Трансформація лівого флангу політичного спектру в Іспанії: стрімкий зліт Подемос

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка (Україна, Київ)

Трансформація лівого флангу політичного спектру в Іспанії: стрімкий зліт Подемос

Литовченко К. Г., аспірант,

litkirill@gmail.com

Анотація

Аналізується функціонування лівих політичних партій у Іспанії після падіння франкістського режиму. Розкриваються причини падіння популярності традиційних лівих політичних сил, що створили необхідні умови для виникнення нової лівої політичної партії Подемос. Визначаються ключові особливості ідеології та діяльності Подемос.

Ключові слова: Подемос, Іспанія, ліві політичні партії, вибори, антиелітизм.

Annotation

Litovchenko K. G., postgraduate student, Kyiv National University Taras Shevchenko (Ukraine, Kyiv), litkirill@gmail.com

Transformation of the left flank of the political spectrum in Spain: a rapid take-off ofPodemos

The functioning of the left political parties in Spain after the fall of the Franco-regime was analyzed. The reasons for the fall of the popularity of the traditional left-wing political forces, which created the necessary conditions for the emergence of the new left-wing political parlyPodemos, are revealed. The key featuresofideology and activity ofPodemos are determined.

Keywords: Podemos, Spain, left-wing political parties, elections, anti--elitism.

Після 90-х років ліві політичні партії в країнах ЄС зазнали значної зміни. В різних країнах, в залежності від ряду обставин, даний процес мав певні свої особливості. Але майже кожна більш-менш успішна нова ліва політична партія посилила свої позиції у партійній системі своєї країни на тлі світової фінансової кризи. Однією з найбільш яскравих історій на ряду з грецькою Сирізою, була іспанська партія Подемос.

Завданням статті є аналіз лівих політичних партій Іспанії з метою виокремлення особливостей та факторів, що зумовили існуючу наразі ситуацію, за якою такою провідною силою стала створена у 2014 році партія Подемос. Проблематикою нових лівих політичних партій ЄС, та Іспанії зокрема найбільш ґрунтовно займаються такі вчені як Л. Марч, Л. Раміро, Р. Гомес, Л. Матлай, Дж. Матео та С. Хенкін.

Розглядаючи питання лівих політичних партій в Іспанії, перш за все варто коротко охарактеризувати політичну ситуацію в країні після падіння режиму Франко. З 1980-х років в Іспанії на перші ролі вийшли дві політичні партії - правоцентристська Народна партія (НП) та Іспанська соціалістична робітнича партія (ІСРП). В контексті нашого дослідження більший інтерес викликає ІСРП, яка перебувала у владі протягом 21 року з 39 років демократичного ладу у країні, який змінив диктатуру Франко. Незважаючи на своюназву ІСРП за ідеологією є соціал-демократичною партією. Але протягом 1990 - та 2000-х років ІСРП поступово відступала від своїх базових принципів, стаючи ближчими до лібералізму. Подібна ситуація характерна для більшості соціал-демократичних партій ЄС, які влилися в «мейнстрім» європейської політики [5]. Поряд із цим політика головного конкурента НП ставала все менш відмінною від ІСРП, тому умовно ліва ІСРП фактично була центристською партією.

Після падіння франкістського режиму серед партій лівіших за соціал-демократів провідну роль в Іспанії відігравала Комуністична партія Іспанії (КПІ). За часів диктатури Франко, саме КПІ була головною опозиційною силою, і могла розраховувати на провідне місце у політиці держави. Але на тлі відтвореної ІСРП, яка у 70-80-х роках як мінімум створювала та підтримувала образ лівої політичної сили, зокрема завдяки зв'язкам із профспілками, КПІ виглядала занадто радикальною, і не мала широкої підтримки. Після відносного успіху на виборах 1977 та 1979 років, коли комуністи здобули 9,3 та 10,8 відсотків голосів, на виборах 1982 року за них проголосували лише 4,1% виборців. Подібна ситуацію може пояснюватися тим фактом, що на попередніх виборах перемогу отримував іспанський Союз демократичного центру, який створював уряд меншості та часто спирався на підтримку правих сил. І виборці, які прихильно ставилися до лівих політичних сил вирішили проголосувати за більш успішну ІСРП, яка протягом 1977-1982 років була головною опозиційною партією. Разом з тим, ІСРП зробили ще один вдалий крок, відмовившись від марксизму в своїй ідеології, чим стали привабливим для центристського електорату. Сукупність цих факторів зумовили перемогу ІСРП у 1982 року з результатом у 48,1%.

У КПІ в свою чергу відповіддю на невдалі результати стало формування у 1986 році електоральної коаліції Об'єднані ліві (ОЛ). КПІ стала її основою, об'єднавшись з рядом інших менших лівих партій. Відразу у 1986 році це не суттєвого росту підтримки - 4,6%, але тут зіграло свою роль те, що частина КПІ незгодна з об'єднанням, на чолі з колишнім багатолітнім лідером партії С. Карільоу складі Круглого столу комуністичного єдності отримала 1,1%, що, звісно, не сприяло занадто вдалому результату ОЛ.

У процесі свого становлення ОЛ, що початково задумувалася лише як електоральна коаліція поступово трансформувалася на більш уніфіковану організацію. Молодші члени об'єднання виступали вже більшості в якості фракцій у традиційних партіях. Поряд із цим, всередині ОЛ протягом 90- років був взятий курс на оновлення, що відповідав загальноєвропейському тренду, згідно з яким ліві політичні сили переосмислювали себе після падіння радянсько-соціалістичної системи. В результаті цих перетворень організаційно ставали більш демократичними, відкритими та всеохоплюючими ніж традиційні партії, зокрема у питанні прийняття рішень всередині структури. Паралельно із цим класичний для КПІ демократичний соціалізм оновлювався завдяки включення до програмних позицій проблем фемінізму, енвайроменталізму та пацифізму, тобто питань, що належали до повістки Нових лівих [12, с. 7]. В сумі це сприяло відносному успіху ОЛ - 9% у 1989 році, 9,5% у 1992 році та 10,5% у 1996 році.

Але з виборів 2000-го року, партія знову стала отримувати підтримку в районі 4-5%. Частково це пояснювалося тим, що незважаючи на процеси оновлення, домінуючу роль в ОЛ відігравала КПІ, яка не прагнула поступатися позиціями, як організаційно, так й ідеологічно, залишаючись вірними класичним соціалістичним символам. Це в свою чергу сприяло конфліктності всередині ОЛ та поступовому виходу з її складу менших партій.

А в очах іспанці ОЛ таким чином залишалася традиційною партією, яку незважаючи на її результати можна віднести до політичного істеблішменту, тим більше періодично вони виступали ситуативними партнерами уряду ІСРП. Якщо в 1986 році ОЛ включало в себе 70 тисяч членів, то у 2012 їхня кількість дорівнювала ЗО тисячам [11, с. 9]. Все це в купі зумовлювало розмиття і так невеликого електорального поля ОЛ, а з іншого створювало необхідні передумови для появи нової лівої політичної сили.

Окрім ситуації з лівими політичними партіями, ще одним чинником, що сприяв появі нової лівої партії була вже не раз згадувана фінансова криза 2008 року. Тут необхідно зауважити, що Іспанія виявилася однією з тих країн, яку криза зачепила найбільш суттєво. «Іспанське диво» в економіці, яке стало однією з причин встановлення фактичного біпартизму в країні, полягало у тому, що протягом 1986-2008 років Іспанія: по-перше, отримувала значну фінансову допомогу ЄС, яка скеровувалася у промисловість та модернізацію аграрного сектору; подруге, країна вдало користувалася власними кліматичними перевагами, що стало основою великої кількості туристів, та головне - буму на ринку нерухомості, особливо курортної. В результаті попиту на нерухомість, банки послабили умови кредитів, зокрема іпотечних. Таким чином іспанці звикли жити у кредит, а ВВП країни станом на 2007 рік дорівнювало німецькому показнику [1].

Обвал ринку нерухомості став одним з головних результатів фінансової кризи. Таким чином банківська система Іспанії перебувала у плачевному стані, і задля її порятунку уряд країни мав залучати міжнародну підтримку та скорочувати свої соціальні видатки, тобто проводити політику «жорсткої економії». Що звісно не могло подобатися лівому електорату Іспанії, особливо на тлі високої кількості безробітних в країні, чия кількість сягала 25%.

Невдоволеність діяльністю уряду та інших провідних політичних партій Іспанії була оформлена у «рух незадоволених» або «рух 15 травня», який виник у 2011 році. На думку протестувальників, ці партії дискредитували себе не забезпечуючи реальної демократії в країні та ведучи невдалу соціально-економічну політику. Подальший розвиток даний рух отримав у заснуванні партії Подемос. Вона була заснована рядом мадридських викладачів та активістів у січні 2014 року з метою участі у виборах до Європарламенту. Ряд її членів в різний час належали до вищезазначеної ОЛ та іншої ліворадикальної сили Антикапіталістичні ліві, яка також певний час входила до складу ОЛ. Лідером партії став 36-річний політолог Пабло Іглесіас.

Головним акцентом риторики Подемос був яскраво виражений антиелітизм, який полягав у боротьбі проти іспанського та європейського політичного істеблішменту, який вони нерідко називали «кастою». Суспільство таким чином протиставлялося по лінії «ми - вони», в якій Подемос позиціонували себе як представники «загальної волі народу» [10, с. 5].

Саме завдяки подібній риториці партія сенсаційно посіла 4-те місце на виборах до Європарламенту у Іспанії, здобувши 8% голосів. Паралельно з цим ОЛ також посилили свої позиції, отримавши 10% голосів. При цьому незважаючи на належність до одного політичного сегменту, партії ставилися одна до одної тоді скоріше як конкуренти, аніж можливі союзники.

Говорячи про ідеологію Подемос необхідно зазначити, що сама партія не визначала себе як праву чи ліву, продовжуючи наполягати на власному антиелітизмі та «антиполітичності». При цьому програму Подемос у 2014 році можна класифікувати як ліворадикальну - націоналізація ключових секторів економіки, зокрема енергетики, транспорту та медіапростору; націоналізація та збільшення видатків держави у сфері охорони здоров'я та освіти; покращення умов праці - скорочення робочого тижня до 35 годин, захист працівників від звільнення, зменшення пенсійного віку до 60 років; і ряд інших вимог для лівих - наприклад податок на розкіш [7, с. 5].

Разом із цим окремим пунктом шли заклики до прямої демократії, як найвиразнішого руйнування існуючого конфлікту «ми-вони».

У 2014 році програму партії часто визначали також як популістську, що має на це підстави. Риторика представників Подемос щодо вирішення економічних проблем була націлена на надання простих відповідей на складні питання, які не завжди корелювалися з дійсними можливостями іспанської економіки. Самі представники партії, як наприклад Хайме Пастор [6], не заперечують популістського дискурсу партії, зауважуючи, що це дає змогу здобути більшу підтримку виборців. В цьому випадку також треба враховувати, що популізм у подібному розумінні не несе чітко вираженої негативної конотації, а «ідеологією опозиції, яка максимізує протестну підтримку завдяки фокусу на розриві між масами та одним відсотком і применшує важливість інших (особливо ідеологічно-теоретичних) відмінностей». Популізм у подібному розумінні може бути лише однією зі сторін програми партії.

При цьому після 2014 року можна засвідчити зміну риторики партії, яка на тлі покращення економіки Іспанії ставала більш поміркованою відповідно до спаду радикальних настроїв серед населення. Напередодні виборів 2015 року, на яких Подемос отримали 12,7% голосів виборців, партія відмовилась від найбільш радикальних вимог, як щодо націоналізації чи податку на розкіш, зосередившись на проблемі соціального захисту найбідніших верств населення.

Як вже зазначалося вище, Подемос не прагнуть само ідентифікувати себе як правих чи лівих. Але згідно з соціологічними дослідженнями виборці Подемос ідентифікують себе як лівих. За підрахунками соціологів, їх «середня» позиція по 10-бальній шкалі, на якій цифра «1» відповідає ультралівій, а цифра «10» - ультраправій ідеології, становить 3,3 бала, в той час як середня позиція всього електорату - 4,5 бала. При цьому, відмова від традиційних лівих символів дає змогу залучати підтримку різних верств населення - 10% прихильників Подемос раніше голосували за правоцентристську НП, а 25% - взагалі не підтримували жодну партію [7, с. 17].

З іншого боку, подібна «рухливість» ідеології та програми розглядається як одна з проблем партії, оскільки після входження до парламенту акцент Подемос на власному «антиелітизмі» втрачає свою силу, і в процесі росту партії треба пропонувати виборцю чітку програму дій, а не набір ситуативних відповідей на актуальні проблеми. Тому починаючи з 2016 року дискурс лідерів Подемос повертається до класичного протиставлення лівих та правих [9, с. 8]. Підтвердженням цьому може слугувати той факт, що на парламентських виборах 2016 року Подемос та ОЛ сформували єдиний виборчий список Подемос- Унідос, який отримав 13,4% голосів. Незважаючи на той факт, що результат цього альянсу був на 1,1% гіршим, аніж сумарна підтримка двох партій на виборах 2015 року, на нашу думку, об'єднання двох партій стало перемогою для Подемос, оскільки таким чином закріпилося їхнє лідерство серед партій, лівіших за соціал-демократів.

Ведучи мову про фактори успіху Подемос, окрім сприятливої ситуації в країні, неможливо оминути особистість харизматичного лідера партії Пабло Іглесіаса. На перших порах існування Подемос лише 7% іспанців знали про її існування, але більше 50% знали про Пабло Іглесіаса [7, с. 16]. Подібна ситуація багато в чому пояснювалася високою медіа активністю Іглесіаса, чиї виступи на політичних шоу завжди були яскравими, часто провокаційними та привертали велику аудиторію. Іспанські телеканали запрошували його заради підвищення власних рейтингів, а Іглесіас використав цю можливість для того, аби позиція його партії була почута.

У питанні медіа стратегії партії, необхідно зазначити, що не лише телебачення стало запорукою успіху партії. Не меншу роль в цьому процесі відігравала активна робота представників Подемос у цифрових медіа ддя комунікації з молодим електоратом [6]. Таким чином, Подемос уникнули проблем великої кількості європейських лівих партій, чий електорат складають переважно особи старшого віку.

Переходячи до підсумків, треба сказати, що найближчі роки стануть вирішальними для Подемос та дадуть відповідь на питання, чи пояснюється успіх Подемос лише збігом обставин та ефектом новизни. Також Подемос має визначитися із самоідентифікацією. Відзначається, що після закріплення партії як однієї з провідних у країни, лідери Подемос поступово забувають про свій антиелітизм. Так, наприклад, один із засновників партії Х.-К. Монедеро залишив керівництво партії, заявивши, що вона дистанціюється від першопочаткових принципів [7, с. 18]. Поряд із цим, у питанні структури Подемос набуває все більшої вертикальності та ієрархічності, що контрастує із заявленими принципами горизонтальних зв'язків. Все це в сукупності може призвести до того, що Подемос послабить власні позиції, перетворившись на традиційну централістську партію, критика яких була одним з фундаментів її ідентичності.

Вирішення питання щодо антиелітистських позицій є таким важливим на нашу думку, оскільки заклики до соціальної справедливості є поширеними для іспанської політики, зокрема та ж ІСРП після 2015 року стала більше згадувати у своїй риториці належність до соціал-демократичного табору та історичні зв'язки з профспілками. Втрата образу борців з політичним істеблішментом може розчинити Подемос серед інших партій, які вимагають більшою справедливості у соціальній політиці.

Але незважаючи на це, Подемос вже встигли внести серйозні зміни до політичного життя Іспанії. Акцент на протиставленні «ми-вони» замість «ліві-праві» та вдала робота з молоддю дозволив розширити електорат лівих політичних партій. Активна критика «системної політики» змусила її учасників переглянути власні ідеологічні та організаційні засади в сторону наближення до громадян. Подемос також може рольовою моделлю у контексті шляхів оновлення лівих політичних сил в інших країнах ЄС.

політичний партія лівий подемос

Список використаних джерел

1. «Подемос»: Как университетские профессора разрушили двухпартийную Испанию [Електронний ресурс]. - 2016. - Режим доступу: http://www.lurfur.me/lurfur/changes/changes/216357-podemos.

2. Марч Л. Радикальні ліві є однією з найбільш хаотичних і багатоманітних партійних груп [Електронний ресурс] / Люк Марч. - 2017. - Режим доступу: https://commons.com.ua/en/livij-populizm- luk-march/.

Матлай Л. Формування нової лівої ідентичності в Іспанії (2011-2016 рр.) [Електронний ресурс] / Любава Матлай // Політичні науки. - 2016. - Режим доступу: http://science.lpnu.ua/sites/default/ files/joumal-paper/2017/aug/5853/matlayviziyi22016.pdf.

3. Мовчан А. Іспанія на порозі політичної кризи [Електронний ресурс] / Андрій Мовчан. - 2016. - Режим доступу: https://commons. com.ua/en/ispaniya-na-porozi-politichnoyi-krizi/.

4. Орлов А. Кризис в соцпартии Испании - отражение деградации социал-демократии [Електронний ресурс] / Александр Орлов. - 2017. - Режим доступу: https://elibrary.ru/item. asp?id=29232957.

5. Пастор X. Podemos: між популізмом та соціальними рухами [Електронний ресурс] / Хайме Пастор. - 2015. - Режим доступу: https://commons.com.ua/uk/podemos-mizh-populizmom/.

6. Хенкін С. Феномен Подемос / С. Хенкін // Иберо американские тетради. -2016. -№1. -С.15-21.

7. Casero-Ripolles A. Old and New Media Logic sin an Electoral Campaign: The Case of Podemos and the Two-Way Street Mediatization of Politics / A. Casero-Ripolles, R. Feenstra, S. Tormey ll The International Journal ofPress/Politics. -2016.

8. Kioupkiolis A. Reflexive techno populism: Podemos and the search for a new left-wing hegemony / A. Kioupkiolis, P. Francisco // European Consortium for Political Research. - 2018.

9. Mateo J. The new left in Spain: Some aspects to consider / Juan Pablo Mateo // Capital&Class. - 2016.-№40. - P.168-175.

10. Ramiro L. Impulse and Decadence of Linkage Processes: Evidence from the Spanish Radical Left / L. Ramiro, T. Verge // South European Society and Politics. -2013. - P.41-60.

11. Ramiro L. Radical-Left Populism during the Great Recession: Podemos and Its Competition with the Established Radical Left / L. Ramiro, R. Gomez ll Political Studies. - 2016.

References

1. «Podemos»: Kak universitetskie professora razrushili dvuhpar- tijnuju Ispaniju [Elektronnyj resurs]. - 2016. -Rezhym dostupu: http:// www.furtur.me/turfur/changes/changes/216357-podemos.

2. March L. Radykal'ni livi je odnijeju z najbil'sh haotychnyh і bagatomanitnyh partijnyh grup [Elektronnyj resurs] / Ljuk March. - 2017. - Rezhym dostupu: https://commons.com.ua/en/livij-populizm- luk-march/.

3. Matlaj L. Formuvannja novoi' livoi' identychnosti v Ispanii' (2011-2016 rr.) [Elektronnyj resurs] / Ljubava Matlaj // Politychni nauky. - 2016. - Rezhym dostupu: http://science.lpnu.ua/sites/default/ files/journal-paper/2017/aug/5853/matlayviziyi22016.pdf.

4. Movchan A. Ispanija na porozi politychnoi' kryzy [Elektronnyj resurs] / Andrij Movchan. - 2016. - Rezhym dostupu: https://commons. com.ua/en/ispaniya-na-porozi-politichnoyi-krizi/.

5 Orlov A. Krizis v socpartii Ispanii - otrazhenie degradacii social- demokratii [Elektronnyj resurs] / Aleksandr Orlov. - 2017. - Rezhym dostupu: https://elibrary.ru/item.asp?id=29232957.

6. Pastor H. Podemos: mizh populizmom ta social'nymy ruhamy [Elektronnyj resurs] / Hajme Pastor. - 2015. - Rezhym dostupu: https:// commons.com.ua/uk/podemos-mizh-populizmom/.

7. Henkin S. Fenomen Podemos / S. Henkin // Ybero amerykanskye tetrady.-2016.-№l.-S.15-21.

8. Casero-Ripolles A. Old and New Media Logic sin an Electoral Campaign: The Case of Podemos and the Two-Way Street Mediatization of Politics / A. Casero-Ripolles, R. Feenstra, S. Tormey // The International Journal ofPress/Politics. -2016.

9. Kioupkiolis A. Reflexive techno populism: Podemos and the search for a new left-wing hegemony / A. Kioupkiolis, P. Francisco // European Consortium for Political Research. - 2018.

10. Mateo J. The new left in Spain: Some aspects to consider / Juan Pablo Mateo // Capital&Class. - 2016.-№40. - P.168-175.

11. Ramiro L. Impulse and Decadence of Linkage Processes: Evidence from the Spanish Radical Left / L. Ramiro, T. Verge // South European Society and Politics. -2013. - P.41-60.

12. Ramiro L. Radical-Left Populism during the Great Recession: Podemos and Its Competition with the Established Radical Left / L. Ramiro, R. Gomez ll Political Studies. - 2016.

Размещено на Allbest.ru