Політичний міф, міфологізація сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політичний міф, міфологізація сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж

Проаналізовано основні підходи науковців до визначення поняття «політичний міф» та запропоноване власне визначення даного поняття. На думку автора, політичний міф - це комплекс інструментів, які застосовуються із урахуванням людських слабкостей та емоційних переживань та спрямовані на досягнення особистих цілей представників політичного сектору держави у сфері реалізації політичних цілей або в контексті інформаційних війн. Охарактеризовано політичні рівні, на яких виникають та існують політичні міфи. З'ясовано, що масова культура виникла не тільки як противага елітарній, а ще й створила свого споживача - усереднену й невибагливу масову людину, яка характеризується такими ознаками: кількісна перевага, територіальна неоднорідність людей, гетерогенність, анонімність безлічі індивідів, відсутність структурної організації, визнаного лідера і визначеної програми соціальних дій, схильність до навіювання. Визначено, що у сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку функцій, важливими серед яких є: комунікативна, інформаційна, ретрансляційна, пропагандистська. Проаналізовано структуру вподобань українських громадян щодо вибору соціальних мереж та визначено, що у 2017 році українці надавали перевагу таким соціальним мережам, як Facebook (51.96%), Twitter (32.05%). Проаналізовано види політичних міфів: міф «про рятівника-месію», міф «про змову», міф «випробування долі», міф «про доброзичливе співтовариство». Охарактеризовано сучасні прояви політичної міфологізації сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж.

На сьогоднішній день існує низка гострих проблем, які обговорюють філософи, політологи, соціологи, психологи, антропологи, культурологи. Серед них можна виділити питання про політичні міфи у сучасному суспільстві. Міфологізація є не тільки першою та єдиною формою суспільної свідомості, а й чинником, який формує соціокультурний простір сучасності та майбутнього. За допомогою даного інструменту формується ментальність народу та закладаються історичні передумови сценарію майбутнього розвитку держави. Суспільство загалом та особистості зокрема реагують на кризові явища та загрози або використовуючи інноваційні ідеї, або звертаючись до старих методів, які успішно застосовувались у подоланні попередніх криз. Аналіз останніх публікацій.

Результати дослідження співвідношення політики та створення міфів відбиваються у наукових працях таких авторів: В. Андрущенка, В. Бебика, М. Головатого, В. Горського, О. Донченка, М. Кармазіної, Ю. Левенця, І. Кресіної, В. Королька, В. Матвієнка, М. Михальченка, М.

Обушного, Г. Почепцова, Ю. Романенка, З. Сам- чука, Ю. Шаповала, Ф. Шульженка та ін. Окремі аспекти міфотворчості досліджували такі автори, як О. Донченко, Ю. Романенко, О. Яцунська, С. Кара-Мурза, Т. Рассадіна, С. Лебедєв, О. Макарова, Д. Усов, П. Гуревич, Е. Кассірер, К. Хюбнер, Р. Барт, Д. Дадаян, О. Заздравнова, Ю. Левенець, Г. Почепцов, Т. Паніотова, Ю. Шайгородський та ін. Однак, на мою думку, теоретичні аспекти досліджуваного питання потребують узагальнення понять для більш комплексного уявлення про механізми його реалізації у сучасному суспільстві.

Формулювання цілей статті.

Метою даної статті є узагальнення теоретичних аспектів політичної міфологізації сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж.

Виклад основного матеріалу дослідження.

Сучасні умови розвитку держави характеризуються тим, що в суспільстві втрачається здатність його членів до вирішення проблем раціональним шляхом. Міфи є впливовим засобом політичної зброї, здатної підкорити, згрупувати й спрямувати людей у стратегічному напрямку. Тому не дивно, що політики використовують цю зброю з метою політичних маніпуляцій.

Розглянемо основні підходи науковців до визначення поняття «політичний міф» для більш глибокого розуміння досліджуваного явища.

емоційний політичний міфологізація

Таблиця 1. Основні підходи науковців до визначення поняття «політичний міф»

Таким чином, можемо зробити висновок, що підходи науковців до трактування поняття «політичний міф» досить різняться між собою. Зокрема, Н. Пробийголова вважає, що політичний міф - інструмент, який цілком усвідомлено задіяний в інформаційних війнах і оснований на знанні людської природи. Політика стає раціональною формою використання ірраціональної сутності мас, що свої інтереси готові усвідомлювати тільки в яскравих і містичних образах. Тому керування масою спирається на знання архетипу, найдавніших психічних установок, основних емоційних станів [7].

На думку Ю. Шайгородського, політичний міф визначається як цілісне, спрощене, переважно ірраціональне відображення в індивідуальній і масовій свідомості політичної реальності та основних суспільних цінностей, своєрідний символічний засіб їхньої інтерпретації, моделювання світу і соціального життя; інструмент реалізації конкретних політичних завдань - боротьби за владу її легітимації, утвердження нової політичної ідеології тощо [11].

Тоді як Н. Карпова зауважує, що політичний міф - це генетичний елемент політичної культури, який являє собою систему історично сформованих образів, в яких полягає колективна пам'ять народу, що зберігає в собі суспільно-політичний досвід [2].

На думку російського дослідника A. Цуладзе, політичний міф є міфом, що використовується для реалізації політичних цілей: боротьба за владу, легітимація влади, здійснення політичного панування, і зазначає, що міф дозволяє нам здійснювати комунікацію із зовнішнім світом [10].

На думку Н. Лютко, політичний міф виступає як механізм духовно-морального виміру політики, викликаючи емоційні переживання, які мотивують політичну поведінку та, спираючись на раціонально затверджений смисловий стрижень, пристосовують міф до політичних технологій [4].

Проаналізувавши основні підходи до визначення даного поняття, можемо запропонувати власне визначення. Політичний міф - це комплекс інструментів, які застосовуються з урахуванням людських слабкостей та емоційних переживань та спрямовані на досягнення особистих цілей представників політичного сектору держави у сфері реалізації політичних цілей або в контексті інформаційних війн.

Як влучно підкреслює А. Мороз, зрозуміти чи об'єктивно пізнати природу політичного міфу нереально, адже він переважно ґрунтується на вірі та стереотипах. Однак це необов'язково означає, що явище політичної міфології в політичному процесі має суто негативне значення. Однією з важливих позитивних якостей політичних міфів є здатність об'єднувати людей навколо певної ідеї. Політична міфологія покликана формувати ілюзії серед населення [6].

Міфотворчість була і залишається невід'ємною складовою політичних процесів. Технологія творення міфів (як мистецтво, майстерність, метод перетворення даного у необхідне) ґрунтується на розумінні ступеня впливу міфу на свідомість та його особливостях, зокрема на тому, що він спирається і оперує не дійсністю, а психологічними станами, очікуваннями людей [11]. Політична система є тим середовищем, де народжується та розвивається безліч міфів. Україна, як і будь-яка інша держава, характеризується високою здатність до міфотворчості.

І тут не можна не погодитися з Є. Макаренко, яка зазначає, що політичні міфи виникають та існують на декількох рівнях [5]:

1. По-перше, на теоретичному рівні, пов'язаному з виробленням та функціонуванням у свідомості особистостей фундаментальних суспільствознавчих знань та цінностей, які є основою державної ідеології. Тобто міфи, які створюються на державному рівні. Об'єктом такого державного міфу є державне буття суспільства у всій багатоманітності його проявів - політика, право, економіка, соціальна сфера, релігія.

2. По-друге, на пропагандистському рівні, пов'язаному з розробкою та запровадженням загальнодоступних ідеологічних знань та цінностей, які прийнятні для масового вивчення та засвоєння масовою свідомістю за допомогою різних міфологічних форм. Тобто формування та функціонування міфів на рівні повсякденних ідеологічних уявлень та поглядів.

Будь-яка політична культура не може існувати без функціонування масової культури великої спільноти людей, що перебувають у єдиному культурному просторі, які здатні частково формувати та розповсюджувати певну інформацію. Ефективність впливу поширюваної інформації не потребує високого інтелектуального та духовного рівня від того, хто її сприймає.

Як зазначає О. Гойман, масова культура виникла не тільки як противага елітарній, а ще й створила свого споживача - усереднену й невибагливу масову людину, яка характеризується такими ознаками [1]:

1) кількісна перевага;

2) територіальна неоднорідність людей;

3) гетерогенність;

4) анонімність безлічі індивідів;

5) відсутність структурної організації, визнаного лідера і

визначеної програми соціальних дій;

6) схильність до навіювання.

З огляду на це у сучасному суспільстві ЗМІ виконують низку функцій, важливими серед яких є

- комунікативна (спостереження за подіями і формування суспільної думки стосовно їхньої сутності);

- інформаційна (збирання, редагування, коментування та поширення інформації);

- ретрансляційна (відтворення певного способу життя з відповідним набором політичних, духовних, соціальних цінностей);

- пропагандистська (яка іноді маскується).

Реалізовуючи зазначені функції, засоби масової інформації мають змогу впливати на різні сфери життя суспільства, на особливості соціально-психологічного та духовно-культурного розвитку кожної особистості. Це проявляється у тому, що просування нової інформації по каналах засобів масової інформації відповідним чином закріплює у свідомості членів суспільства сукупність нових ціннісних орієнтацій та установок.

Одним із важливих інструментів масової комунікації виступають соціальні мережі. Вони утворюють кільце зворотного зв'язку між індивідуумами та соціальними групами, між політичною системою та суспільством, а також між елементами політичної системи. Забезпечуючи суспільний дискурс, вони виступають необхідним фактором розвитку демократії. Швидкісне, мультимедійне спілкування стає можливим завдяки існуванню багатьох соціальних мереж: «Facebook» (кількість користувачів понад 1,2 млрд. на 2013 р.), «Twitter» (500 млн. зареєстрованих користувачів), та ін. Отже, глобальне онлайн-середовище розширюється кожного дня завдяки залученню до нього нових користувачів [9]. На рис. 1 розглянемо структуру вподобань українських громадян щодо вибору соціальних мереж.

Рис.1. Структура користування соціальними мережами у 2017 році

На рис. 1 яскраво видно, що у 2017 році українці надавали перевагу таким соціальним мережам, як Facebook (51.96%), Twitter (32.05%). Меншу частку займають такі медіа, як Youtube (5.73%) та Pinterest (4.07%). Зовсім незначну частку соціальних мереж займають Instagram, Tumblr та ін.

Використання соціальних мереж як засобу спілкування з аудиторією є надзвичайно важливим інструментом для налагодження політичної комунікації, а зважаючи на умови соціально-економічного та політичного стану у державі, соціальні мережі є ефективними засобами активізації громадянського суспільства та забезпечення участі громади у державотворчих процесах.

H. Пробийголова [7] зауважує, що за чудово виготовленим рекламним іміджем члену суспільства буває складно розрізнити справжні ділові і моральні якості кандидатів, визначити їхні політичні позиції. Такого роду рекламно-маніпулятивна діяльність перетворює вибір громадян замість вільного свідомого рішення на формальний акт, заздалегідь запрограмований фахівцями з формування масової свідомості. Автор запропонував такі види міфів:

Міф «про рятівника-месію». Кандидат, навколо якого створюється цей міф, сприймається як людина, що, за умови приходу її до влади, зможе вивести країну з кризи або складного становища. Цей міф ґрунтується на архетипі «героя». Як

I. приклад в передвиборчій ситуації в Україні можна навести обігрування постаті Віктора Ющенка як кандидата в Президенти.

2. Міф «про змову» достатньо сильно зафіксований у масовій свідомості. Експлуатація цього міфу в масовій свідомості у період передвиборчих перегонів здійснюється досить часто та у різних формах, що можуть мати не завжди соціально позитивну спрямованість. Ґрунтується цей міф на архетиповій конструкції відносин «свої-чужі», «друг-ворог».

3. Міф «випробування долі» - наочно закріплений у народних прислів'ях: «За одного битого двох небитих дають», «Пройшов крізь вогонь, воду та мідні труби» тощо. Як правило, завдяки випробуванню людина набуває загартованості, глибоких людських якостей, значного особистісного досвіду. Саме на цьому акцентується увага при агітації за певного кандидата - його попередній досвід та досягнення мають стати запорукою успіхів у майбутній політичній діяльності.

Міф «про доброзичливе співтовариство» - експлуатує переконання, що завжди є певне добре співтовариство, «інші люди такі ж добрі, як я сам», «нам хтось допоможе». Тобто формування образу доброго героя, про значимість взаємовиручки й взаємодопомоги. Ця категорія міфів має дуже давню історію (казки слов'ян, скандинавів та інших народів про добрих героїв). Використовується переконання в тому, що надана допомога повертається ще більшою мірою від інших. У цілому перелік сталих міфів у соціокультурному середовищі дуже великий.

Серед сучасних політичних міфів - міф про «реформи», суспільство рівних можливостей, європейський вибір та інтеграцію в Європу, «єдину Україну» і т. ін. В сучасних умовах Україна балансує між пошуками шляхів свого «відродження» та «європейським вибором», що стає ще одним міфом. У масовій свідомості європейський вибір набуває міфічного образу раю та безпроблемного життя («євроремонт», «євровікна», «безвізовий режим» тощо) [3].

У політичній міфологізації сучасного суспільства за допомогою соціальних мереж використовуються такі особливості міфології, як здатність до перекручення світогляду та зачарування свідомості. Зачарування свідомості повинно задовольняти потребу людини в надзмісті тих ідей, які вкладаються у політичній рекламі. Це досягається за допомогою таких прийомів: посилення почуттів, внаслідок яких людина може збільшити обсяг своїх ресурсів; символізація, коли людям чи подіям надається символічний зміст, помилкове злиття політичних об'єктів або їхнього змістовного навантаження. Духовне злиття з будь-яким політичним об'єктом чи суб'єктом (людиною, політичним лідером) задовольняє потребу в афіліації.

На сьогоднішній день прикладами політичних міфів у соціальних мережах є міфи, приховані у символах (мандарини під час помаранчевої революції), метафорах (у вигляді «капіталізму з людським обличчям»), піснях, притчах або анекдотах, у публікаціях, які відображають сукупність певних поглядів та ставлення до духовних цінностей людей. На сучасному етапі елементи міфологізації також можуть виражатися у певних образах, гаслах, рекламних слоганах, афоризмах, чутках, думках та новинах, які поширюють політики у власних акаунтах соціальних мереж.

Висновки

Підсумовуючи усе вищезазначене, можемо зробити висновок, що на сьогоднішній день у медіа-просторі створені сприятливі умови, які надають можливість застосовувати міфологічні технології під час формування політичної пропаганди. Політичні міфи відбивають ціннісні орієнтири поточного культурного середовища громадян. Саме до використання міфів тяжіють політики при виборі способів структурування інформації у соціальних мережах, які функціонують за законами ЗМІ. Політична реклама в соціальних мережах визначає комплекс соціально-культурних норм, апелюючи до колективного досвіду та моделюючи систему цінностей суспільства, що у свою чергу сприяє політичним діячам у досягненні їхніх цілей.

Бібліографічні посилання

Размещено на Allbest.ru