Управління суспільством та влада у працях постмодерністів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управління суспільством та влада у працях постмодерністів

Осадча І.А.,

Ангелов Г.В.

Анотація

Статтю присвячено аналізу провідних постмодерністичних підходів до проблеми управління суспільством та влади. Проаналізовано доробок українських та зарубіжних дослідників з даної теми. Визначено, що одним з ключових аспектів політичної влади, з точки зору постмодерністів, є питання представництва. Достатню увагу приділено також постмодерністичному розумінню відчуження людини. Описано детально розроблену Ж. Делезам суспільство контролю, також його фундаментальну ідею просторів ізоляції. Зроблено висновок, що більшість посмодерністичних концепцій влади та управління суспільством апелюють до кризи раціоналізму, критики існуючих політичних порядків, відчуження людини від суспільства та від самої себе. Крім того, автор статті вказує, що на порядок денний щодо формування принципів політичного владарювання в сучасному світі виходить його технологічний аспект, котрий багато в чому детермінований бурхливим розвитком сучасних інформаційних технологій.

Ключові слова: управління суспільством, постмодерністи, інформаційні технології.

Філософія постмодерну уявляє собою один із проявів постіндустріального світу, життєдіяльність і історія якого багато в чому обумовлені змінами в суспільстві, технологіях, в економіці, масових комунікаціях. Ці зміни визрівали головним чином протягом другої половини XX ст. і багато в чому визначили собою існуючу політичну реальність та конфігурацію міжнародних відносин. На наших очах величезний, складний політичний простір неначе стиснувся в один компактний і відносно невеликий інформаційний блок. Це стиснення призвело до суттєвих зрушень в наших поняттях про політичні процеси, соціальну справедливість, ідеології, причинність і свободу. Вибуховий характер революції інформаційних технологій прийшов в істотне протиріччя з тисячолітніми установками та звичаями спільного життя людей, їх психологією, пізнавальними та культурними практиками. Особливим напрямком дослідження політологів є постмодерністичні концепції управління суспільством та влади, так як саме вони багато в чому формують порядок денний сучасного світу політики, розуміння глобальних проблем людства, котрі були спричинені різними факторами: соціальними, економічними, політичними, психологічними та ін. Таким чином, звернення до спадщини постмодерністів в окресленому нами аспекті уявляється закономірним та актуальним.

Концепції влади, розроблені постмодерністами вивчала низка вчених. Серед російських дослідників слід назвати В. Ледяєва, Н. Капустіну, О. Ситніка, І. Гордеева, П. Зиноватого, І. Смірнова. Велику увагу даній проблематиці присвятили українські вчені: Б.Ю. Тимбоць, С.В. Куцепал, Т.О. Бутирська, Д.М. Шевчук, Ю.А. Шталтовна.

Коротко розглянемо останні публікації з вище- означеної теми дослідження. М. І. Зайдель висловив думку, що в рамках постмодернізму був розроблені специфічний підхід до феномена влади. Він називає його "дифузним". Як свідчить дана назва, дана методологія вказує, що влада "розмита" по всьому соціальному простору. В той же час постмодерністи, на думку вченого, були дуже далекі від класичної методології політичної влади (відповідно до якої влада зосереджена в державних інститутах) "як асиметричних відносин в термінах боротьби та взаємодії політичних груп" [1, с. 54]. І. Г. Утюж розглядає постіндустріальне суспільство в якості являє собою технократичної бази поглядів. Суспільство постмодерну передбачає розвиток нового способу соціалізації, котрий Грунтується на пріоритеті особистих прав і індивіда. Така постановка питання зміщує фокус дослідника до задоволення соціальних та культурних потреб [2, с. 70]. В.О. Копилов розробив концепцію, згідно до якої, влада виступає в постмодернізмі не дією однієї сторони, а завжди уявляє собою взаємодію. При цьому владу можна реалізовувати і через контроль, і через управління, і через ухвалення рішень, і через вплив [3, с. 97].

П.М. Петровський прослідкував постмодерну парадигму дослідження та реформування суспільства. Він дійшов висновку, що вона формувалась у протиставленні класичній методології. Фактично постмодерністи застосували природничо-наукову парадигму до аналізу суспільно-владних процесів, що дало їм можливість їх об'єктивну необхідність. Дослідник наголошував на наявності серйозного гуманітарного потенціалу досягнень постмодернізму [4, с. 220].

А.Г. Жуковський досліджуючи парадигму пост-модерністичного напрямку у філософії відмітив його плюралізм, в якості "множинності", котра проявляє себе у методології. Остання становить собою право на існування різних концептуальних підходів, в тому числі і взаємовиключних. Однією з рис, що характеризує постмодернізм є визнання тоталітарної суті раціоналізм [5,с. 104].

І.І. Севрук розвинув дану ідею про тоталітарність раціоналізму відносно наукового спадку М. Фуко, котрий фактично є сполучною ланкою між парадигмами модерну і постмодерну. У цього мислителя ми знаходимо Грунтований аналіз дисциплінарної влади, яка є домінантою. І.І. Севрук вказав на трансформацію в рамках структуралізму ролі покарання, залякування та інших проявів влади [6, с. 32]. Очевидно, що структуралізм і постмодернізм дуже близькі між собою за проблематикою управління суспільством та питанням влади.

Т.М. Титаренко на відміну від перерахованих дослідників зосередив свою увагу на розгляді людської активності як соціально-психологічних практик. На його думку, прагнення перманентного самоконфігурування стає в постмодерному світі головним модусом існування особистості [7,с. 179].

Мета статті полягає в розгляді основних концепцій управління суспільством і влади постмодерну, їх соціокультурних характеристик. Завдання - дослідити основні постмодерністичні теорії керування соціумом та підгрунтя владних структур у сучасному суспільстві.

М. І. Зайдель здійснив Грунтовний аналіз концепту політичної влади в рамках постмодерністичної методології: "Концептуальний аналіз політичної влади вносить конкретність до розуміння влади, порівнюючи її з іншими соціальними поняттями та соціальними відносинами в цілому. В традиційному (веберівському) підході влада розуміється як вольові відносини між суб'єктом та об'єктом, як відносини панування/ підпорядкування. Влада асоціюється з контролем над життям, нерівним розподілом ресурсів і можливостей реалізувати бажання та інтереси" [1,с. 54].

Як вже було зазначено, саме французький історик і філософ М. Фуко був провісником постмодернізму у західноєвропейській філософії. Його дуже зацікавила проблема політичної влади та управління суспільством. Він серед іншого підкреслював, що у другій половині XVIII ст. вже були розроблені соціальні технології для формування спеціальних соціальних спільностей для виконання певних функцій: "Солдати стали чимось тим, що можна виготовити. З безформної маси, непридатної плоті можна зробити необхідну машину... Розрахований примус повільно проникає в кожну частину тіла, оволодіває ним, робить його слухняним завжди готовим і мовчазно продовжується в автоматизмі звички... В класичний вік відбувається відкриття тіла як об'єкта і мішені влади" [10, с. 216]. Масштаб контролю над суспільством, на думку М. Фуко, змінився: тіло людини розглядають вже не як сукупну масу, а як сукупність деталей, ефективність яких можна підвищити за допомогою різноманітних вправ. Індивіда все більше розуміли як машину: "Слухняне тіло можна підкорити, використати, перетворити, вдосконалити" [10, с. 199200]. Здавна існували численні дисциплінарні методи: у монастирях, арміях, цехах.

Економічна експлуатація, на думку М. Фуко, розділила силу і продукт праці, а дисциплінарний примус встановив примусовий зв'язок між зростаючою придатність и зростаючим пануванням. Вчений довів, що даний механізм охопив практично всі основні соціальні інститути (армію, освіту, церкву) а також промислові галузі. Для того, щоб полегшити його проникнення, були розроблені певні принципи. Серед них М. Фуко виділив наступні: 1) відгороджування (специфікація місця, відмінного від інших і замкненого в самому собі (коледжі, інтернати, казарми тощо); 2) елементарна локалізація, яка відводить кожному індивіду власне місце, а кожному місцю - свого індивіда з використанням келії монастиря, як зразка; 3) через функціональне розміщення за допомогою дисциплінарних інститутів простір кодується з метою створення більшої корисності [10, с. 206-209].

Французький філософ-постмодерніст Ж. Бодрійяр в своїй філософській концепції проаналізував різноманітні прояви системи соціального управління. При цьому він застосував категорії "симулякр", "копія", "вторинність". Мислитель відштовхнувся від того, що капітал в постмодерністичній економіці більше не належить до реальних структур, які розглядались в раніше рамках політекономії. Власне розгляд даної проблеми можна назвати постмарксистським, так як капітал Ж. Бодрійяр відніс до симулякрів третього порядку. Проблему революцій таку важливу для марксистської методології соціального управління вчений розглядає в якості звернення учасників революцій до "реальності в усіх їх формах, яку ностальгічно воскрешають" [8, с. 45]. Партії і профспілки відчужують соціальну силу експлуатованих тому, що володіють монополією на репрезентацію. Ті ж хто виступають проти встановленого порядку речей, на думку філософа, приречені на боротьбу з профспілковими активістами у своїй свідомості [8, с. 81]. Дане положення можна трактувати як неможливість людей в постмодерністичному суспільстві вийти за рамки один раз і назавжди окреслених репрезентативних підсистем соціального управління. Ж. Бодрійяр був одним з перших, хто звернув увагу на одну з фундаментальних політичних проблем сучасності - втрату відповідальності політичної еліти та зникнення звичної соціальної структури, яка дозволяла репрезентувати в політиці маси: "... Криза представництва є важливим аспектом останніх соціальних виступів. Однак сама по собі вона може і не бути смертельною для системи, и повсюди (і в тих же профспілках) вже намічається її формальне подолання (перехват) в рамках загальної схеми самоуправління" [8,с. 81].

Інший відомий філософ постмодернізму Ж. Делез вказав, що перехід від політики до ризоми (горизонтальної соціальної структури без окремого політичного центра) відбувається на рівні судової практики [9, с. 216]. Цей вчений детально розробив поняття "суспільство контролю". Він описує його наступним чином: "Ми наближаємося до суспільства контролю, яке також функціонує вже не через ізоляцію, але через постійний контроль і миттєву комунікацію. Зрозуміло, не перестають говорити про в'язницю, про школу, про лікарню: ці інститути перебувають у стані кризи... По відношенню до майбутніх форм контролю у відкритому середовищі найжорсткіші форми ізоляції, можливо, здадуться нам приналежністю чудового і доброзичливого минулого. У дослідженні "універсальних комунікацій" є щось, що викликає трепет. Істина в тому, що перш ніж суспільства контролю організуються в дійсності, з'являються також і відповідні форми злочинності і опору (два різних випадки)" [9, с. 223]. На думку Ж. Делеза дисциплінарні суспільства розпочали організацію гігантських просторів ізоляції. Вони досягли свого розквіту на початку XX ст., коли індивід почав поступово переходити від одного закритого простору до іншого, у кожного з яких свій власний закон: сім'я, школа, завод, час від часу лікарня, казарма і, можливо, тюрма, яка є майже ідеальним простором ізоляції. Закономірно, що Ж. Делез апелював до ідей Фуко щодо ідеального проекту просторів ізоляції. Йому кидається в очі соціальна організація на заводах, метою якої є концентрувати, розподіляти простір, впорядковувати час, розташувати продуктивну силу в просторово-часовому континуумі так, щоб результат перевищував суму первинних сил [9, с. 226].

В постмодерністичній картині людського суспільства Ж. Делеза сім'я, школа, армія, завод більше не є схожими один на одного, але всього лише різними просторами ізоляції, які сходяться до єдиного власника, до держави або до приватної влади. Вони стають шифрованими фігурами, деформуються і трансформуються. Все це здійснює одна і та ж корпорація, у якої є тільки керуючі. "Маркетинг відтепер є інструментом соціального контролю, саме він формує безсоромну расу наших господарів. Контроль здійснюється через короткострокові операції і блискавичні прибутки, але разом з тим він безперервний і безмежний" [9, с. 231-232].

Висновки

Таким чином, проведений нами аналіз основних постмодерністичних концепцій влади та управління суспільством доводить, що більшість з них апелюють до кризи раціоналізму, критики існуючих політичних порядків, відчуження людини від суспільства та від самої себе. Дані ідеї добре прослідковуються у творах М. Фуко. Однак в працях Ж. Делеза та Ж. Бодрійяра ще більш детально проробляються та отримують глибину концепції раціоналістичного контролю, просякнутого тоталітарним духом. На порядок денний щодо формування принципів політичного владарювання в сучасному світі виходить його технологічний аспект, котрий багато в чому детермінований бурхливим розвитком сучасних інформаційних технологій. В майбутніх дослідженнях даної теми, на нашу думку слід зосередитись на переломленні розглянутих ідей в українському соціумі. Значний інтерес становить собою можливість створення в політичній системі нашої країни "просторів ізоляції". управління влада політичний

Список використаних джерел