Інформаційне протистояння як боротьба змістів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційне протистояння як боротьба змістів

Горовии Валерій

Постановка проблеми. Розвиток технологій інформаційного суспільства зумовлює зростаюче значення інформаційних впливів у застосуванні технологій гібридної війни, використовуваних Росією проти нашої держави. У зв'язку з цим актуалізується необхідність детального вивчення змістовної та організаційної еволюції російської пропаганди та забезпечення ефективного реагування на ці процеси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різні аспекти проблематики, пов'язаної із вивченням реальних закономірностей розвитку українського суспільства на противагу дискредитуючим інформаційним вкидам в інформаційний простір України російських інформаційних технологів досліджуються в роботах академіка Е. Лібанової, працівників Інституту історії України, Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса з історико-політо- логічним аналізом витоків, передумов, сучасних драматичних реалій та перспектив відновлення вітчизняного суверенітету нині анексованих і окупованих територій, проблеми методології досліджень тенденцій розвитку інтернет-ресурсів, зокрема системи соціальних комунікацій, використання цих ресурсів в інтересах організації інформаційної безпеки постійно розглядаються науковцями НА СБ України, під загальним керівництвом академіка О. С. Онищенка науковий колектив інформаційних спеціалістів НБУВ протягом останніх років проводить системні дослідження в сфері аналізу закономірностей входження України в інформаційне суспільство, проблем інформаційної безпеки на рівні нових технологічних викликів, пов'язаних насамперед із необхідністю нейтралізації зростаючих негативних інформаційних впливів інформаційних технологів РФ.

Метою статті є розгляд суттєвих змістовних та організаційних аспектів ведення російської інформаційної агресії проти України і використання специфічних особливостей цих процесів при вдосконаленні роботи по протистоянню російській інформаційній агресії.

Виклад основного матеріалу. Глобальні процеси інформатизації, що стали фундаментом розвитку інформаційного суспільства, переводять характерні для міждержавних відносин інформаційні протистояння в число основних складових суперництва і при їх загостренні - далі в самостійні засоби досягнення результатів, в інформаційні війни. Використання інформаційного ресурсу Росії як інструмента негативних впливів на національний інформаційний простір нашої країни в «Доктрині інформаційної безпеки України» визначаються як технології гібридної війни проти України першорядного значення, що перетворюють інформаційну сферу на ключову арену міждержавного протиборства [1]. Модернізація цієї сфери суспільної діяльності під реалізацію сучасних безпекових потреб вимагає розробки стратегічних наративів на основі використання інформаційних ресурсів національного розвитку, їх імплементації в практику інформаційного протистояння агресору, а також вирішення відповідних організаційно-технологічних завдань на зазначеному напрямку [1].

Оскільки інформаційна агресія РФ базується насамперед на електронних інформаційних технологіях і охоплює в інформаційному суспільстві всі сфери життя, для її нейтралізації потрібна комплексна відповідь реагування «подібним на подібне», або ж така реакція, що своїм асиметричним впливом може нейтралізувати наявну загрозу. Для організації

Assessment), що щорічно видається університетом національної оборони (National Defense University), в 1998 році асиметричним загрозам присвячувалась ціла глава, і з тих пір вони фактично постійно знаходяться в центрі уваги воєнних спеціалістів і аналітиків Пентагону. Див. http ://pentagonus. ru/publ/19-1-0-35.

ефективної асиметричної протидії агресору в сучасних умовах необхідним є глибокий аналіз змістовних механізмів його негативних інформаційних впливів, визначення їх вразливих сторін і вироблення відповідних ефективних контрзаходів.

Змістовні особливості інформаційної діяльності нинішньої Росії спрямовані насамперед на протистояння проникненню ідеології громадянського суспільства в її політичну сферу. Реалізацію цього завдання російські інформаційні технологи вбачають в необхідності затримати це проникнення і у власний інформаційний простір, і в сусідні держави - передусім в Україну. В інформаційній сфері РФ теоретично обґрунтовується забезпечення тенденції на консервацію наявної соціально-політичної системи РФ і поширення її впливу на Україну та інші колишні складові союзної держави. Красномовним підтвердженням цієї тенденції є недавня заява глави анексованого Криму С. Аксьонова про необхідність перетворення Росії в монархію, а її президента В. Путіна в диктатори. «Якщо в країні є зовнішні виклики, вогнища спротиву зовнішні, необхідно вживати в цьому сенсі більш жорсткі заходи. Сьогодні, на мій погляд, Росії потрібна монархія, - говорить Аксьо- нов в ефірі «Першого Кримського телеканалу» і підкреслює, що... - в Росії є свої традиційні православні цінності. Духовність і демократія, як її розуміють на Заході, їй не потрібна. поки є зовнішній ворог, потрібна єдиноначальність. Сьогодні у президента має бути більше прав, аж до, вибачте, диктатури» [2].

Слід зазначити, що інформаційне підґрунтя для проведення анексії спочатку Кримського півострова, а пізніше захоплення частини Луганської та Донецької областей України було підготовлено Росією задовго до початку цієї операції. Про вплив ідей «русского мира» на Кримському півострові писав у статті «Крим і Україна: нова сторінка історії», надрукованій в журналі «Київська старовина» ще у 1994 році тодішній віце- прем'єр-міністр України з питань гуманітарної політики, відомий вітчизняний вчений, академік НАН України І. Курас. Аналізуючи результати виборів до кримського парламенту, він зазначав, що «вибори показали втрату позицій так званих «федералістських» політичних сил, програма яких передбачає відновлення в тій чи іншій формі СРСР, зниження популярності сил, орієнтованих на співробітництво незалежних держав. і різке посилення сил проросійського спрямування, що відстоюють російську національну ідею» [3, с. 61-62]. Він наголошував на тому, що «.об'єктивна проблема Криму визначається геопо- літичним значенням півострова і національним складом населення, а ще - розподілом сил у місцевих владних структурах» та прогнозував: «ці фактори визначають не тільки реєстр проблем, але й реальність політичної нестабільності загроз: від міжетнічного протистояння до можливості виникнення глобального українсько- російського конфлікту» [3, с. 63].

Сучасне інформаційне обґрунтування російських інформаційних технологів стосовно включення в сферу впливу єдиного імперського центру, що очолює «русский мир», також і українського населення ґрунтується на теоретичній традиції класичної російської геополітичної школи. Сьогодні її постулати розвиваються насамперед представниками ліво-радикального крила (Г. Зюганов «Россия и современный мир», «На рубеже тысячелетий»), радикально- націоналістичного крила (В. Жири- новський «Последний вагон на Север»; «Геополитика и русский вопрос», «Последний бросок на юг»), теоретиком євразійства (О. Дугін «Основы евразийства») та іншими.

Так, наприклад, О. Дугін у 2000 році писав: «Як тільки Україна випала з євразійського простору, почалися проблеми. Проблема Криму, проблема російськомовного населення України, проблеми сплати мита та платежів за електроенергію, проблеми автокефалії Української Церкви» [4, с. 797-798]. Основні концепти цієї монографії О. Дугіна пов'язані із розкриттям тем: «Київ-Москва: формула „русской государственности^); «Великорос, малорос - вибір культурного типу»; «Євразійський імператив - єдність за будь-яку ціну»; розділ «Україна або Імперія?» [4, с. 796-802]. Саме базуючись на подібних ідеях, які у дещо зміненому, трансформованому вигляді пропонуються для широкого обговорення на різноманітних медіа- майданчиках, формується тематика для загальноросійських дискусій.

Прихильність намірам перегляду політичної географії, що склалася в період розпаду союзної держави, підтверджувало і офіційне російське керівництво. Президент В. Путін на весь світ заявив, «що Харків, Луганськ,

Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, передані у 20-ті роки радянським урядом, а народ (російський) же там лишився» [5, с. 208].

Заяви такого походження, власне, стали спусковим гачком для практичних дій в рамках розвитку інформаційної війни. На підтримку російських геополітичних модернізаційних проектів виступили політтехнологи - практики з обґрунтуванням можливих практичних кроків у реалізації імперських проектів, насичуючи інформаційний простір теоретико-методоло- гічними обґрунтуваннями реалізації цих ідей. Так, наприклад, спробу гальванізувати сепаратистські настрої в нових історичних умовах зробив у своїй книзі «Донецко-Криворожская республика: расстреляная мечта» В. Корні- лов [6]. Подібні видання мали своєю метою створення уявлень у громадян України про закономірність розвитку сепаратистських настроїв на українських територіях, наявність серйозних внутрішніх протиріч в українському суспільстві, що роблять внутрішній консенсус дуже проблемною ціллю.

Умовною відправною точкою сьогоднішньої інформаційної війни між двома державами стала анексія Російською Федерацією території Автономної Республіки Крим. Після появи так званих «зелених чоловічків» на території Криму, з'явились російські «казаки». Їх поява не була випадковою. Відповідаючи на питання про реакцію російського «казачества» на події на Майдані та усунення від влади В. Януковича О. Дзиковицький, зокрема, сказав: «:.. .Як і значна частина росіян, „казаки“ виступають за приєднання південного сходу України до Російської Федерації. Бажають повернення Криму. Такі настрої у більшості „казаков“. я за створення в Донбасі буферної держави „Казакии“. І в ідеалі, я за створення „Казачьей Респуб- лики“ в Росії».

На зауваження кореспондентів «Нового Региона» про те, що сучасні кубанці не проти об'єднатися з Україною О. Дзиковицький сказав: «...так, завжди були на Кубані й такі. Але вогонь Майдану не перекинеться на Кубань, і справа тут не в русифікації „казаков“, а в диктаторському режимі Путіна. Правда, якщо він щезне, на Кубані легко може початися будь- що. кубанців на сході України практично немає, хіба одиниці в порівнянні з „казаками“ із других місць. В основі своїй це „казаки“ донські, тер- ські» [7].

Слід зазначити, що в процесі розвитку досліджень у сфері гуманітарних наук в Україні напрацьовано змістовну науково-інформаційну базу для нейтралізації можливостей використання ресурсу агресивних інформаційних впливів, здійснюваних апологетами інформаційної війни в РФ. В її основі - роботи академіка Е. Лібано- вої, спрямовані на вивчення проблем суспільної еволюції в Україні, працівників Інституту історії України, Інституту політичних і етнонаціональ- них досліджень імені І. Ф. Кураса з іс- торико-політологічним аналізом витоків, передумов, сучасних драматичних реалій та перспектив відновлення вітчизняного суверенітету нині анексованих і окупованих територій та ін.

Розвитку цього інформаційного масиву сприяє доробок інших наукових установ, у тому числі НБУВ, в якій було підготовлено в межах спільного проекту з Інститутом історії України НАН України впродовж 2014-2016 років довідник «Схід і Південь України: час, простір, соціум. Том 2. Матеріали до бібліографії», а також видано монографічні дослідження «Інформаційні чинники системи інтеграторів Донбасу і Криму в загальноукраїнській єдності», «Особливості інформаційного забезпечення національного консенсусу в сучасній Україні» та ін. У зв'язку з цим актуалізується проблема розвитку механізмів ефективного використання цього ресурсу вітчизняними інформаційними структурами в протистоянні інформаційній агресії. інформаційна агресія російський україна

Поряд із цим активне протистояння інформаційній агресії має враховувати організаційні заходи, спрямовані на збереження наявного консерватизму російської влади насамперед в ідейно-політичній сфері, що базується на інерційності управлінської системи, яка сьогодні не встигає контролювати нові ідеї, привнесені розвитком інформаційних технологій. Навіть в інформаційній доктрині РФ зазначається, що «розширення галузей застосування інформаційних технологій. одночасно породжує нові інформаційні загрози» [8]. При цьому «одним із основних негативних факторів, що впливає на стан інформаційної безпеки, є нарощування низкою зарубіжних країн можливостей інформаційно-технічного впливу на інформаційну інфраструктуру в воєнних цілях» [8]. На таку ситуацію в сучасній Росії реагують виробленням системи організаційних заходів по мобілізації провладного потенціалу суспільства на участь в інформаційній війні, а також недопущенням засвоєння нових демократичних ідей у громадській думці Росії.

У зв'язку з цим до інформаційного протистояння в рамках функціонування правових механізмів, які діють в РФ, фактично мобілізуються не лише державні службовці, але й представники найбільш впливових верств населення. Вони становлять людський потенціал ведення інформаційної війни. Серед осіб і організацій, зобов'язаних брати участь в інформаційних протистояннях, - власники об'єктів критичної інформаційної інфраструктури, організації, що експлуатують такі об'єкти, засоби масової інформації і комунікації, організації грошово-кредитної, валютної, банківської та інших сфер фінансового ринку, оператори інформаційних систем, розробники засобів забезпечення інформаційної безпеки, організації, що здійснюють освітню діяльність у цій сфері, а також залучені до зазначеного процесу громадські організації [8]. Ця обставина також має враховуватись українською стороною, зокрема, і в процесі роз- в' язання нині існуючих конфліктних ситуацій з російськими банками на українській території.

Як зазначається в доповіді Центру наукової політичної думки і ідеології, російська влада ставить перед собою низку задач, пов' язаних із контролем інформаційних процесів, серед яких першочерговими є:

«Задача 1. Формування суспільної думки про політичні процеси, персони, корпорації, країни і т. д.

Задача 2. Організація співтовариств, їх переведення із віртуального простору в реальний... Для вирішення цих задач російській державі доводиться брати активну участь в інформаційних війнах, розробляти і вдосконалювати систему регулювання Інтернету» [9].

Варто також брати до уваги повідомлення російських ЗМІ про те, що з прицілом на реалізацію завдань інформаційної війни російська влада заздалегідь підготувала для роботи в інтернет-просторі когорту «контрреволюційних бійців», що можуть воювати з революціонерами на їх традиційному полі сили - в психологічній війні (під «революційними» в цьому випадку маються на увазі нові суспіль- нозначимі ідеї сучасності, інформаційні ресурси, не схвалені діючою владою). Найбільш помітними серед них у веденні інформаційної війни є «Интер- нет-смерш» (интернетсмерш.рф), «Интернет-ополчение» (ipolk.ru) и «Кибердружина» (social .ligainternet.ru). Ці провладні об' єднання (в Україні їх назвали б «тітушками». - В. Г.) спеціалізуються перш за все на розповсюдженні величезної кількості ідейно вивірених користувацьких коментарів у «ворожих» соціальних групах, форумах, блогах, аналітичних порталах та ін. При цьому зазначається, що в Росії діяльність таких «загонів» де-факто, якщо й не заблокувала, то суттєво обмежила розповсюдження революційних ідей» [9]. До них приєднуються й інші провладні формування. Так, наприклад, «московських суворовців категорично не влаштовує той безкрай, що відбувається в соціальних мережах, і вони звернулися до компетентних органів із закликом наведення порядку» [10].

Останнім часом в боротьбі з інакомислячими ЗМІ як інноваційний прийом російська влада використовує великі економічні структури або ж формально не пов'язані із владою радикальні суспільні утворення. Держ- корпоративна цензура стала реальністю після того, як однією з усім відомих, але неназваних у пресі з безпекових причин, компанією був поданий страхітливий позов до РБК на суму близько 3 млрд руб., до якого «Рос- нафта» додала суму позову ще на 55 млн руб. [11].

Спеціалісти-правники зауважують, що хоча в російському «Законі про оперативно-розшукову діяльність» і говориться про відданість конституційним принципам законності, а проведення обмежувальних заходів допускається лише на основі суддівських рішень, однак «в реальності система будується таким чином, що громадяни не гарантовані від свавілля служб, що ведуть прослухо- вування. Адже практично всі провайдери інтернету і оператори зв'язку надають оперативним працівникам спецслужб виносні пульти, з яких можна нерегламентовано здійснювати доступ до будь-якої інформації... Великі корпорації подібно спецслужбам також займаються незаконним збиранням інформації про приватних осіб» [12].

У контексті аналізу інформаційних загроз та оперативного реагування на них, згідно з реалізацією положень Доктрини інформаційної безпеки України, видається за доцільне як уточнення оцінки потенційних можливостей створених в РФ суспільних механізмів ведення інформаційної війни, так і більш повне врахування у власній інформаційній діяльності проблем збереження застійної ситуації в російському суспільстві. Про це, до речі, сигналізують і російські ЗМІ, що ще знаходяться поза владним впливом, і представники російської інтелігенції, і експертні джерела в глобальному інформаційному просторі.

Очевидно, що при оновленні стратегічних наративів вітчизняної інформаційної бази протистояння інформаційній агресії РФ, видається за доцільне також ширше вводити в інформаційний ресурс узагальнення позитивних ознак розвитку сучасної української спільноти, що все ж пробиваються крізь негативи нинішніх реалій в суспільному житті як прояв загальних закономірностей еволюційного процесу.

Слід зазначити, що сьогодні в нашому інформаційному ресурсі невиправдано мало уваги приділяється сутнісним причинам розходження шляхів розвитку двох сусідніх народів, українського і російського, що підштовхнуло процес прийняття тих рішень керівництвом РФ, які стали причиною трагічних подій останнього часу, причиною жертв, що вимірюються вже тисячами загублених життів. Відмінності українського, в порівнянні з російським, шляху входження в інформаційне суспільство проявилися в особливостях загальносуспільних результатів входження в інформаційне суспільство. У цьому процесі Україна стала фактично міжнародним полігоном екстремальних технологій становлення нового, інформаційного суспільства на території зіткнення цивілізаційних інтересів. І в розмаї соціальних трансформацій в Україні починають проявлятися зрушення в напрямі до становлення громадянського суспільства. В основі цього процесу - середній клас: гуманітарна і інженерно-технічна інтелігенція, організатори дрібного і середнього бізнесу - всі освічені і не- вдоволені нинішніми можливостями своєї реалізації в сучасній Україні люди. Середній клас підтримав Майдан, впливав на розвиток його фактично деолігархічної ідеології, що в результаті має сприяти поступовому, з великими труднощами перемелюванню олігархічної складової української економіки і пов'язаних з нею орієнтирів у суспільному житті.

Висновки

Суттєві зміни геопо- літичних орієнтирів українців у напрямі європейських цінностей, становлення сучасної української спільноти, привнесене процесом утвердження елементів інформаційного суспільства, стало несподіванкою для керівництва Росії, тривалий час зосередженого лише на подоланні власних кризових проблем, було негативно сприйняте як самим керівництвом, так і частиною громадськості, а також увійшло в мотиваційну частину наступних трагічних подій.

Прикрим для російського керівництва фактом стало те, що український середній клас самостійно, без вказівок зверху, оволодів інноваційним інструментом демократизації - мережевими технологіями інформаційних обмінів. Практика показала, що цей інструмент став небезпечним для українських олігархів. Своїми всепроникаючими властивостями і самим прикладом функціонування він став небезпечним також і для російської влади, що нині успішно охороняє інтереси власних олігархів від поки що незручностей, які вже завдає їм думаюча Росія. І цю небезпеку російська влада намагається нейтралізувати «на далеких підступах», за межами своїх кордонів, у традиційний для індустріального суспільства спосіб - силовими діями в Криму і на Донбасі. У свою чергу, саме думаюча Росія може стати нашим ефективним союзником у нинішньому інформаційному протистоянні.

Видається важливим також роз'яснення широкому загалу дійсних намірів російської пропаганди, всієї системи мотивацій нинішнього російського керівництва в інформаційній сфері. Водночас зростає актуальність уведення в глобальний інформаційний простір матеріалів теоретичних досліджень з обґрунтуванням реальних причин російсько-українського протистояння, того, що в цьому випадку керівництво РФ має справу не стільки з Україною, скільки із закономірностями суспільного розвитку. І спроби впливати на них застосуванням якихось технологій, навіть гібридних, в реаліях історичного процесу є малоперспективними.

Список використаних джерел

1. Александр Дугин. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством / Дугин Александр. - изд. 4-е. - Москва : АРКТО- ГЕЯ-центр, 2000 - С. 796-802

2. Цит. по: Схід і південь України: час, простір, соціум : у 2 т. Т. 1 : кол. мо- ногр. / відп. ред. В. А. Смолій ; кер. авт. кол. Я. В. Верменич. - К. : Інститут історії України НАН України, 2014. - С. 208.

3. Корнилов В. Донецко-Криворожская республика : расстрелянная мечта / В. Корнилов. - Харьков : Фолио, 2011.

4. Александр Дзиковицкий: Я не хочу, чтобы казаки стреляли друг в друга [Електронний ресурс] / Дзиковицкий Александр. - Режим доступу : http:// kvzn.zp.ua/?go=news&nomid=47&news_id =3075 02.08.2014. (дата звернення 12.07.2016).

5. https://rg.ru/2016/12/06/doktrina- infobezopasnost-site-dok.html. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://rusrand.ru/analytics/svoboda-i- gosudarstvennaj a-reguljatsija-v-internete - rossijskie-realii. 1 0. Електронний ресурс. - Режим доступу : http://www.russia-today.ru/ new.php?i=9565.

6. 1 1. Електронний ресурс. - Режим доступу : https://www.novayagazeta.ru/ articles/2016/11/14/70517-mister-isk.

7. Государство и Интернет в России [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zos.ru/intcomerce.pp.ru/www/gosros. html.

Размещено на Allbest.ru