Ф. Прокопович: суспільно-політична думка України і імперські Російські доктрини XVIII ст.

Дослідження впливу політичної думки на розвиток української культури. Обґрунтування Ф. Прокоповичем централізації російської держави й перетворення її на монархію. Формування національної ідентичності українців. Російські доктрини XVIII століття.

Рубрика Политология
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 08.10.2018
Размер файла 45,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Хмельницький національний університет (Україна, Хмельницький)

Ф. Прокопович: суспільно-політична думка України і імперські Російські доктрини XVIII ст.

Гоцуляк В.М., кандидат політичних наук,

доцент, доцент кафедри філософії і політології,

gоtsylak@ukr.net

Анотація

Досліджується політична думка ранньомодерної України, що займає важливе місце в загальному контексті розвитку української духовної культури. Вона концентрує в собі особливий пізнавальний досвід осягнення специфіки політичної реальності, що сформувалася в етнокультурному та духовному просторі українського життя другої половини ХVІ--ХVІІІ ст.

З'ясовано, що в результаті різних подій, які відбувалися в суспільно-політичному житті України другої половини XVII--XVIІІ ст., впливу православної церкви на їх перебіг і наслідки, національна ідентичність українців сприяла формуванню наднаціональної імперської ідентичності. Теоретичне обґрунтування централізації російської держави й перетворення Неабсолютну монархію зробили, як це не парадоксально, діячі Києво-Могилянської академії і серед них -- Феофан Прокопович. Саме ним були сформульовані у XVIII ст. засади російської державності та російського абсолютизму. політичний національний ідентичність прокопович

Ключові слова: ранньомодерна Україна, Ф. Прокопович, національна ідентичність, еліта, влада, автономія, держава.

Annotation

Gotsulyak V. М., candidate of political sciences, associate professor, Associate Professor of the Department of Philosophy and Political Science, Khmelnytsky National University (Ukraine, Khmelnytsky), gotsylak@ukr. net

F. Prokopovich: socio-political thought of Ukraine and imperial Russian doctrine of the XVIII century

The article examines the political thought of early modern Ukraine, which plays an important role in the overall context of the development of Ukrainian spiritual culture. She concentrates in her special cognitive experience of comprehension of the specifics of political reality, which was formed in the ethno-cultural and spiritual space of Ukrainian life of the second half of the XVI--XVІІI centuries.

It was clarified that as a result of various events that took place in the social and political life of Ukraine in the second half of the XVH--XVHI centuries, the influence of the Orthodox Church on their course and consequences, the national identity of Ukrainians contributed to the formation of supranational imperial identity. The theoretical justification for centralizing the Russian state and turning it into an absolute monarchy, as it is paradoxical, has been made by the leaders of the Kyiv--Mohyla Academy, and among them -- Theophanes Prokopovich. Itwas they who were formulated in the XVIII century the foundations of Russian statehood and Russian absolutism.

Keywords: early modern Ukraine, F. Prokopovich, national identity, elite, power, autonomy, state.

Розвиток політичних поглядів, ідей та уявлень в Україні кінця XVII - першої третини XVIII ст. відбувався в складних умовах трансформації українського суспільства в частину Російської імперії, входженням України до складу Російської держави і перенесенням центру політичного та релігійного життя до Москви. У зв'язку з цим в українському житті та українській свідомості посилювалися денаціоналізуючі процеси, на що не в останню чергу впливало московське православ'я і московська церква, які стали активними чинниками імперського шовінізму. Україна втратила політичну незалежність і перетворилася на периферію Російської імперії.

Неоднозначну, амбівалентну роль у процесах релігійного, політичного підпорядкування України Росії у кінці XVH-XVHI ст. відіграли видатні українські інтелектуали і філософи, діячі православної церкви, які належали до інтелектуального кола Києво-Могилянської академії - Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Мануйло Козачинський та ін. Намагаючись поширювати світло розуму, просвітництва, науки, освіти й культури на великих територіях єдиновірної Російської імперії, українці допомогли російським царям, передусім, Петру I, збудувати сильну імперію. Парадоксальним є те, що засади російської державності та російського абсолютизму були сформульовані у XVIII ст. саме українцем Ф. Прокоповичем. Ним була розроблена концепція російського абсолютизму, реалізація якої обернулася запереченням самого факту існування Української держави. Російська влада робила все можливе для її знищення. І завершальними кроками в цьому стали укази Єлизавети I та Катерини II про ліквідацію української автономії й будь-яких політичних форм самостійного існування українського етносу.

Діяльність українських інтелектуалів в кінці XVII- XVIII ст. не була спрямована на формування української ідентичності, на усвідомлення своєї інакшості від Москви. Українці на той час не усвідомлювали повною мірою своєї окремішності. Роль політичної свідомості в цих процесах не відчувалася, головним чинником етнічної єдності залишалося православ'я. У свідомості українців закріплювалась і підтримувалася думка про те, що вони є царевими підданими, а Україна - це частина Росії. Загалом українці були частиною «православно-слов'янської людності» з певною місцевою автономією й історично легітимізованими правами і «вольностями». Як пише М. Рябчук, масова міграція освічених малоросів до Московії хоч і посприяла Просвітництву й певній модернізації відсталого краю, але все ж не призвела до його культурної асиміляції, тобто «малорусизації» чи, сказати б у сучасних термінах «українізації» [4, с. 73].

В результаті різних подій, що відбувалися в суспільно-політичному житті України другої половини XVII-XVIII ст., впливу православної церкви на їх перебіг і наслідки, національна ідентичність українців сприяла формуванню наднаціональної імперської ідентичності. Розвиток України, її культури, державної ідеї, національної ідентичності був значно пригальмований, а той зупинений взагалі.

Контроверсійність суспільно-політичних процесів в Україні парадоксальним чином доповнювалася тим, що ті духовні й інтелектуальні сили, які мали б бути носіями української ідеї, формували імперську ідентичність. Відсутність у кінці XVII-XVIII ст. Української держави компенсувалась прагненням православних священиків та інтелектуалів створити деяку національну єдність завдяки церкві. Пізніше до цих процесів долучилася й козацька еліта, яка успішно інкорпорувалася в структури Російської імперії і виконувала там різні функції, які були далекі від національних інтересів. Відсутність національної самосвідомості, ідентифікація себе з деякою православною, слов'янською спільнотою зіграли негативну роль у демократичному розвитку України.

Одним з найвидатніших українських мислителів та інтелектуалів, який зробив значний внесок у розвиток української політичної думки, але й став на службу Російському цареві, був Феофан Прокопович (1681-- 1736). Випускник, а потім ректор Київської академії (1710-1716), він пройшов еволюцію від українського інтелектуала та філософа до ідеолога російського абсолютизму.

Після навчання в Римі Ф. Прокопович повернувся в Київ, викладав у Київській академії, читав там свої філософські курси. У 1716 році Прокопович переїжджає в Петербург і стає радником царя з питань освіти й церкви, а згодом разом зі своєю «вченою дружиною», товариством однодумців - бере активну участь у здійсненні реформ Петра I.

Ф. Прокопович був автором численних праць з філософії, логіки, риторики, поетики. Особливе значення для нас мають праці, присвячені суспільно-політичній тематиці, зокрема, «Слово про владу і честь царську», «Правда волі монаршої», «Духовний регламент», «Розшук історичний». Ф. Прокопович створив одну з перших концепцій держави просвіченого абсолютизму, в якій відображувалися й обґрунтовувалися процеси централізації в Російській державі. Переосмислення засад державного існування в Російській імперії Феофаном Прокоповичем були, на наш погляд, закономірною реакцією на посилення царської влади в Російській державі наприкінці XVII - на початку XVIII ст.

Початок XVIII ст. - це час петровського просвітницького абсолютизму, а найхарактернішою ознакою цього періоду було прагнення утворити сильну державу. Теоретичне обґрунтування централізації російської держави й перетворення її в абсолютну монархію зробили, як це не парадоксально, діячі Києво-Могилянської академії і серед них - Феофан Прокопович. Виховані атмосферою духовної та інтелектуальної свободи, викладачі й вихованці Києво-Могилянської академії добре знали твори західноєвропейських мислителів, де розвивалися ранньобуржуазні ідеї теорії держави і права. Йдеться про твори Юста Ліпсія, Гуго Гроція, Самуїла Пуфендорфа, які були перекладені на російську мову Гавриїлом Бужинським. Серед книг Києво-Могилянської академії були також праці Томазо Кампанелли, Ніколо Макіавеллі, Жана Бодена та інших мислителів, які формулювали й захищали ідею сильної централізованої влади. Як підкреслює І. Захара, велика і добре підібрана вченими академії література з питань держави і права свідчить про те, що працюючи над створенням вчення про просвічений абсолютизм, вони цікавилися походженням і розвитком державних установ і правових норм багатьох народів [7, с. 201]. Вітчизняна традиція осмислення історії державності була представлена в творах Феодосія Сафоновича, Данила Туптала, в «Синопсисі» тощо.

Ф. Прокопович фактично став апологетом сильної царської влади і це з очевидністю проявлялося в його творах - «Історія імператора Петра Великого», «Слово про владу і честь царську», «Правда волі монаршої». Ідеологічно й організаційно сприяючи зміцненню політики Петра I, Прокопович гостро виступає проти спроб бояр перешкодити здійсненню централізації Російської держави. Він також заперечує ідею зверхності і автономії влади церкви щодо держави. Історію Російської імперії Прокопович намагається ввести в контекст світової історії як її важливу складову.

Розвиваючи думку Т. Гоббса про природний стан людини як війну всіх проти всіх, Ф. Прокопович стверджував, що в додержавному житті людей були мир, війна, любов, ненависть, добро і зло. Завдяки тому, що людина має вільну волю, вона може творити добро і зло, бо зло людське примусило людей об'єднатися в один суспільний союз та прийняти державну владу, яка покликана оберігати від зла та захищати людей від зовнішніх супостатів, внутрішніх лиходіїв» [2, с. 82]. «Аще от естества, то от самаго бога, создателя естества. Аще бо первыя власти начало и от человеческаго сословия и согласия происходит, обаче понеже естественный закон, на сердце человеческом от бога написанный, требует себе сильнаго защитника и совесть тогожде искати понуждает (яже и сама семя божие есть), того ради неможем не нарещи самого бога властей державных виновника. От сего же купно яве есть, яко естество учит нас и о повиновении властем должном. Вниди внутрь себе и помысли сие: власть державная естественному закону есть нуждна», - пише Ф. Прокопович у праці «Слово о власти и чести царской» (1718) [2, с. 82].

На його думку, закони потрібні, щоб не порушувати природних прав, а гарантувати такий стан може сильна влада. Шляхом договору народ передає свою волю монархові. А народна воля випливає з волі Бога. Тому якщо верховна влада заснована Богом, то вже це зобов'язує їй підпорядковуватись. «Аще от естества, то от самаго бога, создателя естества. Аще бо первыя власти начало и от человеческаго сословия и согласия происходит, обаче понеже естественный закон, на сердце человеческом от бога написанный, требует себе сильнаго защитника и совесть тогожде искати понуждает... От сего же купно яве есть, яко естество учит нас и о повиновении властем должном. Вниди внутрь себе и помысли сие: власть державная естественному закону есть нуждна», - пише український мислитель [2, с. 82]. Крім того, в постаті російського самодержця втілюється «наследная царствования мудрость, в нем же попечение о тебе истое отеческое, в нем же единодушия внутренего сила и купно далече суть от него неискуство, нещадение, хищение, зависти, рвения, раздоры, несогласия» [2, с. 42].

Підлеглі не повинні сумніватися, що влада правителя від Бога: «...имена и титлы, властем высоким приличныя; не суетныя же, ибо от самаго бога данныя, которые лутче украшают царей, нежели порфиры и диадимы, нежели вся велелепная внешняя утварь и слава их, и купно показуют, яко власть толикая от самаго бога есть» [2, с. 84].

Віддавши свою волю монархові, народ має підкорюватися будь-якій владі, не противитись їй, не засуджувати її. Народ повинен коритися наступникам монарха, виконувати волю спадкоємця влади. Вслід за Гоббсом Т. Прокопович вважав, що договір між підданим і монархом є суворо однобічним і йому не можна протидіяти. Влада у нього постає як абсолютна. Ф. Прокоповичем рішуче засуджуються будь-які виступи проти монаршої влади: «Аще убо тако єсть, аще и строптивым владыкам и неверным должни суть христиане повиноватися, то колико должни суть все тое правоверным и правосудным государем! Оные бо суть господня, сии же и отцы. ...Власть есть самое первейшее и высочайшее отечество, на них бо висит не одного некоего человека, не дому одного, но всего великаго народа житие, целость, безпечалие» [2, с. 87].

Розвиваючи ідеї просвіченого абсолютизму, Ф. Прокопович, як і західноєвропейські філософи, стверджує, що верховна влада повинна діяти відповідно до принципу загальної користі, дбати про народ, навчати його, як дотримуватися законів. Монарх повинен передусім піклуватися про громадські та військові справи. Ф. Прокопович виправдовував й ідеалізував, таким чином, політику Петра I та його реформи російського життя. Російський монарх, на його переконання, є втіленням всіх державних чеснот і рівного йому не було в історії, «яко от начала государства Всероссийского, еликия могут обрестися истории, сему равного не покажут. Ибо понеже на двоих сих вся государская должность виюит, на гражданском, глаголю, и воинском деле. Кто у нас когда обоя сия так добре совершил, яко же сей? Во всем обновил, или паче отродил, Россию?» [2, с. 91].

Підтримуючи і захищаючи ідею сильної і неподільної державної влади та прославляючи імператора Петра I, Прокопович, фактично, визначав свою політичну позицію щодо української державності. Проросійською була позиція Ф. Прокоповича у ставленні до спроб гетьмана І. Мазепи вести незалежну від імперської Росії політику. У своїх виступах-проповідях він прославляє перемогу Петра I в Полтавській битві, а гетьмана Мазепу називає «проклятым изменником» [2, с. 26], який незаконно посягав на державний престол.

Прокопович намагається ідеологічно обґрунтувати наступність царської влади. У зв'язку з цим він досить детально аналізував російську історію. Про це свідчить складений ним «Реєстр государей россійских от самого Рурика до государя императора Петра Великаго, которых счисляется» [6]. Найбільшу увагу він приділяє діяльності царів, які зміцнювали єдину централізовану московську державу (Іван IV). Заявляючи про необмежену владу монарха, Ф. Прокопович допомагав Анні Іоанівні вступити на трон.

Особливе значення для розуміння політичної і філософської позиції Ф. Прокоповича щодо проблем влади, зокрема, співвідношення світської та духовної влади, має написаний філософом особливий документ - «Духовний регламент» (1720), в якому чітко формулюється ідея підпорядкування духовної влади світській. У «Духовному регламенті» Ф. Прокопович пише: «Монархов власть есть Самодержавная, которым повиноватися Сам Бог за совесть повелевает; паче советников своих имеют не токмо ради лучшаго истины взыскания, но дабы и не клеветали непокоривые человецы, что се, или оно силою паче и по прихотям своим, нежели судом и истиною заповедует Монарх: то кольми паче в Церковном правлении, где правительство не монаршеское есть, и правителем заповедуется, да не господствуют клиру» [8, с. 3]. При цьому він застерігає від будь-яких бунтів проти такого стану речей в церкві: «А когда еще видит народ, что Соборное сие Правительство Монаршим указом и Сенатским приговором уставлено есть; то и паче пребудет в кротости своей, и весьма отложит надежду имети помощь к бунтам своим от чина духовнаго» [8].

«Духовний регламент» складається з трьох частин: у першій описуються загальні принципи правління («Описание и важные вины таковаго правления»), друга присвячена проблемам управління («Дела, управлению сему подлежащая», третя - містить вимоги й норми для тих, хто управляє («Самых управителей должность, действо и сила»). Згідно з «Духовним регламентом» справами церкви повинен управляти світський орган Духовна колегія: «Уставляем Духовную Коллегию, то есть Духовное Соборное Правительство, которое по следующем зде Регламенте, имеет всякия Духовныя дела во Всероссийской Церкви управлять. И повелеваем всем верным подданным Нашим, всякаго чина, Духовным и мирским имети сие за важное и сильное Правительство, и у него крайняя дел Духовным управы, решения и вершения просить, и судом его определенным довольствоватися, и указов его слушать во всем, под великим за противление и ослушание наказанием, против прочих Коллегий» [8]. Підпорядкування духовної влади світській стало однією з головних ознак формування абсолютистської держави в Росії, де в особі монарха концентрувалася вся влада, включаючи й церковну.

Таким чином, Концепція держави у трактуванні Ф. Прокоповича - це просвітницько-абсолютистський варіант теорії природного права. Політичним ідеалом для Прокоповича була монархія, сильна російська держава, на чолі якої повинен стояти освічений монарх- самодержець. Монарх володіє всією повнотою влади в державі, тому йому повинна підпорядковуватися духовна влада. Закономірним наслідком реалізації такої позиції стала докорінна реформа церкви за правління Петра I, яка ліквідувала автономію духовенства і цілком підкорила його імператорові.

Таким чином, політичні погляди української еліти кінця XVII-XVIII ст. відображали загальну ситуацію в українському суспільстві й суттєво впливали на подальший розвиток України. Асиміляція українців іншою культурою негативно впливала на процес формування національної держави і спричиняла втрату національної ідентичності. Не останнє місце в цих процесах зіграв фактор відсутності традицій української державності та державотворчої політики української еліти.

Список використаних джерел

1. Нічик В. М. Феофан Прокопович. -М.: Мысль, 1977. - 192 с.

2. Прокопович Ф. Сочинения. - М.: Изд-во АН СССР, 1961. 506 с.

3. Прокопович Ф. Філософські праці. Вибране / Упорядн. В. Литвинов. - К.: Вид-во «Дніпро», 2012. - 616 с.

4. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення. - Київ: Критика, 2000. -303 с.

5. Самарин Ю. Стефан Яворский и Феофан Прокопович // Самарин Ю. Ф. Избранные произведения. -М., 1996. - С.17-409.

6. Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. - К., 1981. -Т.3.-524 с.

7. Філософія Відродження на Україні / М. В. Кашуба, I. В. Паславський, I. С. Захара та ін. - Київ: Наукова думка, 1990. - 234 с.

8. http ://lib .pravmir.ru/library/book/1340

References

1. NichikV. M. Feofan Prokopovich. -M.: Mysl, 1977. - 192 s.

2. Prokopovich F. Sochineniya. -M.: Izd-vo AN SSSR, 1961. - 506 s.

3. Prokopovych F. Filosofski pratsi. Vybrane / Uporiadn. V. Lyt- vynov. -K.: Vyd-vo «Dnipro», 2012. -616 s.

4. Riabchuk M. Vid Malorosii do Ukrainy: paradoksy zapizniloho natsiietvorennia. - Kyiv: Krytyka, 2000. - 303 s.

5. Samaryn Yu. Stefan Yavorskyi у Feofan Prokopovych // Samaryn Yu. F. Yzbrannbie proyzvedenyia. -M., 1996. - S.17-409.

6. Prokopovych F. Filosofski tvory v trokh tomakh. - K., 1979. - T.l. -512 s.; K., 1980. - T.2. - 552 s.; K., 1981. - T.3. - 524 s.

7. Filosofiia Vidrodzhennia na Ukraini / M. V. Kashuba, I. V. Pas- lavskyi, I. S. Zakhara ta in. - Kyiv: Naukova dumka, 1990. - 234 s.

8. http://lib.pravmir.ru/library/book/1340

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Пам'ятки політичної думки Київської Русі. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток політичної думки. Політична думка в Україні за литовсько-польської, польсько-литовської доби. Суспільно-політичні засади козацько-гетьманської держави.

    реферат [32,4 K], добавлен 07.11.2008

  • Концепції політичних учень Стародавнього Сходу та Античності. Особливості розвитку політичної думки у феодальній Європі та Новому часі. Політична думка в США У XVIII ст. Погляди "позитивістів", концепції тоталітаризму і суспільно-політичної модернізації.

    курсовая работа [40,9 K], добавлен 06.06.2010

  • Політичні ідеї українських мислителів Київської Русі, литовсько-польської доби та козацько-гетьманської держави. Основні напрямки розвитку політичної думки в Україні XVIII-XIX ст. Характеристика та особливості української політичної думка в XX ст.

    реферат [33,2 K], добавлен 10.06.2010

  • Введення Київською Руссю східної гілки християнства як офіційної релігії. Церква і держава на Русі. Перший кодекс законів на Русі. Українська політична думка періоду формування гуманістичних і реформаторських ідей (XVI - XVIII ст.). Ідея унії.

    реферат [57,9 K], добавлен 14.01.2009

  • Політико-правова думка Західної Європи, як базис виникнення договірної концепції походження держави. Поняття концепцій походження держави, їх види. Модель держави, яка утворилася внаслідок "суспільної угоди". Формування політико-правової культури України.

    курсовая работа [45,7 K], добавлен 12.02.2011

  • Політична думка стародавнього Сходу та Заходу. Політичні ідеї Раннього Християнства та Середньовіччя. Політична думка епохи відродження та Реформації. Світська політична думка Нового часу. Утвердження політології як науки. Політична думка Київської Русі.

    лекция [167,2 K], добавлен 15.11.2008

  • Пам'ятки політичної думки Київської Русі та литовсько-польської доби. Суспільно-політичний процес в козацько-гетьманській державі. Політичні погляді в Україні XVII-XVIII ст. Розвиток революційно-демократичних ідей Кирило-Мефодіївського товариства.

    лекция [48,2 K], добавлен 22.09.2013

  • Сутність, функції та типологія політичної культури як складової частини культури суспільства. Процес формування політичної культури. Особливості та специфіка політичної культури сучасної України, її регіональні відмінності після здобуття незалежності.

    реферат [35,8 K], добавлен 07.04.2012

  • Еволюція політичних ідей від Київської Русі до козацько-гетьманської держави. Суспільно-політична думка доби українського національного відродження. Аналіз провідних ідей, сформульованих визначними мислителями на стадії еволюції морально-етичної традиції.

    реферат [43,6 K], добавлен 26.02.2015

  • Розвиток української нації від початків до сучасності; проблеми її становлення. Розвиток української політичної думки. Етапи встановлення української нації. Думки вчених щодо націогенезу. Зростання національної самосвідомості серед українського народу.

    контрольная работа [26,2 K], добавлен 24.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.