезболлі».

Іран використовує Сирію також проти свого основного опонента в регіоні, а саме Саудівської Аравії.

Під кінець 2015 року прибічники опозиції вирішують створити таку політичну структуру котра мала б більш представницьке значення у вирішенні конфлікту. Важливу роль відіграла Міжнародна група підтримки Сирії (МГПС), а саме Росія та США.

В ході двосторонніх переговорів Москва активно спонукала Вашингтон спільно чинити тиск на спецпосланця ООН по Сирії С. де Містури з метою запуску процесу міжсирійських переговорів.

Тактика Москви полягала з тому, щоб спонукати Вашингтон активніше працювати зі своїми регіональними союзниками, а також перекласти на США відповідальність за пробуксовку політичного процесу. За відсутність «політичного переходу» Росія звинуватила, на якому наполягали США, Вашингтон та його союзників, які не змогли виконати покладені на них завдання і забезпечити прогрес в справі формування єдиної делегації опозиції для переговорів з урядом Сирії. Така позиція була вигідна для Москви котра не поспішала з просуванням політичних реформ в CAP вказуючи на ризики пов'язані з дестабілізацією баасистської політичної системи країни, що загрожували інтересам Москви в Сирії [2].

Формування єдиної делегації опозиції взяла на себе Саудівська Аравія, і вже 10 грудня 2015 року було сформовано Вищий комітет по переговорам (ВКП). До складу комітету увійшли як представник політичних партій так і збройні формування («Джейш аль-Іслам», «Ахрараш-Шам»),

Наявність і «політиків», і бойовиків виносило новоспечену структуру на якісно новий рівень в порівнянні з попередніми об'єднаннями [3].

Близьким до конфлікту та новим учасником став Ізраїль. Офіційно його позиція є нейтральною, допоки Башар Асадбуде утримуватися від ворожих дій стосовно Ізраїлю. Але Тель-Авів, все-таки, є активним учасником конфлікту, оскільки союзниками Асада є Іран та «Хезболла» котрі виступають головними противниками ізраїльтян у Сирії.

Ще у 2006 році на базі іракського підрозділу «Аль- Каїди» створюється «Ісламська держава» (ІД) котра протягом деякого часу змогла стати однією з головних загроз регіональній безпеці. Своєю метою вона оголосила створення сунітської ісламської держави на території Іраку і Леванту (Сирії, Лівану, Ізраїлю, Палестини). До складу організації входить значна частина легіонерів з Європи та Америки.

Задля боротьби зІД влітку 2014 року США створюють коаліцію країн-партнерів (Німеччина, Франція, Велика Британія та ін.) ірозпочинають операцію «Непохитна рішучість». Вже ЗО вересня 2015 року в боротьбу підключаєтеся і Росія аргументуючи своє втручання як боротьбу проти Ісламської держави.

Виходячи з вище викладеного, випливає той факт, що Сирія стала зоною перетину інтересів третіх держав, конфліктуючих газових амбіцій Катару та Ірану, які конкурують за європейський ринок, а її територія стала ареною бойових дій.

З геополітичної точки зору Сирія є дуже важливою як для Росії так і для Америки. Для першої вона є своєрідним «переходом» для виходу до Середземного моря, а з іншої сторони, підтримуючи режим Асада в громадянській війні Москва вказує на свою могутність в регіоні, котрий, як вважається, знаходиться під впливом Америки.

За адміністрації Д. Трампа Вашингтон розпочинає політику стримування Ірану в регіоні, а найближчим союзником Америки у сирійському конфлікті виступає Ізраїль.

Ізраїльська армія використовує бомбардувальники атакуючи військові об'єкти в Сирії та коментуючи свої дії бажанням не допустити отримання сучасного озброєння в руках ворога і в першу чергу в руки ліванського руху «Хезболлах», котре підтримує сирійського лідера Башара Асада.

Такі дії зі сторони Ізраїлю незаконні і є найгрубішим порушенням міжнародного права та суверенітету сирійсько-арабської держави. Такі акти кваліфікуються як «акти агресії» і зі сторони Ізраїлю вони не є аргументованими.

За офіційними даними на території Сирії розміщено близько двох тисяч американських військових, основну підтримку США надає в якості авіаударів, а також інструктажів та озброюванням.

Позиція Євросоюзу щодо врегулювання сирійського конфлікту заключається в двох основних аспектах. По- перше це гуманітарна допомога, тобто фінансування програм ООН щодо врегулювання конфлікту, та підтримка громадянського суспільства.

Свою підтримку Брюсель здійснював під час контактів з ВКП в контексті міжсирійських переговорів під егідою ООН в Женеві. Брюсель навіть був готовий запросити до переговорів російські та каірські блоки, але таку ідею не вдалося реалізувати у зв'язку з тим, що Р. Хіджаба висловив незадоволення та категоричність такого рішення.

Обговорюючи сирійський конфлікт з російськими дипломатами представники ЄС наголошували на тому, що єдиною метою ВКП залишається відсторонення від влади діючого режиму в Дамаскі з подальшим нав'язуванням власної моделі державного устрою через негайну відставку Б. Асада, формування Перехідного керуючого органу та прийняття конституційної декларації і позбавлення силових структур більшості повноважень. По суті це зміна однієї диктатури іншою. Приблизно в цей же час в Монтре (посланник Генсекретаря ООН по Сирії) провів зустріч з представниками сирійського громадянського суспільства з метою вироблення нових ініціатив щодо врегулювання конфлікту в CAP [4].

Конфлікт в Сирії переріс ту громадянську війну з котрої він розпочався, на арену вийшли треті країни котрі концентрують владу у своїх рукав та опозиціонують вигідні їм методи вирішення та протікання конфлікту. Боротьба йде за власні інтереси, сфери впливу, могутність.

Враховуючи останні сирійські події та реакція світових лідерів можна констатувати, що конфлікт вже знаменується як друга Карибська криза. На думку автора військове врегулювання конфлікту вже вичерпало себе, подальша ескалація конфлікту призводить до наростання негласної «холодної війни» між Росією та США. Єдиним варіантом завершення кризи це політичне врегулювання. Вплив третіх країн на Сирію повинен бути мінімальним та демократичним, сирійський народ повинен сам визначити своє життя і обрати власний шлях розвитку.

Список використаних джерел

1. Bakri, Nada (25 July 2011).Draft Reform Law in Syria Fails to Mollify Protesters.New York Times.

2. Final Statement of the Conference of Syrian Revolution and Opposition Forces. Riyadh, 10 December, 2015.

3. Кто есть кто в сирийской политической оппозиции И Военный дипломат - 2016. - №8-12. - С.44. И Kto est' kto v sirijskoj politicheskoj oppozicii И Voennyj diplomat. - 2016. - №8-12. - S.44.

4. His Excellency Emir Takes Part in the UN GA Opening Meeting- New York, 19 July 2017. -P.20-22.

Summary

Duga I. A., candidate of political sciences, assistant of the department of social and humanitarian disciplines, Bila Tserkva National Agrarian University (Ukraine, Bila Tserkva), Kitne_hox@ukr.net

International politics and the Syrian conflict

The article examines the development of the Syrian conflict and the methods for its settlement. The emphasis is on the reaction of the world community and analyzed by the purpose of the presence of third countries in the conflict.

The author uses comparative and historical methods to provide an objective assessment and develop his own theory of the situation in the Middle East.

Keywords: Syria, Middle East, Syrian crisis, conflict, foreign policy.

Размещено на Allbest.ru